«Аль Фаєд проти Франції»
(38501/02 Al Fayed v. France)
У своїй ухвалі від 27 вересня 2007 року Суд визнав неприйнятною до розгляду заяву у справі «Аль Фаєд проти Франції».Обставини справи
Заявник Мохамед Аль Фаєд є громадянином Єгипту, 1933 р. н., проживає у. м. Лондон. Його син Емад Аль Фаєд, загально знаний як Доді Аль Фаєд, помер внаслідок автомобільної аварії. У цій аварії також загинула Діана, принцеса Уельсу.
Справа стосується розслідування, яке проводили компетентні органи Франції за фактом аварії, зокрема справедливості слідчих процедур.
У ніч 30 на 31 серпня 1997 року автомобіль, у якому їхали син заявника та принцеса Діана, вдарився в одну з опор тунелю Pont d’Alma у Парижі. Доді Аль Фаєд, принцеса Діана та водій (Генрі Пол) загинули на місці події. Лише одній особі вдалося вижити – охоронцю Тревору Різу-Джонсу.
2 вересня 1997 року було порушено кримінальну справу за фактом вбивства з необережності, заподіяння тілесних ушкоджень та залишення особи в небезпеці. Спочатку справою займався один суддя-слідчий, згодом справу було передано до іншого судді. Пан Аль Фаєд приєднався до процесу як цивільна сторона. Звинувачення було висунуто десятьом фотографам, які слідували за автомобілем до моменту аварії.
Заявник звертався до національних судів із численними скаргами на слідчі дії, а також на висновки судово-медичних експертиз, котрі були покликані встановити причини, обставини та час смерті потерпілих в аварії. Предметом оскарження були також дії медиків, котрі надавали невідкладну допомогу на місці аварії. Окремі зі скарг п. Аль Фаєда на проведені слідчими додаткові заходи були відхилені судами. Це були, зокрема, клопотання стосовно встановлення дзвінків, зроблених з мобільного телефону під час руху, стану автомобіля, в якому їхали потерпілі, опитування працівників Посольства Великобританії та представників Національної агенції безпеки, а також скарги щодо обставин бальзамування тіла принцеси Діани, яке проводилось ще у Франції.
У вересні 1999 року судді-слідчі вирішили зняти обвинувачення з усіх осіб, раніше обвинувачених у справі. У жовтні 2000 року це рішення було підтримано слідчим відділенням Апеляційного суду м. Парижа. А у квітні 2002 року Касаційний суд відхилив скаргу п. Аль Фаєда з мотивів права.
Поряд з цим ще у жовтні 1997 року п. Аль Фаєд звернувся із заявою про порушення кримінальної справи за фактом втручання у його приватне життя. Вивчення цієї скарги було доручено судді, котрий провадив розслідування справи за фактом аварії (як зазначалось, цю справу було порушено 2 вересня 1997 року). Втім, ці провадження не були об’єднані в одне.
Пан Аль Фаєд неодноразово скаржився на бездіяльність судді-слідчого, котрий займався цими справами. Зрештою у жовтні 2000 року він звернувся до суду зі скаргою, в якій стверджував про відповідальність держави Франції за численні недоліки розслідування його справ. Вирішення цієї скарги було завершено у квітні 2003 року в Апеляційному суді м. Парижа. Суд визнав відповідальність держави за факти істотної недбалості у здійсненні правосуддя та за факти відмови у правосудді.
Справу щодо втручання у приватне життя заявника було повернуто Касаційним судом на новий розгляд до Апеляційного суду. У лютому 2006 року цей суд зобов’язав відповідачів (трьох фотографів) сплатити п. Аль Фаєду 1 євро як компенсацію моральної шкоди.
Згодом заявник звернувся з трьома новими заявами кримінального характеру. Перша скарга стосувалася знищення доказів та приховування тіла принцеси Діани під приводом його бальзамування. Наразі ця скарга знаходиться у провадженні Касаційного суду. Нижчий суд постановив про недотримання передбачених законом підстав порушення справи. Друга скарга стосувалась імовірного зникнення із матеріалів справи записки речника принцеси Діани, в якій висловлювалися припущення про змову для вбивства принцеси в автомобільній катастрофі. У третій заяві стверджувалось про те, що було вчинено умисне вбивство.Зміст ухвали Суду
Спираючись на ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), п. Аль Фаєд скаржився на якість проведеного розслідування обставин смерті його сина. Він також стверджував про інші порушення. Зокрема скаржився на відмову об’єднати дві його скарги в одне провадження, на незадовільне вирішення питання про втручання у його особисте життя та на незабезпечення змагальної процедури у проведенні судово-медичних експертиз. З огляду на це заявник зазначав про порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 13 Конвенції.
Стосовно скарги на незадовільне розслідування обставин смерті сина заявника Суд відзначив, що у справі були проведені численні слідчі заходи. Суд також вказав на те, що заявник разом із адвокатом могли безперешкодно здійснювати свої права у ході провадження.
Суд зауважив, що хоча заявник і скаржився на якість судового провадження, він, втім, ініціював чимало клопотань зі свого боку. На думку Суду, відмови у задоволенні низки клопотань заявника не позначилися на ефективності судового слідства.
Суд зауважив, що критика п. Аль Фаєда стосувалася передусім напрямків розслідування, які розпрацьовували слідчі, та стану зібраних доказів. Суд відзначив, з одного боку, що зауваження п. Аль Фаєда безумовно могли мати вагоме значення для слідства передусім тому, що справа стосувалася з’ясування обставин смерті його сина. Однак розбіжності, що виникали між слідчими та заявником, не вказували на існування недоліків чи перешкод, які б завадили компетентним органам з’ясувати ці обставини.
Суд далі зазначив, що у будь-якому разі ніщо не заважало заявнику звертатися з новими скаргами, як тільки виявлялися нові проблемні аспекти. Зрештою, так він і чинив.
Отож, Суд дійшов висновку, що компетентні органи провели ефективне розслідування задля встановлення обставин та причини смерті сина заявника. Відтак Суд визнав очевидно безпідставною скаргу п. Аль Фаєда на порушення ст. 2 Конвенції.
Суд також не виявив жодних ознак можливих порушень Конвенції в інших обставинах справи, на які скаржився заявник.
Передусім Суд дав оцінку відмові суддів-слідчих об’єднати справу, порушену за фактом аварії, та справу про втручання у приватне життя заявника. Суд, з одного боку, із розумінням поставився до того, що клопотання про об’єднання справ, могло мати виняткове значення для заявника. Однак далі Суд відзначив, що відмова у задоволенні цього клопотання насправді не позбавляла заявника можливості представляти свою позицію у кожному процесі окремо. Крім того, відмова об’єднати два провадження могла бути зумовлена специфічним характером та складністю справи, порушеної за фактом аварії. Адже справа була справді непростою як з огляду на обставини смерті потерпілих, так і з огляду на їхню знаменитість.
Суд також не виявив ознак можливого порушення Конвенції ані у результатах вирішення скарги заявника на втручання у його приватне життя, ані у порядку проведення судово-медичних експертиз.
Суд дійшов висновку про те, що невдоволення заявника рішеннями, ухвалюваними суддями-слідчими у ході провадження, не було достатньою підставою для визнання несправедливості процесу у сенсі ст. 6 Конвенції.
Суд також визнав очевидно безпідставною скаргу заявника на порушення ст. 13 Конвенції. Підставою для цього висновку було визнання Судом достатньої кількості засобів захисту, багатьма з яких п. Аль Фаєд реально скористався.
Отож, Суд визнав неприйнятними до розгляду також і скарги заявника на порушення ст. 6 та ст. 13 Конвенції.
Full & Egal Universal Law Academy