ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «ФОМІЧОВ ТА ТОВ «АЛАНД ГРУП» ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF FOMICHOV AND ALAND GROUP, TOV v. UKRAINE)
(Заяви № 57804/17 та № 31516/19)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
28 травня 2026 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Фомічов та ТОВ «Аланд Груп» проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Андреас Зюнд (Andreas Zünd), Голова,
Ваге Григорян (Vahe Grigoryan),
Себастьєн Б’янкері (Sébastien Biancheri), судді,
та Вікторія Марадудіна (Viktoriya Maradudina), в.о. заступника Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 07 травня 2026 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
процедура1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).
2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі – Уряд).
факти3. Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.
4. Заявники скаржилися на обмеження у доступі до суду.
право Об’єднання заяв5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.
щодо LOCUS STANDI пані валентини миколаївни фомічової у заяві № 57804/176. Суд зазначає, що заявник у заяві № 57804/17 помер 10 січня 2020 року, під час розгляду справи у Суді. Вдова заявника, пані Валентина Миколаївна Фомічова, висловила бажання підтримати заяву від імені свого покійного чоловіка. Суд повторює, що в різних справах, в яких заявники помирали під час розгляду справи, він брав до уваги заяви їхніх спадкоємців або близьких членів родини, які виявляли бажання підтримати розгляд справи у Суді (див., наприклад, рішення у справах «Х. проти Франції» (X. v. France), Серія А № 234-С, с. 89, пункт 26 та «Яма проти Словенії» (Jama v. Slovenia), заява № 48163/08, пункт 28, від 19 липня 2012 року). Суд не вбачає підстав для іншого висновку у цій справі і тому погоджується, що вдова заявника, пані Валентина Миколаївна Фомічова, може підтримати заяву, первинно подану ним. Проте у всьому тексті цього рішення посилання робитиметься на першого заявника.
стверджуване порушення пункту 1 статті 6 конвенції7. Заявники скаржилися на обмеження у доступі до суду. Вони посилалися, прямо або суті, на пункт 1 статті 6 Конвенції.
8. Суд повторює, що право на доступ до суду, тобто право ініціювати у судах провадження у цивільних справах, є невід’ємним елементом, притаманним праву, закріпленому пунктом 1 статті 6 Конвенції. Однак це право на доступ не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які не можуть забороняти або скорочувати доступ особи у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана (див. рішення у справах «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), від 21 лютого 1975 року, пункт 36, Серія А № 18, «Пономаренко проти України» (Ponomarenko v. Ukraine), заява № 13156/02, пункт 36, від 14 червня 2007 року, «Мацюк проти України» (Matsyuk v. Ukraine), заява № 1751/03, пункт 28, від 10 грудня 2009 року та «Кузьменко проти України» (Kuzmenko v. Ukraine), заява № 49526/07, пункт 25, від 09 березня 2017 року).
9. У керівних справах, наведених в таблиці у додатку, Суд вже встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.
10. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі відповідні обмеження підірвали саму суть права заявників на доступ до суду.
11. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
застосування статті 41 конвенції12. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадане рішення у справі «Кузьменко проти України» (Kuzmenko v. Ukraine), пункт 41) Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у таблиці в додатку.
за цих підстав суд одноголосно Вирішує об’єднати заяви; Вирішує, що пані В. М. Фомічова, вдова заявника у заяві № 57804/17, має locus standi у провадженні; Оголошує заяви прийнятними; Постановляє, що ці заяви свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з обмеженнями у доступі до суду; Постановляє, що: упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці у додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу; із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 28 травня 2026 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Вікторія Марадудіна
(Viktoriya Maradudina)
В.о. заступника Секретаря
Андреас Зюнд
(Andreas Zünd)
Голова
ДОДАТОК
Перелік заяв зі скаргами за пунктом 1 статті 6 Конвенції
(обмеження у доступі до суду)
№.
№ заяви
Дата подання
П.І.Б. заявника
Рік народження
П.І.Б. представника та місцезнаходження
Ключова проблема, яка обмежила доступ до суду
Практика
Факти та відповідна інформація
Сума, присуджена кожному заявнику в якості відшкодування моральної шкоди (в євро)[1]
Сума, присуджена у кожній заяві в якості компенсації судових та інших витрат
(в євро)[2]
57804/17
25.07.2017
Віктор Іванович ФОМІЧОВ
1949
Помер у 2020 році
Спадкоємець
Валентина Миколаївна ФОМІЧОВА
Клопков Сергій Миколайович
м. Запоріжжя
непосильна ставка судового збору у провадженні та/або ненадання правової допомоги
Рішення у справах «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, пункти 52 – 67, ЄСПЛ 2001-VI; «Малахов проти Молдови» (Malahov v. Moldova), заява № 32268/02, пункти 31 – 36, від 07 червня 2007 року
Ухвалою від 24.03.2017 у справі щодо перерахунку пенсії Шевченківський районний суд міста Запоріжжя, не навівши жодних конкретних обґрунтувань, повернув заяву заявника про звільнення від сплати судового збору в розмірі 640 гривень (приблизно 22 євро), подану у зв’язку зі стверджуваною відсутністю у нього коштів, на підтвердження якої заявник подав копію свого розпорядження про призначення пенсії, яке засвідчувало, що його пенсія у розмірі 1 505 грн (приблизно 51 євро) була його єдиним доходом. Заявник подав апеляційну скаргу та клопотав про звільнення від сплати судового збору за її подання в розмірі 1 600 грн (приблизно 54 євро) з тієї ж підстави - відсутності коштів, посилаючись на розпорядження, подане до суду першої інстанції. 26.05.2017 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд відмовив у задоволенні клопотання заявника про звільнення від сплати судового збору як необґрунтованого, зазначивши, що воно не містило нових підстав для надання такого звільнення. 19.06.2017 Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заявника.
1 500
250
31516/19
03.06.2019
ТОВ «Аланд Груп»
2011
відсутність згоди між різними судами щодо підсудності справи
Рішення у справі «Церква села Сосулівка проти України» (Tserkva Sela Sosulivka v. Ukraine), заява № 37878/02, пункти 51 – 53, від 28 лютого 2008 року
У липні 2014 року підприємство-заявник оскаржило до адміністративних судів постанову державного виконавця про накладення арешту на врожай пшениці. Воно стверджувало, що було власником цього врожаю на підставі договору, укладеного з приватною особою, та стверджувало, що накладення арешту на врожай для погашення боргу цієї особи було незаконним. На виконання вказівок, викладених в ухвалі Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2015, у квітні 2015 року підприємство-заявник звернулося зі своїми вимогами до цивільних судів. У лютому 2018 року, виконуючи вказівки, наведені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.11.2017, воно звернулося з відповідними вимогами до господарських судів. Тим часом у червні 2016 року врожай був реалізований державними виконавцями. Остаточною постановою від 27.11.2018 (врученою підприємству-заявнику 14.12.2018) Верховний Суд залишив без задоволення її вимоги, зазначивши, що: (i) оскільки врожай було продано у червні 2016 року, підприємство-заявник не довело факт існування спірного майна станом на момент подання позову до господарських судів у лютому 2018 року; (ii) підприємство-заявник не оскаржило арешт врожаю в межах господарського провадження до моменту його реалізації; (iii) підприємство-заявник помилково звернулося зі своїми вимогами спочатку до адміністративних, а згодом до цивільних судів.
1 500
-
[1] Та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам.
[2] Та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам.