© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2012. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2012. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2012. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційне повідомлення з юриспруденції Суду № 96
Квітень 2007 р.
Gebremedhin [Gaberamadhien] v. France - 25389/05
Рішення від 26.4.2007 [Секція II]
Стаття 13
Ефективний засіб
Відсутність засобу з автоматичною призупиняючою дією проти наказу про відмову шукачеві притулку, якого утримують у зоні очікування аеропорту, у дозволі на в’їзд на французьку територію і про вимогу вислання: порушення
Стаття 5
Стаття 5-1-f
Попередження недозволеного в’їзду до країни
Тривале утримання шукача притулку у зоні очікування аеропорту після вказівки Суду про тимчасовий захід, відповідно до правила 39 Регламенту Суду, не висилати заявника до країни походження: немає порушення
Факти: Заявник є громадянином Еритреї. У 1998 році заявник і його родина були виселені з Ефіопії до Еритреї, де він працював репортером і фотографом незалежної газети. У 2000 році заявника і головного редактора газети арештували, очевидно, через журналістську діяльність. Вони утримувались у тюрмі протягом кількох місяців. У вересні 2001 року заявник утік з країни. Його арештували і допитували про його друга, а також жорстоко з ним поводились. Він провів шість місяців у тюрмі, а потім втік з тюремної лікарні, куди його перевели після того, яке він заразився туберкульозом. Він втік до Судану, звідки, вважаючи, що його життю загрожує небезпека, переїхав до Південної Африки. Використовуючи суданський паспорт на іншу особу і не маючи іншого посвідчення особи, він прибув до аеропорту Парі-Шарль де Голль. 1 липня 2005 року він подав клопотання про дозвіл в’їхати до Франції, аби прохати французьку владу про надання притулку. Його помістили у зоні очікування аеропорту. 5 липня 2005 року, опитавши заявника, Французьке бюро із захисту біженців і апатридів (OFPRA) видало рекомендацію, відповідно до якої заявника не слід було пускати до Франції, оскільки його розповідь була непослідовною, що наштовхувало на думку про повідомлення неправди про своє минуле. Наступного дня Міністерство внутрішніх справ відмовилось пускати заявника на французьку територію як шукача притулку і видало наказ про його вислання до Еритреї або до іншої країни, де його зможуть законно прийняти. Якби заявнику надали дозвіл на в’їзд до Франції, прикордонна поліція видала б йому перепустку, яка дозволяла в’їхати до країни і залишатись у ній протягом восьми днів, аби подати до відповідного органу клопотання про притулок за звичайною правовою процедурою надання притулку. Особи, яким не надається такий дозвіл, мають бути негайно вислані.
Заявник подав до адміністративного суду термінову заяву про видання йому дозволу на в’їзд до Франції з метою подання клопотання про надання притулку. Він повторив свої заяви стосовно того, що його переслідували, і його життю загрожувала небезпека. Суддя, який розглядає термінові заяви, наступного дня, 8 липня 2005 року, залишив його заяву без задоволення.
Заявник надіслав заяву до Європейського Суду, який 15 липня 2005 року вказав французькому Уряду, відповідно до правила 39 Регламенту Суду (тимчасові заходи), що на цей час бажано не висилати його до Еритреї. Заявника продовжували утримувати у зоні очікування аеропорту Руассі. 20 липня 2005 року французька влада, на основі вказівки Європейського Суду, надала заявнику дозвіл в’їхати до Франції і залишатись у ній протягом восьми днів, аби звернутись до префектури і просити про тимчасовий дозвіл на проживання як шукач притулку. Заявник вжив необхідних заходів і отримав дозвіл на проживання у Франції тривалістю один місяць, з метою подання до OFPRA клопотання про надання притулку. У листопаді 2005 року OFPRA надало заявнику статус біженця.
Право: Стаття 13 в сукупності зі статтею 3 – Відповідно до французького права, рішення про відмову у дозволі на в’їзд до країни є перешкодою для подання клопотання про притулок; окрім того, таке рішення є остаточним, тобто, відповідну особу може бути негайно вислано до країни, звідки, як він чи вона стверджує, втік чи втекла. У даній справі, завдяки застосуванню правила 39 Регламенту Суду, заявнику зрештою надали дозвіл на в’їзд до Франції. Завдяки цьому, він зміг подати клопотання про притулок до OFPRA, котре надало йому статус біженця. Від цього моменту Женевська конвенція від 28 липня 1951 року про статус біженців перешкоджала його депортації. Відповідно, заявник вже не був потерпілим від стверджуваного порушення статті 3.
Суд вирішив, що твердження заявника про ризик жорстокого поводження у Еритреї було достатньо вірогідним, аби зробити його скаргу за статтею 3 «спірною». Відповідно, заявник міг посилатись на статтю 3 в сукупності зі статтею 13. Останнє положення вимагає, щоб іноземці, яких було вирішено вислати до країни, щодо якої є реальні підстави припускати існування ризику зазнати жорстокого поводження всупереч статті 3, повинні мати доступ до засобу, який мав би призупиняючу дію проти такого рішення. Стосовно прохачів притулку, котрі стверджують, що зіткнулись із ризиком такого характеру, і котрим вже було надано дозвіл на в’їзд до Франції, французьке законодавство встановлює процедуру, котра відповідає деяким із цих вимог. Проте, ця процедура не застосовується до осіб, які стверджують, що зазнають такого ризику, і які повідомили про себе на кордоні, наприклад, прибувши до аеропорту. Аби подати до OFPRA клопотання про притулок, іноземці мають перебувати на французькій території. Прибувши на кордон, вони не можуть подати клопотання, якщо їм спочатку не нададуть дозвіл на в’їзд до Франції. Якщо у них немає необхідних для цього документів, вони повинні подати заяву про дозвіл на в’їзд як шукачі притулку. Їх утримують в «зоні очікування» протягом часу, необхідного адміністративним органам для перевірки того, чи буде їхнє заплановане клопотання про притулок «вочевидь необґрунтованим». Якщо адміністративні органи вважають клопотання «вочевидь необґрунтованим», то відмовляють у дозволі на в’їзд, і відповідній особі автоматично загрожує вислання без надання нагоди подати до OFPRA клопотання про притулок. Хоча такі особи можуть звертатись до адміністративних судів для призупинення рішення міністерства про відмову у дозволі на в’їзд, така заява не має призупиняючої дії і не обмежена жодними строками. Відповідні особи мають також можливість звернутись до судді, який розглядає термінові заяви, як безуспішно зробив і заявник. Проте, такий засіб не має автоматичної призупиняючої дії, тобто, відповідну особу може бути вислано до того, як суддя ухвалить рішення. З огляду на важливість статті 3 Конвенції, а також на незворотній характер шкоди, котрої може бути завдано, якщо ризик катувань або жорстокого поводження справдиться, стаття 13 вимагає, аби у випадку, коли держава-учасниця вирішить вислати іноземного громадянина до країни, щодо якої є реальні підстави для переконання у можливості ризику такого харктеру, відповідна особа повинна мати доступ до засобу з автоматичною призупиняючою дією (засіб з такою дією «на практиці» є недостанім). Заявник не мав у зоні очікування доступу до такого засобу.
Висновок: порушення (одноголосно).
Article 5(1)(f) – Після поміщення до «зони очікування» 1 липня 2005 року, і до отримання дозволу на в’їзд до Франції 20 липня 2005 року, заявник зазнав «позбавлення свободи». 15 липня 2005 року Суд вирішив вказати французькому Уряду, відповідно до правила 39 Регламенту Суду, що, в інтересах сторін і належного провадження у Суді, заявника бажано не висилати до Еритреї до опівночі 30 серпня 2005 року. Отже, у даній справі Уряд не міг висилати заявника до Еритреї починаючи від 15 липня 2005 року, не порушивши зобов’язання за Конвенцією. Проте, ніщо не перешкоджало його висланню до іншої країни, якщо було б встановлено, що влада тієї країни не вишле його чи її до країни, про яку зазначав Суд. Відповідно, затримання заявника з цією метою, після застосування правила 39, може вважатись «законним затриманням особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну» у розумінні статті Article 5(1)(f) Конвенції. Окрім того, якщо влада, після застосування правила 39, передбачає лише завершити позбавлення особи свободи з метою «депортації», і це передбачає надання дозволу на в’їзд до країни, то це може довести необхідність затримання такої особи на строк, суворо необхідний для перевірки державними органами законності його в’їзду до країни. Це може вважатись «законним затриманням особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну» у розумінні статті 5(1)(f).
Уряд стверджував, що так і трапилось у випадку заявника, і Суд не вбачав підстав вважати, що між 15 і 20 липня 2005 року заявник був протиправно позбавлений свободи. У підсумку, Суд погодився, що утримання заявника у «зоні очікування» після 15 липня 2005 року становило «законне затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну» у розумінні 5(1)(f).
Висновок: немає порушення (одноголосно).
Стаття 41 – Моральна шкода: встановлення порушення становить достатнє відшкодування.
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Це резюме, підготовлене Секретаріатом, не є обов’язковим для Суду.
Посилання на Інформаційні повідомлення з юриспруденції
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2012.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2012.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2012.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@
Full & Egal Universal Law Academy