ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «БОЛЬШЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF BOLSHENKO v. UKRAINE)
(Заява № 9725/20)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
23 березня 2023 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Большенко проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Карло Ранцоні (Carlo Ranzoni), Голова,
Ладо Чантурія (Lado Chanturia),
Марія Елосегі (María Elósegui), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
З огляду на:
заяву (№ 9725/20), яку 07 лютого 2020 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) четверо громадян України, які проживають у м. Кривий Ріг, імена та дати народження яких зазначені в таблиці у додатку (далі – заявники) і яких представляв пан С. Якименко, юрист, який практикує у м. Кривий Ріг;
рішення повідомити про заяву Уряд України (далі – Уряд), який представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження пан І. Ліщина з Міністерства юстиції;
рішення про надання заяві статусу пріоритетної (Правило 41 Регламенту Суду);
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 02 березня 2023 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРЕДМЕТ СПРАВИ
1. Заява стосується, як стверджувалося, надмірної тривалості судових проваджень щодо домовленостей про побачення між заявниками і стверджуваного невиконання рішень, ухвалених у цих провадженнях. Заявники посилалися на статті 6, 8 і 13 Конвенції.
2. 13 травня 2015 року перший заявник звернувся до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу (далі – районний суд) з позовною заявою проти В., матері другого заявника, стверджуючи, що з липня 2014 року вона перешкоджала зустрічам і спілкуванню між ним та другим заявником. Під час провадження щонайменше п’ятнадцять засідань були відкладені, головним чином, у зв’язку з тим, що В. та/або її представник не змогли або не з’явилися у судові засідання. Два засідання (у жовтні 2018 року і лютому 2019 року) були відкладені за клопотанням першого заявника та у зв’язку з його відсутністю. У період з вересня 2016 року до грудня 2017 року справу тричі передавали різним суддям у зв’язку з тривалою відсутністю за станом здоров’я двох суддів і відставкою ще одного судді. У період із серпня до грудня 2017 року провадження було зупинено до проведення призначеної судом судово-психіатричної експертизи. Перший заявник декілька разів подавав клопотання про прискорення розгляду справи, зазначаючи, що він не бачився з другим заявником протягом усього періоду провадження в першій інстанції. Рішенням від 08 липня 2019 року районний суд визначив детальний графік регулярних побачень і спілкування першого та другого заявників. 30 вересня 2020 року Дніпровський апеляційний суд частково змінив це рішення. Згідно з наявними у Суду матеріалами, коли перший і другий заявники зрештою зустрілися в грудні 2019 року, останній не хотів спілкуватися з першим.
3. Тим часом, 03 лютого 2016 року районний суд затвердив мирову угоду між дідом і бабою по батьківській лінії другого заявника (третій і четверта заявники) і В., якою встановлювався графік побачень між цими заявниками.
ОЦІНКА СУДУ
НАДМІРНА ТРИВАЛІСТЬ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ4. Посилаючись на статті 6 і 8 Конвенції, перший заявник скаржився від свого імені та від імені другого заявника, що надмірна тривалість провадження, розпочатого у травні 2015 року, мала значний негативний вплив на їхні стосунки.
5. Уряд стверджував, головним чином, що тривалість відповідного провадження не була необґрунтованою.
6. Суд доходить висновку, що ця скарга першого та другого заявників має розглядатися виключно за пунктом 1 статті 6 Конвенції.
7. Суд вважає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
8. Відповідні загальні принципи щодо зобов’язань держави за пунктом 1 статті 6 Конвенції забезпечити, щоб справи, які стосуються стосунків особи з її дитиною, розглядалися з особливою чи винятковою ретельністю, наведено в декількох рішеннях у справах (див., серед інших джерел, рішення у справах «Лаїно проти Італії» [ВП] (Laino v. Italy) [GC], заява № 33158/96, пункт 18, ЄСПЛ 1999-I та «Мілованович проти Сербії» (Milovanović v. Serbia), заява № 56065/10, пункт 88, від 08 жовтня 2019 року).
9. Відповідне провадження стосувалося перешкоджання спілкуванню і побаченням між батьком та його дитиною. На момент подання позову дитині було вісім з половиною років, і тому за своїм характером провадження явно потребувало особливої ретельності.
101. Розгляд справи тривав близько п’яти років і чотирьох місяців у національних судах двох інстанцій. Більшу частину цього періоду – близько чотирьох років і двох місяців – справа перебувала на розгляді у суді першої інстанції. Цей період був занадто тривалим, і хоча перший заявник повідомив суд, що мати повністю перешкоджала його побаченням з другим заявником, факт, який зрештою був підтверджений рішенням районного суду від 08 липня 2019 року, не було вжито жодного належного заходу для прискорення розгляду справи (див. пункт 2).
11. Перший заявник частково сприяв загальній тривалості провадження, подаючи клопотання про відкладення засідання, або не з’являючись у декілька засідань, проте немає доказів, що його дії призвели до значної затримки. Також ніщо не свідчить про конкретні складнощі матеріально-правового чи процесуального характеру, які могли б пояснити тривалість провадження. Вбачається, що воно тривало так довго, головним чином, через те, що засідання неодноразово відкладалися та/або переносилися, а суди не докладали зусиль, аби усі сторони провадження дотримувалися дуже чіткого графіку для уникнення непотрібних затримок. До того ж вбачається, що затримки у декілька місяців були спричинені тим, що справа неодноразово передавалася іншим суддям (див. пункт 2).
12. З огляду на зазначене Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку» (див. для порівняння ситуацію в рішеннях у справах «Забара проти України» [Комітет] (Zabara v. Ukraine) [Committee], заява № 26007/17, пункти 19 – 22, від 07 листопада 2019 року; «Пономаренко проти України» [Комітет] (Ponomarenko v. Ukraine) [Committee], заява № 17030/20, пункти 7 – 12, від 22 вересня 2022 року та «Трєт’як проти України» [Комітет] (Tryetyak v. Ukraine) [Committee], заява № 10919/20, пункти 10 – 18, від 22 вересня 2022 року). Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з цим.
ТРИВАЛЕ НЕВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ13. Посилаючись на статті 6, 8 і 13 Конвенції, усі четверо заявників скаржилися, що рішення районного суду від 03 лютого 2016 року і 08 липня 2019 року, ухвалені у провадженнях стосовно спілкування з дитиною (див. пункти 2 і 3), виконані не були.
14. Суд розглянув ці скарги та вважає, що у контексті всіх наявних у нього матеріалів і з огляду на належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції вони не відповідають критеріям прийнятності, передбаченим статтями 34 та 35 Конвенції, або не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї. З цього випливає, що ці скарги мають бути відхилені на підставі пункту 4 статті 35 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
15. Заявники вимагали 70 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди; 150 євро в якості компенсації судових витрат, як стверджується, понесених під час провадження на національному рівні; а також 3 200 євро, які вони зобов’язалися сплатити їхньому представнику у зв’язку з його роботою під час провадження у Суді (тридцять з половиною годин з погодинною ставкою у розмірі 105 євро), вони надали Суду детальний опис виконаних робіт. Вони просили сплатити суми, які вимагалися, безпосередньо на банківський рахунок пана С. Якименка або першого заявника.
16. Уряд стверджував, що вимоги були необґрунтованими та/або надмірними.
17. Суд присуджує першому та другому заявникам спільно 7 500 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, які мають бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок першого заявника, а також 1 000 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу під час провадження у Суді та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися цим заявникам. Остання сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок пана С. Якименка (див., наприклад, рішення у справі «Хлаіфія та інші проти Італії» [ВП] (Khlaifia and Others v. Italy) [GC], заява № 16483/12, пункт 288, від 15 грудня 2016 року). Решту вимог заявників слід відхилити.
18. Пеня має призначатися на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Оголошує прийнятною скаргу першого та другого заявників за пунктом 1 статті 6 Конвенції на тривалість судового провадження на національному рівні, а решту скарг у заяві – неприйнятними;Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з тривалістю провадження щодо домовленостей про побачення першого і другого заявників;Постановляє, що:(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити першому та другому заявникам спільно такі суми, які мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 7 500 (сім тисяч п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди, які мають бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок першого заявника;
(ii) 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам, в якості компенсації судових та інших витрат, які мають бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок
пана С. Якименка;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 23 березня 2023 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Карло Ранцоні
(Carlo Ranzoni)
Голова, Голова,
ДОДАТОК
Перелік заявників
№
П.І.Б. заявника
Рік народження
1.
Сергій Григорович БОЛЬШЕНКО
1976
Перший заявник
2.
Богдан Сергійович БОЛЬШЕНКО, син першого заявника
2006
Другий заявник
3.
Григорій Михайлович БОЛЬШЕНКО, батько першого заявника
1955
Третій заявник
4.
Тетяна Петрівна БОЛЬШЕНКО, мати першого заявника
1957
Четверта заявниця