ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «ДЕРДІН ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF DERDIN v. UKRAINE)
(Заява № 59204/13)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
13 березня 2025 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Дердін проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Андреас Зюнд (Andreas Zünd), Голова,
Катержіна Шімачкова (Kateřina Šimáčková),
Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
з огляду на:
заяву (№ 59204/13), яку 06 вересня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Олексій Володимирович Дердін (далі – заявник), 1975 року народження, який проживає у м. Київ і якого представляла пані Л.Л. Панкратова, юрист, яка практикує у м. Київ;
рішення повідомити про заяву Уряд України (далі – Уряд),
який представляла виконувач обов’язків Уповноваженого, пані О. Давидчук, з Міністерства юстиції;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 13 лютого 2025 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРЕДМЕТ СПРАВИ
1. Справа, головним чином, стосується скарги заявника на те, що його зобов’язали спростувати низку тверджень, які він опублікував у журналі. Заявник посилався на статті 6 і 10 Конвенції.
2. Заявник є головним редактором і видавцем журналу «Все про охорону праці» (далі – журнал «В.»). Асоціація «Укрексперт» – це об’єднання юридичних осіб, яке надавало послуги у галузі промислової безпеки і використання та охорони надр.
3. Заявник написав статтю щодо Асоціації «Укрексперт» і опублікував її у журналі «В.» та на сайті журналу.
4. Стаття містила такі твердження:
«(1) Отже, історія питання наступна. Діяльність Асоціації «Укрексперт» як органу з сертифікації персоналу неруйнівного контролю розпочалася у 1998 році та закінчилася у липні 2006 року на вимогу Антимонопольного комітету України (АМКУ). [АМКУ постановила:] «... Асоціація незалежних експертів України «Укрексперт» повинна припинити дії з ознаками порушення конкурентного законодавства на цьому ринку. ... вартість своїх послуг Асоціація формувала непрозоро (Голова АМКУ О. Костусєв, http://www.snrc.gov.ua, 04 липня 2006 року).
...
(2) [Орган державної влади] Держгірпромнагляд вважає, що [робота Асоціації «Укрексперт»] до питань сертифікації персоналу та до випробувальних лабораторій ніякого відношення не має. Але це неправда!
...
(3) [У] 2006 році за висновком [АМКУ] Асоціація «Укрексперт» діяла з ознаками порушення конкурентного законодавства. Тому АМКУ відкликав свій дозвіл на проведення узгоджених дій. Що змінилося у квітні 2011 року? Може Асоціація «Укрексперт» зуміла отримати відповідний дозвіл АМКУ? Ось відповідь останнього:... До АМКУ ... не надходили скарги та заяви суб’єктів господарювання з приводу передачі Держгірпромнаглядом зазначених повноважень... Законодавство про захист економічної конкуренції не передбачає накладення штрафних санкцій за недотримання органами влади статті 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та статті 16 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
...
(4) А до пункту 1: дозволу Держнаглядохоронпраці України № 20.ПР.98, –запитання мають виникнути у правоохоронних органів. По-перше, за термінами дії він прямо суперечить вимогам статті 21 Закону України «Про охорону праці», а також пункту 11 Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами (постанова Кабінету Міністрів України № 1631 від 15.10.2003, далі – Порядок № 1631). По-друге, за видами діяльності він не відповідає додатку 1 до Порядку № 1631.
...
(5) З роз’яснення НААУ [Національне агентство з акредитації України] напрошується такий висновок: Асоціація «Укрексперт» безпідставно, а виходить, протиправно, привласнила собі повноваження ОСП [Органу з сертифікації персоналу]. Адже в реєстрах НААУ цієї організації немає!
...
(6) По-друге, уважне прочитання процедур показує, що «Укрексперт» проводить не тільки експертизу, а й атестацію випробувальних і діагностичних лабораторій. Якщо це так, то це явно незаконно.
...
(7) Якщо правда, що Асоціація «Укрексперт» поклала сама на себе місію органу з сертифікації персоналу, а також щодо атестації лабораторій, то тоді хіба вона не фірма-самозванка, не «сам собі режисер»? Куди тільки дивиться Держгірпромнагляд!
...
(8) І останній штрих. Може хтось колись все-таки пояснить, на якій підставі державні підприємства (якими є ЕТЦ [експертно-технічні центри]) сплачують «членські внески» (за нашими даними – щомісячно 1% від планових надходжень) до «Укрексперту»? Не можна ж просто так державні гроші відчужувати в недержавний сектор або кому захочеться. А картина вимальовується похмура. Орієнтовно бюджет «Укрексперту» ... може виглядати в такий спосіб:
– до 1 500 000 українських гривень (далі – грн) на рік – сертифікація персоналу [неруйнівного контролю];
– до 600 000 грн на рік – експертиза/атестація діагностичних та випробувальних лабораторій;
– до 2 000 000 грн на рік – «членські внески» від державних ЕТЦ.
...
(9) На що витрачаються гроші? Це таємниця, розгадати яку під силу, [тільки], СБУ [Службі безпеки України] або Генпрокуратурі. Річ в тім, що в цьому випадку стратегічні рішення щодо витрат коштів приймаються колегіально. Навіть якщо фінанси будуть відверто «відмиті» (за словами знаючих людей, офіційно левова частина засобів іде, нібито, на розробку нормативних актів), відповідальність ніхто не понесе.»
5. Асоціація «Укрексперт» подала позовну заяву проти заявника з вимогою, щоб він спростував наведені вище твердження.
6. 23 жовтня 2012 року Шевченківський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні цього позову, вказавши, що твердження заявника були оціночними судженнями, які ґрунтувалися на інформації, отриманій з офіційних джерел.
7. Асоціація «Укрексперт» оскаржила це рішення. В апеляційній скарзі вона не цитувала твердження заявника, а натомість просила суд зобов’язати його «спростувати таку інформацію»:
– що діяльність Асоціації «Укрексперт» як органу з сертифікації персоналу неруйнівного контролю розпочалася у 1998 році та закінчилася в липні 2006 року на вимогу Антимонопольного комітету України;
– що «Д.» (орган державної влади) не видавав розпорядчий документ, згідно з яким Асоціації «Укрексперт» було надано повноваження щодо сертифікації персоналу;
– що до компетенції та завдань «Д.» входило питання сертифікації випробувальних лабораторій та їхнього персоналу;
– що один із дозволів, отриманих Асоціацією «Укрексперт» від органів державної влади, був недійсним;
– що Асоціація «Укрексперт» протиправно привласнила собі повноваження органу із сертифікації персоналу;
– що Асоціація «Укрексперт» незаконно проводила атестацію лабораторій;
– що Асоціація «Укрексперт» поклала сама на себе місію органу із сертифікації персоналу.
8. 30 січня 2013 року Апеляційний суд міста Києва скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив рішення не на користь заявника, зобов’язавши його спростувати відповідні відомості у найближчому випуску журналу. Він також зобов’язав заявника сплатити 332 грн (приблизно 30 євро). Для обґрунтування свого рішення суд процитував різні положення законодавства та зазначив, що «твердження заявника не були оціночними судженнями», а «факти, на яких [заявник] ґрунтував свої оціночні судження, [не були] беззаперечними».
9. 22 лютого 2013 року у відкритті касаційного провадження за подальшою касаційною скаргою було відмовлено. Матеріали справи містять довідку, надану українською поштовою службою, про те, що рішення було вручено заявнику 06 березня 2013 року. 06 вересня 2013 року заявник надіслав свого першого листа до Суду.
ОЦІНКА СУДУ
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 10 КОНВЕНЦІЇ10. Заявник скаржився, що судові рішення, ухвалені не на його користь, становили порушення статті 10 Конвенції.
Прийнятність11. Уряд стверджував, що заявник подав свою скаргу більше ніж через шість місяців після постановлення остаточної ухвали у справі, і з цієї причини заяву слід було відхилити.
12. Суд зауважує, що заявник надав докази того, що він отримав остаточну ухвалу 06 березня 2013 року (див. пункт 9); таким чином він дотримався шестимісячного строку.
13. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції чи неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
Суть14. Уряд доводив, що оскаржувані твердження були твердженнями щодо фактів, вони завдали шкоди діловій репутації та були недостовірними. Уряд також зазначив, що втручання в права заявника було встановлено законом, переслідувало законну мету та було необхідним у демократичному суспільстві.
15. Заявник підтримав свої скарги.
16. Суд погоджується, що рішення судів, ухвалені не на користь заявника, становили втручання в його права, і таке втручання було встановлено законом та переслідувало законну мету захисту репутації або прав інших осіб. Залишається встановити, чи було воно «необхідним у демократичному суспільстві».
17. Розглядаючи рішення національних судів за статтею 10 Конвенції, Суд повинен переконатися, що національні органи влади застосовували стандарти, які відповідали принципам, втіленим у статті 10 Конвенції, і посилалися на прийнятну оцінку відповідних фактів (див. рішення у справі «Перінчек проти Швейцарії» [ВП] (Perinçek v. Switzerland) [GC], заява № 27510/08, пункт 196, ЄСПЛ 2015 (витяги)). Загальні принципи, викладені в практиці Суду щодо свободи розсуду та балансу між правом на свободу вираження поглядів і правом на повагу до приватного життя, були наведені в рішенні у справі «Аксель Шпрінгер АГ проти Німеччини» [ВП] (Axel Springer AG v. Germany) [GC], заява № 39954/08, пункти 85 – 95, від 07 лютого 2012 року).
18. Суд також уже наголошував, що існує різниця між репутацією юридичної особи та репутацією фізичної особи як члена суспільства. Тоді як останнє може мати наслідки для чиєїсь гідності, перше позбавлене цього морального виміру (див. рішення у справі «Фрейтас Ранхель проти Португалії» (Freitas Rangel v. Portugal), заява № 78873/13, пункти 48, 53 і 58, від 11 січня 2022 року).
19. У цій справі Суд зазначає, що суд першої інстанції встановив, що твердження заявника були оціночними судженнями (див. пункт 6). Апеляційний суд скасував цей висновок, зазначивши, що «твердження заявника не були оціночними судженнями», а «факти, на яких [заявник] ґрунтував свої оціночні судження, [не були] беззаперечними». Проте Суд зауважує, що з аргументації апеляційного суду незрозуміло, чи вважав він твердження заявника твердженнями щодо фактів чи оціночними судженнями. Висновки апеляційного суду фактично є взаємовиключними (див. пункт 8). У зв’язку з цим Суд нагадує, що коли суди не розрізняють оціночні судження та твердження щодо фактів, це є невибірковим підходом до оцінки висловлювання, і, на думку Суду, per se несумісним зі свободою думок, основоположним елементом статті 10 Конвенції (див. рішення у справі «Горелішвілі проти Грузії» (Gorelishvili v. Georgia), заява № 12979/04, пункт 38, від 05 червня 2007 року; «Грінберг проти Росії» (Grinberg v. Russia), заява № 23472/03, пункти 29 – 30, від 21 липня 2005 року).
20. Суд також зазначає, що апеляційний суд не звернув увагу на контекст, у якому були висловлені твердження, або на мету, яку переслідував заявник, публікуючи статтю. Він також не взяв до уваги посаду заявника як головного редактора та видавця журналу і не здійснив будь-який аналіз статусу асоціації-позивача, яка, вочевидь, відігравала важливу роль у досягненні цілей, що становлять суспільний інтерес, а саме, забезпечення промислової безпеки та охорони надр (див. пункт 2). Крім того, апеляційний суд не намагався встановити баланс між необхідністю захисту репутації асоціації-позивача та правом заявника на свободу вираження поглядів.
21. Наведені елементи змушують Суд дійти висновку, що національні суди не «застосували стандарти, які відповідали принципам, втіленим у статті 10 Конвенції», і не навели відповідних та достатніх підстав для виправдання втручання. Тому Суд доходить висновку, що втручання у право заявника на свободу вираження поглядів не було «необхідним у демократичному суспільстві».
22. Отже, було порушено статтю 10 Конвенції.
Інші СКАРГИ23. Заявник також скаржився за статтею 6 Конвенції на те, що суди проігнорували його аргументи та не навели достатніх підстав для ухвалення своїх рішень.
24. Беручи до уваги факти справи, доводи сторін і свої попередні висновки, Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені у цій справі, і немає потреби розглядати решту скарг (див. рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014).
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
25. Заявник вимагав 2 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
26. Уряд заперечив проти цієї вимоги.
27. Суд присуджує заявнику 2 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Оголошує прийнятною скаргу за статтею 10 Конвенції;Постановляє, що було порушено статтю 10 Конвенції;Постановляє, що немає потреби розглядати питання прийнятності та суть скарги за статтею 6 Конвенції;Постановляє, що:(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 2 000 (дві тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(a) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 13 березня 2025 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Андреас Зюнд
(Andreas Zünd)
Голова