ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «АДНАРАЛОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF ADNARALOV v. UKRAINE)
(Заява № 10493/12)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
27 листопада 2014 року
ОСТАТОЧНЕ
27/02/2015
Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Аднаралов проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
Марк Віллігер (Mark Villiger), Голова,
Ангеліка Нуссбергер (Angelika Nußberger),
Боштьян М. Зупанчіч (Boštjan M. Zupančič),
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Вінсент А. Де Гаетано (Vincent A. De Gaetano),
Андре Потоцький (André Potocki),
Алеш Пейхал (Aleš Pejchal), судді,
та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), Секретар секції
після обговорення за зачиненими дверима 4 листопада 2014 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявою (№ 10493/12), яку 8 лютого 2012 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Олексій Іванович Аднаралов (далі – заявник).
2. Інтереси заявника, якому було надано юридичну допомогу, представляла пані Н.Охотнікова, юрист, що практикує у м. Харків. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений, Наталія Севостьянова, з Міністерства юстиції України.
3. 27 листопада 2013 року про заяву було повідомлено Уряд.
ФАКТИ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявник народився у 1955 році і проживає у м. Харків.
5. 5 травня 2004 року чотири працівника міліції затримали заявника за підозрою в отриманні хабара. Працівники міліції доправили його до Дзержинського районного відділу Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області, де його тримали всю ніч. За твердженнями заявника, працівники міліції били його протягом декількох годин та примушували надати визнавальні покази.
6. 6 травня 2004 року заявника було доставлено до прокуратури міста Харкова. Він поскаржився на жорстоке поводження старшому слідчому зазначеної прокуратури. Прокуратура направила заявника на судово-медичне обстеження.
7. 7 травня 2004 року заявнику було діагностовано струс мозку і госпіталізовано до лікарні.
8. 8 травня 2004 року заявник пройшов судово-медичне обстеження, за результатами якого у нього було виявлено численні синці на обличчі, грудях, ногах та руках, а також пошкоджений зуб.
9. 11 травня 2004 року щодо заявника було порушено кримінальну справу за обвинуваченнями у вимаганні та одержанні хабара. У підсумку 27 квітня 2007 року справу було закрито з огляду на відсутність складу злочину.
10. 2 червня 2004 року заявник подав до прокуратури міста Харкова ще одну скаргу на жорстоке поводження.
11. 23 червня 2004 року заявник подав скаргу до прокуратури Харківської області у зв’язку з нерозглядом його скарги від 2 червня 2004 року.
12. 12 серпня 2004 року прокуратура Дзержинського району м. Харкова відмовила у порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції. 7 жовтня 2004 року цю постанову було скасовано вищестоящою прокуратурою, яка призначила проведення додаткової перевірки.
13. 28 жовтня 2004 року прокуратурою Дзержинського району м. Харкова було призначено судово-медичну експертизу заявника, яку було проведено у період з 28 грудня 2004 року до 13 січня 2005 року. Експерти дійшли висновку, який підтверджував попередні медичні висновки (див. пункти 7 і 8) і відповідно до якого тілесні ушкодження утворились внаслідок нанесення ударів тупими предметами у проміжок часу, вказаний заявником. Експерти також висловили думку, що не можна виключати завдання тілесних ушкоджень за обставин, вказаних заявником, оскільки всі вони могли бути заподіяні в результаті ударів кулаками.
14. 23 вересня 2005 року прокуратура Фрунзенського району м. Харкова відмовила у порушенні кримінальної справи за скаргами заявника на жорстоке поводження. 31 травня 2006 року цю постанову було скасовано прокуратурою Харківської області.
15. 15 червня 2006 року прокуратура Фрунзенського району м. Харкова знову відмовила у порушенні кримінальної справи за скаргами заявника на жорстоке поводження. Листом від 10 серпня 2008 року прокуратура Харківської області повідомила заявника, що постанову від 15 червня 2006 року було скасовано та що за неналежне виконання службових обов’язків на прокурора, який проводив перевірку, буде накладено дисциплінарне стягнення.
16. 29 березня 2007 року прокуратура міста Харкова видала постанову про відмову у порушенні кримінальної справи за скаргами заявника. Згодом зазначену постанову було скасовано.
17. 8 січня 2008 року прокуратура міста Харкова знову відмовила у порушенні кримінальної справи за скаргами заявника на жорстоке поводження. Зазначену постанову 17 жовтня 2011 року було скасовано Київським районним судом м. Харкова, а справу повернуто на додаткову перевірку.
18. 17 лютого 2012 року прокуратура міста Харкова знову відмовила у порушенні кримінальної справи за скаргами заявника на жорстоке поводження.
19. 19 червня 2012 року Київський районний суд м. Харкова скасував вищезазначену постанову та повернув справу на додаткову перевірку до прокуратури. Суд зазначив, серед іншого, що він вже повертав справу на додаткову перевірку, але його вказівки не було виконано. Крім того, не було допитано заявника і не було проведено оцінку медичних доказів. 9 липня 2012 року апеляційний суд Харківської області залишив постанову суду першої інстанції без змін.
20. 31 серпня 2012 року прокуратура міста Харкова відмовила у порушенні кримінальної справи за скаргами заявника на жорстоке поводження. 20 вересня 2012 року заявник оскаржив зазначену постанову до Київського районного суду м. Харкова.
21. 19 листопада 2012 року набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України. 12 грудня 2012 року згідно з положеннями нового Кодексу прокуратура Дзержинського районну м. Харкова внесла відповідні відомості до новоствореного Єдиного реєстру досудових розслідувань та порушила кримінальну справу за скаргами заявника на жорстоке поводження.
22. 6 лютого 2013 року слідчий прокуратури видав постанову про закриття вищезазначеної кримінальної справи.
23. 4 березня 2013 року Дзержинський районний суд м. Харкова відмовив у задоволенні скарги заявника на постанову від 6 лютого 2013 року.
24. 4 квітня 2013 року апеляційний суд Харківської області скасував постанову прокурора від 6 лютого 2013 року.
25. 7 червня 2013 року заявник звернувся до прокуратури Харківської області з проханням здійснити нагляд за перевіркою його скарг на жорстоке поводження.
26. 14 липня 2013 року прокуратура Дзержинського району м. Харкова видала постанову про закриття кримінальної справи у зв’язку з відсутністю у діях працівників міліції складу злочину.
27. 30 вересня 2013 року прокуратура Харківської області повідомила заявника про постанову від 14 липня 2013 року.
28. 8 жовтня і 3 грудня 2013 року заявник звертався до прокуратури Дзержинського району м. Харкова з проханням надіслати йому копію постанови від 14 липня 2013 року.
29. 12 лютого 2014 року прокурор надіслав заявникові копію постанови від 14 липня 2013 року.
30. 21 лютого 2014 року заявник оскаржив постанову від 14 липня 2013 року до слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова.
31. 15 квітня 2014 року Дзержинський районний суд м. Харкова скасував постанову від 14 липня 2013 року та повернув справу прокурору на додаткове розслідування. Суд дійшов висновку, що слідчим вказівки апеляційного суду, що містилися у його ухвалі від 4 квітня 2013 року, фактично не виконувалися, без проведення досудового розслідування та перевірки усіх обставин справи винесено постанову про закриття кримінального провадження.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
A. Конституція України 1996 року
32. Відповідними положеннями Конституції передбачено таке:
Стаття 28
«Кожен має право на повагу до його гідності.
Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню...»
B. Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року
33. Відповідними положеннями Кримінально-процесуального кодексу України, чинними до 19 листопада 2012 року, передбачалося:
Стаття 4
Обов’язок порушити кримінальну справу і розкрити злочин
«Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов’язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.»
Стаття 94
Приводи і підстави до порушення кримінальної справи
Приводами до порушення кримінальної справи є:
1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;
2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним;
3) явка з повинною;
4) повідомлення, опубліковані в пресі;
5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.
Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.»
Стаття 95
Заяви і повідомлення про злочин
«Заяви або повідомлення ... про злочин можуть бути усними або письмовими...»
Стаття 97
Обов’язковість прийняття заяв і повідомлень про злочини і порядок їх розгляду
«Прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню.
По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:
1) порушити кримінальну справу;
2) відмовити в порушенні кримінальної справи;
3) направити заяву або повідомлення за належністю.
Одночасно вживається всіх можливих заходів, щоб запобігти злочинові або припинити його...
Коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.
Заява або повідомлення про злочини до порушення кримінальної справи можуть бути перевірені шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності....»
Стаття 991
Оскарження рішень про відмову в порушенні кримінальної справи
«Постанову слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено відповідному прокуророві, а якщо таку постанову винесено прокурором - вищестоящому прокуророві. Скарга подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з дня одержання копії постанови.
У разі відмови прокурора скасувати постанову... скарга на цю постанову подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до суду в порядку, передбаченому статтею 2361 цього Кодексу
...»
Стаття 2361
Оскарження до суду постанови про відмову в порушенні справи
«Скарга на постанову... органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до [відповідного] суду... протягом семи днів з дня отримання... повідомлення прокурора ...»
Стаття 2362
Розгляд суддею скарги на постанову про відмову в порушенні справи
«Скарга на постанову прокурора, слідчого, органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи розглядається [відповідним] суддею... одноособово не пізніше десяти днів з дня її надходження до суду.
Суддя витребує матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні справи, знайомиться з ними і повідомляє прокурора та особу, яка подала скаргу, про час її розгляду. В разі необхідності суддя заслуховує пояснення особи, яка подала скаргу.
Розглянувши скаргу, суддя залежно від того, чи були при відмові у порушенні справи виконані вимоги статті 99 цього Кодексу, приймає одне з таких рішень:
1) скасовує постанову про відмову в порушенні справи і повертає матеріали для проведення додаткової перевірки;
2) залишає скаргу без задоволення.
Постанова судді оскарженню в касаційному порядку не підлягає. ...»
C. Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року
34. 19 листопада 2012 року набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс. У відповідних положеннях Кодексу зазначено таке:
Стаття 214
Початок досудового розслідування
«1. Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування...
2. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань...»
Стаття 284
Закриття кримінального провадження
«... 3. Про закриття кримінального провадження слідчий, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
...
5. Копія постанови слідчого про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв’язку з незаконністю чи необґрунтованістю. Постанова слідчого про закриття кримінального провадження також може бути скасована прокурором за скаргою заявника, потерпілого, якщо така скарга подана протягом десяти днів з моменту отримання заявником, потерпілим копії постанови.
Копія постанови прокурора про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, його представнику, підозрюваному, захиснику.
...
8. Ухвала суду про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку»
Стаття 303
Рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження
«1. На досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора:
1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, ... а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов’язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, – заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником...
...
3) рішення слідчого про закриття кримінального провадження – заявником, потерпілим, його представником чи законним представником;
4) рішення прокурора про закриття кримінального провадження – заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником...»
Стаття 305
Правові наслідки подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування
«1. Подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування не зупиняє виконання рішення чи дію слідчого, прокурора.
2. Слідчий чи прокурор можуть самостійно скасувати рішення, передбачені пунктами 1, 2, 5 і 6 частини першої статті 303 цього Кодексу, припинити дію чи бездіяльність, які оскаржуються, що тягне за собою закриття провадження за скаргою.
Прокурор може самостійно скасувати рішення, що передбачене пунктом 3 частини першої статті 303 цього Кодексу і оскаржується в порядку, передбаченому частиною п’ятою статті 284 цього Кодексу, що тягне за собою закриття провадження за скаргою.»
Стаття 306
Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування
«1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду...
2. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги.
3. Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.»
Стаття 307
Рішення слідчого судді за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування
«...2. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про:
1) скасування рішення слідчого чи прокурора;
2) зобов’язання припинити дію;
3) зобов’язання вчинити певну дію;
4) відмову у задоволенні скарги.
3. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження.»
Стаття 309
Ухвали слідчого судді, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування
«...2. Під час досудового розслідування також можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження...»
Стаття 310
Порядок оскарження ухвал слідчого судді
«1. Оскарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку.»
ПРАВО
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ
35. Заявник скаржився, що зазнав жорстокого поводження працівників міліції. Він також скаржився, що національні органи влади не провели належне розслідування його скарг на жорстоке поводження. Він посилався на статті 3 і 13 Конвенції.
36. Суд, якому належить провідна роль у здійсненні юридичної кваліфікації фактів справи, доходить висновку, що вищезазначені скарги слід розглядати лише за матеріальним та процесуальним аспектами статті 3 Конвенції (див. рішення від 19 липня 2012 року у справі «Алексахін проти України» (Aleksakhin v. Ukraine), заява № 31939/06, п. 41), в якій зазначено таке:
«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»
A. Прийнятність
37. Уряд заявляв, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, оскільки не оскаржив постанову від 14 липня 2013 року прокурору або до суду. Уряд стверджував, що таку можливість було чітко передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року.
38. Заявник доводив, що успішно оскаржив постанову від 14 липня 2013 року та стверджував, що вичерпав усі ефективні національні засоби юридичного захисту.
39. Суд зауважує, що у цій справі заявник кілька разів успішно оскаржував постанови про закриття кримінальної справи, а отже можна вважати, що перед тим, як подати свою скаргу на відмову в порушенні кримінальної справи у зв’язку з його скаргами на жорстоке поводження до Суду, він вжив достатніх заходів на національному рівні. Органи влади мали належні можливості розглянути питання стверджуваного жорсткого поводження на національному рівні. Суд вже встановлював у справах щодо України, що порядок оскарження до вищестоящих органів прокуратури та судів виявився неспроможним забезпечити адекватне виправлення ситуації у зв’язку зі скаргами на жорстоке поводження працівників міліції та неефективне розслідування (див. вищенаведене рішення у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine, п. 97). Зокрема, Суд зазначив, що хоча органи прокуратури і суди, які розглядали скарги щодо проведеної перевірки, давали (у багатьох випадках — неодноразові) вказівки щодо необхідності вжиття певних заходів під час нової (або триваючої) перевірки, такі вказівки належним чином не виконувались або цілком ігнорувались. Це часто призводило до тривалого і повторюваного розгляду таких скарг органами прокуратури і судами, але без будь-якого суттєвого результату (там само. п. 94). Дійсно, на відміну від попередніх справ, частина кримінального провадження здійснювалася вже за новим Кримінальним процесуальним кодексом Украйни. Проте до того часу провадження тривало вже понад вісім років, а Уряд не довів, що застосовані засоби юридичного захисту, чимось відрізнялись від засобів юридичного захисту, що передбачалися старим Кодексом. Більше того, заявник двічі скористався цими новими засобами юридичного захисту, але безуспішно. Передбачені новим Кодексом рішення про повернення справи на додаткову перевірку ґрунтувалися на тих самих підставах, що й раніше: нездійснення усіх необхідних слідчих дій та невиконання вказівок контролюючого органу, який повернув справу на додаткову перевірку або розслідування (див. пункт 31).
Отже, ця заява не може бути відхилена на підставі невичерпання національних засобів юридичного захисту, а отже Суд відхиляє заперечення Уряду.
40. Суд також зазначає, що заява не є ані явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
B. Суть
1. Стверджуване жорстоке поводження працівників міліції
41. Заявник неодноразово стверджував, що впродовж ночі з 5 до 6 травня 2004 року його били працівники міліції та що тілесні ушкодження, яких він зазнав внаслідок цього, були підтверджені судово-медичними експертизами.
42. Уряд не надав жодних зауважень щодо суті. Проте у своїх подальших зауваженнях Уряд стверджував, не надавши при цьому жодних деталей, що гарантовані Конвенцію права заявника не порушувалися.
43. Як неодноразово зазначав Суд, стаття 3 Конвенції є втіленням однієї з найосновних цінностей демократичних суспільств. Навіть за найважчих обставин, таких як боротьба з тероризмом та організованою злочинністю, Конвенція категорично забороняє катування та нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження або покарання (див. рішення у справах «Сельмуні проти Франції» (Selmouni v. France) [ВП], заява № 25803/94, п. 95, ECHR 1999‑V, та «Ассенов та інші проти Болгарії» (Assenov and Others v. Bulgaria), від 28 жовтня 1998 року, п. 93, Reports of Judgments and Decisions 1998‑VIII).
44. Суд при оцінці доказів загалом керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом» (див. рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), від 18 січня 1978 року, п. 161, Series A № 25). Проте така доведеність може випливати із сукупності ознак чи схожих неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey) [ВП], заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000‑VII).
45. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що заявник зазнав численних тілесних ушкоджень. Як випливає з матеріалів справи, під час судово-медичного обстеження, яке відбулось через кілька годин після затримання заявника та результати якого згодом були підтверджені ще одним судово-медичним обстеженням у січні 2005 року, у нього було виявлено кілька синців, походження яких ніколи належним чином встановлено не було. За цих обставин та з огляду на зобов’язання держави надати правдоподібні пояснення тілесних ушкоджень, зазнаних особою у той час, коли вона перебувала під контролем міліції, Суд доходить висновку, що Уряд не встановив належним чином, що тілесні ушкодження заявникові вцілому було завдано не внаслідок жорстокого поводження з ним під час перебування під вартою в міліції. Відповідно було порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з тим, що заявник зазнав нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження.
2. Стверджуване непроведення ефективного розслідування
46. Заявник стверджував, що розслідування його скарг на жорстоке поводження було неефективним. Згідно зі старим Кримінально-процесуальним кодексом України розслідування обмежувалося дослідчими перевірками, оскільки кримінальна справа офіційно не порушувалась. Проте такі перевірки не передбачали важливих слідчих дій, таких як огляд місця події. Згідно з новим Кримінальним процесуальним кодексом України кримінальну справу було порушено, але невдовзі після цього закрито, хоча національні суди незабаром скасували постанову про закриття кримінальної справи. Заявник дійшов висновку, що засоби юридичного захисту як за старим, так і за новим Кримінальним процесуальним кодексом виявились однаково неефективними. Відповідно, він також не міг вимагати відшкодування шкоди.
47. Уряд не надав жодних зауважень щодо суті. У своїх подальших зауваженнях Уряд стверджував, не надавши при цьому жодних деталей, що гарантовані Конвенцію права заявника не порушувалися.
48. Суд нагадує, що коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею працівників міліції або інших представників держави, яке було таким, що порушує статтю 3 Конвенції, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов’язком держави за статтею 1 Конвенції «гарантувати кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені в ... Конвенції», за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Як і у випадку з розслідуванням згідно зі статтею 2 Конвенції, таке розслідування має бути здатним призвести до встановлення та покарання винних осіб. В іншому випадку загальна юридична заборона катування та нелюдського і такого, що принижує людську гідність, поводження та покарання була б неефективною на практиці, і в деяких випадках представники держави могли б фактично безкарно порушувати права тих, хто перебуває під їхнім контролем (див., серед інших джерел, рішення у справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [ВП], заява № 26772/95, п. 131, ECHR 2000‑IV).
49. Розслідування серйозних скарг на жорстоке поводження має бути ретельним. Це означає, що державні органи завжди повинні добросовісно намагатись з’ясувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (див. вищезазначене рішення у справі «Ассенов та інші проти Болгарії» (Assenov and Others v. Bulgaria), пп. 103 et seq.). Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи, серед іншого, покази свідків та висновки судових експертиз (див. рішення у справах «Танрікулу проти Туреччини» (Tanrıkulu v. Turkey) [ВП], заява № 23763/94, пп. 104 et seq., ECHR 1999-IV, та «Гюль проти Туреччини» (Gul v. Turkey), заява № 22676/93, п. 89, від 14 грудня 2000 року). Будь-який недолік розслідування, що стає на заваді встановленню причин тілесних ушкоджень та винних осіб, є загрозою недотримання цього стандарту.
50. Враховуючи обставини цієї справи, Суд зазначає, що розслідування за скаргами заявника на жорстоке поводження тривало понад десять років. Неналежна якість розслідування неодноразово визнавалася самими національними органами влади, і наслідком цього було повернення справи на додаткові перевірки та розслідування. З останнього відомого рішення (ухвали від 15 квітня 2014 року) випливає, що всебічного розслідування тверджень заявника здійснено не було (див. пункт 31).
51. З огляду на ці серйозні недоліки та загальну тривалість розслідування Суд вважає, що національні органи влади не виконали свій обов’язок щодо ефективного розслідування скарг заявника на жорстоке поводження. Відповідно, за цим пунктом також було порушення статті 3 Конвенції.
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
52. Статтею 41 передбачено:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»
A. Шкода
53. Заявник вимагав 100 000 євро відшкодування моральної шкоди.
54. Уряд стверджував, що немає жодного причинно-наслідкового зв’язку між стверджуваними порушеннями і сумою, що вимагається. Більше того, Уряд вважав, що сума, що вимагається, є надмірною.
55. Суд, ухвалюючи рішення на засадах справедливості, присуджує заявникові 10 000 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові та інші витрати
56. Заявник також вимагав 850 євро компенсації за юридичну допомогу.
57. Уряд не надав зауважень з цього приводу.
58. Суд зазначає, що в той час, коли заявникові було надано юридичну допомогу у сумі, що відповідає вищезазначеній, її було сплачено на рахунок його адвоката. Відповідно, Суд вважає, що немає потреби присуджувати йому будь-яку іншу пов’язану з цим суму.
C. Пеня
59. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу прийнятною;
2. Постановляє, що було порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції;
3. Постановляє, що було порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції;
4. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові 10 000 (десять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися; цю суму має бути конвертовано у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 27 листопада 2014 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Стівен Філліпс
(Stephen Phillips)
Секретар
Марк Віллігер
(Mark Villiger)
Голова
Full & Egal Universal Law Academy