© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2012. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2012. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2012. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційний бюлетень практики Суду № 96
Квітень 2007
Copland проти Сполученого Королівства - 62617/00
Рішення від 03.04.2007 [Секція IV]
Стаття 8
Стаття 8-1
Повага до кореспонденції
Повага до приватного життя
Перевірка користування державним службовцем телефоном, електронною поштою та інтернетом без законодавчої підстави: порушення.
Факти: заявниця працювала в коледжі професійної освіти - заснованому згідно з законом закладі, що підпорядковується державі, - в якості особистої помічниці директора. З кінця 1995 року вона повинна була працювати у тісному контакті із заступником директора. За ініціативою заступника директора, користування нею телефоном, електронною поштою та інтернетом піддавалось перевірці. На думку уряду, це робилось для того, щоб встановити, чи використовувала заявниця надмірно можливості коледжу для своїх власних потреб. Перевірка використання нею телефону полягала в аналізі телефонних рахунків коледжу, де зазначалось, на які номери телефону здійснювались дзвінки, дати і час дзвінків та їхня тривалість та вартість; перевірка використання нею інтернету полягала в аналізі переглянутих веб-сайтів, а також часу, дат та тривалості переглядів; а перевірка її електронної пошти полягала в аналізі адрес електронної пошти, а також дат і часу, в які відправлялись електронні повідомлення. У відповідний час у коледжі не було політики щодо перевірки. Також в англійському праві не було загального права на приватність, хоча згодом було прийнято законодавство, яке передбачало регулювання перехоплень комунікацій та обставин, за яких роботодавці мали право записувати або контролювати комунікації працівників без їх згоди.
Право: коледж був державним органом, за дії якого уряд ніс відповідальність за Конвенцією. Таким чином, питання стосувалось негативного зобов’язання держави не втручатися в приватне життя та кореспонденцію заявниці.
Сфера приватного життя: телефонні дзвінки, зроблені на роботі, на перший погляд покривались поняттям «приватного життя» та «кореспонденції». З цього логічно випливало, що електронні повідомлення, надіслані з роботи, а також інформація, отримана від перевірки використання інтернету для власних потреб, так само захищались. Заявниця не отримала ніякого попередження, що її дзвінки будуть перевірятись, а відтак мала розумні очікування щодо конфіденційності дзвінків, зроблених з її робочого телефону. Те ж очікування повинно застосовуватись і до використання нею електронної пошти та інтернету.
Втручання: один той факт, що коледж міг отримати інформацію на законних підставах, у вигляді телефонних рахунків, не був перешкодою для того, щоб встановити втручання. Не мав значення і той факт, що вона не була розкрита третім особам і не була використана проти заявниці в дисциплінарному або іншому провадженні. Відтак, збір та зберігання без відому заявниці особистої інформації про використання нею телефону, електронної пошти та інтернету складало втручання в її право на повагу до свого приватного життя і кореспонденції.
«Згідно із законом»: для того, щоб дотриматися вимоги передбачуваності, формулювання закону повинно бути достатньо чітким, щоб надати фізичним особам належні вказівки та обставини, за яких органи влади мали право застосовувати відповідні міри. Аргумент уряду про те, що коледж мав право по закону робити «все, що необхідно або доцільно» з метою надання вищої та професійної освіти, не був переконливим. Крім того, не стверджувалось, що у відповідний момент часу існували будь-які положення або в загальному національному законодавстві, або в статутних документах коледжу, які б регулювали умови, за яких роботодавці могли контролювати використання співробітниками телефону, електронної пошти та інтернету. Таким чином, залишаючи відкритим питання про те, чи може перевірка використання робітником телефону, електронної пошти або інтернету на роботі вважатись «необхідною у демократичному суспільстві» за певних обставин в переслідуванні законної мети, Суд робить висновок про те, що у відсутність у відповідний момент часу національного законодавства, регулюючого перевірку, втручання не було здійснене «згідно із законом».
Висновок: порушення (одностайно).
Стаття 41 – 3000 євро у відшкодування моральної шкоди.
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Це коротке викладення рішення, зроблене Секретаріатом, не є зобов’язальним для Суду.
Натисніть тут для доступу до Інформаційних бюлетенів з практики Суду:
Case-Law Information Notes
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2012.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2012.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2012.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@
Full & Egal Universal Law Academy