© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційний бюлетень практики Суду № 159
Січень 2013
Eweida та інші проти Сполученого Королівства - 48420/10, 36516/10, 51671/10 та ін.
Рішення від 15.1.2013 [Секція IV]
Стаття 9
Стаття 9-1
Сповідування релігії або переконання
Дисциплінарні заходи проти співробітників за носіння релігійних символів (хрестика) на роботі або за відмову виконувати обов’язки, які вони вважали несумісними зі своїми релігійними переконаннями: порушення; немає порушення
Стаття 14
Дискримінація
Дисциплінарні заходи проти співробітників за носіння релігійних символів (хрестика) на роботі або за відмову виконувати обов’язки, які вони вважали несумісними зі своїми релігійними переконаннями: порушення; немає порушення
Факти – Усі чотири заявники є практикуючими християнами, які скаржилися на те, що національне законодавство належно не захистило їхнє право сповідувати свої релігійні переконання. Перша заявниця, пані Евейда (Eweida), співробітниця компанії «Бритиш Ейрвейз», та друга заявниця, пані Чаплін (Chaplin), медсестра геріатричного відділення, скаржилися на те, що їхні роботодавці заборонили їм відкрито носити на роботі християнські хрестики на шиї. Третя заявниця, пані Лейдел (Ladele), реєстратор народжень, смертей та шлюбів, та четвертий заявник, пан Макфарлейн (McFarlane), консультант в організації, що займається наданням конфіденційних послуг з питань сексуальної терапії та взаємостосунків, скаржилися на те, що їх було звільнено за відмову виконувати деякі з їхніх обов’язків, які, як вони вважали, схвалювали гомосексуалізм, - практику, яка, на їхню думку, була несумісною з їхніми релігійними переконаннями.
Право – Стаття 9, взята окремо та/або в поєднанні зі статтею 14: у практиці Суду та Комісії є рішення, в яких було зазначено, що якщо особа може зробити певні дії для того, щоб обійти обмеження, накладене на її свободу сповідування релігії або переконання, то втручання в право за статтею 9 § 1 не буде, а тому вимоги про виправдання обмеження за статтею 9 § 2 не буде. Однак враховуючи важливість у демократичному суспільстві свободи віросповідання, Суд визнав, що якщо особа скаржиться на обмеження свободи релігії на робочому місці, замість того, щоб говорити, що можливість змінити роботу нейтралізує будь-яке втручання в право, кращим підходом буде оцінити таку можливість у загальному балансі при розгляді питання про те, чи було обмеження пропорційним.
У справах (як у справах першої та четвертого заявників), в яких оскаржувані дії були здійснені приватними компаніями, а тому не були безпосередньо пов’язані з діями держави-відповідача, Суд повинен розглянути питання з точки зору позитивних зобов’язань державних органів щодо забезпечення прав за статтею 9 тим, хто знаходиться під їхньою юрисдикцією.
Що стосується застосовних принципів за статтею 14 Конвенції, тоді як для того, щоб виникло питання, як правило, повинна існувати відмінність у поводженні з особами, що знаходяться в аналогічному або відносно схожому становищі, право не бути підданому дискримінації також порушується тоді, коли держави без об’єктивного та розумного виправдання не поводяться по-іншому з особами, чиє становище значно відрізняється. Такі дії є дискримінаційними, якщо вони не мають об’єктивного та розумного виправдання; іншими словами, якщо вони не переслідують законної мети або якщо відсутня розумна пропорційність між використаними засобами та переслідуваною метою.
(a) Перша заявниця – Суд був переконаний тим, що наполягання першої заявниці на тому, щоб відкрито носити натільний хрестик на роботі, було сповідуванням її релігійного переконання, і що відмова компанії «Бритиш Ейрвейз» в період з вересня 2006 року по лютий 2007 року в дозволі на те, щоб вона залишалася на своїй посаді і при цьому мала можливість відкрито носити хрестик, становила втручання в її право сповідувати свою релігію. Оскільки втручання не було безпосередньо пов’язане з діями держави, Суд розглянув питання про те, чи виконала держава позитивне зобов’язання за статтею 9.
Суд не вважав, що відсутність чіткого захисту в законодавстві Сполученого Королівства, яке б регулювало питання носіння релігійного одягу та символів на роботі, як таке означало, що право сповідувати релігію було порушено, оскільки ці питання могли та були розглянуті національними судами в рамках скарги на дискримінацію, поданої заявницею.
Мета кодексу компанії «Бритиш Ейрвейз» з носіння форменого одягу, а саме підтримка певного іміджу компанії та сприяння розпізнаванню свого бренду і співробітників, була законною. Однак національні суди надали цій меті занадто багато ваги. Хрестик першої заявниці був непомітним і не міг пошкодити її професійному вигляду. Жодних доказів того, що носіння іншими співробітниками інших, раніше дозволених предметів релігійного одягу, зокрема тюрбанів та хіджабів, пошкодило бренду або іміджу компанії «Бритиш Ейрвейз», не було.
Більше того, той факт, що компанія пізніше змогла внести зміни до кодексу форменого одягу, аби дозволити відкрите носіння прикрас релігійного значення, свідчив про те, що заборона, яка діяла до цього, не мала вирішального значення.
Таким чином, оскільки жодних доказів реального посягання на інтереси інших осіб не було, державні органи не достатньо захистили право першої заявниці сповідувати свою релігію, в порушення позитивного зобов’язання за статтею 9. Необхідності в окремому розгляді її скарги за статтею 14, взятою в поєднанні зі статтею 9, не було.
Висновок: порушення стосовно першої заявниці (п’ятьма голосами проти двох).
(b) Друга заявниця – Суд був переконаний тим, що рішення другої заявниці носити натільний хрестик на роботі було сповідуванням її релігійного переконання, і що відмова органу охорони здоров’я в тому, щоб дозволити їй залишитися на посаді медсестри та мати при цьому можливість носити хрестик, становила втручання в її свободу сповідування своєї релігії.
Це обмеження мало законну мету, яка полягала в захисті здоров’я та безпеки медсестер та пацієнтів. Існували докази того, що керівники другої заявниці вважали, що існує ризик того, що неспокійний пацієнт може схопитися за ланцюжок та потягнути за нього, ризикуючи травмуваннями, або що хрестик гойдатиметься і, наприклад, торкнеться відкритої рани. Тому причина обмеження в даній ситуації була за своєю суттю більш значущою, ніж та, що стосувалася першої заявниці. Також існували докази того, що іншу медсестру-християнку попросили зняти хрестик з ланцюжком; двом медсестрам-сикхам сказали, що вони не можуть носити браслет або кирпан; і що хіджаби, які вільно спадають, заборонені. Другій заявниці надали можливість носити хрестик у вигляді брошки, прикріпленої до її форменого одягу, або ж приховати його під кофтою з високим коміром, надітою під тунікою, однак вона не вважала, що цього буде достатньо для того, щоб відповідати її релігійним переконанням.
Це була та сфера, в якій національним органам слід було надавати широкі межі свободи розсуду. Керівники лікарні знаходилися в кращій позиції для прийняття рішень стосовно безпеки в лікарні, ніж суд, а тим більше міжнародний суд, який не вивчав жодних прямих доказів. З цього випливало, що Суд не зміг дійти висновку, що розглянуті заходи були непропорційними; при цьому втручання у свободу другої заявниці сповідувати свою релігію було необхідним у демократичному суспільстві. Тому порушення статті 9, взятої окремо або в поєднанні зі статтею 14, не було.
Висновок: немає порушення стосовно другої заявниці (одностайно).
(c) Третя заявниця – Було зрозуміло, що відмова третьої заявниці від участі в реєстрації одностатевих цивільних партнерств була безпосередньо мотивована її релігійними переконаннями. Тому події, що розглядалися, підпадали під сферу застосування статті 9, а стаття 14 була застосовна. Відповідним фактором для порівняння в цій справі був реєстратор, який не мав релігійних заперечень щодо одностатевих союзів. Суд погодився, що вимога місцевого органу влади про те, щоб всі реєстратори народжень, шлюбів і смертей повинні бути також і реєстраторами цивільних партнерств, особливо негативно позначилася на ній через її релігійні переконання. Вимога переслідувала законну мету, яка полягала в захисті рівних можливостей для осіб нетрадиційної сексуальної орієнтації. При розгляді питання щодо пропорційності заходів було встановлено, що наслідки для третьої заявниці були серйозними: вона вважала, що в неї не було жодного вибору, окрім як стикнутися з дисциплінарним провадженням, аніж бути призначеною реєстратором цивільних партнерств, і зрештою вона втратила роботу. Крім того, не можна було сказати, що коли вона укладала свій трудовий договір, вона спеціально відмовилася від свого права на те, щоб сповідувати свої релігійні переконання шляхом висловлення заперечень проти участі в реєстрації цивільних партнерств, оскільки ця вимога була введена її роботодавцем згодом.
Однак з іншого боку, політика місцевого органу влади була спрямована на забезпечення прав інших осіб, які також охороняються Конвенцією, і Суд зазвичай надає національним органам широку свободу розсуду, коли мова йде про забезпечення балансу між конкуруючими правами за Конвенцією. Беручи до уваги всі ці обставини, Суд не вважав, що роботодавець-місцевий орган влади, який порушив дисциплінарне провадження, або національні суди, які відхилили позов третьої заявниці про дискримінацію, переступили межі наданої їм свободи розсуду. Тому порушення статті 14, взятої в поєднанні зі статтею 9, не було.
Висновок: немає порушення стосовно третьої заявниці (п’ятьма голосами проти двох).
(d) Четвертий заявник – працюючи в приватній компанії, яка проводила політику, що вимагала від співробітників надавати послуги в рівній мірі як гетеросексуальним, так і гомосексуальним парам, четвертий заявник відмовився взяти на себе зобов’язання щодо надання психосексуального консультування одностатевим парам. У результаті проти нього було порушено дисциплінарне провадження.
Суд погодився, що відмова четвертого заявника була безпосередньо мотивована його православними християнськими переконаннями про шлюб та сексуальні стосунки, і постановив, що його відмова взяти на себе зобов’язання щодо консультування гомосексуальних пар становила сповідування його релігії або переконання. Тому держава несла позитивне зобов’язання за статтею 9 щодо забезпечення його прав.
При вирішенні питання про те, чи було виконано позитивне зобов’язання шляхом забезпечення належного балансу між конкуруючими інтересами, Суд взяв до уваги те, що втрата четвертим заявником роботи була суворою санкцією з важкими наслідками для нього. З іншого боку, він добровільно вступив на післядипломні курси з психосексуального консультування, організовані його роботодавцем, знаючи, що його роботодавець проводить політику рівних можливостей, і що фільтрація клієнтів за ознакою сексуальної орієнтації не буде можливою.
Хоча рішення особи укласти трудовий договір та взяти на себе обов’язки, які, як їй відомо, матимуть вплив на її свободу сповідування своїх релігійних переконань, не було визначальним у питанні про те, чи мало місце втручання в права за статтею 9, це було фактором, який слід було взяти до уваги при з’ясуванні того, чи був забезпечений справедливий баланс.
Однак найбільш важливим фактором, який слід було взяти до уваги, було те, що дії роботодавця були спрямовані на забезпечення реалізації своєї політики щодо надання послуг без дискримінації. Тому державні органи користувалися широкою свободою розсуду у вирішенні питання про те, як саме забезпечити баланс між правом четвертого заявника сповідувати свої релігійні переконання та інтересом роботодавця в забезпеченні прав інших осіб. Враховуючи всі ці обставини, Суд не вважав, що межі свободи розсуду було перевищено. Тому порушення статті 9, взятої окремо або в поєднанні зі статтею 14, не було.
Висновок: немає порушення стосовно четвертого заявника (одностайно).
Стаття 41: 2 000 євро першій заявниці в якості компенсації моральної шкоди.
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Це стисле викладення рішення, зроблене Секретаріатом, не є зобов’язальним для Суду.
Для отримання доступу до Інформаційних бюлетенів з практики Суду натисніть тут: Case-Law Information Notes
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy