ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «ГЕВЕЛ ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF GEVEL AND OTHERS v. UKRAINE)
(Заява № 22271/14 та 3 інші заяви –
див. перелік у додатку)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
15 листопада 2018 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Гевел та інші проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи Комітетом, до складу якого увійшли:
Йонко Грозєв (Yonko Grozev), Голова,
Габріеле Куцско-Штадльмайер (Gabriele Kucsko-Stadlmayer),
Лятіф Хусейнов (Lәtif Hüseynov), судді,
та Лів Тігерштедт (Liv Tigerstedt), в.о. заступника Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 25 жовтня 2018 року,
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені у переліку в додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).
2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі – Уряд).
ФАКТИ
3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені у переліку в додатку.
4. Заявники скаржилися на надмірну тривалість кримінальних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. У заяві № 6314/18 заявник також висунув скаргу за іншими положеннями Конвенції.
ПРАВО
I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ
5. Беручи до уваги схожість предмету заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ
6. Заявники скаржилися здебільшого, що тривалість відповідних кримінальних проваджень була несумісною із вимогою «розумного строку» та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вони посилались на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, які передбачають:
Пункт 1 статті 6
«Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, ..., який ... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.»
Стаття 13
«Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.»
7. Суд повторює, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмету спору для заявників (див. серед багатьох інших джерел рішення у справах «Пелісьє та Сассі проти Франції» [ВП] (Pélissier and Sassi v. France) [GC],
заява № 25444/94, пункт 67, ЄСПЛ 1999-II, та «Фрідлендер проти Франції» [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII).
8. У справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine)
(заява № 66561/01, від 30 березня 2004 року) Суд вже встановив порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.
9. Розглянувши всі надані матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку».
10. Суд також зазначає, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг.
11. Таким чином, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.
III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ВІДПОВІДНО ДО УСТАЛЕНОЇ ПРАКТИКИ
12. Заявник у заяві № 6314/18 висунув ще одну скаргу за статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції, яка також порушувала питання за Конвенцією з огляду на усталену практику Суду (див. перелік у додатку). Ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд доходить висновку, що вона також свідчить про порушення Конвенції у світлі його висновків в рішенні у справі «Іванов проти України» (Ivanov v. Ukraine) (заява № 15007/02, від 07 грудня 2006 року).
IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
13. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»
14. Зважаючи на наявні в нього документи та свою практику (див. зокрема, рішення у справі «Бевз проти України» (Bevz v. Ukraine), заява № 7307/05, пункт 52, від 18 червня 2009 року), Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у переліку в додатку.
15. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Вирішує об’єднати заяви;
2. Оголошує заяви прийнятними;
3. Постановляє, що ці скарги свідчать про порушення пункту 1
статті 6 та статті 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю кримінальних проваджень;
4. Постановляє, що було порушення статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції щодо іншої скарги, висунутої відповідно до усталеної практики Суду (див. перелік у додатку);
5. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у переліку в додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 15 листопада 2018 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Лів Тігерштедт
(Liv Tigerstedt)
В.о. заступника Секретаря
Йонко Грозєв
(Yonko Grozev)
Голова
ДОДАТОК
Перелік заяв зі скаргами за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції
(надмірна тривалість кримінальних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту)
№
№ заяви,
дата подання
П.І.Б. заявника,
дата народження
П.І.Б. представника, та місце проживання
Початок провадження
Закінчення провадження
Загальна тривалість,
інстанції
Інші скарги відповідно до усталеної практики
Сума, присуджена кожному заявнику в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди і судових та інших витрат (в євро)[1]
22271/14
07/03/2014
Віктор Васильович Гевел
13/04/1977
Олександр Олексійович Стахєєв
м. Кропивницький
16/05/2006
11/12/2009
29/01/2009
09/08/2013
2 роки, 8 місяців та 14 днів
3 інстанції
3 роки, 7 місяців та 30 днів
3 інстанції
500
63645/17
19/08/2017
Наталя Володимирівна Вальчук
22/02/1974
Дмитро Вікторович Ягунов
м. Київ
25/03/2013
24/01/2017
29/09/2016
триває
3 роки, 6 місяців та 5 днів
1 інстанція
Більше 1 року та 8 місяців
1 інстанція
1 500
6314/18
26/01/2018
Андрій Вікторович Сюр
10/04/1980
Ігор Юрійович Годецький
м. Київ
07/12/2012
триває
Більше 5 років та 9 місяців
2 інстанції
Пункт 1 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції – надмірна тривалість застосування підписки про невиїзд: продовження застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання, яке обмежувало свободу пересування –
5 років і 3 місяці та застосовується далі
2 000
7203/18
26/01/2018
В’ячеслав Юрійович Граціотов
18/02/1991
Олексій Олегович Глазов
м. Одеса
24/08/2010
10/10/2017
7 років, 1 місяць та 17 днів
3 інстанції
900
[1]Та додатково будь-який податок, що може нараховуватись заявникам.
Full & Egal Universal Law Academy