Цей переклад підготовлений Радою Європи в межах Плану дій Ради Європи для України на 2018-2021 роки та фінансований за рахунок коштів на рівні Плану дій, наданих Естонією, Ірландією, Латвією, Литвою, Ліхтенштейном, Люксембургом, Нідерландами, Норвегією, Польщею, Румунією, Туреччиною, Угорщиною, Фінляндією, Чеською Республікою, Швейцарією, Швецією та Канадою.
This translation is produced by the Council of Europe within the framework of the Council of Europe Action Plan for Ukraine 2018-2021 and funded with Action Plan-level funds provided by the Czech Republic, Estonia, Finland, Hungary, Ireland, Latvia, Liechtenstein, Lithuania, Luxembourg, the Netherlands, Norway, Poland, Romania, Sweden, Switzerland, Turkey and Canada.
Barnea і Caldararu проти Італії - 37931/15
Рішення від 22.6.2017 [Секція I]
Стаття 8
Стаття 8-1
Повага до сімейного життя
Дитина розлучена з батьками і проголошена такою, яка має бути усиновлена, через скрутні умови життя родини: порушення Факти – Заявники – ромська сім’я. Батьки (двоє перших заявників) і четверо їхніх дітей (троє з них інші заявники) жили у таборі у скрутних умовах. У червні 2009 року наймолодша дочка була поміщена до державного закладу, а у грудні 2010 суд проголосив її такою, яка має бути усиновлена: заявникам переважно закидали те, що вони не створили для дитини належні матеріальні умови і віддавали її третій особі. Проте у жовтні 2012 року апеляційний суд вирішив, що дитина протягом шести місяців має поступово повертатись у свою сім’ю. Але соціальні сліжби не виконали це рішення, і у листопаді 2014 року суд продовжив перебування дитини у прийомній сім’ї. У січні 2015 року апеляційний суд скасував це рішення, проте зберіг перебування дитини у прийомній сім’ї, де вона жила вже протягом шести років. Зрештою, у серпні 2016 року суд постановив, що дитина має повернутись до батьків. Це повернення відбулось у вересні 2016 року і було дуже тяжким для дитини. Право – Стаття 8: Незважаючи на можливість розсуду держави-відповідача, італійські органи влади не зробили належних і достатніх зусиль для забезпечення права заявників на проживання зі своєю дитиною між червнем 2009 і листопадом 2016 року, враховуючи умови їх відокремлення та невиконання рішення апеляційного суду від 2012 року, яке передбачало повернення дитини до її рідної сім’ї, таким чином ігноруючи право заявників на повагу до їхнього сімейного життя. По-перше, причини, наведені судом першої інстанції для відмови у поверненні дитини до заявників та для встановлення можливості її усиновлення, не є "винятковими" обставинами, які могли б виправдати порушення родинних зв’язків. Перед тим, як віддати дитину під опіку і відкрити процедури щодо усиновлення, органи влади мали вжити конкретних заходів, щоб створити для дитини можливість жити із заявниками. Дійсно, жодного разу у ході провадження не було згадано ні про випадки насильства чи жорстокого поводження, ні про сексуальне насильство, ні про недостатню емоційну прив’язаність, ні про психічну неврівноваженості батьків. Навпаки, зв’язки між заявниками та дитиною були особливо сильними. Заявники були здатні виконувати свою батьківську роль і не мали негативного впливу на розвиток дитини. Згідно з першим висновком експертизи, необхідно було розпочати процес реінтеграції, щоб створити умови для повернення дитини до її (своєї) сім’ї. По-друге, незважаючи на рішення апеляційного суду від 2012 року, протягом зазначеного шестимісячного періоду не було запроваджено жодних планів зближення між заявниками та дитиною. Після цього суд продовжив проживання в прийомній сім’ї і зменшив кількість зустрічей дитини з сім’єю до чотирьох на рік, з огляду на поведінку та матеріальні умови життя заявників, потенційні труднощі для інтеграції дитини у свою рідну сім’ю та глибокі зв’язки з прийомною сім’єю. Проте той факт, що дитина може бути розміщена в умовах, сприятливіших для її виховання, не може сам по собі виправдати вилучення її з-під піклування біологічних батьків. У даній справі освітні та емоційні можливості заявників не були поставлені під сумнів і були неодноразово визнані апеляційним судом. По-третє, хоча рішення суду першої інстанції було згодом скасоване у 2015 році, однак Апеляційний суд підтвердив проживання у прийомній сім’ї на тій підставі, що зі спливом часу з прийомною сім’єю були встановлені дуже сильні зв’язки, і що повернення до заявників більше не було можливим. Проте, ефективна повага до сімейного життя вимагає, аби майбутні відносини між батьками і дитиною вирішувалися виключно на основі всіх відповідних чинників, а не просто через сплив часу. У даній справі причини, наведені спочатку соціальними службами, згодом прокурором і судом у справах неповнолітніх для відмови у поверненні С. до заявників, не становлять "цілком виняткових" обставин, які могли б виправдати розірвання сімейних зв’язків. Суд вважає, що у зв’язку зі спливом часу та інтеграцією С. у прийомну сім’ю, національні суди змогли відмовити у поверненні дитини. Таким чином, сплив часу, внаслідок інертності соціальних служб у здійсненні запропонованого зближення, а також мотиви, наведені судом у справах неповнолітніх для продовження тимчасового проживання дитини, перетворились на вирішальні фактори, які стали на перешкоді возз’єднанню заявників та шостої заявниці, яке мало відбутися у 2012 році. Висновок: порушення (одноголосно). Стаття 41: 40 000 EUR на відшкодування моральної шкоди. (див. Kutzner проти Німеччини, 46544/99, 26 лютого 2002, Інформаційне повідомлення 39 ; Couillard Maugery проти Франції, 64796/01, 1 липня 2004, Інформаційне повідомлення 66 ; Clemeno і Інші проти Італії, 19537/03, 21 жовтня 2008, Інформаційне повідомлення 112 ; Saviny проти України, 39948/06, 18 грудня 2008, Інформаційне повідомлення 114 ; B. проти Румунії (№ 2), 1285/03, 19 лютого 2013, Інформаційне повідомлення 160 ; R.M.S. проти Іспанії, 28775/12, 18 червня 2013, Інформаційне повідомлення 164 ; Zhou проти Італії, 33773/11, 21 січня 2014, Інформаційне повідомлення 170 ; Soares de Melo проти Португалії, 72850/14, 16 лютого 2016, Інформаційне повідомлення 193)
Full & Egal Universal Law Academy