© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2014. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2014. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2014. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційне повідомлення з юриспруденції Суду № 176
Липень 2014
Centre of Legal Resources проти Румунії [ВП] - 47848/08
Рішення від 17.7.2014 [ВП]
Стаття 34
Locus standi
Повноваження громадської організації подавати заяву від імені померлої психічно хворої особи
Стаття 2
Позитивні зобов’язання
Неспроможність надати допомогу ВІЛ-позитивній психічно хворій особі: порушення
Стаття 46
Стаття 46-2
Виконання рішення
Загальні заходи
Держава-відповідач має вжити загальних заходів для забезпечення незалежного представництва психічно хворих осіб
Факти – Заява була подана громадською організацією Центр правових досліджень (Centre for Legal Resources, “CLR”), від імені молодого рома пана Кампяну, який помер у 2004 році у віці 18 років. Пана Кампяну після народження, коли мати залишила його, помістили до сиротинця. У ранньому дитинстві у нього діагностували ВІЛ-позитивність і глибоку розумову відсталість. Після досягнення повноліття від мав залишити центр догляду за дітьми-інвалідами, де він перебував і пройшов низку обстежень з метою поміщення до спеціалізованого закладу. Після того, як кілька закладів відмовились приймати пана Кампяну через його стан, його зрештою помістили до центру медичної і соціальної допомоги, у якому встановили, що він перебуває у стані прогресуючої психічної і фізичної деменції, не отримує антиретровірусної терапії і страждає від недоїдання. Через кілька днів, коли у нього проявилася гіперагресивна поведінка, його перевели до психіатричної лікарні. Раніше ця ж лікарня вже повідомляла, що не має умов для пацієнтів з ВІЛ. Там його побачила група ревізорів із CLR, які повідомили, що він перебуває сам у неопалюваній палаті з ліжком без білизни і одягнений лише у сорочку від піжами. Хоча він не міг самостійно їсти або користуватись туалетом, працівники лікарні відмовились допомагати йому через страх заразитись ВІЛ. Він відмовився від їжі і ліків, і тільки отримував глюкозу через крапельницю. Ревізори CLR дійшли висновку, що лікарня не надала йому найнеобхіднішого лікування і догляду. Того ж вечора пан Кампяну помер.
Відповідно до звіту КЗК* за 2004 рік, взимку 2003 - 2004 року у згаданій психіатричній лікарні приблизно 109 пацієнтів померли за підозрілих обставин, головними причинами смерті були серцева недостатність, інфаркт міокарду і бронхопневмонія, середній вік померлих пацієнтів становив 56 років, кільком з них було менше 40 років. КЗК встановив, що деякі пацієнти не отримували достатньої допомоги. Він відзначив також недостатність у лікарні працівників і матеріальних ресурсів, а також недоліки у якості і кількості їжі і відсутність опалення.
Право – Стаття 34: Суд відхилив попередні зауваження Уряду про те, що CLR не має повноваження подавати заяву. Суд погодився, що CLR не можна вважати потерпілим від стверджуваних порушень Конвенції, оскільки є безспірним те, що пан Кампяну був безпосереднім потерпілим, а CLR не продемонстрував достатньо “тісного зв’язку” з ним і не стверджував, що має “особистий інтерес” у підтриманні скарг перед Судом. Проте, за виняткових обставин даної справи, а також беручи до уваги серйозний характер заяв, CLR повинен мати можливість діяти як представник пана Кампяну, незважаючи на той факт, що не мав довіреності діяти від його імені, а також те, що пан Кампяну помер до того, як було подано заяву.
Вирішивши таким чином, Суд зазначив, що справа стосується особливо уразливого молодого рома, який хворів на ВІЛ і мав розумову відсталість, усе життя прожив під наглядом державних органів і помер у лікарні, як стверджується, через недбалість. З огляду на крайню уразливість, він був неспроможний розпочати провадження у національних судах без належної правової підтримки і поради. На момент смерті пан Кампяну не мав відомих родичів. Після його смерті CLR розпочав провадження з метою висвітлити обставини його смерті. Дуже важливо, що здатність Центру вступати в провадження або діяти як представник пана Кампяну у медичних і судових органах ніколи не ставились під сумнів і не оспорювались. Державні органи всупереч вимогам національного права не призначили законного опікуна або іншого представника. CLR був залучений як представник лише незадовго до смерті пана Кампяну – у той час, коли він, залишений напризволяще, сам був вочевидь нездатен висловити будь-які бажання або думки щодо власних потреб і інтересів. Висновок, що CLR не може представляти пана Кампяну, за даних умов спричинив би ризик того, що держава-відповідач може уникнути відповідальності за Конвенцією внаслідок власної недбалості призначити законного представника, всупереч вимогам національного права. Окрім того, надання CLR процесуального повноваження діяти у якості представника пана Кампяну співзвучне застосуванню цього заходу відносно права на судовий контроль за статтею 5 § 4 Конвенції у справі “психічно хворої особи” (стаття 5 § 1 (e)). Слід нагадати важливість того, щоб така особа мала доступ до суду і можливість бути почутою особисто або, за потреби, завдяки певному представництву. Тому CLR мав повноваження виступати як de facto представник пана Кампяну.
Висновок: попередні заперечення відхилено (одноголосно).
Стаття 2: Рішення про переведення пана Кампяну і поміщення його спочатку до центру медичної і соціальної допомоги, а згодом до психіатричної лікарні ґрунтувались переважно на тому, чи заклад бажає прийняти пацієнта, а не на тому, чи останній отримуватиме належну медичну допомогу і підтримку. Спочатку пана Кампяну помістили до центру медичної і соціальної допомоги, який не був пристосований до прийому пацієнтів з психічними проблемами. Потім його перевели до психіатричної лікарні, незважаючи на те, що ця сама лікарня перед тим відмовлялась прийняти його на тій підставі, що у ній були відсутні належні умови для лікування ВІЛ. Переведення пана Кампяну з одного закладу до іншого відбувались без жодної належної діагностики і медичного супроводу, а також з повним ігноруванням фактичного стану його здоров’я і елементарних медичних потреб. Слід особливо відзначити недбалість у забезпеченні належного здійснення курсу АРВ-терапії. Єдиним лікуванням, наданим панові Кампяну, були седативні препарати і вітаміни, і не було проведено жодного значного медичного огляду з метою встановлення причин психічного стану, зокрема, несподіваної агресивної поведінки.
Суд підкреслив, що протягом усього життя пан Кампяну перебував під наглядом державних органів, які, таким чином, зобов’язані звітувати про його лікування і надати обґрунтовані пояснення такому лікуванню. Влада чудово знала про те, що відсутність опалення і належного харчування, недостатність медичного персоналу і медичних ресурсів, включно з ліками, призвели до збільшення кількості смертей протягом зими 2003 року. Реакція державних органів була неналежною. Вирішуючи госпіталізувати пана Кампяну до психіатричної лікарні, незважаючи на його стан підвищеної уразливості, державні органи необґрунтовано поставили його життя у небезпеку. Постійна неспроможність медичного персоналу надати панові Кампяну належну допомогу і лікування були ще одним вирішальним чинником, що призвів до його передчасної смерті. Тобто, державні органи не надали життю пана Кампяну захисту необхідного рівня.
Висновок: порушення (одноголосно).
Суд також одноголосно постановив про порушення процесуального аспекту статті 2 через неспроможність провести ефективне розслідування обставин його смерті і порушення статті 13 в сукупності зі статтею 2 щодо неспроможності забезпечити і запровадити належну правову базу, яка уможливила б розгляд незалежним державним органом скарг пана Кампяну стосовно порушень його права на життя.
Стаття 46: Рекомендація Румунії передбачити необхідні загальні заходи для забезпечення того, щоб особи з розумовою інвалідністю, які перебувають у становищі, подібному до пана Кампяну, отримали незалежне представництво, що дозволило б розглядати в суді або іншому незалежному органі їхні скарги відповідно до Конвенції, пов’язані зі здоров’ям або лікуванням.
Стаття 41: Вимог про відшкодування шкоди не заявлено.
* Європейський комітет із запобігання катуванню і нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню або покаранню.
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Цей стислий виклад, підготовлений канцелярією Суду, не є зобов’язальним для Суду.
Щоб перейти до інформаційних бюлетенів з практики Суду, натисніть тут
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2014.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2014.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2014.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy