© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційний бюлетень практики Суду № 176
Липень 2014
Ališić та інші проти Боснії і Герцеговини, Хорватії, Сербії, Словенії та «колишньої югославської Республіки Македонія» [ВП] - 60642/08
Рішення 16.7.2014 [ВП]
Стаття 46
Пілотне рішення
Загальні заходи
Словенія і Сербія повинні вжити заходів, аби надати заявникам та всім іншим особам, що знаходяться в їхньому становищі, можливість повернути свої «старі» заощадження в іноземній валюті.
Стаття 1 Протоколу № 1
Стаття 1 абзац 1 Протоколу № 1
Мирне володіння майном
Неспроможність повернути «старі» заощадження в іноземній валюті після розпаду колишньої СФРЮ: порушення.
Факти – заявники є громадянами Боснії і Герцеговини. До 1989-1990 років колишня Соціалістична Федеративна Республіка Югославія (СФРЮ) створила для своїх громадян привабливі умови розміщення депозитів в іноземній валюті в банках з високими процентними ставками та з гарантіями держави в разі банкрутства або «явної неплатоспроможності» банку. Вкладники також мали право забрати свої заощадження з нарахованими відсотками у будь-який момент. Перша і другий заявники розмістили свої депозити в іноземній валюті в банку, який тоді називався «Ljubljanska Banka Sarajevo», а третій заявник – в Тузлівській філії банку «Investbanka». Після реформи 1989-1990 років банк «Ljubljanska Banka Sarajevo» став філією банку «Ljubljanska Banka Ljubljana», який перейняв його права, активи та зобов’язання. Банк «Investbanka» став незалежним банком з головним офісом в Сербії і філіями, включаючи Тузлівську філію, в Боснії і Герцеговині. Протягом цього періоду конвертованість динара і дуже вигідні обмінні курси призвели до масового зняття іноземної валюти з комерційних банків, що спонукало СФРЮ до вжиття екстрених заходів для обмеження такого зняття. Після розпаду СФРЮ в 1991-1992 роках «старі» валютні депозити залишалися замороженими в державах-правонаступницях, які втім погодилися виплатити їх вітчизняним банкам. У Боснії і Герцеговині Конституційний суд розглянув численні індивідуальні скарги, які стосувалися невиплати «старих» заощаджень в іноземній валюті у вітчизняних філіях банків «Ljubljanska Banka Ljubljana» та «Investbanka». Конституційний суд не встановив жодної відповідальності з боку Боснії і Герцеговини або її суб’єктів, а натомість зобов’язав державу допомогти клієнтам таких філій повернути свої заощадження зі Словенії та Сербії відповідно. В рамках переговорів щодо Угоди з питань правонаступництва у 2001 та 2002 роках було проведено переговори про розподіл гарантій СФРЮ щодо «старих» заощаджень в іноземній валюті. Втім, оскільки держави-правонаступниці не змогли дійти згоди, у 2002 році Банк міжнародних розрахунків повідомив їх, що він більше не братиме участь у цьому питанні. Заявники скаржилися, що вони не змогли повернути свої заощадження в іноземній валюті.
Право – Стаття 1 Протоколу № 1: у своїй ухвалі про прийнятність Палата встановила, що передбачена законом гарантія СФРЮ щодо «старих» заощаджень в іноземній валюті в банках «Ljubljanska Banka Ljubljana» та «Investbanka» так і не була активована до розпаду СФРЮ, і що відтак відповідальність не перейшла від цих банків до СФРЮ до її розпаду. Велика палата погодилася з таким висновком Палати. Крім того, вона підкреслила, що обидва банки залишалися відповідальними за «старі» заощадження в іноземній валюті в своїх філіях, розташованих у Боснії і Герцеговині, після розпаду СФРЮ. Суд далі проаналізував питання про те, чи несли Словенія та Сербія відповідальність за невиплату цими банками своїх боргів перед заявниками.
Уряд Словенії націоналізував банк «Ljubljanska Banka Ljubljana» і перевів більшість його активів у новий банк, водночас підтверджуючи, що старий банк «Ljubljanska Banka» залишався відповідальним за «старі» заощадження в іноземній валюті в своїх філіях в інших державах-правонаступницях. Дійсно, Словенія стала єдиним акціонером старого банку «Ljubljanska Banka», який адмініструвався державною установою. Крім того, Словенія була в значній мірі відповідальною за нездатність банку обслуговувати свої борги (оскільки вона перевела більшість його активів в інший банк), а в матеріалах справи існували докази того, що більшість коштів Сараєвської філії банка «Ljubljanska Banka Ljubljana» опинилися в Словенії. Тому вона була відповідальна за борг банку «Ljubljanska Banka Ljubljana» перед першою і другим заявниками.
Що стосується банку «Investbanka», він належав державі і контролювався сербським урядовим агентством. Крім того, в певний момент на банк було накладено зобов’язання списати свої значні вимоги до компаній державної та колективної власності на шкоду собі та зацікавленим особам. Таким чином, Сербія розпоряджалася активами банку «Investbanka» так, як вона вважала за потрібне, що призвело Суд до висновку про те, що існували достатні підстави, щоб вважати Сербію відповідальною за борг банку «Investbanka» перед третім заявником.
Що стосується неспроможності заявників вільно розпоряджатися своїми «старими» заощадженнями в іноземній валюті з 1991-1992 років, пояснення урядів Сербії та Словенії такої затримки головним чином стосувалися їхнього обов’язку провести переговори з цього питання в дусі доброї волі з іншими державами-правонаступницями відповідно до вимог міжнародного права. Однак обов’язок вести переговори не заважав державам-правонаступницям вжити заходів на захист інтересів вкладників. Уряд Хорватії виплатив більшій частині своїх громадян їхні «старі» заощадження в іноземній валюті в Загребській філії банку «Ljubljanska Banka Ljubljana», а уряд Македонії виплатив всю суму «старих» заощаджень в іноземній валюті в Скоп’євській філії цього банку. Водночас, ці два уряди ніколи не відмовлялися від своєї позиції, що уряд Словенії має в кінцевому рахунку нести відповідальність, і продовжували вимагати компенсацію на міждержавному рівні в контексті переговорів з питань правонаступництва. Крім того, уряди Словенії та Сербії наполягали, що під час переговорів з питань правонаступництва держав відповідальність за борги банків в Боснії і Герцеговині повинна бути вирішена відповідно до принципу територіальності. Суд не погодився, пославшись на принцип «справедливої частки», який повинен був бути застосований в рамках міжнародного права у сфері правонаступництва держав.
Хоча деякі затримки у виплаті зазначених вище боргів можна було пояснити винятковими обставинами, а держави-відповідачі в цій сфері мали широку свободу розсуду, триваюча нездатність заявників вільно розпоряджатися своїми заощадженнями протягом більш ніж двадцяти років була непропорційною і в порушення статті 1 Протоколу № 1.
Суд підкреслив, що вищевикладені висновки не означають, що жодна держава ніколи не зможе реабілітувати збанкрутілий банк без виникнення в неї прямої відповідальності за борги цього банку за статтею 1 Протоколу N 1 до Конвенції. Враховуючи контекст, ситуація в цій справі була унікальною і відрізнялася від інших справ, що стосуються реабілітації неплатоспроможного приватного банку.
Висновки: порушення Словенією відносно першої і другого заявників (одностайно); порушення Сербією відносно третього заявника (одностайно); немає порушення з боку інших держав-відповідачів (п’ятнадцятьма голосами проти двох).
Суд також одностайно встановив порушення статті 13 Конвенції з боку Словенії відносно перших двох заявників та з боку Сербії відносно третього заявника.
Стаття 46: на розгляд Суду вже очікувало більш ніж 1850 подібних заяв, поданих від імені більш ніж 8000 заявників. Крім того, ще існували тисячі потенційних заявників. З цієї причини до справи заявників було доцільним застосувати процедуру пілотного рішення. У зв’язку з виявленою системною проблемою Суд вважав, що загальні заходи на національному рівні безсумнівно були необхідними для виконання даного рішення. Зокрема, протягом одного року і під наглядом Комітету міністрів Словенія та Сербія повинні вжити необхідних заходів, включаючи законодавчі зміни, аби заявники і всі інші особи, які знаходяться в їхньому становищі, змогли отримати свої «старі» заощадження в іноземній валюті на тих же умовах, що й їхні громадяни, які мали такі заощадження у вітчизняних філіях словенських і сербських банків. Хоча жодної необхідності вказувати, що всім постраждалим особам повинне бути надане відшкодування за шкоду, спричинену їм в результаті їх нездатності вільно розпоряджатися своїми заощадженнями протягом більш ніж двадцяти років, не було, Суд зазначив, що він може переглянути це питання, якщо будь-яка з держав-відповідачів не застосує зазначений вище загальний захід. Нарешті, Суд вирішив відкласти розгляд подібних справ проти Сербії та Словенії на один рік.
Стаття 41: по 4000 євро першій, другому та третьому заявникам в якості компенсації за моральну шкоду.
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Цей стислий виклад, підготовлений канцелярією Суду, не є зобов’язальним для Суду.
Щоб перейти до інформаційних бюлетенів з практики Суду, натисніть тут
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy