© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційний бюлетень з практики Суду № 158
Грудень 2012 року
De Souza Ribeiro проти Франції [ВП] - 22689/07
Рішення Великої палати від 13.12.2012 року
Стаття 13
Ефективний засіб юридичного захисту
Виконання постанови про видворення впродовж п’ятдесяти хвилин після подання до суду клопотання про зупинення її виконання: порушення
Факти – Заявник, громадянин Бразилії, проживав зі своєю сім’єю у Французькій Гвіані з 1988 року (з семирічного віку) до січня 2007 року. 25 січня 2007 року його зупинили на дорожньому контрольно-пропускному пункті. Оскільки заявник не зміг підтвердити легальність свого перебування на французькій землі, його затримали і вручили постанови про його адміністративне видворення та про тримання під вартою в очікуванні на видворення з країни. Наступного дня, о 15 годині 11 хвилин, він звернувся до адміністративного суду з клопотанням про судову перевірку законності постанови про видворення. Він подав термінове клопотання про зупинення виконання постанови про видворення і висловив серйозні сумніви щодо її законності. О 16 годині, коли після подання заявником клопотання до адміністративного суду минуло лише п’ятдесят хвилин, його видворили до Бразилії. Того ж вечора адміністративний суд оголосив, що необхідності в розгляді клопотання заявника про судову перевірку законності постанови про видворення вже немає, оскільки його вже видворили з країни. 6 лютого 2007 року заявник звернувся до адміністративного суду з терміновим клопотанням про забезпечення захисту основоположного права (requête en référé liberté), і це клопотання було відхилено. У серпні 2007 року він повернувся до Французької Гвіани нелегально. 18 жовтня 2007 року адміністративний суд, за результатами розгляду клопотання заявника від 25 січня 2007 року про перевірку законності винесеної раніше постанови про видворення, визнав її незаконною і скасував. У червні 2009 року заявникові видали дозвіл на проживання «у статусі відвідувача», строк дії якого було продовжено до червня 2012 року. Зараз він має дозвіл на проживання, виданий для ведення «приватного і сімейного життя», строк якого може бути продовжений.
Рішенням від 30 червня 2011 року Палата Суду одноголосно визнала скаргу за статтею 8 неприйнятною з огляду на відсутність у заявника статусу потерпілого, мотивуючи це тим, що адміністративний суд вже визнав незаконність видворення заявника до Бразилії на наведених у зв’язку з цим підставах і що заявник згодом зміг повернутися до Франції і отримати дозвіл на проживання з правом пролонгації. Що стосується скарги про те, що оскарження постанови про видворення не зупиняло виконання постанови, то Суд постановив, чотирма голосами проти трьох, що статтю 13 Конвенції, взяту в поєднанні зі статтею 8, порушено не було, взявши при цьому до уваги поле розсуду, в межах якого держави можуть діяти в цій сфері, і встановивши, що втручання у права за статтею 8, у принципі, не призвело – як свідчать обставини справи заявника – до незворотних наслідків, адже тривалого розриву сімейних зв’язків не сталося, оскільки невдовзі після видворення він зміг повернутися до Франції.
Право – Стаття 13, взята у поєднанні зі статтею 8: Суд передусім зазначив, що перед видворенням з країни заявник скористався доступними йому засобами юридичного захисту відповідно до законодавства, чинного у Французькій Гвіані. Однак префект розглянув його становище лише поверхово. Видворення заявника з території країни відбулося менш ніж через тридцять шість годин після затримання і було здійснено відповідно до постанови про адміністративне видворення, формулювання якої були короткими і шаблонними і яку було вручено заявникові одразу після його затримання.
Крім того, якою б не була причина нелегальності становища заявника на момент його затримання, французьке законодавство захищало його від будь-якої форми видворення. Саме такого висновку дійшов адміністративний суд, який, відповідно, визнав постанову про видворення незаконною. Таким чином, станом на 26 січня 2007 року органи влади Франції мали у своєму розпорядженні свідчення того, що видворення заявника не відповідало закону і тому могло становити незаконне втручання в його права. Отже, під час видворення заявника до Бразилії постало серйозне питання щодо сумісності такого заходу з гарантіями статті 8 Конвенції, що означало, що з цього приводу він мав «небезпідставну» скаргу для цілей статті 13.
Заявник зміг звернутися до адміністративного суду. Зазначений суд відповідав вимогам незалежності, безсторонності та компетентності щодо розгляду скарг заявника, які містили чітке юридичне обґрунтування. Але короткий проміжок часу між зверненням заявника до адміністративного суду і його видворенням з країни виключав будь-яку можливість серйозного розгляду судом обставин і юридичних доводів «за» і «проти» констатації порушення статті 8 в разі виконання постанови про видворення. Отже, доводи заявника та його термінове клопотання про вжиття тимчасових заходів не були розглянуті судом по суті. Завдяки існуючій процедурі розгляду термінових клопотань адміністративний суд міг, у принципі, розглянути доводи заявника і, у разі необхідності, зупинити виконання постанови про видворення, але надзвичайно короткий проміжок часу між зверненням заявника до суду і його видворенням виключав будь-яку реальну можливість такого розгляду. Насправді, судді у невідкладних справах нічого не залишалося зробити, як оголосити про зникнення необхідності в розгляді цього клопотання. Таким чином, заявника видворили виключно на підставі рішення префекта. Отже, через поспішність, з якою було виконано постанову про видворення, передбачені засоби юридичного захисту виявилися неефективними на практиці, і, відповідно, недоступними, і заявник не мав можливості домогтися, щоб законність постанови про видворення була достатньо ретельно перевірена національним органом з дотриманням відповідних процесуальних гарантій.
Ані географічне положення Французької Гвіани, ані потужний міграційний тиск на її кордони, ані ризик перевантаження судів і негативних наслідків для належного здійснення правосуддя не служили підставою для запровадження винятку із звичайного законодавства та особливостей його застосування в цій країні. Здійснення свободи розсуду, наданої державам щодо способу виконання ними своїх зобов’язань за статтею 13, не може бути таким, що позбавляє заявників мінімальних процесуальних гарантій проти свавільного втручання.
З усього викладеного вище випливає, що на практиці заявник не мав доступу до ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку зі своєю скаргою за статтею 8 Конвенції, коли постало питання про його видворення. Надання заявникові згодом дозволу на проживання не виправило цієї ситуації. Тому Суд відхилив попереднє заперечення Уряду, згідно з яким заявник втратив статус «потерпілого» у значенні статті 34 Конвенції, і визнав, що мало місце порушення статті 13 Конвенції, взятої у поєднанні зі статтею 8 Конвенції.
Висновок: порушення (одноголосно).
Стаття 41: Присуджено відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 000 євро; вимогу відшкодування матеріальної шкоди відхилено.
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Цей стислий виклад, підготовлений канцелярією Суду, не є зобов’язальним для Суду.
Щоб перейти до інформаційних бюлетенів з практики Суду, натисніть тут
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy