CASE OF EL-MASRI v. "THE FORMER YUGOSLAV REPUBLIC OF MACEDONIA" - [Ukrainian Translation] legal summary by the COE Human Rights Trust Fund

Avrupa İnsan Hakları Mahkemesi

Karar Metni

© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.

© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.

© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.

Інформаційний бюлетень практики Суду № 158

Грудень 2012

“Ель-Масрі проти колишньої Югославської Республіки Македонія” [El-Masri v. “the former Yugoslav Republic of Macedonia”] [GC] – заява № 39630/09

Рішення від 13.12.2012 [Велика палата]

Стаття 3

Таке, що принижує гідність, поводження

Нелюдське поводження

Катування

Ефективне розслідування

Екстрадиція

Катування та нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження під час та після надзвичайної передачі заявника ЦРУ: порушення

Стаття 5

Пункт 1 статті 5

Законний арешт або тримання під вартою

Тримання під вартою під час та після операції з надзвичайної передачі ЦРУ: порушення

Факти – Заявник, громадянин Німеччини, стверджував, що 31 грудня 2003 року він сів на автобус до Скоп’є. На македонському кордоні виникла підозра щодо дійсності його паспорта. Представники македонської влади опитали його про можливі зв’язки з кількома ісламськими організаціями та групами. Пізніше його помістили в кімнату в готелі в Скоп’є, де його утримували впродовж двадцяти трьох днів. Під час його тримання під вартою він весь час знаходився під наглядом і його неодноразово допитували. Йому відмовляли в проханнях зв’язатися з німецьким посольством. Одного разу, коли він заявив, що збирається піти, йому в голову направили пістолет і погрожували. На тринадцятий день його утримування заявник розпочав голодування, протестуючи проти свого тривалого затримання. 23 січня 2004 року, у наручниках та із зав’язаними очима, його помістили в автомобіль і відвезли в Аеропорт Скоп’є.

Там його помістили в кімнату, жорстоко побили кілька чоловіків в масках, його роздягнули та зґвалтували предметом в анальний отвір. Після примусового введення супозиторія, йому вдягнули підгузок та темно-синій костюм з короткими рукавами. Тоді, зв’язаний ланцюгом та з мішком на голові, повністю позбавлений сенсорних відчуттів, він був силою відведений до літака ЦРУ, який був оточений агентами македонської служби безпеки, котрі утворили кордон навколо літака. Знаходячись у літаку, заявник був кинутий на підлогу, прикований до неї ланцюгом і йому примусово ввели транквілізатори. У такій позиції заявник був перевезений до Кабула (Афганістан), де він утримувався під вартою впродовж п’яти місяців.

29 травня 2004 року заявника повернули до Німеччини через Албанію. У жовтні 2008 року заявник подав кримінальну скаргу до служби державного обвинувача Скоп’є, але вона була відхилена як необґрунтована.

Право – Уряд заперечив твердження заявника за усіма пунктами. Проте, зробивши висновки на підставі наявних матеріалів та поведінки органів влади, і за відсутності будь-якого задовільного та переконливого пояснення з боку Уряду, Суд визнав їх доведеними поза розумним сумнівом.

Стаття 3

(a) Процесуальний аспект: Подавши кримінальну скаргу, заявник довів до відома державного обвинувача свої твердження про те, що він зазнав поганого поводження з боку представників держави і що вони брали активну участь у його наступній передачі агентами ЦРУ. Його скарги підтримувалися доказами, які стали відомі під час міжнародних та інших іноземних розслідувань. Таким чином, він навів prima facie докази неналежної поведінки з боку служби безпеки держави-відповідача, що вимагало проведення розслідування. Проте майже два з половиною місяці після того державний обвинувач відхилила скаргу через брак доказів. Крім запиту інформації до міністерства внутрішніх справ, державний обвинувач не зробила жодних кроків для перевірки тверджень заявника. Більше того, хоча твердження заявника щодо часу та способу його перевезення в Афганістан напрочуд збігалися з дійсним маршрутом відповідного літака, слідчі залишилися пасивними і не перевірили цю версію, вирішивши натомість, що в жодних інших слідчих заходах не було потреби. З огляду на значні, принаймні непрямі, докази, які існували на момент подання заявником його скарги, таке рішення не відповідало тому, що могло очікуватися від незалежного органу.

Іншим аспектом неадекватного характеру розслідування був його вплив на право на правду стосовно відповідних обставин справи. Справа мала велике значення не лише для заявника і його родини, але й для інших потерпілих від схожих злочинів та для суспільства загалом, які мали право знати те, що сталося. Питання “надзвичайної передачі осіб” (“extraordinary rendition”) привернуло загальносвітову увагу і призвело до розслідувань з боку багатьох міжнародних та міждержавних організацій, у тому числі органів ООН з прав людини, Ради Європи та Європейського Парламенту. Поняття “державних таємниць” часто застосовується для перешкоджання пошуку правди. Привілей державної таємниці також був використаний Урядом США в справі заявника в судах США. Попри беззаперечну складність обставин навколо цієї справи, держава-відповідач повинна була спробувати провести адекватне розслідування для того, щоб запобігти виникненню будь-якого враження безкарності по відношенню до певних фактів. Тому поверхневе розслідування, яке було проведено в цій справі, не могло вважатися ефективним.

Висновок: порушення (одноголосно).

(b) Матеріальний аспект

(i) Поводження в готелі – Заявник, без сумніву, знаходився у постійному хвилюванні через невизначеність стосовно своєї долі під час допитів, які з ним проводилися. Крім того, таке поводження застосовувалося навмисно з метою отримання зізнання або інформації про його можливі зв’язки з терористичними організаціями. Страждання заявника також посилювалося таємним характером операції і тим, що він утримувався ізольовано (інкоммунікадо) упродовж двадцяти трьох днів у готелі – надзвичайному місці тримання під вартою поза будь-якими межами судової системи. Тому поводження, якого заявник зазнав під час знаходження в готелі, становило, з багатьох підстав, нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження.

Висновок: порушення (одноголосно).

(ii) Поводження в аеропорту – Подібна схема поведінки за схожих обставин уже визнавалася такою, що порушує статтю 7 Міжнародного пакту ООН про громадянські та цивільні права. Хоча заявник знаходився у руках спеціальної групи ЦРУ з передачі осіб, відповідні дії були вчинені в присутності службових осіб держави-відповідача та в межах її юрисдикції. Відповідно, держава-відповідач повинна вважатися згідно з Конвенцією відповідальною за діяння, вчинені іноземними службовими особами на її території за мовчазної згоди або потурання органів влади держави-відповідача. Заявник не становив жодної загрози для його викрадачів. Тому застосована до нього в аеропорту фізична сила була надмірною та невиправданою за тих обставин. Заходи були вжиті в сукупності та навмисно з метою завдання гострого болю або страждання задля отримання інформації, покарання або залякування заявника. Таке поводження становить собою катування. З цього випливало, що держава-відповідач повинна вважатися прямо відповідальною за порушення прав заявника за цим пунктом, оскільки її представники активно сприяли такому поводженню та не зробили жодних необхідних кроків для запобігання йому.

Висновок: порушення (одноголосно).

(iii) Переміщення заявника – Були відсутні докази того, що передача заявника під варту агентів ЦРУ була здійснена відповідно до правомірного запиту про його екстрадицію або будь-якої іншої юридичної процедури, яка визнається міжнародним правом, для передачі ув’язненого іноземним органам влади. Також не було доведено існування в той час будь-якого ордеру на арешт, який би давав дозвіл на передачу заявника до рук представників США. Далі, докази вказували, що македонські органи влади були обізнані про пункт призначення, до якого заявник мав бути відправлений з Аеропорту Скоп’є. Вони також знали або повинні були знати, що існував реальний ризик того, що заявник зазнає поводження, яке суперечить статті 3, оскільки на той момент були оприлюднені різноманітні звіти стосовно практики, до якої вдавалися або яку дозволяли органи влади США і яка явно суперечила принципам Конвенції. Нарешті, держава-відповідач не намагалася отримати від органів влади США будь-які гарантії для усунення ризику поганого поводження із заявником. Отже, з огляду на спосіб, у який заявник був переданий під варту органів влади США, Суд вирішив, що заявник зазнав “надзвичайної передачі”, тобто позасудової передачі осіб з однієї юрисдикції чи держави до іншої в цілях тримання під вартою та допиту поза межами нормальної юридичної системи за наявності реального ризику катування або жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження.

Висновок: порушення (одноголосно).

Стаття 5

(a) Матеріальний аспект

(i) Тримання під вартою в Скоп’є – Утримування заявника в готелі не було дозволено судом або обґрунтовано будь-яким протоколом затримання. Заявник не мав доступу до адвоката, йому не дозволяли зв’язатися з його родиною або представником посольства Німеччини і його позбавили будь-якої можливості бути доставленим до суду для перевірки законності його тримання під вартою. Це було повністю неприйнятно, що в державі, яка керується верховенством права, особа могла бути позбавлена свободи в надзвичайному місці тримання під вартою повністю поза межами судової системи. Невизнане та інкоммунікадо тримання під вартою заявника в такому незвичному місці як готель посилювало свавільність позбавлення свободи. Це було особливо грубим порушенням його права на свободу та безпеку.

(ii) Наступне тримання під вартою – У цій справі заявник зазнав “надзвичайної передачі”, яка передбачала тримання під вартою поза межами нормальної юридичної системи і яка своїм свідомим порушенням належного процесу була анафемою для верховенства права та цінностей, що захищаються Конвенцією. Крім того, тримання під вартою підозрюваних у тероризмі в межах програми США з “передачі” осіб уже було визнано свавільним в інших подібних справах. За таких обставин, для македонської влади повинно було бути зрозумілим, що в разі передачі під варту органів влади США заявник наражався на реальний ризик кричущого порушення своїх прав за статтею 5. Македонські органи влади не лише не змогли виконати свій позитивний обов’язок захисту заявника від затримання у порушення цього положення, але вони також активно сприяли його наступному триманню під вартою в Афганістані, передавши його до ЦРУ, попри те, що вони знали або повинні були знати про ризик такого перевезення.

З урахуванням вищенаведеного, викрадення та тримання під вартою заявника становило собою “насильницьке зникнення” згідно з визначенням у міжнародному праві. Уряд-відповідач повинен був бути притягнений до відповідальності за порушення прав заявника за статтею 5 Конвенції за весь період його захоплення.

Висновок: порушення (одноголосно).

(b) Процесуальний аспект: Суд уже визнав за статтею 3, що держава-відповідач не провела ефективне розслідування тверджень заявника про погане поводження. З тих же причин Суд постановив, що не було проведено змістовного розслідування обґрунтованих тверджень заявника про його свавільне тримання під вартою.

Висновок: порушення (одноголосно).

Суд також визнав порушення статей 8 та 13 Конвенції.

Стаття 41: 60 000 євро в частині моральної шкоди.

© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Цей стислий виклад рішення, підготовлений секретаріатом, не є обов’язковим для Суду.

Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.

The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.

Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.

Full & Egal Universal Law Academy