Справа «Аппель-Ірганг проти Німеччини»
(“Appel-Irrgang v. Germany”)
В ухвалі, прийнятій 6 жовтня 2009 року у справі «Аппель-Ірганг проти Німеччини», Суд визнав заяву неприйнятою до розгляду.
Обставини справи.
Заявники Йоганна Аппель-Ірганг, 1993 р. н., та її батьки Керстін Аппель, 1956 р. н., та Рональд Ірганг, 1954 р. н., є громадянами Німеччини, мешкають у м. Берліні. Заявники не погоджуються зі змінами до Закону «Про шкільну освіту», що набули чинності у серпні 2006 року і передбачили обов’язкове вивчення учнями 7-10-их класів курсу етики у школі. Заявники стверджували, що світський характер цього предмету суперечитиме їхній протестантській вірі. Заявники звернулися до Федерального конституційного суду (далі – ФКС) у квітні 2006 року. У липні 2006 року ФКС ухвалив рішення про неприйнятність їхньої заяви у зв’язку із невичерпанням усіх юридичних засобів.
Після цього п. К. Аппель та п. Ірганг звернулися до адміністрації школи з проханням звільнити їхню дочку від уроків етики і водночас до Адміністративного суду м. Берліна, аби отримати попереднє звільнення від таких уроків. У серпні 2006 року цей суд відмовив заявникам у задоволенні їхнього клопотання, обґрунтувавши своє рішення тим, що заявники не навели достатньо вагомих причин, які би виправдовували повне звільнення їхньої дочки від вивчення згаданого предмету. Також суд відзначив, що обов’язкові уроки етики не суперечать Конституції Німеччини. У листопаді 2006 року таке рішення було підтримане Апеляційним адміністративним судом. У березні 2007 року заявники також звернулися зі скаргою до ФКС, однак і ця скарга була відхилена.
Зміст ухвали Суду.
Спираючись на ст. 9 Конвенції (свобода думки, совісті і релігії), заявники оскаржували встановлений державою обов’язок їхньої дитини відвідувати уроки етики, котрий, як вони вважали, є порушенням зобов’язання держави зберігати релігійний нейтралітет. Вони стверджували, що державний контроль над шкільною системою, передбачений Конституцією Німеччини, не є необхідним обмеженням свободи релігії у сенсі ч. 2 ст. 9 Конвенції. При цьому вони також спиралися на ст. 2 Першого протоколу до Конвенції (право батьків забезпечувати дітям освіту відповідно до своїх релігійних переконань).
Суд постановив, що скарги заявників мають розглядатися головним чином у світлі ст. 2 Першого протоколу до Конвенції. Суд відзначив, що визначення змісту шкільних предметів належало до компетенції держав-учасниць. Саме держава має гарантувати те, що зміст навчання не спрямований на ідеологічні цілі, котрі зневажають релігійні та філософські переконання батьків.
Розглядаючи позицію заявників стосовно того, що уроки етики не були нейтральними, Суд відзначив, що відповідно до Закону Німеччини «Про шкільну освіту» мета уроків етики полягала у вивченні фундаментальних її питань поза культурним, етнічним та релігійним походженням дітей, а тому згадані уроки відповідали принципам плюралізму та об’єктивності, встановленим ст. 2 Першого протоколу до Конвенції. Також Суд звернувся до рішення ФКС, у якому відзначалося, що відповідно до змісту курсу етики вчителям заборонялося здійснювати неналежний вплив на учнів. Більше того, заявники не згадували про те, що навчальний курс етики, котрий викладався упродовж 2006-2007 навчального року, зневажав їхні релігійні переконання.
Далі Суд висловився стосовно твердження заявників про те, що християнська релігія не висвітлювалася належним чином у курсі етики, незважаючи на християнську традицію Німеччини. Суд відзначив, що вирішення питання про те, чи навчальний курс має бути присвячений в основному якійсь певній релігії, зважаючи на традицію країни, чи ні, а також про те, чи етика має викладатися в окремих класах, поділених за ознакою релігійних переконань учнів, чи в одному класі, – належали до свободи розсуду держави. Стосовно твердження заявників про те, що зміст курсу етики суперечив їхнім релігійним переконанням, Суд відзначив, що ані закон «Про шкільну освіту», ані сам предмет не надавав переваги якійсь певній релігії. Суд вказав, що Конвенція не давала підстав для припущення про наявність права не бути відкритим до інших переконань, окрім своїх власних. Більше того, нічого не перешкоджало дочці заявників і далі продовжувати вивчати курс протестантської релігії у школі.
Суд зрештою дійшов висновку, що запровадження обов’язкового вивчення етики у школі не було перевищенням свободи розсуду з боку органів влади, покладеної в основу ст. 2 Першого протоколу до Конвенції. А відтак, органи влади не були зобов’язані звільняти цю ученицю від вивчення відповідного шкільного курсу. Той факт, що у м. Бранденбурзі було передбачено можливість звільнення від уроків етики, не мав істотного значення для висновку Суду. Тому Суд визнав заяву заявників недостатньо обґрунтованою, а отже, неприйнятною.
Full & Egal Universal Law Academy