ARZAMAZOVA v. The Republic of Moldova (№ 38639/14) Текст неофіційного перекладу рішення Обставини справи Справа стосувалася скарги заявниці на свавільне позбавлення її права власності на будівлю, яку вона придбала у місцевої ради без сплати компенсації. Заявниця у 2004 році придбала будівлю, яка колись використовувалася для сільських святкувань. Продаж був організований місцевою радою та мером і надалі схвалений окружною радою. Договір купівлі-продажу у встановленому порядку було нотаріально посвідчено на зареєстровано кадастровим органом. Проте у 2007 році прокуратура звернулась із позовом до районного суду, вимагаючи визнання недійсним договору купівлі-продажу, оскільки будівлю було продано за надто низькою ціною, яка не відповідала ринковій вартості, та без проведення торгів, що не відповідало закону. Після того, як суд першої інстанції двічі відмовив у задоволенні позову прокуратури з підстави спливу строків позовної давності, у 2013 році суд апеляційної інстанції визнав договір купівлі-продажу недійсним, встановивши, що органи влади помилились, продаючи будівлю, схвалюючи її продаж та зареєструвавши договір купівлі-продажу, оскільки будівля була частиною суспільного надбання, а тому не може бути відчужена жодним особам. Заявниця подала касаційну скаргу, яку Верховний суд у 2014 році відхилив. Твердження заявниці про неприсудження апеляційним судом компенсації за вкладені в ремонт будівлі кошти було визнано неприйнятним. Заявниця також звернулась із цивільним позовом до місцевої ради та прокуратури з вимогою про компенсацію коштів, вкладених в ремонт будівлі, проте її також було відхилено у 2019 році. Після того, як заявниця звернулася з позовом до суду, проти неї було порушено кримінальне провадження за підозрою у злочинній змові з колишнім мером села, однак з того часу воно було припинене. Оцінка Суду ЄСПЛ визнав таке скасування права власності заявниці втручанням у її право власності, що має розглядатись як позбавлення власності, а тому абзац другий статті 1 Першого протоколу до Конвенції є застосовним у цій справі (пункт 46 рішення). ЄСПЛ підкреслив, зокрема, що продаж будівлі був організований місцевою радою та мером селища, а пізніше схвалений окружною радою. Більше того, договір купівлі- продажу був нотаріально посвідчений, а право власності заявниці на будівлю було зареєстровано кадастровим органом. Згідно з рішенням апеляційного суду, всі перелічені вище органи влади допустили помилку при відчуженні будівлі, схвалюючи та реєструючи угоду, оскільки будівля була частиною суспільного / громадського надбання. ЄСПЛ повторив, що відповідальність за ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести держава, помилки якої не мають виправлятися за рахунок особи, якої це стосується (див. Gashi v. Croatia, no. 32457/05, § 40, 13 грудня 2007 року, та, mutatis mutandis, Radchikov v. Russia, no. 65582/01, § 50, 24 травня 2007 року) (пункт 51 рішення). Суд надалі зауважив, що заявницю було позбавлено права власності без жодної компенсації. Національні суди зобов’язали місцеву владу селища повернути заявниці суму коштів, що була нею сплачена за будівлю в тому стані, в якому вона була до проведення ремонтних робіт, не взявши до уваги її вимог про компенсацію коштів за ремонт. При цьому суди вирішили, що заявниця має ініціювати новий етап провадження для отримання компенсації від влади селища. Суд підкреслив, що такий підхід, як видається, суперечить національному законодавству та практиці національних судів, що вимагає реституції без наступних дій (пункт 52 рішення). ЄСПЛ також зауважив, що захист Уряду ґрунтувався на тому, що заявниця придбала будівлю на основі злочинної змови з колишнім мером селища. Уряд також вказав на два нових кримінальних розслідування, що були порушені проти неї. Суд підкреслив, що заявницю ніколи не було визнано винною в будь-якій злочинній змові з колишнім мером селища, і відзначив, що кримінальні справи про неї були порушені після подачі нею позову про компенсацію вартості проведеного ремонту у 2014 році до влади селища та прокуратури. Ці провадження так і не були завершені, а тому Суд зауважив, що вони не мають жодного значення в цій справі. В будь-якому випадку, факт того, що заявниця не була добросовісним набувачем у розумінні положень цивільного законодавства, не було доведено остаточним рішенням суду (пункт 53 рішення). З цих міркувань Суд визнав за достатнє дійти висновку що умови, за яких заявницю було позбавлено її права власності на будівлю, наклало на неї індивідуальний та надмірний тягар, а органи влади не дотримали справедливого балансу між вимогами суспільного інтересу з одного боку та правом заявниці на мирне володіння своїм майном з іншого. З цих підстав ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (пункти 54–55 рішення). Висновок Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (захист права власності). Рішення в цій справі ухвалене Палатою 4 серпня 2020 року і набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.
Full & Egal Universal Law Academy