ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «ГРИГОРОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF GRYGOROV v. UKRAINE)
(Заява № 44442/13)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
11 січня 2024 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Григоров проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Мартіньш Мітс (Mārtiņš Mits), Голова,
Жорж Раварані (Georges Ravarani),
Марія Елосегі (María Elósegui), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
З огляду на:
заяву (№ 44442/13), яку 01 липня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Микола Миколайович Григоров (далі – заявник), 1955 року народження, який проживає у м. Харків, його представляв пан О.І. Менів, юрист, який практикує у м. Харків;
рішення повідомити про заяву Уряд України (далі – Уряд), який представляла виконувач обов’язків Уповноваженого, пані Ольга Давидчук з Міністерства юстиції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 07 грудня 2023 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРЕДМЕТ СПРАВИ
1. Заява стосується скарги заявника на те, що він пропустив строк для подання апеляційної скарги у зв’язку з невчасним отриманням ним постанови суду першої інстанції (пункт 1 статті 6 Конвенції).
2. 09 листопада 2012 року у присутності заявника Київський районний суд міста Харкова проголосив постанову, якою визнав заявника винним у вчиненні порушення правил безпеки дорожнього руху. Цією ж постановою суд закрив справу щодо заявника у зв’язку із закінченням строку для притягнення до адміністративної відповідальності. Постанова могла бути оскаржена в апеляційному порядку протягом встановленого законодавством десятиденного строку з дня проголошення постанови. Заявнику не надали копію повного тексту постанови, попри його клопотання.
3. 28 листопада 2012 року заявник отримав копію повного тексту рішення.
4. 05 грудня 2012 року захисник заявника подав апеляційну скаргу на постанову від 09 листопада 2012 року.
5. 13 грудня 2012 року Апеляційний суд Харківської області відмовився розглядати апеляційну скаргу, оскільки її було подано після закінчення встановленого законодавством строку. Суд зазначив, що відповідно до законодавства апеляційна скарга мала бути подана протягом десяти днів після проголошення постанови, навіть якщо копія оскаржуваної постанови була отримана заявником лише 28 листопада 2012 року.
6. 11 січня 2013 року заявник подав власну апеляційну скаргу на постанову від 09 листопада 2012 року. 06 березня 2013 року Апеляційний суд Харківської області залишив без розгляду апеляційну скаргу заявника, як подану поза встановленим строком. Суд також зазначив, що заявник не навів причин для подання апеляційної скарги 11 січня 2013 року, попри отримання ним копії повного тексту постанови ще 28 листопада 2012 року.
7. Заявник скаржився, що він не мав доступу до суду, оскільки апеляційний суд відмовився розглядати його апеляційну скаргу (пункт 1 статті 6 Конвенції).
ОЦІНКА СУДУ
прийнятність8. Уряд стверджував, що скарга була явно необґрунтованою. Він зазначив, що заявник знав про строк, протягом якого могла бути подана апеляційна скарга, і був присутній під час засідання 09 листопада 2012 року, коли постанова була проголошена. Таким чином, він мав можливість подати апеляційну скаргу протягом встановленого строку ще до того, як отримав копію повного тексту постанови. Заявник підтримав свою скаргу, зазначивши, що він не мав можливості подати апеляційну скаргу до отримання ним копії повного тексту постанови.
9. Суд вважає, що заперечення Уряду щодо прийнятності тісно пов’язане із суттю справи. Тому він долучає його до розгляду по суті. З цього випливає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
Суть10. Застосовні до цієї справи загальні принципи наведені в рішенні у справі «Каракуця проти України» (Karakutsya v. Ukraine), заява № 18986/06, пункти 44 – 45 і 53, від 16 лютого 2017 року).
11. Суд вважає, що не можна було очікувати подання заявником апеляційної скарги до того, як він отримав та ознайомився з повним текстом постанови суду першої інстанції від 09 листопада 2012 року. Оперативно не вручивши заявнику постанову суду першої інстанції, органи державної влади позбавили його можливості подати апеляційну скаргу у встановлений строк. Суд також вказує, що в українському законодавстві відсутнє положення, яке було би винятком з правила і встановлювало десятиденний строк для подання апеляційної скарги, незалежно від причин, вказаних стороною для виправдання подання такої скарги із запізненням.
12. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
13. Заявник вимагав 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
14. Уряд заперечив проти цієї вимоги.
15. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 3 000 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Оголошує заяву прийнятною;Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції;Постановляє, що:(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 3 000 (три тисячі) євро в якості відшкодування моральної шкоди, які мають бути конвертовані в українську гривню за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 11 січня 2024 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Мартіньш Мітс
(Mārtiņš Mits)
Голова