ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
ЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «БАКЧИЖОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF BAKCHIZHOV v. UKRAINE)
(Заява № 24874/08)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
30 жовтня 2018 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Бакчижов проти України»
Європейський суд з прав людини (Четверта секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Фаріс Вегабовіч (Faris Vehabović), Голова,
Карло Ранцоні (Carlo Ranzoni),
Петер Пацолай (Péter Paczolay), судді,
та Андреа Там’єтті (Andrea Tamietti), заступник Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 09 жовтня 2018 року,
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявою (№ 24874/08), яку 07 травня 2008 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Олександр Вікторович Бакчижов (далі – заявник).
2. Заявника, якому була надана правова допомога, представляв
пан М.О. Тарахкало, юрист, який практикує у м. Київ. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження пан І. Ліщина з Міністерства юстиції.
3. 11 січня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд. 09 жовтня 2013 року Уряду було запропоновано надати зауваження щодо скарг заявника на стверджуване жорстоке поводження у виправній колонії, неналежні умови тримання його під вартою, ненадання йому належної медичної допомоги та відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим, а також його скарг на примусову працю у виправній колонії, перегляд його кореспонденції адміністрацією виправної колонії та перешкоджання здійсненню його права на подання індивідуальної заяви. Решта скарг у заяві були визнані неприйнятними відповідно до пункту 3 Правила 54 Регламенту Суду.
4. Уряд заперечив проти розгляду заяв комітетом. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його.
ФАКТИ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Заявник народився у 1969 році та проживає у м. Київ.
6. 22 січня 2007 року суд першої інстанції визнав заявника винним у заподіянні тілесних ушкоджень іншій особі та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк п’ять років.
7. 28 березня 2007 року та 23 жовтня 2007 року Апеляційний суд Київської області та Верховний Суд України відповідно залишили вирок щодо заявника без змін.
8. З 13 квітня 2007 року до 17 червня 2011 року заявник відбував своє покарання у Бориспільській виправній колонії (далі – виправна колонія).
9. 17 червня 2011 року він був умовно-достроково звільнений.
A. Тримання під вартою у виправній колонії
1. Виклад подій заявника
10. У своїх первинних доводах заявник зазначив, що він утримувався у брудних камерах з поганою вентиляцією та недостатнім опалюванням взимку. Ув’язнені, які страждали на ВІЛ та туберкульоз, трималися разом зі здоровими засудженими. Харчування та вода, які надавалися йому та іншим ув’язненим, були неналежними та небезпечними для їхнього здоров’я.
11. У своїй відповіді на зауваження Уряду заявник також стверджував, що камери були переповненими. Не зазначивши періоди тримання його під вартою у конкретних камерах, він стверджував, що він утримувався у чотирьох камерах з такими характеристиками:
- 1 камера розміром близько 70 квадратних метрів, у якій утримувалося 50 ув’язнених;
- 2 камера розміром близько 100-120 квадратних метрів, у якій утримувалося 85 ув’язнених;
- 3 камера розміром близько 120-130 квадратних метрів, у якій утримувалося 110 ув’язнених;
- 4 камера розміром близько 45 квадратних метрів, у якій утримувалося 35 ув’язнених.
12. Засуджені часто зазнавали жорстокого поводження охоронців, у тому числі незаконного поміщення в одиночні камери у штрафному ізоляторі, словесного та фізичного насильства і погроз. Неодноразово у денний час, коли ув’язнені були відсутні, у камері заявника здійснювалися обшуки, внаслідок яких у камері залишався безлад, а деякі особисті речі та документи з матеріалів справи заявника зникли. Деякі обшуки здійснювалися вночі. У результаті заявник зазнавав страху та стресу.
13. Під час тримання заявника під вартою йому не надавалась належна медична допомога. Зокрема, він не пройшов ретельне медичне обстеження, а також не було розроблено довгострокової стратегії його лікування. Він отримував лише періодичне та симптоматичне лікування.
14. Під загрозою дисциплінарного покарання заявник був змушений працювати понаднормово, часто від дванадцяти до чотирнадцяти годин на день, сім днів на тиждень. Він не отримував належної винагороди за виконану роботу.
15. Адміністрація виправної колонії переглядала всю кореспонденцію заявника, у тому числі листи до та від Суду, вибірково не надсилала листи або надсилала чи доставляла їх із затримкою. Наприклад, його лист до Суду від 23 лютого 2009 року (який Суд фактично отримав вчасно) не був надісланий адміністрацією виправної колонії, а лист Суду від 21 січня 2011 року був отриманий ним через місяць після його відправки Судом. Тому він був змушений надсилати деякі листи до Суду через друзів, які були на свободі. Заявник також надав Суду копії листів, які він від нього отримав, перебуваючи у виправній колонії, на одному з яких була печатка виправної колонії.
16. Згідно з твердженнями заявника, він доводив зазначені питання до відома різних органів влади, у тому числі прокуратури. Проте його скарги або не відправлялися або були проігноровані.
2. Виклад подій Уряду
(a) Побутові умови тримання під вартою
17. Уряд оскаржив достовірність частини доводів заявника щодо умов тримання його під вартою, зокрема його тверджень про тримання у камерах з неналежними санітарними та гігієнічними умовами разом із засудженими, які страждали на туберкульоз. У зв’язку з цим Уряд зауважив, що заявник не підтвердив ці твердження жодними доказами.
18. Уряд стверджував, що відповідно до національного законодавства хворі на туберкульоз засуджені утримувалися окремо від інших засуджених. З метою виявлення тих, хто страждав на це захворювання, один раз на рік проводилися відповідні медичні обстеження.
19. Їжа та вода регулярно перевірялися та були належної якості. Опалювання функціонувало належним чином, а зимою температура у камері коливалась від 18oC до 20oC. Санітарні умови були відповідними. На підтримку свого викладу фактів Уряд надав видані начальником виправної колонії у відповідь на запит Уряду довідки щодо житлових умов у виправній колонії, витяг з особової картки заявника про забезпечення постільною білизною та акти про проведені у липні та жовтні 2011 року дезінфекції.
(b) Медична допомога
20. Уряд стверджував, що протягом усього періоду тримання заявника під вартою у виправній колонії йому надавалося належне лікування у зв’язку з різними хворобами, на які він скаржився, і стан його здоров’я загалом залишався стабільним.
21. Відповідно до наданої Урядом узагальненої інформації з медичної картки заявника, після прибуття до виправної колонії у
квітні 2007 року заявник пройшов медичне обстеження і був визнаний здоровим; він не звертався за медичною допомогою до березня
2009 року.
22. 02 березня 2009 року заявнику було діагностовано загострення хронічного бронхіту і надано відповідне лікування.
23. 05 березня та 05 квітня 2009 року заявнику було діагностовано поперековий радикулоневріт та призначене відповідне лікування (диклофенак та меновазин).
24. 23 вересня 2008 року та 29 квітня 2009 року було встановлено, що заявник страждав на дерматит та йому було призначене відповідне лікування.
25. 12 травня 2010 року заявнику було діагностовано можливу гіпертонічну хворобу та призначене лікування.
(c) Інші питання, пов’язані з триманням заявника під вартою
26. Уряд не зміг надати жодної фактичної інформації про те, чи застосовувалася охоронцями виправної колонії до заявника будь-яка сила або про здійснені у його камері обшуки, оскільки строк давності зберігання відповідних документів закінчився і записи були знищені. Уряд також зазначив, що скарга заявника на жорстоке поводження була викладена у надто загальних формулюваннях та не підтверджувалася доказами.
27. Уряд оскаржив достовірність доводів заявника щодо його примусової праці. Він доводив, що заявник виконував роботу, яку зазвичай ув’язнені зобов’язані виконувати згідно з відповідним національним законодавством, та отримував відповідну винагороду. Зазвичай він виконував завдання господарчої обслуги. Коли він відмовився від запропонованих робіт, він безоплатно залучався до різних видів робіт з благоустрою виправної колонії на час не більше двох годин на день.
28. Уряд не надавав жодної інформації щодо твердження заявника про перегляд його кореспонденції адміністрацією виправної колонії. Щодо листування заявника з Судом Уряд заперечив, що всі надіслані йому листи відкривалися. Згідно з виданою начальником виправної колонії довідкою, на яку посилався Уряд, заявник відправив лише одного листа до Суду 03 грудня 2008 року та не отримав відповіді.
29. Зрештою, Уряд стверджував, що заявник не подавав до національних органів влади жодних скарг на побутові умови тримання його під вартою, стверджуване жорстоке з ним поводження та неналежність наданої йому медичної допомоги.
B. Стверджувана відсутність доступу до матеріалів справи
30. 07 травня 2008 року заявник подав цю заяву до Суду.
31. Неодноразово до і після подання його заяви до Суду заявнику за його клопотаннями надавалися копії різних документів з матеріалів його справи, у тому числі вирок від 22 січня 2007 року та ухвала
від 28 березня 2007 року у його кримінальній справі, обвинувальний висновок щодо нього та скарги на вирок.
32. Листами від 08 та 15 вересня 2008 року Броварський міськрайонний суд, де зберігалися матеріали його справи, поінформував заявника, inter alia, що в матеріалах справи були відсутні його касаційні скарги або будь-які відповіді чи ухвали Верховного Суду України. Броварський міськрайонний суд залишив без задоволення клопотання заявника про надання йому копії всіх матеріалів кримінальної справи у зв’язку з відсутністю для цього законодавчих підстав.
33. Листом від 14 січня 2009 року Суд запропонував заявнику надати копію постанови Верховного Суду України від 23 жовтня 2007 року. Після отримання цього листа 07 лютого 2009 року заявник звернувся до Броварського міськрайонного суду та Верховного Суду України з проханням надати копії їхніх відмов у наданні йому необхідної постанови чи копії його клопотання з відміткою про його отримання.
34. 17 лютого 2009 року Броварський міськрайонний суд поінформував заявника, що будь-які листи чи ухвали Верховного Суду України в матеріалах справи були відсутні.
35. 09 квітня 2009 року заявнику була надана копія постанови Верховного Суду України у його кримінальній справі, а 13 квітня 2009 року він надіслав її до Суду.
36. 12 вересня 2009 року за клопотанням заявника його було ознайомлено з документами щодо його тримання під вартою у виправній колонії.
37. 17 червня 2011 року, після його звільнення з виправної колонії, заявнику був наданий повний доступ до матеріалів його кримінальної справи.
ПРАВО
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ
38. Заявник скаржився, що він тримався під вартою у нелюдських умовах, не отримував належну медичну допомогу та зазнавав жорстокого поводження охоронців виправної колонії.
Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:
«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»
A. Прийнятність
1. Стверджуване жорстоке поводження у виправній колонії
39. Насамперед Суд вважає скаргу заявника на те, що він зазнавав жорстокого поводження у виправній колонії нечіткою та недостатньо деталізованою. Тією мірою, якою скарга стосується певних випадків фізичного насильства охоронців виправної колонії, заявник не надав жодних деталей щодо відповідних подій, а в матеріалах справи немає жодних доказів, що до нього застосовувалася яка-небудь сила.
40. Наскільки можна зрозуміти заявника, як такого, що скаржиться за цим пунктом на стрес, якого він зазнав внаслідок обшуків охоронцями виправної колонії (див. пункт 12), Суд вважає, що страждання заявника у результаті обшуків не досягнули необхідного ступеня суворості, який би становив нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження.
41. Крім того, немає доказів зникнення якихось документів заявника після обшуків, як він стверджував, та не вбачається, що у зв’язку з цим він скаржився до національних органів влади. Зрештою твердження заявника про загальне негативне ставлення до засуджених з боку адміністрації виправної колонії є розпливчастим та не підтверджене доказами.
42. Отже, Суд доходить висновку, що заявник не висунув небезпідставну скаргу щодо наведених випадків. Він відхиляє цю частину заяви як явно необґрунтовану відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
2. Медична допомога
43. Суд зазначає, що скарга заявника на неналежну медичну допомогу у виправній колонії також обмежується загальними формулюваннями, що він не пройшов ретельне медичне обстеження, що не було розроблено довготривалу стратегію його медичного лікування та що йому надавалося лише періодичне і симптоматичне лікування (див. пункт 13). Жодне твердження не є достатнім per se для того, щоб Суд дійшов висновку, що було порушено статтю 3 Конвенції. Зокрема, не було надано жодних доказів і не було висунуто жодних тверджень, що заявник потребував конкретного виду лікування, а органи влади відмовилися вжити необхідні заходи у зв’язку з цим або що стан його здоров’я значно погіршився під час тримання під вартою (див. для порівняння рішення у справах «Логвиненко проти України» (Logvinenko v. Ukraine), заява № 13448/07, пункти 68 та 69, від 14 жовтня 2010 року, та «Барило проти України» (Barilo v. Ukraine), заява № 9607/06, пункти 69 – 71, від 16 травня 2013 року).
44. Навпаки, з наданих Урядом документів, які заявник не оспорював, вбачається, що під час медичного огляду заявника після його прибуття до виправної колонії в нього не було виявлено жодних особливих проблем зі здоров’ям. Також вбачається, що заявник декілька разів звертався до медичної частини з конкретними проблемами зі здоров’ям, у тому числі, болем у спині. Ці скарги були розглянуті органами влади (див. пункти 21 – 25). Загалом ніщо не вказує на те, що вони розглянули їх неналежним чином.
45. Крім того, немає жодної згадки про які-небудь скарги з цього питання на національному рівні.
46. За відсутності будь-яких конкретних фактів та відомостей на підтримку тверджень заявника, Суд вважає, що він недостатньо обґрунтував свої скарги за статтею 3 Конвенції щодо стверджуваної неналежності наданої у виправній колонії медичної допомоги
(див., mutatis mutandis, рішення у справі «Устянцев проти України» (Ustyantsev v. Ukraine), заява № 3299/05, пункти 63 – 65, від 12 січня 2012 року).
47. З цього випливає, що ця частина заяви має бути визнана неприйнятною як явно необґрунтована відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
3. Побутові умови тримання під вартою
48. Уряд стверджував, що ця частина скарги заявника була неприйнятною у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту. Він доводив, що заявник міг звернутися зі своєю скаргою до прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів в органах і установах виконання покарань. Будь-яка винесена прокурором постанова також могла бути оскаржена до національних судів.
49. Суд зазначає, що він вже неодноразово відхиляв заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту, встановлюючи, що засіб юридичного захисту, на який посилався Уряд, був неефективним у зв’язку з недоведеністю того, що використання такого засобу юридичного захисту змогло б забезпечити покращення умов тримання заявника під вартою (див., серед нещодавніх джерел, рішення у справі «Закшевський проти України» (Zakshevskiy v. Ukraine), заява № 7193/04, пункти 57 та 59, від 17 березня 2016 року). Суд не вбачає підстав відходити від цього висновку у цій справі, а тому вважає, що ця частина скарг заявника не може бути відхилена через невичерпання національних засобів юридичного захисту.
50. Суд також зазначає, що скарга заявника на побутові умови тримання його під вартою не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
B. Суть
51. Уряд доводив, що побутові умови тримання заявника під вартою у виправній колонії були сумісними зі статтею 3 Конвенції.
52. Доводи заявника щодо умов тримання його під вартою у виправній колонії викладені у пунктах 10 та 11.
53. Передусім Суд зазначає, що сторони надали різні описи умов тримання заявника під вартою.
54. Проте він зазначає, що Уряд не оспорив та не прокоментував будь-яким чином твердження заявника щодо переповнення камер виправної колонії.
55. У зв’язку з цим Суд повторює, що при встановленні того, чи є умови тримання такими, «що принижують гідність» у розумінні
статті 3 Конвенції, серйозний брак простору у в’язничних камерах чи переповненість вважається впливовим чинником та може становити порушення як сам по собі, так і у сукупності з іншими недоліками (див. рішення у справі «Муршич проти Хорватії» [ВП] (Muršić v. Croatia) [GC], заява № 7334/13, пункт 104, від 20 жовтня 2016 року). Зокрема, коли особистий простір ув’язненого складає менше 3 кв. м житлової площі у густозаселеній тюремній камері, відсутність особистого простору вважається настільки гострою, що виникає обґрунтована презумпція порушення статті 3 Конвенції. Тягар доведення покладається на Уряд держави-відповідача, який, однак, може спростувати цю презумпцію, продемонструвавши існування факторів, здатних належним чином компенсувати надзвичайний брак відведеного особистого простору (там само, пункти 126 – 128 та 137).
56. За відсутності будь-яких коментарів Уряду з цього питання Суд схильний віддати перевагу фактичним доводам заявника з цього питання. Таким чином, Суд визнає, що протягом чотирьох років позбавлення волі заявник тримався у камерах, у яких йому відводилося менше мінімальної стандартної житлової площі у 3 квадратні метри у густозаселеній тюремній камері (див. згадане рішення у справі «Муршич проти Хорватії» (Muršić v. Croatia), пункт 110). Більше того, Уряд не навів документів чи аргументів, здатних спростувати обґрунтовану презумпцію порушення статті 3 Конвенції, що виникає у цій справі. Зокрема, він не продемонстрував існування факторів, здатних належним чином компенсувати такий надзвичайний брак відведеного особистого простору, якщо це було якимось чином можливо.
57. З огляду на наведені міркування Суд доходить висновку, що умови тримання заявника під вартою становили таке, що принижує гідність, поводження у порушення статті 3 Конвенції.
58. З огляду на ці висновки Суд не вважає за необхідне розглядати твердження заявника щодо інших аспектів побутових умов тримання його під вартою, окрім пов’язаних з переповненням.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 34 КОНВЕНЦІЇ
59. Заявник скаржився на неможливість отримати копії документів для обґрунтування своєї заяви. Він також стверджував, що органи влади перешкоджали його листуванню з Судом.
Заявник посилався на статтю 34 Конвенції, яка передбачає:
«Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов’язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.»
A. Доводи сторін
60. Уряд заперечив проти тверджень заявника, стверджуючи по суті про відсутність втручання у його кореспонденцію, оскільки заявник надіслав до Суду лише один лист, на він який не отримав відповіді.
61. Уряд також стверджував, що національне законодавство в принципі не вимагало від органів влади безкоштовного надання ув’язненим копій документів з матеріалів їхніх справ. Незважаючи на це заявник зрештою отримав копії документів, за якими він звертався до органів влади. За його клопотанням йому також був наданий доступ до документів щодо його тримання під вартою.
62. Зрештою Уряд доводив, що доступ заявника до таких документів ніколи не обмежувався, оскільки копії всіх документів, які він хотів отримати, могли бути зроблені на його прохання родичами, з якими він підтримував зв’язок.
63. У своїх первинних доводах заявник стверджував про існування затримок у відправленні/отриманні кореспонденції з та до Суду. Зокрема, він стверджував, що його лист до Суду від 23 лютого
2009 року не був відправлений адміністрацією виправної колонії та що лист Суду від 21 січня 2011 року був отриманий ним через місяць після його відправки Судом (див. пункт 15).
64. У відповідь на зауваження Уряду заявник оскаржив правдивість тверджень Уряду про відсутність листування між ним та Судом, надавши копії листів, отриманих ним від Суду під час його перебування у виправній колонії. Він також стверджував, що мав обґрунтовані підстави побоюватися переслідування через свої скарги до Суду, оскільки його кореспонденція переглядалась адміністрацією виправної колонії. У зв’язку з цим він був змушений надіслати декілька листів через своїх друзів, які перебували на свободі.
65. Він також стверджував, що його клопотання, надіслані до Верховного Суду України та Броварського міськрайонного суду
07 лютого 2009 року, в яких він просив надати копію постанови Верховного Суду України у кримінальному провадженні щодо нього (див. пункт 33), залишилися без відповіді.
B. Оцінка Суду
66. Суд наголошує, що у низці його попередніх рішень вже зазначались загальні принципи, які стосуються зобов’язання Договірної Держави не перешкоджати здійсненню права на подання індивідуальної заяви, гарантованого статтею 34 Конвенції
(див., наприклад, рішення у справі «Чайковський проти України» (Chaykovskiy v. Ukraine), заява № 2295/06, пункти 84 – 88,
від 15 жовтня 2009 року).
67. Щодо скарги заявника у цій справі стосовно стверджуваної неможливості отримати копії документів для його заяви Суд, перш за все, зазначає, що з його доводів не зрозуміло копії яких документів він безуспішно намагався отримати, та чи повідомив він органам влади, що ці документи були необхідні йому для провадження у Суді. При цьому з матеріалів справи вбачається, що зрештою йому були надані копії процесуальних рішень у його кримінальній справі, у тому числі постанова Верховного Суду України від 23 жовтня
2007 року, копію якої просив Суд (див. пункт 35). Згодом зазначена постанова була надіслана заявником до Суду. Заявнику також був наданий доступ до його особової справи щодо тримання його під вартою (див. пункт 36). Після його звільнення з виправної колонії у 2011 році йому був наданий повний доступ до матеріалів його кримінальної справи (див. пункт 37).
68. Щодо тверджень заявника про перешкоджання його листуванню із Судом Суд зазначає, що з власних доводів заявника вбачається, що листи Суду до нього у виправну колонію доходили. Навіть якщо припустити, що лист Суду від 21 січня 2011 року був переданий заявнику із затримкою (див. пункт 63), Суд доходить висновку, що сам по собі цей факт є недостатньою фактичною підставою для висновку, що українські органи влади свідомо перешкоджали листуванню заявника з конвенційними органами. Суд також зазначає, що насправді лист заявника від 23 лютого 2009 року був отриманий Судом вчасно (див. пункт 15).
69. Проте Суд не може не зазначити, що він вважає дивним, що, як вбачається, адміністрація виправної колонії не зберігала належних записів про листування заявника.
70. Щодо тверджень заявника, що його листи до Суду відкривалися та це породжувало потенційний ризик його переслідування адміністрацією виправної колонії, Суд зазначає, що він не виклав ці твердження детально та обґрунтовано і не надав жодних доказів того, що він насправді яким-небудь чином переслідувався через листування з Судом.
71. Отже, на підставі наявних в нього доказів Суд доходить висновку, що держава-відповідач дотрималася своїх зобов’язань за статтею 34 Конвенції.
III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТЕЙ 4, 8 ТА 13 КОНВЕНЦІЇ
72. Заявник також посилався на статті 4 (заборона рабства і примусової праці), 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) та 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту).
73. З огляду на факти справи, доводи сторін та наведені висновки за статтями 3 та 34 Конвенції Суд вважає, що основні юридичні питання у цій заяві були вирішені. Отже, Суд постановляє, що немає необхідності у винесенні окремого рішення щодо прийнятності та суті зазначених у попередньому пункті скарг (див. аналогічний підхід у рішеннях у справах «Варнава та інші проти Туреччини» [ВП] (Varnava and Others v. Turkey) [GC], заява № 16064/90 та 8 інших заяв,
пункти 210 – 211, ЄСПЛ 2009; «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014, з подальшими посиланнями; та «Мокану та інші проти Республіки Молдова» (Mocanu and Others v. The Republic of Moldova), заява № 8141/07, пункт 37, від 26 червня 2018 року).
IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
74. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»
A. Шкода
75. Заявник вимагав 40 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
76. Уряд заперечив проти цієї вимоги.
77. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 9 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди, якої він зазнав у результаті встановленого Судом порушення статті 3 Конвенції.
B. Судові та інші витрати
78. Заявник також вимагав 5 250 євро в якості компенсації судових витрат, понесених під час провадження у Суді, а також 420 євро та
210 євро в якості компенсації адміністративних та поштових витрат відповідно.
79. Уряд доводив, що розмір суми компенсації судових витрат, яку вимагав заявник, була надмірно високою, а решта вимог не підтверджувалася доказами.
80. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. У цій справі з огляду на наявні в нього документи та зазначені критерії, Суд вважає за розумне присудити 4 400 євро (що відповідає 5 250 євро з вирахуванням 850 євро – суми, отриманої в рамках правової допомоги) компенсації витрат, понесених під час провадження в Суді. Присуджена сума має бути сплачена на банківський рахунок захисника заявника, пана Тарахкала, як зазначено заявником (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Хлаіфія та інші проти Італії» [ВП] (Khlaifia and Others v. Italy) [GC], заява № 16483/12, пункт 288 та підпункт «а» пункту 12 резолютивної частини,
ЄСПЛ 2016 (витяги). Суд відхиляє решту вимог заявника щодо компенсації судових та інших витрат.
C. Пеня
81. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує прийнятною скаргу за статтею 3 Конвенції на умови тримання заявника під вартою, а решту скарг за цією статтею – неприйнятними;
2. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з умовами тримання заявника під вартою;
3. Постановляє, що Україна дотрималася своїх зобов’язань за
статтею 34 Конвенції;
4. Постановляє, що немає необхідності розглядати питання прийнятності та суть скарг за статтями 4, 8 та 13 Конвенції;
5. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 9 000 (дев’ять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди, які мають бути сплачені заявнику;
(ii) 4 400 (чотири тисячі чотириста) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат, які мають бути сплачені на банківський рахунок представника заявника,
пана Михайла Тарахкала;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 30 жовтня 2018 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Андреа Там’єтті
(Andrea Tamietti)
Заступник Секретаря
Фаріс Вегабовіч
(Faris Vehabović)
Голова
Full & Egal Universal Law Academy