Дата 19/02/2019 прийняття: Дата набуття 19/05/2019 статусу (Палата) остаточного: Набуття статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Назва: CASE OF GARBUZ v. UKRAINE (Application no. 72681/10) Зміст: 21 лютого 2002 року П. поскаржився до правоохоронних органів на те, що заявник, будучи на той час директором управління житловим фондом, вимагав від П. грошові кошти за сприяння у наданні йому в користування приміщень, що знаходилися в управлінні заявника. Того ж дня працівники правоохоронних органів передали П. звукозаписуючий пристрій та грошові кошти, які були позначені спеціальним люмінесцентним засобом. Пізніше того ж дня П. зайшов до кабінету заявника. Через деякий час він вийшов та сказав працівникам правоохоронних органів, що заявник взяв кошти. Надалі працівники правоохоронних органів увійшли до кабінету заявника з метою затримати його. У присутності свідків та з використанням спеціального освітлення було зафіксовано наявність на руках заявника люмінесцентного засобу. Банкноти були знайдені в приміщені, що межувало з кабінетом заявника. Такі слідчі дії були зафіксовані за допомогою відеозапису. Цього ж дня заявник дав зізнавальні показання, якими підтвердив факт отримання грошових коштів від П. Пізніше заявник відмовився від своїх свідчень, заявивши про застосування до нього психологічного тиску з боку працівників правоохоронних органів. В ході досудового розслідування свідок (працівник цього управління) стверджувала, що напередодні заявник надавав їй вказівку оглянути приміщення, що було предметом домовленості між заявником та П. Заявникові було пред’явлено підозру за фактом шахрайства, оскільки, ймовірно, розпоряджатись таким чином приміщенням, яке було предметом домовленості з П., він не мав повноважень. У ході судового розгляду заявник себе винним у вчиненні злочину не визнав, посилаючись на те, що працівники правоохоронних органів підкинули йому грошові кошти, оброблені спеціальним засобом, його кишені були навмисне заплямовані, а сліди люмінесцентного засобу на руках заявника могли залишитися від рукостискання з П. У ході судового розгляду був допитаний П., який дав показання, аналогічні наданим під час досудового розслідування. Однак інші свідки, які неодноразово викликались для допиту в суді, були відсутні за адресою, яку вказали. Внаслідок цього понад 30 разів слухання справи переносилося. Суд першої інстанції неодноразово звертався до правоохоронних органів та прокуратури з метою пошуку та приводу свідків. Незважаючи на те, що спроби допитати свідків виявилися безуспішними з причин їх неявки, суд все ж послався на раніше надані ними під час попереднього слідства показання. 5 жовтня 2009 року Комінтернівський районний суд м. Харкова визнав заявника винним у вчиненні шахрайства та призначив покарання у вигляді 2 років позбавлення волі, проте звільнив його від покарання та його відбування у зв’язку із спливом строків давності. Заявник оскаржив вирок до суду апеляційної інстанції, стверджуючи, що П., свідки (працівник управління) та особи, які були присутні при затриманні, не були допитані в суді з причини їх неявки. Суд апеляційної інстанції залишив вирок суду без змін, а скаргу – без задоволення, зазначивши, що в матеріалах справи є достатньо доказів вини заявника. Заявник подав касаційну скаргу, однак Верховний Суд України визнав касаційну скаргу заявника необґрунтованою. Заявник стверджував про порушення його права на справедливий суд з огляду на незабезпечення судом першої інстанції допиту свідків та відсутність можливості у заявника особисто поставити їм запитання, а також на надмірну тривалість судового розгляду. Констатоване Порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд) порушення (стаття): у зв’язку з надмірною тривалістю кримінального провадження. В частині непроведення допиту свідків під час судового розгляду, скарга заявника визнана Судом явно необґрунтованою та відхилена.
Full & Egal Universal Law Academy