© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційне повідомлення з юриспруденції Суду № 158
Грудень 2012 року
Ahmet Yıldırım проти Туреччини - 3111/10
Рішення від 18.12.2012 [Секція II]
Стаття 10
Стаття 10-1
Свобода вираження поглядів
Запобіжний судовий захід з блокування Інтернет-сайту, що спричинило як побічний наслідок блокування доступу до всього домену і всіх сайтів, які мали на ньому хостинг: порушення
Факти – Заявник є власником і користувачем веб-сайту, на якому оприлюднює свої наукові праці. Цей сайт було створено за допомогою модуля для створення і хостингу «Google Sites». 23 червня 2009 року кримінальний суд першої інстанції постановив рішення, наказуючи, відповідно до Закону щодо регулювання публікацій у Інтернеті і боротьби зі злочинами, які скоюються в Інтернеті, заблокувати доступ до спірного сайту. Йшлось про запобіжний захід, ухвалений у рамках кримінальної справи. У той же день на підставі згаданого Закону копія рішення про блокування була направлена для виконання до Комітету з телекомунікацій і інформатики (КТІ). 24 червня 2009 року, на прохання КТІ, кримінальний суд змінив своє рішення і вирішив повністю блокувати доступ до Google Sites. Відповідно, заявник втратив доступ до власного веб-сайту. 1 липня 2009 року заявник подав скаргу проти рішення про блокування і просив про скасування цього заходу, наскільки він стосувався його сайту, який не мав жодного стосунку до сайту, заблокованого через протиправний зміст. 13 липня 2009 року кримінальний суд залишив без задоволення його прохання. У квітні 2012 року заявник ще не мав доступу до свого Інтернет-сайту, хоча, наскільки йому відомо, кримінальна справа проти власника спірного сайту була закрита у березні 2011 року за відсутністю складу злочину.
Право – Стаття 10: Після запобіжного заходу з блокування спірного Інтернет-сайту суд наказав також, на прохання КТІ, блокувати доступ до Google Sites, який надавав хостинг і сайту заявника. Спірний захід становить обмеження, яке є втручанням у право зацікавленої особи на свободу вираження поглядів.
Блокування доступу до сайту, який був предметом кримінального провадження, має правову основу, але ні Google Sites, ні веб-сайт заявника не підпадають під дію цього закону, оскільки немає достатніх підстав вважати, що за своїм змістом вони є складовою правопорушення. Дійсно, жоден з них не був предметом судового провадження. Навіть якщо Google Sites відповідає за контент сайту, якому він надає хостинг, в законі не йдеться про загальне блокування доступу. Більш того, ніщо не дозволяє зробити висновок, що Google Sites повідомили про те, що він надає хостинг протиправному контенту, або ж що він відмовився виконати тимчасовий захід стосовно сайту, відносно якого було розпочато кримінальну справу. Окрім того, закон наділив адміністративний орган (КТІ) розширеними повноваженнями у рамках виконання рішення про блокування, який може просити про розширення заходу блокування доступу без порушення жодного провадження проти сайту або домену, якого він стосується, і без доведення дійсної необхідності повного блокування.
Такі запобіжні обмеження не є несумісними з Конвенцією a priori. Водночас, вони повинні підпадати під правове регулювання, особливо суворе у визначенні границь обмеження і ефективне щодо судового контролю за можливими зловживаннями. Але кримінальний суд, вирішивши повністю блокувати доступ до Google Sites, обмежився посиланням на думку КТІ, вказавши, що це була єдина можливість блокувати спірний сайт, і навіть не розглянувши, чи можливо було застосувати менш суворий захід. Водночас, у своїй скарзі від 1 липня 2009 року заявник стверджував, зокрема, що для того, аби інші веб-сайти не постраждали від згаданого заходу, слід було обрати засіб, який зробив би недоступним лише сайт, що був предметом провадження. Ніщо не вказує на те, що судді, які розглядали скаргу, намагались зважити різні інтереси. Цей недолік є лише наслідком самого змісту Закону, який не передбачає жодного зобов’язання національних судів перевірити необхідність повного блокування доступу до Google Sites з огляду на критерії, проголошені і застосовані Судом в рамках статті 10 Конвенції. Таке повне блокування зробило недоступною велику кількість інформації, чим тяжко порушило права користувачів Інтернету і мало значні побічні наслідки. Отже, таке втручання не було передбачуваним і не дозволяло заявнику скористатись достатнім рівнем захисту, якого вимагає верховенство права у демократичному суспільстві. Згаданий захід мав протиправні наслідки і не може вважатись таким, що спрямований виключно на блокування доступу до спірного сайту. Водночас, судовий контроль за блокуванням доступу до Інтернет-сайтів не передбачав умов, достатніх для запобігання зловживанню: національне право не передбачає жодної гарантії для запобігання тому, аби захід з блокування, спрямований на конкретний сайт, не використовувався як засіб загального блокування.
Висновок: порушення (одноголосно).
Стаття 41: 7500 євро відшкодування моральної шкоди.
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Це резюме, підготовлене Секретаріатом, не є обов’язковим для Суду.
Посилання на Інформаційні повідомлення з юриспруденції
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy