Справа «Ертак проти Туреччини»
(Ertak v. Тurkey)
У рішенні, ухваленому у Страсбурзі 9 травня 2000 року у справі «Ертак проти Туреччини», Суд постановив, що:мало місце порушення ст. 2 Конвенції щодо права на життя.
Відповідно до ст. 41 Конвенції, Суд призначив сплатити заявникам 49 500 фунтів у відшкодування майнових збитків, судових витрат та компенсацію моральної шкоди.
Обставини справи
Заявник, Ізмаїл Ертак, є громадянином Туреччини, народився у 1930 році і проживає зараз у провінції Сірнак (Туреччина).
21 серпня 1992 року у провінції Сірнак (південний схід Туреччини) велику кількість людей було заарештовано поліцією. Ці арешти стали наслідком заворушень, які відбувались 18-20 серпня 1992 року. Заарештовані утримувалися у відділках жандармерії та поліції безпеки. У цей час син заявника, Мехмет Сірнак, працював на вугільній шахті. Таксі, в якому їхав Мехмет, було зупинено на перевірочному пункті поліції. Поліцейські вивели Мехмета з машини і забрали з собою. Свідками цих подій стали троє інших людей, які поверталися додому з роботи. За словами інших осіб, затриманих поліцією, вони бачила Мехмета у поліцейському відділку під вартою. Заявник звернувся до префекта провінції Сірнак з проханням надати відомості про місце перебування свого сина. 2 жовтня 1992 року заявник звернувся зі скаргою до прокуратури провінції. 8 квітня 1993 року слідчий, який проводив розслідування за скаргою заявника, представив Адміністративній раді провінції Сірнак (Sirnak Administrative Council) висновок, в якому рекомендував не передавати справу до суду. 11 листопада 1993 року Адміністративна рада провінції Сірнак ухвалила рішення, яким встановила відсутність підстав для притягнення до відповідальності працівників поліції. Це рішення було підтримано Вищим адміністративним судом.
Уряд не погодився з фактами, викладеними заявником, і заявив, що Мехмета Ертака ніколи не заарештовували.
Зміст рішення Суду
Заявник стверджував, що його син, Мехмет Ертак, зник після того, як його було заарештовано, і що його було вбито під час тримання в ув’язненні.
Суд зауважив, що висновки Європейської комісії з прав людини (далі – Комісія) було зроблено після ознайомлення їæ представників з усними показами свідків в Анкарі. Він відзначив, що Комісія дала належну оцінку наданій свідками інформації, оскільки були досліджені як докази, які підтверджують версію заявника, так і ті, що викликають сумніви щодо її правдивості. За відсутності будь-яких нових доказів Суд виходитиме із тих, які вже були зібрані Комісією, однак здійснюватиме їх власну оцінку. Крім того, Суд як і Комісія, дійшов висновку про належне виконання Туреччиною обов’язку щодо створення необхідних умов для проведення розслідування обставин справи, не дивлячись на вилучення Урядом документів, які мали відношення до справи.[1]
.Суд відзначив, що заявник вжив усіх можливих заходів для розгляду його повідомлень. Він звертався з клопотаннями до префекта провінції, а також зі скаргою до прокуратури. Однак, оскільки Уряд не провів ефективного розслідування повідомлень заявника та постійно заперечував факт арешту його сина, Суд дійшов висновку, що п. Ертак не міг ефективно скористатися правовим захистом в порядку цивільного чи адміністративного судочинства. Тому Суд погодився, що заявник повністю використав усі можливі національні засоби захисту права, а отже, попереднє заперечення Уряду про неприйнятність заяви через невикористання їх є необґрунтованим.
Суд погодився із зробленими Комісією висновками щодо фактичних обставин справи. Таким чином, виходячи із встановлених фактів, Суд вирішив, що у справі є достатньо доказів, які свідчать про арешт та ув’язнення Мехмета Ертака; про катування, яке мало місце щодо нього, хоч це заперечував Уряд; а також про його смерть під час перебування під вартою. Суд вкотре підкреслив, що Уряд є відповідальним за осіб, які перебувають під арештом. У даній справі Уряд не навів жодного пояснення того, що сталося з сином заявника після арешту. Виходячи з конкретних обставин справи, Суд дійшов висновку, що Уряд несе відповідальність за смерть Мехмета Ертака, яка була заподіяна останньому діями представників державної влади. Отже, має місце порушення ст. 2 Конвенції.
На думку Комісії і Суду, обставини справи дають всі підстави вважати, що мав місце арешт сина заявника, його катування, а також його зникнення за умов, які дають можливість припускати смерть Мехмета Ертака. За таких обставин Уряд був зобов’язаний провести ефективне і ретельне розслідування. Комісія висловила думку, що розслідування, яке мало місце, не було проведене достатньо прискіпливо і незалежними органами. Крім того, заявник не отримав можливості взяти у ньому участь. У зв’язку з цим Суд акцентував увагу на деяких недоліках проведеного розслідування, а саме: слідчий, який проводив попереднє розслідування не мав у своєму розпорядженні документів зі свідченням осіб, які перебували під вартою і бачили Мехмета Ертака у поліцейському відділку; у процесі розслідування не були допитані заявник, а також інші особи, вказані ним у його повідомленні. Таким чином, Суд дійшов висновку про невиконання Туреччиною покладеного на неї обов’язку провести ефективне і достатнє розслідування обставин зникнення сина заявника, а отже, і з цього боку мало місце порушення ст. 2 Конвенції.
Суд постановив, що обставини справи не дають достатніх підстав зробити висновки про систематичні порушення Туреччиною ст. 2 Конвенції.
Реферативний переклад з англійської мови та опрацювання рішення здійснено у Львівській лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України О. О. Бекетовим, Р. М. Москалем, Н. П. Ничай, М. Ю. Пришляк, Т. І. Пашуком, М. Б. Рісним, А.-М. Я. Хом’як.
[1] Йдеться про обов’язок держав створювати всі необхідні умови для проведення ефективного розслідування обставин справи, який передбачено п. «а» ч. 1 ст. 28 Конвенції (попередня редакція акта).
Full & Egal Universal Law Academy