ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
ЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «АНДРЄЄВА ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF ANDREYEVA v. UKRAINE)
(Заява № 24385/10)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
29 січня 2019 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Андрєєва проти України»
Європейський суд з прав людини (Четверта секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Жорж Раварані (Georges Ravarani), Голова,
Марко Бошняк (Marko Bošnjak),
Петер Пацолай (Péter Paczolay), судді,
та Андреа Там’єтті (Andrea Tamietti), заступник Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 08 січня 2019 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявою (№ 24385/10), яку 16 квітня 2010 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянка України, пані Євдокія Іванівна Андрєєва
(далі – заявниця).
2. Заявницю, якій була надана правова допомога, представляла
пані О. Беляєва, юрист, яка практикує у м. Дніпро. Уряд України
(далі – Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження пан І. Ліщина.
3. 03 березня 2014 року про заяву було повідомлено Уряд. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його.
ФАКТИ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявниця народилась у 1935 році та проживає у м. Сніжне Донецької області.
5. 14 січня 2004 року син заявниці 1967 року народження був знайдений мертвим у сараї заявниці. Того самого дня працівники міліції оглянули місце події та зазначили у протоколі, що чоловік вчинив самогубство, повісившись.
6. 24 січня 2004 року слідчий прокуратури м. Сніжне за результатами дослідчих перевірок відмовив у порушенні кримінальної справи у зв’язку з невстановленням ознак складу злочину стосовно смерті сина заявниці.
7. 11 лютого 2004 року за результатами судово-медичного обстеження експерт дійшов висновку, що смерть сина заявниці була спричинена здавленням органів шиї петлею, можливо в результаті затягування петлі під вагою тіла сина заявниці. Інших тілесних ушкоджень встановлено не було.
8. 05 квітня 2005 року прокуратура Донецької області скасувала постанову від 24 січня 2004 року (див. пункт 6) як передчасну та необґрунтовану, дійшовши висновку про необхідність проведення додаткових дослідчих перевірок, оскільки не були розглянуті можливі причини самогубства і не були допитані інші родичі та знайомі померлого. Було надано низку вказівок щодо проведення слідчих дій.
9. У ході дослідчих перевірок у період з 2005 року до 2012 року слідчі вживали заходи з метою встановлення обставин смерті сина заявниці. Вони опитали різних осіб та неодноразово призначали додаткові судово-медичні обстеження трупа. У певний момент судово-медичні експерти відзначили наявність численних переломів на тілі сина заявниці. Експерти вважали, що всі переломи були спричинені після смерті сина заявниці, можливо, під час ексгумації тіла. Чоловік заявниці поінформував державні органи, що коли він побачив у сараї свого мертвого сина, той був у сидячому положенні, а петля затягнута не була. Заявниця стверджувала, що це було не самогубство, а насильницьке вбивство. Вона висунула різні теорії, підозрюючи, зокрема: працівників державної служби охорони, які нібито забрали сина заявниця з місцевого бару, після чого він був знайдений мертвим; працівника місцевої міліції, в якого виникла суперечка із сином заявниці; жінку, яку працювала у сина заявниці у його текстильному бізнесі, та її чоловіка; братів дружини сина заявниці; бізнес партнера сина заявниці; та осіб з місцевого грального клубу (син заявниці брав участь у перевезенні грошей з клубу до іншого міста).
10. 25 квітня 2005 року, 26 березня 2006 року, 20 серпня 2008 року, 17 лютого та 12 грудня 2011 року, 15 лютого 2012 року та 17 вересня 2012 року за результатами дослідчих перевірок слідчі відмовляли у порушені кримінальної справи у зв’язку з невстановленням ознак складу злочину. Ці постанови були скасовані у зв’язку з необґрунтованістю вищестоящими органами влади, які визнали необхідним проведення додаткових слідчих дій. Було надано низку вказівок щодо проведення слідчих дій.
11. 07 грудня 2012 року заявниця, посилаючись на новий Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року, звернулась із заявою про порушення кримінальної справи за фактом стверджуваного вбивства її сина. Того самого дня було порушено кримінальне провадження.
12. 24 грудня 2012 року, 22 липня та 30 вересня 2013 року кримінальне провадження закривалось у зв’язку з неможливістю встановити ознаки складу злочину. Ці постанови були скасовані вищестоящими органами влади у зв’язку з необґрунтованістю та було надано вказівки провести додаткові слідчі дії. Зокрема, 05 грудня
2013 року Сніжнянський міський суд скасував постанову від
30 вересня 2013 року, встановивши, що розслідування не було ретельним та всебічним. Суд зазначив, що теорія можливої причетності місцевої міліції не була розглянута належним чином, не було з’ясована роль брата дружини сина заявниці хоча він, можливо, був першим, хто знайшов труп, заявниця не була допитана щодо усіх питань, які стосувались справи, а докази щодо схильності сина заявниці до самогубства досліджені не були.
13. 01 квітня 2014 року кримінальне провадження знов було закрито у зв’язку з неможливістю встановити ознаки складу злочину.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
14. Відповідні положення національного законодавства наведені в рішенні у справі «Муравська проти України» (Muravskaya v. Ukraine) (заява № 249/03, пункти 35 та 36, від 13 листопада 2008 року) та ухвалі щодо прийнятності у справі «Нагорський проти України» (Nagorskiy v. Ukraine) (заява № 37794/14, пункт 38, від 12 січня
2016 року).
ПРАВО
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ
15. Заявниця скаржилася, що її сина закатували до смерті працівники міліції та у справі не було проведено ефективного розслідування. Вона посилалася на статті 2, 3 та 6 Конвенції.
16. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див. рішення у справі «Радомілья та інші проти Хорватії» [ВП] (Radomilja and Others v. Croatia) [GC], заяви № 37685/10 та № 22768/12, пункти 114 та 126, від 20 березня 2018 року), розгляне справу виключно у світлі статей 2 та 3 Конвенції. Відповідні частини цих положень передбачають:
Стаття 2
«1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.
...»
Стаття 3
«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»
A. Прийнятність
1. Доводи сторін
17. Уряд доводив, що твердження заявниця за матеріальними аспектами статей 2 та 3 Конвенції щодо катування та вбивства її сина працівниками міліції не підтвердувались жодними доказами та спростовувались матеріалами, зібраними у ході перевірок та розслідувань на національному рівні.
18. Заявниця доводила, що її скарга за матеріальними аспектами статей 2 та 3 Конвенції була належним чином обґрунтована, розкриваючи причетність представників держави до жорстокого поводження та вбивства її сина.
2. Оцінка Суду
(a) Щодо матеріальних аспектів статей 2 та 3 Конвенції
19. Суд нагадує, що при оцінці доказів він застосовує критерій доведеності «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій факту (див. рішення у справах «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania) [GC], заява № 47848/08, пункт 131, ЄСПЛ 2014, «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункт 82, ЄСПЛ 2015 та «Мерабішвілі проти Грузії» [ВП] (Merabishvili v. Georgia) [GC], заява № 72508/13,
пункт 314, від 28 листопада 2017 року, з подальшими посиланнями).
20. У цій справі заявниця не погодилася з висновками національних органів влади щодо обставин смерті її сина та стверджує, що насправді це було не самогубство, як стверджують національні органи влади, а насильницьке вбивство за участю працівників міліції. Під час провадження на національному рівні заявниця висувала це припущення з низкою інших, які не стосувались працівників міліції (див. пункт 9).
21. Розглянувши матеріали справи, Суд не знаходить доказів на підтримку тверджень щодо причетності міліції до події. Зокрема, немає об’єктивної інформації, яка б свідчила, що син заявниці контактував із працівниками міліції перед його смертю, та медичних доказів, які б доводили твердження про жорстоке поводження.
22. Питання, що відсутність доказів цього могла бути спричинена непроведенням національними органами влади розслідування цієї справи, розглядатиметься окремо в контексті процесуальних зобов’язань за Конвенцією. Проте щодо матеріальних аспектів статей 2 та 3 Конвенції Суд не має жодних фактичних документів, якими б була встановлена причетність яких-небудь представників держави до жорстокого поводження із сином заявниці та його вбивства.
23. Отже, Суд відхиляє цю частину заяви як явно необґрунтовану відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
(b) Щодо процесуальних аспектів статей 2 та 3 Конвенції
24. Суд зазначає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Вона також не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
B. Суть
1. Процесуальні зобов’язання за статтею 2 Конвенції
25. Заявниця доводила, що розслідування обставин смерті її сина було необґрунтовано тривалим та неефективним. Зокрема, важливі процесуальні дії не були проведені оперативно та належним чином. Вказівки вищестоящих органів влади не були виконані у повному обсязі, а розслідування не було повним і ретельним, що унеможливило встановлення справжньої причини смерті її сина.
26. Уряд зазначив, що національні органи влади вжили всі необхідні заходи для збирання доказів та встановлення всіх відповідних фактів. У своїх доводах Уряд зазначив, що слідчі виконали усі вказівки вищестоящих органів влади. Уряд також зазначив, що більшість таких вказівок була надана з метою розгляду скарг заявниці, що також демонструвало достатній рівень залучення заявниці до відповідного кримінального провадження.
27. Суд нагадує, що стаття 2 Конвенції покладає на державу обов’язок забезпечити право на життя шляхом запровадження ефективних положень кримінального законодавства, спрямованих на попередження вчинення злочинів проти особи та підкріплених правоохоронною системою для запобігання, припинення та покарання за порушення таких положень. Цей обов’язок опосередковано вимагає існування певної форми ефективного розслідування, якщо є підстави вважати, що особа зазнала небезпечних для життя травм за підозрілих обставин, навіть якщо ймовірною особою, яка вичинила злочин, не є представник держави (див. рішення у справі «Мустафа Тунч і Фечіре Тунч проти Туреччини» [ВП] (Mustafa Tunç and Fecire Tunç v. Turkey) [GC], заява № 24014/05, пункт 171, від 14 квітня 2015 року з подальшими посиланнями).
28. Згідно з усталеною практикою Суду розслідування має відповідати мінімальним стандартам ефективності, які включають в себе незалежність, належність і ретельність, оперативність і розумну швидкість, громадський контроль та участь близьких родичів (див. у зв’язку з цим згадане рішення у справі «Мустафа Тунч і Фечіре Тунч проти Туреччини» (Mustafa Tunç and Fecire Tunç v. Turkey), пункт 172 – 181 з подальшими посиланнями).
29. У цій справі твердження заявниці про насильницьке вбивство її сина майже дев’ять років розглядалися виключно у рамках дослідчих перевірок (див. пункти 5 – 10). Суд встановив, що така слідча процедура не відповідає принципам ефективного засобу юридичного захисту, оскільки слідчий може здійснювати лише обмежений перелік дій, а потерпілий не має офіційного статусу і, таким чином, позбавляється можливості брати ефективну участь у процедурі
(див. рішення у справі «Строган проти України» (Strogan v. Ukraine), заява № 30198/11, пункт 53, від 06 жовтня 2016 року з подальшими посиланнями). Слід зазначити, що протягом цього тривалого періоду часу державні органи, які здійснюють нагляд за якістю проведення дослідчих перевірок, регулярно встановлювали, що перевірки проводились неретельно та повертали справу для проведення додаткових перевірок (див. пункти 8 та 10). Повторюване прийняття таких постанов про повернення справи свідчить про наявність серйозних недоліків у кримінальному провадженні (див. у зв’язку з цим та mutatis mutandis, рішення у справі «Зубкова проти України» (Zubkova v. Ukraine), заява № 36660/08, пункт 40, від 17 жовтня
2013 року).
30. Зрештою після відкриття наприкінці 2012 року повноцінного розслідування (див. пункт 11) було здійснено три невдалі спроби закрити провадження. У зв’язку з цим 05 грудня 2013 року, майже через десять років після події, національні суди відзначили наявність серйозних недоліків у розслідуванні, пов’язаних з основними обставинами події, зокрема, чи було це самогубство, чи ні
(див. пункт 12).
31. За цих обставин Суд доходить висновку, що державні органи не провели ефективне розслідування обставин смерті сина заявниці. Отже, було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.
2. Процесуальні зобов’язання за статтею 3 Конвенції
32. З огляду на свої міркування та висновки за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції Суд вважає, що окремого питання щодо стверджуваного порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції не виникає (див., наприклад, та mutatis mutandis рішення у справі «Мосендз проти України» (Mosendz v. Ukraine), заява № 52013/08, пункт 115, від 17 січня 2013 року та згадане рішення у справі Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania), пункт 154).
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
33. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»
A. Шкода
34. Заявниця вимагала 40 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
35. Уряд стверджував про необґрунтованість цієї вимоги.
36. Суд вважає, що заявниця мала зазнати болю та страждань у зв’язку з фактами, що стали підставою для встановлення порушення у цій справі. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявниці 12 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
B. Судові та інші витрати
37. Заявниця також вимагала 500 євро в якості компенсації витрат на послуги зв’язку та копіювання, а також 3 470 євро в якості компенсації судових та інших витрат.
38. Уряд стверджував, що ці вимоги були необґрунтованими.
39. Суд нагадує, що згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. У цій справі Суд з огляду на наявні в нього документи та зазначені критерії вважає за розумне присудити 1 000 євро компенсації витрат на правову допомогу, додатково до вже наданої правової допомоги (див. пункт 2). Ця сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок представника заявниці,
пані О. Беляєвої, як зазначено заявницею (див., наприклад, рішення у справі «Хлаіфія та інші проти Італії» [ВП] (Khlaifia and Others v. Italy) [GC], заява № 16483/12, пункт 288, від 15 грудня 2016 року).
C. Пеня
40. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує прийнятними скарги за процесуальними аспектами
статей 2 та 3 Конвенції, а решту скарг у заяві – неприйнятними;
2. Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції;
3. Постановляє, що немає необхідності розглядати по суті скаргу за процесуальним аспектом статті 3 Конвенції;
4. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 12 000 (дванадцять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, заявниці в якості відшкодування моральної шкоди;
(ii) 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявниці, в якості компенсації судових та інших витрат; ця сума має бути сплачена на банківський рахунок представника заявниці, пані О. Беляєвої;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
5. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 29 січня 2019 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Андреа Там’єтті
(Andrea Tamietti)
Заступник Секретаря
Жорж Раварані
(Georges Ravarani)
Голова
Full & Egal Universal Law Academy