Справа “Ангелєску проти Румунії”
(Anghelescu v. Romania 46430/99)
У рішенні, ухваленому 5 жовтня 2004 року у справі “Ангелєску проти Румунії”, Суд постановив:було порушено ст. 3 Конвенції щодо заборони поводження, яке принижує людську гідність;було порушено ст. 3 Конвенції, яке виявилось у неналежному і неефективному розслідуванні скарги заявника на негідне з ним поводження.
Відповідно до ст. 41 Конвенції Суд призначив сплатити заявнику 7 000 євро на відшкодування моральної шкоди.
Обставини справи
Заявник Барбу Ангелєску є громадянином Румунії, народився 1949 року і проживає у м. Турсінесті, Румунія.
Заявник і Уряд виклали різні версії подій.
П. Ангелєску стверджував, що він був затриманий просто за кермом свого автомобіля після того, як його наздогнала і змусила зупинитися поліцейська патрульна машина. Тоді ж, за словами заявника, між ним і поліцейськими зчинилася суперечка, в ході якої Б., один з поліцейських, спочатку сказав, що заявник п’яний “у туман”, а далі почав вживати щоразу різкіші висловлювання. Нарешті Б. навіть узявся душити затриманого і завдавати йому ударів кулаком.
Уряд стверджував, що заявник спробував утекти через те, що побоювався проходження тесту на вміст алкоголю у крові. Його агресивна поведінка призвела до сутички між ним та працівниками поліції, внаслідок якої постраждали і правоохоронці, і сам заявник.
Заявника було заарештовано на місці і допроваджено до лікарні для проходження тесту на наявність алкоголю у крові. Наступного дня щодо п. Ангелєску було порушено кримінальну справу за звинуваченням у вчиненні опору працівникам влади та відмову здати кров для аналізу. Прокурор санкціонував арешт заявника строком на 30 діб. Втім 25 квітня 1996 року п. Ангелєску було звільнено під заставу.
17 квітня 1996 року на запит прокуратури було проведено медичний огляд заявника. Того ж дня було складено лікарський висновок, у якому зазначалося, що на тілі п. Ангелєску було виявлено такі ушкодження: на правому боці шиї три кровопідтоки, на одному з яких була поверхнева рана; три кровопідтоки на лівому боці шиї і окремо подряпина, а також подряпини на ключиці й на чолі. У висновку вказувалося, що з огляду на характер ушкоджень заявнику може знадобитись від чотирьох до п’яти днів лікування.
Суд першої інстанції засудив заявника до одного року ув’язнення за вчинення опору працівникам влади і за дорожньо-транспортне правопорушення. Втім 18 жовтня 2001 року апеляційний суд постановив виправдальний вирок у справі п. Ангелєску, мотивуючи своє рішення, зокрема, показами свідка-очевидця про те, що один з працівників поліції грубо поводився із заявником. Апеляційний суд у своєму рішенні також зауважив, що оскільки працівники поліції поводилися із заявником неналежно, немає підстав звинувачувати п. Ангелєску у спробі втечі від них.
У час, коли відповідні події мали місце, а саме у травні 1996 року, заявник звернувся із заявою про порушення кримінальної справи щодо відповідних працівників поліції. Прокурором регіональної військової прокуратури було порушено кримінальну справу щодо поліцейського Б.. Проте у січні 1998 року слідство було закрито на тій підставі, що у діях Б. не було складу злочину, оскільки він не мав наміру завдати заявникові шкоди, а лише прагнув завадити йому утекти.
Заявник оскаржив рішення про закриття кримінальної справи щодо Б. Апеляцію п. Ангелєску було задоволено. Військовий трибунал, який розглядав зазначену скаргу, постановив, що слідство у справі щодо Б. було неповним, а відтак, повинно бути поновлено. Після відновлення слідства було проведено лише допит Б., інших слідчих дій не проводилось. І у вересні 2002 року справу знову було закрито.
Зміст рішення Суду
Заявник стверджував, що поводження, яке мало місце щодо нього з боку поліцейських під час дорожньої перевірки, було порушенням ст. 3 Конвенції.
Суд передусім взяв до уваги виправдальний вирок апеляційного суду щодо заявника, у якому вказувалося, що п. Ангелєску потерпів від образливих нападів з боку працівників поліції. З іншого боку, Суд зазначив, що слідство у кримінальній справі щодо Б., яке проводилось військовою прокуратурою, призвело до кардинально протилежного висновку, а саме висновку про те, що обвинувчений не мав наміру заподіяти заявнику шкоди. Втім, зазначений висновок не був підтриманий військовим трибуналом, який постановив поновити розслідування справи і виконати низку додаткових слідчих дій. Однак після поновлення розслідування жодних інших заходів, окрім додаткового допиту Б., проведено не було. Тому Суд відмовився взяти до уваги висновки, викладені у постанові про закриття кримінальної справи щодо Б., ухваленій військовим прокурором у вересні 2002 року.
Суд зауважив, що у нього немає підстав не погодитись з рішенням апеляційного суду, який розглядав кримінальну справу щодо заявника. Оскільки на підставі поданих до Суду матеріалів він сам дійшов висновку про те, що поліцейські першими заподіяли шкоду п. Ангелєску, хоча й застосування сили не було необхідним з огляду на поведінку заявника. Заявник зазнав легких тілесних ушкоджень, які не мали серйозних наслідків для його здоров’я. Втім Суд визнав дії працівників поліції, які призвели до цих ушкоджень, поводженням, яке принижує людську гідність. Тому Суд постановив, що мало місце порушення ст. 3 Конвенції у цій частині.
Стосовно грунтовності розслідування, яке проводлось компетентними органами за скаргою заявника на неналежне з ним поводження, Суд зазначив, що у нього виникли певні сумніви щодо незалежності військових прокурорів, які взяли участь у розслідуванні, особливо з огляду на чинне на той час процесуальне законодавство і на зміни, які згодом були внесені до нього згодом. Військові прокурори були службовцями дійсної служби, так само як і поліцейські. І на час, коли проводилось розлідування, військові прокурори входили до системи військових сил, яка твердо будувалась за принципом вертикального (ієрархічного) підпорядкування.
До того ж Суд висловив подив стосовно того факту, що прокуратура не виконала у повному обсязі вказівки військового трибуналу, який ухвалив рішення про поновлення слідства у справі Б.
Отож, виходячи з наведених вище аргументів, Суд дійшов висновку, що компетентні органи не провели належного та ефективного розслідування у відповідь на скаргу заявника на неналежне з ним поводження з боку працівників поліції. Тому Суд постановив, що мало місце порушення ст. 3 Конвенції також і у цій частині.
Реферативний переклад з англійської мови та опрацювання рішення здійснено у Львівській лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України М.Ю. Пришляк та П.М. Рабіновичем.
Full & Egal Universal Law Academy