CASE OF BUDIVELNO INVESTYTSIYNA GRUPA 1 v. UKRAINE - [Ukrainian Translation] by the Ministry of Justice of Ukraine

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «БУДІВЕЛЬНО-ІНВЕСТИЦІЙНА ГРУПА 1» ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF BUDIVELNO INVESTYTSIYNA GRUPA 1 v. UKRAINE)

(Заява № 56903/10)

РІШЕННЯ
(справедлива сатисфакція)

СТРАСБУРГ

11 січня 2024 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Будівельно-інвестиційна Група 1» проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

 Стефані Моро-Вікстром (Stéphanie Mourou-Vikström), Голова,
 Маттіас Гуйомар (Mattias Guyomar),
 Катержіна Шімачкова (Kateřina Šimáčková), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 30 листопада 2023 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1.  Справа стосується скарги підприємства-заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що органи місцевого самоврядування перешкодили йому побудувати багатоповерховий житловий будинок і воно не отримало жодного відшкодування у зв’язку з цим.

2.  У рішенні, ухваленому 17 грудня 2020 року (далі – основне рішення), Суд постановив, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з рішенням органів місцевого самоврядування скасувати своє попереднє рішення про передання земельної ділянки в оренду підприємству-заявнику для цілей будівництва та надати цій ділянці статус скверу. Зокрема, Суд встановив існування серйозних недоліків у поведінці органів місцевого самоврядування, які, з одного боку, дозволили будівництво, попри поінформованість про громадське занепокоєння щодо цього, а з іншого боку, не розглянули альтернативних варіантів вирішення з метою пом’якшення несприятливих наслідків для підприємства-заявника у зв’язку з розірванням договору оренди. Крім того, Суд встановив, що, відмовляючи у задоволенні позову підприємства-заявника про відшкодування шкоди, національні суди не забезпечили належний баланс між приватними інтересами та відповідними інтересами суспільства, а також не навели достатнього обґрунтування у своїх рішеннях. На думку Суду, на підприємство-заявника було покладено надмірний індивідуальний тягар. Суд також постановив, що не було необхідності окремо розглядати скаргу підприємства-заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. рішення у справі «Будівельно інвестиційна група 1» проти України»» [Комітет] (Budivelno Investytsiyna Grupa 1 v. Ukraine) [Committee], заява № 56903/10, пункти 44 – 56 і 59, від 17 грудня 2020 року).

3.  Відповідно до статті 41 Конвенції підприємство-заявник вимагало надання справедливої сатисфакції матеріальної шкоди, яка включала (i) 57 202 743,63 українських гривень (далі – грн) збитків, які, як стверджується, були понесені у зв’язку з невиконанням підприємством-заявником своїх зобов’язань за інвестиційним договором від 11 березня 2008 року, укладеного з іноземним інвестором; і (ii) 11 689 920 доларів США (далі – доларів) втраченого прибутку. Підприємство-заявник також стверджувало, що внаслідок дій національних органів влади, які перешкодили його господарській діяльності, його репутації була завдана серйозна шкода. Підприємство-заявник стверджувало, що заподіяна шкода не підлягала кількісній оцінці, і просило Суд визначити справедливу сатисфакцію моральної шкоди на засадах справедливості. Насамкінець підприємство-заявник вимагало 10 000 доларів та 63 604 гривні в якості компенсації судових та інших витрат (там само, пункт 61).

4.  Оскільки питання застосування статті 41 Конвенції було не готове до вирішення, Суд відклав його розгляд та запропонував Уряду і заявнику протягом трьох місяців надати свої письмові зауваження та, зокрема, повідомити Суд про будь-яку угоду, якої вони могли досягти (там само, пункт 62 та пункт 4 резолютивної частини).

5.  Заявник і Уряд подали свої зауваження.

6.  У своїх зауваженнях щодо справедливої сатисфакції підприємство-заявник повторило свої вимоги, подані на стадії розгляду справи по суті, і висунуло нові вимоги. Останні наведені в пунктах 9, 42 і 46.

ПРАВО

7.  Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

8.  Застосовні принципи наведено в рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (East West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04, пункти 245 – 253, від 23 січня 2014 року).

9.  Підприємство-заявник вимагало 13 452 089[1] доларів США (далі – доларів) в якості відшкодування за втрату права на оренду відповідної земельної ділянки. Воно надало звіт приватного оцінювача, який визначив вартість цього активу як різницю між стверджуваним доходом від продажу об’єктів, які були б побудовані на ділянці (житлових квартир, комерційних приміщень і паркомісць), та витратами на будівельні роботи, проведені станом на 01 листопада 2008 року. Підприємство-заявник також вимагало сплати пені на вказану суму та врахування інфляції.

10.  Уряд зазначив, що підприємство-заявник не висувало цю вимогу до розгляду питання про справедливу сатисфакцію. Крім того, на його думку, ця вимога була необґрунтованою.

11.  Суд зауважує, що використаний у звіті метод по суті мав на меті встановлення суми втраченого прибутку. Однак, оскільки у звіті містилася оцінка різниці між стверджуваною вартістю продажу земельної ділянки після будівництва і витратами на будівництво, Суд зазначає, що підприємство-заявник не мало ані нести ці витрати, ані отримати відповідні кошти від продажу.

12.  Справді, підприємство-заявник уклало договір з іноземною компанією щодо інвестування у проєкт будівництва (див. пункт 15 основного рішення). Згідно з умовами інвестиційного договору, саме інвестор фінансував будівництво та ставав повноправним власником об’єктів, які мали бути побудовані на земельній ділянці. Підприємство-заявник, у свою чергу, мало отримати винагороду від інвестора.

13.  З огляду на наведене Суд вважає, що здійснений у звіті обрахунок не стосується конкретної ситуації підприємства-заявника, а тому є невідповідним. Суд доходить висновку, що вимога підприємства-заявника за цим пунктом має бути відхилена як необґрунтована.

14.  Стосовно стверджуваної втрати можливості отримати винагороду за інвестиційним договором, Суд зазначає, що підприємство-заявник висунуло окрему вимогу за цим пунктом. Вона буде розглянута далі (див. пункти 20 – 29).

15.  Підприємство-заявник повторило свою вимогу щодо 57 202 743,63 українських гривень (далі – грн). Ця сума становила штраф, понесений у зв’язку з неможливістю підприємством-заявником виконати свої зобов’язання за інвестиційним договором. Господарський суд міста Києва своїм остаточним та обов’язковим для виконання рішенням від 04 лютого 2010 року зобов’язав підприємство-заявника сплатити штраф інвестору. У перерахунку на євро за курсом, встановленим Національним банком України 04 лютого 2010 року, відповідна сума становила приблизно 5 112 455 євро. Підприємство-заявник також вимагало сплати пені на зазначену суму та врахування інфляції.

16.  Уряд зазначив, що вказана сума не була сплачена і виконавче провадження щодо її стягнення відкрито не було. Крім того, заявник не оскаржив зазначене рішення Господарського суду міста Києва. На думку Уряду, не існувало чіткого причинно-наслідкового зв’язку між відшкодуванням шкоди, яка вимагалася у зв’язку зі штрафом, та встановленим в основному рішенні порушенням Конвенції.

17.  Суд нагадує, що під час оцінки суми відшкодування він бере до уваги матеріальну шкоду, яка є збитком, фактично понесеним безпосередньо внаслідок стверджуваного порушення (див. рішення у справі «Паннон Плакат Кфт» та інші проти Угорщини» (Pannon Plakát Kft and Others v. Hungary), заява № 39859/14, пункт 68, від 06 грудня 2022 року).

18.  Суд зауважує відсутність заперечень у підприємства-заявника стосовно того, що відповідний штраф не був сплачений, або що у зв’язку з цим не було відкрито виконавче провадження. Отже, не можна сказати, що підприємство-заявник зазнало будь-яких фактичних збитків у зв’язку з цим.

19.  Суд також зазначає, що підприємство-заявник не пояснило, чому воно не оскаржило зазначене рішення Господарського суду міста Києва.

20.  За цих обставин Суд вважає за доцільне не присуджувати жодної суми за цим пунктом.

21.  Підприємство-заявник вимагало 11 689 920 доларів[2] в якості відшкодування втраченого прибутку, які становили винагороду, яку воно очікувало отримати згідно з умовами інвестиційного договору (12 000 000 доларів, які мали бути сплачені в національній валюті (гривні)). Воно надало звіт приватного оцінювача, який застосував ставку дисконтування для обрахунку коливань обмінних курсів. Підприємство-заявник також вимагало сплати пені та врахування інфляції.

22.  Уряд стверджував, що ця вимога була надмірною та спекулятивною.

23.  Насамперед Суд зазначає, що втручання в права підприємства-заявника стосувалося контролю за користуванням майном, а не його позбавлення (див. пункт 46 основного рішення).

24.  У практиці Суду встановлено, що повинен існувати чіткий причинно-наслідковий зв’язок між завданою шкодою, компенсацію якої вимагає заявник, і порушенням Конвенції (див. рішення у справі «Г.І.Е.М. С.Р.Л. та інші проти Італії» (справедлива сатисфакція) [ВП] (G.I.E.M. S.R.L. and Others v. Italy) (just satisfaction) [GC], заява № 1828/06 та 2 інші заяви, пункт 38, від 12 липня 2023 року), і це може за необхідності передбачати компенсацію втраченого прибутку (див. рішення у справі «Басарба ООД» проти Болгарії» (справедлива сатисфакція) (Basarba OOD v. Bulgaria) (just satisfaction), заява № 77660/01, пункт 20, від 20 січня 2011 року).

25.  Суд усвідомлює труднощі під час обрахунку втраченого прибутку за обставин, коли такий прибуток може змінюватися внаслідок низки непередбачуваних факторів (див. рішення у справах «Дачія С.Р.Л. проти Молдови» (справедлива сатисфакція) (Dacia S.R.L. v. Moldova) (just satisfaction), заява № 3052/04, пункт 47, від 24 лютого 2009 року та «Кьонув-Тар Кфт» та інші проти Угорщини» (справедлива сатисфакція) (Könyv-Tár Kft and Others v. Hungary) (just satisfaction), заява № 21623/13, пункт 31, від 05 жовтня 2021 року). Особливо це актуально у справах, які стосуються господарської діяльності підприємства, яка передбачає наявність ризиків і певну невизначеність стосовно використання та прибутковості відповідного майна (див. згадані рішення у справах «Басарба ООД» проти Болгарії» (справедлива сатисфакція) (Basarba OOD v. Bulgaria) (just satisfaction), пункт 26 та «East/West Alliance Limited» проти України» (East West Alliance Limited v. Ukraine), пункт 251).

26.  Тим не менш, якщо вимагається відшкодування втраченого прибутку, такий прибуток має бути обрахований з використанням доказів і не може ґрунтуватися на простих припущеннях чи ймовірності (див. рішення у справі «Сентро Європа 7 С.Р.Л. та Ді Стефано проти Італії» [ВП] (Centro Europa 7 S.R.L. and di Stefano v. Italy) [GC], заява № 38433/09, пункт 219, ЄСПЛ 2012).

27.  Зважаючи на це, Суд не може погодитися із застосованим у звіті підходом до оцінки втраченого підприємством-заявником прибутку. Ця оцінка здебільшого ґрунтувалася на розмірі винагороди, вказаній в інвестиційному договорі. Однак слід зазначити, що підприємство-заявник мало намір розпочати новий будівельний проєкт, потенційний успіх якого залежав від низки факторів, оцінка яких не належить до компетенції Суду.

28.  Крім того, підприємство-заявник неминуче понесло б витрати у зв’язку з цим проєктом (див. згадане рішення у справі «Басарба ООД» проти Болгарії» (справедлива сатисфакція) (Basarba OOD v. Bulgaria) (just satisfaction), пункт. 23). Суд також зазначає, що будь-який отриманий підприємством-заявником прибуток підлягав би оподаткуванню (див. рішення у справі «Авенді ООД» проти Болгарії» (справедлива сатисфакція) (Avendi OOD v. Bulgaria) (just satisfaction), заява № 48786/09, пункт 36, від 14 лютого 2023 року). Ні підприємство-заявник, ні оцінювач не врахували ці елементи у своїх обрахунках.

29.  Не спекулюючи на сумах прибутків, які підприємство-заявник отримало б за відсутності порушення Конвенції, Суд зауважує, що підприємство-заявник втратило реальну можливість отримати прибуток внаслідок порушення, встановленого у цій справі (див., mutatis mutandis, згадане рішення у справі «Сентро Європа 7 С.Р.Л. та Ді Стефано проти Італії» [ВП] (Centro Europa 7 S.R.L. and di Stefano v. Italy) [GC], пункт 219 та рішення у справі «Кьонув-Тар Кфт» та інші проти Угорщини» (справедлива сатисфакція) (Könyv-Tár Kft and Others v. Hungary) (just satisfaction), заява № 21623/13, пункт 34, від 05 жовтня 2021 року).

30.  Беручи до уваги велику кількість відповідних непередбачуваних обставин і неможливість кількісно точно обрахувати збитки підприємства-заявника, Суд вважає, що він повинен ухвалити рішення на засадах справедливості. Тому він присуджує підприємству-заявнику 100 000 євро за цим пунктом.

31.  Підприємство-заявник стверджувало, що його ділова репутація постраждала і його шанси знайти іншого інвестора знизилися. Підприємство-заявник не зазначило конкретну суму у зв’язку з цією вимогою, залишивши її на розсуд Суду.

32.  На думку Уряду, ця вимога була необґрунтованою.

33.  Суд повторює свою практику стосовно того, що він не може виключати можливість присудження комерційному підприємству матеріальної компенсації в якості відшкодування моральної шкоди. У цьому контексті слід враховувати репутацію підприємства, невизначеність у процесі ухвалення рішень, порушення процесу управління підприємством (для яких немає точного методу обрахунку наслідків) і насамкінець, хоча й меншою мірою, занепокоєння та незручності, завдані членам команди управління (див. рішення у справах «Комінгерсолл С.А. проти Португалії» [ВП] (Comingersoll S.A. v. Portugal) [GC], заява № 35382/97, пункт 35, ЄСПЛ 2000-IV; «Совтрансавто-Холдинг проти України» (справедлива сатисфакція) (Sovtransavto Holding v. Ukraine) (just satisfaction), заява № 48553/99, пункт 79, від 02 жовтня 2003 року та згадане рішення у справі «Дачія С.Р.Л. проти Молдови» (справедлива сатисфакція) (Dacia S.R.L. v. Moldova) (just satisfaction), пункт 60).

34.  Суд зауважує, що підприємство-заявник обґрунтувало свою вимогу завданням шкоди його репутації. Насамперед Суд сумнівається в існуванні причинно-наслідкового зв’язку між рішенням органу місцевого самоврядування надати відповідній земельній ділянці статусу скверу і припинити надання її в оренду, з одного боку, та репутацією підприємства-заявника, з іншого. Проте, навіть припустивши негативний вплив оскаржуваних заходів на репутацію підприємства-заявника, Суд вказує на встановлення ним того, що відповідне втручання, яке ґрунтувалося на екологічних міркуваннях, переслідувало законну мету, яка відповідала загальним інтересам (див. пункт 49 основного рішення). Порушення було встановлено лише стосовно недоліків у реалізації оскаржуваних заходів та розгляді національними судами вимоги підприємства-заявника про відшкодування шкоди. Суд не вбачає причинно-наслідкового зв’язку між стверджуваною шкодою, завданою репутації підприємства-заявника, та встановленими недоліками, які жодним чином не залежали від діяльності підприємства-заявника.

35.  Суд також зауважує, що підприємство-заявник не висунуло аргументів про завдання йому будь-якої іншої шкоди, яка призвела б до присудження відшкодування моральної шкоди підприємству: вони регулюються конкретними критеріями (див. згадане рішення у справі «Комінгерсолл С.А. проти Португалії» (Comingersoll S.A. v. Portugal), пункт 35). З огляду на відсутність конкретної інформації про вплив оскаржуваних заходів на господарську діяльність підприємства-заявника, Суд не може дійти висновку, що підприємство-заявник зазнало моральної шкоди (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Формінстер Ентерпрайзіс Лімітед» проти Чеської Республіки» (справедлива сатисфакція) (Forminster Enterprises Limited v. the Czech Republic) (just satisfaction), заява № 38238/04, пункти 24 і 25, від 10 березня 2011 року).

36.  Отже, за цим пунктом відшкодування не присуджується, і Суд вважає, що встановлення порушення саме собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, якої могло зазнати підприємство-заявник.

37.  Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (згадане рішення у справі «Г.І.Е.М. С.Р.Л. та інші проти Італії» (справедлива сатисфакція) [ВП] (G.I.E.M. S.R.L. and Others v. Italy) (just satisfaction) [GC], пункт 72).

38.  За цим пунктом підприємство-заявник вимагало загальну суму у розмірі 63 604 грн (приблизно 6 034 євро).

39.  Уряд не заперечив проти вимоги у зв’язку з провадженням на національному рівні, але зазначив, що докази оплати були подані лише на суму у розмірі 12 750 грн (приблизно 1 186 євро).

40.  Беручи до уваги наявні документи та вказані критерії, Суд присуджує підприємству-заявнику суму у розмірі 1 186 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження на національному рівні та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися підприємству-заявнику на цю суму.

41.  У лютому 2021 року, після ухвалення основного рішення Суду, підприємство-заявник звернулося до Верховного Суду із заявою про перегляд за виключними обставинами рішень національних судів про відмову у задоволенні його позову про відшкодування шкоди. Ухвалою від 01 березня 2021 року Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження, оскільки заява була подана з порушенням встановленого законом десятирічного строку з дня ухвалення оскаржуваних судових рішень.

42.  Підприємство-заявник вимагало 3 000 доларів в якості компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час зазначеного провадження у Верховному Суді. Воно подало рахунок на суму 100 653,12 грн (приблизно 3 008 євро).

43.  Проте Уряд стверджував, що ці витрати не були неминучими. Підприємство-заявник знало або повинно було знати, що його заява про перегляд судових рішень, ухвалених понад десять років тому, була подана поза встановленим строком, а тому її не буде задоволено.

44.  Суд зазначає, що підприємство-заявник вимагало перегляду судових рішень, ухвалених у 2009 та 2010 роках (див. пункти 20 і 21 основного рішення). Десятирічний строк для звернення до Верховного Суду із заявою про перегляд встановлювався законодавством (стаття 321 Господарського процесуального кодексу України). Отже, Суд вважає, що пов’язані з цим витрати не були обґрунтованими і неминучими. Суд нічого не присуджує за цим пунктом.

45.  Підприємство-заявник вимагало 10 000 доларів в якості компенсації витрат на правову допомогу та подало квитанції на загальну суму 178 405 гривень (приблизно 8 054 євро).

46.  Підприємство-заявник також вимагало 139 488 грн (приблизно 4 178 євро) в якості компенсації витрат на послуги експертів, понесених під час провадження щодо справедливої сатисфакції, і надало відповідні квитанції.

47.  Уряд стверджував, що ці вимоги не були достатньо обґрунтованими.

48.  У цій справі з огляду на всі надані документи Суд вважає за розумне присудити підприємству-заявнику суму у розмірі 12 232 євро за цим пунктом та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися підприємству-заявнику на цю суму.

Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

(a)  упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i)  100 000 (сто тисяч) євро в якості відшкодування матеріальної шкоди;

(ii)  1 186 (одна тисяча сто вісімдесят шість) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися підприємству-заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження на національному рівні;

(iii)  12 232 (дванадцять тисяч двісті тридцять два) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися підприємству-заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді;

(b)  із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 11 січня 2024 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Мартіна Келлер

(Martina Keller)

Заступник Секретаря

Стефані Моро-Вікстром

(Stéphanie Mourou-Vikström)

Голова

[1] Приблизно 10 319 951 євро

[2] Приблизно 7 997 998 євро