© Переклад Української Гельсінської спілки з прав людини
Офіційне цитування – Fábián v. Hungary, no. 78117/13, § ..., 15 December 2015
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
ЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯ
СПРАВА “ФАБІАН ПРОТИ УГОРЩИНИ”
(СASE OF FÁBIÁN v. HUNGARY)
(Заява № 78117/13)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
15 грудня 2015 року
Це рішення набуває статусу остаточного за обставин викладених у параграфі 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.
У справі “Фабіан проти Угорщини”
Європейський суд з прав людини (Четверта секція), засідаючи палатою, до складу якого увійшли:
Вінсент А. Де Гаетано (Vincent A. De Gaetano), Голова,
Андрас Сайо (András Sajó),
Боштьян М. Зупанчіч (Boštjan M. Zupančič),
Нона Цоцорія (Nona Tsotsoria),
Пауло Пінто де Альбукерке (Paulo Pinto de Albuquerque),
Кшиштоф Войтичек (Krzysztof Wojtyczek),
Юлія Антоанелла Моток (Iulia Antoanella Motoc), судді,
та Франсуаза Еленс-Пассос (Françoise Elens-Passos), заступник Секретаря секції,
Після обговорення за зачиненими дверима 24 листопада 2015 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було відкрито за заявою (№ 78117/13) проти Угорщини, яку подав до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин Угорщини, пан Гьюла Фабіан (далі – заявник) 5 грудня 2013 року.
2. Інтереси заявника представляв пан Град А., юрист, який працює у м. Будапешт. Уряд Угорщини (далі – Уряд) представляв його Уповноважений, представник Міністерства юстиції Угорщини – пан Таллоді З.
3. Заявник скаржився відповідно до статті 1 Протоколу № 1 окремо, а також в поєднанні зі статтею 14 Конвенції. Суть скарги полягала в тому, що заявнику призупинили виплату пенсії на час працевлаштування у період після його виходу на пенсію. Це стало невиправданим і дискримінаційним втручанням у його права власності.
4. 25 серпня 2014 року про заяву було повідомлено Уряд.
ФАКТИ
І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Заявник народився у 1953 році та проживає у м. Будапешт.
6. Заявник після виходу на пенсію працював на посаді державного службовця у адміністрації XIII району м. Будапешт станом на 1 липня 2012 року.
7. Станом на 1 січня 2013 року поправка до Закону про пенсії (1997) набрала чинності. Відповідно до цієї поправки, виплата пенсії за віком, чиї бенефіціари одночасно обіймають визначені посади у державному секторі, буде призупинена на термін їх зайнятості. Це обмеження не стосується тих, хто під час отримання пенсії за віком, працює у приватному секторі.
8. При застосуванні цього нового правила, 2 липня 2013 року виплату пенсії заявника було припинено. Адміністративна скарга заявника до Національного пенсійного фонду не принесла результатів.
ІІ. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
9. Основний закон Угорщини передбачає наступне:
Стаття XII
“(1) Кожна людина має право вільно обирати свою роботу, рід занять, а також займатися підприємницькою діяльністю. Кожен повинен внести свій вклад у збагачення суспільства шляхом його або її роботи, відповідно до своїх здібностей і можливостей.
(2) Угорщина прагне створити умови для того, щоб кожен, хто здатний і готовий працювати, мав можливість робити це.”
10. Акт № LXXXI від 1997 року “Про соціальне забезпечення пенсійних виплат” (далі – “СЗПВА”) передбачає наступне:
Секція 83/С
“(1) Виплата пенсії за віком повинна бути призупинена... якщо пенсіонер обіймає посаду державного службовця, посадової особи, старшого державного службовця, державного чиновника, посадової особи, яка відповідальна за управління державною службою, судді, посадової особи суду або прокуратури, професійного військовослужбовця армії, професійного або контрактного військовослужбовця Збройних сил Угорщини.
...
(3) На період призупинення пенсії за віком, особа, яку це стосується, кваліфікується як пенсіонер.
(4) Виплата пенсії за віком може бути продовжена на вимогу пенсіонера, якщо він доведе, що більше не обіймає посади, описані в частині (1) вище.
....”
Секція 102/І
“(1) Особи, які отримують пенсію за віком та працюють на будь-якій вищеперерахованій у розділі 83/С (1) посаді станом на 1 січня 2013 року повинні повідомити про це орган, що відповідає за виплату пенсії, до 30 квітня 2013 року.
(2) виплата пенсії за віком для осіб, які обіймають будь-яку посаду, перераховану в розділі 83/C (1) станом на 1 січня 2013 року, має бути припинена з 1 липня 2013 року, за умови, що особа залишається на цій посаді до цієї дати.”
11. Пояснення законодавця до секції 83/C містить наступний уривок:
“Поправкою вводиться заборона на отримання подвійної компенсації щодо трудових відносин державного службовця, посадової особи, старшого державного службовця, державного чиновника, посадової особи, яка відповідальна за управління державною службою, судді, посадової особи суду або прокуратури, професійного військовослужбовця армії, професійного або контрактного військовослужбовця Збройних сил Угорщини. Відповідно, особи, що обіймають такі посади не можуть отримувати пенсію за віком... в додаток до їх заробітної плати. Виплата пенсії повинна бути припинена органом, що відповідає за виплату пенсії, на термін зайнятості.”
ПРАВО
І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПРОТОКОЛУ № 1 ОКРЕМО, А ТАКОЖ В ПОЄДНАННІ ЗІ СТАТТЕЮ 14 КОНВЕНЦІЇ
12. Заявник скаржився, що припинення виплати його пенсії за віком під час роботи на посаді державного службовця, яку він обіймав, будучи пенсіонером, було необґрунтованим і дискримінаційним втручанням в його майнові права. Він посилався на статтю 1 Першого Протоколу окремо та в поєднанні зі статтею 14 Конвенції.
У статті 1 Протоколу № 1 зазначено наступне:
“Кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до суспільних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.”
У статті 14 Конвенції зазначено наступне:
“Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статтю, расою, кольором шкіри, мовою, релігією, політичними чи іншими переконаннями, національним чи соціальним походженням, приналежністю до національних меншин, майновим станом, народженням, або за іншою ознакою.”
13. Уряд оспорив аргументи заявника.
А. Прийнятність
14. Суд зазначає, що заява не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 (а) статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
B. Суть
1. Аргументи заявника
15. Заявник стверджував, що його встановлена пенсія була незаперечним правом, яке закріплюється національним законодавством. Будь-яке посягання на нього має бути переконливо обґрунтовано, а пояснення загальним інтересом без конкретних фактів чи обставин для обмеження такого права не є достатнім. Твердження Уряду про те, що заборона на подвійну компенсацію була частиною заходів, спрямованих на скорочення державного боргу з метою уникнути процедури надмірного дефіциту Європейського Союзу не є достатнім, оскільки жоден з впроваджених заходів не призвів до будь-якої фактичної економії, шляхом впровадження цих заходів або цілей, для яких такі заощадження були використані. У будь-якому випадку, заявник зазначив, що кількість осіб, які постраждали від спірної поправки (див. параграф 20 нижче), склали лише невелику частину загального числа пенсіонерів в Угорщині, що перевищує два мільйони. Будь-яка економія, досягнута шляхом позбавлення виплати пенсії такої невеликої групи населення, не може суттєвою скоротити розмір державного боргу або вплинути на уникнення процедури надмірного дефіциту.
16. Більше того, зазіхання на це право має зворотну силу, не беручи до уваги пільговий період, на який посилається Уряд (див. параграф 22 нижче). Поправка на момент набуття нею чинності обмежує право, яке вже було набуто заявником після досягнення пенсійного віку. Крім того, наявна дискримінація, оскільки закон неправомірно трактує по-різному: (і) державну і приватну сферу та (іі) певні категорії державних службовців та інших осіб (наприклад, міністри Уряду або мери не підпадають під дію цієї поправки). Тобто, в той час як виплату пенсії заявника було припинено, багато інших пенсіонерів отримували оплату за роботу в державній сфері і пенсію одночасно, оскільки призупинення виплати пенсії охоплює тільки пенсіонерів зі статусом державного службовця, посадової особи і т.д., які перераховані в законі.
17. Щодо наявності аналогічних правил в деяких країнах ОЕСР, заявник визнав, що такі обмеження існують в юрисдикції ряду держав, однак, за його відомостями, вони не передбачають будь-яких відмінностей між різними категоріями державних службовців.
18. Нарешті, заявник стверджував, що нові правила призвели до ситуації, у якій він фактично повинен був обирати між своєю роботою і пенсією. У будь-якому випадку, він втрачав близько половини свого доходу, що стало надмірним індивідуальним тягарем.
2. Аргументи Уряду
19. Уряд наголосив, що втручання у право заявника, передбачене статтею 1 Протоколу № 1, є законним і відповідає загальним інтересам. Ліквідація “подвійної компенсації” у державному секторі є частиною заходів, що спрямовані на скорочення державного боргу і уникнення процедури надмірного дефіциту ЄС. Постановою Уряду № 1700/2012 забороняється працевлаштування осіб, які мають право на пенсію за віком, установами у віданні Уряду. Вона також передбачає, що вакансії, створені таким чином, можуть бути заповнені лише у виняткових випадках. Більше того, розділ 83/C СЗПВА забороняє одночасну виплату винагороди за працю з державного бюджету і пенсії за віком. Уряду також відомо, що подібні заходи були застосовані в державному секторі 15 інших держав-членів ОЕСР.
20. Це правило в основному застосовується до офіцерів збройних сил, які отримали право на пенсію кількома десятиліттями раніше, ніж загальний пенсійний вік, що застосовуються до них. Ці пенсії не були призначені для забезпечення бенефіціарів засобами для існування в старості, а для того, щоб надати їм можливість вийти на пенсію в активному віці. У листопаді 2014 року 4259 людей підлягали припиненню виплат відповідно до секції 83/C СЗПВА. Загалом 10 мільярдів форинтів (HUF) пенсійної системи було заощаджено шляхом запровадження цього заходу в 2013 році і у першій половині 2014 року.
21. Цей захід не став непропорційно важким тягарем для заявника. Перш за все, він міг би працювати в приватному секторі без будь-яких обмежень, на які він скаржився. Крім того, в угорській пенсійній системі пенсія за віком може бути надана тільки тим особам, які більше не перебувають в трудових відносинах, що підлягають обов’язковому страхуванню. Таким чином, пенсіонери можуть отримувати пенсію за віком, тобто встановлену суму компенсації за відсутність доходу від роботи, тільки після того, як активний період їхнього життя закінчився. Проте, особи, які підпадають під дію секції 83/C, будучи працевлаштованими в час отримання пенсії, мали дохід від роботи, а, отже, і призупинення пенсійних виплат не ставить під загрозу їх існування.
22. Закон передбачає достатній період відстрочки, а саме шість місяців, щоб підготуватися до обов’язкового припинення виплати коштів для тих, хто працевлаштований у державному секторі та має статус пенсіонера до набрання чинності секції 83/С від 1 січня 2013 року. Протягом пільгового періоду виплата пенсії за віком продовжувалась.
23. Крім того, жодних невиправданих відмінностей не було допущено шляхом заборони “подвійної компенсації” тільки в державному секторі. Ця група осіб не може порівнюватись з працівниками приватного сектору, і навіть якщо їх порівняти, відмінність в залежності від типу роботодавця не заборонена статтею 14. Різниця у підході пояснюється обґрунтованою підставою, що в державному секторі держава здійснює виплату винагороди, як працівникам, так і пенсіонерам, які були спочатку призначені для компенсації за умови відсутності доходу після досягнення пенсійного віку. Оспорювана норма не була спрямована на заборону пенсіонерам поєднувати пенсію з доходом від роботи або від присутності на ринку праці. Мета полягала в тому, щоб усунути ситуацію в державному секторі, коли особа отримує дохід з того ж самого джерела в рамках двох правових статусів. Заявник мав можливість і час впродовж пільгового періоду зробити вибір між правовими статусами, доходи від яких виплачуються з державного бюджету.
24. У цілому, втручання у права заявника відповідно до статті 1 Протоколу № 1 було здійснено із законною метою служити інтересам суспільства, це було необхідним і пропорційним, не було надзвичайно обтяжливим для заявника, а відмінність між державним і приватним сектором не є порушенням статті 14 Конвенції.
3. Оцінка Суду
25. Відповідно до прецедентного права Суду, стаття 14 Конвенції доповнює інші важливі положення Конвенції та протоколів до неї. Вона не має незалежного існування, так як має вплив тільки у відношенні “здійснення прав і свобод”, які гарантовані цими положеннями. Хоча застосування статті 14 Конвенції не передбачає порушення цих положень – і в цьому сенсі є автономним – вона не може застосовуватись в цьому випадку, за винятком фактів спірного питання в межах одного або декількох з них (див. в тому числі інші справи: «Карлхайнц Шмідт проти Німеччини» (Karlheinz Schmidt v. Germany), § 22, 18 липня 1994 року, серія А, №. 291-B).
26. У даному випадку, це не було предметом спору між сторонами і Суд не бачить підстав вважати інакше: що центральним питанням застосування є невиплата пенсії за віком заявника. Суд задоволений тим, що право на пенсію, про яке йде мова, є майновим правом у виконанні статті 1 Протоколу № 1. Предмет справи, таким чином, підпадає під дію цього положення.
27. Оскільки заявнику було відмовлено у виплаті пенсії на підставі того, що він одночасно працює на державній службі, яку можна розглядати як “інший статус”, що охоплюється статтею 14 (див. з урахуванням відповідних змін «Карсон і інші проти Сполученого Королівства» (Carson and Others v. the United Kingdom) [ВП], № 42184/05, § 70, ЄСПЛ 2010), це положення може бути застосоване (див. «Гайгусуз проти Австрії» (Gaygusuz v. Austria), 16 вересня 1996 року, § 41, Reports of Judgments and Decisions 1996-IV).
28. Відповідно до прецедентного права Суду, відмінність у ставленні є дискримінаційною в світлі статті 14, якщо вона “не має об’єктивного та розумного обґрунтування”, тобто, якщо вона не переслідує “легітимну мету” або якщо немає “розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, що переслідується”. Більше того, договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (див. Гайгусуз, згадане вище, § 42).
29. Суд зазначає, в першу чергу, що в доводах Уряду легітимною метою, що переслідується законодавством та лежить в основі диференційованого підходу в спорі, є захист державного бюджету. Уряд вважає, що навіть якщо законодавча поправка стосується тільки обмеженої кількості пенсіонерів, як стверджував заявник, цей захід дійсно може знизити деякі державні витрати, тому мета, на яку посилається Уряд, може бути прийнята в якості легітимної.
30. Заявник стверджував, що відмінність у ставленні полягала у наступному: відмінність між приватною і державною сферами, а також між різними категоріями державних службовців. Уряд заявив, що законодавче положення, про яке йде мова, не носить дискримінаційного характеру, зокрема, тому що диференційоване ставлення до різних роботодавців, не було дискримінаційним відповідно до статті 14. Воно було в будь-якому випадку обґрунтоване тому, що орієнтоване на конкретну ситуацію, в якій такі пенсіонери, як заявник, отримували дохід з двох джерел державного бюджету одночасно.
31. Однак, Суд зазначає, що Уряд не висунув жодного переконливого аргументу – жодних аргументів взагалі – на користь обмеження сфери дії поправки до тих категорій державних службовців, які перераховані в законі, замість того, щоб охопити всі категорії державних службовців. Заявник вказав, – і це не було спростовано урядом – що пенсіонери, які обіймають посади міністрів уряду або мерів були звільнені від обмежень. З точки зору скорочення державних витрат, Суд не може побачити жодного обґрунтування цієї відмінності в ставленні і вважає, що державні службовці, які не охоплені поправкою, знаходяться в аналогічній ситуації, як заявник.
32. Більше того, відносно іншого положення передбачуваної дискримінації, тобто різниці в ставленні до державної і приватної сфер, Суд вважає, що, хоча тільки перша група схильна до отримання подвійного доходу з державних джерел, основний аргумент, висунутий урядом (а саме, що жодна пенсія не повинна виплачуватися працюючим особам, оскільки вони не потребують заміну заробітної плати) фактично повинна в рівній мірі стосуватися і тих пенсіонерів, які працюють у приватній сфері та отримують заробітну плату. Якщо дивитися з цієї точки зору, пенсії, що виплачуються пенсіонерам, які зайняті у приватній сфері, також можна розглядати як надлишкові державні витрати. Ці дві групи пенсіонерів, з цієї точки зору, знаходяться в аналогічній ситуації.
33. У зв’язку з цим, Суд вважає аргументи Уряду непереконливими. Суд вважає, що різне трактування пенсіонерів, що працюють в державному і приватному секторах, з однієї сторони, і між різними категоріями державних службовців, з іншої сторони, щодо права на продовження отриманні пенсії за віком, де заявник став жертвою, не ґрунтується на будь-якому “об’єктивному і розумному виправданні”, навіть беручи до уваги певну свободу розсуду, що надається договірним сторонам в цій області (див. параграф 32 вище).
34. У цьому випадку мало місце порушення статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Протоколу № 1. У світлі цього висновку, Суд вважає, що немає необхідності окремо розглядати питання, чи є факти справи також порушенням статті 1 Протоколу № 1.
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
35. Статтею 41 Конвенції передбачено:
“Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або Протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.”
A. Шкода
36. Заявник вимагав виплатити йому 11 583,4 євро (EUR) в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 10 000 євро – відшкодування нематеріальної шкоди.
37. Уряд оспорював цю вимогу.
38. Суд вважає, що заявнику були завдані матеріальні та неамтеріальні збитки та присуджує виплатити йому, на основі справедливості, 15 000 євро за сукупністю двох вимог.
B. Судові та інші витрати
39. Заявник також вимагав виплати у розмірі 3000 євро на покриття судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, що відповідає сумі, яка надана його адвокату.
40. Уряд оспорював цю вимогу.
41. Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо доведено, що такі вони були фактичними і неминучими, а їх розмір – обґрунтованим. У цій справі, зважаючи на наявні у нього документи та вищезазначені критерії, Суд задовольняє вимогу заявника у повному обсязі.
C. Пеня
42. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною;
2. Постановляє, що було порушення статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Протоколу № 1;
3. Постановляє, що розгляд передбачуваних порушень статті 1 Протоколу № 1 окремо не є необхідним;
4. Постановляє
(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до статті 44 § 2 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові суми, наведені нижче, які мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 15 000 (п’ятнадцять тисяч) євро відшкодування матеріальної та моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися;
(ii) 3 000 (три тисячі) євро компенсації судових та інших витрат та додатково суму будь-яких податків;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
5. Відхиляє решту вимог щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 15 грудня 2015 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
Франсуаза Еленс-Пассос Вінсент А. Де Гаетано
Заступник Секретаря Голова
Full & Egal Universal Law Academy