ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «БОРЗИХ ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF BORZYKH AND OTHERS v. UKRAINE)
(Заява № 5353/14 та 2 інші заяви)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
25 червня 2020 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Борзих та інші проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Габріеле Куцско-Штадльмайер (Gabriele Kucsko-Stadlmayer), Голова,
Ладо Чантурія (Lado Chanturia),
Аня Сайбер-Фор (Anja Seibert-Fohr), судді,
та Анна-Марія Дуге (Anne-Marie Dougin), в.о. заступника Секретаря секції,
З огляду на:
заяви (№ 5353/14, № 54053/14 та № 25353/16), які подали у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) троє громадян України, пан Олексій Володимирович Борзих (далі – перший заявник), пан Андрій Віталійович Пустинцев (далі – другий заявник), пан Руслан Михайлович Науменко (далі – третій заявник);
рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд) про скарги за статтею 3 та пунктами 3, 4 і 5 статті 5 Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними;
рішення надати правову допомогу першому заявнику;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 02 червня 2020 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ВСТУП
Справа стосується стверджувано неналежних умов тримання заявників під вартою з порушенням статті 3 Конвенції, а також відсутності обґрунтування судових рішень, якими було санкціоновано їхнє затримання і продовжено строк тримання їх під вартою, стверджуваної необґрунтованості тривалості тримання їх під вартою, стверджуваної відсутності ефективної процедури оскарження законності тримання їх під вартою та стверджуваної відсутності права на відшкодування за стверджувані порушення їхніх прав за статтею 5 Конвенції.
ФАКТИ
1. Деталі щодо заявників наведені в таблиці у додатку.
2. Уряд представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина з Міністерства юстиції.
3. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.Затримання заявників і тримання їх під вартою під час досудового слідства
4. У різні дати заявники були затримані в рамках кримінальних проваджень щодо них. Невдовзі після цього суди обирали їм запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У відповідних судових рішеннях було зазначено, що заявники обвинувачувалися у вчиненні тяжких злочинів та у випадку непоміщення їх під варту могли переховуватись або перешкоджати слідству чи продовжити свою злочинну діяльність. Суди не навели жодних конкретних відомостей, які б пояснили чому зазначені причини були вагомими.
5. До того ж у заяві № 25353/16 суд зазначив, не зазначивши конкретних деталей, що злочин, у вчиненні якого обвинувачувався заявник, був скоєний групою, не всі члени якої були встановлені.
6. Під час провадження суди декілька разів продовжували строк тримання заявників під вартою, посилаючись на причини, зазначені в первинних рішеннях про тримання заявників під вартою. Крім того, суди вказали на відсутність підстав для звільнення заявників: не було встановлено нових обставин, які виправдали б звільнення, а обставини, що обумовили винесення первинних рішень про тримання заявників під вартою під час досудового слідства, не змінилися.
7. 17 вересня 2013 року суд першої інстанції визнав першого заявника винним та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк сім років.
8. 08 листопада 2012 року суд першої інстанції визнав другого заявника винним та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки. 17 вересня 2013 року цей вирок було скасовано за апеляційною скаргою, а справу було передано на повторний розгляд. Апеляційний суд зазначив, що не було жодних причин для звільнення другого заявника з-під варти під час повторного судового розгляду.
04 квітня 2014 року суд першої інстанції повторно визнав другого заявника винним та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк шість років.
9. 15 вересня 2014 року суд першої інстанції визнав третього заявника винним та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк десять років і шість місяців. 09 травня 2015 року цей вирок було скасовано за апеляційною скаргою, а справу було передано на повторний розгляд. 19 листопада 2015 року під час повторного розгляду справи суд припинив дію запобіжного заходу у вигляді тримання третього заявника під вартою, звільнивши його з-під варти під час досудового слідства.Умови тримання заявників під вартою
10. Заявники надали опис умов тримання їх під вартою у слідчих ізоляторах (далі – СІЗО; див. пункт 11), який може бути узагальнений таким чином. Проточна гаряча вода була відсутня, а подача холодної води була періодичною. Камери були вологими, з пліснявою, поганим запахом, з неналежним опаленням та поганою вентиляцією без свіжого повітря; вони були заражені паразитами, тарганами та мишами. Санітарні вузли розміщувались у житловій зоні та не були повністю відгороджені. Харчування та питна вода були поганими, а гігієнічні норми були неналежними. Заявники мали право приймати душ лише раз на тиждень. Постільна білизна була непридатною для використання. У камерах було недостатньо природного освітлення, а штучне освітлення в них не вимикалося ні вдень, ні вночі. Регулярних прогулянок не було.
11. Крім того, заявники надали таку інформацію:перший заявник тримався у Київському СІЗО з 15 вересня
2011 року до 27 травня 2014 року у таких камерах:
– № 330: площею приблизно 14 кв. м і разом із шістьма особами;
– № 167: площею приблизно 60 кв. м і разом із сорока вісьмома особами;
– № 284: площею приблизно 15 кв. м і і разом з вісьмома особами;другий заявник тримався у Дніпровському (на момент подій – Дніпропетровському) СІЗО з 06 вересня 2013 року до 05 листопада
2014 року у різних камерах (№ 614, № 621, № 623, № 625, № 628,
№ 629, № 633, № 634, № 638 та № 641), кожна площею приблизно 6,7 кв. м і разом з двома особами;третій заявник тримався у Дніпровському СІЗО з 09 березня
2013 року до 19 листопада 2015 року у різних камерах (№ 1002,
№ 1013, № 1017 та № 1035), кожна площею приблизно 15 кв. м і разом із шістьма особами.
Відповідні міжнародні документи
12. У доповіді Комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі – КЗК) для Уряду України за результатами візиту до України з 09 до 21 жовтня 2013 року (CPT/Inf (2014) 15), КЗК зауважив таке (оригінальне виділення; примітки опущені):
«118. Делегація КЗК здійснила повторні візити до Київського, Дніпропетровського, Одеського та Сімферопольського СІЗО, в яких ув’язнені/засуджені, які ще не відбували свої покарання, складали приблизно 90% або більше від загальної кількості ув’язнених цих установ. Насамперед, слід зазначити, що на момент візиту у 2013 році ці установи діяли за меншої місткості, аніж офіційна, хоча визначення місткості усе ще ґрунтувалося на національному стандарті у 2.5 м2 особистого простору на ув’язненого:
● за офіційної місткості 3 271 місць у Київському СІЗО трималося 2 618 ув’язнених (у тому числі 207 жінок і 80 неповнолітніх). Введення в експлуатацію нової будівлі для проживання жінок у грудні 2011 року дозволило збільшити місткість установи (на 173 додаткових місць);
● Дніпропетровське СІЗО вміщувало 1 777 ув’язнених (у тому числі 129 жінок та 24 підлітків) за офіційної місткості 3 519 місць; ...
119. КЗК із задоволенням зазначає, що в оглянутих делегацією камерах відвіданих установ усім ув’язненим було надано власне ліжко. Крім того, у багатьох камерах відповідних установ було дотримано стандарт у 4 м2 особистого простору на одного ув’язненого у багатомісних камерах. Як працівники установ, так і ув’язнені, з якими розмовляла делегація, позитивно оцінили значне зменшення кількості ув’язнених і збільшення площі особистого простору в камерах у контексті прийняття нового КПК України і набрання ним чинності..
Однак ... делегація КЗК помітила локалізовану переповненість в усіх відвіданих установах. Наповненість у багатьох камерах не тільки не відповідала стандартам КЗК щодо 4 м2 простору на одного ув’язненого, але й порушувала українські стандарти, оскільки у деяких багатомісних камерах на одного ув’язненого припадало всього лише 1,5 м2 особистого простору (наприклад, 38 осіб трималися у камері Київського СІЗО площею приблизно 57 м2, не враховуючи простір, який займав розташований у камері туалет; четверо ув’язнених трималися у камері Одеського СІЗО площею приблизно 7 м2, не враховуючи простір, який займав розташований у камері туалет).
...
Делегація зазначила, що у Дніпропетровському СІЗО металеві ставні, прикріплені до вікон камер у відділеннях 9 і 10, були зняті після візиту у
2009 році. Були вжиті заходи для здійснення поступових ремонтних робіт у камерах; більшість житлових приміщень дійсно була у поганому стані, камери мали погану вентиляцію та були брудними. Крім того, туалети в камерах були відгороджені лише частково. ...
c. прогулянки
122. У всіх відвіданих СІЗО ув’язнені мали доступ до щоденних одногодинних прогулянок (дві години для підлітків). Однак подвір’я для прогулянок, які оглянула делегація КЗК, часто були замалими для передбаченої місткості та серйозних фізичних навантажень (наприклад, 9,5 м2 для двох ув’язнених або 34 м2 для 12 ув’язнених у Київському СІЗО). ...
d. програми діяльності
...
124. У ході візиту у 2013 році делегація виявила, що практично нічого не змінилося у забезпеченні діяльності поза межами камери для осіб, взятих під варту. Більшість осіб, взятих під варту, були зачинені в камерах протягом двадцяти трьох годин на добу, та їм майже нічим було зайнятися (наприклад, дивитися телевізор або читати книжки). ...»
ПРАВООБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ
13. Беручи до уваги схожість предмету заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ
14. Заявники скаржилися на неналежні умови тримання їх під вартою у періоди, зазначені у пункті 11. Вони посилалися на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:
«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»Прийнятність
15. Уряд стверджував, що перший заявник не вичерпав ефективних національних засобів юридичного захисту, оскільки мав звернутися до прокуратури зі скаргою на умови тримання під вартою.
16. Перший заявник стверджував, що Суд уже дослідив наведений Урядом засіб юридичного захисту в інших справах проти України та визнав його неефективним.
17. Суд зазначає, що він уже розглядав і відхиляв подібні заперечення, визнаючи наведений Урядом засіб юридичного захисту неефективним (див., наприклад, рішення у справі «Сокіл проти України» (Sokil v. Ukraine), заява № 9414/13, пункт 38, від 22 жовтня 2015 року). Посилаючись на згадану практику та обставини цієї справи, Суд вважає, що Уряд не довів наявність у першого заявника можливості на практиці скористатися ефективним засобом юридичного захисту стосовно його скарги, тобто засобом юридичного захисту, здатним запобігти виникненню чи триванню порушень, або здатним надати йому відповідне відшкодування. Отже, Суд доходить висновку, що скарга заявника на умови тримання його під вартою не може бути відхилена у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту і тому відхиляє заперечення Уряду щодо цього.
18. Суд зазначає, що решта скарг не є ні явно необґрунтованими, ні неприйнятними з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Тому вони мають бути визнані прийнятними.Суть
19. Заявники підтримали свої скарги, викладені у формулярах заяв, зокрема щодо переповненості камер, недостатнього водопостачання, неналежного стану постільної білизни, обмежених можливостей для прийняття душу, недостатнього доступу до природного світла та вентиляції та неможливості здійснювати щоденні прогулянки.
20. Щодо справи першого заявника Уряд стверджував, що не міг надати конкретну інформацію про розмір камер у СІЗО та кількість ув’язнених, які трималися разом із першим заявником, оскільки відповідні документи були знищені після закінчення встановленого законодавством строку зберігання. Щодо справи третього заявника, то Уряд не ставив під сумнів розмір камер, вказаний третім заявником (див. пункт 11), але наголосив, що зазначені камери були розраховані на п’ять осіб.
21. Щодо інших аспектів тримання заявників під вартою Уряд стверджував, що вони відповідали національним правилам внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів.
22. Застосовні загальні принципи щодо умов тримання під вартою наведені у рішенні у справі «Муршич проти Хорватії» [ВП] (Muršić v. Croatia) [GC], заява № 7334/13, пункти 96 – 141, від 20 жовтня
2016 року).
23. Суд зазначає, що у цій справі заявники надали детальний опис умов тримання їх під вартою у СІЗО.
24. Крім того, Суд вказує на відсутність суттєвої розбіжності між доводами обох сторін щодо розміру камер, кількості ув’язнених та інших аспектів умов тримання заявників під вартою. Отже, можна зробити висновок, що перший заявник мав у своєму розпорядженні 1,25 – 2,3 кв. м особистого простору; другий заявник – 3,35 кв. м особистого простору; а третій – 2,5 – 3 кв. м особистого простору.
25. Коли площа тюремної камери становить від 3 до 4 кв. м особистого простору на кожного ув’язненого, як у справі другого заявника, вирішальним фактором під час оцінки Судом адекватності умов тримання буде фактор простору. У таких випадках порушення статті 3 Конвенції буде встановлено, якщо фактор простору поєднаний з іншими неналежними побутовими умовами тримання під вартою, пов’язаними, зокрема з доступом до прогулянок, природного освітлення або повітря, наявністю системи вентиляції, адекватною температурою у камері, можливістю приватного користування туалетом, а також дотриманням базових санітарно-гігієнічних вимог (див. згадане рішення у справі «Муршич проти Хорватії» (Muršić v. Croatia), пункт 139).
26. У зв’язку з цим Суд бере до уваги твердження заявників щодо проблем з освітленням, вентиляцією, опаленням, санітарією, харчуванням і гігієною (див. пункт 10).
27. Суд також посилається на висновки КЗК, який відвідав Київське та Дніпровське СІЗО у жовтні 2013 року, тобто до або під час перебування заявників у цих установах (див. пункт 12).
28. Насамкінець, Суд зазначає, що вже встановив, що умови тримання під вартою у Київському СІЗО не відповідали вимогам
статті 3 Конвенції (див. в якості останніх прикладів рішення у справах «Білозор та інші проти України» [Комітет] (Bilozor and Others v. Ukraine) [Committee], заява № 9207/09 та 5 інших заяв, від 20 липня 2017 року і «Старенький та Рудий проти України» [Комітет] (Starenkiy and Rudoy v. Ukraine) [Committee], заяви № 44807/10 та № 15752/14,
від 11 січня 2018 року). Суд також зазначає, що у нещодавньому рішенні у справі «Сукачов проти України» (Sukachov v. Ukraine),
заява № 14057/17, пункти 90 – 100, від 30 січня 2020 року) він ретельно дослідив умови тримання заявника у Дніпровському СІЗО протягом 2012 – 2017 років і визнав їх несумісними зі статтею 3 Конвенції.
29. Поєднання зазначених факторів достатньо для висновку Суду, що умови тримання заявників у Київському та Дніпровському СІЗО у зазначені в пункті 11 періоди становили нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження всупереч вимогам статті 3 Конвенції. Отже, було порушено це положення.СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ
30. Заявники скаржилися за пунктом 3 статті 5 Конвенції, що тримання їх під вартою під час досудового слідства було невиправданим і необґрунтованим.
Пункт 3 статті 5 Конвенції передбачає:
« Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.»Прийнятність
31. Уряд стверджував, що у справі щодо тримання другого заявника під вартою Суд мав би розглянути лише один конкретний період (а саме з 17 вересня 2013 року до 04 квітня 2014 року) під час свого аналізу за пунктом 3 статті 5 Конвенції. Він також вважав, що цей період, який тривав шість місяців і вісімнадцять днів, не міг вважатися нерозумним з огляду на обставини справи і закликав Суд визнати скаргу другого заявника у зв’язку з цим явно необґрунтованою.
32. Хоча другий заявник не оскаржив аргумент Уряду, що лише конкретний період тримання його під вартою підлягає аналізу, він все-таки стверджував, що тримання його під вартою протягом цього періоду було невиправданим, а тому необґрунтованим.
33. Суд вважає, що аргумент Уряду тісно пов’язаний із суттю скарги другого заявника щодо обґрунтування тримання його під вартою. Отже, він має бути долучений до розгляду по суті.
34. Суд також зазначає, що ці скарги не є ні явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, ні неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.Суть
35. Заявники стверджували, що тримання їх під вартою під час досудового слідства не ґрунтувалося на достатніх підставах і було нерозумним.
36. Уряд заперечив проти доводів заявників, стверджуючи, що тримання їх під вартою було обґрунтованим і розумним.
37. Застосовні загальні принципи викладені в рішенні у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункти 84 – 91 і 102, від 05 липня 2016 року). Зокрема, Суд повторює, що існування обґрунтованої підозри є умовою sine qua non для законності тривалого тримання під вартою, але зі спливом деякого часу такої підозри вже буде недостатньо: тому Суд має встановити, (1) чи продовжували інші підстави, наведені органами судової влади, виправдовувати позбавлення свободи, та (2) якщо такі підстави були «відповідними» та «достатніми», чи виявили національні органи влади «особливу ретельність» під час здійснення провадження. Суд також встановив, що органи державної влади мають переконливо продемонструвати обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи, незалежно від того, наскільки воно коротке. Питання стосовно розумності строку тримання під вартою не може оцінюватись in abstracto. Воно має оцінюватись у кожній справі згідно з її конкретними обставинами, причинами, наведеними у рішеннях національних судів, і належно задокументованими фактами, на які посилався заявник у своїх клопотаннях про звільнення. Тривале тримання під вартою може бути виправданим у конкретній справі тільки за наявності чітких ознак існування суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі «Лабіта проти Італії» [ВП] (Labita v. Italy) [GC], заява № 26772/95, пункт 153, ЄСПЛ 2000‑IV та згадане рішення у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» (Buzadji v. the Republic of Moldova), пункти 87 і 90).
38. Інформація про періоди та тривалість тримання заявників під вартою для цілей розгляду Судом за пунктом 3 статті 5 Конвенції наведена у таблиці в додатку.
39. Суд зазначає, що другий заявник не скаржився, що тримання його під вартою було необґрунтованим для цілей пункту 3 статті 5 Конвенції упродовж періоду з 01 березня 2012 року (коли він був затриманий) до 08 листопада 2012 року (коли він був визнаний винним судом першої інстанції). Тому Суд не буде аналізувати цей період як такий. Однак він може взяти його до уваги під час розгляду скарги за пунктом 3 статті 5 загалом (див. пункт 43).
40. Тяжкість висунутих проти заявників обвинувачень і ризик їхнього переховування чи перешкоджання відповідному слідству згадувалися у первинних рішеннях про обрання їм запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (див. пункт 4). Ці причини були та залишалися головними підставами для тримання заявників під вартою до їхнього засудження або звільнення з-під варти. Рішення про продовження строку тримання заявників під вартою були викладені у загальних формулюваннях і містили повторювані фрази. З них не вбачалося, що суди належним чином оцінили факти щодо необхідності застосування такого запобіжного заходу за обставин різних стадій провадження.
41. До того ж з плином часу тривале тримання заявників під вартою вимагало додаткового обґрунтування, проте суди не навели жодних конкретних підстав. Вбачається, що національні суди не намагалися продемонструвати наявність конкретних фактів, які б доводили, що стверджувані ризики переважали над принципом поваги до особистої свободи. Фактично тягар доведення було помилково перекладено на заявників (див. для порівняння рішення у справах «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, пункти 40 і 41,
від 14 жовтня 2010 року та «Макаренко проти України» (Makarenko v. Ukraine), заява № 622/11, пункт 91, від 30 січня 2018 року).
42. Зокрема, Суд зазначає, що національні суди неодноразово обґрунтовували подальше тримання заявників під вартою посиланням на відсутність підстав для їхнього звільнення (див. пункт 6), тоді як пункт 3 статті 5 Конвенції передбачає застосування протилежного підходу і вимагає від національних органів влади наводити підстави для продовження строку тримання особи під вартою (див. рішення у справі «Комарова проти України» (Komarova v. Ukraine),
заява № 13371/06, пункт 79, від 16 травня 2013 року).
43. Щодо аргументу Уряду, висунутого стосовно скарги другого заявника про те, що період тримання його під вартою не порушував питання за пунктом 3 статті 5 Конвенції, Суд зауважує, що дійсно лише цей розглянутий окремо період, який тривав шість місяців і вісімнадцять днів (див. пункт 31), не вбачається нерозумним. Проте Суд не залишає поза увагою той факт, що у 2012 році другий заявник 8 місяців тримався під вартою під час досудового слідства у слідчому ізоляторі в рамках того самого кримінального провадження щодо нього (див. пункт 39). Упродовж зазначеного періоду тримання його під вартою ґрунтувалося на рішеннях суду, в яких були вказані міркування аналогічні проаналізованим Судом у пунктах 40 – 42.
44. Крім того, як вбачається з відповідних рішень, суди, продовжуючи строк тримання другого заявника під вартою протягом розглянутого періоду (а саме з 17 вересня 2013 року до 04 квітня
2014 року), не наводили жодних нових причин, які б виправдали тримання його під вартою та використовували лише абстрактні і стереотипні фрази. У зв’язку з цим Суд вважає, що тримання другого заявника під вартою, строк якого на той момент продовжувався декілька разів, вимагало від органів державної влади надання додаткових конкретних аргументів на користь тримання його під вартою. Проте таких причин наведено не було.
45. Суд часто встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв’язку з тим, що національні суди посилалися на однакові підстави (якщо вони існували) упродовж усього періоду тримання відповідного заявника під вартою, навіть щодо тривалих періодів тримання під вартою (див., наприклад, рішення у справах «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 80, 81 і 99, від 10 лютого 2011 року та «Ігнатов проти України» (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15,
пункти 41 і 42, від 15 грудня 2016 року).
46. З огляду на зазначене Суд вважає, що не оцінивши конкретні факти або не розглянувши можливість застосування інших запобіжних заходів як альтернативу триманню під вартою під час досудового слідства, та по суті постійно посилаючись на тяжкість обвинувачень і ризик ухилення або перешкоджання заявниками відповідному слідству, органи державної влади продовжували строк тримання заявників під вартою під час провадження на підставах, які не можуть вважатися «достатніми» та «відповідними», щоб виправдати його тривалість.
47. Отже, Суд доходить висновку, що було порушено пункт 3
статті 5 Конвенції, і тому відхиляє заперечення Уряду щодо скарги другого заявника.ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ
48. Перший заявник також скаржився за пунктом 4 статті 5 Конвенції на порушення його права на перегляд законності тримання його під вартою. Крім того, другий заявник скаржився за пунктом 5 статті 5 Конвенції на відсутність у нього забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування у зв’язку з тривалим триманням його під вартою.
49. З огляду на факти справи, доводи сторін і свої висновки за статтею 3 Конвенції та пунктом 3 статті 5 Конвенції (див. пункти 29 і 47) Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені у цих заявах, і немає потреби у винесенні окремого рішення щодо прийнятності та суті інших зазначених у попередньому пункті скарг (див., наприклад, рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania) [GC],
заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014).ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
50. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»Шкода
51. Перший заявник вимагав 676,59 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди (вартість посилок з їжею, нібито надісланих йому під час тримання його під вартою).
52. Заявники також вимагали суми, зазначені у таблиці в додатку, в якості відшкодування моральної шкоди.
53. Уряд вважав ці вимоги необґрунтованими та надмірними.
54. Суд вважає, що вимога першого заявника щодо відшкодування матеріальної шкоди є необґрунтованою, і тому відхиляє її. З іншого боку, здійснюючи оцінку на засадах справедливості, він присуджує заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку, в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись.Судові та інші витрати
55. Заявники вимагали такі суми в якості компенсації витрат, понесених під час провадження у Суді:
– у заяві № 5353/14: 3 750 євро
– у заяві № 54053/14: 3 600 євро; та
– у заяві № 25353/16: 3 600 євро.
56. Заявник у заяві № 54053/14 вимагав також 122 євро в якості компенсації витрат на переклад.
57. Заявники просили, щоб відповідні суми були сплачені безпосередньо на банківські рахунки їхніх представників.
58. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.
59. З огляду наявні у нього документи, складність справ, той факт, що представник першого заявника вступив у провадження лише на стадії комунікації, та надану першому заявнику правову допомогу у розмірі 850 євро, а також на те, що другого та третього заявників представляв один захисник, Суд присуджує першому заявнику
150 євро. Сума має бути сплачена на банківський рахунок
пана М. Тарахкала, як зазначив перший заявник. Крім того, Суд присуджує спільну суму у розмірі 1 000 євро другому та третьому заявникам. Сума має бути сплачена на банківський рахунок
пана О. Ігнатова, як зазначено другим і третім заявниками (див., наприклад, рішення у справах «Бєлоусов проти України» (Belousov v. Ukraine), заява № 4494/07, пункти 116 і 117, від 07 листопада
2013 року та «Хлаіфія та інші проти Італії» [ВП] (Khlaifia and Others v. Italy) [GC], заява № 16483/12, пункт 288, від 15 грудня 2016 року).Пеня
60. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНОВирішує об’єднати заяви;Долучає до розгляду по суті зауваження Уряду щодо прийнятності скарги другого заявника за пунктом 3 статті 5 Конвенції та відхиляє це зауваження після розгляду по суті;Оголошує прийнятними скарги першого заявника, пана Олексія Володимировича Борзих, за статтею 3 Конвенції та пунктом 3 статті 5 Конвенції на умови тримання його під вартою у Київському СІЗО у період з 15 вересня 2011 року до 27 травня
2014 року та відсутність відповідних і достатніх підстав для тримання його під вартою під час досудового слідства;Оголошує прийнятними скарги другого заявника, пана Андрія Віталійовича Пустинцева, за статтею 3 Конвенції та пунктом 3 статті 5 Конвенції на умови тримання його під вартою у Дніпровському СІЗО у період з 06 вересня 2013 року до
05 листопада 2014 року та відсутність відповідних і достатніх підстав для тримання його під вартою під час досудового слідства;Оголошує прийнятними скарги третього заявника, пана Руслана Михайловича Науменка, за статтею 3 Конвенції та пунктом 3
статті 5 Конвенції на умови тримання його під вартою у Дніпровському СІЗО у період з 09 березня 2013 року до
19 листопада 2015 року та відсутність відповідних і достатніх підстав для тримання його під вартою під час досудового слідства;Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції щодо всіх заявників;Постановляє, що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції щодо всіх заявників у зв’язку з періодами, зазначеними у таблиці в додатку;Постановляє, що немає необхідності розглядати питання прийнятності та суть скарг першого заявника за пунктом 4 статті 5 Конвенції щодо неспроможності судів здійснити належний розгляд його клопотань про звільнення з-під варти та скарг другого заявника за пунктом 5 статті 5 Конвенції щодо відсутності забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування у зв’язку зі свавільним триманням його під вартою;Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) кожному заявнику суму, зазначену у таблиці в додатку, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(ii) 150 (сто п’ятдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості компенсації судових та інших витрат, які мають бути сплачені на банківський рахунок представника першого заявника,
пана М. Тарахкала;
(iii) 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості компенсації судових та інших витрат, які мають бути сплачені на банківський рахунок представника другого та третього заявників, пана О. Ігнатова;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 25 червня
2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Анна-Марія Дуге
(Anne-Marie Dougin)
В.о. заступника Секретаря
Габріеле Куцско-Штадльмайер
(Gabriele Kucsko-Stadlmayer)
Голова
ДОДАТОК
№
№ заяви
Назва справи
Подана
Заявник
Дата народження
Місце народження
Громадянство
Представник
Характер висунутих проти заявника обвинувачень
Назва суду, який санкціонував тримання заявника під вартою, дата
Період тримання під вартою, який розглядається (пункт 3 статті 5 Конвенції), тривалість
Сума, яка вимагалася в якості відшкодування моральної шкоди
Сума, присудже-на в якості відшкодування моральної шкоди
1
5353/14
Борзих проти України
18.12.2013
Олексій Володимирович БОРЗИХ
18.05.1981
м. Біла Церква
Україна
Представник
Михайло
Олександрович
ТАРАХКАЛО
Злочин, пов’язаний з наркотичними засобами
Васильківський міськрайонний суд Київської області,
11.08.2011
08.08.2011-17.09.2013,
2 роки та 1 місяць
30 000 євро
7 900 євро
2
54053/14
Пустинцев проти України
28.08.2014
Андрій Віталійович ПУСТИНЦЕВ 24.03.1980
м. П’ятихатки
Україна
Представник:
Олександр
Анатолійович
ІГНАТОВ
Злочин, пов’язаний з наркотичними засобами
Жовтневий районний суд міста Дніпропетров-ська,
03.03.2012
17.09.2013-04.04.2014
6 місяців та 18 днів
15 000 євро
4 400 євро
3
25353/16
Науменко проти України
10.04.2016
Руслан Михайлович НАУМЕНКО 17.03.1978
м. Дніпропетровськ
Україна
Представник:
Олександр
Анатолійович
ІГНАТОВ
Розбійний напад, вчинений у складі організованої злочинної групи
Жовтневий районний суд міста Дніпропетров-ська,
09.03.2013
07.03.2013-15.09.2014
09.04.2015-19.11.2015
1 рік і 2 місяці
10 000 євро
7 900 євро
Full & Egal Universal Law Academy