G.L. v. Italy (№59751/15) Текст неофіційного перекладу рішення Обставини справи Справа стосувалася неспроможності молодої дівчини (Г. Л.), яка страждала на аутизм, отримати спеціалізовану допомогу в навчанні під час перших двох років здобуття нею початкової освіти (між 2010 та 2012 роками) при тому, що така підтримка була передбачена законом. З 2007 року, часу початку з навчання в дитячому садочку, Г. Л. отримувала допомогу в навчанні протягом 24 годин на тиждень від спеціалізованого вчителя, що було передбачено відповідним законом, з метою покращення її інтеграції та соціалізації як у школі, так і в класній кімнаті, а також її самостійності. Однак така спеціалізована допомога була припинена під час її першого року навчання в початковій школі (2010–2011 роки), по завершенні якого Г. Л. було залишено на ще один рік навчання. В серпні 2011 та січні 2012 років батьки дівчинки двічі звертались до місцевої влади з проханням про надання їхній доньці спеціалізованої допомоги, яка була передбачена законом, проте державний орган влади не відповів на їхнє прохання. З січня 2012 року батьки дівчинки сплачували за спеціалізовану допомогу своїй доньці за власні кошти, щоб вона мала змогу отримати підтримку в навчанні. Два місяці потому органи влади поінформували батьків про труднощі у поновленні спеціалізованої допомоги, яка була передбачена державою. У травні 2012 року батьки звернулись до адміністративного суду та вимагали відшкодування шкоди за недотримання її права на отримання спеціалізованої допомоги, передбаченої законом. Це клопотання було відхилено в листопаді 2012 року. Скарга батьків заявниці на це рішення була відхилена в травні 2015 року. Оцінка Суду Італійська правова система гарантувала право на освіту дітям з особливими потребами шляхом інклюзивної освіти в основних школах. В Італії всі діти навчались в школах одного типу і на весь період обов’язкової освіти діти з особливими потребами були інтегровані до звичайних класів державних шкіл, і держава запровадила психолого-педагогічні служби для забезпечення присутності в таких класах допоміжного вчителя, який координував роботу помічників, працюючи з класним керівником та розділяючи відповідальність за клас. Проте в цій справі Г. Л. скаржилась, що вона два роки не отримувала спеціалізованої допомоги, передбаченої законом. Що стосується відмови органів влади у наданні Г. Л. спеціалізованої допомоги між 2010 та 2012 роками, Уряд зазначав, що органи влади не мали достатніх фінансових ресурсів; адміністрація школи за власний рахунок запровадила спеціалізовану допомогу, що надавалась працівниками школи. Згідно з наявною в матеріалах справи інформацією, школа витратила 476,56 євро за послуги, що були надані шістьма людьми протягом одного шкільного року. ЄСПЛ дійшов висновку, що Г. Л. не могла продовжувати відвідування початкової школи за умов, рівноцінних умовам, якими користуються учні, які не мають особливих потреб, і ця різниця у ставленні зумовлена її інвалідністю. Тому, протягом двох шкільних років, окрім приватної допомоги, яку оплачували батьки дівчинки, і наступних заходів працівників школи, про які Уряд не надав жодних деталей, Г. Л. не отримувала спеціалізованої допомоги, яку вправі отримувати і яка б давала їй можливість здобувати шкільну освіту та користуватися соціальними послугами на тих самих умовах, що й інші учні. Адміністративні суди, які вирішували справу, взяли до уваги відсутність фінансових ресурсів як причину ненадання спеціалізованої допомоги без розгляду того, чи дотримали державні органи справедливого балансу між освітніми потребами Г. Л. та обмеженою можливістю адміністрації школи відповідати їм, або чи були твердження Г. Л. про дискримінацію обґрунтованими. Зокрема, вони не з’ясували, чи обмеження бюджету, на що посилались органи влади, мали такий самий вплив на надання освіти для дітей, що не мали особливих потреб, як для дітей з інвалідністю. ЄСПЛ визнав, беручи до уваги прийняту в Італії модель інклюзивної освіти, що всі учні відвідують одні й ті ж класи, а з огляду на прецедентну практику Касаційного суду всі бюджетні обмеження повинні мати рівноцінний вплив на положення про освіту як для учнів з особливими потребами, так і без них. ЄСПЛ також повторив, що згідно зі статтею 15 переглянутої Європейської соціальної хартії держави зобов’язані «сприяти повній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства (осіб з особливими потребами), зокрема через засоби, які включають в себе технічну допомогу, спрямовану на подолання бар’єрів у спілкуванні та мобільності». Таким чином, Г. Л. мала би бути забезпечена спеціалізованою допомогою для сприяння її самостійності та особистої комунікації, і також для покращення її навчання, взаємодії з іншими та інтеграції в школі, задля уникнення ризику маргіналізації. Органи влади не намагались визначити дійсні потреби дівчинки та надати підтримку з метою забезпечення продовження отримання нею початкової освіти за умов, наскільки це можливо, рівноцінних тим, у яких навчались інші діти, які відвідували цю ж школу, без накладення непропорційного чи надмірного тягаря на адміністрацію навчального закладу. Дискримінація, якої зазнала дівчинка, була ще серйознішою, оскільки мала місце на стадії початкової освіти, яка формувала основу навчання дитини та соціальної інтеграції, надаючи їй можливість отримати свій перший досвід спільного проживання в суспільстві, що є обов’язковим для більшості країн. Тому Уряд не продемонстрував, що національні органи влади діяли з належною ретельністю для забезпечення можливості Г. Л. реалізувати своє право на освіту на рівних умовах з іншими учнями та дотримання справедливого балансу між конкуруючими інтересами. Таким чином, було порушено статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 2 Першого протоколу до Конвенції. Висновок Порушення статті 14 Конвенції (заборона дискримінації) взятої разом зі статтею 2 Першого протоколу до Конвенції (право на освіту). Рішення в цій справі ухвалене Палатою 10 вересня 2020 року і набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.
Full & Egal Universal Law Academy