ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «АВРАМИЧ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF AVRAMYCH v. UKRAINE)
(Заява № 51682/17)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
28 травня 2026 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Аврамич проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Ґільберто Фелічі (Gilberto Felici), Голова,
Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy),
Ваге Григорян (Vahe Grigoryan), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
з огляду на:
заяву (№ 51682/17), яку 04 липня 2017 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Андрій Станіславович Аврамич (далі – заявник), 1975 року народження, який проживає у с. Степанівка;
рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко, про скарги щодо стверджуваного порушення права заявника на належні час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними;
рішення надати заявнику право самостійно представляти свою справу відповідно до пункту 2 Правила 36 in fine Регламенту Суду,
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 07 травня 2026 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРЕДМЕТ СПРАВИ
1. Справа стосується скарги заявника за пунктом 1 і підпунктом «b» пункту 3 статті 6 Конвенції на те, що йому не було надано належних часу та можливостей для підготовки свого захисту у провадженні в справі про адміністративне правопорушення.
2. 07 лютого 2017 року заявник прибув до приміщення Тиврівського районного суду та попросив надати йому доступ до матеріалів справи в непов’язаному цивільному провадженні. Отримавши негативну відповідь, він обурився. Як було встановлено згодом, заявник викрикував нецензурну лайку, грюкав дверима та зривав судові засідання. О 16 год 00 хв того ж дня працівники поліції склали протокол про адміністративне правопорушення, зазначивши, що він вчинив дрібне хуліганство. Відбулося адміністративне затримання заявника. Близько 19 год 00 хв того ж дня суддя ухвалив постанову, якою визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення та наклав на нього стягнення у виді адміністративного арешту строком на шість діб (що підлягала негайному виконанню).
3. Після відбуття цього стягнення заявник подав апеляційну скаргу.
4. 03 липня 2017 року Апеляційний суд Вінницької області залишив без задоволення його апеляційну скаргу як необґрунтовану.
ОЦІНКА СУДУСТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТу 1 І підпункту «b» пункту 3 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ
5. Заявник стверджував, зокрема, що проміжок часу між стверджуваним правопорушенням і судовим розглядом був занадто коротким, щоб дати йому можливість належним чином підготувати свій захист.
6. Уряд стверджував, що порушень процесуальних прав заявника не було.
7. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
8. Узагальнення відповідних загальних принципів практики Суду можна знайти, наприклад, в рішенні у справі «Корнєв і Карпенко проти України» (Kornev and Karpenko v. Ukraine), заява № 17444/04, пункт 66, від 21 жовтня 2010 року).
9. Суд уже встановлював порушення прав заявників за пунктом 1 і підпунктом «b» пункту 3 статті 6 Конвенції у справах про адміністративні правопорушення в яких, як у цій справі, проміжок часу між складанням протоколів про адміністративне правопорушення та розглядом адміністративних справ заявників не перевищував декількох годин (див. згадане рішення у справі «Корнєв і Карпенко проти України» (Kornev and Karpenko v. Ukraine), пункти 67 та 68, та рішення у справах «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine), заява № 20372/11, пункти 76 та 77, від 11 квітня 2013 року та «Михайлова проти України» (Mikhaylova v. Ukraine), заява № 10644/08, пункти 69 і 70, від 06 березня 2018 року). Дослідивши всі наявні у нього матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку у цій справі. Навіть визнаючи, що справа заявника не була особливо складною, Суд не переконаний, що обставини, за яких проводився судовий розгляд, були такими, що надали йому змогу належним чином ознайомитися з обвинуваченням, адекватно оцінити його та докази проти нього, а також підготувати дієву стратегію захисту. Подальше апеляційне провадження не могло виправити ситуацію, оскільки на момент розгляду справи апеляційним судом заявник уже повністю відбув свій адміністративний арешт.
10. Отже, було порушено пункт 1 і підпункт «b» пункту 3 статті 6 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ11. Заявник вимагав 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
12. Уряд заперечив проти цієї вимоги.
13. Суд вважає, що за обставин цієї справи встановлення порушення саме собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, зазнаної заявником.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНООголошує заяву прийнятною;Постановляє, що було порушено пункт 1 і підпункт «b» пункту 3 статті 6 Конвенції;Постановляє, що встановлення порушення саме собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, зазнаної заявником;Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 28 травня 2026 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Ґільберто Фелічі
(Gilberto Felici)
Голова