ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «БЕЛЕЙ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF BELEY v. UKRAINE)
(Заява № 34199/09)
РІШЕННЯ
У текст рішення 05 липня 2019 року було внесено зміни
відповідно до Правила 81 Регламенту Суду
СТРАСБУРГ
20 червня 2019 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Белей проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Йонко Грозєв (Yonko Grozev), Голова,
Габріеле Куцско-Штадльмайер (Gabriele Kucsko-Stadlmayer),
Ладо Чантурія (Lado Chanturia), судді,
та Мілан Блашко (Milan Blaško), заступник Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 28 травня 2019 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявою (№ 34199/09), яку 21 серпня 2009 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Віталій Миколайович Белей (далі – заявник).
2. Спочатку заявника представляв пан М. Чернобай, юрист, який практикує у м. Донецьк, який від імені заявника надав зауваження щодо прийнятності та суті справи, а також вимоги щодо справедливої сатисфакції. 04 березня 2017 року заявник звернувся до Суду з проханням продовжити листування з ним, оскільки він втратив зв’язок із паном Чернобаєм. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження пан І. Ліщина.
3. Заявник скаржився за статтями 3 і 13 Конвенції на катування під час тримання у відділі міліції та непроведення ефективного розслідування у зв’язку з цим, а також за підпунктом «с» пункту 1 статті 5 Конвенції на незаконне тримання його під вартою у період
з 27 до 28 травня 2008 року.
4. 10 березня 2010 року про скарги заявника за статтею 3 Конвенції та підпунктом «с» пункту 1 статті 5 Конвенції було повідомлено Уряд.
5. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом, але не навів жодних підстав. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його.
ФАКТИ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Заявник народився у 1977 році та проживає у Полтавській області.
A. Стверджуване тримання заявника під вартою, жорстоке поводження та подальша перевірка
7. Згідно з твердженнями заявника, який на момент подій проживав у м. Донецьк, 27 травня 2008 року йому зателефонував працівник міліції та попросив його з’явитися до Головного управління міліції в Донецькій області для обговорення його попередньої служби в міліції. Після прибуття заявника до міліції о 10 год. 00 хв. йому сказали, що він не зможе піти, оскільки його мають затримати. У нього відібрали мобільний телефон та вимкнули його. Через дві години прибули працівники міліції м. Волноваха та доставили заявника до Волноваського районного відділу міліції, де приблизно о 14 год. 00 хв. працівники міліції Г, П. і С. почали погрожувати йому та вимагати зізнатися у вчиненні вбивства А. Він відмовився, тому приблизно
о 21 год. 00 хв. вони надягнули йому на зап’ястя наручники у положенні із заведеними за спину руками, штовхнули на підлогу, наділи йому на голову поліетиленовий пакет, перекривши йому доступ кисню, підключили та увімкнули електрошоковий пристрій, приєднаний до його правого зап’ястя, і почали бити по голові й тілу. Через півгодини жорстокого поводження заявник знепритомнів. Коли він прийшов до тями, Г. знову надяг йому на голову поліетиленовий пакет. Боячись подальшого жорстокого поводження, заявник погодився дати письмові показання, датовані 28 травня 2008 року, щодо вбивства А. Один з працівників міліції змусив його розписатися у порожній графі книги обліку відвідувачів відділу міліції. Його тримали у відділі міліції до наступного вечора, коли о 19 год. 52 хв. його доставили до слідчого Ш. Коли останній почав складати протокол затримання відповідно до статті 115 Кримінально-процесуального кодексу України Т., захисник із м. Донецьк, яку найняв батько заявника, зайшла до кабінету Ш. та поінформувала його, що надаватиме заявнику юридичну допомогу.
8. Згідно з твердженнями Уряду 27 травня 2008 року о 19 год. 10 хв. заявник прийшов до Волноваського районного відділу міліції для «надання пояснень» та пішов о 21 год. 10 хв. того вечора. 28 травня 2008 року о 09 год. 10 хв. він повторно прийшов до відділу міліції для «надання пояснень» та пішов об 11 год. 40 хв. О 19 год. 52 хв. заявника затримали у присутності його захисника Т.
9. Згідно із записами у книзі обліку відвідувачів відділу міліції 27 травня 2008 року заявник прибув до відділу міліції о 19 год. 10 хв. та пішов о 21 год. 10 хв. 28 травня 2008 року він прибув до відділу міліції о 09 год. 10 хв. та пішов об 11 год. 40 хв., тоді як Т. прийшла до відділу міліції о 19 год. 10 хв. 28 травня 2008 року було зроблено лише два зазначені записи. У наданій Урядом копії книги обліку відвідувачів колонки із підписами відвідувачів немає.
10. Згідно з книгою обліку доставлених до відділу міліції 28 травня 2008 року о 19 год. 52 хв. заявника доставили до відділу міліції за підозрою у вчиненні умисного вбивства при обтяжуючих обставинах.
11. У протоколі затримання, складеному Ш. 28 травня 2008 року з 19 год. 52 хв. до 20 год. 12 хв., містилася скарга заявника на побиття працівниками міліції 27 травня 2008 року о 21 год. 00 хв. У ньому також було зазначено про прохання заявника доставити його до лікарні для проведення медичного огляду. У протоколі зазначалося, що батька заявника повідомили про його затримання.
12. З матеріалів справи вбачається, що увечері 28 травня 2008 року Ш. дозволив Т. коротку розмову із заявником. Під час їхньої розмови Г., як стверджувалося, наблизився до них, накричав на Т. та погрожував їй. Пізніше Т. написала на Г. скаргу у книзі обліку відвідувачів відділу міліції.
13. У протоколі обшуку, складеному 28 травня 2008 року та засвідченому свідками К. і Б., було зазначено, що під час обшуку у заявника нічого вилучено не було.
14. Того вечора приблизно о 21 год. 00 хв. заявника оглянули у місцевій лікарні. У медичній довідці лікарі зазначили, що заявник повідомив їм, що 27 травня 2008 року о 21 год. 00 хв. його побили працівники міліції. Вони зафіксували численні крововиливи, синці та садна на його обличчі, голові, зап’ястях і плечах.
15. Того вечора о 21 год. 45 хв. заявника помістили до Волноваського ізолятору тимчасового тримання (далі – ІТТ). Працівники ІТТ зафіксували численні тілесні ушкодження на обличчі, лобі, зап’ясткових суглобах, плечових суглобах і правому стегні заявника. Згодом черговий працівник ІТТ повідомив про ці тілесні ушкодження начальнику Волноваського відділу міліції.
16. 29 травня 2008 року заявник звернувся до прокурора міста зі скаргою на стверджуване жорстоке поводження з ним у Волноваському відділі міліції ввечері 27 травня та незаконне тримання його під вартою з 27 до 28 травня 2008 року. Зокрема, він детально описав стверджуване жорстоке поводження (як зазначено у пункті 7). Він також стверджував, що тримання його під вартою у цьому відділі міліції не було задокументовано, та лише після прибуття Т. черговий працівник міліції зробив запис у книзі обліку відвідувачів відділу міліції про його стверджуване відвідування відділу міліції 28 травня 2008 року о 09 год. 10 хв.
17. Того дня Т. поскаржилася прокурору, що під час її розмови із заявником у коридорі відділу міліції увечері 28 травня 2008 року їй погрожував Г., який днем раніше піддав заявника жорстокому поводженню.
18. Того дня заявника допитали. Окрім наведених у його скарзі прокурору тверджень, він зазначив, що один зі стверджуваних винуватців змусив його розписатися у порожній графі книги обліку відвідувачів відділу міліції.
19. Відповідно до постанови Ш. того дня П. провів судово-медичну експертизу заявника. Згідно з його експертним висновком, складеним 02 липня 2008 року, у заявника були численні крововиливи, синці та садна, кваліфіковані як легкі тілесні ушкодження. Вони утворилися від дії тупих предметів або ударів об них. Деякі з них (садна на правому передпліччі та лівому зап’ясті) були отримані не раніше ніж за добу до проведення експертизи, тоді як решта – від трьох до чотирьох днів (деякі крововиливи на обличчі, правому плечовому суглобі та правому плечі) або від п’яти до семи днів (синці на правій частині пахової області та лівому плечовому суглобі) до проведення експертизи. Низка інших (синці на голові, шиї, обличчі, лівому стегні та передпліччі, лівому зап’ясті та коліні, садна на правому передпліччі та лівій гомілці та подряпини на правій гомілці) могли бути заподіяні упродовж зазначеного заявником періоду. Ознак катування електричним струмом не було.
20. 12 листопада 2008 року заявник ознайомився із зазначеним висновком. Він вказав про свою незгоду з ним, оскільки в нього все ще були сліди від катування електричним струмом, не було оглянуто тілесні ушкодження на його зап’ясткових суглобах та не встановлено механізм їх спричинення. Він додав, що всі тілесні ушкодження були отримані у відділі міліції.
21. 03 червня 2008 року прокурор допитав заявника як підозрюваного у вчиненні вбивства А. Згідно з протоколом допиту перше питання прокурора стосувалося транспортних засобів, якими користувався заявник з 01 січня 2008 року «до моменту [його] затримання 27 травня 2008 року».
22. Після проведення дослідчих перевірок 07 червня, 07 серпня і 28 листопада 2008 року, 21 січня і 10 квітня 2009 року прокурор міста або його заступник відмовляли у порушенні кримінальної справи за скаргою заявника від 29 травня 2008 року. Зазначивши пояснення заявника про його побиття у відділі міліції 27 травня 2008 року та висновок експерта від 02 липня 2008 року, яким було встановлено можливість отримання заявником низки тілесних ушкоджень упродовж зазначеного ним періоду, прокурор встановив відсутність доказів спричинення йому цих тілесних ушкоджень саме у відділі міліції, а не в іншому місці, оскільки 27 і 28 травня 2008 року заявник не перебував у відділі міліції увесь час. Прокурор посилався на показання стверджуваних винуватців, слідчого Ш. та працівника міліції К., який був на чергуванні 28 травня 2008 року. Згідно з їхніми показаннями 27 травня 2008 року Г. зателефонували з Головного управління міліції в Донецькій області та поінформували про перебування у них заявника, який підозрювався у вчиненні злочину на території Волноваського району. Г. з іншим працівником міліції поїхали на автомобілі до м. Донецьк, куди прибули о 17 год. 00 хв. Вони забрали заявника та приблизно о 19 год. 00 хв. повернулися до Волноваського районного відділу міліції. Заявника не допитали того дня, оскільки він плутався у своїх відповідях на їхні запитання та просив дати йому певний час подумати. Він пішов з відділу міліції приблизно о 21 год. 00 хв. та поставив свій підпис у книзі обліку відвідувачів відділу міліції. Наступного дня він повернувся приблизно о 09 год. 00 хв. та дав письмові показання щодо вбивства А. Потім його попросили почекати, щоб його допитав Ш., проте він сказав, що чекатиме на нього на вулиці, та приблизно об 11 год. 00 хв. вийшов з приміщення відділу міліції, поставивши свій підпис у книзі обліку відвідувачів. О 19 год. 52 хв. Г. і С. доставили заявника до відділу міліції, а потім до Ш. Тілесних ушкоджень на ньому ніхто не бачив і наручники до нього не застосовувалися. Коли Ш. почав складати протоком затримання, до його кабінету увійшла Т. та повідомила, що її було призначено захисником заявника.
23. Заявник оскаржив постанови прокурора. У своїх апеляційних скаргах він повторно детально описав стверджуване жорстоке поводження з ним (як зазначено у пункті 7). Крім того, він зазначив, що його підписи у книзі обліку відвідувачів відділу міліції було підроблено, а коли він попросив дати йому книгу, щоб записати свої скарги, її від нього сховали. Написати у ній свою скаргу на Г. змогла лише Т.
24. 21 липня і 04 листопада 2008 року, 18 січня, 30 березня і 21 вересня 2009 року вищестоящий прокурор та Волноваський районний суд скасовували зазначені постанови, оскільки перевірки були поверхневими, та не було розглянуто всі зазначені заявником обставини. Постановами від 30 березня та 21 вересня 2009 року останній суд також дав прокурору вказівку призначити почеркознавчу експертизу підписів заявника у книзі обліку відвідувачів відділу міліції.
25. 14 січня 2010 року прокурор міста призначив почеркознавчу експертизу двох підписів, нібито поставлених заявником у книзі обліку відвідувачів 27 і 28 травня 2008 року. Проте того дня прокурор знову відмовив у порушенні кримінальної справи здебільшого з тих самих підстав, що і раніше.
26. 27 квітня 2010 року спеціаліст С. дійшов висновку, що підписи були справжніми. У поданих до Волноваського районного суду скаргах заявник стверджував, що був поінформований про результати зазначеної експертизи лише листом прокурора, проте документів із цими результатами йому надано не було.
27. 30 квітня 2010 року прокурор призначив додаткову судово-медичну експертизу заявника за вказівкою суду від 22 жовтня
2009 року (див. пункт 34). 06 травня 2010 року П. доповнив свій висновок від 02 липня 2008 року, додавши, що серед тілесних ушкоджень, які могли утворитися упродовж зазначеного заявником періоду, були також синці на спині.
28. 01 червня 2010 року заявник звернувся до Волноваського районного суду зі скаргою на постанову від 14 січня 2010 року. Він стверджував, inter alia, що якщо прокурор встановив, що 28 травня 2008 року приблизно о 20 год. 00 хв. заявника доставили до відділу міліції без видимих тілесних ушкоджень, а за результатами проведеного о 22 год. 00 хв. медичного огляду в нього було виявлено численні тілесні ушкодження, це означало, що він отримав їх 28 травня 2008 року у період з 20 год. 00 хв. до 22 год. 00 хв. Заявник також скаржився на невстановлення осіб, присутніх у відділі міліції
27 і 28 травня 2008 року, які могли бути свідками подій цих днів.
29. 08 жовтня 2010 року за клопотанням батька заявника, який діяв як його представник, двоє експертів з Харківської медичної академії післядипломної освіти, Г. і К., склали висновок судово-медичної експертизи. Цим висновком, який ґрунтувався на матеріалах судово-медичної експертизи від 29 травня 2008 року, було встановлено, що тілесні ушкодження заявника були спричинені тертям, здавлюванням і розтягуванням шкіри, а також ударами. Він зазнав щонайменше двадцяти двох ударів тупими твердими предметами. «Не виключалося», що синці на шиї та задній частині голови утворилися внаслідок здавлювання поліетиленового пакету. Синці та садна на передпліччях були «типовими» для ушкоджень від наручників; «не виключалося», що вони могли утворитися в результаті різкого підняття заведених за спину рук заявника іншою особою. Синець на лівому коліні заявника міг утворитися від удару по цій зоні тупим предметом; це могло статися в результаті його падіння. Синці на правій ділянці голови та щоках могли бути завдані ударами кулаком.
30. 27 квітня 2011 року Волноваський районний суд скасував постанову від 14 січня 2010 року у зв’язку з неповнотою та однобічністю перевірки. Зокрема, прокурор не виконав постанови суду, якою його було зобов’язано провести почеркознавчу експертизу. Він не розглянув той факт, що згідно з висновком експерта
від 02 липня 2008 року деякі тілесні ушкодження заявника утворилися упродовж зазначеного заявником періоду. Він також не допитав працівника міліції, який був черговим 27 травня 2008 року, та лікаря, який оглядав заявника 28 травня 2008 року.
31. 06 липня 2011 року прокурор знов відмовив у порушенні кримінальної справи. Батько заявника звернувся зі скаргою до вищестоящого прокурора, вказавши на неузгодженість між постановами прокурора, якими було встановлено, що працівники міліції не бачили в заявника жодних тілесних ушкоджень на момент його прибуття до відділу міліції 28 травня 2008 року, та висновком експерта від 02 липня 2008 року, яким було встановлено, що численні тілесні ушкодження могли бути завдані заявнику 27 травня 2008 року. Таким чином, ці працівники міліції мали бачити тілесні ушкодження й, отже, дали неправдиві показання.
32. 18 липня 2011 року М. і Г., які певний час перебували із заявником в одній камері під час досудового тримання його під вартою, надіслали прокурору листи, стверджуючи, що 14 липня 2011 року С., одного зі стверджуваних винуватців, якого згодом затримали за обвинуваченням у хабарництві, на тридцять хвилин помістили до їхньої камери. М. і Г. запитали його, чи був він причетним до жорстокого поводження із заявником. Він відповів ствердно, додавши, що якби він не взяв участі у жорстокому поводженні, його б звільнили.
33. 25 липня 2011 року вищестоящий прокурор скасував постанову від 06 липня 2011 року. Сторони не поінформували Суд щодо подальших подій.
B. Кримінальна справа щодо заявника
34. Заявник також висував скарги на жорстоке поводження в рамках кримінальної справи щодо нього. 22 жовтня 2009 року Апеляційний суд Донецької області направив його кримінальну справу на додаткове розслідування, inter alia, у зв’язку з неповнотою прокурорської перевірки за його скаргами. Зокрема, у висновку експерта від 02 липня 2008 року не було зазначено про тілесні ушкодження заявника на спині, а експерт мав встановити механізм спричинення тілесних ушкоджень і можливість їхнього утворення за обставин, про які стверджував заявник.
35. Сторони не поінформували Суд про подальші події. Із публічно доступних матеріалів вбачається, що 03 квітня 2014 року Докучаєвський міський суд виправдав заявника у зв’язку з відсутністю доказів проти нього. Розглянувши різні докази, він також посилався на надані заявником під час судового розгляду показання, що, inter alia, 27 травня 2008 року він зазнав жорстокого поводження у Волноваському відділі міліції.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
36. Відповідні положення чинного на момент подій Кримінально-процесуального кодексу 1960 року наведені в рішеннях у справах «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункт 45, від 15 травня 2012 року) щодо проведення дослідчих перевірок та «Строган проти України» (Strogan v. Ukraine), заява № 30198/11, пункт 45, від 06 жовтня 2016 року) щодо затримання підозрюваних органом дізнання відповідно до статті 115 кодексу.
ПРАВО
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ
37. Заявник скаржився за підпунктом «с» пункту 1 статті 5 Конвенції, що тримання його під вартою у Волноваському відділі міліції з приблизно 14 год. 00 хв. 27 травня до 28 травня 2008 року було незадокументованим, а тому незаконним. Відповідне положення передбачає:
«1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
...
(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
...»
A. Прийнятність
38. У своїх зауваженнях Уряд доводив, що на тримання під вартою заявник скаржився у своїй скарзі щодо жорстокого поводження, а оскільки перевірка цієї скарги тривала, він не вичерпав усіх національних засобів юридичного захисту.
39. Заявник не погодився з цим аргументом.
40. Суд зазначає, що заявник висунув своє твердження про незаконне тримання під вартою у Волноваському відділі міліції у своїй скарзі від 29 травня 2008 року щодо стверджуваного жорстокого з ним поводження (див. пункт 16). Питання незаконного тримання під вартою було тісно пов’язано зі стверджуваним жорстоким поводженням, і немає жодних підстав вважати, що заявник повинен був вжити які-небудь інші заходи для вичерпання засобів юридичного захисту у зв’язку з цією скаргою (див., mutatis mutandis,
рішення у справі «Гриненко проти України» (Grinenko v. Ukraine),
заява № 33627/06, пункт 69, від 15 листопада 2012 року), крім того, Уряд не стверджував протилежного. Суд також посилається на свої висновки у пунктах 72 – 77, що згадана Урядом перевірка була неефективною для цілей розслідування скарги заявника на жорстоке поводження. Він вважає, що ті самі аргументи рівною мірою актуальні й для цього аспекту справи, та вважає, що заявника слід звільнити від очікування результатів зазначеної перевірки. Насамкінець, Суд зазначає, що за відсутності будь-яких доводів Уряду щодо наявності якого-небудь іншого національного засобу юридичного захисту (такого, як цивільний або адміністративний позов) слід вважати, що заявник вичерпав усі доступні йому засоби юридичного захисту у зв’язку зі своєю скаргою (див., аналогічний підхід у рішенні у справі «Бєлоусов проти України» (Belousov v. Ukraine), заява № 4494/07, пункт 73, від 07 листопада 2013 року).
41. Суд також зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
B. Суть
1. Доводи сторін
(a) Заявник
42. Заявник стверджував, що після жорстокого поводження з ним у Волноваському відділі міліції 27 травня 2008 року його змусили розписатися у порожній графі книги обліку відвідувачів. Проведену С. почеркознавчу експертизу не можна брати до уваги, оскільки це була не судова експертиза, яка могла бути призначена лише в рамках кримінальної справи, а С. не було попереджено про кримінальну відповідальність за неправдиві висновки. До того ж, як стверджувалося, С. дослідив лише один підпис. Крім того, згідно з твердженнями заявника відвідувачі повинні були розписуватися у книзі обліку відвідувачів як при вході, так і при виході. Якби він дійсно прийшов до відділу міліції, як стверджував Уряд, то мали бути досліджені два підписи за 27 травня 2008 року і два – за 28 травня. Крім того, якби він, як стверджувалося, знову прийшов до відділу міліції 28 травня 2008 року о 19 год. 52 хв., то у книзі обліку відвідувачів мав би бути його п’ятий підпис, якого не було. Інші його підписи у книзі обліку відвідувачів було підроблено, оскільки 28 травня 2008 року в ній було зроблено лише два записи (щодо його відвідування та відвідування Т.), так нібито того дня до відділу міліції приходили лише двоє відвідувачів. Засвідченим К. і Б. протоколом обшуку від 28 травня 2008 року (див. пункт 13) підтверджувалась підробка записів у книзі обліку відвідувачів, оскільки 28 травня
2008 року свідків в ній зареєстровано не було.
43. Тримання його під вартою 27 травня 2008 року також підтверджувалося, inter alia, посиланням прокурора на його затримання 27 травня 2008 року (див. пункт 21). Заявника не могли затримати 28 травня 2008 року о 19 год. 52 хв. у присутності Т., як стверджував Уряд (див. пункт 45), оскільки з 27 до 28 травня 2008 року він не залишав відділу міліції, не мав можливості зробити телефонний дзвінок, а його родина не знала про його місцезнаходження.
Т. запросив батько заявника після того, як йому повідомили про затримання заявника. У книзі обліку відвідувачів містився лише один запис про візит Т. увечері, але не про його власний. До того ж, якби він дійсно пішов з відділу міліції 28 травня об 11 год. 40 хв., у нього не було б підстав повертатися ввечері після закінчення робочого дня, а не наступного ранку. Якби його не тримали під вартою 27 і 28 травня 2008 року, він міг би вільно пересуватися до вечора 28 травня 2008 року та мав би можливість заздалегідь поговорити з Т. Вони б разом прийшли до відділу міліції, обидва були б зареєстровані у книзі обліку відвідувачів, і Т. не мала б просити Ш. дозволити їй поговорити із заявником перед допитом.
(b) Уряд
44. Уряд доводив, що почеркознавча експертиза підтвердила, що два підписи у книзі обліку відвідувачів відділу міліції належали заявнику. Під час допиту 29 травня 2008 року заявник не заперечив справжність свого підпису, проте зазначив, що його змусили розписатись. Твердження про підроблення були висунуті лише у його подальших скаргах. Отже, його підписи у книзі обліку відвідувачів підтверджували, що між 27 і 28 травня він двічі приходив та виходив з відділу міліції. Факт його добровільного перебування у відділі міліції у ці два періоди підтверджувався тим, що ані він, ані Т. не внесли у книгу обліку відвідувачів жодних скарг.
45. Крім того, у складеному 28 травня 2008 року о 19 год. 52 хв. протоколі затримання (див. пункт 11) ані заявник, ані Т. не висловили заперечень проти зазначеної дати та години його затримання. У своїй скарзі від 29 травня 2008 року (див. пункт 16) заявник також не стверджував про незаконність тримання його під вартою у відділі міліції 27 і 28 травня 2008 року. Крім того, його затримали у присутності Т., яку найняли він або його родичі, що суперечило його твердженням про відсутність в нього можливості залишити відділ міліції або телефонувати 27 і 28 травня 2008 року та про необізнаність родичів про його місцезнаходження. Зрештою, у своїй скарзі від
29 травня 2008 року (див. пункт 17) Т. зазначила про свою розмову із заявником у коридорі відділу міліції, що поставило під сумнів його твердження про позбавлення свободи на той момент. Отже, заявника не тримали під вартою 27 і 28 травня 2008 року, оскільки затримали його лише 28 травня 2008 року о 19 год. 52 хв.
2. Оцінка Суду
46. Насамперед, Суд повторює, що у справах щодо стверджуваного позбавлення свободи заявник повинен надати беззаперечні узгоджені докази, здатні довести, що він дійсно перебував під виключним контролем органів влади у день подій, тобто був офіційно викликаний органами влади та увійшов до приміщення, яке знаходилося під їхнім контролем. Якщо цю умову буде виконано, то Суд зможе вважати, що заявник не міг вільно піти, зокрема, під час проведення слідчих дій. Отже, це може вимагати надання Урядом детального погодинного звіту про події, які відбувалися у зазначеній будівлі, з урахуванням часу, проведеного там заявником. Потім Уряд повинен надати задовільні та переконливі документальні докази у підтвердження своєї версії фактів. Ненадання таких доказів дозволить зробити висновок щодо суті тверджень заявника (див. рішення у справі «Креанге
проти Румунії» [ВП] (Creangă v. Romania) [GC], заява № 29226/03,
пункти 89 ‑ 90, від 23 лютого 2012 року).
47. Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що версії сторін щодо подій 27 і 28 травня 2008 року значно відрізняються. Згідно з твердженнями заявника він тримався під вартою у Волноваському відділі міліції приблизно з 14 год. 00 хв. 27 травня 2008 року до 19 год. 52 хв. 28 травня 2008 року. Згідно з твердженнями Уряду заявник був присутнім у відділі міліції з 19 год. 10 хв. до 21 год. 10 хв. 27 травня та з 09 год. 10 хв. до 11 год. 40 хв. 28 травня, і його не затримували до 19 год. 52 хв. 28 травня 2008 року. Отже, Суд має встановити, чи тримали заявника під вартою упродовж зазначеного ним періоду незадокументовано.
48. Суд зазначає, що прокурор встановив (див. пункт 22), що 27 травня 2008 року Г. зателефонували з Головного управління міліції в Донецькій області та повідомили про перебування в них заявника, якого підозрювали у вчиненні злочину. Г. та ще один працівник міліції поїхали до м. Донецьк, куди прибули о 17 год. 00 хв. Вони забрали заявника та повернулися до Волноваського відділу міліції приблизно о 19 год. 00 хв. Хоча заявник стверджував, що перебував у відділі міліції з 14 год. 00 хв., Суд не знаходить підтвердження цьому конкретному твердженню в наявних матеріалах справи. Отже, він вважатиме встановленим, що до відділу міліції заявника доставили щонайменше приблизно о 19 год. 00 хв. Оскільки заявник скаржився лише на незаконне тримання під вартою у цьому відділі міліції, Суд розгляне лише питання законності тримання його там з 19 год. 00 хв. 27 травня до 19 год. 52 хв. 28 травня 2008 року.
49. Розглянувши наявні докази, Суд, перш за все, зазначає, що 27 квітня 2010 року С. дослідив два підписи у книзі обліку відвідувачів відділу міліції (а не лише одного, як стверджував заявник) і дійшов висновку, що обидва належали заявнику. Немає жодних доказів наявності в книзі обліку відвідувачів інших підписів заявника, як він стверджував, що також слід розглянути. Зокрема, немає доказів того, що відвідувачі мали розписуватися як при вході, так і виході з відділу міліції. Щодо досліджених С. підписів Суд зазначає, що заявник не заперечував, що один з них належав йому: згідно з твердженнями заявника його змусили розписатися у порожній графі після жорстокого поводження з ним. Щодо другого підпису Суд зазначає, що хоча в нього немає підстав сумніватися в його справжності, як було встановлено С., він зазначає, що заявник не знав про результати експертизи і був поінформований про них листом прокурора
(див. пункт 26). Крім того, не вбачається, що заявник, який не мав офіційного статусу в розслідуванні, міг оскаржити ці результати. Зрештою, Уряд надав копію книги обліку відвідувачів без колонки з підписами відвідувачів (у тому числі тих, що були досліджені С.), що не дає Суду можливості навіть порівняти відповідні підписи у книзі з тими, що були досліджені С. За таких обставин не можна дійти висновку, що результати почеркознавчої експертизи були достатньо вирішальними для підтвердження викладу подій Уряду.
50. Стосовно аргументу Уряду, що заявник не виклав свої скарги у книзі обліку відвідувачів відділу міліції, Суд бере до уваги пояснення заявника, яке Уряд не оскаржив, що йому не надали книгу обліку відвідувачів. Щодо Т., то вона не була свідком оскаржуваних заявником подій, щоб мати можливість викласти відповідні скарги у книзі обліку відвідувачів. У будь-якому разі та всупереч доводам Уряду заявник висунув скарги на стверджувані події 27 травня
2008 року як у протоколі затримання від 28 травня 2008 року, так і у своїй скарзі від 29 травня 2008 року (див. пункти 11 і 16 відповідно).
51. По-друге, Суд зауважує, що Уряд зазначив лише про відвідування заявником Волноваського відділу міліції 27 травня 2008 року о 19 год. 10 хв., не згадавши про подальші події. Проте згідно з результатами перевірки (див. пункт 22) того дня приблизно о 19 год. 00 хв. працівники згаданого відділу міліції забрали заявника з Головного управління міліції в Донецькій області, де він тримався певний час до 17 год. 00 хв. поки його і не забрали ці працівники міліції. У зв’язку з цим із матеріалів справи не вбачається, що заявник міг піти з Головного управління міліції в Донецькій області або відмовитися їхати до Волноваського відділу міліції. Тобто, коли його відвезли до остатнього відділу міліції, він вже перебував під контролем працівників міліції (див. аналогічний підхід у згаданих рішеннях у справах «Гриненко проти України» (Grinenko v. Ukraine), пункт 75 та «Бєлоусов проти України» (Belousov v. Ukraine), пункт 83).
52. Згідно з твердженнями прокурора 27 травня 2008 року заявника не допитували, та приблизно о 21 год. 00 хв. він пішов з відділу міліції; наступного дня він повернувся приблизно о 09 год. 00 хв. і пішов об
11 год. 00 хв.; о 19 год. 52 хв. Г. і С. доставили його до відділу міліції, а Ш. затримав його. Суд вважає таку версію подій дуже неправдоподібною. Окрім того, що заявник вже перебував під контролем міліції на момент його доставлення до Волноваського відділу міліції 27 травня 2008 року, до заявника de facto ставилися як до підозрюваного у вчиненні тяжкого злочину. На думку Суду, було би нереалістично вважати, що на той момент або після нього заявник міг безперешкодно покинути відділ міліції за власним бажанням
(див., mutatis mutandis, рішення у справах «І.І. проти Болгарії» (I.I. v. Bulgaria), заява № 44082/98, пункт 87, від 09 червня 2005 року; «Осипенко проти України» (Osypenko v. Ukraine), заява № 4634/04, пункт 49, від 09 листопада 2010 року та «Макаренко проти України» (Makarenko v. Ukraine), заява № 622/11, пункт 62, від 30 січня 2018 року).
53. У зв’язку з останнім Суд також зазначає, що прокурор не намагався підтвердити свою версію подій шляхом встановлення, наприклад, того, де заявник, житель м. Донецьк (приблизно 65 км від м. Волноваха), перебував у ніч 27 травня 2008 року та чи контактував, відвідував, телефонував або отримував дзвінки від когось, хто міг підтвердити, що він не знаходився у відділі міліції упродовж усього цього періоду, 27 і 28 травня. Прокурор не намагався встановити відвідувачів відділу міліції 27 травня 2008 року та допитати їх як можливих свідків стверджуваної попередньої присутності заявника у відділі міліції або навіть встановити та допитати працівника міліції, який був на чергуванні 27 травня 2008 року. Через відсутність такої інформації та спроб зібрати її офіційну версію подій було істотно підірвано. Уряд також не надав інформації про можливе місцезнаходження заявника та його дії у вказаний період часу.
54. По-третє, хоча Уряд стверджував, що 28 травня 2008 року о 19 год. 52 хв. заявник добровільно прийшов до відділу міліції та був затриманий у приступності свого захисника, ця версія суперечить висновкам прокурора та записам у книзі обліку затриманих, в якій зазначено, що на той момент Г. і С. доставили заявника до відділу міліції за підозрою у вчинені вбивства. До того ж у книзі обліку відвідувачів відділу міліції немає жодних записів, які б вказували, що на той момент заявник прибув до відділу міліції як відвідувач. Отже, аргумент Уряду, що у певний момент заявник мав можливість поговорити з Т. у коридорі відділу міліції, є несуттєвим. Крім того, ані перевірка, ані Уряд не намагалися встановити або пояснити, звідки привезли заявника та чому факт його прибуття, якщо воно було добровільним, було зафіксовано у книзі обліку затриманих, а не відвідувачів.
55. По-четверте, Суд зазначає, що 28 травня 2008 року Т. прийшла до відділу міліції о 19 год. 00 хв. (див. пункт 9), тоді як заявника, як стверджувалося, доставили туди о 19 год. 52 хв. (див. пункт 10). Не було надано жодного пояснення, чому Т. прибула до відділу міліції за сорок дві хвилини до того, як туди, як стверджується, доставили заявника. Крім того, згідно з протоколом затримання, який Ш. почав складати о 19 год. 52 хв. (див. пункт 11), батька заявника було повідомлено про затримання. Суд вважає, що такий сценарій, коли Т. могла приїхати з м. Донецька до м. Волноваха о 19 год. 00 хв. після того, як її найняв батько заявника, якому повідомили про затримання сина не раніше 19 год. 52 хв., був нелогічним. На думку Суду, єдиним поясненням такого сценарію може бути те, що батька заявника поінформували про фактичне затримання заявника значно раніше, аніж в момент його офіційного затримання о 19 год. 52 хв.
56. Суд також зважає на неточності у книзі обліку відвідувачів відділу міліції за 28 травня 2008 року. Згідно із записами у книзі того дня у відділі міліції було лише двоє відвідувачів (заявник о
09 год. 00 хв. та Т. о 19 год. 10 хв.). Проте згідно з протоколом обшуку від 28 травня 2008 року (див. пункт 13) проведення обшуку засвідчили К. і Б., але у книзі обліку відвідувачів того дня вони зареєстровані не були.
57. Суд також вважає логічним аргумент заявника, що якби
28 травня 2008 року він дійсно перебував на свободі, він би прийшов до відділу міліції із захисником, а не сам. Він міг зробити це упродовж робочого дня 28 або 29 травня, а не ввечері 28 травня. Заявник мав би можливість поговорити з Т. заздалегідь, а не у відділі міліції. До того ж Суд не вбачає у заявника мотиву добровільно неодноразово приходити до відділу міліції та, як стверджується, давати письмові показання щодо тяжкого злочину, якого, як зрештою виявилося, він не вчиняв (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Осаковський проти України» (Osakovskiy v. Ukraine), заява № 13406/06, пункт 73, від 17 липня 2014 року).
58. Насамкінець, Суд не залишає поза увагою те, що у поставленому заявнику запитанні під час допиту 03 червня 2008 року прокурор посилався на 27 травня 2008 року як на дату затримання заявника (див. пункт 21).
59. Беручи до уваги всі наведені елементи, Суд вважає версію подій заявника більш правдоподібною, узгодженою та логічною, ніж версію проведеної на національному рівні перевірки та Уряду, причому останній не надав задовільних і переконливих доказів у підтвердження своєї версії (див. згадане рішення у справі «Креанге проти Румунії» (Creangă v. Romania), пункт 90). Отже, Суд вважає, що щонайменше з 19 год. 00 хв. 27 травня заявника незадокументовано тримали під вартою у Волноваському відділі міліції, а офіційно затримання оформили лише о 19 год. 52 хв. 28 травня 2008 року.
60. Суд повторює, що невизнане тримання особи під вартою є абсолютним запереченням фундаментально важливих гарантій, закріплених статтею 5 Конвенції, та вказує на найбільш серйозне порушення цього положення. Відсутність фіксації такої інформації, як дата, час, місце та підстави для затримання, імені затриманого та особи, яка здійснила затримання, є несумісною з вимогою щодо законності та самою метою статті 5 Конвенції (див. рішення у справі «Лопатін і Медведський проти України» (Lopatin and Medvedskiy v. Ukraine), заяви № 2278/03 та № 6222/03, пункт 84, від 20 травня
2010 року з подальшими посиланнями).
61. З огляду на наведені висновки Суд вважає, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ
62. Заявник також скаржився за статтями 3 та 13 Конвенції на катування у Волноваському відділі міліції 27 травня 2008 року та непроведення органами влади розслідування у зв’язку з цим. Суд вважає за доцільне розглядати цю скаргу виключно за статтею 3 Конвенції (див, наприклад, рішення у справі «Войкін та інші проти України» (Voykin and Others v. Ukraine), заява № 47889/08, пункт 84, від 27 березня 2018 року), яка передбачає:
«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»
A. Прийнятність
63. Уряд вважав скаргу неприйнятною у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту, оскільки прокурорська перевірка скарги заявника на жорстоке поводження ще тривала.
64. Заявник зазначив, що вжив усіх необхідних заходів для захисту своїх прав на національному рівні, але вони виявилися неефективними. Тому він вважав, що вичерпав національні засоби юридичного захисту.
65. Суд вважає, що заперечення Уряду тісно пов’язане зі скаргою заявника на неефективність у проведенні перевірки його скарги на жорстоке поводження. За цих обставин він вважає, що це заперечення слід долучити до суті скарги заявника (див., наприклад, рішення у справі «Лотарев проти України» (Lotarev v. Ukraine), заява № 29447/04, пункт 74, від 08 квітня 2010 року).
66. Суд також зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
B. Суть
1. Доводи сторін
(a) Заявник
67. Заявник стверджував, що під час медичного огляду 28 травня 2008 року (див. пункт 14) в нього було виявлено низку тілесних ушкоджень. Ані прокурор, ані Уряд не довели іншого їхнього походження, окрім того, що вони були отримані у відділі міліції. Допитані працівники міліції, у тому числі К. і Ш., стверджували, що не бачили в заявника жодних видимих тілесних ушкоджень на момент, коли його нібито доставили до відділу міліції увечері 28 травня 2008 року. Якщо це було так, то вони були завдані у період між його стверджуваним прибуттям до відділу міліції та медичним оглядом. Проте згідно з висновком експерта від 02 липня 2008 року
(див. пункт 19) низка його тілесних ушкоджень могла утворитися упродовж зазначеного заявником періоду (о 21 год. 00 хв. 27 травня 2008 року), що означало, що ці працівники міліції дали неправдиві показання.
68. Висновками експерта від 02 липня 2008 року та 06 травня 2010 року[1] не було встановлено механізм спричинення тілесних ушкоджень заявника та чи утворилися вони за обставин, описаних заявником. Його клопотання про проведення додаткової судово-медичної експертизи було залишено без задоволення. Щодо стверджуваної відсутності на ньому слідів застосування електричного струму, то експерт П. провів лише візуальний огляд, хоча встановити їх могла лише біологічна експертиза. Опік від електричного струму, який заявник показав П., він описав як «садно». До того ж П. не був незалежним, оскільки перебував у робочих відносинах з працівниками міліції та прокурором. Лише у висновку від 08 жовтня 2010 року
(див. пункт 29) було встановлено механізм та обставини, за яких утворилися тілесні ушкодження заявника, та повністю підтверджено його показання.
69. Щодо перевірки скарги заявника, то вона була тривалою та неефективною. Вона не була спрямована на встановлення того, що дійсно сталося. Не було порушено кримінальне провадження. Прокурор не виконав постанови суду, якими його постанови неодноразового скасовувалися. Жодне з тверджень заявника не було розглянуто під час подальших перевірок. Не було встановлено механізм спричинення йому тілесних ушкоджень. Почеркознавча експертиза не проводилася до 27 квітня 2010 року. Перевірка не була незалежною, оскільки прокурор та винуватці перебували у робочих відносинах один з одним.
(b) Уряд
70. Уряд доводив, що садна на правому передпліччі та лівому зап’ясті заявника, описані у висновку експерта від 02 липня 2008 року, могли ймовірно утворитися внаслідок застосування до нього наручників під час затримання 28 травня 2008 року. Проте він не скаржився, що застосування до нього наручників під час затримання порушило його права за статтею 3 Конвенції. Щодо тілесних ушкоджень, які могли утворитися упродовж зазначеного заявником періоду, то 27 травня 2008 року він перебував у відділ міліції лише дві години. Інші тілесні ушкодження утворилися до стверджуваних подій, а тому не могли братися до уваги. У зазначеному висновку не було встановлено, що яке-небудь тілесне ушкодження утворилося внаслідок застосування електричного струму. Ані заявник, ані Т. не написали жодних скарг у книзі обліку відвідувачів відділу міліції. До того ж у своїй скарзі від 01 червня 2010 року (див. пункт 28) заявник зазначив, що тілесні ушкодження були завдані йому 28 травня 2008 року після його затримання о 19 год. 52 хв. З огляду на ці факти та протиріччя у його показаннях немає підстав вважати, що 27 травня 2008 року він зазнав жорстокого поводження у відділі міліції.
71. Щодо розслідування за скаргою заявника прокурор розглянув усі обставини справи. Він відібрав пояснення у заявника та його захисника, допитав свідків (у тому числі працівників міліції) та призначив необхідні експертизи. Ці дії не підтвердили твердження заявника про жорстоке поводження у відділі міліції 27 травня 2008 року. Почеркознавча експертиза не проводилася протягом тривалого часу, оскільки у своїх початкових поясненнях заявник не заперечував належності йому підписів у книзі обліку відвідувачів відділу міліції. Отже, національні органи влади провели повну перевірку тверджень заявника про жорстоке поводження.
2. Оцінка Суду
(a) Процесуальний аспект статті 3 Конвенції
72. Суд повторює, що коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею представників держави у порушення статті 3 Конвенції, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов’язком держави за статтею 1 Конвенції, за своєю суттю вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Для того, щоб розслідування вважалося «ефективним», воно, в принципі, має бути здатним призвести до встановлення походження тілесних ушкоджень, а також до встановлення і покарання винних осіб. Це не є обов’язком досягнення результатів, а обов’язком вжиття заходів. Органи влади повинні вживати всіх розумних і доступних їм заходів для збирання доказів, які стосуються події, у тому числі, inter alia, показання свідків, висновки судово-медичних експертиз тощо. Будь-який недолік у розслідуванні, який перешкоджає встановленню походження тілесних ушкоджень або винних осіб, може призвести до порушення цього стандарту, також у зв’язку з цим існує вимога оперативності та розумної швидкості (див., наприклад, рішення у справах «Міхєєв проти Росії» (Mikheyev v. Russia), заява № 77617/01, пункти 107 – 110, від 26 січня 2006 року та «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 114 – 123, ЄСПЛ 2015).
73. У цій справі з огляду на висновки експертів від 02 липня 2008 року та 06 травня 2010 року (див. пункт 19 і 27) Суд вважає, що тілесні ушкодження заявника були достатньо серйозними, а його скарга на жорстоке поводження до національних органів влади була небезпідставною (див. також пункт 81). Отже, органи влади були зобов’язані провести ефективне розслідування.
74. Суд зазначає, що зазначена скарга розглядалася у рамках дослідчої перевірки без порушення повноцінної кримінальної справи. Суд неодноразово встановлював, що у багатьох випадках ця процедура накладає неприйнятні обмеження на розслідування, зокрема, оскільки в її рамках органи влади можуть здійснювати лише обмежений перелік процесуальних дій, а потерпілі не мають у ній офіційного статусу (див. наприклад, рішення у справах «Савіцький проти України» (Savitskyy v. Ukraine), заява № 38773/05, пункт 105, від 26 липня 2012 року та «Григорян та Сергієва проти України» (Grigoryan and Sergeyeva v. Ukraine), заява № 63409/11, пункти 61 і 62, від 28 березня 2017 року). У цій справі така перевірка також не забезпечила ретельного та оперативного розслідування обставин справи, за яких заявник отримав тілесні ушкодження. Зокрема, сім постанов про відмову у порушенні кримінальної справи скасовувались вісім разів. Повторне винесення таких постанов свідчить про наявність серйозних недоліків у провадженні (див., наприклад, рішення у справі «Дрозд проти України» (Drozd v. Ukraine), заява № 12174/03, пункт 66, від 30 липня 2009 року). Дійсно, скасовуючи ці постанови, суди зазначали, що перевірка була поверхневою, неповною та однобічною, а прокурор не дотримався наданих судом вказівок і не розглянув усі обставини справи, вказані заявником (див. пункти 24, 30 і 34).
75. Суд також зазначає, що у своїх постановах про відмову у порушенні кримінальної справи прокурор беззастережно прийняв показання працівників міліції, у тому числі стверджуваних винуватців, та дійшов висновку про відсутність доказів того, що тілесні ушкодження, про які зазначалось у висновках експерта від 02 липня 2008 року та 06 травня 2010 року, було завдано у відділі міліції
(див. пункти 22 і 25), не навівши жодного правдоподібного пояснення їхньому утворенню. Крім того, під час перевірки тверджень заявника щодо подій 27 травня 2008 року прокурор навіть не намагався встановити інформацію про місцезнаходження заявника, телефонні дзвінки або зустрічі чи осіб, з якими він контактував 27 і 28 травня 2008 року (див. пункт 53), якщо він дійсно не перебував у відділі міліції увесь цей період, та допитати їх. Не було допитано ані працівника міліції, який чергував 27 травня 2008 року, ані лікаря, який оглядав заявника 28 травня 2008 року. Крім того, суперечності між версіями подій заявника та працівників міліції можна було вирішити, наприклад, шляхом проведення очної ставки між ними або відтворення обстановки та обставин подій. Проте ці слідчі дії могли бути проведені лише в рамках кримінальної справи (див. рішення у справі «Серіков проти України» (Serikov v. Ukraine), заява № 42164/09, пункт 83,
від 23 липня 2015 року), якої у цьому випадку порушено не було.
76. Суд також вказує на затримки з боку органів влади при проведенні перевірки. Так, незважаючи на вказівки суду від 30 березня 2009 року (див. пункт 24), прокурор не призначав почеркознавчу експертизу до 14 січня 2010 року (див. пункт 25). Проте одного дня з незрозумілих підстав він вирішив не чекати на результати та поспішно виніс постанову про відмову у порушенні кримінальної справи
(див., аналогічний підхід у згаданому рішенні у справі «Серіков проти України» (Serikov v. Ukraine), пункт 86). Незважаючи на вказівки суду від 22 жовтня 2009 року (див. пункт 34), прокурор не призначав додаткову судово-медичну експертизу до 30 квітня 2010 року
(див. пункт 27). Проте висновки експертизи здебільшого повторили висновки експерта від 02 липня 2008 року та, як вбачається, не встановили зазначеної судом інформації (там само). Насамкінець, Волноваському районному суду без видимих на те причин знадобилося майже одинадцять місяців, щоб розглянути одну зі скарг заявника (див. пункти 28 і 30).
77. Наведених міркувань достатньо для висновку Суду, що проведена національними органами влади перевірка тверджень заявника про жорстоке поводження виявилася неефективною. Отже, Суд відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту та постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.
(b) Матеріальний аспект статті 3 Конвенції
78. Суд нагадує, що при оцінці доказів за скаргою на порушення статті 3 Конвенції він керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», проте зазначає, що така доведеність може також випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій факту. Коли відповідні події повністю або значною мірою відомі виключно органам влади, як це має місце у випадку ув’язнених осіб, які перебувають під вартою під їхнім контролем, і коли в таких осіб під час такого ув’язнення з’являються тілесні ушкодження, це породжує відповідні обґрунтовані презумпції щодо фактів. За такої умови тягар доведення можна вважати покладеним на органи влади, адже саме вони мають надати задовільні та переконливі пояснення. За відсутності такого пояснення Суд може дійти несприятливих для Уряду висновків
(див. згадане рішення у справі «Буїд проти Бельгії» (Bouyid v. Belgium), пункти 82 і 83).
79. Як встановив Суд із щонайменше 19 год. 00 хв. 27 травня 2008 року до 19 год. 52 хв. наступного дня заявник тримався під вартою у Волноваському відділі міліції та це не було задокументовано
(див. пункти 47 – 61). Під час такого тримання під вартою він цілком опинився під владою тих, хто його тримав, поставивши під загрозу його особисту безпеку та зробивши його вразливим до жорстокого поводження працівників міліції. Саме цей факт є серйозним доводом на користь версії подій заявника (див. аналогічний підхід у рішенні у справі «Олісов та інші проти Росії» (Olisov and Others v. Russia), заява № 10825/09 та 2 інші, пункт 79, від 02 травня 2017 року).
80. Суд зазначає, що відповідно до висновків експерта від 02 липня 2008 року та 06 травня 2010 року (див. пункти 19 і 27) деяких тілесних ушкоджень заявник зазнав за три-сім днів до його судово-медичної експертизи 29 травня 2008 року – тобто, до його затримання 27 травня 2008 року. Отже, вони не можуть враховуватися під час розгляду скарги заявника. Проте низка інших тілесних ушкоджень утворилася чи могла утворитися у період незадокументованого тримання його під вартою. Отже, Уряд мав надати задовільні та переконливі пояснення щодо них.
81. Перш за все, Суд відзначає аргумент Уряду про невстановлення у висновку експерта від 02 липня 2008 року того, що деякі тілесні ушкодження заявника могли утворитися внаслідок застосування електричного струму. Хоча дійсно, фактом залишається те, що незалежно від їхнього можливого походження, низку тілесних ушкоджень у цьому висновку та висновку від 06 травня 2010 року було описано як такі, що були заподіяні чи могли бути заподіяні заявнику у період, упродовж якого, як встановив Суд, він незадокументовано тримався під вартою. У зв’язку з цим Суд також вважає, а Уряд не стверджував протилежного, що ці тілесні ушкодження були достатньо серйозними, щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції.
82. Щодо доводу Уряду про неузгодженості у скарзі заявника від
01 червня 2010 року (див. пункт 28) Суд вважає, що заявник скоріше відреагував на позицію розслідування, стверджуючи, що якщо певні події відбувалися у прийнятий розслідуванням спосіб, то існували явні суперечності з іншими доказами.
83. Дійсно, Суду доволі складно погодитися з версією, що працівники міліції могли не побачити тілесних ушкоджень заявника ввечері 28 травня 2008 року, оскільки працівники ІТТ побачили ці тілесні ушкодження декількома годинами пізніше (див. пункт 15). Замість спроб пояснити тілесні ушкодження заявника, які згідно з його твердженнями були заподіяні йому у Волноваському відділі міліції, прокурор, як вбачається, проігнорував висновки експерта від 02 липня 2008 року і 06 травня 2010 року щодо кількості цих тілесних ушкоджень і послався виключно на показання працівників міліції та записи у книзі обліку відвідувачів відділу міліції. Як було зазначено, не було жодних спроб встановити, де заявник міг знаходитися 27 і 28 травня 2008 року, а також обставин, за яких він зазнав або міг зазнати тілесних ушкоджень упродовж цього періоду, згідно зі згаданими висновками експерта.
84. Уряд теж обмежився твердженням, що увечері 27 травня
2008 року заявник перебував у відділі міліції лише дві години. Проте Суд встановив, що 27 і 28 травня заявника незадокументовано тримали під вартою у відділі міліції. Крім того, версія Уряду, що певні тілесні ушкодження на зап’ястях заявника могли утворитися внаслідок застосування до нього наручників під час його затримання ввечері
28 травня 2008 року, не підтверджується висновками прокурора
(див. пункт 22).
85. Насамкінець, Суд зазначає, що Уряд не оскаржив письмові показання співкамерників заявника (див. пункт 32).
86. За відсутності будь-якого правдоподібного пояснення Урядом тілесних ушкоджень, отриманих заявником під час незадокументованого тримання його під вартою у Волноваському відділі міліції, Суд вважає достатньо встановленим, що заявник отримав їх в результаті жорстокого поводження, у зв’язку з чим держава-відповідач має нести відповідальність відповідно до Конвенції.
87. Суд також вважає, що наведений заявником опис поводження з ним є достовірним, і тому приймає його. Дійсно, показання заявника про жорстоке поводження з ним були детальними, послідовними та незмінними, як під час провадження на національному рівні, так і у Суді (див. пункти 7, 16 і 23). Механізм спричинення тілесних ушкоджень заявника значною мірою підтверджується висновком експерта від 08 жовтня 2010 року, який Уряд не оскаржив. Зокрема, у цьому висновку не виключалася ймовірність утворення низки синців та саден у заявника внаслідок здавлювання поліетиленового пакету, різкого підняття іншою особою його заведених за спину рук та в результаті ударів (див. пункт 29). Хоча у висновках судово-медичної експертизи не було встановлено, що деякі тілесні ушкодження утворилися внаслідок застосування електричного струму, а всі його тілесні ушкодження утворилися під час його незадокументованого тримання під вартою, вони все ж таки підтвердили, що численні тілесні ушкодження утворилися упродовж цього тримання під вартою. Ці тілесні ушкодження, хоча і були кваліфіковані у цих висновках як «легкі», підтверджують суворість жорстокого поводження, якого зазнав заявник. Це поводження здійснювалося за зачиненими дверима у відділі міліції, де заявник не мав засобів для захисту. За цих обставин фізичний біль через ці тілесні ушкодження мав посилюватися відчуттями безпомічності, гострого стресу та тривоги. До того ж жорстоке поводження із заявником було навмисним та спрямованим на отримання від нього показань щодо злочину, у вчиненні якого він підозрювався (див, аналогічний підхід, у згаданому рішення у справі «Бєлоусов проти України» (Belousov v. Ukraine), пункт 67). За цих обставин Суд доходить висновку, що відповідне жорстоке поводження у цілому та з урахуванням його мети і суворості становило катування у розумінні статті 3 Конвенції.
88. Отже, було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
89. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»
A. Шкода
90. Заявник вимагав 100 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
91. Уряд вважав цю вимогу надмірною та зазначив про відсутність причинно-наслідкового зв’язку між відшкодуванням, яке вимагалося, та стверджуваними порушеннями. Тому він закликав Суд відхилити її.
92. Суд присуджує заявнику 25 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
B. Судові та інші витрати
93. Заявник не подав жодних вимог щодо компенсації судових та інших витрат.
94. Отже, немає підстав присуджувати щось за цим пунктом.
C. Пеня
95. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Долучає до суті зауваження Уряду щодо прийнятності скарги заявника на жорстоке поводження працівників міліції та відхиляє його після розгляду по суті;
2. Оголошує заяву прийнятною;
3. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції;
4. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з непроведенням ефективного розслідування твердження заявника про катування працівниками міліції;
5. Постановляє, що заявника було піддано катуванню, що порушило статтю 3 Конвенції;
6. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 25 000 (двадцять п’ять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
7. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 20 червня 2019 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мілан Блашко
(Milan Blaško)
Заступник Секретаря
Йонко Грозєв
(Yonko Grozev)
Голова
[1]1. Виправлено 05 липня 2019 року: у попередній редакції текст був: «Висновками експерта від 02 липня 2008 року та 05 травня 2010 року (…).»
Full & Egal Universal Law Academy