CASE OF A.H. AND OTHERS v. RUSSIA - [Ukrainian Translation] by the CoE Action Plan for Ukraine 2018-2021

Цей переклад підготовлений Радою Європи в межах Плану дій Ради Європи для України на 2018-2021 роки та фінансований за рахунок коштів на рівні Плану дій, наданих Естонією, Ірландією, Латвією, Литвою, Ліхтенштейном, Люксембургом, Нідерландами, Норвегією, Польщею, Румунією, Туреччиною, Угорщиною, Фінляндією, Чеською Республікою, Швейцарією, Швецією та Канадою.

This translation is produced by the Council of Europe within the framework of the Council of Europe Action Plan for Ukraine 2018-2021 and funded with Action Plan-level funds provided by the Czech Republic, Estonia, Finland, Hungary, Ireland, Latvia, Liechtenstein, Lithuania, Luxembourg, the Netherlands, Norway, Poland, Romania, Sweden, Switzerland, Turkey and Canada.

ТРЕТЯ СЕКЦІЯ

СПРАВА A.H. І ІНШІ ПРОТИ РОСІЇ

(Заяви №№ 6033/13, 8927/13, 10549/13, 12275/13, 23890/13, 26309/13, 27161/13, 29197/13, 32224/13, 32331/13, 32351/13, 32368/13, 37173/13, 38490/13, 42340/13 і 42403/13)

РІШЕННЯ

Ця версія була виправлена 12 грудня 2017року

відповідно до правила 81 Регламенту Суду.

СТРАСБУРГ

17 січня 2017

ОСТАТОЧНЕ

03/07/2017

Це рішення стало остаточним на підставі статті 44 § 2 Конвенції. До нього можуть бути внесені редакційні зміни.

У справі A.H. і Інші проти Росії,

Європейський суд з прав людини (Третя секція) на засіданні Палати у складі:

Луіс Лопез Ґера (Luis López Guerra), Голова,
Гелена Єдерблом (Helena Jäderblom),
Гелен Келер (Helen Keller),
Дмітрій Дєдов (Dmitry Dedov),
Бранко Любарда (Branko Lubarda),
Пере Пастор Віланова (Pere Pastor Vilanova),
Алена Полачкова (Alena Poláčková), судді,
і Стівен Філіпс (Stephen Phillips), секретар секції,

Розглянувши справу на закритому засіданні 13 грудня 2016 року,

Проголошує наступне рішення, ухвалене у вказаний день:

процедура

1.  Справа була відкрита за шістнадцятьма заявами (№№ 6033/13, 8927/13, 10549/13, 12275/13, 23890/13, 26309/13, 27161/13, 29197/13, 32224/13, 32331/13, 32351/13, 32368/13, 37173/13, 38490/13, 42340/13 і 42403/13), поданими проти Російської Федерації до Європейського суду з прав людини відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод («Конвенція») сорока п’ятьма громадянами Сполучених Штатів Америки від власного імені та від імені двадцяти семи дітей, які є громадянами Росії (“заявники”). Голова Секції задовольнив клопотання заявників не розкривати свої імена (правило 47 § 4 Регламенту Суду).

2.  Заявників у справах №№ 6033/13, 8927/13, 10549/13, 12275/13, 23890/13, 26309/13, 29197/13, 32224/13, 32331/13, 32351/13, 32368/13, 37173/13, 38490/13, 42340/13 і 42403/13 представляли у Суді пані Маріна Захаріна, пані Валєнтіна Бокарєва, пані Вікторія Івлєва-Йорке, пані Наташа Лісман, пані Анна Маралян, пані Оксана Прєображенская і пані Каріна Москалєнко[i]. Заявників у справі № 27161/13 представляла у Суді Іріна О’Реа, юрист, яка практикує в Росії. Уряд Росії (“Уряд”) представляв пан Г. Матюшкін, представник Російської Федерації у Європейському суді з прав людини.

3.  Заявники скаржились на застосування до них заборони на усиновлення російських дітей громадянами США на підставі закону № 272-ФЗ.

4.  Між 13 березня і 4 липня 2013 року Голова вирішив надати справі пріоритетність, відповідно до правила 41 Регламенту Суду, конфіденційність, відповідно до правила 33 § 3 Регламенту Суду, та анонімність, відповідно до правила 47 § 4 Регламенту Суду.

5.  4 листопада 2013 року заяви були комуніковані Уряду.

6.  Дозвіл вступити у письмове провадження (стаття 36 § 2 Конвенції і правило 44 § 2) було надано Програмі захисту прав дитини Гарвардської школи права.

ФАКТИ

I.  ОБСТАВИНИ СПРАВИ

1.  Передісторія

(a)  Процедура усиновлення

7.  Громадяни США (“заявники із США”) розпочали провадження з усиновлення дітей з Росії між 2010 та 2012 роками. Вони виконали вимоги, передбачені владою США, отримали позитивну оцінку своїх житлових та фінансових умов та своєї спроможності усиновити дитину. Деякі заявники мали виконати додаткові вимоги, передбачені Договором між Сполученими Штатами Америки та Російською Федерацією про співпрацю у сфері усиновлення дітей (“Двосторонній договір про усиновлення”), після набуття ним чинності 1 листопада 2012 року. Після цього вони звернулись до уповноважених російських органів влади, котрі, за винятком випадків, у яких процедура усиновлення від початку стосувалась конкретних дітей, надали їм інформацію про дітей, які могли бути усиновлені.

8.  У більшості випадків заявники із США отримали позитивне рішення від російської влади стосовно як неможливості віддати дитину до російської сім’ї, так і щодо своєї спроможності стати батьками-усиновлювачами. У рамках провадження з усиновлення вони отримали направлення відвідати визначених дітей, завдяки чому вони змогли провести кілька днів разом з ними у відповідних дитячих будинках. Вони відвідали дітей і підтвердили свою формальну згоду усиновити їх. У деяких випадках, як стверджують заявники із США, вони налагодили зв’язок із дитиною навіть до початку процедури усиновлення, а один випадок стосувався усиновлення брата раніше усиновленої дівчинки (справи №№ 23890/13, 37173/13 і 42340/13, відповідно; див. нижче особливі обставини). У таких випадках процедура усиновлення від самого початку стосувалась конкретної дитини. Багато з-поміж дітей, які мали бути усиновлені, мали серйозні проблеми зі здоров’ям і вимагали кваліфікованої медичної допомоги.

9.  На кінець 2012 року більшість заявників із США завершили усі необхідні стадії процедури усиновлення, які передували поданню до суду клопотання про усиновлення. Проте, 21 грудня 2012 року Державна Дума Росії ухвалила федеральний закон № 272-ФЗ щодо заходів стосовно осіб, причетних до порушення основоположних прав і свобод громадян Російської Федерації (“закон № 272-ФЗ”), котрий, inter alia, забороняв усиновлення російських дітей громадянами США. Закон набув чинності 1 січня 2013 року.

10.  Процедура усиновлення була призупинена стосовно тих заявників із США, які не подали до суду клопотання про усиновлення до набуття чинності законом № 272-ФЗ.

11.  Стосовно тих заявників із США, які подали до суду клопотання про усиновлення, але не відвідали засідання суду до набуття чинності законом № 272-ФЗ, суди припинили процедуру усиновлення на підставі закону № 272-ФЗ. Деякі заявники подали апеляційні скарги. Їхні апеляційні скарги були залишені без задоволення.

12.  Клопотання про усиновлення, подані громадянами США після 1 січня 2013 року, були залишені без задоволення на процесуальних підставах з подібним посиланням на закон № 272-ФЗ. Якщо клопотання було подане від імені заявників США агентством з усиновлення, то воно залишалось без задоволення на тій підставі, що агентство не могло подавати до суду таке клопотання, оскільки діяльність таких агентств була заборонена. Клопотання, подане іншими представниками, було залишене без задоволення на тій підставі, що воно мало бути подане тільки таким агентством з усиновлення.

13.  Після цього заявники із США були вилучені із державної бази даних, яка містить інформацію про потенційних батьків-усиновлювачів, отже, вони вже не могли вважатись такими.

14.  Після весни 2013 року деякі з дітей, які потенційно могли бути усиновлені, були передані для усиновлення до інших сімей або передані до прийомних сімей.

(b)  Обставини набуття чинності Двостороннього договору з усиновлення і закону № 272-ФЗ

15.  13 липня 2011 року Сполучені Штати та Російська Федерація підписали Двосторонній договір із усиновлення, яким було запроваджено процедуру міждержавного усиновлення між цими двома державами. Вона набула чинності 1 листопада 2012 року.

16.  21 грудня 2012 року Державна Дума Росії ухвалила федеральний закон № 272-ФЗ, який був підписаний Президентом 28 грудня 2012 року, відомий також як “закон анти-Магнітского” або “закон Діми Яковлєва”, з огляду на обставини, що передували усиновленню. Цей закон вважається відповіддю на скасування поправки Джексона-Вейніка щодо Росії та Молдови і на Закон про верховенство права та підзвітність імені Сергєя Магнітского від 2012 року, ухвалений Конгресом США у листопаді-грудні 2012 року і підписаний Президентом США 14 грудня 2012 року (“Закон Магнітского”). Закон Магнітского запровадив санкції щодо російських посадових осіб, які вважались відповідальними за смерть Сергєя Магнітского – адвоката, котрий, як стверджується, розкрив широкомасштабне податкове шахрайство, до якого були причетні високі державні посадовці, і після цього помер у тюрмі. Закон Магнітского забороняв російським посадовим особам в’їздити до США та використовувати банківську систему США. Перелік вісімнадцяти осіб був оприлюднений Адміністрацією Президента США.

17.  Відповідь російської влади включала ухвалення подібного закону щодо громадян США, винних у тяжких порушеннях прав людини, заборону для них в’їздити на територію Росії і замороження їхніх активів у Росії. Проте, стаття 4 § 1 закону № 272-ФЗ також запровадила заборону на усиновлення російських дітей громадянами США. Запровадження цих положень було прискорене смертю Діми Яковлєва у 2008 році, російського немовляти, усиновленого громадянами США. Його залишили самого протягом дев’яти годин, пристібнутого у машині прийомного батька, котрий забув відвезти його до ясел. Батька було виправдано у скоєнні ненавмисного вбивства. Ця новина спричинила галас у російських ЗМІ, і після неї було висвітлено низку випадків жорстокого поводження з російськими дітьми, усиновленими громадянами США, внаслідок чого деякі представники російської влади висловили заклики обмежити або заборонити усиновлення громадянами США.

18.  28 грудня 2012 року Державний департамент США оприлюднив заяву стосовно ухвалення закону № 272-ФЗ, котра у відповідних частинах звучить так:

“Ми глибоко шкодуємо про ухвалення Росією закону про припинення міждержавних усиновлень між США та Росією та обмеження для російських громадських організацій, які працюють з американськими партнерами. За останні 20 років американські сім’ї усиновили понад 60 000 російських дітей, і переважна більшість цих дітей процвітають завдяки підтримці та любові батьків. Політично мотивоване рішення російського уряду зменшить можливості усиновлення дітей, які зараз перебувають у дитячих будинках. Ми шкодуємо, що російський уряд пішов на цей крок, а не прагне до виконання двосторонньої угоди про усиновлення, яка набула чинності в листопаді. Ми також стурбовані повідомленнями про те, що усиновлення, яке вже відбувається, може бути припинено, і сподіваємось, що уряд Росії дозволить тим дітям, які вже зустрілися та мають стосунки зі своїми майбутніми батьками, закінчити необхідні юридичні процедури, щоб вони могли возз’єднатися зі своїми сім’ями.”

19.  1 січня 2013 року закон № 272-ФЗ набув чинності. Того ж дня російське міністерство закордонних справ повідомило посольству США у Москві, що, відповідно до статті 4 § 2 закону № 272-ФЗ, Росія припиняє Двосторонній договір про усиновлення. Відповідно до статті 17 Двостороннього договору про усиновлення, він мав лишатись чинним протягом року від моменту, коли одна сторона повідомить іншу про намір припинити договір, і це спричинило непорозуміння щодо чинності договору і результату процедур усиновлення, що вже тривали, за участю батьків-усиновлювачів із США.

20.  Під час брифінгу 8 січня 2013 року, речник Державного департаменту США повідомив, що Росія повідомила США про намір припинити Двосторонній договір про усиновлення.

21.  10 січня 2013 року агенції новин, включно з BBC і РІА Новості, повідомили, що прес-секретар Президента Росії заявив, що Двосторонній договір про усиновлення на той момент залишався чинним і залишатиметься в силі до початку січня 2014 року. Того ж дня після обіду російське мінінстерство закордонних справ розмістило на своєму веб-сайті коментар, що Росія не лише призупинила дію Двостороннього договору про усиновлення, але й розірвала його, і що відповідна нота була передана до посольства США у Москві 1 січня 2013 року.

22.  13 січня 2013 року на вулиці Москви вийшли приблизно двадцять тисяч осіб для участі у акції – так званому «марші проти негідників» - на знак протесту проти закону № 272-ФЗ.

23.  Цей закон також зазнав критики з боку правозахисних організацій, таких як Amnesty International та Human Rights, і отримав численні негативні відгуки від ЗМІ, включно з Time, The Economist і The Guardian. Більшість критично налаштованих коментаторів стверджували, що закон є політично мотивованим і шкодить інтересам дітей.

24.  15 січня 2013 року сорок вісім членів Конгресу США надіслали листа Президенту Росії, Владіміру Путіну, від імені американських сімей, яких торкнувся закон № 272-ФЗ. В листі були висловлені прохання зробити вийняток для сімей, котрі перебували на завершальних стадіях процедури усиновлення, і заклик до Росії повернутись до Двостороннього договору про усиновлення.

25.  22 січня 2013 року Верховний суд Росії видав листа з інструкціями до судів нижчих юрисдикцій, аби дозволити передання усиновлених російських дітей до сімей американських громадян, якщо рішення про усиновлення було постановлене до 1 січня 2013 року, навіть якщо воно набуло чинності після цієї дати.

26.  Провадження в усіх справах, що стосувались батьків-усиновлювачів із США, якщо рішення про усиновлення не було постановлене до 1 січня 2013 року, було припинене, незалежно від стадії провадження.

27.  2 липня 2013 Парламентська Асамблея Організації з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ) ухвалила Резолюцію про міждержавне усиновлення, у якій закликала держави-учасниці “визнати основоположний зв’язок між потенційними усиновлювачами та дитиною, та вшанувати і захистити ці нові сім’ї” і спонукала їх “усунути розбіжності, спори та суперечності, пов’язані з міждержавним усиновленням, в дусі позитивності та гуманізму”, аби “уникнути будь-якого загального, дискримінаційного розірвання міждержавних усиновлень, які вже тривають, що могло би зашкодити найвищим інтересам дитини, уразити нову сім’ю або ж стати на перешкоді батькам-усиновлювачам у здійсненні міждержавного усиновлення” (див. нижче параграф 301). Хоча у Резолюції конкретно не згадувалось про Росію, але сенатор США Роджер Вікер додав її до прямої відповіді на заборону усиновлення громадянами США.

28.  Відповідно до новинного повідомлення РІА Новості від 5 липня 2013 року, російське міністерство закордонних справ спростувало як нікчемні будь-які намагання Парламентської Асамблеї ОБСЄ змусити Росію скасувати попередньо ухвалені рішення щодо міждержавного усиновлення, оскільки вони повністю відповідають міжнародному праву.

2.  Особливі обставини

(a)  Заява № 6033/13

29.  Заява № 6033/13 була подана 22 січня 2013 року трьома групами заявників.

(i)  Перша група заявників

30.  A.J.H., народжений 16 травня 1976 року, і J.A.H., народжена 26 червня 1977 року, проживають у місцевості Вон, штату Монтана, США (заявники із США), і D.M., народжений 17 серпня 2009 року, мешкає у місті Лобня Московської області.

31.  D.M. страждає, зокрема, на синдром Дауна, відставання у психологічному та мовному розвитку, вроджену ваду серця та анемію. Він народився недоношеним.

32.  Завершивши необхідні кроки для міждержавного усиновлення у Сполучених Штатах, заявники із США були зареєстровані у російській державній базі даних потенційних батьків-усиновлювачів 6 серпня 2012 року. Їм допомагала агенція з усиновлення “Рука об руку”.

33.  24 вересня 2012 року заявники із США отримали від міністерства освіти та науки направлення відвідати D.M.. Вони щоденно відвідували його між 24 і 28 вересня 2012 року і згодом між 10 і 13 або 14 січня 2013 року[ii]. Кожна зустріч тривала годину – півтори.

34.  27 вересня 2012 року заявники із США формально погодились усиновити D.M.

35.  15 листопада 2012 року клопотання про усиновлення було подане до Московського обласного суду. Засідання було первинно призначене на 21 грудня 2012 року, але було перенесене на 15 січня 2013 року на прохання заявників.

36.  10 січня 2013 року заявники із США приїхали до Росії і щоденно відвідували D.M. між 10 і 13 або14 січня 2013 року [iii].

37.  15 січня 2013 року заявники із США прийшли до суду. Проте, засідання було відкладене на прохання міністерства освіти Московської області, котре посилалось на відсутність вказівок від Верховного суду Росії щодо застосування закону № 272-ФЗ. Нове засідання було призначене на 21 січня 2013 року.

38.  21 січня 2013 року заявники із США прийшли до суду. Проте суд Московської області переніс засідання на 11 лютого 2013 року у відповідь на подібне прохання міністерства освіти Московської області.

39.  22 січня 2013 року заявники із США повернулись до Сполучених Штатів. Вони забронювали виліт на 9 лютого 2013 року, аби бути присутніми на наступному засіданні.

40.  23 січня 2013 року представникові заявників із США, пані Захаріній, повідомили, що засідання було перенесене на ранішу дату, а саме, 30 січня 2013 року. Тому заявники із США не мали достатньо часу, аби перенести поїздку до Росії і не змогли бути присутніми на засіданні.

41.  30 січня 2013 року суд Московської області припинив процедуру усиновлення на підставі закону № 272-ФЗ, оскільки заявники із США не мали права усиновити D.M. Заявники із США подали апеляційну скаргу.

42.  14 травня 2013 року суд Московської області залишив без змін рішення від 30 січня 2013 року. Заявники із США подали касаційну скаргу.

43.  26 серпня 2013 року суд Московської області відмовився передавати касаційну скаргу до президії.

44.  Як повідомив Уряд, D.M. передали до прийомної сім’ї.

(ii)  Друга група заявників

45.  G.D.C., народилася 14 серпня 1980 року і проживає у Солт Лейк Сіті, Юта, США (“заявниця із США”), і E.G., народилася 28 травня 2010 року і проживає у С.-Петербурзі.

46.  E.G. відстає у розвитку, є ВІЛ-позитивною і страждає на ектопічний дерматит.

47.  Заявниця із США розпочала процедуру усиновлення у грудні 2011 року. Завершивши необхідні кроки для міждержавного усиновлення у Сполучених Штатах, заявниця із США була зареєстрована у російській державній базі даних потенційних батьків-усиновлювачів 8 листопада 2012 року. Їй допомагала агенція з усиновлення “Рука об руку”.

48.  28 листопада 2012 року заявниця із США отримала від міністерства освіти та науки направлення відвідати E.G. Вона відвідувала її щоденно між 28 листопада і 1 грудня 2012 року. Кожна зустріч тривала приблизно дві години.

49.  3 грудня 2012 року заявниця із США формально погодилась усиновити E.G.

50.  11 лютого 2013 року клопотання про усиновлення було подане до міського суду С.-Петербурга.

51.  13 лютого 2013 року міський суд С.-Петербурга залишив клопотання без задоволення, оскільки G.D.C. мала неправомочного представника, E.F., а подібні клопотання можуть бути подані лише уповноваженими агентствами. Заявниця із США подала апеляційну скаргу.

52.  5 березня 2013 року заявниця із США намагалась відвідати E.G. у дитячому будинку, але їм заборонили зустрічатися.

53.  12 березня 2013 року заявниця із США повторно подала клопотання через іншого представника, O.T.

54.  21 березня 2013 року друге клопотання було залишене без задоволення на тій самій підставі. Заявниця із США подала апеляційну скаргу.

55.  2 і 12 квітня 2013 року міський суд С.-Петербурга залишив без задоволення апеляційні скарги на рішення від 13 лютого і 21 березня 2013 року відповідно.

56.  31 травня 2013 року заявниця із США була вилучена із державної бази даних як потенційна усиновлювачка.

57.  Як повідомив Уряд, E.G. передали до прийомної сім’ї.

(iii)  Третя група заявників

58.  J.M., народився 1 червня 1981 року, і A.M., народилась 14 квітня 1982 року, живуть у Гейнсвілі, Джорджія, США (заявники із США), і V.T., народився 30 вересня 2008 року і живе у місті Митіщі Московської області.

59.  V.T. відстає у розвитку, страждає на синдром Дауна, втрату слуху, гетеротропію, внутрішньоутробну гіпоксію, вроджену ваду серця (у 2009 році йому зробили операцію на серці та імплантували електричний кардіостимулятор), та низку інших захворювань.

60.  Заявники із США, які мають двох біологічних дітей та одного усиновленого, розпочали процедуру з усиновлення іншої дитини у березні 2012 року. Завершивши необхідні кроки для міждержавного усиновлення у Сполучених Штатах, заявники із США були зареєстровані у російській державній базі даних потенційних батьків-усиновлювачів 17 серпня 2012 року. Їм допомагала агенція з усиновлення “Рука об руку”.

61.  1 жовтня 2012 заявники із США отримали від міністерства освіти та науки направлення відвідати V.T. Вони відвідували його щоденно між 1 і 5 жовтня 2012 року і повторно між 17 і 21 січня 2013 року. Кожна зустріч тривала чотири години.

62.  3 жовтня 2012 року заявники із США формально погодились усиновити V.T.

63.  30 листопада 2012 року клопотання про усиновлення було подане до суду Московської області. Перше засідання було призначене на 22 січня 2013 року, але було перенесене на 12 лютого 2013 року на прохання міністерства освіти. Однак, того ж дня прокурор подав клопотання про прискорення провадження з огляду на невизначеність долі дитини. Тому засідання було призначене на 31 січня 2013 року.

64.  31 січня 2013 року суд Московської області припинив процедуру усиновлення на тій підставі, що, відповідно до закону № 272-ФЗ, заявники із США не мали права усиновити V.T. Заявники із США подали апеляційну скаргу.

65.  14 травня 2013 року суд Московської області залишив без змін рішення від 31 січня 2013 року. Заявники із США подали касаційну скаргу.

66.  10 грудня 2013 року суд Московської області відмовився передавати касаційну скаргу на розгляд президії.

67.  22 квітня 2013 року заявники із США були вилучені із державної бази даних як потенційні усиновлювачі, про що їм було повідомлено лише 26 квітня 2013 року.

68.  Як повідомив Уряд, V.T. досі очікує на усиновлення, і уповноважені органи надають інформацію про нього потенційним батькам-усиновлювачам, котрі шукають дитину.

(b)  Заява № 8927/13

69.  Заява № 8927/13 була подана 4 лютого 2013 року J.J., народився 12 грудня 1983 року, і Jn.J., народилася 25 січня 1984 року, які мешкають у Довері, Нью-Джерсі, США (заявники із США), і A.M., народилася 27 січня 2007 року, яка проживає у Москві.

70.  A.M. є ВІЛ-позитивною і страждає на проблеми розвитку, косоокість та енурез.

71.  Заявники із США розпочали процедуру з усиновлення у березні 2012 року. Завершивши необхідні кроки для міждержавного усиновлення у Сполучених Штатах, заявники із США були зареєстровані у російській державній базі даних потенційних батьків-усиновлювачів 16 листопада 2012 року. Їм допомагала агенція з усиновлення “Рука об руку”.

72.  26 листопада 2012 року заявники із США отримали від міністерства освіти та науки направлення відвідати A.M.. Вони щоденно відвідували її між 27 і 30 листопада 2012 року. Кожна зустріч тривала від двох до трьох годин.

73.  28 грудня 2012 року клопотання про усиновлення було подано до суду Московської області. Засідання було призначене на 8 лютого 2013 року, але його перенесли на 31 січня 2013 року. Оскільки заявники із США не мали достатньо часу, аби перенести подорож до Росії, вони просили суд відкласти засідання.

74.  31 січня 2013 року суд Московської області залишив без задоволення клопотання про перенесення засідання і припинив провадження про усиновлення на підставі закону № 272-ФЗ, тому що заявники із США не мали права усиновити V.T. Заявники із США подали апеляційну скаргу.

75.  14 травня 2013 року суд Московської області залишив без змін рішення від 31 січня 2013 року.

76.  22 квітня 2013 року заявники із США були вилучені із державної бази даних як потенційні усиновлювачі.

77.  Як повідомив Уряд, A.M. була віддана до прийомної сім’ї.

(c)  Заява № 10549/13

78.  Заява № 10549/13 була подана 11 лютого 2013 року J.E.L., народився 1 червня 1962 року, і A.M.L., народилася 4 лютого 1972 року, які живуть у Вільямспорті, Пенсильванія, США (заявники із США), і S.T., народилася 29 листопада 2011 року, яка живе у Волгограді.

79.  S.T. мала пренатальний контакт з ВІЛ та гепатитом C і страждає на порушення розвитку.

80.  Заявники із США розпочали процедуру з усиновлення у грудні 2011 року. Завершивши необхідні кроки для міждержавного усиновлення у Сполучених Штатах, заявники із США були зареєстровані у російській державній базі даних потенційних батьків-усиновлювачів 13 червня 2012 року. Їм допомагала агенція з усиновлення “Christian World Adoptions, Inc.”.

81.  23 жовтня 2012 року заявники із США отримали від міністерства освіти та науки направлення відвідати S.T.. Вони відвідували її двічі на день між 24 і 29 жовтня 2012 року. Кожна зустріч тривала дві години.

82.  3 грудня 2012 року клопотання про усиновлення було подано у суд Волгоградської області.

83.  1 лютого 2013 року процедура усиновлення була припинена на підставі закону № 272-ФЗ, тому що заявники із США не мали права усиновити S.T.

84.  15 лютого 2013 року заявники із США подали апеляційну скаргу. 20 лютого 2013 року суд Волгоградської області призупинив апеляційне провадження і приписав заявникам із США виправити певні недоліки до 20 березня 2013 року. 3 квітня 2013 заявникам із США повернули апеляційну скаргу. 25 квітня 2013 року вони повторно подали апеляційну скаргу. 7 травня 2013 року суд Волгоградської області продовжив строк для подання апеляційної скарги.

85.  20 червня 2013 року суд Волгоградської області залишив без змін рішення від 1 лютого 2013 року.

86.  14 лютого 2013 року аявникам із США повідомили, що вони вилучені із державної бази даних як потенційні усиновлювачі.

87.  S.T. була усиновлена іншою сім’єю.

(d)  Заява № 12275/13

88.  Заява № 12275/13 була подана 18 лютого 2013 року дев’ятьма групами заявників.

(i)  Перша група заявників

89.  M.S.P., народився 15 травня 1974 року, і A.N.P., народилася 6 березня 1980 року, які живуть у місті Папіліон, Небраска, США (заявники із США), і A.A., народилася 21 червня 2005 року, яка живе у С.-Петербурзі.

90.  A.A. страждає на синдром Дауна, помірну розумову відсталість, відставання у фізичному розвитку, косоокість, пласкостопість і гіпербілірубінемію.

91.  Заявники із США розпочали процедуру з усиновлення у серпні 2011 року. Завершивши необхідні кроки для міждержавного усиновлення у Сполучених Штатах, заявники із США були зареєстровані у російській державній базі даних потенційних батьків-усиновлювачів 6 вересня 2012 року. Їм допомагала агенція з усиновлення “Рука об руку”.

92.  8 жовтня 2012 заявники із США отримали від комітету соціальної політики адміністрації С.-Петербурга направлення відвідати A.A.. У жовтні 2012 року вони відвідували її протягом трьох днів. Кожна зустріч тривала півтори-дві години.

93.  20 грудня 2012 року до Міського суду С.-Петербурга було подане клопотання про усиновлення.

94.  24 грудня 2012 року клопотання повернули представниці заявників із США, E.F. В ухвалі суду зазначалось, що його повертають на прохання E.F.. Як стверджують заявники із США, вони не просили E.F. відкликати клопотання, а вона сама не просила про відкликання. Скоріше, суд попросив її забрати його. Заявникам із США не повідомили про цю ухвалу, але, дізнавшись про неї, вони подали на неї скаргу, стверджуючи, що ніколи не просили представницю відкликати клопотання, і що довіреність не дозволяла їй цього робити. 4 червня 2013 року Міський суд С.-Петербурга скасував ухвалу від 24 грудня 2012 року. Виглядає, що у справі не було ухвалено жодних інших рішень.

95.  31 травня 2013 року заявникам із США повідомили, що вони вилучені із державної бази даних як потенційні усиновлювачі.

96.  Як стверджує Уряд, A.A. досі очікує на усиновлення, і уповноважені органи надають інформацію про неї потенційним батькам-усиновлювачам, котрі шукають дитину.

(ii)  Друга група заявників

97.  D.S.G., народжена 29 травня 1974 року і мешкає у Нью-Йорку, США (заявниця із США), і O.N., народилася 24 червня 2011 року, яка живе у С.-Петербурзі.

98.  O.N. страждає на порушення розвитку змішаного типу, атопічний дерматит, харчові алергії і гіперметрію обох очей з астигматизмом.

99.  Заявниця із США розпочала процедуру з усиновлення у грудні 2011 року. Завершивши необхідні кроки для міждержавного усиновлення у Сполучених Штатах, вона була зареєстрована у російській державній базі даних потенційних батьків-усиновлювачів 9 жовтня 2012 року. Їй допомагала агенція з усиновлення “International Assistance Group, Inc.”.

100.  24 грудня 2012 року заявниця із США отримала від комітету соціальної політики адміністрації С.-Петербурга направлення відвідати O.N. Вона відвідувала її двічі на день між 24 і 28 грудня 2012 року. Кожна зустріч тривала дві години.

101.  28 грудня 2012 року заявниця із США формально погодилась усиновити O.N.

102.  11 лютого 2013 року агентство з усиновлення подало клопотання про усиновлення до Міського суду С.-Петербурга.

103.  13 лютого 2013 року Міський суд С.-Петербурга залишив клопотання без задоволення на тій підставі, що, починаючи з 1 січня 2013 року, діяльність агентства в Росії була заборонена відповідно до закону № 272-ФЗ. 4 березня 2013 року заявниця із США подала апеляційну скаргу.

104.  25 березня 2013 року апеляційну скаргу повернули заявниці із США без розгляду щодо суті на тій підставі, що її було подано з пропуском строку.

105.  31 травня 2013 року заявниці із США повідомили, що вона вилучена із державної бази даних як потенційна усиновлювачка.

106.  Як повідомив Уряд, O.N. була усиновлена іншою сім’єю.

(iii)  Третя група заявників

107.  B.C., народився 13 червня 1965 року, і J.W.S., народилася 4 січня 1955 року, які живуть у Саг Харбор, Нью-Йорк, США (заявники із США), і A.R., народилася 24 березня 2010 року, яка живе у С.-Петербурзі.

108.  A.R. у віці одинадцяти місяців була залишена батьками, які страждали на наркозалежність. Вона є носієм гепатиту C і страждає на порушення розвитку змішаного типу та пласкостопість.

109.  Заявники із США мали двох дітей – сина і дочку. Після того, як їхня дочка у дванадцять років померла від педіатричного раку, вони вирішили усиновити дитину, тому що їхній син не хотів бути єдиною дитиною. Заявники із США розпочали процедуру з усиновлення у лютому 2011 року. Завершивши необхідні кроки для міждержавного усиновлення у Сполучених Штатах, вони були зареєстровані у російській державній базі даних потенційних батьків-усиновлювачів 18 жовтня 2012 року. Їм допомагала агенція з усиновлення “International Assistance Group, Inc.”.

110.  28 листопада 2012 року заявники із США отримали від комітету соціальної політики адміністрації С.-Петербурга направлення відвідати A.R. Між 27 і 30 листопада 2012 року вони відвідували її двічі на день. Кожна зустріч тривала дві години.

111.  3 грудня 2012 року заявники із США формально погодились усиновити A.R.

112.  10 лютого 2013 року агентство з усиновлення подало клопотання про усиновлення до Міського суду С.-Петербурга.

113.  13 лютого 2013 року Міський суд С.-Петербурга залишив клопотання без задоволення на тій підставі, що, починаючи з 1 січня 2013 року, діяльність агентства в Росії була заборонена відповідно до закону № 272-ФЗ.

114.  31 травня 2013 року заявникам із США повідомили, що вони вилучені із державної бази даних як потенційні усиновлювачі.

115.  Як повідомив Уряд, A.R. була усиновлена іншою сім’єю.

(iv)  Четверта група заявників

116.  T.L.B.-S., народилася 21 червня 1968 року і живе у Олдтауні, Меріленд, США (заявниця із США), і V.O., народилася 7 серпня 2005 року і живе у С-Петербурзі.

117.  V.O. страждає на синдром Дауна, розумову відсталість, пупкову грижу, атопічний дерматит і гіперметрію легкого ступеня.

118.  Заявниця із США має двох біологічних дітей і сина, усиновленого в Росії. Вона вирішила усиновити ще одну дитину, і, завершивши необхідні кроки для міждержавного усиновлення у Сполучених Штатах, вона була зареєстрована у російській державній базі даних потенційних батьків-усиновлювачів 1 листопада 2012 року. Заявниці із США допомагало уповноважене агентство з усиновлення “Small World Adoption Foundation of Missouri Inc.”.

119.  12 листопада 2012 року заявниця із США отримала від комітету соціальної політики адміністрації С.-Петербурга направлення відвідати V.O. Протягом  листопада 2012 року вона відвідувала її щоденно протягом декількох днів. Кожна зустріч тривала півтори-дві години.

120.  19 листопада 2012 року заявниця із США формально погодилась усиновити V.O.

121.  Як повідомляє заявниця із США, вона не мала достатньо часу, аби підготувати усі необхідні документи, щоб мати можливість подати усі документи до суду до набуття чинності законом № 272-ФЗ. Після набуття чинності цим законом, вона зрозуміла, що це буде марним, але все ще бажала усиновити V.O.

122.  31 травня 2013 року заявниці із США повідомили, що вона вилучена із державної бази даних як потенційна усиновлювачка.

123.  Як стверджує Уряд, V.O. досі очікує на усиновлення, і уповноважені органи надають інформацію про неї потенційним батькам-усиновлювачам, котрі шукають дитину.

(v)  П’ята група заявників

124.  S.M., народився 12 травня 1966 року, і K.M., народилася 30 квітня 1968 року, живуть у Лейк Ельсінор, Каліфорнія, США (заявники із США), і V.G., народилася 19 грудня 2005 року і живе у С.-Петербурзі.

125.  V.G. страждає на синдром Дауна, помірну розумову відсталість і гіперметрію.

126.  Завершивши необхідні кроки для міждержавного усиновлення у Сполучених Штатах, заявники із США були зареєстровані у російській державній базі даних потенційних батьків-усиновлювачів 9 лютого 2012. Їм допомагало уповноважене агентство з усиновлення “Hand in Hand”.

127.  18 липня 2012 року заявники із США отримали направлення відвідати V.G. Вони відвідували її щодня між 18 і 20 липня 2012 року. Кожна зустріч тривала три години.

128.  25 липня 2012 року заявники із США формально погодились усиновити V.G.

129.   26 листопада 2012 року представниця заявників із США із агентства з усиновлення, E.F., подала до суду клопотання про усиновлення.

130.  Як стверджує Уряд, 30 листопада 2012 року[iv] Міський суд С.-Петербурга призупинив провадження і приписав заявникам із США виправити певні недоліки до 30 грудня 2012 року[v]. Зокрема, їх просили підтвердити довіреність їхньої представниці діяти у справах стосовно усиновлення, оскільки довіреність була видана E.F. як приватній особі, а, відповідно до статті 4 § 4 Двосторонньої угоди про усиновлення, представниками могли бути лише уповноважені агентства. 9 січня 2013 року E.F. повернули клопотання на тій підставі, що недоліки не було виправлено.

131.  Як стверджують заявники із США, їм ніколи не повідомляли про жоден можливий недолік у їхньому клопотанні про усиновлення. До того ж, за кілька днів до 1 січня 2013 року суддя викликав E.F. і попросив її відкликати клопотання, незважаючи на те, що видана їй довіреність цього не дозволяла. Через кілька днів E.F. виявила, що клопотання було «втрачене», і єдиним документом про його надходження була виписка від канцелярії суду.

132.  Заявники із США також стверджують, що 11 січня 2012 року керівник відділення агентства з усиновлення “Hand in Hand” просив голову комітету соціальної політики С.-Петербурга надати дозвіл на продовження діяльності агентства з усиновлення у С.-Петербурзі через законних представників E.F. і I.Z. Цей дозвіл було надано, і 11 січня 2012 року агентство з усиновлення “Hand in Hand” видало E.F. довіреність, чинну протягом трьох років, на представництво інтересів батьків-усиновлювачів у судах С.-Петербурга.

133.  Як стверджує Уряд, комітет соціальної політики С.-Петербурга не мав повноважень дозволяти діяльність агентства з усиновлення. Це питання є виключною компетенцією міністерства освіти. E.F. і I.Z. були зареєстровані у міністерстві освіти як працівники агентства з усиновлення “Hand in Hand” протягом 2009-11 років.

134.  Заявники із США стверджують, що 12 і 28 березня і 3 квітня 2013 року Міський суд С.-Петербурга попросив їхню представницю O.T. надати копію ухвали за їхнім клопотанням. Проте, в канцелярії суду не було цієї справи, і їй не дали копію. 11 квітня 2013 року O.T. повторно подала клопотання судді G. і голові Міського суду С.-Петербурга. Листом від 16 квітня 2013 року суддя G. відмовився надавати їй копію ухвали. 22 квітня 2013 року O.T. оскаржила цю відмову. Невідомо, чи ця скарга була розглянена.

135.  Як стверджує Уряд, клопотання O.T. було залишене без задоволення, оскільки не існувало процесуальних засобів надати особам, котрі діють як посередники у провадженні про усиновлення, копії документів.

136.  31 травня 2013 року заявникам із США повідомили, що вони вилучені із державної бази даних як потенційні усиновлювачі.

137.  Як стверджує Уряд, V.G. досі очікує на усиновлення, і уповноважені органи надають інформацію про неї потенційним батькам-усиновлювачам, котрі шукають дитину.

(vi)  Шоста група заявників

138.  Q.S., народився 8 квітня 1979 року, і W.S., народилася 6 травня 1980 року, живуть у Солт Лейк Сіті, Юта, США (заявники із США), і D.K., народилася 26 травня 2011 року і живе в Пермі.

139.  D.K. страждає на синдром Дауна, відставання у психомоторному розвитку, аномалії розвитку серця, часткову атрофію очних дисків, астигматизм та цитомегаловірусну інфекцію.

140.  Заявники із США розпочали процедуру усиновлення у липні 2012 року. Завершивши необхідні кроки для міждержавного усиновлення у Сполучених Штатах, вони були зареєстровані у російській державній базі даних потенційних батьків-усиновлювачів 11 грудня 2012 року. Їм допомагало уповноважене агентство з усиновлення “Global Adoption Services Inc.”.

141.  19 грудня 2012 року заявники із США отримали направлення відвідати D.K. Вони відвідували її двічі на добу між 19 і 21 грудня 2012 року. Кожна зустріч тривала приблизно дві години.

142.  21 грудня 2012 року заявники із США формально погодились усиновити D.K.

143.  Клопотання про усиновлення не було подане до суду. Як стверджують заявники із США, вони подали б його, якби не набув чинності закон № 272-ФЗ.

144.  Як стверджує Уряд, 24 квітня 2013 року заявникам із США повідомили, що вони були вилучені із державної бази даних як потенційні усиновлювачі. Як стверджують заявники із США, їм про це ніколи не повідомляли.

145.  Як стверджує Уряд, D.K. була віддана у прийомну сім’ю.

(vii)  Сьома група заявників

146.  S.A.K., народилася 9 травня 1960 року і живе в Чикаго, Іллінойс, США (заявниця із США), і K.R., народилася 31 травня 2009 року і живе у С.-Петербурзі.

147.  K.R. страждає на порушення розвитку змішаного типу, пласкостопість, захворювання аденоїдів, гіпертрофію піднебінних мигдалин, гепатоспленомегалію і фізіологічний фімоз.

148.  Заявниця із США вже усиновила дівчинку з Росії. Вона вирішила усиновити ще одну дитину і розпочала процедуру усиновлення в травні 2012 року. Завершивши необхідні кроки для міждержавного усиновлення у Сполучених Штатах, вона була зареєстрована в російській державній базі даних потенційних батьків-усиновлювачів 9 жовтня 2012 року. Їй допомагало уповноважене агентство з усиновлення “Global Adoption Services Inc.”.

149.  21 листопада 2012 року заявниця із США отримала від комітету соціальної політики адміністрації С.-Петербурга направлення відвідати K.R.. Між 21 і 23 листопада 2012 року вона щодня її відвідувала. Кожна зустріч тривала дві години.

150.  27 листопада 2012 року заявниця із США формально погодилась усиновити K.R.

151.  11 лютого 2013 року T. з агентства з усиновлення подала до Міського суду С.-Петербурга клопотання про усиновлення.

152.  13 лютого 2013 року суд повернув клопотання на тій підставі, що діяльність агентства з усиновлення була заборонена відповідно до закону № 272-ФЗ. Заявниця із США подала апеляційну скаргу.

153.  27 березня 2013 року апеляційну скаргу повернули на тій підставі, що її було подано з процесуальними порушеннями. Зокрема, не було вказано, чи заявниця із США отримала переклад ухвали, а її підпис не було нотаріально засвідчено. Заявниця із США подала скаргу на цю ухвалу.

154.  20 червня 2013 року скаргу повернули без розгляду.

155.  31 травня 2013 року заявниці із США повідомили, що її вилучили із державної бази даних потенційних усиновлювачів.

156.  Як стверджує Уряд, K.R. була усиновлена іншою сім’єю.

(viii)  Восьма група заявників

157.  C.B., народився 1 грудня 1967 року, і T.B., народилася 23 жовтня 1966 року, проживають у Пітсбургу, Пенсильванія, США (заявники із США), і A.E.A., народилася 22 серпня 2011 року і живе в Пермі.

158.  A.E.A. страждає на відставання у психомоторному та мовному розвитку, аномалії серцевого розвитку, пупкову грижу і має пренатальний контакт з ВІЛ.

159.  Заявники із США розпочали процедуру усиновлення в травні 2011 року. Завершивши необхідні кроки для міждержавного усиновлення у Сполучених Штатах, вони були зареєстровані у російській державній базі даних потенційних батьків-усиновлювачів 6 лютого 2012 року. Їм допомагало уповноважене агентство з усиновлення “Adopt a Child”.

160.  19 листопада 2012 року заявники із США отримали направлення відвідати A.E.A. Вони відвідували її двічі на день між 19 і 23 листопада 2012 року. Кожна зустріч тривала півтори-дві години.

161.  Клопотання про усиновлення не було подане до суду. Як стверджують заявники із США, після того, як вони відвідали Росію у листопаді 2012 року, вони мали виправити низку документів у справі про усиновлення, аби вони відповідали Двосторонньому договору про усиновлення. Проте, закон № 272-ФЗ не залишив їм часу подати до суду клопотання про усиновлення до набуття ним чинності.

162.  24 квітня 2013 року заявникам із США повідомили, що їх вилучили із державної бази даних потенційних усиновлювачів.

163.  Як повідомив Уряд, A.E.A. була віддана до прийомної сім’ї.

(ix)  Дев’ята група заявників

164.  J.R.V., народився 3 січня 1973 року, і M.L.V., народилася 27 травня 1973 року, живуть у місті Аврора, Колорадо, США (заявники із США), і Dz.L., народився 13 липня 2010 року і живе у С.-Петербурзі.

165.  4 квітня 2014 року представник заявників із США повідомив Судові, що вони бажають відкликати заяву.

(e)  Заява № 23890/13

166.  Заява № 23890/13 була подана 5 квітня 2013 року M.W., народився 2 лютого 1961 року, і D.W., народилася 17 березня 1964 року, які живуть у Вудстоку, Вірджінія, США (заявники із США), і M.K., народився 21 березня 1998 року, який живе у Челябінську.

167.  M.K. народився недоношеним. Він страждає, зокрема, на синдром Рассела-Сильвера, легкі когнітивні розлади, відставання у неврологічному та поведінковому розвитку і хронічний гастрит.

168.  Між 2001 і 2012 роками заявники із США брали участь у благодійній діяльності у Челябінській області. Зокрема, вони допомагали відновлювати дитячий будинок, де у 2008 році зустріли M.K.

169.  Як стверджують заявники із США, вони налагодили близькі стосунки з M.K. і взимку 2011-2012 року вирішили усиновити його і розпочали процедуру усиновлення. Вони звернулись приблизно до сорока агентств з усиновлення з проханням допомогти їм у цій процедурі. Проте, їхні старання були марними, оскільки жодне з агентств не працювало у Челябінській області. Тому вони вирішили діяти самостійно, хоча агентство з усиновлення Beacon House Adoption Services погодилось надавати їм консультації щодо процедури.

170.  У березні 2012 року, під час консультації у міністерстві соціальних зв’язків Челябінської області, заявники із США висловили бажання усиновити M.K. Як стверджують заявники із США, міністерство підтвердило, що у Челябінській області немає уповноважених агентств з усиновлення, і повідомило, що заявники із США можуть діяти самостійно. Водночас, їхня справа про усиновлення була залишена без розгляду на тій підставі, що апостиль на деяких документах був неправильний, і були необхідні деякі додаткові документи.

171.  У березні 2012 року заявники із США двічі відвідували M.K. в дитячому будинку, щоразу зустрічі тривали три години.

172.  30 липня 2012 року заявники із США подали до міністерства соціальних зв’язків Челябінської області виправлену підбірку документів для усиновлення M.K.

173.  Проте, 8 серпня 2012 року міністерство соціальних зв’язків Челябінської області повідомило заявникам із США, що, оскільки було ратифіковано Двосторонній договір про усиновлення, то, починаючи з 10 серпня 2012 року, індивідуальні клопотання про усиновлення вже не можуть розглядатися. Тому їхнє клопотання повернули через невідповідність постанові уряду № 654 від 4 листопада 2006 року (див. нижче параграф 318).

174.  17 серпня 2012 року заявники із США звернулись до голови державної бази даних, який помилково повідомив їм, що Двосторонній договір про усиновлення не був ратифікований, і вони можуть самостійно вести процедуру усиновлення.

175.  У телефонній розмові від 20 серпня 2012 року заявники із США повідомили міністерству соціальних зв’язків Челябінської області інформацію, отриману від голови державної бази даних. Як пояснило міністерство, воно чекало на офіційне роз’яснення щодо цього від голови державної бази даних.

176.  22 серпня 2012 року заявники із США знову звернулись телефоном до міністерства соціальних зв’язків Челябінської області, і їм сказали, що вони можуть самостійно вести процедуру усиновлення.

177.  22 серпня 2012 року, за словами заявників із США, і 4 вересня 2012 року, за словами Уряду, справу про усиновлення знову було подано до міністерства соціальних зв’язків Челябінської області.

178.  19 вересня 2012 року справу про усиновлення повернули, а заявників із США попросили виправити деякі документи і додати деякі нові.

179.  3 грудня 2012 року, виправивши матеріали справи, заявники із США знову подали клопотання. На той час набув чинності Двосторонній договір про усиновлення, включно з положенням, відповідно до якого клопотання про усиновлення можуть подаватись виключно через уповноважені агентства.

180.  11 грудня 2012 року міністерство соціальних зв’язків Челябінської області залишало клопотання без задоволення на тій підставі, що воно було подане безпосередньо заявниками із США, а не уповноваженим агентством. Заявникам із США рекомендували повторно звернутись через агентство.

181.  Як стверджують заявники, процедура усиновлення зрештою була припинена після набуття чинності законом № 272-ФЗ.

182.  Заявники із США ніколи не були зареєстровані у державній базі даних як потенційні батьки-усиновлювачі.

183.  Як повідомив Уряд, починаючи з 1 вересня 2014 року M.K. відвідує Південноуральський багатопрофільний коледж і живе у шкільному гуртожитку.

(f)  Заява № 26309/13

184.  Заява № 26309/13 була подана 18 квітня 2013 року C.Z., народився 29 жовтня 1974 року, і S.Z., народилася 2 жовтня 1976 року, які живуть у Сімпсонвілі, Південна Кароліна, США (заявники із США), і A.K., народився 8 листопада 2008 року, який живе у Зєлєноградску.

185.  A.K. страждає на проблеми психологічного розвитку, відставання мовного розвитку, енурез і дизартрію. A.K. забрали від батьків соціальні працівники у серпні 2011 року, оскільки ті його занедбали і, можливо, жорстоко з ним поводились.

186.  Заявники із США раніше усиновили хлопчика з Росії. Вони розпочали процедуру усиновлення іншої дитини в квітні 2012 року. Завершивши необхідні кроки для міждержавного усиновлення у Сполучених Штатах, вони були зареєстровані у російській державній базі даних потенційних батьків-усиновлювачів. Їм допомагало уповноважене агентство з усиновлення “Adoption Associates Inc.”.

187.  15 жовтня 2012 року заявники із США отримали від міністерства освіти Калінінградської області направлення відвідати A.K.. Вони двічі відвідували його між 15 і 19 жовтня 2012 року. Щоразу вони залишались разом із A.K протягом чотирьох-п’яти годин.

188.  19 жовтня 2012 року заявники із США формально погодились усиновити A.K.

189.  Як повідомив Уряд, заявники із США ніколи не подавали до суду заяву про усиновлення A.K..

190.  Як повідомили заявники із США, вони подали клопотання про усиновлення до Калінінградського міського суду, і засідання було призначене на 17 січня 2013 року. 28 грудня 2012 року їм повідомили, що засідання скасовано через ухвалення закону № 272-ФЗ.

191.  30 квітня 2013 року заявникам із США повідомили, що вони вилучені із державної бази даних потенційних усиновлювачів.

192.  Як повідомив Уряд, A.K. був усиновлений іншою сім’єю.

(g)  Заява № 27161/13

193.  Заява № 27161/13 була подана 11 квітня 2013 року S.S., народився 13 березня 1978 року, і G.S., народилася 30 січня 1982 року, які живуть у Ширлі, Нью-Йорк[vi], США (заявники із США), і E.O., народилася 14 вересня 2009 року, яка живе в Пермі.

194.  E.O. є ВІЛ-позитивною. Вона страждає на відставання мовного розвитку, легкі вади розвитку серця, атопічний дерматит, вегетативну дисфункцію вузла Кейт-Флака і пласкостопість.

195.  Заявники із США розпочали процедуру усиновлення в березні 2012 року. Завершивши необхідні кроки для міждержавного усиновлення у Сполучених Штатах, вони були зареєстровані у російській державній базі даних потенційних батьків-усиновлювачів 6 вересня 2012 року.

196.  6 вересня 2012 року заявники із США отримали від міністерства освіти Пермської області направлення відвідати E.O.. Вони відвідували її двічі на день між 6 і 12 вересня 2012 року. Кожна зустріч тривала приблизно дві години.

197.  10 вересня 2012 року заявники із США формально погодились усиновити E.O. Агентстсва з усиновлення їм не допомагали.

198.  Як стверджує Уряд, клопотання про усиновлення до суду не надходило.

199.  Як стверджують заявники із США, 28 грудня 2012 року клопотання про усиновлення було на завершальній стадії. Проте, провадження було зупинене внаслідок набуття чинності законом    № 272-ФЗ.

200.  24 квітня 2013 року заявникам із США повідомили, що їх вилучили із державної бази даних потенційних усиновлювачів.

201.  Як повідомив Уряд, E.O. усиновила інша сім’я. Як стверджують заявники із США, її усиновили іноземці, і у 2013 році E.O. перевезли до Ірландії.

(h)  Заява № 29197/13

202.  Заява № 29197/13 була подана 29 квітня 2013 року C.M.S., народилася 27 лютого 1967 року, яка живе у Нью-Йорку, США (заявниця із США), і A.N., народився 9 грудня 2011 року, який живе у С.-Петербурзі.

203.  Під час пологів довкола шиї A.N. обкрутилась пуповина, внаслідок чого виникла низка ускладнень. Він страждає на вроджену хворобу серця (відкрите овальне вікно), вроджену ниркову хворобу (піелоектаз), порушення психологічного розвитку змішаного типу та відставання моторного та мовного розвитку.

204.  Заявниця із США розпочала процедуру усиновлення на початку 2012 року. Завершивши необхідні кроки для міждержавного усиновлення у Сполучених Штатах, вона була зареєстрована у російській державній базі даних потенційних батьків-усиновлювачів 15 листопада 2012 року. Заявниці із США допомагало уповноважене агентство “Adopt a Child Inc.”.

205.  19 грудня 2012 року заявниця із США отримала від комітету соціальної політики адміністрації С.-Петербурга направлення відвідати A.N. Вона відвідувала його двічі між 19 і 21 грудня 2012 року. Кожна зустріч тривала півтори-дві години.

206.  26 грудня 2012 року заявниця із США формально погодилась усиновити A.N.

207.  18 лютого 2013 року D., який діяв на підставі довіреності, подав до Міського суду С.-Петербурга клопотання про усиновлення, датоване 9 січня 2012 року.

208.  19 лютого 2013 року Міський суд С.-Петербурга повернув клопотання без розгляду на тій підставі, що довіреність була видана D. як приватній особі, тоді як відповідно до статті 4 § 4 Двостороннього договору про усиновлення у якості представників можуть діяти тільки уповноважені агентства. На цю ухвалу не було подано апеляційну скаргу.

209.  31 травня 2013 року заявниці із США повідомили, що її вилучили із державної бази даних потенційних усиновлювачів.

210.  Як повідомив Уряд, A.N. усиновила інша сім’я.

(i)  Заява № 32224/13

211.  Заява № 32224/13 була подана 13 травня 2013 року R.K.B., народився 21 грудня 1969 року, і T.B., народилася 7 грудня 1973 року, які живуть у місті Ветампка, Алабама, США (заявники із США), і V.B., народилася 3 березня 2012 року, яка живе у Волгограді.

212.  V.B. страждає на моторну дисфункцію, порушення психологічного розвитку, вади серця, такі як відкрите овальне вікно та ураження мітрального клапана, і мала пренатальний контакт із гепатитом C.

213.  Заявники із США раніше усиновили дівчинку із Казахстану. У вересні 2011 року вони розпочали процедуру усиновлення іншої дитини з Росії. Завершивши необхідні кроки для міждержавного усиновлення в Сполучених Штатах, вони були зареєстровані у російській державній базі даних потенційних батьків-усиновлювачів 27 червня 2012 року. Їм допомагало уповноважене агентство з усиновлення “Christian World Adoption Inc.”.

214.  13 грудня 2012 року заявники із США отримали від міністерства освіти Волгоградської області направлення відвідати V.B. Вони відвідували її двічі на день між 14 і 20 грудня 2012 року. Кожна зустріч тривала приблизно дві години.

215.  20 грудня 2012 року заявники із США формально погодились усиновити V.B.

216.  Клопотання про усиновлення ніколи не було подане до суду. Як стверджують заявники із США, процедура усиновлення була припинена із набуттям чинності закону № 272-ФЗ.

217.  30 січня 2013 року заявники із США були повідомлені, що їх було вилучено (заявникам із США повідомили, що їх вилучили) із державної бази даних потенційних усиновлювачів.

218.  Як повідомив Уряд, V.B. усиновила інша сім’я.

(j)  Заява № 32331/13

219.  Заява № 32331/13 була подана 16 травня 2013 року D.M.L., народився 25 лютого 1972 року, і De.M.L., народилася 7 листопада 1968 року, які живуть у місті Омаха, Небраска, США (заявники із США), і R.P., народився 19 лютого 2012 року, який живе у Владивостоці.

220.  R.P. народився недоношеним. Він страждає на пренатальну енцефалопатію аноксично-ішемічного походження, слабку аномалію серцевого розвитку у вигляді додаткової хорди лівого серцевого шлуночка і звуження очної щілини.

221.  Заявники із США розпочали процедуру усиновлення в січні  2012 року. Завершивши необхідні кроки для міждержавного усиновлення в Сполучених Штатах, вони були зареєстровані у російській державній базі даних потенційних батьків-усиновлювачів 20 листопада 2012 року. Їм допомагало уповноважене агентство з усиновлення “Beacon House Adoption Services, Inc.”.

222.  17 грудня 2012 року заявники із США отримали направлення для відвідання R.P. Вони відвідували його щодня між 17 і 21 грудня 2012 року. Кожна зустріч тривала годину-півтори.

223.  Заявники із США формально погодились усиновити R.P. Але, як стверджує Уряд, вони не підписали заяву про те, що ознайомились із його медичною карткою. Тому наступні кроки, передбачені постановою уряду № 217 від 4 квітня 2002 року, які передують поданню клопотання про усиновлення до суду, не були вжиті. Зокрема, не було отримано підтвердження від державної бази даних, що дитина може бути усиновлена.

224.  Клопотання про усиновлення ніколи не подавалось до суду.

225.  31 липня 2013 року заявники із США були вилучені з державної бази батьків-усиновлювачів.

226.  31 жовтня 2013 року заявники із США подали скаргу проти управління освіти і науки Приморського краю до Ленінського районного суду Владивостока. Вони стверджували, що відповідач перешкоджає їм завершити процедуру усиновлення.

227.  5 листопада 2013 року скаргу повернули без розгляду на підставі неналежної територіальної юрисдикції.

228.  18 листопада 2013 року D., представник заявників із США, подав скаргу до Фрунзенського районного суду Владивостока.

229.  19 грудня 2013 року Фрунзенський районний суд Владивостока залишив скаргу без задоволення, оскільки встановив, що вилучення заявників із США із державної бази даних потенційних усиновлювачів відповідає закону № 272-ФЗ. Заявники із США подали апеляційну скаргу.

230.  3 квітня 2014 суд Приморського краю залишив без змін рішення від 19 грудня 2013 року.

231.  Як повідомив Уряд, R.P. усиновила інша сім’я.

(k)  Заява № 32351/13

232.  Заява № 32351/13 була подана 16 травня 2013 року J.F.B., народилася 24 жовтня 1966 року, яка живе у Бостоні, Массачусетс, США (заявниця із США), і M.I., яка народилась 18 квітня 2011 року і живе у Всеволжску Ленінградської області.

233.  M.I. народилась недоношеною і страждає на відставання у мовному та психомоторному розвитку, внутрішню гідроцефалію і вроджену ваду серця.

234.  Заявниця із США розпочала процедуру усиновлення в липні 2011 року. Завершивши необхідні кроки для міждержавного усиновлення у Сполучених Штатах, вона була зареєстрована у російській державній базі даних потенційних батьків-усиновлювачів 19 вересня 2012 року.

235.  8 жовтня 2012 року заявниця із США отримала направлення відвідати M.I. Вона відвідувала її щодня між 8 і 12 жовтня 2012 року. Кожна зустріч тривала півтори-дві години.

236.  9 жовтня 2012 року, за словами заявниці із США, або 11 жовтня 2012 року, за словами Уряду, заявниця із США формально погодилась усиновити M.I.

237.  19 грудня 2012 року заявниця із США подала клопотання про усиновлення до суду Ленінградської області.

238.  25 грудня 2012 року суд Ленінградської області припинив провадження на підставі певних недоліків у поданих документах. Зокрема, на довідці, яка підтверджувала, що заявниця із США пройшла необхідну підготовку для потенційних батьків-усиновлювачів, не було вказане її друге ім’я, на підставі чого суд висловив сумнів, чи довідка дійсно була видана щодо неї. Окрім того, чинність довідки, яка підтверджувала її житлові умови, сплинула 7 листопада 2012 року, і тому її потрібно було поновити. До того ж, у клопотанні не було інформації про батька та братів чи сестер M.I.; у медичній довідці щодо стану здоров’я M.I., не було висновків деяких лікарів; інформація про дохід заявниці із США була неточною; і не було додано документ, який підтверджував би житлові права заявниці із США. Суд приписав заявниці із США усунути недоліки до 28 лютого 2013 року. Як повідомив Уряд, проти цього рішення не було подано апеляційну скаргу, і воно стало остаточним 2 лютого 2013 року.

239.  17 січня 2013 року суд Ленінградської області припинив процедуру усиновлення і повернув клопотання без розгляду на тій підставі, що, відповідно до закону № 272-ФЗ, заявниця із США не мала права усиновити M.I. Як повідомила заявниця із США, вона подала апеляційну скаргу. Невідомо, чи ця апеляційна скарга була розглянена.

240.  15 лютого 2013 року заявниця із США була вилучена з державної бази батьків-усиновлювачів. Як стверджує Уряд, їй повідомили про це 30 травня 2013 року. Як стверджує заявниця із США, вона ніколи не отримувала про це жодної інформації.

241.  Як стверджує Уряд, M.I. усиновила інша сім’я. Як стверджує заявниця із США, M.I. усиновили негромадяни Росії.

(l)  Заява № 32368/13

242.  Заява № 32368/13 була подана 16 травня 2013 року L.A.P., народився 3 березня 1966 року, і J.N.T., народилася 5 серпня 1971 року, які живуть у Лонг Біч, Нью-Йорк, США (заявники із США), і K.K., народилася 24 серпня 2010 року, яка живе у С.-Петербурзі.

243.  K.K. була після народження залишена матір’ю, яка була наркозалежною. Вона страждає від психологічних порушень змішаного типу і гіпотрофію першого ступеню.

244.  Заявники із США розпочали процедуру усиновлення на початку 2011 року. Завершивши необхідні кроки для міждержавного усиновлення у Сполучених Штатах, вони були зареєстровані у російській державній базі даних потенційних батьків-усиновлювачів 16 серпня 2012 року. Їм допомагало уповноважене агентство з усиновлення “New Hope Christian Services”.

245.  20 лютого 2012 року заявники із США отримали від комітету соціальної політики адміністрації С.-Петербурга направлення відвідати K.K.. Між 21 і 23 лютого 2012 року вони щодня її відвідували. Кожна зустріч тривала приблизно дві години.

246.  29 лютого 2012 року заявники із США формально погодились усиновити K.K.

247.  8 листопада 2012 року до Міського суду С.-Петербурга було подане клопотання про усиновлення.

248.  12 листопада 2012 року Міський суд С.-Петербурга припинив провадження на тій підставі, що не було долучено певні документи, і приписав заявникам із США подати їх до 11 грудня 2012 року. На прохання заявників із США строк було продовжено до 15 січня 2013 року. Як повідомили заявники із США, після набуття чинності Двостороннім договором про усиновлення, вони мали виконати додаткові вимоги, передбачені цим договором. Згодом вони мали також довести, що їхній будинок не постраждав від урагану Сенді, який пронісся над північним сходом США в жовтні 2012 року.

249.  15 січня 2013 року Міський суд С.-Петербурга повернув клопотання без розгляду на тій підставі, що додаткові документи, подані заявниками, були неповні. Зокрема, частина звіту про житлові умови заявників із США, котра містила дату і підпис, не була перекладена. Фотографія дитячої кімнати була неінформативною. До того ж, не було фотографії заявників із K.K., а документ, який підтверджував би проходження заявниками навчання для потенційних батьків-усиновлювачів, не був долучений. На цю ухвалу апеляційна скарга не подавалась.

250.  22 травня 2013 року S., представник заявників із США, повторно подав клопотання про усиновлення.

251.  23 травня 2013 року Міський суд С.-Петербурга повернув клопотання без розгляду на тій підставі, що воно було подане приватною особою, яка діє від імені заявників із США, тоді як відповідно до статті 4 § 4 Двостороннього договору про усиновлення воно могло бути подане виключно уповноваженим агентством. Заявники із США подали апеляційну скаргу.

252.  20 червня 2013 року Міський суд С.-Петербурга повернув апеляційну скаргу без розгляду, посилаючись на закон № 272-ФЗ.

253.  31 травня 2013 року заявникам із США повідомили, що вони вилучені із державної бази даних потенційних усиновлювачів.

254.  Як повідомив Уряд, K.K. усиновила інша сім’я.

(m)  Заява № 37173/13

255.  Заява № 37173/13 була подана 7 червня 2013 року J.W.H., народженою 29 червня 1981, A.M.H., народженим 18 березня 1969 року (заявники із США) і G.N.Y.H., народженою 3 грудня 2008 року, які живуть у Смартсвілі, Каліфорнія, США, і V.B., народженим 14 листопада 2001 року, який живе у Прокопьєвску.

256.  V.B. страждає на слабке відставання розумового розвитку, слабке відставання мовного розвитку і змішану форму дисграфії та дизлексії.

257.  5 липня 2010 року заявники із США усиновили третю заявницю, G.N.Y.H. Внаслідок, скоріш за все, канцелярської помилки, до державної бази не було занесено інформацію про її братів та сестер.

258.  Як повідомив Уряд, інформація про брата G.N.Y.H., V.B., була долучена до справи G.N.Y.H, з якою заявники ознайомились у березні 2010 року.

259.  В рішенні Кемеровського обласного суду від 5 липня 2010 року про усиновлення G.N.Y.H. було зазначено, що, хоча G.N.Y.H. має старшого брата, V.B., суд вважає за можливе, щоб G.N.Y.H. була усиновлена одна, тому що діти були поміщені в різні установи, їхні сімейні стосунки були перервані, і усиновлення було в інтересах G.N.Y.H.

260.  Як стверджують заявники із США, дізнавшись, що G.N.Y.H. має брата, вони почали листуватись з V.B., надсилали йому листи, фотографії та передачі. Вони також почали робити запити з метою усиновити V.B.. У листі від 29 квітня 2011 року прокуратура Кемеровської області порадила заявникам із США, що, оскільки вони були зареєстровані як потенційні батьки-усиновлювачі щодо однієї конкретної дитини, то вони мають повторно звернутись до уповноважених державних органів і повторно подати відповідно доповнені документи, якщо вони бажають усиновити іншу дитину. Листом від 15 червня 2011 року та ж прокуратура визнала, що інформація про брата G.N.Y.H. не була внесена до державної бази даних внаслідок канцелярської помилки. Проте відзначалось, що інформація про V.B. була долучена до особової справи G.N.Y.H., з якою заявники із США ознайомились 24 березня 2010 року. Прокуратура також підтвердила, що V.B. може бути усиновлений, і що заявники із США можуть звертатись до уповноважених державних органів з метою усиновлення. Заявники із США розпочали процедуру усиновлення.

261.  12 травня 2012 року “Hand in Hand”, уповноважене агентство з усиновлення, діючи від імені заявників із США, подало до управління освіти і науки Кемеровської області клопотання про усиновлення V.B.. Того ж дня заявники із США були зареєстровані у державній базі даних потенційних батьків-усиновлювачів.

262.  Як повідомив Уряд, заявники із США спочатку мали намір відвідати V.B. у червні 2012 року, але просили змінити дату візиту на жовтень 2012 року. Проте, вони не подали прохання про пізнішу зустріч. Тобто, ніколи не видавалось направлення на відвідання ними V.B., і вони його ніколи не бачили.

263.   Як стверджують заявники із США, свого часу вони також подали клопотання про усиновлення іншої дитини з Росії, X., і погодились за направленням відвідати її в червні 2012 року. Потім вони отримали направлення відвідати V.B. у червні 2012 року. Хоча вони бажали зустрітись із обома дітьми, їм порадили, що спочатку слід завершити усиновлення X. Тому вони просили про дозвіл відвідати V.B. у жовтні 2012 року. Проте, згодом їм повідомили, що в липні 2012 року обласна влада наклала заборону на усиновлення дітей громадянами США після інциденту жорстокого поводження з дитиною з Кемеровської області з боку його батьків-усиновлювачів із США.

264.  У грудні 2012 року, коли заявники із США приїхали до Росії аби завершити усиновлення X., вони дізнались, що заборона на обласному рівні на усиновлення дітей громадянами США була знята. Проте, заявники із США не змогли розпочати усиновлення V.B. через набуття чинності законом № 272-ФЗ.

265.  Як повідомив Уряд, V.B. живе в дитячому будинку.

(n)  Заява № 38490/13

266.  Заява № 38490/13 була подана 12 червня 2013 року A.B., яка народилась 24 липня 1964 року і живе у Бельвю, Небраска[vii], США (заявниця із США), і Ye.L., який народився 23 липня 2009 року і живе у Новосибірску.

267.  Ye.L. народився недоношеним. Він страждає на втрату слуху, відставання у мовному розвитку і респіраторні хвороби.

268.  Заявниця із США розпочала процедуру усиновлення в 2008 році. Оскільки ліцензія агентстсва з усиновлення було згодом відкликана, вона мала знову розпочати процедуру в 2011 році. Завершивши необхідні кроки для міждержавного усиновлення в Сполучених Штатах, вона була зареєстрована у російській державній базі даних потенційних батьків-усиновлювачів 25 червня 2012 року.

269.  19 липня 2012 року заявниця із США отримала направлення відвідати Ye.L. Вона відвідувала його чотири дні поспіль у липні 2012 року.

270.  22 липня 2012 року заявниця із США формально погодилась усиновити Ye.L.

271.  Як стверджує заявниця із США, підготовка документів для усиновлення забрала більше часу після набуття чинності Двостороннім договором про усиновлення, який запровадив низку додаткових вимог. Зрештою, клопотання про усиновлення не було подане до суду через набуття чинності законом № 272-ФЗ.

272.  10 червня 2013 року року заявниці із США повідомили, що вона вилучена із державної бази даних потенційних усиновлювачів.

273.  Як повідомив Уряд, Ye.L. був відданий у прийомну сім’ю.

(o)  Заява № 42340/13

274.  Заява № 42340/13 була подана 30 червня 2013 року M.B., народився 28 грудня 1966 року, і D.B., народилася 9 листопада 1968 року, які живуть у Алабастері, Алабама, США (заявники із США), і K.S., народилася 29 листопада 2005 року, яка живе у С.-Петербурзі.

275.  K.S. страждає на відставання психологічного розвитку, атопічний дерматит, пласкостопість і фонематичний розлад.

276.  Від 13 грудня 2010 року до 17 січня 2011 року K.S. мешкала у заявників із США у рамках програми опіки над сиротами “Нові горизонти для дітей”.

277.   Після від’їзду K.S., заявники із США заявники почали робити запити щодо усиновлення. У березні 2011 року вони розпочали процедуру усиновлення.

278.  20 лютого 2012 року заявники із США були зареєстровані у державній базі даних потенційних батьків-усиновлювачів.

279.  Після 2011 року заявники із США тричі зустрічались із K.S.. Щоразу вони приїздили до С.-Петербурга на тиждень і щодня відвідували K.S.. Кожна зустріч тривала дві-три години.

280.  Як повідомив Уряд, 13 грудня 2011 року заявники із США подали клопотання про усиновлення K.S. до Міського суду С.-Петербурга. Оскільки не було долучено певні документи, провадження було призупинене, а заявникам із США було приписано надати документи до 10 січня 2012 року. Цей строк було продовжено до 9 лютого 2012 року. Оскільки заявники із США не надали документи, в останній вказаний день клопотання повернули без розгляду. На цю ухвалу не було подано апеляційну скаргу.

281.  Як повідомили заявники із США, у листопаді-грудні 2011 року і лютому-березні 2012 року вони приїздили до Росії, оскільки бажали усиновити K.S. і її молодшого брата. Схоже, вони не змогли продовжити усиновлення тому, що, хоча у матері K.S. забрали батьківські права, позбавлення її батька батьківських прав ще тривало і не було завершене. Проблему було вирішено в березні 2012 року. Проте, у квітні 2012 року заявникам із США повідомили, що біологічна мати K.S. народила дівчинку, і тому у K.S. є ще й сестра. У травні 2012 року вони виправили документи для усиновлення аби усиновити трьох дітей: K.S. та її брата і сестру. У вересні 2012 року вони мали виконати додаткові вимоги, запроваджені Двостороннім договором про усиновлення, поміж іншим, пройти додаткове навчання. Зрештою, процедура усиновлення була припинена із набуттям чинності законом № 272-ФЗ.

282.  Як повідомив Уряд, K.S досі очікує на усиновлення, і уповноважені органи надають інформацію про неї потенційним батькам-усиновлювачам, котрі шукають дитину.

(p)  Заява № 42403/13

283.  Заява № 42403/13 була подана 30 червня 2013 року M.M., народився 20 вересня 1974 року, і J.M., народилася 9 серпня 1976 року, які живуть у Вестмінстері, Меріленд, США (заявники із США), A.M., народилася 11 червня 2002 року, яка живе у місті Фурманов Івановської області, та D.T., народилася 22 жовтня 2002 року, яка живе у місті Кінешма Івановської області.

284.  A.M. і D.T. не є родичами. Їхні батьки були позбавлені батьківських прав. D.T. страждає на пролапс мітрального клапана, залишкову енцефалопатію, порушення психологічного розвитку змішаного типу і аномалію жовчного міхура. A.M. усиновили у віці п’яти років, але потім повернули до дитячого будинку. Вона страждає на порушення психологічного розвитку змішаного типу і легку міопію.

285.  Заявники із США розпочали процедуру усиновлення в 2011 році. Завершивши необхідні кроки для міждержавного усиновлення у Сполучених Штатах, вони були зареєстровані в російській державній базі даних потенційних батьків-усиновлювачів 12 квітня 2012 року. Їм допомагало уповноважене агентство з усиновлення “Hand in Hand”.

286.  13 вересня 2012 року заявники із США отримали від управління соціального захисту Івановської області направлення відвідати A.M. і D.T. У вересні 2012 року вони двічі відвідували D.T., а A.M. – тричі, і, зрештою, вирішили усиновити обох дівчаток.

287.  27 вересня 2012 року заявники із США формально погодились усиновити A.M. і D.T. Як повідомили заявники із США, A.M. і D.T. зустрічались і налагодили стосунки.

288.  31 жовтня 2012 року клопотання про усиновлення було подане до суду Івановської області.

289.  6 листопада 2012 року суд Івановської області призупинив провадження, оскільки деякі документи, такі, як підтвердження реєстрації заявників із США у державній базі даних і дозвіл для дівчаток на в’їзд до США, не були долучені. Заявникам із США було приписано надати необхідні документи до 27 листопада 2012 року.

290.  Як повідомили заявники із США, 27 листопада 2012 року вони надали необхідні документи.

291.  4 грудня 2012 року суд Івановської області повернув клопотання про усиновлення без розгляду на тій підставі, що заявники із США не надали необхідні документи.

292.  14 грудня 2012 року заявники із США повторно подали клопотання про усиновлення.

293.  18 грудня 2012 року суд Івановської області призупинив провадження, оскільки деякі документи не відповідали процесуальним вимогам. Зокрема, (i) хоча заявники із США подали свідоцтво про право власності на земельну ділянку, вони не надали достатню інформацію про своє житло; (ii) свідоцтво про спроможність заявників із США стати батьками-усиновлювачами було видане більш як рік тому, отже, було простроченим; і (iii) медичний висновок стосовно стану здоров’я заявників із США не відповідав вимогам міністерства охорони здоров’я. Заявникам із США було приписано надати необхідні документи до 10 січня 2013 року.

294.  9 січня 2013 року суд Івановської області залишив клопотання про усиновлення без розгляду на тій підставі, що, відповідно до закону № 272-ФЗ, заявники із США не мали права усиновити A.M. і D.T. Заявники із США подали апеляційну скаргу.

295.  4 лютого 2013 року суд Івановської області залишив без змін рішення від 9 січня 2013 року. Заявники із США подали касаційну скаргу.

296.  17 квітня 2013 року президія суду Івановської області залишила касаційну скаргу без задоволення.

297.  25 квітня 2013 року заявникам із США повідомили, що вони вилучені із державної бази даних потенційних усиновлювачів.

298.  Як повідомив Уряд, A.M. досі очікує на усиновлення, і уповноважені органи надають інформацію про неї потенційним батькам-усиновлювачам, котрі шукають дитину. D.T. була віддана до прийомної сім’ї.

II.  ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ПРАВО

1.  Загальні положення щодо усиновлення

(a)  Міжнародні документи

299.  Росія підписала Конвенцію про захист дітей та співпрацю у галузі міждержавного усиновлення від 29 травня 1993 року (Гаазька конвенція про усиновлення) 7 вересня 2000 року, але вона досі не ратифікована. Росія не є учасницею Європейської конвенції про усиновлення дітей, яка була відкрита до підписання у Страсбурзі 24 квітня 1967 року.

300.  13 червня 1990 року Росія ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року. Ця конвенція у відповідних частинах каже:

Стаття 21

“Держави-учасниці, які визнають і/чи дозволяють існування системи усиновлення, забезпечують, щоб найкращі інтереси дитини враховувалися в першочерговому порядку, і вони:

(a)  забезпечують, щоб усиновлення дитини дозволяли лише компетентні власті, які визначають згідно з застосовуваними законом і процедурами та на підставі всієї достовірної інформації, яка має відношення до справи, що усиновлення допустимо з огляду на статус дитини щодо батьків, родичів і законних опікунів і що, за потреби, зацікавлені особи дали свою усвідомлену згоду на усиновлення на підставі такої консультації, яка може бути необхідною;

(b)  визначають, що усиновлення в іншій країні може розглядатися як альтернативний спосіб догляду за дитиною, якщо дитина не може бути передана на виховання або в сім’ю, яка могла б забезпечити її виховання або усиновлення, і якщо забезпечення якогось придатного догляду в країні походження дитини є неможливим; ...”

301.  На двадцять другій щорічній сесії, яка проходила в Стамбулі, Туреччина, 29 червня - 3 липня 2013 року, Парламентська Асамблея ОБСЄ ухвалила Резолюцію про міждержавне усиновлення, котра каже:

“1.  Прагнучи, щоб дитина для повноцінного розвитку своєї особистості зростала в сімейному середовищі, в атмосфері щастя, любові та розуміння,

2.  Розуміючи необхідність вживати відповідних заходів для утримання дитини з її родиною, але, якщо неможливо, розмістити дитину з метою виховання в прийомній сім’ї в країні походження дитини,

3.  Визнаючи, що міждержавне усиновлення може запропонувати дитині переваги постійної сім’ї, якщо в країні походження неможливо знайти відповідну сім’ю,

4.  Підтверджуючи суверенні прерогативи та обов’язки держав-учасниць дозволяти, забороняти, обмежувати чи іншим чином регулювати практику міждержавних усиновлень, що відповідають міжнародним нормам та зобов’язанням,

5.  Стурбовані тим, що політична мінливість міждержавних усиновлень може мати стримуючий вплив на готовність потенційних усиновителів докласти значних емоційних та інших ресурсів, необхідних для здійснення міждержавного усиновлення, тим самим збільшуючи ймовірність того, що більше дітей буде позбавлено сімейного щастя, любові та розуміння,

6.  Усвідомлюючи, що дитина, яка не може вирости зі своєю родиною, зазнала втрати, занедбаності, самотності, нехтування або жорстокого поводження, і що у всіх питаннях, що стосуються розміщення дитини поза опікою його чи її власних батьків, найкращі інтереси дитини, зокрема, потреба в прив’язаності та право на безпеку та постійний догляд, повинні бути в центрі уваги, і слід докласти всіх зусиль, щоб захистити дитину від наступного розчарування та шкоди,

7.  Визнаючи зв’язок, який швидко утворюється між дитиною та потенційними усиновлювачами під час процесу усиновлення, але до того, як було визнано законним шляхом стосунки між батьками і дитиною,

8.  Переконані, що цей зв’язок є фундаментом нової сім’ї, і що така родина гідна визнання, поваги та захисту держав-учасниць,

Парламентська Асамблея ОБСЄ:

9.  Закликає держави-учасниці визнати основоположні зв’язки між потенційними усиновлювачами і дитиною та вшанувати й захистити ці нові сім’ї;

10.  Закликає держави-учасниці вирішувати розбіжності, спори та суперечки, пов’язані з усиновленнями між країнами, у позитивному та гуманітарному дусі, приділяючи при цьому особливу увагу уникненню будь-яких загальних, нерозбірливих зривів міждержавних усиновлень, які вже тривають, що може становити загрозу для найкращих інтересів дитини, заподіяти шкоду новій сім’ї або стримати потенційних усиновителів від здійснення міждержавного усиновлення;

11.  Просить ОБСЄ вжити необхідних заходів у рамках рішення Ради Міністрів, можливо, в контексті чинних зобов’язань щодо гуманітарного виміру возз’єднання родин, аби роз’яснити питання щодо забезпечення колективного захисту нової сім’ї, коли усиновлення між державами добре розвинуте.”

(b)  Висновок

302.  Стаття 6 § 3 Конституції Російської Федерації каже:

“Іноземні громадяни та особи без громадянства мають у Російській Федерації ті ж права та обов’язки, що і громадяни Російської Федерації, за винятком випадків, передбачених федеральним законом або міжнародним договором Російської Федерації.”

303.  Стаття 15 у відповідній частині каже:

“4.  Загальновизнані принципи та норми міжнародного права та міжнародні договори Російської Федерації є невід’ємною частиною її правової системи. Якщо міжнародним договором Російської Федерації встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законом, застосовуються правила міжнародного договору.”

(c)  Цивільно-процесуальний кодекс

304.  Стаття 269 (2) цього кодексу каже, що громадяни Російської Федерації, які постійно проживають за кордоном, іноземні громадяни та особи без громадянства можуть подати заяву на усиновлення до суду відповідно до місця проживання або місця проживання дитини, яку вони прагнуть усиновити.

305.  Відповідно до статті 270, клопотання про усиновлення повинне містити прізвище усиновителя (батьків) та його/її місце проживання; ім’я, дату народження та місце проживання або місцезнаходження дитини, яка є кандидатом на усиновлення, разом із уточненням щодо того, чи є у нього/неї брат/сестра; причини заяви; прохання (якщо є) про зміну імені або дати народження дитини.

306.  У статті 271 наведено перелік документів, які мають бути долучені до клопотання про усиновлення, у тому числі:

(1)  копія свідоцтва про народження дитини;

(2)  копія свідоцтва про шлюб батьків-усиновлювачів, якщо клопотання подає одружена пара;

(3) якщо клопотання подає один із подружжя – згоду іншого або документ, який засвідчує, що подружні стосунки припинені і подружжя не живе разом протягом року, або ж інші письмові докази;

(4)  медична довідка про стан здоров’я батьків-усиновлювачів;

(5)  довідка з місця роботи і/або довідка про заробітну плату, або інший документ, який засвідчує доходи;

(6)  документ, який підтверджує право власності, або право на користування житлом;

(7) документ, який підтверджує, що заявник чи заявники внесені до реєстру потенційних батьків-усиновлювачів;

(8)  документ, який підтверджує, що заявник чи заявники пройшли необхідне навчання для батьків-усиновлювачів.

307.  Стаття 271 (1.1-2) також каже, що громадяни Російської Федерації, які постійно проживають за кордоном, іноземні громадяни та особи без громадянства повинні додавати до заяви, крім перерахованих вище документів, довідку від компетентного органу в країні проживання заявника (або постійне місце проживання російського громадянина) щодо їхніх життєвих умов та придатності стати усиновлювачами, а також дозволу цієї держави, що дає дозвіл на в’їзд дитини та подальше постійне проживання в державі.

308.  Стаття 272 (1) каже, що під час підготовки до засідання суд повинен отримати висновок органу опіки та піклування щодо можливого усиновлення. Відповідно до статті 272 (2), у випадках, пов’язаних з усиновленням громадянами Російської Федерації, які постійно проживають за кордоном, іноземними громадянами та особами без громадянства, документ, що підтверджує неможливість передачі дитини під опіку російським громадянам або родичам дитини - незалежно від їх громадянства та місця проживання - слід долучити до рішення.

309.  Відповідно до статті 273, клопотання про усиновлення розглядається судом на закритому засіданні за обов’язкової присутності усиновлювачів (батьків), представника органів опіки та піклування, прокурора та дитини, якщо їй/йому більше чотирнадцяти років; присутність батьків дитини, інших зацікавлених сторін та дитини - якщо їй/йому від десяти до чотирнадцяти років - також може бути визнана судом необхідною.

310.  Відповідно до статті 274, якщо суд задовольняє клопотання про усиновлення, права та обов’язки усиновителів та усиновленої дитини розпочинаються в день набрання чинності цим рішенням.

(d)  Сімейний кодекс

311.  Відповідно до статті 126 цього кодексу, російські державні органи виконавчої влади повинні вести реєстри іноземних громадян та осіб без громадянства, які бажають усиновити дитину.

312.  Стаття 165 цього кодексу каже, що усиновлення дитини, яка є громадянином Росії, іноземними особами, має здійснюватися відповідно до законодавства держави про громадянство усиновителів. У той же час, загальні положення російського законодавства щодо прийняття та положення відповідних міжнародних договорів також повинні бути дотримані..

(e)  Постанова уряду № 275 від 29 березня 2000 року про Правила передання дітей на усиновлення та здійснення контролю за умовами їхнього проживання та виховання в усиновлюваних сім’ях на території Російської Федерації та Правила реєстрації консульствами Російської Федерації дітей - громадян Російської Федерації, усиновлених або іноземними громадянами, або особами без громадянства

313.  Постанова передбачає, що усиновлення іноземними громадянами або особами без громадянства дітей, які є громадянами Росії, допускається лише тоді, коли неможливо розмістити таких дітей під опіку російських громадян, які постійно проживають у Росії, або родичів дітей, незалежно від національної приналежності та місця проживання (стаття 24).

314.  Крім того, постановою передбачено, що орган усиновлення, спеціально уповноважений іноземною державою через своїх представників у Росії, може представляти інтереси громадян Росії, які постійно проживають за кордоном, іноземних громадян або осіб без громадянства щодо питань, пов’язаних з усиновленням (стаття 25).

(f)  Федеральний закон № 44-ФЗ від 16 квітня 2001 року про державну базу даних дітей, які залишились без батьківського піклування

315.  Закон регулює функціонування Державної бази даних дітей, які залишилися без батьківського піклування ("Державна база даних"). Відповідно до закону, Державна база даних також має містити інформацію про осіб, які бажають усиновити дитину, включаючи громадянство цієї особи (стаття 7). Інформація про особу може бути вилучена з Державної бази даних, зокрема, якщо обставини, що дозволяють їй прийняти дитину до своєї сім’ї, змінилися (пункт 2 статті 9). Закон використовує терміни "федеральний оператор" Державної бази даних для федерального органу виконавчої влади та "регіональний оператор" для виконавчого органу суб’єкта Російської Федерації, який здійснює влаштування в сім’ї дітей, які залишилися без батьківського піклування (стаття 1).

(g)  Постанова уряду № 217 від 4 квітня 2002 року про державну базу даних дітей, які залишились без батьківського піклування, та здійснення контролю за її утворенням та використанням

316.  Постанова спирається на положення федерального закону № 44-ФЗ від 16 квітня 2001 року і передбачає для осіб, котрі бажають усиновити дитину, процедуру, яку вони мають виконати, перш ніж подати до суду клопотання про усиновлення. Статтею 20 постанови запроваджено перелік документів, які мають бути передані операторові державної бази даних дітей, які залишились без батьківського піклування, для громадян Росії, які постійно проживають за кордоном, іноземців та осіб без громадянства, які бажають усиновити дитину. Поміж ними:

(1)  заява про намір усиновити дитину і клопотання про отримання інформації про дітей з державної бази даних дітей, які залишились без батьківського піклування;

(2)  заповнений формуляр заяви;

(3) зобов’язання зареєструвати дитину в російському консульстві за кордоном ;

(4)  зобов’язання дозволити перевірку умов життя усиновленої дитини;

(5)  копія посвідчення особи;

(6)  довідка від уповноваженого державного органу в країні проживання щодо житлових умов і спроможності усиновити дитину;

(7)  зобов’язання від уповноваженого державного органу в країні проживання стежити за умовами життя та виховання усиновленої дитини в родині прийомних батьків;

(8) зобов’язання від уповноваженого державного органу в країні проживання перевірити, аби усиновлена дитина була зареєстрована в російському консульстві за кордоном;

(9)  копія ліцензії або іншого документу, які підтверджують повноваження агенції з усиновлення у країні проживання, згаданій вище у пункті (6).

317.  Усі згадані документи мають бути нотаріально завірені, і має бути наданий російський переклад документів, складених іноземною мовою (стаття 23). Після отримання документів оператор Державної бази даних надає іноземному заявнику інформацію про дітей-кандидатів, які відповідають побажанням заявника, або повертає документи з письмовою відмовою у наданні запитуваної інформації із зазначенням причин відмови (стаття 24). Якщо результат є позитивним, оператор надає заявникові направлення на відвідання дитини (стаття 25). Направлення діє протягом десяти днів, цей строк може бути продовжений оператором. Заявник повинен відвідати дитину та згодом повідомити операторові, чи бажає продовжувати процедуру усиновлення (стаття 16). Протягом десяти днів з моменту отримання прохання іноземного заявника про усиновлення дитини, регіональний оператор передає інформацію про заявника та дитину федеральному операторові. Протягом наступних десяти днів останній підтверджує внесення дитини до Державної бази даних та неможливість передавати дитину під опіку російським громадянам, які постійно проживають у Росії (стаття 28). Протягом наступних десяти днів іноземний заявник повинен письмово повідомити операторові (a) про те, що клопотання про усиновлення було подане до суду; (b) рішення суду з цього приводу; c) рішення заявника відмовитися від намірів пошуку дитини для усиновлення та вилучення інформації про нього з Державної бази даних (стаття 29).

(h)  Постанова уряду № 654 від 4 листопада 2006 року про діяльність іноземних агентств і організацій, які займаються усиновленням дітей на території Російської Федерації, і контроль за їхньою діяльністю

318.  Постанова містить положення про відкриття, функціонування та припинення діяльності представництв закордонних усиновителів у Росії. Стаття 2 уповноважує Міністерство освіти і науки видавати дозволи на відкриття представництва. Відповідно до статті 20, представництва іноземних агентств з усиновлення можуть здійснювати в Росії такі дії:

(1)  подавати до органів виконавчої влади або міністерства освіти та науки клопотання про пошук дитини для усиновлення і подавати до суду клопотання про усиновлення;

(2)  отримувати інформацію про дитину на підставі заяви потенційних батьків-усиновлювачів;

(3)  видавати запрошення і надавати допомогу в отриманні візи для потенційних батьків-усиновлювачів;

(4)  знаходити житло для потенційних усиновителів та допомагати їм у процедурі усиновлення;

(5)  брати участь у судових засіданнях у справах про усиновлення, отримувати судові рішення про усиновлення та допомагати батькам-усиновлювачам у отриманні свідоцтва про народження та паспорта для дитини, щоб надати їм можливість виїхати за межі Росії;

(6)  здійснювати на російській території будь-яку іншу законну діяльність, пов’язану з представництвом інтересів усиновителів та потенційних усиновителів.

319.  Відповідно до статті 14, представництво закордонного агентства з усиновлення, яке отримало рішення про примусове припинення або призупинення діяльності, повинне припинити діяльність, пов’язану з усиновленням.

(i)  Постанова міністерства освіти та науки № 347 від 12 листопада 2008 року про затвердження Адміністративних правил щодо виконання функцій федерального оператора Державної бази даних дітей, які залишилися без батьківскього піклуваня, та про видачу дозволів на попереднє усиновлення

320.  Правила, запроваджені цією постановою, регулюють діяльність Міністерства освіти і науки в частині, що стосується його функцій як федерального оператора Державної бази даних.

(j)   Указ Президента № 1688 від 28 грудня 2012 року про деякі заходи щодо реалізації державної політики у сфері захисту дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування

321.  Указ містить інструкції щодо заходів, яких слід вжити з метою заохочення усиновлення російськими громадянами. Вони включають, зокрема, спрощення процедури усиновлення, вдосконалення медичної допомоги дітям-сиротам та дітям, які залишилися без батьківського піклування, та збільшення соціальних виплат. Указ також доручає Верховному суду надати роз’яснення нижчим судам щодо застосування Закону 272-ФЗ.

2.  Особливі положення про усиновлення російських дітей громадянами США

(a)  Договір між Сполученими Штатами Америки та Російською Федерацією про співробітництво у сфері усиновлення дітей від 13 липня 2011 року

322.  Мета Двостороннього договору про усиновлення була роз’яснена у Спільній заяві президентів Сполучених Штатів Америки та Російської Федерації щодо міждержавного усиновлення, оприлюдненій 24 червня 2010 року. Ця заява каже:

“Ми переконані, що всі діти мають право рости в сімейному середовищі, в атмосфері щастя, любові та розуміння. Багато дітей у всьому світі позбавлені цього природного права.

Щороку десятки тисяч дітей знаходять люблячих батьків завдяки усиновленню, включаючи міжнародні усиновлення. Ми шануємо тих, хто має щедрість, щоб прийняти у свої сім’ї усиновлених дітей, зокрема, з інших країн.

Однак, трагічні випадки, пов’язані з дітьми, усиновленими між нашими країнами, спричинені усиновлювачами, підкреслюють важливість забезпечення надійного захисту прав, безпеки та добробуту усиновлених дітей. Ми зобов’язані робити все від нас залежне для досягнення цього.

У зв’язку з цим ми дійшли висновку, що необхідно укласти юридично обов’язковий двосторонній договір про співпрацю у сфері міждержавного прийняття. За нашим дорученням, експерти із США та Росії активно працювали над проектом, і вони повідомили нам про досягнення значного прогресу у виконанні цього непростого завдання.

Ми будемо працювати разом, щоб набуття чинності цим договором якомога швидше створило б ще міцнішу правову основу для усиновлення в інтересах дітей та сімей обох наших країн.”

323.  Двосторонній договір про усиновлення був підписаний у Вашингтоні 13 липня 2011 року. Він був ратифікований російською Державною Думою 28 липня 2012 року (федеральний закон        № 150-ФЗ), і набув чинності 1 листопада 2012 року.

324.  Двосторонній договір про усиновлення запровадив процедуру, за якою громадяни Росії мають усиновлювати дітей, які є громадянами США, і громадяни США мають усиновлювати дітей, які є громадянами Росії. Він передбачає, зокрема, що усиновлення дитини з Росії відбувається лише за сприяння уповноваженої організації, за винятком випадків усиновлення родичами дитини (§§ 4 та 5 статті 4). Уповноважена організація повинна бути юридичною особою в США, уповноваженою здійснювати діяльність у сфері міждержавного усиновлення відповідно до внутрішнього законодавства США, та уповноваженою здійснювати таку діяльність на російській території відповідно до внутрішнього законодавства Росії та Двостороннього договору про усиновлення (стаття 1 § 5).

325.  Двосторонній договір про усиновлення також каже, що майбутні усиновлювачі повинні отримати письмові оцінки своїх побутових умов, здатності та спроможності до усиновлення дитини, які повинні бути видані компетентними органами приймаючої країни, тобто в країні, де дитина проживатиме після його або її усиновлення (стаття 8 § 1). Процедура для потенційих усиновлювачів або уповноваженої організації на подання заяви про усиновлення до компетентного органу країни походження (країна, громадянином якої є дитина, і де вона зазвичай проживає до усиновлення) має визначатись національним законодавством країни походження (стаття 9 § 1). Після того, як потенційні усиновлювачі особисто познайомляться з дитиною, та буде отримано їхню офіційну згоду, компетентний орган країни, до якої переїде дитина, якщо цього вимагає національне законодавство будь-якої сторони, повинен:

(a)  перевірити документи, подані потенційними усиновлювачами, і зазначити, що

(i)  усиновлення і перевезення відбулись за допомогою уповноваженої організації;

(ii)  потенційних батьків-усиновлювачів належно повідомили про вимоги, необхідні для завершення процедури усиновлення відповідно до національного права країни походження;

(b)  підтвердити, що потенційні усиновлювачі отримали інформацію та пройшли всю необхідну психосоціальну підготовку за сприяння уповноваженої організації або компетентного органу; а також те, що оцінка спроможності батьків-усиновителів усиновити дитину залишається юридично дійсною на основі всієї наявної інформації про дитину, яка відповідає відповідним усиновлювачам, включно із соціальним становищем дитини та історією хвороби, його або її особливими потребами, доступністю для усиновлення та детальним висновком про його чи її стан здоров’я на поточний момент;

(c)  видати попередній висновок щодо спроможності потенційних усиновителів перевезти усиновлену дитину із країни походження до країни, що приймає (стаття 10 § 1).

326.  Двосторонній договір про усиновлення також містить положення, що стосуються цілей, сфери застосування, чинного законодавства та припинення його дії:

Стаття 3

“1.  Цей договір укладений аби забезпечити, щоб усиновлення дітей із Сполучених Штатів Америки до Російської Федерації та від Російської Федерації до Сполучених Штатів Америки здійснювалося з метою забезпечення захисту прав та найкращих інтересів дитини.

2.  Сторони співпрацюють з метою забезпечення того, щоб усиновлення дітей відповідно до цього договору ґрунтувалося на добровільних діях осіб, причетних відповідно до внутрішнього законодавства Сторін.

3.  Сторони вживають відповідних заходів, передбачених своїм внутрішнім законодавством, для запобігання та припинення незаконної діяльності, пов’язаної з усиновленням дітей...

4.  Сторони виходять із того, що цей договір стосується усиновлення у випадку, коли країна походження вирішує відповідно до внутрішнього законодавства, що неможливо забезпечити виховання дітей у своїх родинах та:

для усиновлення дитини зі Сполучених Штатів Америки - коли належним чином було розглянуто можливості розміщення дитини з сім’єю в Сполучених Штатах Америки відповідно до внутрішнього законодавства;

для усиновлення дитини з Російської Федерації - коли немає можливості віддати його/її на виховання або розмістити його/її в сім’ї, яка могла б забезпечити його/її виховання чи усиновлення в Російській Федерації відповідно до внутрішнього законодавства.”

Стаття 6

“1.  Усиновлення та передача дитини за цим договором здійснюється відповідно до внутрішнього законодавства Сторін та положень цього договору. Вимоги до потенційних усиновителів визначаються внутрішнім законодавством Сторін та положеннями цього договору.

2.  Умови, за яких може бути усиновлена дитина, перелік осіб, організацій чи органів, згода яких необхідна для усиновлення, а також форма такої згоди визначаються національним законодавством країни походження.

3.  Рішення щодо усиновлення дитини приймає компетентний орган країни походження, який ухвалює рішення щодо усиновлення.”

Стаття 17

“... 4.  Потенційні батьки-усиновлювачі, документи яких були зареєстровані в регіональному органі країни походження на момент набрання чинності цим договором, мають право завершити процедуру усиновлення відповідно до процедури, що діяла до набрання чинності цим договором. ...”

5.  Цей договір залишається чинним протягом одного року від дати, коли одна зі Сторін повідомить за дипломатичними каналами іншу Сторону про свій намір припинити дію цього договору. ...

(b)  Федеральний закон № 272-ФЗ від 28 грудня 2012 року про Заходи щодо осіб, причетних до порушення основоположних прав і свобод людини, прав і свобод громадян Російської Федерації

327.  Закон № 272-ФЗ був ухвалений Державною Думою 21 грудня 2012 року, підтриманий Сенатом 26 грудня 2012 року і підписаний Президентом 28 грудня 2012 року. Він набув чинності 1 січня 2013 року. У статті 1 § 1 перераховано види діяльності, які становлять порушення прав і свобод громадян Росії, включно з:

(a)  причетність до зловживання основоположними правами і свободами людини;

(b)  причетність до злочинів проти громадян Росії за кордоном;

(c)  дії або бездіяльність, які допомогли уникнути відповідальності особам,  причетним до злочинів проти громадян Росії;

(d)  ухвалення рішень, що призвели уникнення відповідальності особами,  причетними до злочинів проти громадян Росії;

(e)  причетність до викрадення або незаконного позбавлення волі громадян Росії;

(f)  постановлення свавільних або упереджених вироків щодо громадян Росії;

(g)  свавільне притягнення до кримінальної відповідальності громадян Росії;

(h) ухвалення свавільних рішень, які порушують права та законні інтереси громадян Росії.

328.  Статті 1 і 2 цього закону запроваджують заборону на в’їзд до Росії та конфіскацію активів громадян США, причетних до такої діяльності, та заборону на здійснення будь-яких правочинів стосовно власності або інвестицій таких громадян. Відповідно до статті 2 § 1, орган виконавчої влади має укласти перелік осіб, на яких можуть бути поширені такі заходи.

329.  Стаття 3 § 1 також забороняє діяльність некомерційних організацій, що беруть участь у політичному житті Росії, якщо вони безкоштовно отримували будь-які активи від громадян або юридичних осіб США, або якщо вони здійснюють на території Росії проекти, програми чи іншу діяльність, яка становить загрозу інтересам Російської Федерації. Згідно зі статтею 3 § 2, російський громадянин, який також є громадянином Сполучених Штатів, не може бути ні членом, ні керівником некомерційної організації або її філії, ні філії міжнародної або іноземної організації, якщо ця організація бере участь у політичному житті Росії.

330.  Цей закон містить наступні положення стосовно усиновлення російських дітей громадянами США:

Стаття 4

“1.  Забороняється передавати дітей, які є громадянами Російської Федерації, для усиновлення громадянами Сполучених Штатів Америки; функціонування агентств та організацій, спрямованих на відбір та передачу дітей, які є громадянами Російської Федерації, для усиновлення громадянами Сполучених Штатів Америки, які бажають усиновити таких дітей, [також заборонено] на території Російської Федерації.

2.  Через заборону, встановлену пунктом 1 цієї статті, щодо передачі дітей, які є громадянами Російської Федерації для усиновлення громадянами Сполучених Штатів Америки, дія Договору між Сполученими Штатами Америки та Російською Федерацією щодо співробітництва у сфері усиновлення дітей від 13 липня 2011 року припиняється Російською Федерацією.”

(c)  Циркуляр 7-ВС 224/13 від 22 січня 2013 року, виданий російським Верховним судом

331.  Верховний суд надіслав нижчим судам наступні інструкції стосовно застосування закону № 272-ФЗ:

“Відповідно до статті 125 § 3 Сімейного кодексу Російської Федерації та статті 274 § 2 Цивільно-процесуального кодексу Російської Федерації, у випадках, коли подано заяву про усиновлення, права та обов’язки усиновлювача і усиновленої дитини виникають від дня набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Тому у випадках, коли рішення щодо усиновлення дітей, які є громадянами Російської Федерації, громадянами Сполучених Штатів Америки, були ухвалені судами до 1 січня 2013 року та належним чином набрали чинності (навіть після 1 січня 2013 року), дітей слід передати усиновлювачам.”

(d)  Постанова Міністерства освіти та науки № 82 від 13 лютого 2013 року про Виправлення порушень законодавства Російської Федерації при формуванні, зберіганні та використанні Державної бази даних про дітей, які залишилися без батьківського піклування

332.  Постанова, зокрема, передбачає, що регіональні оператори повинні забезпечити, щоб передача дітей, які повинні бути усиновлені сім’ями іноземних громадян, повинна здійснюватися відповідно до положень закону № 272-ФЗ (стаття 3.4.3).

(e) Циркуляр Міністерства освіти та науки № ДЛ-88/07 від 16 квітня 2013 року

333.  У циркулярі зазначено, що, беручи до уваги заборону на усиновлення російських дітей громадянами США, запроваджену законом № 272-ФЗ, регіональні оператори Державної бази даних не повинні видавати направлення на відвідування дитини громадянам США, яким була надана інформація щодо потенційної дитини для усиновлення.

334.  Крім того, відповідно до статті 9 § 2 Закону про Державну базу даних, інформація про потенційного усиновлювача може бути вилучена з Державного банку даних, зокрема, якщо змінилися обставини, які дозволяють особі прийняти дитину до своєї родини для майбутнього виховання. Оскільки усиновлення російських дітей громадянами США стало неможливим, регіональні оператори повинні видаляти інформацію про потенційних усиновителів, які є громадянами США, та повідомляти останніх про це.

335.  Діти, які залишилися без батьківського піклування, стосовно яких було видано направлення на відвідування громадянам Сполучених Штатів та/або щодо усиновлення яких зазначені громадяни США дали офіційну згоду, можуть бути передані іншим сім’ям (за винятком громадян США) для майбутнього виховання, як це передбачено Сімейним кодексом та Законом про Державну базу даних.

336.  Здійснюючи свою діяльність, опіку та піклування, органи влади та регіональні оператори повинні враховувати Постанову Міністерства освіти і науки №. 82 від 13 лютого 2013 року. Зокрема, при здійсненні передачі дітей на усиновлення, пріоритет має бути наданий сім’ям російських громадян, які постійно проживають у Росії.

ПРАВО

I.  ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

337.  Суд вважає, що, відповідно до правила 42 § 1 Регламенту Суду, заяви мають бути об’єднані з огляду на спільні фактологічні та правові передумови.

II.  КЛОПОТАННЯ ПРО ВІДКЛИКАННЯ

338.  Листом від 4 квітня 2014 року заявники J.R.V. і M.L.V., заява № 12275/13, повідомили Суду про намір відкликати свої скарги.

339.  З огляду на наведене і за відсутності будь-яких особливих обставин щодо поваги до прав, гарантованих Конвенцією і Протоколами до неї, Суд, відповідно до статті 37 § 1 (a) Конвенції, вважає, що є недоцільним продовжувати розгляд цих скарг.

340.  Тому ця частина заяви № 12275/13 має бути вилучена з переліку справ, відповідно до статті 37 § 1 (a) Конвенції.

III.  СТАТУС ПОТЕРПІЛОГО

341.  Стосовно справи № 37173/13, Суд зазначає, що G.N.Y.H., дівчинка, яка попередньо була усиновлена заявниками із США, не брала участь у процедурі усиновлення у даній справі. Тому вона не може стверджувати, що є потерпілою від можливих порушень Конвенції.

342.  Тому ця частина заяви № 37173/13 є несумісною з положеннями Конвенції і має бути відхилена, відповідно до статті 35 §§ 3 і 4 Конвенції .

IV.  ПОПЕРЕДНІ ЗАПЕРЕЧЕННЯ УРЯДУ

A.  Шість місяців

343.  Уряд стверджував, що заява № 42340/13 була подана з пропуском шестимісячного строку, передбаченого статтею 35 § 1 Конвенції, оскільки Міський суд С.-Петербурга повернув заявникам із США клопотання про усиновлення 9 лютого 2012 року, а заяву до Суду було подано лише 30 червня 2013 року.

344.  Суд зазначає, що заявники у даній справі не скаржились на ухвалу Міського суду С.-Петербурга від 9 лютого 2012 року, якою їхнє клопотання про усиновлення було повернене їм без розгляду. Предметом їхньої скарги є набуття чинності Законом № 272-ФЗ, що відбулось 1 січня 2013 року, а їхня заява була подана 30 червня 2013 року, тобто, в межах шестимісячного строку, починаючи від згаданої дати. Тому заперечення Уряду має бути відхилене.

B.  Невичерпання

1.  Подання сторін

345.  Уряд також стверджував, що заявники із США не вичерпали доступні їм внутрішні засоби правового захисту, зокрема: (i) заявники із США у справі № 23890/13 не були зареєстровані в російській державній базі даних і їм не допомагало уповноважене агентство з усиновлення; (ii) заявники із США у справах №№ 23890/13 і 37173/13 ніколи не отримували направлення від уповноважених державних органів на відвідування згаданих дітей; (iii) заявники із США T.L.B.-S., Q.S., W.S., C.B. і T.B. у справі № 12275/13 і заявники із США у справах №№ 23890/13, 26309/13, 27161/13, 32224/13, 32331/13, 37173/13 і 38490/13 не подали клопотання про усиновлення до російських судів; (iv) заявниця із США G.D.C. у справі № 6033/13, заявники із США M.S.P., A.N.P., S.M., K.M., J.R.V. і M.L.V. у справі № 12275/13, і заявники із США у справах №№ 29197/13 і 32368/13 не виконали вимоги статті 4 § 4 Двостороннього договору про усиновлення, відповідно до якої усиновлення дитини з Росії може відбуватись лише за допомогою уповноваженої організації; (v) заявниця із США G.D.C. у справі № 6033/13, заявники із США D.S.G., B.C., J.W.S., і S.A.K. у справі № 12275/13 і заявниця із США у справі № 29197/13 подали клопотання про усиновлення до російського суду після набуття чинності законом № 272-ФЗ, знаючи, що усиновлення російських дітей громадянами США заборонене; і (vi) більшість заявників із США не подавали апеляційні скарги і ніхто з них не подавав заяву про перегляд справи в порядку наглядового провадження.

346.  Заявники повідомили наступне стосовно наведених Урядом аргументів щодо невичерпання. Стосовно першої і третьої групи заявників у справі № 6033/13, їхня касаційна скарга була залишена президією суду без розгляду. Оскільки з точки зору статті 35 § 1 Конвенції наглядове провадження не є ефективним засобом правового захисту, тому заявники вичерпали усі наявні засоби правового захисту. Стосовно справ №№ 8927/13 і 10549/13, у яких клопотання про усиновлення були залишені без розгляду судами першої інстанції, і ці рішення були залишені апеляційною інстанцією без змін, подання касаційної скарги, на думку заявників, було б неефективним з точки зору згаданого положення. У справі № 6033/13, в частині, що стосується другої групи заявників, у справі № 12275/13, в частині, що стосується першої, другої, третьої, п’ятої і сьомої групи заявників, у справах №№ 23890/13, 26309/13, 29197/13, 32351/13, 32368/13, 42340/13 і 42403/13 - клопотання про усиновлення не були взяті судами до розгляду з різних причин, але переважно на підставі неналежного представництва. Якщо заявники подавали клопотання самостійно або за допомогою інших приватних осіб, вони були залишені без розгляду на тій підставі, що вони могли бути подані лише через уповноважене агентство. Якщо вони подавались через агентство з усиновлення, то вони були залишені без розгляду на тій підставі, що діяльність агентства була заборонена на підставі закону № 272-ФЗ. Отже, заявники не мали можливості подати до національних судів клопотання про усиновлення. Стосовно справи № 12275/13, у частині, що стосується четвертої, шостої і восьмої групи заявників, і у справах №№ 27161/13, 32224/13, 32331/13, 37173/13 і 38490/13 - заявники не мали можливості подати до національних судів клопотання про усиновлення до набуття чинності законом № 272-ФЗ, який зробив такі клопотання нікчемними. У цілому, заявники стверджують, що у ситуації, що склалася, у них не було ефективних внутрішніх засобів правового захисту, оскільки, незалежно від того, подавали вони чи ні клопотання про усиновлення до суду та апеляції, негативний результат був попередньо визначений в силу заборони на усиновлення громадянами США, запровадженої Законом № 272-ФЗ (див. Akdivar і Інші проти Туреччини, 16 вересня 1996, § 67, Reports of Judgments and Decisions 1996‑IV).

2.  Оцінка Суду

347.  Суд нагадує, що стаття 35 § 1 Конвенції каже про розподіл тягаря доказування. Саме Уряд, який стверджує про невичерпнання, повинен переконати Суд, що певний засіб правового захисту був ефективним, як теоретично, так і на практиці у відповідний час, тобто, що він був доступним, здатним забезпечити відшкодування стосовно скарг заявника та пропонував розумні перспективи успіху (див. Selmouni проти Франції [ВП], № 25803/94, § 76, ECHR 1999-V, і Mifsud проти Франції (dec.), № 57220/00, § 15, ECHR 2002-VIII). Суд також нагадує, що національні засоби правового захисту мають бути “ефективними” або щодо запобігання стверджуваному порушенню чи його продовженню, або щодо надання належного відшкодування за будь-яке порушення, що вже сталось (див. Kudła проти Польщі [ВП], № 30210/96, § 158, ECHR-XI).

348.  Суд зазначає, що скарги заявників із США стосуються неможливості завершення процедури усиновлення, розпочатої стосовно російських дітей, через набуття чинності заборони на усиновлення, запровадженої законом № 272-ФЗ. Суд такоє відзначає, що у випадках, коли заявники із США подавали до російських судів клопотання про усиновлення до набуття чинності законом № 272-ФЗ, це клопотання однак неодмінно відхилялось без розгляду щодо суті на одній з трьох підстав: чи тому, що клопотання не було подане уповноваженим агентством, чи тому, що воно було подане таким агентством, але діяльність таких агентств була заборонена в Росії внаслідок закону № 272-ФЗ, чи тому, що заявники із США не мали права усиновлювати дітей із Росії, відповідно до закону № 272-ФЗ. У справах, у яких заявники із США подавали апеляційну скаргу, суди вищої інстанції неодмінно залишали без змін висновки судів нижчої інстанції.

349.  Тому Суд вважає, що після набуття чинності законом № 272-ФЗ, заявники із США не мали можливості отримати розгляд російськими судами своїх клопотань про усиновлення щодо суті, і що будь-яке подібне клопотання було б нікчемним з огляду на заборону усиновлення, запроваджену національним законодавством.

350.  З цих причин Суд відхиляє заперечення Уряду стосовно тих справ, у яких клопотання про усиновлення були подані до російських судів без допомоги уповноваженого агентства з усиновлення, у яких заявники із США не подавали до російських судів клопотання, і у яких такі клопотання були подані після набуття чинності законом №272-ФЗ, і у яких заявники не мали доступу до інших правових засобів.

351.  Стосовно справ № 23890/13 і 37173/13, у яких заявники із США не виконали певні необхідні процесуальні кроки до подання до суду клопотання про усиновлення, то предметом скарг заявників є саме той факт, що процедура усиновлення була припинена із запровадженням заборони на усиновлення, і тому вони не мали можливості завершити цю процедуру. Тому в цій частині заперечення Уряду також має бути відхилене.

C.  Право подавати заяву до Суду від імені дітей

1.  Подання сторін

352.  Уряд стверджував, що заявники із США не мали права подавати до Суду заяви від імені дітей, яких вони бажали усиновити. По-перше, він стверджував, що, відповідно до статті 52 Цивільно-процесуального кодексу, особи, які не мають повної дієздатності, можуть бути представлені в суді своїми батьками, батьками-усиновлювачами, опікунами, піклувальниками або іншими особами, яким це дозволяє федеральне законодавство. Відповідно до статті 35 § 4 Цивільного кодексу і статті 155.2 § 2 Сімейного кодексу, захист дітей-сиріт і дітей, які залишились без батьківської опіки, є відповідальністю уповноважених органів, під чию опіку діти були передані. Оскільки процедура усиновлення не була завершена у жодній із перелічених справ, то заявники із США не набули права діяти як представники цих дітей. На думку Уряду, спроба подати заяву до Суду від імені дітей, котрих вони хотіли усиновити, становить втручання у компетенцію організацій, які є єдиними представниками цих дітей, а також у суверенітет і правопорядок Російської Федерації, як і у виключні повноваження національних судів у питаннях міждержавного усиновлення.

353.  Далі Уряд посилався, зокрема, на справу Moretti і Benedetti проти Італії, № 16318/07, § 33, 27 квітня 2010, у якій Суд установив, що заявники, які були потенційними батьками-усиновлювачами, не мали права розпочинати провадження у Суді від імені дитини, яку вони бажали усиновити. Уряд також зазначив, що у справі S.D., D.P., і A.T. проти Сполученого Королівства, № 23715/94, рішення Комісії від 20 травня 1996, Комісія вирішила, що заява могла бути подана від імені трьох дітей-заявників стороною, яка виступала у національному провадженні з приводу опіки над дітьми, як адвокат, призначений захищати їхні інтереси, хоча він і не мав особливого повноваження представляти їх у Суді. Уряд, проте, відзначив, що у тій справі предмет заяви обмежувався скаргами на те, що провадження щодо опіки над дитиною не відповідало вимогам Конвенції, і не було вимоги розглянути щодо суті рішення, ухвалені задля добробуту дітей або реалізації наглядових повноважень місцевого органу влади. На думку Уряду, згадані справи суттєво відрізнялись від цитованої справи S.D., D.P., і A.T. саме тому, що вони стосувались питань щодо суті, пов’язаних з опікою над дітьми. На думку Уряду, між заявниками із США і згаданими дітьми не утворилось жодних зв’язків, і твердження про те, що перші можуть представляти останніх у суді, суперечило б виключній компетенції органів, під чию опіку були віддані ці діти.

354.  Заявники із США стверджували, що вони повинні мати право подавати до Суду заяви від імені російських дітей, оскільки у протилежному випадку інтереси останніх ніколи не будуть донесені до уваги Суду, і вони будуть позбавлені ефективного захисту своїх прав, гарантованих Конвенцією. Заявники відзначили, що організації, запроваджені Конвенцією, визнали, що становище дітей вимагає уважного розгляду, оскільки “діти мають зазвичай покладатись на інших осіб аби подати свої скарги і представити свої інтереси, і можуть не мати достатнього віку або спроможності, аби дозволити, щоб від їхнього імені вживались певні кроки у будь-якому практичному значенні” і відмовились застосовувати обмежувальний технічний підхід щодо питання представництва дітей (див. S.D., D.P., і A.T., цитовано вище). Зокрема, Комісія прийняла заяву, подану від імені дітей особою, яка не була безпосередньо уповноважена представляти їх у організаціях, запроваджених відповідно до Конвенції, і визнала “поглиблення розуміння уразливості дітей і необхідності забезпечити їм особливий захист їхніх інтересів” (цитовано).

355.  Заявники також зазначили, що у справі P., C. і S. проти Сполученого Королівства, (dec.), №. 56547/00, 11 грудня 2001, Суд також визнав, що біологічні батьки, позбавлені батьківських прав, могли подати до Суду заяву від імені дитини, після того, як вона була усиновлена іншою сім’єю. У цій справі Суд зазначив, зокрема, що ключовим міркуванням є те, що будь-які серйозні питання, стосовно поваги до прав дитини, мають бути розглянені, і, що “у випадку конфлікту щодо інтересів неповнолітнього між біологічними батьками і особою, призначеною державним органом діяти як опікун цієї дитини, існує небезпека того, що деякі з цих інтересів ніколи не будуть донесені до відома Суду, і що неповнолітній буде позбавлений ефективного захисту своїх прав, гарантованих Конвенцією” (ibid).

356.  Заявники також зазначили, що у справах №№ 23890/13 і 37173/13 діти-заявники особисто дозволили пані Москаленко, юристу з Міжнародного центру правозахисту, представляти свої інтереси в Суді.

2.  Оцінка Суду

357.  Суд вважає, що заперечення Уряду стосувались питання сімейних зв’язків, які тісно пов’язані з суттю скарг. Тому Суд вважає за необхідне долучити заперечення Уряду до розгляду скарг заявників щодо суті.

V.  СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 14 КОНВЕНЦІЇ В СУКУПНОСТІ ЗІ СТАТТЕЮ 8

358.  Заявники скаржились, що, відповідно до закону № 272-ФЗ, вони зазнали дискримінації через громадянство заявників із США, всупереч статті 14 Конвенції в сукупності зі статтею 8. Стаття 14 Конвенції каже:

“Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою.”

A.  Прийнятність

1.  Аргументи сторін

(a)  Подання Уряду

359.  Уряд оспорював аргументи заявників. Він повідомив, перш за все, що скарга є несумісною ratione materiae з положеннями Конвенції. На думку Уряду, стосунки між заявниками із США і дітьми, яких вони бажали усиновити, не були ні “сімейним”, ні “приватним життям” у розумінні статті 8 Конвенції, і не підпадають під сферу дії цього положення також і з точки зору статті 14. Уряд відзначив, що право на усиновлення, як таке, не належить до прав, гарантованих Конвенцією, і що стаття 8 не зобов’язує держави надавати особі статус усиновлювача або усиновленої дитини (див. X проти Бельгії і Нідерландів,        № 6482/74, Рішення Комісії від 10 липня 1975, і Di Lazarro проти Італії, № 31924/96, Рішення Комісії від 10 липня 1997). До того ж, відповідно до практики Суду, право на повагу до сімейного життя передбачає існування сім’ї і не захищає саме бажання заснувати сім’ю (див. Fretté проти Франції, № 36515/97, § 32, ECHR 2002‑I).

360.  Уряд також зазначив, що, вирішуючи, чи існує "сімейне життя”, організації, засновані відповідно до Конвенції, “взяли до уваги, чи, наприклад, особи дійсно жили разом, і чи вони фінансово залежали одне від одного” (див. X і Y проти Сполученого Королівства, № 7229/75, Рішення Комісії від 15 грудня 1977).

361.  Уряд стверджував, що стосунки між заявниками із США і дітьми, яких вони бажали усиновити, не становлять ні “сімейне”, ні “приватне життя” у розумінні статті 8 Конвенції з наступних підстав: (i) процедура усиновлення не лише не перебувала на “завершальній стадії”, але й у справах №№ 23890/13 і 37173/13 вона не була розпочата відповідно до внутрішнього російського провадження; (ii) діти не були фінансово залежними від заявників із США і про них повністю піклувалась Російська Федерація; і, (iii) беручи до уваги вік дітей і психо-нервові розлади, на які більшість із них страждають, а також з огляду на те, що зустрічі із заявниками із США тривали лише кілька днів і завжди в присутності працівників дитячих будинків, не є можливим перконатись у існуванні стійкого психо-емоційного “сімейного зв’язку” між дітьми і заявниками із США. У зв’язку з цим Уряд посилався на експертні висновки A.M., директора Благодійного фонду профілактики соціального сирітства, і G.S., керівника лабораторії менеджменту соціальних систем захисту дитинства Столичної фінансово-гуманітарної академії.

362.  A.M., зокрема, зазначив, що, тоді як дитина повинна мати досвід тісних постійних стосунків з одним або кількома дорослими задля свого нормального розвитку, дитячі будинки традиційно функціонують таким чином, щоб перешкоджати емоційній прихильності дитини до певної людини. З цієї причини діти, поміщені в дитячі будинки, висловлюють "нерозбірливу доброзичливість" щодо будь-якого дорослого, який відвідує дитячий будинок, прагнуть когось назвати "мамою" і обійняти незнайомця. Коли таких дітей розміщують у сім’ї, для формування прихильності до нових батьків потрібен тривалий час, який вони проводять разом із дорослими в сімейному середовищі. З цієї причини у випадках, коли усиновленій дитині не виповнилося семи років, усиновлювачам, як правило, рекомендується брати відпустку на роботі відразу після усиновлення, щоб провести її з дитиною, а не віддавати одразу її в дитячий садок. Відповідно, лише кілька днів, не кажучи вже про години, проведені разом, явно є недостатньою основою для дитини для формування прихильності до дорослої людини. Для цього знадобиться набагато довший період та більш глибокі відносини.

363.  Доктор G.S. також зазначила, що прив’язаність між дитиною та дорослим не може бути сформована в результаті декількох зустрічей, але потребує набагато більш тривалого та стабільного контакту. Захоплена емоційна реакція дитини на перспективних усиновлювачів - це відповідь на індивідуальну увагу. Вона також заявила, що в Росії сім’я була визнана найкращим місцем для виховання дитини, і що поточна політика спрямована на розміщення дітей у сім’ї та мінімізацію їхнього перебування в дитячих будинках.

364.  Стосовно справи № 23890/13, Уряд повідомив, що заявники із США після того, як протягом кількох років брали участь у благодійних проектах у Челябінську, в березні 2012 висловили бажання усиновити M.K. проте, вони так і не розпочали офіційну процедуру усиновлення і не були зареєстровані як потенційні усиновлювачі в державній базі даних, оскільки не подали необхідні документи. До того ж, 23 грудня 2013 року комісія вчителів і психологів дитячого будинку опитала M.K., аби встановити його почуття до заявників із США. Вони встановили, що, хоча M.K. мав теплі почуття до заявників із США, радів, коли вони відвідували його, і думав про те, що житиме разом із ними, він також висловив страх переїзду до іншої країни і щодо розвитку своїх стосунків із заявниками із США. Комісія дійшла висновку, що стосунки між заявниками із США і M.K. були дружніми, проте передчасно кваліфікувати їх як сімейні стосунки.

365.  Стосовно справи № 42340/13, Уряд повідомив, що K.S. залишалась із заявниками із США з 13 грудня 2010 до 17 січня 2011 року в рамках гостьової програми, метою якої було допомогти дітям, позбавленим батьківської опіки, провести канікули разом із християнською сім’єю з іншої країни. Уряд посилався на справу Giusto, Bornacin і V. проти Італії (dec.), № 38972/06, 15 травня 2007, у якій Суд вирішив, що зв’язок між італійкою-заявницею і дівчинкою з Білорусі, яку вони бажали усиновити, і яка кілька разів гостювала у них в рамках програми, метою якої було допомогти дітям, котрі постраждали від Чорнобильської катастрофи, провести канікули в Італії, були недостатньо тісними, аби вважатись такими, що становлять “сімейне життя” у розумінні статті 8. На думку Уряду, такий же логічний підхід має бути застосований до даної справи.

366.  Стосовно справи № 37173/13, Уряд повідомив, що, хоча заявники із США дізнались про V.B. у 2010 році, вони подали клопотання про його усиновлення лише 2012 року. До того ж, вони ніколи не отримували направлення відвідати його, і, отже, ніколи з ним не зустрічались. Тому між заявниками із США і V.B. не існувало жодного сімейного життя, незважаючи на те, що він є біологічним братом G.N.Y.H., яку вони раніше усиновили.

(b)  Подання заявників

367.  Заявники стверджували, що стосунки між потенційними усиновлювачами і дітьми становлять “сімейне життя” в розумінні статті 8. Вони зазначили, що Суд не вимагає існування біологічного зв’язку між особами аби встановити, що стосунки становлять “сімейне життя”, а посилався на фактичне існування тісних міжособистісних зв’язків (K. і T. проти Фінляндії [ВП], № 25702/94, §150, ECHR 2001‑VII). Суд також вирішував, що співмешкання не є вимогою sine qua non для визнання “сімейних зв’язків” (див. Kopf і Liberda проти Австрії, № 1598/06, § 35, 17 січня 2012). До того ж, захист статті 8 також поширювався на намір створити сімейне життя (див. Abdulaziz, Cabales і Balkandali проти Сполученого Королівства, 28 травня 1985, § 62, Series A № 94).

368.  Вони також стверджували, що російська система міжнародного усиновлення принаймні дозволяє - якщо цього насправді не вимагає – аби потенційні усиновителі та дитина розвивали стосунки до того, як усиновлення буде завершено через постанову суду. По-перше, майбутнім усиновлювачам рекомендується спілкуватися з дітьми та надсилати фотографії, щоб познайомити дітей із їхніми сім’ями та будинками. Потім вони повинні поїхати в Росію, щоб особисто зустрітися з дитиною і налагодити з нею зв’язки. Під час таких зустрічей, які відбуваються протягом декількох днів, дитина проводить значний час із потенційними усиновлювачами та займається різними заходами. Це, по суті, дозволяє дорослим та дитині насолоджуватися своїм першим сімейним досвідом. Після цих зустрічей такі діти часто відчувають непросту розлуку з потенційними усиновлювачами, побоюючись, що вони не повернуться. На підтвердження цього заявники наводили особистий досвід заявників із США та письмові свідчення стосовно процедури російського міждержавного усиновлення, надані пані L., засновницею і директором Stork Adoption Agency, яке спеціалізувалось на міжнародному усиновленні в Росії з 1994 до 2013 року.

369.  Заявники також оскаржували заяви Уряду з кількох пунктів. По-перше, вони заявили, що час, який проводять разом майбутні усиновлювачі та діти, повинен бути достатнім для формування сімейних зв’язків. Зокрема, тривалість таких візитів була узгоджена з російською владою, яка вважала достатньою можливість вивезення російських дітей до Сполучених Штатів. По-друге, вік дітей не був найважливішим фактором для встановлення сімейних зв’язків, оскільки існування родинного зв’язку між матір’ю та новонародженою дитиною навряд чи можна заперечувати. По-третє, вони вважають дискримінаційною заяву уряду про те, що неможливо встановити наявність "сімейних зв’язків" між дітьми і заявниками із США через стан здоров’я дітей.

370.  На думку заявників, через (i) саму природу російської міжнародної системи усиновлення, (ii) просунуту стадію процедури усиновлення та (iii) зусилля, яких докладають потенційні усиновлювачі для завершення процедури, потенційні усиновлювачі та діти розвивали родинні зв’язки, що становлять сімейне життя, і, отже, їхні стосунки заслуговують на захист як “сімейне життя” відповідно до статті 8 Конвенції .

371.  Стосовно справи № 23890/13, заявники стверджують, що, починаючи з 2008 року, заявники із США і M.K. стали дуже близькими. Вони завжди підтримували спілкування, і, починаючи з листопада 2011 року, вони щоденно спілкувались між собою у різний спосіб. M.K. звертався до заявників із США як “мама і тато”. На думку заявників, їхні стосунки становлять “сімейне життя” в розумінні  статті 8.

372.  Стосовно справи № 42430/13, заявники із США вирішили усиновити K.S. одразу ж після її п’ятитижневого перебування з ними у грудні 2010 і січні 2011 років. Після цього вони тричі відвідували її в Росії, і K.S. казала іншим дітям у сиротинці, що її відвідувала її сім’я. Заявники із США підтримували спілкування з нею, телефонували принаймні раз на місяць за допомогою перекладача. Телефонні дзвінки мали припинитись у вересні 2013 року, коли K.S. перевели до іншої установи. Протягом майже трьох років вони розвинули тісні стосунки, які, як стверджують заявники, становлять “сімейне життя” у розумінні статті 8. Вони також зазначили, що, на відміну від справи Giusto, Bornacin і V. проти Італії, цитованої вище, клопотання про усиновлення, подане заявниками із США, не було залишене без задоволення, а, натомість, процедура була припинена через набуття чинності Законом № 272-ФЗ.

373.  Стосовно справи № 37173/13, як стверджують заявники, найважливішим чинником, який доводить існування у цій справі сімейного життя, є біологічний зв’язок між дітьми-заявниками, G.N.Y.H. і V.B., які є сестрою і братом. Як тільки заявники із США дізнались про V.B., вони почали опікуватись ним і створили стосунки з ним шляхом листування і телефонних дзвінків. У листі від 30 квітня 2013 року. адресованому G.N.Y.H., V.B. однозначно висловив бажання возз’єднатися з сестрою в сім’ї заявників із США. На думку заявників, їхні стосунки безсумнівно становлять “сімейне життя” у розумінні статті 8.

374.  Заявники стверджували, що у даних справах стосунки між потенційними батьками-усиновлювачами і дітьми у будь-якому випадку становлять “приватне життя” у розумінні статті 8. Вони посилались, зокрема, на справи X проти Ісландії, (dec.) № 6825/74, 18 травня 1976; Wakefield проти Сполученого Королівства, (dec.)      № 15817/89, 1 жовтня 1990; і Balogun проти Сполученого Королівства, № 60286/09, § 47, 10 квітня 2012.

375.  Заявники повідомили, що, навіть якщо припустити, що стосунки між потенційними батьками-усиновлювачами і дітьми не становлять “сімейне життя” або “приватне життя” у розумінні статті 8, вони все ж підпадають під сферу дії статті 8 з точки зору статті 14. На їхню думку, ухваливши Двосторонній договір про усиновлення, Росія передбачила права, що перевищують права, однозначно гарантовані Конвенцією. Суд постановив, що захист від дискримінації, передбачений у статті 14, поширюється на такі додаткові права, зокрема у контексті усиновлення (див. E.B. проти Франції [ВП],    № 43546/02, §§ 47-51, 22 січня 2008). Заявники оспорили аргумент Уряду, що дані справи за суттю відрізняються від справи E.B., цитованої вище, і Fretté, цитованої вище. Вони стверджували, що, як E.B., так і Fretté стосувались дискримінації в питаннях усиновлення, і те, що вони стосувались дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації, тоді як дані справи стосуються дискримінації за ознакою громадянства, не є суттєвим, оскільки остання також заборонена Конвенцією (див. Gaygusuz проти Австрії, 16 вересня 1996, § 42, Reports 1996‑IV). Отже, дані справи підпадають під дію статті 8 з точки зору статті 14.

2.  Оцінка Суду

376.  Суд спочатку нагадує, що стаття 14 лише доповнює інші матеріальні положення Конвенції і Протоколи до неї. Вона не ісунє окремо, оскільки діє виключно стосовно “реалізації прав і свобод”, гарантованих цими положеннями (див., поміж багатьма рішеннями, Sahin проти Німеччини [ВП], № 30943/96, § 85, ECHR 2003‑VIII). Застосування статті 14 не обов’язково передбачає порушення одного з матеріальних прав, захищених Конвенцією. Необхідно, але і достатньо, аби факти справи підпадали “під дію” однієї чи кількох статтей Конвенції (див. Abdulaziz, Cabales і Balkandali, цитовано вище, § 71; Karlheinz Schmidt проти Німеччини, рішення від 18 липня 1994, Series A № 291‑B, § 22; Petrovic проти Австрії, рішення від 27 березня 1998, Reports 1998‑II, § 22; і Biao проти Данії [ВП], № 38590/10, § 88, ECHR 2016).

377.  Оскільки заявники у даній справі посилались на статтю 14 в сукупності зі статтею 8 Конвенції, Суд також нагадує, що положення статті 8 не гарантують ні право заснувати сім’ю, ні право на усиновлення (див. Fretté, цитовано вище, § 32 і E.B., цитовано вище, § 41). Жодна зі сторін не оспорює це. Право на повагу до “сімейного життя” не гарантує саме бажання заснувати сім’ю; воно передбачає існування сім’ї (див. Marckx проти Бельгії, рішення від 13 червня 1979, Series A № 31, § 31), або принаймні потенційні стосунки між дитиною, народженою поза шлюбом, і, наприклад, біологічним батьком (див. Nylund проти Фінляндії (dec.), № 27110/95, ECHR 1999‑VI), або стосунки, які виникають зі справжнього одруження, навіть якщо сімейне життя ще не було повністю засноване (див. Abdulaziz, Cabales і Balkandali, цитовано вище, § 62), або стосунки, які виникають із законного і дійсного усиновлення (див. Pini і Інші проти Румунії, №№ 78028/01 і 78030/01, § 148, ECHR 2004‑V).

378.  Право на усиновлення також не передбачене національним законодавством чи іншими міжнародними документами, такими як Конвенція про права дитини, ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р., або Гаазька конвенція від 29 травня 1993 р. про захист дітей та співробітництво у сфері міжнародного усиновлення (див. E.B., цитовано вище, § 42 і параграфи 299-300 вище).

379.  Водночас, Суд вважає, що поняття “приватне життя” у розумінні статті 8 Конвенції є широкою концепцією, яка включає, inter alia, право встановити і розвивати стосунки з іншими людьми (див. Niemietz проти Німеччини, рішення від 16 грудня 1992, Series A № 251‑B, стоp. 33, § 29), право на “особистий розвиток” (див. Bensaid проти Сполученого Королівства, № 44599/98, § 47, ECHR 2001‑I) або ж право на самовизначення як таке (див. Pretty проти Сполученого Королівства, № 2346/02, § 61, ECHR 2002‑III). Воно включає такі складові, як ґендерна ідентичність, сексуальна орієнтація і статеве життя, котрі підпадають під особисту сферу, захищену статтею 8 (див., наприклад, Dudgeon проти Сполученого Королівства, рішення від 22 жовтня 1981, Series A № 45, стоp. 18-19, § 41), і право на повагу до рішення як мати, так і не мати дитину (див. Evans проти Сполученого Королівства [ВП], № 6339/05, § 71, ECHR 2007‑I), включно із правом пари зачати дитину і з цією метою вдаватися до репродукції за допомогою медицини (див. S.H. і Інші проти Австрії [ВП], № 57813/00, § 82, ECHR 2011).

380.  Суд також підтверджує, що заборона дискримінації, передбачена статтею 14, виходить за рамки реалізації прав і свобод, які Конвенція та Протоколи до неї вимагають гарантувати від кожної держави. Вона поширюється також на ті додаткові права, що підпадають під загальну сферу дії будь-якої статті Конвенції, яку держава добровільно вирішила надати. Цей принцип глибоко закріплений у практиці Суду (див. Stec і Інші проти Сполученого Королівства (dec.) [ВП], №№ 65731/01 і 65900/01, § 40, ECHR 2005‑X, і E.B., цитовано вище, § 48).

381.  Суд вже вирішував про застосовність статті 14 у справах E.B. і Fretté, цитовані вище, які стосувались провадження для отримання дозволу на усиновлення дитини, і коли заявники стверджували, що їх дискримінували за ознакою їхньої оприлюдненої гомосексуальності (див. E.B., цитовано вище, §§ 41-52, і Fretté, цитовано вище, §§ 31-33). Суд, зокрема, зазначив, що він не має повноваження вирішувати, чи, з огляду на те, що Конвенція є живим інструментом і має бути витлумачена у світлі сучасних умов, право усиновити підпадає чи не підпадає під сферу дії статті 8 Конвенції окремо, оскільки французьке законодавство однозначно гарантує неодруженим особам право просити про надання дозволу на усиновлення і розпочати провадження з цієї метою. Він також вирішив, що, якщо держава вийшла поза межі зобов’язань, передбачених статтею 8, і створює таке право – і така можливість передбачена для неї відповідно до статті 53 Конвенції – то вона не може, застосовуючи таке право, вживати дискримінаційних заходів у розумінні статті 14 (див. E.B., цитовано вище, §§ 44-49).

382.  Дані справи стосуються провадження з міждержавного усиновлення російських дітей заявниками із США. Заявники із США стверджували, що, внаслідок заборони на усиновлення російських дітей громадянами США, запровадженої згодом до російського законодавства, їм стали на перешкоді у завершенні процедури усиновлення, і отже, дискримінували за ознакою громадянства, що спричинило порушення положень статті 14 Конвенції в сукупності зі статтею 8.

383.  Суд зазначає, що заявники із США мали щирий намір стати батьками, коли подавали клопотання про міждержавне усиновлення у той час, коли російське законодавство ще передбачало таке право. Тому предметом даної справи є рішення заявників із США стати батьками (див. S.H. і Інші проти Австрії, цитовано вище, § 82), і їхній особистий розвиток через роль батьків, котру вони бажали виконувати щодо дітей. Тому Суд вважає, що додаткове право подати клопотання про усиновлення і, отже, отримати справедливий розгляд цього клопотання, надане Росією у відповідний час, і яке заявники із США намагались реалізувати, підпадає під загальну сферу дії статті 8 Конвенції як належне до їхнього “приватного життя”.

384.  Суд також зазначає, що у згаданих справах заявники із США стверджували, що їх дискримінували у реалізації цього права за ознакою громадянства. Останнє є підставою, передбаченою статтею 14 Конвенції (див. Gaygusuz, цитовано вище, § 42, і Biao, цитовано вище, § 89).

385. З огляду на наведене, Суд вважає, що факти справи підпадають під дію статті 8 Конвенції, і що стаття 14 Конвенції, в сукупності зі статтею 8, є застосовною до даної справи, поскільки скарга стосується заявників із США. Тому Суд відхиляє попередні зауваження Уряду щодо незастосовності статті 14 у цій частині.

386.  Суд також зазначає, що поскільки скарга була порушена від імені дітей, яких заявники із США бажали усиновити, то заборона на усиновлення була запроваджена лише стосовно громадянства потенційних батьків-усиновлювачів. Застосування заборони не ґрунтувалось на жодній із ознак дискримінації, передбачених статтею 14 Конвенції щодо дітей. Тому Суд вважає, що скарги за цим положенням поширюються тільки на заявників із США, і вирішує, що стаття 14 не застосовується до скарги, висловленої від імені дітей, яких заявники із США бажали усиновити.

387.  Суд також нагадує, що попереднє заперечення, висловлене Урядом щодо повноваження заявників із США представляти дітей, яких вони бажали усиновити, пов’язане із суттю скарги (див. вище параграф 357). Проте, Суд не покликаний вирішувати це питання стосовно статті 14, оскільки він вирішив, що це положення застосовується лише постільки, поскільки скарга стосується заявників із США.

388.  Зважаючи на подання сторін, Суд вважає, що ця скарга порушує складні питання фактів та права, які не можуть бути вирішені на цьому етапі розгляду заяви, але вимагають розгляду щодо суті. Звідси випливає, що ця скарга не може бути визнана явно необгрунтованою у розумінні статті 35 § 3 Конвенції. Не було встановлено жодних інших підстав для проголошення її неприйнятною. Тому її слід проголосити прийнятною.

B.  Щодо суті

1.  Подання сторін

(a)  Подання Уряду

389.  По-перше, стосовно законодавчої бази заборони усиновлення та взаємозв’язку між Двостороннім договором про усиновлення та законом 272-ФЗ, Уряд повідомив наступне. Двосторонній договір про усиновлення був застосовний лише тією мірою, в якій внутрішнє законодавство держав-учасниць дозволяло усиновлення. Зокрема, відповідно до пункту 2 статті 6 договору, умови, на яких може бути усиновлена дитина, повинні визначатися внутрішнім законодавством країни походження, тобто, у разі усиновлення російської дитини - за російськими законами (див. параграф 326 вище). Відповідно, Двосторонній договір про усиновлення не містив і не міг містити положень, які покладали б на Російську Федерацію обов’язок передавати російських дітей для усиновлення до Сполучених Штатів Америки.

390.  Далі Уряд додав, що після того, як Російська Федерація 1 січня 2013 року повідомила Сполучені Штати про те, що має намір розірвати Двосторонній договір про усиновлення, він продовжував діяти до 1 січня 2014 року. Насправді, протягом усього 2013 року договір застосовувався лише у частині, що стосується моніторингу добробуту дітей у прийомних сім’ях. Це не створило жодного конфлікту із Законом № 272-ФЗ, оскільки Двосторонній договір про усиновлення не передбачав зобов’язання Російської Федерації передавати російських дітей до США на усиновлення без відповідного рішення російського суду.

391.  Уряд також посилався на вказівки, які Верховний Суд видав у своєму листі №. 7-ВС-224/13 від 22 січня 2013 року (див. вище параграф 331). Уряд заявив, що, хоча в інструкціях зазначається, що у випадках, коли рішення щодо усиновлення приймалися судами до 1 січня 2013 року, діти повинні бути передані усиновителям, на практиці вказівки Верховного Суду також означали, що, незважаючи на те, що Двосторонній договір про усиновлення залишався чинним ще один рік, російські суди, які мають компетенцію розглядати справи про усиновлення, мали застосувати Закон № 272-ФЗ, котрий передбачав заборону на усиновлення російських дітей громадянами США починаючи з 1 січня 2013 року.

392.  Щодо відповідності до статті 14 Конвенції, Уряд повідомив, що заборона на усиновлення російських дітей громадянами США не становить дискримінацію за ознакою громадянства, а була заснована на об’єктивних та розумних підставах, а також задля найвищих інтересів дітей. Посилаючись на справу Schwizgebel проти Швейцарії, № 25762/07, § 93, ECHR 2010 (витяги), Уряд стверджував, що держава має широку можливість розсуду у питаннях, пов’язаних з усиновленням. На думку Уряду, дані справи відрізняються від цитованих вище справ Fretté і E.B., оскільки ці справи стосувались дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації, тоді як у даних справах заявників із США не було дискриміновано ні за ознакою статі, ні сексуальної орієнтації. Вони також не належали до жодної з уразливих груп. До того ж, якщо дві згадані справи стосувались усиновлення в межах держави, громадянами і резидентами якої були заявники, дані справи стосуються міждержавного усиновлення. На відміну від заявників у справах Fretté і E.B., яким було відмовлено в ліцензіях батьків-усиновлювачів і, відповідно, в принципі не дозволено усиновити дитину, заявники із США мають можливість спробувати усиновити дитину в іншій державі, яка дозволяє міждержавне усиновлення.

393.  Уряд також стверджував, що держави мають широку можливість розсуду в питаннях міжнародного усиновлення. Він зазначив, що деякі держави приєдналися до Гаазької конвенції 1993 р. про захист дітей та співробітництво у сфері міждержавного усиновлення як держави, що приймають дітей, тобто, вони не мали наміру передавати дітей, які є громадянами цієї держави, для усиновлення до інших держав. Крім того, було чимало випадків, коли певна держава призупиняла міждержавне усиновлення в цілому або стосовно певних держав. Уряд, зокрема, посилався на заборону на усиновлення з Камбоджі, запроваджену Великобританією у 2005 році; заборону міждержавного усиновлення румунських дітей, запроваджену Румунією в 2001 році, яка діяла до вступу Румунії до Європейського Союзу; заборону на міждержавне усиновлення, запроваджену Гватемалою в 2007 році; а також заборону усиновлення в’єтнамських дітей громадянами США, запроваджену В’єтнамом у 2008 році. Уряд також посилається на законодавчі положення низки країн, які або дозволяли усиновлення між країнами лише у виняткових випадках, або висували до них суворі вимоги, які зазвичай включали неможливість знайти прийомну сім’ю для дитини в межах держави.

394.  Уряд також зазначив, що згідно з інформацією Міністерства освіти і науки, протягом останніх трьох років усиновлювачі з США не надавали звітів про добробут 653 дітей, усиновлених з Росії в 1136 випадках. Крім того, тоді як між 1992 та 2012 роками громадяни США усиновили 61625 російських дітей, на 1 січня 2013 року лише 37438 усиновлених дітей з Росії були зареєстровані в компетентних російських відомствах за кордоном, як того вимагається умовами угод про усиновлення.

395.  Уряд відзначив, що держави мають також широку можливість розсуду в оцінці того, чи є виправданим, і якою мірою, інакше ставлення на рівні законодавства через певні відмінності до випадків, які в іншому є подібними (див. Stubbings і Інші проти Сполученого Королівства, 22 жовтня 1996, § 72, Reports, 1996‑IV). Уряд стверджує, що у згаданих випадках різниця у ставленні переслідувала законну мету, а саме, захист прав дітей, і ґрунтувалася на об’єктивних та розумних підставах. Уряд, зокрема, заявив, що, згідно з оцінкою деяких НУО, в США була прихована "епідемія насильства" щодо неповнолітніх. В середньому п’ять дітей щодня помирали через зловживання чи недбалість, скоєні дорослими (у 80% випадків біологічними батьками або усиновителями). Згідно з повідомленням Адміністрації у справах дітей та сімей Міністерства охорони здоров’я та соціальних служб США (DHHS), у 2012 році приблизно 1640 дітей померли з вищезазначених причин, тобто 2,2 дитини на 100 000 мешканців. За інформацією DHHS, щороку до органів опіки надходять приблизно 3 000 000 повідомлень про неналежне поводження з приблизно 6 000 000 неповнолітніх. Відповідно до інформації громадської організації Національний альянс у справах дітей, у 2012 році соціальні служби США надали медичну, психологічну та іншу допомогу 286 500 дітям-потерпілим, з яких 198 000 стали жертвами сексуального насильства, 49 000 - жертвами фізичного насильства та 17 500 - жертвами недбалості. Інколи винуватцями були самі соціальні працівники. У той же час, через недостатнє фінансування, соціальні служби не могли впоратися зі зростаючою кількістю випадків жорстокого чи недбалого поводження з дітьми. Наприклад, експертиза соціальної служби захисту дітей у штаті Іллінойс виявила, що понад 6500 повідомлень про насильство над дітьми залишаються нерозслідуваними. Уряд посилався на думку неназваних експертів, які вважають ситуацію в інших штатах США подібною.

396.  Далі Уряд заявив, що, хоча офіційної статистики не існує, Посольство Росії в Сполучених Штатах виявило щонайменше двадцять дітей, усиновлених із Росії, які були вбиті своїми американськими усиновителями. Протягом попередніх п’яти років російські установи у США надали юридичну та іншу допомогу приблизно 500 російським неповнолітнім, які стали жертвами жорстокого поводження з боку своїх усиновителів. Систематичні порушення прав неповнолітніх були виявлені під час двох візитів працівників російського консульсьства до дитячого будинку для усиновлених російських дітей під назвою "Ранчо для дітей" у штаті Монтана, де у 2006 році було розміщено 400 дітей. Щонайменше двадцять шість росіян були занесені до списку жертв нелегального інтернет-ринку для повторного усиновлення американських та іноземних дітей, і цю діяльністі розслідувало Reuters.

397.  За словами Уряду, одним із факторів, що спричиняє недостатній правовий захист дітей, усиновлених із Росії, є дискримінація, притаманна американській судовій системі. Жоден із усиновлювачів, притягнених до відповідальності за смерть двадцяти російських дітей, не був засуджений ні до смертної кари, ні до довічного позбавлення волі, що часто застосовується за цей вид злочину. Крім того, хоча середній термін ув’язнення осіб, винних у вбивстві американських дітей, становив тринадцять років - не беручи до уваги позбавлення волі - стосовно усиновителів російських дітей це лише вісім з половиною років, і багато з них отримали вироки з відстрочкою виконання або взагалі були звільнені від покарання. Уряд надав інформацію щодо загибелі дев’ятнадцяти російських дітей, які були усиновлені громадянами США в період із 1996 по 2013 рік. У п’ятнадцяти випадках їхні усиновлювачі були визнані винними у їхній смерті та засуджені до позбавлення волі на строк від шістнадцяти місяців до тридцяти п’яти років. У двох випадках вони були виправдані, а в двох випадках слідство ще триває. За словами Уряду, він також отримав інформацію про десять випадків, коли усиновлені російські діти зазнавали жорстокого поводження з боку усиновлювачів у США. Кримінальне провадження проти батьків було порушено Російським слідчим комітетом стосовно деяких із цих справ, що разом із кількома іншими становить тринадцять.

398.  Уряд прокоментував, що російська влада стикається з дуже поганою співпрацею з боку влади США, коли стає відомо про будь-яке порушення прав дітей, усиновлених із Росії. Влада США регулярно не надавала оперативну інформацію щодо таких інцидентів або не організовувала доступ до дітей для російських консульських службовців і, як правило, неохоче допомагала. Спроби поліпшити ситуацію навіть протягом двох місяців, коли діяв Двосторонній договір про усиновлення, виявилися безрезультатними. Зокрема, США відхилили деякі ініціативи з боку Росії, такі як створення бази даних російських дітей, усиновлених громадянами США. Крім того, Державний департамент Сполучених Штатів, сторона у рамках Двостороннього договору про усиновлення, регулярно не надавав вичерпну інформацію у відповідь на запити російських органів влади щодо випадків, коли була заподіяна шкода життю або здоров’ю усиновлених із Росії дітей, посилаючись на те, що кожна держава має свої закони та процедури. За словами Уряду, російська влада не мала таких проблем із жодною іншою державою в контексті міжнародного усиновлення. Відповідно, заборона усиновлення російських дітей громадянами США не становить дискримінацію, а була крайнім заходом, спричиненим (i) статистикою, що фіксує випадки смерті, каліцтва, сексуального насильства та занедбаності, завданих російським дітям, усиновленим в США, (іi) відсутністю належної співпраці з боку Сполучених Штатів, яка допомогла б гарантувати безпеку та психологічне благополуччя російських дітей. На думку Уряду, той факт, що в США існують хороші медичні та освітні програми для дітей із особливими потребами, не може бути причиною поновлення міждержавних усиновлень між Росією та США. Уряд також зазначив, що надання медичної допомоги дітям-інвалідам за кордоном регулюється іншими законами і не було припинене.

399.  Нарешті, Уряд заявив, що закони та міжнародні договори Російської Федерації відповідають принципу, що лежить у основі Конвенції Організації Об’єднаних Націй про права дитини 1989 року, згідно з якою міждержавне усиновлення може розглядатися, якщо дитина не може бути віддана в прийомну сім’ю в країні походження дитини (див. параграф 300 вище). На цей час Росія вживає заходи для заохочення усиновлення російськими громадянами, як це відображено в Указі Президента № 1688 від 28 грудня 2012 року (див. параграф 321 вище), а, отже, для зменшення кількості дітей, які потребують міждержавного усиновлення. В результаті таких зусиль, за останні роки кількість дітей, які перебувають у прийомних сім’ях, збільшилася на 13% (76% у 2001 р. та 86% у 2013 р.), Тоді як кількість дітей, розміщених в іноземних сім’ях, зменшилась ( від 29,6% у 2009 році до 18% у 2013 році). У той же час на 100% збільшилася кількість російських сімей, які бажають усиновити дитину.

400.  Уряд також надав наступну інформацію. У 2013 році п’ятдесят три російські дитини були передані усиновлювачам у США на підставі судових рішень, прийнятих у 2012 році, до набрання чинності заборони усиновлення. Що стосується прохання Сполучених Штатів про дозвіл продовжити процедуру усиновлення у 259 випадках, коли потенційні усиновлювачі нібито зустрічалися з російськими дітьми, яких вони хотіли усиновити, Міністерство освіти і науки Росії провело перевірку, яка дала наступні результати : (i) 164 дитини були віддані на усиновлення до російських родин; (ii) відновлення батьківських прав біологічної матері стосовно однієї дитини; (iii) у дев’яноста чотирьох випадках твердження, висловлені американською стороною у цій справі, були визнані невідповідними реальним обставинам, зокрема, щодо контактів між потенційними усиновлювачами та дітьми. У запиті були спростування стосовно двадцяти двох справ, і в тридцяти одній справі інформація, надана американською стороною, була неповною, оскільки не містила ні прізвища дитини, ні місця проживання.

(b)  Подання заявників

401.  Заявники стверджували, що заборона на усиновлення, запроваджена Законом № 272-ФЗ, була порушенням Двостороннього договору про усиновлення. На їхню думку, це суперечило меті та цілі договору, оскільки втрачався сенс закріплених у ній процедурних вимог, і, тим самим, створювались перешкоди для ухвалення рішень в інтересах дитини (див. статтю 3 § 1 Двостороннього договору про усиновлення у пункті 326 вище).

402.  Заявники стверджували, що, виключаючи лише американських громадян із програми міжнародного усиновлення, російська влада, всупереч Конвенції, застосовувала до заявників із США інакше ставлення за ознакою громадянства. До грудня 2012 року заявники із США мали право усиновлювати дітей із Росії на тих же правах, що й інші іноземці. Вони розпочали процедуру відповідно до вимог як американської, так і російської влади. Однак, процедура була припинена із введенням заборони на усиновлення, яке поширювалося лише на громадян США і було позбавлене будь-якого об’єктивного та розумного обґрунтування.

403.  Стосовно згадок Уряду про випадки, пов’язані з жорстоким поводженням та занедбанням російських дітей усиновлювачами із США, заявники стверджували, що, крім того, що вони становлять невелику частку від загальної кількості російських дітей, усиновлених громадянами США протягом останніх п’ятнадцяти років, Уряд не надав ані жодних доказів того, що ситуація є кращою в інших країнах, громадяни яких досі мають право на усиновлення російських дітей, ані жодної інформації щодо поводження з дітьми в російських дитячих будинках. Крім того, більшість інцидентів не тільки сталися до набрання чинності Двостороннім договором про усиновлення, але, відповідно до спільної заяви президентів Сполучених Штатів Америки та Російської Федерації щодо міждержавного усиновлення, оприлюдненої 24 червня 2010 року (див. параграф 322 вище), вони були основною причиною її запровадження. На думку заявників, обставини не могли змінитись настільки кардинально, що змусили Російську Федерацію в односторонньому порядку розірвати двосторонній договір про усиновлення менше ніж через два місяці після набуття ним чинності через саме ті випадки, щодо яких договір набув чинності.

404.  Стосовно аргументу Уряду про те, що метою заборони на усиновлення російських дітей громадянами США було заохочення усиновлення російських дітей російськими сім’ями, заявники повідомили, що стаття 24 постанови уряду № 275 від 29 березня 2000 року фактично дозволяє усиновлення іноземними громадянами лише тоді, коли виявилося неможливим передати дітей під опіку російським громадянам, які постійно проживають у Росії (див. вище параграф 313). Двосторонній договір про усиновлення повністю відповідає цьому положенню (див. вище пункт 3 статті 3). На думку заявників, повна заборона міждержавних усиновлень громадянами США не може, з одного боку, спонукати громадян Росії до усиновлення російських дітей в принципі. З іншого боку, навіть якщо це можливо, такий захід був би недостатнім для досягнення цієї мети, оскільки інші іноземці все ще можуть усиновлювати російських дітей.

405.  Нарешті, заявники стверджували, що заборона на усиновлення, навіть якщо припустити, що вона переслідує цілі, заявлені Урядом, є непропорційною мірою. На відміну від Двостороннього договору про усиновлення, який, на їхню думку, був розумною та конструктивною відповіддю на випадки жорстокого поводження з дітьми в прийомних сім’ях, заборона на усиновлення була непропорційною реакцією, яка ігнорувала найкращі інтереси дітей. Виключаючи цілу категорію потенційно люблячих батьків для дітей, яких не можна було усиновити в Росії, або навіть затягуючи усиновлення задля пошуків російської родини, незважаючи на наявність належної американської родини, ця заборона створила загрозу для добробуту цих дітей.

406.  З огляду на наведене, заявники стверджували, що Закон № 272-ФЗ і його застосування до процедури усиновлення у даних справах, становить дискримінацію за ознакою громадянства, всупереч статті 14 в сукупності зі статтею 8.

2.  Оцінка Суду

(a)  Загальні принципи

407.  Відповідно до усталеної практики Суду, для того, щоб виникло питання відповідно до статті 14, має існувати різниця у ставленні до осіб, які перебувають у подібних ситуаціях. Така різниця у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об’єктивного та розумного обґрунтування, інакше кажучи, якщо вона не переслідує законну мету, або якщо немає розумного співвідношення пропорційності між застосованими засобами та ціллю, що переслідується. Договірні Держави користуються певною можливістю розсуду, коли оцінють, чи, і якою мірою, відмінності в ситуаціях, що в іншому є подібними, виправдовують різницю в ставленні (див. Schalk і Kopf, цитовано вище, § 96, і Burden проти Сполученого Королівства [ВП], № 13378/05, § 60, ECHR 2008). Проте, мають бути наведені дуже вагомі причини, аби Суд міг вважати сумісною з Конвенцією різницю у ставленні, засновану виключно на ознаці громадянства (див. Gaygusuz, цитовано вище, § 42, Reports 1996‑IV; Koua Poirrez проти Франції, № 40892/98, § 46, ECHR 2003-X; Andrejeva проти Латвії [ВП], № 55707/00, § 87, ECHR 2009; Ponomaryovi проти Болгарії, № 5335/05, § 52, ECHR 2011; і Biao, цитовано вище, § 93).

(b)  Чи існувала різниця у ставленні

408.  Суд повинен, по-перше, встановити, чи існувала різниця у ставленні, заснована на громадянстві заявників із США.

409.  Суд зазначає, що у 2010-12 роках, коли заявники із США розпочали процедуру усиновлення, з метою усиновити дитину з Росії, російське законодавство дозволяло міждержавні усиновлення, якщо виявлялось неможливим віддати дитину під опіку російським громадянам, які постійно проживають у Росії, або під опіку родичам дитини, незалежно від їхнього громадянства чи місця проживання (див. вище параграф 313). Внутрішнє законодавство Росії не містило жодних конкретних положень, що стосуються права громадян певної держави на міждержавне усиновлення. Таким чином, громадяни США могли подати клопотання про міждержавне усиновлення російської дитини нарівні з іншими іноземними громадянами.

410.  Закон № 272-ФЗ, який набув чинності 1 січня 2013 року, запровадив загальну заборону на усиновлення російських дітей громадянами США. Суд бере до уваги аргументи заявників про те, що Закон № 272-ФЗ порушив Двосторонній договір про усиновлення. Однак Суд підкреслює, що цей договір установив процедуру та додаткові гарантії міждержавних усиновлень між Сполученими Штатами та Росією, і що пункт 1 статті 6 цього договору прямо передбачав, що "усиновлення та передача дитини за цим Договором здійснюються відповідно до внутрішнього законодавства Сторін і ... вимоги до потенційних усиновителів визначаються внутрішнім законодавством Сторін " (див. вище параграф 326). Тому Двосторонній договір про усиновлення не створив матеріального права на міждержавне усиновлення, яке могло існувати лише в силу внутрішнього законодавства держав-учасниць. Хоча таке право існувало в російському законодавстві стосовно громадян США до 1 січня 2013 року, із набуттям чинності Законом № 272-ФЗ таке право стосовно громадян США було скасоване. Тому, на відміну від громадян інших держав, громадяни США вже не мають права подавати клопотання про міждержавне усиновлення російських дітей.

411.  Відповідно, Суд вирішує, що існувала різниця у ставленні за ознакою громадянства між ставленням до заявників США та до інших іноземних громадян, які були кандидатами на міждержавне усиновлення російських дітей.

(c)  Чи різниця у ставленні мала об’єктивне і розумне виправдання

412.  Уряд виправдав введення заборони на усиновлення російських дітей громадянами США, посилаючись на дві основні цілі. По-перше, захист найкращих інтересів дітей. У зв’язку з цим Уряд посилався на низку випадків жорстокого поводження з російськими дітьми, усиновленими громадянами США, та нібито погану співпрацю з боку влади США в цій сфері. По-друге, заохочення до усиновлення російськими громадянами.

413.  Заявники оскаржили обидві заявлені Урядом цілі. Стосовно першої мети вони стверджували, що кількість таких інцидентів була дуже малою, і що немає жодних доказів того, що ситуація була ліпшою в інших державах або в самій Росії. Більш того, існування таких інцидентів стало головною причиною Двостороннього договору про усиновлення, який запровадив додаткові гарантії в цьому відношенні. Що стосується другої мети, заявники зазначили, що усиновлення іноземними громадянами в будь-якому випадку було дозволено лише тоді, коли виявилося неможливим передати дитину під опіку російським громадянам, які постійно проживають у Росії (див. параграф 313 вище). На їхню думку, відповідний захід у будь-якому випадку був недостатнім для цієї мети, оскільки інші іноземці все ще мали змогу усиновити російських дітей.

414.  Суд погоджується, що, в принципі, захист інтересів дітей та заохочення до усиновлення на національному рівні є законними цілями. Далі буде розглянуто, чи був відповідний захід належною відповіддю щодо заявлених Урядом цілей.

415.  Суд уже відзначав, що право на усиновлення не гарантоване ні Конвенцією, ні іншими міжнародно-правовими документами (див. вище параграф 378). Водночас, за міжнародним правом не існує зобов’язання для держави передбачити таке право.

416.  Суд, однак, повторює, що заборона дискримінації, передбачена статтею 14, застосовується також до додаткових прав, передбачених державами, які підпадають під загальний обсяг будь-якого права Конвенції, і якщо держава виходить за рамки своїх зобов’язань, передбачених Конвенцією, і створює таке право, то воно у своєму застосуванні не може поєднуватись із дискримінаційними заходами у розумінні статті 14 (див. вище параграф 380).

417.  У даній справі Росія добровільно передбачала право на усиновлення між країнами, яке поширювалося, серед інших, на громадян США. Потім це право було припинено стосовно останніх починаючи з 1 січня 2013 року. Суд не ставить під сумнів повноваження держави припиняти міждержавні усиновлення частково або повністю. Однак слід констатувати, що такий захід має запроваджуватися у спосіб, сумісний із зобов’язаннями держави відповідно до Конвенції.

418.  Стосовно цілей, наведених Урядом на виправдання відповідного заходу, Суд зазначає, що, відповідно до Спільної заяви президентів Сполучених Штатів Америки та Російської Федерації щодо міждержавного усиновлення, оприлюдненої 24 червня 2010 року (див. вище параграф 322), трагічні випадки, пов’язані з російськими дітьми, усиновленими в США, за які усиновлювачі несуть відповідальність, є головною причиною укладення договору, спрямованого на те, щоб забезпечити жорсткіші правові гарантії для таких міждержавних усиновлень. Суд також зазначає, що більшість інцидентів, на які посилався Уряд, мали місце до набрання чинності Двостороннім договором про усиновлення, і що повна заборона на усиновлення російських дітей громадянами США була запроваджена усього лише через два місяці після набрання ним чинності. Хоча Уряд стверджував, що заборона на усиновлення є "крайнім заходом" (див. вище параграф 398), Суд зауважує, що Уряд не надав жодних доказів конкретних інцидентів, що сталися протягом цього короткого періоду часу, протягом якого запроваджені двостороннім договором про усиновлення додаткові гарантії навряд чи могли мати наслідки.

419.  Суд також зазначає, що стаття 3 § 4 Двостороннього договору про усиновлення повторювала положення російського законодавства у тому сенсі, що міждержавне усиновлення дитини з Росії дозволяється лише тоді, коли виявляється неможливим віддати її чи його в сім’ю у Росії (див. вище параграф 326).

420.  Тому Суд має певні сумніви щодо того, чи згадана заборона усиновлення була належною відповіддю на цілі, озвучені Урядом. Проте, аби вирішити, чи цей засіб був сумісним із правами заявників, відповідно до статті 14 Конвенції, Суд має дослідити спосіб, у який його було імплементовано.

421.  Суд зауважує, що міждержавне усиновлення є досить тривалою та складною процедурою, що включає багато етапів у обох відповідних державах і вимагає значних витрат часу та зусиль з боку потенційних усиновлювачів. У тих випадках, коли від початку процедура була спрямована на усиновлення конкретної дитини або після того, як потенційні усиновлювачі зустрілися з дитиною на пізнішому етапі, вона також передбачає значні емоційні ресурси, оскільки між дорослим та дитиною починає формуватися прив’язаність.

422.  У даних випадках заявники із США розпочали процедуру міждержавного усиновлення у 2010-12 роках, коли вона ще була передбачена російським правом. На момент запровадження заборони на усиновлення, тобто, на 1 січня 2013 року, більшість заявників із США зустрічалися з дитиною, яку вони прагнули усиновити, провели певний час із ним або з нею і подали клопотання про усиновлення до російського суду, або завершили усі попередні етапи процедури і підготували справу для подання до суду. Відповідно, можна вважати, що ці заявники із США перебували на завершальній стадії процедури усиновлення.

423.  Суд зазначає, що у справах №№ 23890/13, 37173/13 і 42340/13[viii], заявники із США не виконали в Росії певні процесуальні кроки, які передували поданню до суду клопотання про усиновлення. Проте, Суд зазначає, по-перше, у будь-якому випадку, що ця процедура вже розпочалась, і, по-друге, ці справи стосувалися випадків, коли провадження від початку стосувалось усиновлення конкретної дитини: у справі № 23890/13 – хлопчика, з яким заявники були знайомі протягом кількох років, у справі № 42340/13[ix] - дівчинки, яка доти жила у заявників із США у рамках програми допомоги сиротам, а у справі № 37173/13[x] - біологічного брата дівчинки, яку раніше усиновили заявники із США. В усіх цих справах російські державні органи знали, що процедура усиновлення щодо цих дітей триває.

424.  На думку Суду, розпочавши процедуру усиновлення у той час, коли Росія однозначно дозволяла громадянам США подавати клопотання про міждержавне усиновлення російських дітей, заявники із США могли розумно очікувати, що їхні клопотання про усиновлення будуть справедливо розглянуті щодо суті. Суду не було надано жодного переконливого аргумента на обґрунтування інакшого ставлення до заявників із США, які вже перебували на різних стадіях процедури усиновлення, коли було запроваджено заборону усиновлення.

425.  Суд не оминає увагою той факт, що процедура усиновлення не обов’язково гарантує позитивний результат, оскільки остаточне рішення належить до компетенції національних судів держави походження дитини. Проте, у даних справах заявники із США не отримали негативне рішення, засноване на оцінці свого індивідуального становища уповноваженим судом. Натомість, провадження про усиновлення було раптово припинено через автоматичну неприйнятність, яка несподівано набула чинності протягом десяти днів. Інтереси зацікавлених дітей не враховувались, і ті з них, які врешті-решт були віддані в іншу прийомну сім’ю або усиновлювачам, мусили залишатися в дитячому будинку протягом додаткового часу - від кількох місяців до кількох років. На момент ухвалення цього рішення, деякі з них ще перебувають у дитячих будинках.

426.  Відповідно, враховуючи, що (i) провадження про усиновлення у даних випадках було порушено в той час, коли клопотання про міждержавні усиновлення були чітко дозволені Росією, і (ii) вони вже тривали на момент запровадження заборони на усиновлення, відповідно до Закону № 272-ФЗ, Суд вважає, що Уряд не зміг довести, що існують вагомі або дуже вагомі причини для виправдання повної заборони, що застосовувалася ретроспективно і без розрізнення щодо всіх потенційних усиновлювачів із США, незалежно від стадії розпочатого провадження з усиновлення та індивідуальних обставин. Таким чином, це було непропорційним заходом стосовно цілей, озвучених Урядом. Отже, Суд робить висновок, що різниця у ставленні була дискримінаційною всупереч статті 14 в сукупності зі статтею 8.

427.  Тому було порушення статті 14 Конвенції в сукупності зі статтею 8.

VI.  СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ

428.  Заявники скаржились за статтею 8 Конвенції, що, оскільки вони перебували на завершальній стадії процедури усиновлення, і між потенційними батьками-усиновлювачами і дітьми налагодились стосунки, запровадження і застосування до них заборони на усиновлення російських дітей громадянами США, передбаченої Законом № 272-ФЗ, становить протиправне і непропорційне втручання в їхнє сімейне життя. Стаття 8 Конвенції каже:

“1.   Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

2.  Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі, або для захисту прав і свобод інших осіб.”

429.  Суд зазначає, що ця скарга пов’язана зі скаргою, розгляненою вище, і тому теж має бути проголошена прийнятною.

430.  З огляду на висновок за статтею 14 Конвенції, в сукупності зі статтею 8 (див. вище параграф 427), Суд вважає, що немає потреби вирішувати, чи у цій справі мало місце порушення статті 8 Конвенції окремо. З тих же причин Суд вважає, що він не має проголошувати рішення щодо наведеного Урядом попереднього заперечення, яке пов’язане із суттю цих скарг (див. вище параграф 357).

VII.  СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

431.  Заявники також стверджували, що більшість зі згаданих дітей потребували спеціальної медичної допомоги, яка була б доступна для них лише у США, і скаржились, що позбавлення їх такої медичної допомоги становило поводження, заборонене статтею 3 Конвенції, яка каже:

“Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.”

A.  Аргументи сторін

1.  Подання Уряду

432.  Уряд оскаржував твердження заявників про те, що пересічно якість медичної допомоги, доступної для дітей із особливими потребами в Росії, є нижчою за ту, яка наявна в США. Уряд, зокрема, стверджував, що діти, яких заявники із США бажали усиновити, не потребували такого лікування, котре було доступним лише в США. За даними Уряду, відповідні діти отримували та продовжували отримувати лікування, що відповідає їхнім діагнозам. Уряд надав детальну інформацію про медичну допомогу, що надається кожній дитині, включно з проведеними медичними обстеженнями, оглядами у лікарів та призначеним лікуванням, у тому числі розміщенням у спеціалізованих медичних установах.

433.  Крім того, Уряд стверджував, що, як правило, відповідно до статті 123 Сімейного кодексу, зі змінами від 2 липня 2013 року, дітей, які залишилися без піклування батьків, поміщають у дитячі будинки лише тимчасово, доки для них не буде знайдено усиновлювача або прийомну сім’ю. Стосовно твердження заявників про те, що затримки фізичного, когнітивного, рухового та мовного розвитку, на які страждали деякі діти, були спричинені або посилені через розміщення їх у дитячих будинках, Уряд також пояснив, що більшість дітей, поміщених у дитячі будинки, зазвичай походять зі знедолених та неблагополучних сімей і часто мають серйозні вроджені патології. Близько 30% з них мають інвалідність. З цієї причини більшість дитячих будинків є спеціалізованими, щоб забезпечити кращий догляд за дітьми з особливими потребами.

434.  Стосовно загальних умов у російських дитячих будинках Уряд надав таку інформацію. Максимальна кількість вихованців у російських дитячих будинках - 79 888 дітей. У 2013 році в них проживали 65 383 дітей, тому питання про переповненість не поставало. Харчування в дитячих будинках організовується відповідно до вимог, заснованих на харчовій цінності, вмісті вітамінів та різноманітному харчуванні та підлягає суворому контролю. У дитячих будинках є і навчальний, і медичний персонал. Усі дитячі будинки для дітей з особливими потребами мають медичні ліцензії та кваліфікований медичний персонал, а також обладнання, необхідне для надання необхідної медичної допомоги. За потреби дітей передають на лікування у зовнішній спеціалізований медичний заклад. Діти з неврологічними патологіями щорічно проходять курс лікування в неврологічній лікарні. Надання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям є пріоритетним завданням. До 80% дітей, які проходили лікування в Республіканській лікарні інфекційних хвороб, створеній у 1991 році з метою надання допомоги ВІЛ-інфікованим дітям, переходили у прийомні сім’ї. Ті діти, яких не можна було розмістити в сім’ях, залишаються в дитячих будинках разом з іншими дітьми, щоб забезпечити їм нормальний процес соціалізації. У Росії немає спеціалізованих будинків-інтернатів для ВІЛ-інфікованих дітей, де їх би ізолювали.

435.  Уряд також повідомив, що протягом останніх років в російській політиці відбулися значні зміни стосовно дітей, які залишилися без батьківського піклування. Дитячі будинки тепер мають забезпечити умови, наближені до сімейного середовища, зокрема, менші групи та зменшення плинності кадрів. У 2013-14 роках було спрощено процедуру усиновлення, щоб забезпечити швидше розміщення дітей у сім’ях.

436.  Таким чином, Уряд визнав необгрунтованими твердження заявників про те, що заборона усиновлення позбавила дітей, про яких йде мова, необхідної медичної допомоги, і стверджував, що в цьому відношені не було порушено статтю 3.

2.  Подання заявників

437.  Заявники стверджували, що вони не змогли надати конкретну інформацію стосовно кожної дитини, оскільки медичні записи були у розпорядженні Уряду, і, на їхню думку, інформація, надана Урядом Суду, була неповною. У своїх поданнях вони спиралися на експертизи та наукові роботи щодо загальної ситуації з медикаментозним лікуванням дітей з особливими потребами як у США, так і в російських дитячих будинках.

438.  Зокрема, на їхнє прохання, 16 вересня 2014 р. доктори G. і McC. з Університету Пітсбурга, штат Пенсильванія, надали перелік послуг та лікування, які зазвичай доступні для дітей з особливими потребами у Сполучених Штатах. Далі вони перерахували недоліки в догляді за такими дітьми в російських дитячих будинках, поміж якими велика чисельність груп, недостатня кількість вихователів, їх обмежена взаємодія з дітьми, часті переведення дітей між різними групами та вихователями, неналежна підготовка вихователів до роботи з дітьми з особливими потребами, використання нібито неефективних терапевтичних методів та невикористання інших, більш ефективних терапевтичних методик. Вони дійшли висновку, що усиновлювачі могли скористатися послугами, доступними для їхніх дітей у Сполучених Штатах, тоді як подібні послуги, як правило, недоступні в Росії.

439.  У висновку від 30 червня 2014 р. доктор Ш., директор Міжнародної клініки усиновлення при дитячій лікарні Хасбро в Провіденсі, штат Род-Айленд, заявив, що медична допомога, яка надається дітям у російських дитячих будинках, сильно різниться залежно від розташування дитячого будинку. Загалом він описав доступну медичну допомогу як "розумно хорошу", хоча і не найкращу, і, на його думку, вона є нижчою, ніж допомога, доступна дітям з особливими потребами у Сполучених Штатах. Він підкреслив, що в будь-якому випадку жоден заклад не може замінити дбайливих батьків.

B.  Подання третіх сторін

1.  Подання Програми захисту прав дитини Гарвардської школи права

440.  Посилаючись на низку наукових праць і, зокрема, на Бухарестський проект раннього втручання (BEIP), Програма захисту прав дитини Гарвардської школи права (CAP) стверджувала, що широкі дослідження в галузі соціологічних наук щодо внутрішнього та міжнародного усиновлення, що провадились протягом багатьох десятиліть, продемонстрували важливість якомога ранішого розміщення дітей у постійних прийомних родинах. За даними CAP, дослідження раннього розвитку мозку підтвердили, що батьківське виховання у перші місяці та роки дитини є життєво важливим для нормального фізичного, емоційного та розумового розвитку, а затримки або перерви у забезпеченні такого виховання обмежують потенціал дітей у майбутньому. Вік при усиновленні регулярно виявляється найважливішим фактором прогнозування успіху чи невдачі усиновлення. Діти, які перебувають у молодшому віці, переносять його найкраще.

441.  Знову посилаючись на BEIP та інші наукові джерела, CAP стверджував, що заклади для дітей, які залишилися без піклування батьків, завдають руйнівної шкоди дітям, впливаючи на їхні інтелектуальні та емоційні можливості та потенціал. Зокрема, російські установи характеризуються як особливо проблемні. У зв’язку з цим CAP навела посилання на дві доповіді, згідно з якими в Росії «кожна третя дитина, яка виходить з-під опіки інтернату, стає безпритульною, кожен п’ятий випадок закінчується судимістю, а кожен десятий із них скоює самогубство», та «95% російських дітей, які виростають в дитячих будинках, опиняються на вулиці, не здатні до самостійного життя і, швидше за все, помруть незабаром після вісімнадцятого року народження "[xi].

442.  Крім того, CAP стверджував, що діти з обмеженими можливостями зростають із обмеженими шансами на життя, наповнене зв’язками, заснованими на любові, та соціальною інклюзтвністю. Щоб реалізувати свій потенціал, важливим є доступ до спеціалізованої допомоги в поєднанні з вихованням постійними батьками. У Сполучених Штатах існує давня традиція усиновлення дітей з особливими потребами, подібна до тої, що існує у кількох інших країнах, що характеризується (i) великою кількістю потенційних усиновителів, які бажають усиновити дітей зі значними особливими потребами; (ii) дослідження, що показують, що усиновлення дітей з особливими потребами, як правило, демонструє такий самий вид налагодження сімейних відносин, як і в інших прийомних сім’ях; та (iii) високорозвинені послуги з охорони здоров’я для дітей з особливими потребами.

443.  На думку CAP, аргумент критиків міжнародного усиновлення про те, що розміщення дітей за расовою або національною ознакою є певним чином проблематичним, ніколи не підтверджувався жодними доказами завдання фактичної шкоди для дітей. В міру того, як світ стає більш глобальним, ідея про те, що діти в певному есенціалістичному сенсі належать до своїх расових чи національних груп походження, є застарілою. З огляду на наведене, CAP вважає, що стаття 1 Конвенції створила для держав позитивне зобов’язання сприяти усиновленню дітей, позбавлених батьків, і невідкладно та без неналежної перерви віддавати їх до першої наявної сім’ї, яка піклуватиметься про них.

2.  Коментарі Уряду у відповідь на подання третьої сторони

444.  Уряд зазначив, що принцип субсидіарного характеру міжнародного усиновлення був закріплений у статті 21 Конвенції Організації Об’єднаних Націй про права дитини, стороною якої є Росія, а США - ні. На думку Уряду, твердження CAP, що ідея про те, що діти належать до своїх расових чи національних груп походження вже застаріла, є спробою дискредитувати принцип субсидіарного характеру міжнародного усиновлення та порушити право дитини на збереження своєї ідентичності, включно з громадянством, захищеним статтею 8 Конвенції Організації Об’єднаних Націй про права дитини.

445.  Уряд стверджував, що національне законодавство повністю відповідає Конвенції Організації Об’єднаних Націй про права дитини, а той факт, що заявники із США не можуть усиновити відповідних дітей, не означає, що останні залишиться без батьків. Було вжито кроки з пошуку прийомних сімей для них у Росії, і в низці випадків дітей вже усиновили.

446.  Уряд оскаржив статистичну інформацію, надану CAP щодо російських установ про дітей, які залишилися без піклування батьків (див. параграф 441 вище), які він назвав необґрунтованими та неправдивими. Уряд також оскаржив посилання CAP на висновки BEIP (див. параграф 440 вище) та додав експертний висновок М., керівника Інституту мозку імені Бехтерева Російської академії наук, відповідно до якого сканування мозку не змогло встановити зв’язок між когнітивною функцією мозку та вихованням дитини в біологічній сім’ї, усиновленій сім’ї чи в дитячому будинку.

447.  Стосовно твердження CAP про те, що Сполучені Штати забезпечують для усиновлених дітей з особливими потребами такі умови, які можна порівняти лише з кількома іншими країнами, Уряд зазначив, що діти, про яких йдеться у даних справах, отримали повний спектр медичної допомоги, відповідної їхнім діагнозам, і яка була надана провідними російськими клініками. Уряд не вбачає підстав вважати, що певні види медичної допомоги в Росії будуть для них недоступні, натомість, будуть доступні лише в США.

C.  Прийнятність

448.  Суд повторює, що попереднє заперечення, висловлене Урядом стосовно повноважень заявників із США представляти дітей, яких вони прагнули усиновити, під час розгляду в Суді, пов’язане із суттю скарг (див. параграф 357 вище). Однак Суд не покликаний вирішувати це питання стосовно статті 3, оскільки скарга в будь-якому випадку є неприйнятною з наступних підстав (див. Giusto, Bornacin і V. проти Італії, цитовано вище).

449.  Суд зазначає, що його завдання полягає не у тому, щоб постановляти рішення щодо можливих переваг та недоліків надання допомоги дітям з особливими потребами в Росії та США загалом. Його аналіз зосереджений на наявності в Росії належної медичної допомоги для відповідних дітей і, якщо вона буде визнана недоступною, на питанні, чи припинення процедури усиновлення, внаслідок чого діти не змогли переїхати до США аби жити разом з усиновлювачами, позбавило їх доступу до такої допомоги всупереч статті 3 Конвенції.

450.  Суд зазначає, що інформація, надана заявниками, є в основному загальною. Вони визнали, що не можуть надати конкретну інформацію щодо кожної дитини, і стверджували, що це пов’язано з тим, що медичні документи знаходяться у розпорядженні Уряду.

451.  Суд, однак, зауважує, що Уряд надав детальну інформацію стосовно кожної дитини, включно з діагнозом, проведеним медичним обстеженням та доступним лікуванням, у тому числі, за необхідності, консультації медичних фахівців, проживання в спеціалізованих установах та будь-які проведені хірургічні втручання (див. вище параграф 432). Суд зазначає, що лікування в кожному конкретному випадку було призначено лікарями, які неодноразово особисто оглядали та обстежували дітей, і він не бачить підстав сумніватися у точності їхніх висновків (див. Lebedev проти Росії (dec.), № 4493/04, 18 травня 2006).

452.  За цих обставин Суд приходить до висновку, що ці діти отримували в Росії належну медичну допомогу. Таким чином, оскаржувана ситуація не була такою, що вказує на наявність будь-якої проблеми відповідно до статті 3 Конвенції.

453.  Тому ця частина скарги є явно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до статті 35 §§ 3 і 4 Конвенції.

VIII.  ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

454.  Стаття 41 Конвенції каже:

“Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або Протоколів до неї, і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.”

A.  Матеріальна шкода

455.  Заявники вимагали різні суми на відшкодування матеріальної шкоди, включно з витратами, яких вони зазнали у рамках процедури усиновлення у США, а також, у певних випадках, витрати на подорожі заявників із США до Росії, включно з харчуванням, проживанням, оплатою послуг перекладача і нотаріального оформлення документів.

456.  Уряд оскаржив ці вимоги, аргументуючи, що вони є необґрунтованими та надмірними. Він, зокрема, заявив, що процедура усиновлення в Росії звільнена від будь-яких зборів чи податків. Стосовно витрат, які були стягнені із заявників у США, або оплати послуги агентств із усиновлення, то російська влада не може нести відповідальність за такі витрати. Крім того, не було гарантії, що вітчизняні суди ухвалили б позитивні рішення щодо усиновлення, і було б неправильним, якби Суд розмірковував про те, який інакший результат міг би бути у справі про усиновлення. Уряд також зазначив, що заявники не уточнили, як заявлені ними суми стосуються ймовірного порушення. Він також оскаржив заявлені суми, стверджуючи, що в багатьох випадках вони не були підтверджені документами, наданими заявниками.

457.  Суд вказав у параграфі 425 вище, що провадження з усиновлення не обов’язково гарантує позитивний результат, оскільки остаточне рішення завжди залишається за внутрішніми судами. Відповідно, потенційні усиновлювачі неминуче несуть ризик витрат, яких вони зазнають, якщо процедура усиновлення буде безрезультатною. Суд не може розмірковувати про те, яким міг би бути результат провадження у справах про усиновлення, якби порушення Конвенції не відбулося (див., mutatis mutandis, Schmautzer проти Австрії, рішення від 23 жовтня 1995, Series A № 328‑A, § 44, і Findlay проти Сполученого Королівства, рішення від 25 лютого 1997, Reports 1997‑I, § 85). Тому Суд вважає неналежним присуджувати заявникам відшкодування матеріальної шкоди.

B.  Моральна шкода

458.  У справі № 27161/13 кожен із заявників вимагав 30 000 доларів США (USD) на відшкодування моральної шкоди, а у справах №№ 6033/13, 8927/13, 10549/13, 12275/13, 23890/13, 26309/13, 29197/13, 32224/13, 32331/13, 32351/13, 32368/13, 37173/13, 38490/13, 42340/13 і 42403/13 кожен із заявників вимагав 20 000 євро (EUR) на відшкодування моральної шкоди стосовно страждань і відчаю, якого вони зазнали внаслідок заборони усиновлення, запровадженої Законом № 272-ФЗ. Вони вимагали додатково 20 000 євро щодо кожної дитини-заявника, які залишились у дитячих будинках, очікуючи на усиновлення. Заявники із США повідомили, що після того, як вони розпочали процедуру усиновлення, пройшли низку стадій і налагодили стосунки з конкретною дитиною, вони були позбавлені можливості завершити процес усиновлення і, як вони планували, створити сім’ю. До того ж, внаслідок цього заходу деякі заявники із США були остаточно позбавлені можливості усиновити дитину з огляду на їхній вік і/або зміни у фінансовому становищі. Душевні страждання заявників із США були посилені почуттям приниження і несправедливості, спричинених тим, що вони стали жертвами дискримінаційного заходу за ознакою свого громадянства.

459.  Уряд оспорив ці вимоги і стверджував, що вони необґрунтовані та надмірні.

460.  Суд вважає, що заявники мали зазнати моральної шкоди через дискримінаційне ставлення після припинення процесу усиновлення, яке не може бути компенсовано простим визнанням порушення статті 14 в сукупності зі статтею 8. Оцінюючи на основі справедливості, Суд присуджує такі суми на відшкодування моральної шкоди, відповідно до наведеної нижче таблиці:

Заява №

Ім’я заявника/заявників

Обсяг

6033/13

A.J.H. і J.A.H

EUR 3000 спільно

G.D.C.

EUR 3000

J.M. і A.M.

EUR 3000 спільно

8927/13

J.J. і Jn.J.

EUR 3000 спільно

10549/13

J.E.L. і A.M.L.

EUR 3000 спільно

12275/13

M.S.P. і A.N.P.

EUR 3000 спільно

D.S.G.

EUR 3000

B.C. і J.W.S.

EUR 3000 спільно

T.L.B.-S.

EUR 3000

S.M. і K.M.

EUR 3000 спільно

Q.S. і W.S.

EUR 3000 спільно

S.A.K.

EUR 3000

C.B. і T.B

EUR 3000 спільно

23890/13

M.W. і D.W.

EUR 3000 спільно

26309/13

C.Z. і S.Z.

EUR 3000 спільно

27161/13

S.S. і G.S.

EUR 3000 спільно

29197/13

C.M.S.

EUR 3000

32224/13

R.K.B. і T.B.

EUR 3000 спільно

32331/13

D.M.L. і De.M.L.

EUR 3000 спільно

32351/13

J.F.B.

EUR 3000

32368/13

L.A.P. і J.N.T.

EUR 3000 спільно

37173/13

J.W.H. і A.M.H.

EUR 3000 спільно

38490/13

A.B.

EUR 3000

42340/13

M.B. і D.B.

EUR 3000 спільно

42403/13

M.M. і J.M.

EUR 3000 спільно

C.  Видатки і витрати

461.  Заявники у справах №№ 6033/13, 8927/13, 10549/13, 12275/13, 23890/13, 26309/13, 29197/13, 32224/13, 32331/13, 32351/13, 32368/13, 37173/13, 38490/13, 42340/13 і 42403/13 вимагали спільно  53 000 євро на відшкодування видатків і витрат, зроблених у рамках провадження в Суді, включно з 50 000 євро на юридичні послуги, надані відповідно до контракту з їхніми представниками, датованому 10 березня 2014 року, і 3 000 євро за переклад документів. Заявники у справі 27161/13 зазначили, що їхній представник діяв pro bono, і вимагали USD 186.29 на поштові та канцелярські витрати, зроблені у рамках провадження в Суді.

462.  Уряд оспорив їхні вимоги і стверджував, що заявники не надали жодних достовірних доказів на підтвердження гонорарів юристів або ж видатків та витрат. Уряд, зокрема, відзначив, що цифра у 50 000 євро не згадується у контракті від 10 березня 2014 року. До того ж, лише окремі заявники надали квитанції на підтвердження сум, які вони дійсно сплатили, а з наданих квитанцій видно, що кожен із заявників сплатив за правову допомогу у даній справі не більш як по USD 600. Уряд додав, що заявлені суми є надмірними.

463.  Відповідно до практики Суду, заявник має право на відшкодування лише тих видатків та витрат, щодо яких доведе, що вони були дійсними та необхідними, а також є розумними щодо обсягу (див. Sawicka проти Польщі, № 37645/97, § 54, 1 жовтня 2002). На підставі наданих документів і з огляду на наведені критерії, Суд вважає за розумне присудити заявникам суми, наведені нижче у таблиці, на відшкодування видатків та витрат, зроблених під час провадження в Суді:

Заява №

Ім’я заявника/заявників

Обсяг

6033/13

A.J.H. і J.A.H

USD 600

G.D.C.

USD 600

J.M. і A.M.

USD 600

8927/13

J.J. і Jn.J.

USD 600

10549/13

J.E.L. і A.M.L.

USD 600

12275/13

M.S.P. і A.N.P.

USD 600

D.S.G.

USD 600

B.C. і J.W.S.

USD 600

T.L.B.-S.

USD 600

S.M. і K.M.

USD 600

Q.S. і W.S.

USD 600

S.A.K.

USD 600

C.B. і T.B

USD 600

23890/13

M.W. і D.W.

USD 600

26309/13

C.Z. і S.Z.

USD 600

27161/13

S.S. і G.S.

USD 186,29

29197/13

C.M.S.

USD 600

32224/13

R.K.B. і T.B.

USD 600

32331/13

D.M.L. і De.M.L.

USD 600

32351/13

J.F.B.

USD 600

32368/13

L.A.P. іd J.N.T.

USD 600

37173/13

J.W.H. і A.M.H.

USD 600

38490/13

A.B.

USD 600

42340/13

M.B. і D.B.

USD 600

42403/13

M.M. і J.M.

USD 600

D.  Пеня

464.  Суд вважає за доречне, щоб пеня за несвоєчасну сплату була в розмірі граничної кредитної ставки Європейського центрального банку, яка діє упродовж прострочення періоду виплати, плюс три відсотки.

З ЦИХ ПРИЧИН СУД, ОДНОГОЛОСНО,

1.  Вирішує об’єднати заяви;

2.  Вирішує вилучити заяву № 12275/13 з переліку справ, відповідно до статті 37 § 1 (a) Конвенції, у частині стосовно заявників J.R.V. і M.L.V.;

3.  Відхиляє заперечення Уряду щодо заяви № 42340/13 відносно пропуску заявниками шестимісячного строку;

4.  Відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання внутрішніх засобів правового захисту;

5.  Вирішує долучити до розгляду щодо суті заперечення Уряду стосовно права заявників із США подавати заяви до Суду від імені дітей, яких вони бажали усиновити, і постановляє, що немає потреби розглядати їх;

6.  Проголошує скарги за статтею 8 Конвенції і статтею 14 Конвенції у частині, що стосуються заявників із США, в сукупності зі статтею 8, прийнятними, а решту заяви неприйнятною;

7.  Постановляє, що мало місце порушення статті 14 Конвенції в сукупності зі статтею 8 Конвенції;

8.  Постановляє, що немає потреби розглядати скаргу за статтею 8 Конвенції;

9.  Постановляє

(a)  що держава-відповідач має сплатити заявникам протягом трьох місяців, починаючи з дня, коли дане рішення стане остаточним відповідно до статті 44 § 2 Конвенції, наступні суми на відшкодування моральної шкоди, включно з будь-якими можливими податками:

(i)  Заява № 6033/13, EUR 3000 (три тисячі євро) заявникам A.J.H. і J.A.H. спільно;

(ii)  Заява № 6033/13, EUR 3000 (три тисячі євро) заявниці G.D.C.;

(iii)  Заява № 6033/13, EUR 3000 (три тисячі євро) заявникам J.M. і A.M. спільно;

(iv)  Заява № 8927/13, EUR 3000 (три тисячі євро) заявникам J.J. і Jn.J. спільно;

(v)  Заява № 10549/13, EUR 3000 (три тисячі євро) заявникам J.E.L. і A.M.L. спільно;

(vi)  Заява № 12275/13, EUR 3000 (три тисячі євро) заявникам S.P. і A.N.P. спільно;

(vii)  Заява № 12275/13, EUR 3000 (три тисячі євро) заявниці D.S.G.;

(viii)  Заява № 12275/13, EUR 3000 (три тисячі євро) заявникам B.C. і J.W.S. спільно;

(ix)  Заява № 12275/13, EUR 3000 (три тисячі євро) заявниці T.L.B.-S.;

(x)  Заява № 12275/13, EUR 3000 (три тисячі євро) заявникам S.M. і K.M. спільно;

(xi)  Заява № 12275/13, EUR 3000 (три тисячі євро) заявникам Q.S. і W.S. спільно;

(xii)  Заява № 12275/13, EUR 3000 (три тисячі євро) заявниці S.A.K.;

(xiii)  Заява № 12275/13, EUR 3000 (три тисячі євро) заявникам C.B. і T.B спільно;

(xiv)  Заява № 23890/13: EUR 3000 (три тисячі євро) заявникам M.W. і D.W. спільно;

(xv)  Заява № 26309/13: EUR 3000 (три тисячі євро) заявникам C.Z. і S.Z. спільно;

(xvi)  Заява № 27161/13: EUR 3000 (три тисячі євро) заявникам S.S. і G.S. спільно;

(xvii)  Заява № 29197/13: EUR 3000 (три тисячі євро) заявниці C.M.S.;

(xviii)  Заява № 32224/13: EUR 3000 (три тисячі євро) заявникам R.K.B. і T.B. спільно;

(xix)  Заява № 32331/13: EUR 3000 (три тисячі євро) заявникам D.M.L. і De.M.L. спільно;

(xx)  Заява № 32351/13: EUR 3000 (три тисячі євро) заявниці J.F.B.;

(xxi)  Заява № 32368/13: EUR 3000 (три тисячі євро) заявникам L.A.P. і J.N.T. спільно;

(xxii)  Заява № 37173/13: EUR 3000 (три тисячі євро) заявникам J.W.H. і A.M.H. спільно;

(xxiii)  Заява № 38490/13: EUR 3000 (три тисячі євро) заявниці A.B.;

(xxiv)  Заява № 42340/13: EUR 3000 (три тисячі євро) заявникам M.B. і D.B. спільно;

(xxv)  Заява № 42403/13: EUR 3000 (три тисячі євро) заявникам M.M. і J.M. спільно;

(b)  що держава-відповідач має сплатити заявникам протягом тих же трьох місяців наступні суми на відшкодування видатків та витрат, включно з будь-якими можливими податками:

(i)  Заява № 6033/13, USD 600 (шістсот доларів США) заявникам A.J.H. і J.A.H. спільно;

(ii)  Заява № 6033/13, USD 600 (шістсот доларів США) заявниці G.D.C.;

(iii)  Заява № 6033/13, USD 600 (шістсот доларів США) заявникам J.M. і A.M. спільно;

(iv)  Заява № 8927/13, USD 600 (шістсот доларів США) заявникам J.J. і Jn.J. спільно;

(v)  Заява № 10549/13, USD 600 (шістсот доларів США) заявникам J.E.L. і A.M.L. спільно;

(vi)  Заява № 12275/13, USD 600 (шістсот доларів США) заявникам M.S.P. і A.N.P. спільно;

(vii)  Заява № 12275/13, USD 600 (шістсот доларів США) заявниці D.S.G.;

(viii)  Заява № 12275/13, USD 600 (шістсот доларів США) заявникам B.C. і J.W.S. спільно;

(ix)  Заява № 12275/13, USD 600 (шістсот доларів США) заявниці T.L.B.-S.;

(x)  Заява № 12275/13, USD 600 (шістсот доларів США) заявникам S.M. і K.M. спільно;

(xi)  Заява № 12275/13, USD 600 (шістсот доларів США) заявникам Q.S. і W.S. спільно;

(xii)  Заява № 12275/13, USD 600 (шістсот доларів США) заявниці S.A.K.;

(xiii)  Заява № 12275/13, USD 600 (шістсот доларів США) заявникам C.B. і T.B спільно;

(xiv)  Заява № 23890/13: USD 600 (шістсот доларів США) заявникам M.W. і D.W. спільно;

(xv)  Заява № 26309/13: USD 600 (шістсот доларів США) заявникам C.Z. і S.Z. спільно;

(xvi)  Заява № 27161/13: USD 186.29 (сто вісімдесят шість доларів США і двадцять дев’ять центів) заявникам S.S. і G.S. спільно;

(xvii)  Заява № 29197/13: USD 600 (шістсот доларів США) заявниці C.M.S.;

(xviii)  Заява № 32224/13: USD 600 (шістсот доларів США) заявникам R.K.B. і T.B. спільно;

(xix)  Заява № 32331/13: USD 600 (шістсот доларів США) заявникам D.M.L. і De.M.L. спільно;

(xx)  Заява № 32351/13: USD 600 (шістсот доларів США) заявниці J.F.B.;

(xxi)  Заява № 32368/13: USD 600 (шістсот доларів США) заявникам L.A.P. і J.N.T. спільно;

(xxii)  Заява № 37173/13: USD 600 (шістсот доларів США) заявникам J.W.H. і A.M.H. спільно;

(xxiii)  Заява № 38490/13: USD 600 (шістсот доларів США) заявниці A.B.;

(xxiv)  Заява № 42340/13: USD 600 (шістсот доларів США) заявникам M.B. і D.B. спільно;

(xxv)  Заява № 42403/13: USD 600 (шістсот доларів США) заявникам M.M. і J.M. спільно;

(c)  по закінченні зазначених вище трьох місяців і до остаточного розрахунку, на названу суму нараховуватимуться відсотки в розмірі граничної кредитної ставки Європейського центрального банку, яка діє упродовж прострочення періоду виплати, плюс три відсотки;

10.  Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Складено англійською мовою і письмово повідомлено 17 січня 2017 року, відповідно до правила 77 §§ 2 і 3 Регламенту Суду.

Стівен ФіліпсЛуіс Лопез Ґера
секретарГолова

Відповідно до статті 45 § 2 Конвенції і правила 74 § 2 Регламенту Суду, до цього рішення долучено окрему думку судді Дєдова.

L.L.G.
J.S.P.

ДУМКА СУДДІ ДЄДОВА, ЩО ВИСЛОВЛЮЄ ЧАСТКОВУ НЕЗГОДУ

Я приєднався до більшості у цій справі, оскільки Суд визнав суто технічне порушення Конвенції, а розмір присудженої компенсації є символічним, порівняно зі звичайною практикою Суду. Основний аргумент, викладений у рішенні, дуже простий: знаходячись на завершальній стадії процедури усиновлення, заявники мали законне сподівання завершити цю процедури і пройти розгляд у судах, які приймають остаточне рішення про батьківські права. Це не означає, що національний суд надав би їм батьківські права. Зовсім ні. Суд просто зосередився на процесі, а не на результаті. Отже, підхід Суду виглядає простим, але обставини, що стосуються цієї справи, надзвичайно складні, і це робить прийняття рішень досить важким. Я перегляну ці обставини, щоб побачити, чи перешкоджають вони Суду використовувати такий підхід і виявляти порушення Конвенції.

Чи має застосовуватись Конвенція?

Відповідно до практики Суду, Конвенція (стаття 8) не гарантує ні право заснувати сім’ю, ні право на усиновлення (див. параграф 377 рішення). Аби обійти цю перешкоду, Суд застосовує так зване “широке поняття” приватного життя, яке включає, inter alia, право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми, право на “особистий розвиток” або право на “самовизначення” з такими складовими, як ґендерна ідентичність, сексуальна орієнтація і статеве життя (див. параграф 379 рішення). Цей аргумент Суду є нікчемним, оскільки жоден із цих елементів не відповідає характеру даної справи.

Характер цієї справи досить конкретний. Заявники прагнуть створити батьківські (або, у більш загальному сенсі, сімейні) стосунки шляхом процедури усиновлення. Державні органи влади оцінили їхню спроможність створити сімейну атмосферу для дітей та піклуватися про них. Сімейне життя визначається не лише біологічним зв’язком. Його можна встановити шляхом усиновлення на законних засадах. Очевидно, заявники та діти хотіли створити сім’ю на підставі процедур усиновлення, визначених національним законодавством. Я не можу погодитися з висновком Суду в пункті 410 рішення, що це було матеріальне право, яке існувало в російському законодавстві до заборони, внесеної Законом № 272-ФЗ (далі - Закон), якби процесуальне право (на усиновлення) було магічно перетворено на матеріальне право (на повагу до сімейного і приватного життя).

Можна сказати, що заявники мали суперечливі вимоги, оскільки вони отримали позитивну оцінку влади щодо своїх індивідуальних обставин на попередніх етапах та створили емоційні зв’язки з дітьми. Заявники не опинилися в протизаконній ситуації і продемонстрували добросовісність і не зловживали процедурою, тому вони мали право завершити процес. Принцип, відповідно до якого усиновлення не гарантоване статтею 8 Конвенції, означає лише, що Суд не уповноважений вимагати від влади надати заявникам батьківські права.

Влада, в принципі, поважає право на усиновлення. Вона лише забороняє це право для громадян певних країни. Тому статті 8 і 14 Конвенції є застосовними. Однак Суд не вивчав ані статтю 8 окремо (принаймні з процесуальної точки зору), ані статтю 14. Остання не підходить щодо тесту пропорційності чи процесуального аспекту (що саме було зроблено Судом у рішенні) чи законного очікування. Відсутній також аналіз самої дискримінації. Ці помилки стосуються відправлення правосуддя, але не результату - фактичного порушення процесуальної частини статті 8.

Оскільки національний суд у процедурі усиновлення має остаточні повноваження щодо надання батьківських прав, і більшість заявників мали обґрунтовані вимоги, але їх позбавили розгляду справ про усиновлення щодо суті, і тому в даному випадку також виникає питання доступу до суду. Це означає, що застосовується стаття 6 § 1 Конвенції, і що порушення є основним щодо верховенства права та демократії. Але, ще раз наголошую, що порушення технічне, а не структурне. Вищезазначені принципи визнані російською судовою владою та законодавцями. Вони свідомо застосовували загальну заборону.

Пропорційність

З точки зору тесту на пропорційність, я повинен сказати, що заборона усиновлення в принципі несумісна з верховенством права та принципом пропорційності. Цей захід як такий не може бути прийнятним у демократичному суспільстві. Звичайний підхід Суду до вивчення необхідності цього заходу («чи необхідний був захід у демократичному суспільстві») не додає нічого до тесту на пропорційність, оскільки останній повинен відповісти на інше запитання: чи достатньо цього заходу для досягнення рівноваги між державними та приватними інтересами? Треба сказати, що оскаржуваний захід був необхідним з причин, наведених нижче (припускаючи, що інші заходи повинні мати пріоритет порівняно з міждержавним усиновленням). Однак, крім загальних заходів, слід також дотримуватися приватних інтересів, заснованих на законній процедурі. Очевидно, загальна заборона на усиновлення громадянами США була повідомленням (а не заходом), надісланим російською владою владі США через політичну напруженість між ними. Повідомлення не було адресоване приватним особам, але серйозно позначилося на них. Тому важко продемонструвати будь-яку законну мету в цій справі, оскільки заборона була запроваджена в той час, коли діяли всі необхідні гарантії, передбачені Двостороннім договором.

Суд вимагає, щоб існували переконливі чи дуже вагомі причини, щоб виправдати такий виняток у вигляді загальної та ретроспективної заборони (на мою думку, виняток неможливий через абсолютний характер пропорційності та законні очікування). Уряд посилається на трагічні випадки, які сталися з усиновленими дітьми, але ця причина не переконала Суд, який підкреслив, що Двосторонній договір про усиновлення вирішував цю проблему та намагався запровадити додаткові гарантії для дітей до та після усиновлення (див. параграф 418 рішення). Також Суд зазначив, що Уряд не надав жодних доказів конкретних інцидентів, що сталися за короткий проміжок часу (два місяці), протягом якого діяв зазначений.договір

Законні очікування

Щодо законних очікувань: хоча цей принцип не був чітко згаданий, проте він становить суть цієї справи. Суд наголосив, що заборона була застосована ретроспективно та без розбору, незалежно від стадії процедури усиновлення (див. параграф 426). Ця ідея повинна базуватися на праві, що існує відповідно до внутрішнього законодавства. Теоретично, якщо немає права, то немає законних очікувань. Суд повторив, що обґрунтоване очікування мусить мати конкретніший характер, ніж проста надія, і спиратися на законодавче положення (див. Béláné Nagy проти Угорщини [ВП], № 53080/13, § 75, 13 грудня 2016).

Це правда, що даний випадок є незвичним. Мало місце не втручання у існуюче право на сім’ю чи приватне життя, а у намір встановити сімейні відносини у законний спосіб відповідно до процедури усиновлення. Застосування концепції законних очікувань не до матеріального, а до процесуального права з однаковим ступенем уваги вимагає встановлення загальних принципів. Однак, Суд не посилався на жодну зі своїх справ для ухвалення рішення щодо законних очікувань в цілому та цієї проблеми зокрема. Але, навіть якщо огляд був більш м’яким, це не означає, що концепція не застосовується взагалі. На мою думку, це просто означає, що встановлення порушення не гарантує усиновлення. Інакше кажучи, це не гарантує задоволення позову і, в кінцевому рахунку, реалізації матеріального права на сімейне життя. Суд дійшов висновку, що заявники підготували документи для подання до національних судів, і тому вони мали обґрунтовані очікування завершити процес усиновлення.

Треба сказати, що ключовим визначальним елементом аналізу законних очікувань є те, що надання батьківських прав національним судом є невід’ємною частиною процесу усиновлення. Цей висновок може ґрунтуватися на тлумаченні положень про усиновлення, викладених у Російському цивільному процесуальному кодексі, Сімейному кодексі та інших федеральних законах та урядових постановах (див. параграфи 304-20 рішення). Відповідно до внутрішнього законодавства, заявники повинні були вжити низку заходів, щоб отримати необхідні підтвердження та документи від різних органів та відомств для звернення до національних судів.

Це означає, однак, що неправильно було б для Суду використовувати термін "провадження" стосовно усиновлення. Скоріше, це "процес" - термін, загальніший, ніж "провадження". Це робить обґрунтовані очікування невиразними і неконкретними, і тому дуже важко зробити висновок про порушення. Однак, висновок про порушення також не є простим для тих, хто був на завершальній стадії процесу усиновлення, а не просто позбавлений потенційної можливості розпочати процес.

Дискримінація

У параграфі 413 рішення Суд просто повторив подання заявників, що кількість трагічних випадків з усиновленими дітьми в Сполучених Штатах Америки («США») була дуже невеликою, і немає жодних доказів того, що ситуація була ліпшою в інших державах або в самій Росії. Замість того, щоб повторювати зауваження заявників (див. параграф 403 рішення), Суд повинен був зробити власний аналіз. Дійсно, ситуацію можна розглядати з протилежної точки зору: немає жодних доказів того, що будь-які інциденти подібного характеру (груба недбалість або тяжке нехтування батьківськими обов’язками, що спричинило смерть дитини) траплялися в інших країнах з високим рівнем усиновлення, як Італія та Іспанія, яка займає позицію після США, хоча там ніби немає проблем, наведених Урядом Росії.

Крім того, етично некоректно порівнювати ситуацію в Росії, навіть якщо вона не "краща". Ця справа стосується міжнародного усиновлення та того, чи можуть проблеми поганого поводження з усиновленими дітьми в США впливати на права конкретних заявників. Я маю зробити висновок, що заявники не зазнали дискримінації порівняно з іншими іноземними громадянами, і що Суд взагалі не розглядав скаргу про дискримінацію.

Політичне становище

Я повинен зробити кілька попередніх зауважень перш ніж розпочати аналіз політичних передумов даної справи. Зазвичай судді вважають за краще не займатися політикою. Однак це залежить від характеру їх участі. Відповідно до статті 21 § 3 Конвенції, судді не можуть протягом свого терміну повноважень займатися будь-якою політичною діяльністю, несумісною з їх незалежністю або неупередженістю. Це правило не заважає суддям оцінювати політичну активність інших людей, якщо політичні рішення чи політична ситуація впливають на права людини, та якщо втручання підлягає судовому розгляду в конкретній справі.

Специфіка судового розгляду не означає, що сфера перегляду повинна бути вузькою, а судді не зобов’язані заплющувати очі на політичне тло. Це пояснюється тим, що політична діяльність не ізольована від загальнолюдських цінностей демократичного суспільства. Обсяг судового розгляду може бути досить широким та глибоким, щоб врахувати всі фактори, елементи та обставини, які вплинули на втручання та які можуть вплинути на рішення суду. Більш того, політичне підґрунтя необхідне для виявлення "переконливих чи дуже вагомих причин" у даному випадку.

У 2013 році Парламентська Асамблея ОБСЄ визнала політичну мінливість міждержавних усиновлень (див. параграф 301 рішення). Очевидно, що оскаржуваний Закон був реакцією на політичний тиск, який постійно здійснювали влада США стосовно Росії починаючи з 2002 року, коли російська влада почала вживати заходи для посилення незалежності та суверенітету країни. Нарешті, у 2015 році Росія була офіційно оголошена однією з найсерйозніших загроз (разом із ІДІЛ та вірусом Ебола) для США. Стратегія США реалізовувалася за допомогою політичних та економічних санкцій, культурної ізоляції, інтенсивної політичної пропаганди, що демонізує так званий «політичний режим» у Росії та створення військових баз, що оточують російську територію.

Поширена думка, що політичний конфлікт між США та Росією існує давно. Я навмисно використовую термін "конфлікт", тому що вважаю, що це політично коректніше для судового аналізу, хоча політичні експерти зазвичай говорять про "холодну війну", щоб охарактеризувати характер цих відносин.

Будь-який політичний конфлікт розділяє людей і нації, а не об’єднує їх. Будь-який політичний конфлікт є руйнівним для верховенства права, прав людини та демократії, навіть якщо заявлені цілі політичного тиску пов’язані з просуванням цих цінностей. Правда полягає в тому, що ці цінності можуть пропагуватися лише в умовах миру та співпраці між урядами чи неурядовими організаціями. Однак стратегія, керована силою, керована ідеєю виняткового характеру однієї нації або ідеєю "лідерства" над усіма іншими країнами шляхом застосування військової сили, спрямованої на забезпечення контролю над будь-яким суверенним процесом прийняття рішень, неминуче призводить до запеклих політичних конфліктів, які зазвичай виникають в ході боротьби за незалежність та самовизначення[xii] .

На жаль, у такій атмосфері кожна політично чутлива справа проти Росії неминуче вважається частиною цього політичного конфлікту. Закон № 272-ФЗ не є винятком. Навіть якби заборона на усиновлення не була включена до Закону, це в будь-якому випадку вважатиметься наслідком політичної напруженості між США та Росією. На жаль, заявники та діти стали жертвою цього політичного конфлікту.

Цей політичний фон також корисний для розуміння прихованої мотивації тих, хто просував Закон: після усиновлення діти змінять своє громадянство, стануть громадянами США, і тоді, в ситуації політичного конфлікту, вони будуть зобов’язані вважати свою батьківщину країною потенційних ворогів своєї нової держави. Вони можуть або не можуть брати участь у цьому конфлікті, але, принаймні, було б нерозумно відправляти дітей у країну, яка чинить політичний тиск.

Це головна етична проблема в даному випадку. Право на приватне життя не може повною мірою дотримуватися, якщо воно не тримається подалі від політики. Однак, приватне життя в ширшому розумінні не може бути повністю відокремлене від державної політики, яка є частиною суспільного життя. Також будь-якій державі потрібна легітимізація своїх дій суспільством. Трагедія цієї справи полягає в тому, що ці суперечливі ідеї спричинили ухвалення Закону та організацію «Маршу проти негідників», щоб протестувати проти цього Закону. Конфлікт завжди виникає за відсутності діалогу.

Ось чому повна заборона стала можливою. Оскаржений захід був символічною реакцією на політичний тиск. Це означає, що рішення у цій справі також є символічним і може вважатися зусиллям для пом’якшення цієї напруги, оскільки дітей слід відокремлювати від політики, вони заслуговують на спокійне життя в будь-якій країні. Хоча Уряд не порушив цього питання, такий безпрецедентний політичний тиск, на мою думку, може стати вагомою і значущою причиною припинення міжнародного усиновлення в принципі.

Однак, виникає питання, чи повинні переконливі причини переважати над законними очікуваннями. На мій погляд, вони могли б створити неминучий ризик для найважливіших прав людини. У справі Ibrahim і Інші проти Сполученого Королівства ([ВП], №№ 50541/08, 50571/08, 50573/08 і 40351/09, § 259, ECHR 2016) Суд визнав, що у випадку, коли уряд-відповідач у даній справі переконливо довів існування нагальної потреби для запобігання серйозних несприятливих наслідків для життя, свободи чи фізичної недоторканності, це може становити вагомі причини для обмеження доступу до правових засобів з точки зору статті 6 Конвенції. Ця позиція включає важливий елемент: переконливі причини повинні випливати з конкретних обставин конкретної справи. Суд дійшов висновку, що неконкретні твердження про виникнення загального ризику не можуть вважатись вагомими причинами для обґрунтування обмеження.

У цьому випадку ризик, який навів Уряд-відповідач (трагічні випадки в минулому), був загальним, а не конкретним. Таким чином, це не є поважною причиною, яка виправдовує відмову в доступі до національних судів для розгляду справ про усиновлення щодо суті та для завершення процесу усиновлення. Я мушу зазначити, що близько 60 000 дітей вже були усиновлені громадянами США, тому заявники, яких настільки мало, не могли нічого додати до цього загального ризику. Більш того, ризик все ще міг бути усунений в межах компетенції національних судів.

Міжнародне усиновлення

Конвенція про права дитини визнала, що "міждержавне усиновлення може розглядатися як альтернативний засіб по догляду за дитиною, якщо дитину не можна віддати в прийомну сім’ю або усиновити, або не можна будь-яким відповідним чином піклуватися про неї у країні походження дитини» (стаття 21). Парламентська Асамблея ОБСЄ у своїй Резолюції про міждержавне усиновлення підтвердила суверенні прерогативи держав-учасниць дозволяти, забороняти, обмежувати чи іншим чином регулювати практику міждержавних усиновлень, відповідно до міжнародних норм та зобов’язань (див. параграф 301 рішення). Безперечно, міжнародне усиновлення підпадає під широку можливість розсуду держави. Більш того, міжнародне усиновлення є крайнім засобом, який слід застосовувати у виняткових ситуаціях, коли діти з будь-яких негативних причин залишаються без батьків та належної опіки.

Але масштабних надзвичайних ситуацій у Росії не було. Я не можу зрозуміти причини, які дозволяють державі відправити сотні тисяч дітей із країни. Таке масове усиновлення виглядає як дуже організований бізнес, який зробив розгляд справ про усиновлення національними судами чисто формальним. Можна сказати, що якби російська влада серйозно розглядала випадки попереднього усиновлення, це, можливо, допомогло б запобігти трагічним інцидентам, які стосуються усиновлених дітей. Тому я не бачу жодних зловживань із боку російської влади при ухваленні закону задля припинення масового міждержавного усиновлення.

Знову ж таки, влада повинна мати надзвичайно широку можливість розсуду, оскільки питання передбачає ідентичність та національність, а також здатність національних органів вирішувати проблему самостійно, а не шляхом міжнародного усиновлення. І я радий зазначити, що після ухвалення закону влада реформувала систему усиновлення в Росії та досягла позитивних результатів із більшою кількістю дітей, які були усиновлені на національному рівні, направлені на навчання до спеціальних закладів, а державні дитячі установи зосередились на створенні сімейної атмосфери та фінансовій підтримці сімей із дітьми-інвалідами.

Вплив міжнародного усиновлення має бути обмеженим та точним за своєю суттю. Я маю на увазі дуже корисну публікацію Управління досліджень ЮНІСЕФ, підготовлену Найджелом Кантвеллом у 2014 році, яка називається «Найкращі інтереси дитини у міждержавному усиновленні». Книга стосується глибокого занепокоєння щодо того, як виконується принцип "найкращих інтересів" у контексті міждержавного усиновлення. Автор зазначає, що його "дослідження сприяє постійним дискусіям, роз’яснюючи важливі питання та пропонуючи шляхи для подальшого сприяння усиновленню між країнами задля виконання своєї головної та історичної ролі: як винятковий захисний захід, запропонований дитині, для якої усиновлення законно можливе, гарантоване. і бажане; і коли у власній країні для цієї дитини не існує або не може бути створена відповідна альтернатива. Визначення найкращих інтересів має бути ретельним і чітко прописаним процесом».

Які були причини усиновлення? Національні судді повинні задати це питання заявникам. Національні судді повинні врахувати інші вигоди, на які розраховують батьки, коли отримують батьківські права, включно з матеріальною або нематеріальною підтримкою, і чи існують обставини, що підтверджують, що дітей можна було використовувати для інших цілей, а не просто для створення сімейних відносин, наприклад, задля податкових пільг, чи є докази того, що діти (і люди взагалі) різної раси могли жити однією сім’єю, чи збільшують у такий спосіб кількість послідовників певної церкви.

Усі ці приклади взяті з повідомлень у ЗМІ. Згідно з дослідженнями Кетрін Джойс: «Хрестовий похід євангелічного усиновлення», опублікованими у 2011 році за підтримки Фонду розслідувань Інституту нації, усиновлення вже давно є парафією релігійних та світських відомств. Це дослідження виявляє плани американської євангельської церкви отримати 50 000 нових послідовників шляхом усиновлення після землетрусу на Гаїті. Але, знову ж таки, завдання національних судів полягає у серйозному перегляді заяви про усиновлення та встановленні щирості та правдивості намірів заявників щодо найвищих інтересів дитини.

Найвищі інтереси дитини

Що є найвищим інтересом дитини у сфері усиновлення? Просто мати сім’ю? Щоб біологічний брат і сестра могли жити разом? Ці обставини було б доцільно врахувати у цій справі. Важливим є індивідуальний підхід, але, знову-таки, остаточне рішення належить національним судам, які відмовилися розглядати щодо суті заяви про усиновлення.

Стаття 20 Конвенції про права дитини надає певні гарантії щодо проблем, які постають із обставин даної справи:

“Стаття 20

1. Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, або яка в її власних якнайкращих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надаються державою.

2. Держави-учасниці відповідно до своїх національних законів забезпечують зміну догляду за дитиною.

3. Такий догляд може включати, зокрема, передачу на виховання, "кафала" за ісламським правом, усиновлення або, за необхідності, направлення до відповідних установ по догляду за дітьми. Під час розгляду варіантів зміни необхідно належним чином враховувати бажаність наступництва виховання дитини, її етнічне походження, релігійну і культурну належність і рідну мову.”

Вищезазначені гарантії є комплексними і поважають людську гідність. Це означає, що організатори «Маршу проти негідників» неправильно вибирали такий спосіб висловлення своєї думки. Дійсно, сімейне середовище є життєво важливим для дитини, але в кінцевому підсумку дитина потребує щирої турботи та любові в будь-якому середовищі. Це залежить від особистості тих, хто піклується про дітей, незалежно від того, надається така допомога в сім’ї чи в державному закладі. Але слід обмежувати усиновлення між країнами через ризик втрати дитиною етнічного, релігійного, культурного та мовного коріння.

Виникає питання, чи вимагає принцип restitutio in integrum, щоб заявники, якщо вони цього бажають, мали право вимагати від влади відновити провадження та завершити процес усиновлення. В інтересах дитини - принцип, який в даному випадку був чітко прийнятий Урядом - такий підхід був би розумним, особливо стосовно тих дітей, які ще перебувають у дитячих будинках.

Проте, найбільш шокуючим фактом було те, що заявники не були зацікавлені у стані здоров’я дітей під час процедури усиновлення (див. параграф 437 рішення). Заявники скаржились, що позбавлення дітей спеціальної медичної допомоги становить нелюдське поводження, заборонене статтею 3 Конвенції (див. параграф 431). Вони повідомили, що не можуть надати конкретну інформацію щодо кожної дитини (див. параграф 437). Уряд стверджував, що ці діти отримували та продовжують отримувати належну медичну допомогу. На мою думку, це є важливим елементом у цій справі, оскільки, якщо заявники прагнули усиновити дітей з обмеженими можливостями, вони мали б дослідити їх стан здоров’я як першочерговий пріоритет, але не продемонстрували це Суду.

Це створює враження, що заявники не були готові відповісти на запитання, яке ставив національний суд: про те, як вони планували організувати медичну допомогу для дітей відразу після завершення усиновлення. Заявники не готувались задовольнити найкращі інтереси, як того вимагає Конвенція про права дитини. Це викликає сумніви щодо того, чи були їхні наміри усиновити серйозними та щирими, але, знову ж таки, це питання повинні були вивчити національні суди.

Замість висновку

У Росії є більш серйозна проблема. Російський уряд повідомив Суду про те, що ще понад 66 000 дітей були залишені батьками та згодом віддані в дитячі будинки. Загальна кількість таких дітей, які були розміщені в дитячих будинках протягом останніх 25 років, може становити близько 300 000. Очевидно, що це результат структурної соціальної проблеми, викликаної зневагою до основних цінностей та відсутністю соціальної відповідальності. Цю проблему не можна вирішити ні шляхом міждержавного усиновлення, ні політичного тиску.

[i]1.  Виправлено 12 грудня 2017: текст звучав так “юристами з Міжнародного центру правозахисту, розташованого у Москві, Росія”.

[ii]1.  Виправлено 12 грудня 2017 року: текст звучав так “10 і 13 січня 2013 року”.

[iii]2.  Виправлено 12 грудня 2017 року: текст звучав так “10 і 13 січня 2013 року”.

[iv]1.  Виправлено 12 грудня 2017 року: текст звучав так "2013".

2.  Виправлено 12 грудня 2017 року: текст звучав так "2013".

[v] 

[vi]1.   Виправлено 12 грудня 2017 року: текст звучав так "Флорида".

[vii]1.   Виправлено 12 грудня 2017 року: текст звучав так "Sierra Vista, Арканзас"

[viii]1.  Виправлено 12 грудня 2017 року: в тексті було “42403/13”.

[ix]2.  Виправлено 12 грудня 2017 року: в тексті було “37173/13”.

3.  Виправлено 12 грудня 2017 року: в тексті було “42403/13”.

[x] 

[xi]1.  Reitz, Adoption: the Best Form of Protection, Vital Speeches of the Day, цитовано у Bartholet, Intergenerational Justice for Children: Restructuring Adoption, Reproduction and Child Welfare Policy, Journal of Law and Ethics of Human Rights (2014) 15.

[xii] Див., поміж багатьма джерелами, звернення до нації Президентів Біла Клінтона, Джорджа В. Буша і Барака Обами; Samuel P. Huntington, The Clash of Civilizations 1996; Zbigniew Brzezinski, Strategic Vision: America and the crisis of global power 2012.

Full & Egal Universal Law Academy