© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2014. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2014. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2014. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційне повідомлення з юриспруденції Суду № 175
Червень 2014
Fernández Martínez проти Іспанії [ВП] - 56030/07
Рішення від 12.6.2014 [ВП]
Стаття 8
Стаття 8-1
Повага до приватного життя
Відмова поновити трудовий договір на посаду викладача католицької релігії і моралі із заявником, який оприлюднив своє становище «одруженого священика»: немає порушення
Факти – Заявник є секуляризованим католицьким священником. У 1984 році він подав до Ватикану клопотання про позбавлення обов’язку целібату. Наступного року він уклав цивільний шлюб і у них з дружиною народилось п’ятеро дітей. Починаючи з 1991 року заявник працював учителем католицької релігії і етики у державній середній школі за річним трудовим договором, який поновлювався за обов’язковою для міністерства освіти згодою єпископа. У 1996 році заявник брав участь у зборах «Руху за добровільний целібат» (MOCEOP). Там учасники висловлювали свою незгоду з позицією Церкви щодо багатьох питань, таких як аборт, розлучення, сексуальність або ж контроль народжуваності. Регіональна газета опублікувала статтю, в якій було розміщено фотографію заявника в оточенні його родини, його ім’я і більшість його висловлювань. У 1997 році заявнику було даровано звільнення від целібату. Трудовий договір з ним не був поновлений через те, що він не дотримався свого обов’язку викладати «без скандалу», оприлюднюючи своє становище «одруженого священика». Заявник безуспішно оскаржував це рішення у національних судах. Суди вирішили, що оскільки мотивування звільнення є суто релігійним, вони мають обмежитись перевіркою поваги до основоположних прав заявника. Зокрема, ретельно перевіривши обставини справи, Конституційний суд вирішив, що обов’язок нейтральності забороняє державі висловлюватись щодо поняття «скандал», застосованого єпископом для відмови поновити із заявником трудовий договір, а також щодо відстоюваного заявником добровільного целібату священиків. Проте цей суд оцінив обсяг втручання у права заявника і вирішив, що воно не було ані непропорційним, ані неконституційним, а виправдовувалось повагою до реалізації католицькою церквою своєї релігійної свободи у колективному або громадському вимірі, в сукупності з правом батьків обирати релігійну освіту своїх дітей.
Рішенням від 15 травня 2012 року (див. Інформаційне повідомлення 152), Палата Суду вирішила шістьма голосами проти одного, що не було порушення статті 8 Конвенції.
Право – Стаття 8 : Право особи одружуватись і оприлюднювати свій вибір захищене Конвенцією. На противагу Палаті, Велика Палата вважає, що у даній справі не йдеться про встановлення того, чи держава, в рамках позитивних зобов’язано за статтею 8, забезпечила домінування права заявника на повагу до його особистого життя перед правом католицької церкви відмовитись поновлювати з ним трудовий договір. Хоча рішення не поновлювати трудовий договір насправді було ухвалене не державним органом, проте у даній справі було достатньо втручання державного органу на пізнішій стадії, аби це рішення вважалось актом державного органу. Суть питання полягає у дії державного органу, який у якості роботодавця заявника, а також безпосередньо причетний до процесу ухвалення рішення, звернув до виконання рішення єпископа не поновлювати трудовий договір. Хоча Суд визнає, що у даній справі держава мала обмежені можливості для дії, слід однак відзначити, що якби міністерство освіти не звернуло до виконання рішення єпископа, трудовий договір із заявником було би безсумнівно поновлено. З огляду на наведене, за обставин даної справи поведінка державної влади становила втручання у право заявника на повагу до його приватного життя.
Оспорюване у даній справі рішення про відмову поновити трудовий договір було передбачене законом і переслідувало законну мету захистити права і свободи інших, а саме, католицької церкви, зокрема, її автономність щодо вибору осіб, акредитованих для викладання релігійної доктрини.
Суд вважає, що має взяти до уваги наступні фактори:
a) Статус заявника – Підписуючи продовжені трудові договори, заявник усвідомлено і добровільно погоджувався з підвищеним обов’язком вірності щодо католицької церкви, що певною мірою обмежувало обсяг його права на повагу до приватного і сімейного життя. Такі договірні обмеження дозволяються відповідно до Конвенції, якщо на їх погоджуються добровільно. Дійсно, з точки зору інтересу Церкви щодо підтримання послідовності її доктрини, викладання підліткам католицької релігії можна вважати вирішальною функцією, яка вимагає особливої відданості. Хоча статус заявника як одруженого священика був невизначеним, від нього ще можна було очікувати обов’язку вірності на тій підставі, що єпископ підтримав його як належного представника для викладання католицької релігії.
b) Оприлюднення заявником свого становища одруженого священика – Погодившись на публікацію про свій сімейний стан і про приналежність до зустрічі, яку єпископ вважав протестною, заявник розірвав особливий довірчий зв’язок, необхідний для виконання покладених на нього завдань. З огляду на важливість учителів релігійної освіти для всіх віросповідних груп, навряд чи може здивувати те, що такий розрив спричинить певні наслідки. Існування розходжень між ідеями, які мають викладатись, і між особистими переконаннями вчителя можуть породити питання щодо їх правдивості, якщо учитель активно і прилюдно бореться проти таких ідей. Тож у даній справі проблема полягає у факті, що заявника можна розглядати як того, хто відстоює свій спосіб життя з метою спричинити зміни у церковних правилах, а також у відкритій критиці з його боку цих правил.
c) Оприлюднення заявником своєї приналежності до MOCEOP і приписані йому висловлювання – Хоча сторони погодилися з тим, що про одруження заявника і наявність у нього п’яти дітей було загально відомо, незрозумілим є те, якою мірою його членство у організації, котра переслідує цілі, несумісні з офіційною церковною доктриною, було відомо громадськості до публікації статті. Єдиний факт, що немає підстав припускати, що в класі заявник не навчав нічого несумісного з доктриною католицької церкви, не достатній для висновку, що він виконав свій підвищений обов’язок вірності. До того ж, важко сумніватись, що заявник, колишній священик і ректор семінарії, усвідомлював або мав усвідомлювати суть і значення такого обов’язку. Зміни, спричинені оприлюдненням членства заявника у MOCEOP і висловлюваннями, які з’явились у статті, були тим важливішими, що заявник викладав підліткам, котрі не були достатньо зрілими, щоб розрізнити інформацію, яка є частиною доктрини католицької церкви, і яка відповідає особистим поглядам заявника.
d) Відповідальність держави як роботодавця – Той факт, що заявник був прийнятий на роботу і оплачуваний державою, не може вплинути ані на обсяг обов’язку вірності, накладеного на заявника відносно католицької церкви, ані на заходи, які вона мала право вживати у випадку порушення цього обов’язку.
e) Суворість санкції – Особливо важливим є те, що працівник, звільнений клерикальним роботодавцем, матиме обмежені можливості знайти іншу роботу. Це особливо стосується випадків, коли роботодавець має домінуюче становище у даному секторі діяльності і наділений певним звільненням від звичайного права, або коли звільнений працівник має специфічну кваліфікацію, яка ускладнює чи навіть унеможливлює пошук нової роботи поза церквою-роботодавцем.
З огляду на колишні обов’язки у лоні Церкви, заявник усвідомлював її правила і знав, що добровільне оприлюднення членства у MOCEOP не може не мати наслідків для його трудового договору. У даній справі менш обмежуючий захід щодо заявника напевно не мав би такої ефективності у сенсі збереження надійності Церкви. Тому не схоже, щоб наслідки рішення не поновлювати із заявником трудовий договір були, за обставин даної справи, надмірними, з огляду, зокрема, на те, що заявник свідомо поставив себе у становище, яке цілком суперечило догматам Церкви.
f) Контроль з боку національних судів – Заявник мав можливість оскаржити в судах різних рівнів відмову поновити трудовий договір. національні суди взяли до уваги усі належні чинники і хоча й наголосили на праві заявника на свободу вираження поглядів, детально і ретельно зважили задіяні інтереси в рамках обмежень, накладених на них необхідною повагою до автономності католицької церкви. Тому зроблені ними висновки не є необґрунтованими. Те, що Конституційний суд здійснив ретельний аналіз, є тим більш очевидним, що до його рішення було додано дві окремі думки, доводячи, що цей суд досліджував питання з різних точок зору, водночас утримуючись від постановлення рішення щодо суті принципів, які відстоює Церква. Що стосується автономності Церкви, то у світлі здійсненого національними судами перегляду не схоже, щоб у даній справі її було неналежно застосовано, тобто не можна сказати, що рішення єпископа не пропонувати заявнику поновлення трудового договору містило недостатнє мотивування, було протиправним або було вжите з метою, не пов’язаною із реалізацією католицькою церквою своєї автономності.
З огляду на можливість розсуду для держави у даній справі, втручання у право заявника на повагу до приватного життя не є непропорційним.
Висновок: немає порушення (дев’ять голосів проти восьми).
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Цей стислий виклад, підготовлений канцелярією Суду, не є зобов’язальним для Суду.
Щоб перейти до інформаційних бюлетенів з практики Суду, натисніть тут
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2014.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2014.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2014.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy