ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «ГОЛОБОРОДЬКО ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF GOLOBORODKO AND OTHERS v. UKRAINE)
(Заява № 17860/17 та 3 інші заяви –
див. перелік у додатку)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
30 листопада 2023 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Голобородько та інші проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Мартіньш Мітс (Mārtiņš Mits), Голова,
Катержіна Шімачкова (Kateřina Šimáčková),
Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy) судді,
та Вікторія Марадудіна (Viktoriya Maradudina), в.о. заступника Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 09 листопада 2023 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).
2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі – Уряд).
ФАКТИ
3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені у таблиці в додатку.
ПРАВООБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ
4. Беручи до уваги схожість предмету заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ
5. Заявники скаржилися на непроведення ефективного розслідування смерті їхніх родичів чи дорожньо-транспортних пригод, які становили загрозу життю, і до яких не були причетні представники держави. Вони посилалися на статті 2, 6 і 13 Конвенції.
6. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що відповідні скарги мають розглядатися з огляду на зобов’язання держави провести ефективне розслідування за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції (див. рішення у справі «Ігор Шевченко проти України» (Igor Shevchenko v. Ukraine), заява № 22737/04, пункт 38, від 12 січня 2012 року).
7. Відповідні загальні принципи щодо ефективності розслідування наведені в рішенні у справі «Мустафа Тунч і Феджіре Тунч проти Туреччини» [ВП] (Mustafa Tunç and Fecire Tunç v. Turkey) [GC], заява № 24014/05, пункти 169 – 182, від 14 квітня 2015 року). Зокрема, після виникнення зобов’язання провести розслідування, дотримання процесуальних вимог за статтею 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох основних критеріїв: належність слідчих дій, оперативність розслідування, залучення членів родини померлого та незалежність розслідування. Ці елементи є взаємопов’язаними і кожен з них окремо не може бути самоціллю (там само, пункт 225).
8. До того ж це зобов’язання не є обов’язком досягнення результатів, а обов’язком вжиття заходів. Суд погоджується, що не кожне розслідування обов’язково має бути успішним або дійти висновку, який співпадає з викладом подій скаржника. Проте воно, у принципі, має бути здатним призвести до встановлення фактів справи, а якщо твердження виявляться правдивими – до встановлення та покарання винних осіб (див. рішення у справі «Пол та Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства» (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom), заява № 46477/99, пункт 71, ЄСПЛ 2002-II).
9. Розглядаючи факти цієї справи у контексті зазначених принципів, Суд вважає, що розслідування характеризувалися різними недоліками, які підірвали здатність органів досудового розслідування встановити обставини смерті родичів заявників або дорожньо-транспортних пригод, які загрожували життю, а також відповідальних осіб, якщо такі були. Конкретні недоліки вказані в таблиці у додатку.
10. У керівних справах «Качурка проти України» (Kachurka v. Ukraine), заява № 4737/06, від 15 вересня 2011 року), «Поживотько проти України» (Pozhyvotko v. Ukraine), заява № 42752/08, від 17 жовтня 2013 року та «Басюк проти України» (Basyuk v. Ukraine), заява № 51151/10, від 05 листопада 2015 року) Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.
11. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі розслідування не відповідало критерію ефективності.
12. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції.ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
13. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадане рішення у справі «Басюк проти України» (Basyuk v. Ukraine), пункти 74 – 80) Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у таблиці в додатку, а також відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції, висунутих у заяві № 17860/17.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНОВирішує об’єднати заяви;Оголошує заяви прийнятними;Постановляє, що ці заяви свідчать про порушення пункту 1 статті 2 Конвенції у зв’язку з непроведенням ефективного розслідування смерті чи дорожньо-транспортних пригод, які становили загрозу життю, і до яких не були причетні представники держави; Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці у додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
(c) Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції у заяві № 17860/17https://hudoc.echr.coe.int/eng - {%22appno%22:[%2262545/15%22]}.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 30 листопада 2023 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Вікторія Марадудіна
(Viktoriya Maradudina)
В.о. заступника Секретаря
Мартіньш Мітс
(Mārtiņš Mits)
Голова
ДОДАТОК
Заяви зі скаргами за пунктом 1 статті 2 Конвенції
(непроведення ефективного розслідування смерті чи дорожньо-транспортних пригод, які становили загрозу життю, до яких не були причетні представники держави)
№
№ заяви
Дата подання
П.І.Б. заявника
Рік народження
П.І.Б. представника та місцезнаходження
Події, що передували справі, та провадження на національному рівні
Ключові питання
Сума, присуджена кожному заявнику в якості відшкодування моральної шкоди
(в євро)[1]
Сума, присуджена у кожній заяві в якості компенсації судових та інших витрат (в євро)[2]
17860/17
23.02.2017
Микола Васильович ГОЛОБОРОДЬКО
1960
Менько Дмитро Дмитрович
м. Ромни
03.03.2012 заявник отримав декілька тілесних ушкоджень внаслідок дорожньо-транспортної пригоди як пасажир автомобіля, яким керував його син, який зіткнувся з іншим автомобілем, яким керував Г. Пізніше судово-медична експертиза встановила, що тілесні ушкодження були кваліфіковані як «середньої тяжкості» (пошкодження зубів і вивих лівого стегна) та «легкі» (закрита травма живота та численні забої та рани).
10.03.2012 щодо сина заявника було порушено кримінальну справу за фактом порушення правил безпеки дорожнього руху, що призвело до завдання заявнику тілесних ушкоджень, а наступного дня заявника було визнано потерпілим.
23.08.2012 працівники міліції відмовили у порушенні кримінальної справи щодо іншого водія Г.
У період з березня 2012 року до грудня 2015 року були проведені різні слідчі дії, у тому числі огляди місця події, допити заявника, його сина та свідків, а також численні судово-автотехнічні експертизи. У зв’язку з необхідністю проведення додаткового розслідування справа неодноразово передавалася між прокуратурою і судом.
28.02.2014 суд направив справу на додаткове розслідування, оскільки у ній містилися суперечливі висновки експертів і була необхідність перевірити роль іншого водія, Г.
14.08.2015 суд першої інстанції виправдав сина заявника у зв’язку з недоведеністю у його діянні складу інкримінованого йому кримінального правопорушення. 03.12.2015 апеляційний суд скасував цей вирок і направив справу на новий розгляд.
13.05.2017 суд знову виправдав сина заявника у зв’язку з недоведеністю у його діянні складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, і 23.11.2017 Апеляційний суд Сумської області залишив цей вирок без змін.
06.04.2018 за заявою заявника було порушено нове кримінальне провадження у зв’язку з цією дорожньо-транспортною пригодою. 24.04.2019 працівники поліції закрили провадження у зв’язку із закінченням строку досудового розслідування. Заявнику не було надано статус потерпілого у межах цього провадження, і він не був повідомлений про його закриття.
Непроведення перевірки різних версій подій (рішення у справі «Юрій Слюсар проти України» (Yuriy Slyusar v. Ukraine), заява № 39797/05 пункти 86 і 87, від 17 січня 2013 року);
неодноразове повернення справи на додаткове розслідування внаслідок невжиття слідчими достатніх заходів (рішення у справі «Антонов проти України» (Antonov v. Ukraine), заява № 28096/04, пункт 50, від 03 листопада 2011 року);
незвично велика кількість повторних судово-медичних експертиз (рішення у справі «Басюк проти України» (Basyuk v. Ukraine), заява № 51151/10, пункт 68, від 05 листопада 2015 року).
3 000
250
3977/19
28.12.2018
Галина Петрівна КРУПА
1975
Бордюк Михайло Йосипович м. Червоноград
14.01.2011 близько 01 год 40 хв під час конфлікту в барі син заявниці С. отримав тілесні ушкодження. Пізніше того ж дня С. помер у квартирі своїх батьків. 24.01.2011 працівники міліції порушили кримінальну справу за фактом хуліганства, вчиненого групою осіб під час бійки у барі.
У період з 2011 до 2013 роки було скасовано численні відмови органів досудового розслідування у порушенні окремого провадження за фактом смерті С. Протягом цього періоду було проведено низку судово-медичних експертиз, які дійшли суперечливих висновків щодо причини смерті С.
20.06.2013 за фактом смерті працівники міліції порушили кримінальне провадження. Лише у 2017 році заявниця отримала статус потерпілої після того, як Стрийський міськрайонний суд Львівської області зобов’язав органи державної влади це зробити. Провадження декілька разів закривалося, а згодом відновлювалося у зв’язку з недоліками у проведенні розслідування, зокрема непроведенням всіх слідчих дій, вказаних прокурором. У березні-квітні 2018 року слідчий додатково допитав певних свідків, а 04.06.2018 знову закрив кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю події кримінального правопорушення. 01.10.2018 остання постанова слідчого була скасована, а провадження усе ще триває.
Постанови про відмову у порушенні провадження виносилися без належного розгляду обставин справи (рішення у справі «Олейнікова проти України» (Oleynikova v. Ukraine), заява № 38765/05, пункти 80 і 81, від
15 грудня 2011 року з подальшими посиланнями);
на етапі досудового розслідування було вжито недостатньо заходів (рішення у справі «Качурка проти України» (Kachurka v. Ukraine), заява № 4737/06, пункт 52, від 15 вересня 2011 року);
органи досудового розслідування насправді не намагалися провести ретельне розслідування (рішення у справах «Любов Єфіменко проти України» (Lyubov Efimenko v. Ukraine), заява № 75726/01, пункти 76 – 80, від 25 листопада 2010 року та «Юрій Слюсар проти України» (Yuriy Slyusar v. Ukraine), заява № 39797/05, пункти 84 – 88, від 17 січня 2013 року);
відсутність ретельності та оперативності підірвала здатність органів державної влади встановити обставини справи (рішення у справах «Ігор Шевченко проти України» (Igor Shevchenko v. Ukraine), заява № 22737/04, пункт 60, від 12 січня 2012 року; «Зубкова проти України» (Zubkova v. Ukraine), заява № 36660/08, пункт 40, від 17 жовтня 2013 року);
права заявниці як потерпілої не були належним чином захищені (рішення у справах «Сергій Шевченко проти України» (Sergey Shevchenko v. Ukraine), заява № 32478/02, пункт 74, від 04 квітня 2006 року; «Маснєва проти України» (Masneva v. Ukraine), заява № 5952/07, пункт 56, від 20 грудня 2011 року та «Принда проти України» (Prynda v. Ukraine), заява № 10904/05, пункт 56, від 31 липня 2012 року).
6 000
250
4018/21
30.12.2020
Надія Михайлівна ТРОЩИЛОВА
1959
Крет Олег Ігорович м. Львів
22.06.2015 Г. вдарив сина заявниці, Т., в обличчя та повалив його на бетонну підлогу. Г. працював охоронцем у нічному клубі, де сталася подія. Наступного дня Т. помер, тоді як Г. того ж дня виїхав на роботу за кордон. 03.08.2015 було складено повідомлення про підозру, а Г. – оголошено в розшук; ніщо не свідчить про вжиття органами держаної влади будь-яких заходів для встановлення його місцезнаходження. 07.06.2016, тобто в того ж дня, коли Г. повернувся в Україну самостійно, йому повідомили про підозру (стаття 119 Кримінального кодексу України, вбивство через необережність), а 15.06.2016 справу було направлено до суду.
07.02.2018 суд першої інстанції визнав Г. винним у вбивстві через необережність та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки, але звільнив його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки. Щире каяття Г. та активне сприяння розкриттю злочину суд вважав обставинами, які пом’якшували покарання, під час ухвалення вироку. Цим же вироком суду було частково задоволено цивільний позов заявниці.
Вважаючи, що вирок не відповідав ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, прокурор і заявниця подали апеляційні скарги. 21.11.2018 апеляційний суд скасував зазначений вирок та обрав Г. покарання у виді обмеження волі на строк три роки. Потім справу розглянув Верховний Суд.
25.07.2019 Верховний Суд скасував вирок як надто м’який і направив справу на новий розгляд до апеляційного суду. Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не врахував належним чином доводи прокурора та заявниці про невідповідність покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину. Також зазначалося, що апеляційний суд повною мірою не розглянув обставини злочину.
15.08.2019 справу направили до апеляційного суду, а 07.07.2020 за клопотанням Г. апеляційний суд закрив провадження у справі, оскільки закінчився п’ятирічний строк давності для притягнення до кримінальної відповідальності. Рік відсутності Г., тобто з 03.08.2015 до 07.06.2016 не був виключений з обрахунку цього п’ятирічного періоду у зв’язку з відсутністю доказів, що Г. намагався ухилитися від правосуддя. Суд також роз’яснив, що цивільний позов міг бути поданий у порядку окремого цивільного провадження.
05.08.2020 Верховний Суд відмовив заявниці у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу апеляційного суду від 07.07.2020 у зв’язку з відсутністю доказів порушення кримінального законодавства.
Невжиття органами державної влади всіх необхідних заходів для своєчасного встановлення місцезнаходження підозрюваного (рішення у справі «Меркулова проти України» (Merkulova v. Ukraine), заява № 21454/04, пункт 58, від 03 березня 2011 року).
6 000
250
51923/21
05.10.2021
Леся Михайлівна ВЕЛЬГАН
1971
Мицик Олег Володимирович
м. Львів
30.05.2018 донька заявниці зникла безвісти; у липні 2018 року син заявниці повідомив працівників поліції про її зникнення і було порушено кримінальне провадження. 30.08.2018 було виявлено тіло і того ж дня порушено кримінальне провадження. Лише у жовтні 2018 року заявниця випадково дізнався про виявлений труп і звернулася до поліції; було встановлено, що тіло належало її дочці. Провадження у справі про зникнення та стверджуване вбивство декілька разів закривалося і відновлювалося (наприклад, 21.11.2018 і 27.07.2019 обидва у зв’язку з відсутністю складу злочину). 05.09.2019 слідчий суддя задовольнив клопотання заявниці та скасував постанову від 27.07.2019 про закриття кримінального провадження. Суддя окремо наголосив, що слідчий не провів усі необхідні слідчі дії, зокрема, не дослідив інформацію, надану мобільними операторами (яка зберігалася 3 роки). Заявниця подавала клопотання про проведення певних слідчих дій, але згодом виявилося, що вони були відсутні в матеріалах справи. У матеріалах справи також були відсутні документи, які б свідчили про проведення будь-яких слідчих дій. Заявниця подала декілька заяв, оскаржуючи бездіяльність слідчих. Вбачається, що провадження усе ще триває.
На етапі досудового розслідування було вжито недостатньо заходів (рішення у справі «Качурка проти України» (Kachurka v. Ukraine), заява № 4737/06, пункт 52, від 15 вересня 2011 року);
відсутність ретельності та оперативності підірвала здатність органів державної влади встановити обставини справи (рішення у справах «Ігор Шевченко проти України» (Igor Shevchenko v. Ukraine), заява № 22737/04, пункт 60, від 12 січня 2012 року; «Зубкова проти України» (Zubkova v. Ukraine), заява № 36660/08, пункт 40, від 17 жовтня 2013 року),
органи досудового розслідування насправді не намагалися провести ретельне розслідування (рішення у справах «Любов Єфіменко проти України» (Lyubov Efimenko v. Ukraine), заява № 75726/01, пункти 76 – 80, від 25 листопада 2010 року та «Юрій Слюсар проти України» (Yuriy Slyusar v. Ukraine), заява № 39797/05, пункти 84 – 88, від 17 січня 2013 року),
національні органи влади самі критикували процес проведення розслідування у зв’язку з його неефективністю (рішення у справах «Принда проти України» (Prynda v. Ukraine), заява № 10904/05, пункт 56, від 31 липня 2012 року та «Поживотько проти України» (Pozhyvotko v. Ukraine), заява № 42752/08, пункт 40, від 17 жовтня 2013 року),
поступове псування/втрата доказів (рішення у справі «Антонов проти України» (Antonov v. Ukraine», заява № 28096/04, пункт 50, від 03 листопада 2011 року).
6 000
250
[1] Та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам.
[2] Та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам.
Full & Egal Universal Law Academy