ČIVINSKAITĖ v. Lithuania (№ 21218/12) Текст неофіційного перекладу рішення Обставини справи Справа стосувалася дисциплінарного провадження стосовно заявниці, старшого прокурора, щодо неналежного виконання нею своїх обов’язків під час резонансного розслідування ймовірного сексуального насильства над дитиною. Провадження мало наслідком переведення заявниці на нижчу посаду. Заявниця вважала, що дисциплінарне провадження стосовно неї та рішення адміністративних судів були несправедливими у зв’язку з участю у її справі представників політичних партій та ЗМІ. Розслідування у 2008–2009 роках тверджень про сексуальні домагання з можливою участю матері дитини та державних посадових осіб на фоні вбивства двох підозрюваних та смерті ще одного підозрюваного і батька дитини спровокувала масштабний скандал і привернуло значну увагу публічних і політичних діячів, а також ЗМІ. Крім цього, між жовтнем 2009 та березнем 2010 року Президент Литви та високопоставлені політики публічно розкритикували досудове розслідування, закликаючи притягнути відповідальних за недоліки осіб і суворо їх покарати. Генеральна прокуратура провела внутрішнє / службове розслідування і дійшла висновку про наявність численних недоліків у роботі поліції та прокурорів, у тому числі й Каунаської місцевої прокуратури (далі – місцева прокуратура), де заявниця обіймала посаду заступника прокурора. За результатами дисциплінарного провадження заявницю було переведено на нижчу посаду в кінці жовтня 2009 року. Парламентський комітет з розслідування в січні 2010 року встановив, що місцева прокуратура «явно затягувала» досудове розслідування і заявниця була однією з відповідальних осіб. Свої висновки комітет обґрунтовував документами, наданими органами влади, зокрема і Генеральною прокуратурою. Крім цього, було висловлено декілька рекомендацій для покращення функціонування органів прокуратури та органів захисту дітей. Сам Генеральний прокурор подав у відставку в лютому 2010 року. Заявниця оскаржувала своє переведення на нижчу посаду до адміністративних судів. Проте скарги заявниці суди відхилили (остаточно у 2011 році). Її скарги на політичне втручання та висвітлення справи у ЗМІ, що зрештою вплинуло на рішення про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, суди не розглянули. Національні суди встановили, що заявниця належним чином не здійснювала нагляд за слідчим, що вів розслідування, та не забезпечила своєчасного вжиття необхідних слідчих заходів. Суди визнали застосований до заявниці захід дисциплінарного стягнення пропорційним вчиненому порушенню. Оцінка Суду ЄСПЛ розглянув, зокрема, чи вплинула на незалежність і неупередженість адміністративних судів участь у справі заявниці політичних діячів та ЗМІ. Суд підкреслив, що після широкого розголосу в ЗМІ справедливе судове слухання все ще може бути проведено. В умовах демократії гучні справи неминуче привертають увагу ЗМІ, проте це не означає неминуче заподіяння шкоди праву особи на справедливий суд. У таких справах Суд має з’ясувати чи були достатні гарантії для забезпечення справедливості провадження в цілому. Суд також зауважив, що для цього необхідні переконливі докази того, що побоювання з приводу неупередженості суддів були об’єктивно виправдані до того, як можна буде встановити порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Що стосується участі політичних діячів у справі, Суд встановив, що ані твердження, відображені у висновку парламентського комітету щодо затягування у розслідуванні, ані твердження високопосадовців не викликали сумніву в незалежності та неупередженості адміністративних судів у справі заявниці. В цілому твердження мали загальний характер і не покладали жодної конкретної відповідальності на працівника місцевої прокуратури за недоліки в розслідуванні. Хоча одне твердження у висновку парламентського комітету містило згадку про заявницю як про одну з осіб, відповідальних за бездіяльність під час розслідування, парламентський комітет чітко зазначив, що ці висновки ґрунтуються на матеріалах, наданих Генеральною прокуратурою. Комітет не давав власної оцінки цим висновкам, не підтверджував і не критикував їх. Більше того, хоча Президент Литви вимагав суворих покарань для прокурорів місцевої прокуратури Каунас після завершення дисциплінарного провадження, адміністративні суди зрештою не призначили суворе покарання заявниці, а підтримали рішення Генеральної прокуратури про переведення її на нижчу посаду, визнавши такий захід пропорційним. Більше того, Суд погодився з тим, що бажання політичних діячів реагувати на недоліки в роботі правоохоронних органів та зберігати поінформованість громадськості про вжиті заходи, спрямовані на їх усунення, були обґрунтовані обставинами справи, зокрема широкомасштабністю скандалу. Не можна також обвинувачувати ЗМІ у їхньому інтересі до справи з огляду на серйозність та характер кримінальних скарг, а також на часткову нездатність органів влади належно їх розглянути. Щодо заявленої медіакампанії Суд визнав, що жодних переконливих доказів стверджувати, що судді, які оцінювали висунуті заявницею аргументи, перебували під впливом якихось публікацій в пресі, не було. Висловлювання, які використовувалась у ЗМІ стосовно заявниці впродовж розгляду судом провадження проти неї, не створювали уявлення, що вона відповідальна за певні злочини. Дійсно, справу розглядали професійні судді, які менш піддані впливу кампанії ЗМІ, аніж присяжні у зв’язку з їх професійною підготовкою та досвідом. Крім цього, національні суди двох рівнів юрисдикції прийняли належним чином обґрунтовані рішення, підтримавши деякі зі скарг заявниці. Насамкінець, хоча адміністративні суди явно не розглянули скарги заявниці на втручання політиків та медіа, що заподіювало шкоду провадженню, Суд встановив, що вона нечітко сформулювала цей аргумент, а суди детально обґрунтували рішення про її переведення на нижчу посаду. Таким чином, Суд був готовий погодитися з тим, що «мовчання судів» стосовно скарги заявниці може бути обґрунтовано розцінено як відмова. Проте з матеріалів справи не вбачалось того, щоб могло б поставити під сумнів загальну справедливість провадження в адміністративних судах. Висновок Відсутність порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд). Рішення в цій справі ухвалене Палатою 15 вересня 2020 року і набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.
Full & Egal Universal Law Academy