CASE OF GALYTSKYY v. UKRAINE - [Ukrainian Translation] by the Office of Agent before the European Court of Human Right

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «ГАЛИЦЬКИЙ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF GALYTSKYY v. UKRAINE)

(Заява № 9151/17)

РІШЕННЯ
 

СТРАСБУРГ

26 червня 2025 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Галицький проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

 Марія Елосегі (María Elósegui), Голова,
 Андреас Зюнд (Andreas Zünd),
 Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 9151/17), яку 17 січня 2017 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Олександр Анатолійович Галицький (далі – заявник), 1970 року народження, який проживає у м. Кривий Ріг, та якого представляла пані М.В. Захарова, юрист, яка практикує у м. Кривий Ріг;

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі – Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко;

зауваження сторін;

після обговорення за зачиненими дверима 05 червня 2025 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

1.  Справа стосується твердження заявника за статтею 3 Конвенції щодо жорстокого поводження з ним працівників Криворізького слідчого ізолятора (далі – СІЗО) та непроведення ефективного розслідування його пов’язаних з цим скарг на національному рівні.

2.  У грудні 2007 року було встановлено, що заявник порушив умови раніше обраного йому покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком. 26 грудня 2007 року його затримали з метою виконання цього вироку. Під час медичних оглядів, проведених в цей день та наступного дня в ізоляторі тимчасового тримання Криворізького міського Управління МВС України в Дніпропетровській області, не було встановлено ознак будь-яких тілесних ушкоджень, проблем зі здоров’ям або інших скарг.

3.  Вранці 27 грудня 2007 року заявника доставили до Криворізького СІЗО. Згідно з твердженнями заявника приблизно о 13 год 00 хв декілька працівників настільки жорстоко побили його, що він втратив свідомість. Заявник стверджував, що, прийшовши до тями, він не міг ходити через гострий біль у правому стегні. Він доводив, що провів три доби у медичній частині СІЗО без будь-якої допомоги. Він також стверджував, що лікар СІЗО попередив його, що якщо він бажав залишатися у безпеці, він не мав подавати жодних скарг.

4.  04 січня 2008 року заявника перевели до Дніпропетровського СІЗО, де його одразу госпіталізували через закритий перелом шийки стегна. Уряд стверджував, посилаючись на пояснення, надані у невстановлену дату двома працівниками лікарні при Дніпропетровському СІЗО, що на той момент перелому заявника було від чотирьох до шести місяців. Медична картка заявника з цієї лікарні була втрачена (див. пункт 12).

5.  24 січня 2008 року заявника перевели до Луганського СІЗО, де він перебував на стаціонарному лікуванні до 08 березня 2008 року. Він, як стверджувалося, пояснив, що його тілесне ушкодження було спричинено випадковим падінням 30 грудня 2007 року.

6.  21 лютого 2008 року заявнику було надано довідку про визнання його інвалідом другої групи через перелом стегна. Ця довідка була чинна протягом одного року.

7.  13 лютого 2009 року заявника звільнили.

8.  17 лютого 2009 року заявника оглянув травматолог у зв’язку з постійним болем у правому стегні та труднощами при ходьбі. Йому діагностували кістковий анкілоз (зрощення суглоба з кістковою тканиною) правого кульшового суглоба внаслідок неправильно консолідованого перелому кісток тазу та шийки стегна з підвивихом стегна. Його праве стегно та права сторона тазу були деформовані та асиметричні, а його права нога була на 7 см коротшою за ліву. У лікарняних записах було зазначено, що заявник вказав, що у нього була «[побутова] травма», отримана 26 грудня 2007 року під час перебування в місцях позбавлення волі. Він проходив стаціонарне медичне лікування з 11 березня до 25 березня 2009 року, але покращення не спостерігалося. Заявника було згодом визнано інвалідом третьої групи (найлегший ступінь) безстроково через його травму стегна.

9.  З квітня 2009 року заявник подавав численні скарги до прокуратури щодо стверджуваного жорстокого поводження з ним та ненадання своєчасної медичної допомоги у Криворізькому СІЗО. Він стверджував, що боявся скаржитися раніше, поки перебував в установі виконання покарань.

10.  Прокуратура Дніпропетровської області неодноразово відмовляла у порушенні кримінального провадження за цим фактом.

11.  Зрештою, 28 лютого 2014 року, прокурор порушив провадження після того, як суд зобов’язав його це зробити. Клопотання заявника про надання йому процесуального статусу потерпілого, однак, було залишено без задоволення як необґрунтоване. Пізніше він був допитаний як свідок.

12.  10 квітня 2014 року провадження було закрито у зв’язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення. Зазначалося, що всі відповідні документи з Криворізького СІЗО були знищені після закінчення встановленого законом терміну зберігання, і медична картка заявника з лікарні при Дніпропетровського СІЗО, а також його рентгенівські знімки за січень 2008 року були втрачені. Хоча судово-медична експертиза була призначена 21 березня 2014 року, відсутність важливих медичних документів зробила неможливим проведення такої експертизи. Прокурор також посилався на показання лікаря Криворізького СІЗО, який стверджував, що коли заявник прибув 27 грудня 2007 року, він страждав від гострого синдрому відміни алкоголю і шкутильгав на праву ногу через хронічний тромбофлебіт. Лікар зазначив, що заявник вже мав застарілий перелом стегна, який спочатку не помітили. Крім того, прокурор посилався на показання двох сусідів заявника, які сказали, що вони часто бачили його п’яним, іноді до такої міри, що він засинав на сходах. Тому було зроблено висновок, що заявник міг отримати травму стегна до свого затримання.

13.  22 жовтня 2014 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська скасував постанову від 10 квітня 2014 року як передчасну та зобов’язав провести додаткове розслідування.

14.  30 серпня 2016 року провадження було знову закрито на аналогічних підставах, вказаних раніше. Було визнано неможливим встановити, коли і як заявник отримав зазначену травму.

ОЦІНКА СУДУ

15.  Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, оскільки він не оскаржив постанову прокурора від 30 серпня 2016 року. Уряд також стверджував про відсутність доказів на підтримку твердження заявника, що він отримав травму стегна під час перебування під вартою. Насамкінець Уряд вказав, що була затримка у поданні заявником скарги до прокуратури, і його заяви щодо походження та часу отримання травми не були послідовними.

16.  Заявник стверджував, що його ніколи не повідомляли про постанову прокурора від 30 серпня 2016 року. Він також доводив, що боявся скаржитися під час перебування під вартою, і він подав скаргу одразу після звільнення.

17.  Суд вважає, що заперечення Уряду тісно пов’язане із суттю скарги заявника за процесуальним аспектом статті 3 Конвенції. Тому він долучає його до розгляду цієї скарги по суті. Суд також зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

18.  Розглядаючи факти цієї справи у контексті встановлених у його практиці загальних принципів (див. рішення у справі «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81 – 90 та 114 – 123, ЄСПЛ 2015), Суд вважає, що на національному рівні заявник висунув правдоподібні скарги на жорстоке поводження, що призвело до виникнення процесуального зобов’язання національних органів влади провести ефективне розслідування.

19.  Однак Суд зазначає, що повноцінне розслідування було розпочато майже через п’ять років після того, як заявник вперше подав свою скаргу (див. пункти 9 – 11). До того часу більшість відповідних важливих документів були або втрачені, або знищені (див. пункт 12). На думку Суду, така кричуща і повністю невиправдана затримка сама собою достатня, щоб вказувати на відсутність бажання у національних органів влади встановити істину і у випадку необхідності притягнути винних до відповідальності. Суд також вважає неприпустимим, що після порушення провадження клопотання заявника про надання йому процесуального статусу потерпілого було залишено без задоволення як необґрунтоване (див. пункт 11).

20.  Зазначених міркувань достатньо для встановлення Судом порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції та відхилення заперечення Уряду, раніше долученого до розгляду по суті (див. пункт 17).

21.  Вирішуючи питання, чи несла держава відповідальність за травму заявника, Суд посилається на такі принципи, викладені в його практиці. Медичний огляд є важливою гарантією проти жорстокого поводження із затриманими, яка повинна застосовуватися із самого початку позбавлення свободи (див. рішення у справі «Дюндікс проти Латвії» (Djundiks v. Latvia), заява № 14920/05, пункт 52, від 15 квітня 2014 року). Коли національні органи влади не провели медичний огляд до поміщення заявника під варту, Уряд не може посилатися на це упущення для свого захисту та стверджувати, що відповідні тілесні ушкодження передували триманню заявника під вартою (див. рішення у справах «Тюркан проти Туреччини» (Türkan v. Turkey), заява № 33086/04, пункт 43, від 18 вересня 2008 року та «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine), заява № 39598/03, пункт 68, від 21 липня 2011 року). Суд зазначає, що він не може погодитися з твердженням Уряду, що стан здоров’я заявника після поміщення його під варту не вимагав повного медичного огляду, оскільки не було причин «підозрювати будь-яку приховану травму... оскільки заявник не скаржився на здоров’я», оскільки це явно зміщує тягар доведення (див. згадане рішення у справі Дюндікс проти Латвії» (Djundiks v. Latvia), пункт 53).

22.  У цій справі не заперечується, що хоча у заявника не було задокументованих тілесних ушкоджень або проблем зі здоров’ям, коли його помістили під варту 26 грудня 2007 року і він пройшов медичний огляд у цей день та наступного дня, приблизно через десять днів йому знадобилося тривале стаціонарне лікування через перелом стегна. Цей перелом стегна став причиною безстрокової інвалідності (див. пункти 2, 4 – 6 та 8). Суд не вбачає нічого у доводах Уряду, що спростовувало б твердження заявника про жорстоке поводження, а аргумент, що він міг отримати травму стегна до затримання, вбачається нічим іншим, як спробою змістити тягар доведення.

23.  Підсумовуючи, Суд вважає встановленим, що заявник отримав травму, перебуваючи під контролем держави, і не було надано іншого правдоподібного пояснення його тілесному ушкодженню, аніж стверджуване жорстоке поводження.

24.  Отже, Суд також встановлює порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції.

25.  Заявник також стверджував, що було порушено статтю 13 Конвенції у зв’язку з відсутністю ефективного засобу юридичного захисту відповідно до національного законодавства у зв’язку з його скаргою на жорстоке поводження.

26.  Беручи до уваги факти справи, доводи сторін та свої висновки за статтею 3 Конвенції (див. пункти 20 та 24), Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені в цій справі, і немає потреби ухвалювати окреме рішення щодо питання прийнятності та суті скарги заявника за статтею 13 Конвенції (див. рішення у справах «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014 та «Луценко та Вербицький проти України» (Lutsenko and Verbytskyy v. Ukraine), заяви № 12482/14 та № 39800/14, пункти 118 – 120, від 21 січня 2021 року).

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

27.  Заявник вимагав 20 000 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди та 30 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Він також вимагав 2 000 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження на національному рівні, 1 800 євро компенсації витрат на правову допомогу, надану під час провадження у Суді, та 1 000 євро компенсації інших витрат, пов’язаних з його заявою до Суду. Заявник подав копію договору про надання правої допомоги з пані Захаровою, підписаного 11 серпня 2024 року, згідно з яким він був зобов’язаний сплатити їй 1 800 євро за представництво його інтересів під час провадження у Суді.

28.  Уряд оскаржив зазначені вимоги як надмірні та необґрунтовані.

29.  Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням і стверджуваною матеріальною шкодою; тому він відхиляє цю вимогу. Однак він присуджує заявнику 16 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може йому нараховуватися.

30.  Крім того, беручи до уваги наявні у нього документи, Суд також вважає за належне присудити заявнику 1 800 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу, надану під час провадження у Суді, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

(a)  упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i)  16 000 (шістнадцять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;

(ii)  1 800 (одна тисяча вісімсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат;

(a)  із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 26 червня 2025 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Мартіна Келлер

(Martina Keller)

Заступник Секретаря

Марія Елосегі

(María Elósegui)

Голова