ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «ГАЛАМАЙ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF GALAMAY v. UKRAINE)
(Заява № 44801/13)
У текст рішення 07 липня 2021 року було внесено
зміни відповідно до Правила 81 Регламенту Суду
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
24 червня 2021 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Галамай проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Мартіньш Мітс (Mārtiņš Mits), Голова,
Йован Ілієвський (Jovan Ilievski),
Івана Джеліч (Ivana Jelić), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
З огляду на:
заяву (№ 44801/13), яку 04 липня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України,
пан Ігор Романович Галамай (далі – заявник);
рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд) про наведені у пункті 1 скарги, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 03 червня 2021 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ВСТУП
1. Заявник стверджував, що його захиснику не було надано доступ до нього, поки органи державної влади проводили огляд його кабінету. Під час огляду вони виявили помічені гроші та сліди фарбувальної речовини на руках заявника; а також заявник надав певні показання щодо походження коштів. Пізніше ці докази були використані для визнання його винним в одержанні хабара. Заявник скаржився за пунктом 1 та підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.
ФАКТИ
2. Заявник народився у 1968 році і проживає у м. Шепетівка. Його представляли пан М. Тарахкало та пані В. Лебідь, юристи, які практикують у м. Київ.
3. Уряд представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина.
4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.
5. Заявника було визнано винним в одержанні хабара, що, як встановили національні суди (див. пункт 17), сталося за таких обставин:
(i) заявник, на той момент заступник командира військової частини з виховної роботи, сказав солдату О.В., що посприяє йому в отриманні матеріальної допомоги (1 170 українських гривень (далі – грн), приблизно 100 євро) для вирішення соціально-побутових питань, а в обмін той заплатить заявнику 800 грн (близько 70 євро);
(ii) водночас під час виконання своїх службових обов’язків заявник збирав кошти від військовослужбовців військової частини на підготовку святкування ювілею частини. Національні суди встановили, що гроші, які вимагалися від О.В., мали стати коштами, зданими останнім для фінансування підготовки святкування (див. підпункт «iv» пункту 17);
(iii) Солдат О.В. подав рапорт про отримання матеріальної допомоги, і командир частини за рекомендацією заявника підписав його. Після того, як матеріальна допомога була сплачена О.В., заявник через майора Р.В. примушував його здати кошти, погрожуючи порушенням щодо О.В. дисциплінарного провадження та зменшенням його заробітної плати;
(iv) 23 травня 2011 року О.В. поскаржився до Управління військової контррозвідки Служби безпеки України (далі – СБУ) на тиск з метою отримання від нього коштів. Працівники міліції та СБУ надали йому банкноти, помічені спеціальною речовиною, видимою лише під ультрафіолетовим освітленням;
(v) рано вранці 25 травня 2011 року О.В. передав банкноти майору Р.В. який, у свою чергу, залишив їх на столі заявника.
6. Уранці того ж дня працівники СБУ та міліції провели слідчу дію «огляд місця події» (див. відповідні положення законодавства у пункті 23) в кабінеті заявника у присутності заявника та двох понятих, і склали протокол. Ніщо не свідчить про роз’яснення заявнику будь-яких прав, зокрема права зберігати мовчання чи права на захисника. Зміст протоколу був таким:
(i) помічені спеціальною фарбувальною речовиною банкноти (800 грн) були виявлені під аркушем паперу на столі заявника. На запитання про походження грошових коштів заявник відповів, що їх міг покласти туди майор Р.В. або насправді будь-хто інший, оскільки кабінет був незамкнений;
(ii) руки заявника були оглянуті під ультрафіолетовим освітленням, і на його лівій руці були виявлені дві майже непомітні точки від спеціальної фарбувальної речовини. З рук заявника було зроблено змиви марлевими серветками, і ці змиви були опечатані;
(iii) у сейфі заявника було виявлено грошові кошти на суму понад 11 000 гривень непоміченими банкнотами. Він пояснив, що це були кошти, зібрані на підготовку святкування ювілею частини. Були також знайдені надруковані запрошення на святкування;
(iv) заявник додав до протоколу написані від руки зауваження, стверджуючи, що змиви були відібрані через 1,5 – 2 години після виявлення грошей, і протягом цього часу він торкався паперу, під яким були знайдені грошові кошти, та інших речей. Крім того, сліди фарбувальної речовини були виявлені також на руках свідків. Тому заявник стверджував, що ці змиви не могли бути доказом проти нього.
7. Під час огляду заявник зателефонував своєму захиснику та попросив його приїхати. За наказами працівника СБУ та командира частини захиснику було відмовлено у в’їзді до військової частини, в якій знаходився кабінет.
8. Захисник подав скаргу на відмову у доступі до заявника. Під час подальшого розслідування працівники міліції пояснили, що після завершення огляду кабінету заявника в другій половині дня 25 травня 2011 року заявника доставили до відділу міліції «для відібрання пояснень» (що підтверджувалося журналом реєстрації відділу міліції). Заявник відмовився давати показання. Його захисник намагався побачитися з ним у відділі, але працівник міліції повідомив, що місцезнаходження заявника було невідомим.
9. У певний момент після огляду кабінету заявника 25 травня
2011 року було порушено кримінальну справу за підозрою в одержанні хабара.
10. Заявника офіційно затримали 26 травня 2011 року о
01 год 20 хв. Йому були роз’яснені його права як підозрюваного, у тому числі право зберігати мовчання та право на захисника. Йому дозволили побачитися із захисником. З цього моменту та протягом усього провадження інтереси заявника представляли обрані ним захисники.
11. Під час досудового розслідування заявник декілька разів допитувався у присутності його захисників і заперечував будь-яку вину.
12. Під час судового розгляду заявник також не визнав себе винним. Він надав такий виклад подій (який, як вбачається, залишався здебільшого послідовним протягом усього провадження):
(i) у межах своїх повноважень заявник займався підготовкою святкування ювілею частини. Було домовлено, що всі військовослужбовці, які отримують заробітну плату, здадуть кошти для підготовки святкування. О.В. відмовився. Заявник запропонував допомогти йому подати рапорт на отримання матеріальної допомоги, на яку він і так мав право, а О.В. в обмін мав здати частину отриманих коштів на фінансування підготовки святкування. Після того, як О.В. отримав матеріальну допомогу, він усе одно не здав кошти на підготовку святкування, але заявник більше не наполягав на цьому і сказав йому, що кошти більше непотрібні;
(ii) майор Р.В. брав участь у зборі коштів для фінансування підготовки святкування. Оскільки він продовжив обговорювати здачу коштів О.В. на підготовку святкування після того, як заявник сказав, що гроші непотрібні, Р.В. робив це без відома заявника і не за його вказівкою. Рано вранці 25 травня 2011 року Р.В. прийшов до кабінету заявника для обговорення непов’язаних питань; він не давав йому і не залишав у нього жодних грошових коштів. Потім заявник залишив кабінет незамкненим і займався справами в іншому місці на території військової частини. У певний момент працівники міліції знайшли його і повернули до його кабінету. Там вони поставили йому запитання щодо збору коштів на підготовку святкування ювілею частини;
(iii) згодом до кабінету зайшли поняті, і в їхній присутності працівники міліції виявили під певними паперами на його столі помічені банкноти, яких заявник ніколи раніше не бачив і не торкався. Заявник вважав, що виявлені на його руці мінімальні сліди фарбувальної речовини мали потрапити на неї, коли він розмовляв зі слідчими та торкався документів на своєму столі до прибуття свідків. Марлеві серветки, якими були зроблені змиви з руки заявника, були підготовлені з використанням ножиць, які лежали на столі, де раніше лежали помічені гроші. Це означало, що виявлена на змивах фарбувальна речовина потрапила туди не з рук заявника, а, ймовірно, із забруднених ножиць або з інших джерел – про це свідчить той факт, що руки понятих також були забруднені.
13. Протягом усього провадження, у тому числі подальшого оскарження (див. пункт 18), заявник порушував такі питання:
(i) йому було незаконно відмовлено у доступі до захисника
25 травня 2011 року;
(ii) його показання щодо походження помічених грошових коштів, знайдених на його столі, були задокументовані в протоколі огляду місця події, хоча йому не були роз’яснені його права, і на той момент його захиснику було відмовлено у доступі до нього;
(iii) обмеження його прав на захист також призвело до того, що змиви з його рук були відібрані таким чином, щоб негативно вплинути на результат (див. підпункт «iv» пункту 6 та підпункт «iii» пункту 12);
(iv) загалом зібрані в його кабінеті докази були недопустимими, оскільки були зібрані до порушення кримінальної справи (див. відповідні положення законодавства у пункті 23).
14. Під час судового розгляду солдат О.В. надав свій виклад подій, описаний у пункті 5. Зокрема, він засвідчив, що його дружина була вагітною і він подав рапорт про отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, але спершу йому було відмовлено. Тоді заявник запропонував йому допомогу в отриманні матеріальної допомоги в обмін на здачу коштів для підготовки святкування ювілею частини і погрожував йому, що у нього будуть проблеми зі службою, якщо він їх не сплатить. У певний момент заявник сказав йому, що гроші більше непотрібні, але тоді майор Р.В. повідомив, що насправді заявник продовжував вимагати гроші. Потім О.В. звернувся до СБУ зі скаргою і передав помічені гроші Р.В.
15. Майор Р.В. підтвердив виклад подій О.В. і засвідчив, що заявник просив його порушити дисциплінарне провадження щодо О.В. у зв’язку з його незадовільними результатами з фізичної підготовки. Р.В. висловив здивування, оскільки О.В. все одно звільнявся зі служби у війську. Заявник пояснив, що справжньою причиною була несплата О.В. суми у розміри 800 грн, яку він обіцяв, і заявник попросив Р.В. сказати О.В., що якщо він не заплатить, у нього будуть проблеми зі службою. Вислухавши це повідомлення, 25 травня 2011 року О.В. сплатив суму і, взявши грошові кошти, Р.В. приніс їх (заховані у зошиті) до кабінету заявника та поклав на стіл заявника. Побачивши грошові кошти та зрозумівши, для чого вони потрібні, заявник прикрив їх паперами.
16. Під час судового розгляду була докладно розглянута точна послідовність подій в кабінеті заявника, при цьому сторона захисту допитувала понятих і слідчого (який склав протокол огляду місця події).
Один з понятих засвідчив, що спостерігав, як грошові кошти, помічені люмінесцентною речовиною зі словом «хабар», були виявлені на столі заявника. На руці заявника були дві дуже маленькі точки тієї ж люмінесцентної речовини. Однак одразу виявилося, що на руках свідка було ще більше слідів від люмінесцентної речовини. Свідок також зазначив, що ножиці, використані для підготовки марлевих серветок для відібрання змивів з рук заявника, взяли зі столу заявника, і до того, як провести змив, серветки не освічували під ультрафіолетовим освітленням.
Натомість слідчий, який проводив огляд місця події, зазначив, що марлеві серветки не розрізалися ножицями, знайденими на столі заявника, а були взяті із закритої упаковки виробника.
17. 20 грудня 2011 року Шепетівський міськрайонний суд визнав заявника винним в одержанні хабара та обрав йому покарання у виді штрафу у розмірі 8 500 грн (близько 800 євро) з позбавленням права обіймати посади з виконання організаційно-розпорядчих функцій на строк два роки. Суд першої інстанції:
(i) послався на зазначені докази, у тому числі показання О.В., Р.В. і понятих, протокол огляду місця події, результати очних ставок між заявником, О.В. і Р.В. (під час яких вони підтвердили свої викривальні показання), висновки криміналістичної експертизи (які підтвердили, що на помічених банкнотах і змивах з рук заявника була виявлена та сама фарбувальна речовина), а також докази із записів військової частини про те, що рапорт О. В. про отримання матеріальної допомоги не був належним чином зареєстрований. На думку суду першої інстанції, останній елемент доводив, що заявник особисто взяв рапорт у О.В. та передав його командиру;
(ii) зокрема, стосовно протоколу огляду місця події, суд посилався на показання заявника, що «гроші міг покласти на його стіл Р.В. або насправді будь-хто інший, оскільки кабінет був незамкнений» (див. підпункт «і» пункту 6);
(iii) під час обговорення показань понятих, які спостерігали за поміченням банкнот та їхнім виявленням у кабінеті заявника, суд вказав на твердження свідка, що на руках свідка були сліди фарбувальної речовини, подібні до невеликої кількості слідів на руках заявника (див. пункт 16);
(iv) суд першої інстанції не заперечив, що передана заявнику сума у розмірі 800 грн була призначена для підготовки святкування ювілею частини, але вважав, що відповідно до положень кримінального законодавства цей факт не виключав кримінальної відповідальності за одержання хабара. Підготовка святкування була в інтересах заявника і, оскільки зданих іншими особами коштів виявилося недостатньо, він чинив надмірний тиск на О.В., щоб той їх здав.
18. У своїх апеляційній та касаційній скаргах заявник оскаржив оцінку доказів судом першої інстанції. Він продовжував порушувати наведені у пункті 13 питання.
19. 28 квітня 2012 року Апеляційний суд Хмельницької області залишив без змін вирок заявника. Він зазначив, що висновки суду першої інстанції були підтверджені доказами, частково дослідженими апеляційним судом у судовому засіданні. Апеляційний суд посилався, зокрема, на показання солдата О.В. і майора Р.В. та протокол огляду місця події (див. пункти 6, 14 та 15). Недопуск захисника заявника до приміщення військової частини був законним, оскільки питання доступу до військових об’єктів знаходилися у виключній компетенції військових органів. Процедура відібрання зразків з рук заявника була проведена належним чином, і використана процедура нарікань не викликала. Насамкінець, суд встановив законність проведення огляду місця події до винесення офіційної постанови про порушення кримінальної справи (див. відповідні положення законодавства у пункті 23).
20. 14 лютого 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив без змін рішення судів нижчих інстанцій. Він підтримав висновки апеляційного суду.
ВІДПОВІДНА НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА
21. Стаття 43-1 Кримінально-процесуального кодексу України
1960 року (був чинним до 20 листопада 2012 року) передбачала, що особа визнавалася підозрюваною, якщо вона була затримана по підозрінню у вчиненні злочину. Підозрюваний мав певні права, у тому числі право давати показання або відмовитися давати показання, мати захисника, а також побачення з останнім перед першим допитом. У протоколі затримання мало зазначатися про роз’яснення цих прав підозрюваному.
22. Відповідно до статті 48 Кодексу захисник мав право бути присутнім під час всіх слідчих дій, у тому числі допиту, обшуку, виїмки та очних ставок, в яких брав участь підозрюваний.
23. Стаття 113 передбачала, що слідчі дії могли проводитися лише після порушення кримінальної справи. Однак відповідно до частини другої статті 190 у невідкладних випадках огляд місця події міг бути проведений до порушення кримінальної справи.
24. Стаття 127 описувала понятого як особу, незаінтересовану у результаті розслідування кримінальної справи, яку слідчий залучав для засвідчення проведення слідчої дії та точності складеного у зв’язку з цим протоколу.
ПРАВО СТВЕРДЖУВАНе ПОРУШЕННЯ статТі 6 КОНВЕНЦІЇ
25. Заявник скаржився на порушення його прав за пунктом 1 та підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції, які передбачають:
«1. Кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, ... який ... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення...
...
3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:
...
(c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або – за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника – одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;
...»Прийнятність
26. Суд зазначає, що ця скарга не є ні явно необґрунтованою, ні неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.СутьДоводи сторін
(a) Заявник
27. Заявник стверджував, що він став потерпілим від маніпуляцій працівників міліції, які за його відсутності залишили гроші на його столі. Він вважав, що це було причиною умисного не допуску працівниками міліції його захисника. Заявник не відмовлявся від свого права на захисника і порушував це питання протягом усього провадження на національному рівні.
28. Докази, зібрані за відсутності його захисника 25 травня 2011 року, коли до заявника de facto ставилися як до підозрюваного, стали підставою для визнання його винним, а саме: протокол огляду місця події, показання заявника, задокументовані в ньому, та змиви з рук заявника. Він вважав, що ці докази були єдиними прямими доказами його вини, оскільки жоден зі свідків не бачив, як він фактично отримував стверджуваний хабар.
29. Відсутність захисника мала значний вплив на захист заявника. Захисник не зміг спостерігати за процесом огляду кабінету, проведення змиву з рук заявника, або переконатися, що вони були проведені правильно для уникнення таких порушень: (i) перед проведенням змиву з рук заявника він торкався документів на своєму столі, внаслідок чого його рука, ймовірно, випадково забруднилася фарбувальною речовиною, (ii) захисник наполягав би на освіченні інших предметів в кабінеті під ультрафіолетовим освітленням, аби переконатися, що вони не були забруднені так само, як і рука заявника, (iii) захисник наполягав би на документуванні таких порушень у протоколі. Він також міг би порадити заявнику зберігати мовчання та не відповідати на питання про походження грошей на його столі.
(b) Уряд
30. Уряд вважав, що заявник не вказав на жоден конкретний недолік, спричинений відсутністю захисника 25 травня 2011 року. Він не надав жодних показань у відділі міліції того дня. Протягом усього провадження заявник послідовно заперечував свою вину. 26 травня 2011 року заявника затримали, роз’яснили йому його права та надали доступ до обраного ним захисника. Під час цих подій він не висував жодних скарг. Згодом протягом усього провадження інтереси заявника представляли обрані ним професійні захисники. Його вирок ґрунтувався на великій кількості доказів.Оцінка Суду
31. Відповідні принципи практики Суду наведені в рішенні у справі «Бьоз проти Бельгії» [ВП] (Beuze v. Belgium) [GC], заява № 71409/10, пункти 119 – 150, від 09 листопада 2018 року).
32. Якщо враховувати реалії ситуації, Суд вважає встановленим, що з моменту початку огляду його кабінету 25 травня 2011 року органи державної влади ставилася до заявника як до підозрюваного. Таким чином, з цього моменту застосовувався захист, передбачений пунктом 1 та підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції (там само, пункт 119).
33. Суд вважає встановленим, що 25 травня 2011 року доступ заявника до захисника був обмежений, як під час огляду його кабінету, так і у відділі міліції (див. пункти 7 і 8). Ніщо не свідчить, що заявник відмовився від свого права на захисника. Насправді це право було роз’яснене йому лише наступного дня, 26 травня 2011 року (див. пункт 10 та для порівняння рішення у справах «Дворський проти Хорватії» [ВП] (Dvorski v. Croatia) [GC], заява № 25703/11, пункти 90 – 93, ЄСПЛ 2015 та «Лопата проти Росії» (Lopata v. Russia), заява № 72250/01, пункти 137 – 141, від 13 липня 2010 року).
34. Суд не вбачає жодних вагомих причин для оскаржуваного обмеження.
35. У відділі міліції не було відібрано жодних показань (див. пункт 8), і ніщо не свідчить, що спроба працівників міліції допитати заявника у цьому відділі міліції могла мати який-небудь вплив на загальну справедливість провадження щодо нього (див. рішення у справі «Сімеонови проти Болгарії» [ВП] (Simeonovi v. Bulgaria) [GC], заява № 21980/04, пункти 136 – 145, від 12 травня 2017 року).
36. Таким чином, ключове питання, яке має розглянути Суд, полягає у тому, чи мало такий вплив обмеження доступу заявника до захисника під час огляду його кабінету. За відсутності вагомих причин для такого обмеження для відповіді на це питання Суд повинен оцінити його з особливою ретельністю (див. рішення у справі «Ібрагім та інші проти Сполученого Королівства» [ВП] (Ibrahim and Others v. the United Kingdom) [GC], заява № 50541/08 та 3 інші заяви, пункт 265, від 13 вересня 2016 року) у контексті принципів, викладених у рішенні у справі «Ібрагім та інші проти Сполученого Королівства» (Ibrahim and Others v. the United Kingdom) (там само, пункт 274).
37. Повертаючись до цих принципів, Суд зауважує, що заявник не був особливо вразливим, докази оцінювались професійними суддями, і заявник мав можливість оскаржити допустимість доказів або заперечити проти їхнього використання.
38. Ніщо не вказує на порушення будь-яких положень національного законодавства під час збору відповідних доказів. Висновки апеляційного суду у зв’язку з цим не вбачаються свавільними чи явно необґрунтованими (див. пункт 19 і рішення у справі «Давидов та інші проти України» (Davydov and Others v. Ukraine), заяви № 17674/02 та 39081/02, пункт 310, від 01 липня 2010 року, в якому Суд зауважив, що згідно з чинним на той момент законодавством України огляд місця події був можливим до порушення кримінальної справи).
39. Однак ця технічна відповідність підірвала здатність заявника оскаржити на практиці використання доказів, отриманих від нього за відсутності захисника, оскільки національні суди визнали достатнім просто зауважити про дотримання національного законодавства (див. для порівняння рішення у справі «Сітневський та Чайковський проти України» (Sitnevskiy and Chaykovskiy v. Ukraine), заяви № 48016/06 та № 7817/07, пункт 81, від 10 листопада 2016 року).
40. Ніщо не свідчить про порушення будь-якої іншої статті Конвенції або застосування до заявника примусу.
41. Стосовно ступеню суспільного інтересу у розслідуванні та покаранні, то за загальним правилом його слід вважати дуже високим у справах, пов’язаних з корупцією. Однак про це не можна стверджувати з однаковим ступенем визначеності у зазначеній заяві, оскільки згідно з висновками національних судів справа стосувалася незначної суми коштів і по суті неналежних методів фінансування підготовки офіційного святкування, а не більш серйозних аспектів корупції посадових осіб (див. підпункт «iv» пункту 17).
42. Решта критеріїв, встановлених у рішенні у справі «Ібрагім та інші проти Сполученого Королівства» (Ibrahim and Others v. the United Kingdom), стосується доказів, зібраних за участю заявника під час обмеження його права на захисника. У цій справі було два елементи таких доказів:
(i) задокументовані у протоколі огляду місця події показання заявника про можливе походження зазначених грошових коштів (див. підпункт «і» пункту 6), та
(ii) докази щодо виявлення фарбувальної речовини на руках заявника, що містяться в протоколі огляду місця події та речових доказах (змиви з рук заявника на марлевих серветках). Останні були досліджені в межах криміналістичної експертизи (див. підпункт «іі» пункту 6 та підпункт «і» пункту 17).
43. Стосовно твердження заявника, то відсутні фактори, які ставили б під сумнів його достовірність чи точність. Це твердження не містило жодного визнання вини, але вказувало, що заявник знав, що помічені кошти, можливо, були покладені майором Р.В. Згідно з висновками суду першої інстанції, вимагаючи хабар у солдата О.В., Р.В. діяв від імені заявника (див. підпункт «ііі» пункту 5 та пункт 15).
44. Враховуючи центральну роль Р.В. у подіях, як це було встановлено національними судами, подібне визнавальне твердження заявника на цій початковій стадії могло підірвати його захист. Отже, його показання були зізнавальними, оскільки вони, ймовірно, суттєво вплинули на його позицію (див. згадане рішення у справі «Бьоз проти Бельгії» (Beuze v. Belgium), пункт 178).
45. Це набуло більшого значення, враховуючи брак інших прямих доказів вини заявника. Виявлення помічених грошових коштів на столі заявника або ймовірність контакту його рук з ними не могли бути таким доказом, оскільки національні суди встановили, що грошові кошти були призначені для підготовки святкування, і єдиним викривальним елементом було те, що заявник чинив тиск на О.В., аби той здав кошти. Останній елемент підтверджувався лише показаннями О.В. і Р.В. Ось чому суб’єктивне ставлення заявника щодо ролі Р.В. у подіях, вказаний у показаннях працівникам міліції та задокументований у протоколі огляду місця події, вбачається особливо важливим.
46. Це підтверджується також тим, що суд першої інстанції у своєму вироку цитував оскаржувані показання, і, крім того, апеляційний суд виділив протокол огляду місця події (який містив ці показання) серед обмеженої кількості інших доказів проти заявника, які апеляційний суд вважав викривальними. Це свідчить, що відповідні докази відіграли значну роль у справі щодо заявника (див. підпункт «і» пункт 17 та пункт 19 і для порівняння рішення у справі «Пальчик проти України» (Palchik v. Ukraine), заява № 16980/06, пункт 45, від
02 березня 2017 року).
47. З огляду на зазначені міркування Суд не вважає за необхідне розглядати окремо роль, яку відіграв під час провадження другий елемент зібраних в кабінеті заявника доказів (наявність фарбувальної речовини на руках заявника).
48. Національні суди розглянули скарги заявника на порушення його права на захисника, просто вказавши, що ситуація відповідала національному законодавству (див. пункт 19). Вони не оцінили вплив зібраних у кабінеті заявника доказів у справі щодо нього.
49. З цієї причини, застосовуючи особливо ретельну оцінку, Суд не переконаний, що загалом під час кримінального провадження були виправлені процесуальні недоліки, які мали місце в перший день розслідування. Він доходить висновку, що Уряд не зміг переконливо довести, що за виняткових і конкретних обставин справи обмеження доступу заявника до правової допомоги 25 травня 2011 року непоправно не підірвало загальну справедливість кримінального провадження (див. для порівняння згадане рішення у справі «Бьоз проти Бельгії» (Beuze v. Belgium), пункт 193).
50. Отже, було порушено пункт 1 та підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
51. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
52. Заявник вимагав 8 500 українських гривень в якості відшкодування матеріальної шкоди (що відповідало штрафу, сплаченому ним в якості обраного національними судами покарання), 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 4 500 євро компенсації судових та інших витрат.
53. Уряд заперечив проти цих вимог, вважаючи їх необґрунтованими та надмірними.
54. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням і стверджуваною матеріальною шкодою (див. рішення у справі «Михайлова проти Росії» (Mikhaylova v. Russia), заява № 46998/08, пункт 106, від 19 листопада 2015 року). Тому відхиляє цю вимогу.
55. З огляду на незначну тяжкість встановленого порушення Суд присуджує заявнику 1 800 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.
56. Суд присуджує заявнику 3 500 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику. Ця сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок захисника заявника, пана М. Тарахкала[1].
57. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
58. Суд зауважує, що національне законодавство передбачає право клопотати про відновлення кримінального провадження на національному рівні (див. рішення у справі «Черніка проти України» (Chernika v. Ukraine), заява № 53791/11, пункт 82, від 12 березня
2020 року з подальшими посиланнями).
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНООголошує заяву прийнятною;Постановляє, що було порушено пункт 1 та підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції;Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 1 800 (одна тисяча вісімсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(ii) 3 500 (три тисячі п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат, які мають бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок захисника заявника пана М. Тарахкала[2];
(a) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 24 червня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Мартіньш Мітс
(Mārtiņš Mits)
Голова
[1] Виправлено 07 липня 2021 року: було додано речення «Ця сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок захисника заявника, пана М. Тарахкала».
[2] Виправлено 07 липня 2021 року: було додано слова «які мають бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок захисника заявника пана М. Тарахкала».
Full & Egal Universal Law Academy