B. v. Switzerland (№ 78630/12) Текст неофіційного перекладу рішення: Обставини справи Справа стосувалася пенсії вдівця, права на яку заявник був позбавлений після досягнення його молодшою дочкою повноліття. Заявник у справі – Б. – громадянин Швейцарії, який народився у 1953 році. Він батько двох дітей, яких виховував сам після втрати дружини внаслідок аварії, коли діти були у віці одного року і дев’яти місяців та чотирьох років. 9 вересня 2010 року, вказавши, що наймолодша дочка заявника скоро досягне повноліття, Компенсаційне управління кантону Аппенцелль Зовнішній Родос (the Compensation Office of the Canton of Appenzell Outer Rhodes) припинило виплату заявникові пенсії як вдівцеві. Він подав апеляцію, посилаючись на принцип гендерної рівності, викладений у Конституції Швейцарії, однак цей аргумент управління відхилило. Пізніше він звернувся до Кантонального суду, аргументуючи, що немає жодних причин ставити його у нерівне становище порівняно із вдовою. Кантональний суд відхилив його апеляцію, зазначивши, що органи законодавчої влади знали про нерівність у ставленні до вдів і вдівців при розробці та внесенні змін до Федерального закону про страхування людей похилого віку та у зв’язку із втратою годувальника, і дійшов висновку, що цілком очікуваним було те, що вдівці, які виховують дітей, могли повернутися на роботу після того, коли такі обов’язки припиняються, тоді як за таких самих обставин цього не можна було обґрунтовано вимагати від жінок. Рішенням Федерального Верховного суду від 4 травня 2012 року подана заявником скарга була відхилена. Посилаючись на статтю 14 Конвенції (заборона дискримінації) разом із статтею 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя), заявник скаржився на те, що він зазнав дискримінації порівняно із вдовами, які несуть особисту відповідальність за виховання дітей, а отже, має право на допомогу на виховання дітей. Оцінка Суду Стаття 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8 Конвенції ЄСПЛ встановив, що скарга заявника підпадала під дію статті 8 Конвенції, оскільки метою виплати пенсії вдові або вдівцеві було надання можливості тому з подружжя, який її / його пережив, організувати належним чином своє сімейне життя. Крім того, оскільки на момент припинення виплати пенсії йому було 57 років і 59 років на час проголошення Федеральним Верховним судом рішення, чоловікові було б важко передбачити можливість працевлаштування, фактор, який мав практичний вплив на те, яким чином він організував своє сімейне життя. Тому стаття 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8 Конвенції була застосовною у цій справі. Щодо твердження заявника про дискримінацію за ознакою статі Суд зазначив, що чоловік дійсно зазнав нерівного ставлення у порівнянні із жінками, оскільки виплата йому пенсії була припинена, коли його молодша дочка досягнула повноліття, тоді як вдова за аналогічних підстав не втратила б права на пенсію. Що стосується об’єктивного характеру дискримінації, то Суд міг би врахувати аргумент Уряду про існування презумпції, згідно з якою чоловік надавав матеріальну допомогу своїй дружині, особливо коли вона мала дітей. Однак він визнав, що необхідний ретельний контроль за обґрунтованістю нерівності у ставленні. Він повторив, що лише «дуже вагомі підстави» можуть виправдати дискримінацію за ознакою статі, незалежно від того, жертвою була жінка чи чоловік. Суд не міг виключити, що впровадження пенсій лише вдовам могло бути виправдане роллю та статусом, що надано жінкам на момент прийняття відповідного закону у 1948 році. Однак Суд зазначив, що Конвенція є «живим інструментом», який потрібно було тлумачити з урахуванням сучасних умов, і встановив, що презумпція щодо матеріального забезпечення своєї дружини, особливо коли вона мала дітей, більше не є дійсною і не могла виправдати різницю у ставленні до заявника, який був жертвою. ЄСПЛ підкреслив, що дружина заявника загинула в результаті дорожньо- транспортної пригоди, коли їхнім дітям було один рік та дев’ять місяців і чотири роки. З того часу заявник виховував дітей сам, не маючи можливості продовжувати свою роботу. Після досягнення заявником 57-річного віку йому вже не виплачувалися пенсійні виплати, упродовж 16 років він не здійснював діяльності, пов’язаної із одержанням прибутку. ЄСПЛ не зміг зрозуміти, чому заявник мав би менші труднощі в поверненні на ринок праці в такому віці, аніж жінка за таких самих обставин, або чому припинення виплати пенсії мало б менш негативні наслідки для заявника, ніж для вдови за аналогічних обставин. ЄСПЛ не зміг дійти висновку, що у цій справі існували «дуже вагомі підстави», щоб виправдати різницю у ставленні за ознакою статі, про яку стверджував заявник. Тому Суд установив, що Уряд не надав жодного розумного обґрунтування нерівності у поводженні із заявником. Отже, мало місце порушення статті 14 Конвенції разом із статтею 8 Конвенції. Висновок Порушення статті 14 Конвенції (заборона дискримінації) у поєднанні зі статтею 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного житя). Рішення в цій справі ухвалене Палатою 20 жовтня 2020 року і набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.
Full & Egal Universal Law Academy