© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2016. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документа.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2016. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2016. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційний бюлетень з практики Суду № 186
Червень 2015
«Delfi AS проти Естонії» [ВП] - 64569/09
Рішення від 16.6.2015 [ВП]
Стаття 10
Стаття 10
Право на вільне поширення інформації
Стягнення судом з інформаційного інтернет-порталу відшкодування шкоди, завданої образливими коментарями, залишеними на його сайті анонімними третіми особами: немає порушення
Факти – Компанії-заявнику належав один із найбільших інформаційних інтернет-порталів в Естонії. У 2006 році, після того, як на порталі компанії-заявника було опубліковано статтю про паромну компанію, під нею з’явився ряд коментарів, які містили особисті погрози та образи на адресу власника паромної компанії. Проти компанії-заявника було порушено справу про дифамацію, за результатами розгляду якої суд зобов’язав її виплатити 320 євро на відшкодування шкоди.
У рішенні від 10 жовтня 2013 року (див. Інформаційний бюлетень № 167) Палата Суду одноголосно постановила, що порушення статті 10 не було.
17 лютого 2014 року за клопотанням компанії-заявника справу було передано на розгляд до Великої палати.
Право – Стаття 10: Це була перша справа, в якій Суд мав розглянути скаргу, що стосувалася контенту, створюваного користувачами в Інтернеті для свого самовираження. Визнавши можливість отримання завдяки Інтернету важливих переваг для реалізації права на свободу вираження поглядів, Суд, тим не менш, нагадав, що притягнення до відповідальності за дифамаційні та іншого роду протиправні висловлювання має, у принципі, й далі залишатися ефективним засобом юридичного захисту в разі порушення особистих прав. Суд узяв до уваги й те, що коментарі, оскаржувані в цій справі, містили мову ворожнечі та прямі заклики до насильницьких дій, що інформаційний інтернет-портал компанії-заявника є одним із найбільших інтернет-видань у країні і що існувала стурбованість громадськості з приводу провокаційного характеру коментарів, які надходили до порталу. Таким чином, розглядаючи справу Суд мав обмежитися оцінкою «обов’язків і відповідальності», які покладаються на інформаційні інтернет-портали відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, коли вони в комерційних цілях надають платформу для користувацьких коментарів щодо раніше опублікованого контенту, а деякі користувачі дозволяють собі при цьому ті чи інші висловлювання, що мають явно протиправний характер.
Перш за все, Суд переконався, що національні нормативно-правові акти давали змогу передбачити, що медіа-компанія, яка управляє інформаційним інтернет-порталом у комерційних цілях, може бути притягнута до встановленої національним законодавством відповідальності за розміщення на своєму порталі коментарів явно протиправного змісту. Будучи професійним видавництвом, компанія-заявник, по суті, була в змозі оцінити ризики, пов’язані з її діяльністю, і що вона, найімовірніше, була в змозі передбачити можливі правові наслідки цих ризиків. Отже, відповідне втручання було «встановлене законом», як це передбачає пункт 2 статті 10 Конвенції.
Що стосується необхідності втручання у право компанії-заявника на вільне поширення інформації, то Суд надав особливої ваги професійному й комерційному характеру інформаційного порталу компанії-заявника, а також тому факту, що вона була економічно зацікавлена в публікації на ньому коментарів. До того ж, тільки компанія-заявник мала технічні можливості для зміни чи видалення коментарів, опублікованих на інформаційному порталі. Ці обставини свідчили про те, що участь компанії-заявника в оприлюдненні коментарів, доданих до її статей на порталі, виходила за межі діяльності, яку здійснюють постачальники послуг пасивного, суто технічного характеру.
Щодо того, чи могла відповідальність фактичних авторів коментарів бути альтернативою відповідальності інформаційного інтернет-порталу, то Суд нагадав, що, незважаючи на важливе значення права на анонімність в Інтернеті, між цим правом та іншими правами й інтересами має забезпечуватися відповідний баланс. Формулюючи цей висновок, Суд ураховував той факт, що користувачі Інтернету не зацікавлені в тому, щоб розкривати свою особу, але й звернув увагу на те, що іноді необмежене поширення інформації в Інтернеті має вкрай негативні наслідки. З цього приводу Суд послався на рішення Суду Європейського Союзу, в якому Суд ЄС визнав, що основоположні права людини, як правило, переважують комерційні інтереси оператора пошукової системи та інтереси інших користувачів Інтернету. Крім того, рівень анонімності в Інтернеті може бути різним, і іноді тільки провайдери послуг мають можливість ідентифікувати користувачів, які забажали залишатися анонімними для публіки. Невизначеність ефективності заходів, які б уможливлювали ідентифікацію авторів коментарів у цій справі, а також той факт, що компанія-заявник не забезпечила відповідних механізмів для того, щоб жертва мови ворожнечі мала реальну можливість вчинити проти них позов, було визнано чинниками, які свідчили на користь висновку національних судів про те, що потерпіла особа повинна була мати можливість звернутися до суду з позовом проти компанії-заявника або проти авторів цих коментарів.
Що стосується вжитих компанією-заявником заходів з недопущення публікації протиправних коментарів на своєму порталі, то було зазначено, що зобов’язання великих інформаційних порталів вживати ефективних заходів для обмеження поширення в мережі мови ворожнечі та висловлювань, які підбурюють до насильства, жодним чином не можна прирівнювати до «приватної цензури». Насправді, можливості потенційної жертви мови ворожнечі здійснювати постійний моніторинг Інтернету є значно обмеженішими у порівнянні з можливостями великого комерційного інформаційного інтернет-порталу запобігати розміщенню протиправних коментарів або видаляти їх із сайту. Незважаючи на те, що на сайті компанії-заявника справді існували певні механізми реагування на коментарі, які містили мову ворожнечі й заклики до насильства, і в багатьох випадках такі механізми могли функціонувати як належний засіб урівноважування прав та інтересів усіх відповідних сторін, вони виявилися недостатніми за конкретних обставин цієї справи, оскільки протиправні коментарі залишалися доступними на сайті протягом шести тижнів.
І нарешті, застосована до компанії-заявника санкція у вигляді стягнення 320 євро жодним чином не могла вважатися неспіврозмірною порушенню, встановленому національними судами. Ніщо також не свідчило про те, що внаслідок рішення національних судів компанії-заявнику довелося міняти свою бізнес-модель. На підставі викладеного вище Суд визнав, що, покладаючи відповідальність на компанію-заявника, національні суди виходили з відповідних і достатніх підстав, і що їхня санкція не становила непропорційного обмеження права компанії-заявника на свободу вираження поглядів.
Висновок: немає порушення (п’ятнадцять голосів проти двох).
(Див. також рішення у справі «Krone Verlag GmbH & Co. KG проти Австрії (№ 4)», 72331/01, від 9 листопада 2006 року; рішення у справі «K.U. проти Фінляндії», 2872/02, від 2 грудня 2008 року, Інформаційний бюлетень № 114; рішення у справі «Ahmet Yıldırım проти Туреччини», 3111/10, від 18 грудня 2012 року, Інформаційний бюлетень № 158; див. також тематичну добірку практики Суду з питань мови ворожнечі)
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Це резюме, підготовлене Секретаріатом, не є обов’язковим для Суду.
Посилання на Інформаційні повідомлення з юриспруденції
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2016.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-якої іншої бази даних, в якій він розміщений Судом. Його можна копіювати в некомерційних цілях за умови зазначення повної назви справи разом із вищенаведеним посиланням на авторське право та на Цільовий фонд «Права людини». З питань використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2016.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2016.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy