Справа «Флюкс проти Молдови (№ 2)»
“Flux v. Moldova (№2)”
У рішенні, ухваленому 3 липня 2007 року у справі «Флюкс проти Молдови (№2)», Суд постановив, щобуло порушено ст. 10 КонвенціїВідповідно до ст. 41 Конвенції Суд призначив сплатити заявникам 278 євро на відшкодування матеріальної шкоди, 3 000 євро як компенсацію моральної шкоди та 1 800 євро на відшкодування судових витрат.Обставини справи
Заявником є газета «Флюкс» (далі газета), головна редакція якої розташована у м. Чізінау.
19 червня 2002 року у газеті було опубліковано на першій шпальті передмову до статті «Червоні мільйонери», яка мала з’явитися в одному з наступних номерів. У передмові повідомлялося про те, що виконавчий директор одного з відомих консервних заводів звинуватив п. Віктора Степанюка, лідера фракції Комуністичної партії у парламенті, у спробі домогтися банкрутства заводу та його наступного розпродажу. Поруч з цим матеріалом було опубліковано світлину п. Степанюка.
Наступного дня п. Степанюк звернувся до суду з позовом про наклеп. Він стверджував, що газета та автор статті зокрема поширили стосовно нього неправдиву інформацію, яка ганьбила його честь як громадянина, члена парламенту та лідера фракції Комуністичної партії.
21 червня 2002 року, через два дні після опублікування передмови, у газеті вийшла анонсована стаття, в якій містився коментар щодо інформації, повідомленої менеджером заводу.
1 серпня 2002 року суд ухвалив рішення у цій справі. Суд визнав наклепницьким, зокрема, таке твердження: «Комуністи хочуть розпродати консервний завод “Anenii Noi” за півціни». Суд, відтак, зобов’язав газету сплатити п. Степанюку 3 600 молдавських лей (приблизно 270 євро), а автора статті сплатити позивачу 1 800 лей. Також Суд поклав на газету обов’язок опублікувати спростування протягом найближчих 15 днів.
Газета оскаржила згадане рішення двічі. Однак двічі їй було відмовлено. У лютому 2003 року місцевий регіональний суд відхилив скаргу на підставі її недостатньої обгрунтованості, не взявши до уваги статтю, яка вийшла у газеті через два дні після передмови. У квітні 2003 року рішення у справі ухвалив Апеляційний суд, визнавши, що інформація, опублікована в оскарженому матеріалі, не відповідала дійсності.Зміст рішення Суду
Спираючись на ст. 10 Конвенції, заявники стверджували, що рішення національних судів були втручанням у право заявників на свободу вираження. Заявники також зазначали, що національні суди не спромоглися належно обгрунтувати свої рішення всупереч ч. 1 ст. 6 Конвенції.
Сторони, як і Суд, погоджувались стосовно того, що рішення національних судів у справі заявника становили втручання владних органів у право заявника на свободу вираження поглядів. Також не оспорювалось сторонами те, що рішення було «передбачено законом» і відповідало законній цілі, а саме: захисту репутації п. Степанюка. Суд, відтак, мав вирішити, чи згадане втручання було «необхідним у демократичному суспільстві».
Газета-заявник стверджувала, що матеріал, викладений у газетному випуску від 19 червня 2002 року, був лише передмовою до статті, яка з’явилася у газеті 21 червня 2002 року. Інформація, що містилася у головній статті, ґрунтувалася на заяві менеджера відповідного заводу. Отож, джерело інформації було надійним. До того ж, стосовно головної статті не існувало жодного рішення про визнання її наклепницькою чи неправдивою. Суд відзначив, що відмова національних судів взяти до уваги зміст головної статті означала відмову оцінити аргументи заявника.
Суд також звернув увагу на те, що відповідний матеріал був написаний журналістом. У зв’язку з цим Суд нагадав про пріоритетну роль преси у демократичному суспільстві щодо постачання ідей та думок про політичні питання та справи громадського значення загалом. Суд також вказав, що п. Степанюк був дуже високим посадовцем на час відповідних подій.
Суд далі відзначив, що журналістська свобода передбачає також і можливість вдаватися до певного ступеня перебільшення, навіть провокації.
Зваживши усі залучені у справі інтереси, Суд зрештою дійшов висновку, що втручання у право заявника на свободу вираження не було «необхідним у демократичному суспільстві». Тому Суд постановив, що було порушено ст. 10 Конвенції.
Суд також дійшов висновку про те, що не було необхідності розглядати окремо питання щодо можливого порушення ч. 1 ст. 10 Конвенції.
Full & Egal Universal Law Academy