© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015 рік. Цей переклад було здійснено за підтримки Фундації з прав людини Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є обов’язковим для Суду. Для подальшої інформації дивіться повні примітки щодо авторських прав у кінці цього документа.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційне повідомлення з юриспруденції Суду № 182
Лютий 2015 року
Haldimann і Інші проти Швейцарії - 21830/09
Рішення від 24.2.2015 [Секція II]
Стаття 10
Стаття 10-1
Свобода вираження поглядів
Свобода поширювати інформацію
Вирок проти журналістів за запис і оприлюднення з метою, що має громадський інтерес, розмови зі страховим агентом: порушення
Факти – Четверо заявників є журналістами. У 2003 році четверта заявниця домовилась зі страховим агентом про зустріч, під час якої видавала себе за клієнтку. Ця розмова була записана без відома агента. Після повідомлення про запис a posteriori він відмовився висловитись щодо його змісту. Після розбиття обличчя на пікселі і зміни голосу розмову було частково оприлюднено в рамках телерепортажу щодо практики у галузі продаж угод зі страхування життя. Усі четверо заявників брали участь у підготовці і випуску цього репортажу.
Заявників було визнано винними, відповідно, у записі розмов інших осіб і у недозволеному записі розмов. До них було застосовано щоденні штрафи приблизно у 80-290 EUR на день протягом дванадцяти днів, а четверта заявниця була засуджена до щоденного штрафу у 30 CHF протягом чотирьох днів з відстрочкою і випробувальним терміном протягом двох років.
Право – Стаття 10 : Втручання у право заявників на свободу вираження поглядів було «передбачене законом» і переслідувало законну мету - захист репутації і прав інших осіб, а саме право страхового агента на власне зображення, власні висловлювання, а також на репутацію.
Суд вже розглядав справи щодо зазіхання на особисту репутацію публічних осіб і встановив шість критеріїв, які необхідно проаналізувати у випадку збалансування права на свободу вираження поглядів і права на повагу до приватного життя: участь у обговорення, що має загальний інтерес, відомість особи, яка висвітлюється, і об’єкт репортажу, попередня поведінка відповідної особи, спосіб отримання інформації і її правдивість, зміст, форма і відгомін публікації, а також тяжкість накладеної санкції. Суд також вже висловлювався у дифамаційних справах, які стосуються професійного життя особи. Дана справа відрізняється від попередніх тим, що, з одного боку, страховий агент не був публічною особою, яка б мала особливу відомість, і, з іншого боку, оспорюваний репортаж мав на меті не критикувати агента особисто, а був спрямований на певну комерційну практику, яку застосовує професійна категорія, до котрої він належить. Вплив репортажу на особисту репутацію агента був, таким чином, обмежений, що слід взяти до уваги під час застосування згаданих принципів.
Тема знятого репортажу, а саме, погана якість консультацій, які надають приватні страхові агенти, і, отже, питання захисту прав споживачів, яке з цього витікає, стосувалось дискусії, що має дуже важливий громадський інтерес. Звичайно, агент, якого зазняли без його згоди, не є публічною особою. Він не давав згоди на те, щоб бути знятим, і тому міг обґрунтовано розраховувати на приватний характер цієї розмови. Проте спірний репортаж зосереджувався не на особі агента, а на певній комерційній практиці, яку застосовує ця професійна категорія. Окрім того, розмова відбувалась не у офісі агента або ж іншому професійному приміщенні. Тому втручання у приватне життя агента є менш серйозним, ніж якби агент був ціллю особисто і виключно шляхом репортажу.
Застосування прихованої камери не є абсолютно забороненим у внутрішньому праві, але може бути дозволене за строго визначених умов. Хоча агент міг правомірно відчувати себе обдуреним заявниками, їм не можна закидати поведінку, яка б умисно суперечила деонтологічним правилам. Дійсно, заявники не знехтували визначеними швейцарською Радою з питань преси правилами журналістської діяльності, які обмежують застосування прихованої камери, а швидше дійшли висновку, що об’єкт їхнього репортажу мав дозволити їм застосування прихованої камери. Це питання не знайшло одностайної відповіді навіть у рамках швейцарського правосуддя. Тому за заявниками можна визнати намір дотриматись придатних до даної справи правил журналістської деонтології, а саме, стосовно способу отримання інформації.
Щодо представлених фактів, то їхня достовірність ніколи не оспорювалась.
Сам запис мав виключно обмежене втручання у інтереси агента, оскільки лише вузьке коло осіб мало доступ до цього запису. У даній справі вирішальним є те, що заявники розбили на пікселі обличчя агента, залишивши видимим після цієї обробки зображення лише колір волосся і обличчя. Його голос також був змінений. Хоча одяг агента і був видимим, на ньому не містилось жодних упізнавальних знаків. Зрештою, розмова відбувалась не у тому приміщенні, де агент зазвичай перебуває.
Тому втручання у приватне життя агента, який відмовився висловитись щодо розмови, не є настільки серйозним, щоб переважити громадський інтерес до інформації про стверджувані порушення в укладенні страхових угод. Хоча штрафні санкції є відносно легкими, проте накладене покарання могло мати на меті заохотити пресу утримуватись від критики, навіть попри те, що заявники не були позбавлені можливості оприлюднити репортаж.
Висновок: порушення (шість голосів проти одного).
Стаття 41 : заявники не надали прохання щодо справедливої сатисфакції.
(див. також Axel Springer AG проти Німеччини [ВП], 39954/08, 7 лютого 2012 року, Інформаційне повідомлення 149)
© © Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Це резюме, підготовлене Секретаріатом, не є обов’язковим для Суду.
Посилання на Інформаційні повідомлення з юриспруденції
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015 рік.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська і французька. Цей переклад було здійснено за підтримки Фундації з прав людини Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є обов’язковим для Суду, і Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити із бази даних юриспруденції Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-якої іншої бази даних, котрим Суд передав його. Його можна відтворювати з некомерційною метою, за умови цитування повної назви справи, наведеної примітки щодо авторських прав і посилання на Фундацію з прав людини. Якщо є намір використати будь-яку частину перекладу з комерційною метою, звертайтесь, будь ласка, за адресою publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@
Full & Egal Universal Law Academy