© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційний бюлетень практики Суду № 176
Липень 2014
Грузія проти Росії (№ 1) [ВП] - 13255/07
Рішення від 03.07.2014 [ВП]
Стаття 4 Протоколу № 4
Заборона колективного вислання іноземців
Колективне вислання громадян Грузії органами влади Росії з жовтня 2006 року по січень 2007 року: адміністративна практика; порушення
Стаття 33
Міждержавна справа
Колективне вислання громадян Грузії органами влади Росії з жовтня 2006 року по січень 2007 року
Стаття 35
Стаття 35-1
Вичерпання національних засобів правового захисту
Незастосовність обов’язку вичерпувати засоби правового захисту у зв’язку з адміністративною практикою затримання, утримання під вартою та вислання грузинських громадян: попереднє заперечення відхилено.
Факти - справа стосувалася затримання, утримання під вартою та вислання з Росії великої кількості громадян Грузії з кінця вересня 2006 року по кінець січня 2007 року. Обставини справи оспорювалися сторонами.
Згідно з урядом Грузії, протягом цього періоду російські органи влади видали більше 4600 наказів про вислання грузинських громадян, з яких понад 2300 було затримано і насильно вислано, а решта залишили країну самостійно. Ці цифри становили різке збільшення кількості епізодів вислання громадян Грузії на місяць.
На підтримку свого твердження про те, що збільшення кількості епізодів вислання було наслідком політики, спеціально спрямованої проти грузинських громадян, уряд Грузії надав низку документів, виданих російськими органами влади на початку і в середині жовтня 2006 року. Ці документи, які посилалися на два адміністративні накази, датовані кінцем вересня 2006 року, як стверджувалося, зобов’язували співробітників міліції вживати масштабних заходів з виявлення громадян Грузії, які незаконно проживали в Росії, з метою їх затримання та депортації. Уряд Грузії також надав два листи російських регіональних органів, надіслані до шкіл на початку жовтня 2006 року, із запитом щодо надання інформації про грузинських школярів.
Уряд Росії заперечував ці твердження. Він зазначив, що він лише реалізовував імміграційну політику і не вживав каральних заходів. Що стосується кількості вислань, він мав лише щорічні або піврічні статистичні дані, які говорили про близько 4000 адміністративних наказів про вислання громадян Грузії в 2006 році і близько 2800 наказів в період з 1 жовтня 2006 року по 1 квітня 2007 року. Що стосується документів, на які послався уряд Грузії, уряд Росії стверджував, що інструкції були сфабриковані. Підтвердивши існування двох наказів, уряд Росії оскаржував їхній зміст, водночас відмовившись надати їх Європейському суду на тій підставі, що вони містили державну таємницю. Він не заперечував, що до шкіл посилалися листи з метою виявлення грузинських учнів, але сказав, що це були дії занадто старанних чиновників, яких згодом було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Різні міжнародні урядові та неурядові організації, включаючи Моніторинговий комітет Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), повідомили в 2007 році про вислання громадян Грузії, зазначивши про скоординовані дії між російськими адміністративними та судовими органами.
Право - Стаття 38: уряд Росії відмовилося надати Судові копії двох наказів, виданих органами влади наприкінці вересня 2006 року, на тій підставі, що вони містили таємну інформацію, розкриття якої було заборонене російським законодавством. Суд уже постановив у низці попередніх справ щодо документів, які відносяться до державної таємниці, що уряди-відповідачі не можуть посилатися на положення національного законодавства для виправдання своєї відмови виконати запит Суду щодо надання доказів*. У будь-якому випадку, уряд Росії не надав конкретного пояснення таємності наказів, і навіть якщо припустити, що існували законні інтереси безпеки для нерозголошення наказів, згідно з правилом 33 § 2 Регламенту Суду існували можливості обмеження публічного доступу до інформації, що розкривається в документах, наприклад, шляхом надання запевнень щодо конфіденційності. Тому Суд визнав, що Росія не виконала свого зобов’язання щодо забезпечення всіх необхідних умов для надання допомоги Судові в його завданні по встановленню фактів у справі.
Висновок: недотримання статті 38 (шістнадцятьма голосами проти одного).
Стаття 35 § 1 (вичерпання національних засобів правового захисту): З жовтня 2006 року в Російській Федерації було запроваджено скоординовану політику затримання, утримання під вартою та вислання грузинських громадян. Ця політика становила адміністративну практику, що означало, відповідно до усталеної практики Суду, що правило про вичерпання національних засобів правового захисту не застосовується.
Дійшовши такого висновку, Суд зазначив, що нічого, що могло б підірвати довіру до наданих урядом Грузії даних, не було: 4600 наказів про вислання грузинських громадян, з яких приблизно 2380 осіб було затримано і насильно вислано. Усі події, що розглядаються, - видача наказів та інструкцій, масові затримання та вислання громадян Грузії, повітряні перевезення грузинських громадян групами з Москви до Тбілісі і листи, направлені російськими посадовцями в школи з метою виявлення грузинських учнів, - сталися одночасно, в кінці вересня - на початку жовтня 2006 року.
Узгодження описів цих подій, що містилися в доповідях міжнародних урядових та неурядових організацій, також мало суттєве значення. Крім того, з огляду на встановлення Судом порушення статті 38 існувало сильне припущення того, що твердження уряду Грузії щодо змісту наказів про вислання саме грузинських громадян були достовірними.
Що стосується ефективності та доступності національних засобів правового захисту, надані до Суду матеріали свідчили про існування реальних перешкод для громадян Грузії, які прагнули використати існуючі засоби правового захисту - як в російських судах, так і після вислання в Грузію. Їх привозили в суди цілими групами. Декого з них не впускали до зали суду, тоді як ті, кого впустили, скаржилися, що їхня розмова з суддею тривала в середньому п’ять хвилин без будь-якого належного вивчення фактів. Потім їм веліли підписати судові накази, не надавши можливості прочитати їх або отримати копію. Вони не мали перекладача та адвоката і, як правило, їх відраджували від оскарження наказів і судді, і міліціонери.
Висновок: існування адміністративної практики (шістнадцятьма голосами проти одного); попереднє заперечення відхилено (шістнадцятьма голосами проти одного).
Стаття 4 Протоколу № 4: Грузія стверджувала, що її громадяни стали жертвами колективного вислання з території Російської Федерації. Суд підтвердив, що для цілей статті 4 Протоколу № 4 під колективним висланням слід розуміти будь-який захід, що змушує іноземців групою залишити країну, за винятком випадків, коли такий захід було вжито після і на основі розумного і об’єктивного розгляду конкретних обставин справи кожного окремого члена групи**. На відміну від позиції за статтею 1 Протоколу № 7, стаття 4 Протоколу № 4 застосовна навіть тоді, коли вислані особи не проживають на відповідній території на законних підставах.
Суд взяв до уваги наданий грузинськими свідками та міжнародними урядовими і неурядовими організаціями узгоджений опис скорочених проваджень, що проводилися в російських судах. Зокрема, він зазначив, що згідно з Моніторинговим комітетом ПАРЕ, вислання здійснювалися за схожим шаблоном по всій країні, і що в своїх доповідях міжнародні організації посилалися на координацію між адміністративними та судовими органами.
У розглянутий період часу російські суди винесли тисячі наказів про вислання грузинських громадян. І хоча, формально кажучи, рішення суду приймалося відносно кожного окремого громадянина Грузії, Суд вважає, що враховуючи проведення процедур вислання протягом цього періоду, після видачі наказів та інструкцій, а також кількість грузинських громадян, висланих з жовтня 2006 року, проведення розумного і об’єктивного розгляду обставин справи кожного окремого індивіду не було можливим.
Хоча кожна держава має право встановлювати свою власну імміграційну політику, проблеми з управлінням міграційними потоками не можуть виправдати практику, яка є несумісною із зобов’язаннями держави за Конвенцією.
Вислання громадян Грузії під час розглянутого періоду не було здійснено після і на основі розумного і об’єктивного розгляду обставин справи кожного окремого індивіду. Це становило адміністративну практику в порушення статті 4 Протоколу № 4.
Висновок: адміністративна практика в порушення статті 4 Протоколу № 4 (шістнадцятьма голосами проти одного).
Велика палата також встановила, шістнадцятьма голосами проти одного, що затримання і утримання під вартою грузинських громадян в Росії в розглянутий період часу було частиною узгодженої політики затримання, утримання під вартою та вислання грузинських громадян, а тому було свавільним. Як таке, воно становило адміністративну практику в порушення статті 5 § 1 Конвенції. Цією ж більшістю було встановлено, що відсутність у грузинських громадян ефективних та доступних засобів правового захисту проти затримання, утримання під вартою та вислання порушило статтю 5 § 4, тоді як умови утримання під вартою, в які були поміщені грузинські громадяни (переповненість камер, неналежні санітарно-гігієнічні умови та відсутність приватності), становили адміністративну практику в порушення статті 3. Суд також встановив порушення статті 13, взятої в поєднанні зі статтею 5 § 1 (тринадцятьма голосами проти чотирьох) та статтею 3 (шістнадцятьма голосами проти одного).
Суд не встановив (шістнадцятьма голосами проти одного) порушення статті 1 Протоколу № 7 (процедурні гарантії в разі вислання іноземців), оскільки це положення чітко посилалося на «іноземців, що законно проживають на території держави», тоді як не було встановлено, що протягом аналізованого періоду мали місце також затримання і висилання грузинських громадян, які на законних підставах проживали на території Росії. Нарешті, Суд не встановив порушення статті 8 та статті 1 та 2 Протоколу № 1 Конвенції (одностайно).
Стаття 41: питання відкладено.
* Справи «Davydov та інші проти України», №№ 17674/02 та 39081/02, рішення від 1 липня 2010 року; «Nolan та K. проти Росії», № 2512/04, рішення від 12 лютого 2009 року, Інформаційний бюлетень № 116; та «Janowiec та інші проти Росії» [ВП], №№ 55508/07 та 29520/09, Інформаційний бюлетень № 167.
** Див. справу «Čonka проти Бельгії», № 51564/99, рішення від 5 лютого 2002 року, Інформаційний бюлетень № 39; див. також справи «Sultani проти Франції», № 45223/05, рішення від 20 вересня 2007 року, Інформаційний бюлетень № 100; та «Hirsi Jamaa та інші проти Італії» [ВП], № 27765/09, рішення від 23 лютого 2012 року, Інформаційний бюлетень № 149.
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Цей стислий виклад, підготовлений канцелярією Суду, не є зобов’язальним для Суду.
Щоб перейти до інформаційних бюлетенів з практики Суду, натисніть тут
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy