CASE OF HÄMÄLÄINEN v. FINLAND - [Ukrainian Translation] by the COE Human Rights Trust Fund

© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.

© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.

© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.

ВЕЛИКА ПАЛАТА

СПРАВА «HÄMÄLÄINEN ПРОТИ ФІНЛЯНДІЇ»

(Заява № 37359/09)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

16 липня 2014 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Hämäläinen проти Фінляндії»

Європейський суд з прав людини, засідаючи Великою палатою, до складу якої увійшли:

Дін Шпільман (Dean Spielmann), Голова,
Жозеп Касадеваль (Josep Casadevall),
Гвідо Раймонді (Guido Raimondi),
Інета Зіємеле (Ineta Ziemele),
Марк Віллігер (MarkVilliger),
Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefèvre),
Ханлар Гаджиєв (Khanlar Hajiyev),
Дануте Йочієне (Danutė Jočienė),
Пяіві Хірвеля (Päivi Hirvelä),
Андраш Шайо (András Sajó),
Лінос-Александр Сіціліанос (Linos-Alexandre Sicilianos),
Ерік Мозе (Erik Møse),
Хелен Келлер (Helen Keller),
Андре Потокі (André Potocki),
Пауль Лемменс (Paul Lemmens),
Валеріу Гріцко (Valeriu Griţco),
Фаріс Вехабовіч (Faris Vehabović), судді,

та Йоган Каллеверт (Johan Callewaert), Заступник Секретаря Великої палати,

Після наради за зачиненими дверима 16 жовтня 2013 року та 11 червня 2014 року,

Постановляє таке рішення, ухвалене в останній із зазначених днів:

ПРОЦЕДУРА    Справу розпочато за заявою (№ 37359/09) проти Республіки Фінляндія, поданою 8 липня 2009 року до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини та основних свобод («Конвенція») громадянкою Фінляндії пані Хелі Мааріт Ханнеле Хямяляйнен (Heli Maarit Hannele Hämäläinen; «заявниця»). Заявниця, яку спочатку позначили буквою «Х», згодом погодилася на оприлюднення свого прізвища.    Заявницю представляв пан Константин Коджокаріу (Constantin Cojocariu), адвокат, що практикує в Лондоні. Уряд Фінляндії («уряд») представляв його уповноважений, пан Арто Колосен (Arto Kosonen), Міністерство закордонних справ.    Заявниця стверджувала, зокрема, відповідно до статей 8 і 14 Конвенції, що її право на повагу до приватного і сімейного життя було порушено, оскільки повне визнання її нової статі було поставлено в залежність від перетворення її шлюбу на зареєстроване партнерство.    Заяву було передано на розгляд до Четвертої секції Суду (Правило 52 § 1 Регламенту Суду). 13 листопада 2012 року Палата, до складу якої увійшли Лєх Гарліцкі (Lech Garlicki), голова, Пяіві Хірвеля (Päivi Hirvelä), Георг Ніколау (George Nicolaou), Леді Б’янку (Ledi Bianku), Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), Небойша Вучініч (Nebojša Vučinić) і Вінсент А. де Гаетано (Vincent A. De Gaetano), а також Лоуренс Ерлі (Lawrence Early), Секретар Секції Суду, винесла своє рішення. Вона одноголосно вирішила оголосити скарги, що стосуються статей 8, 12 і 14 Конвенції, прийнятними, а решту скарг неприйнятними, і постановила, що порушень статті 8 Конвенції, статті 14 Конвенції, взятої в поєднанні зі статтею 8 Конвенції, не було, і що необхідності розглядати справу за статтею 12 Конвенції не було.    13 лютого 2013 року заявниця подала клопотання про передачу справи на розгляд до Великої палати згідно зі статтею 43 Конвенції; 29 квітня 2013 року колегія Великої палати задовольнила це клопотання.    Склад Великої палати було визначено відповідно до положень статті 26 §§ 4 і 5 Конвенції та правила 24 Регламенту Суду. На останній нараді за зачиненими дверима Дануте Йочієне продовжувала розглядати справу після закінчення строку своїх повноважень (стаття 23 § 3 Конвенції і правило 24 § 4).    Заявниця та уряд надали свої письмові зауваження (правило 59 § 1) по суті. Крім того, коментарі були отримані від організацій «Міжнародна амністія» та «Трансгендери Європи» (Transgender Europe), яким Голова дозволив вступити в письмове провадження в якості третьої сторони (стаття 36 § 2 Конвенції і правило 44 § 3).    16 жовтня 2013 року в Палаці прав людини в Страсбурзі відбулося публічне слухання справи (правило 59 § 3).

У Суді були присутні:

(a) від уряду:
ПанА. Косонен (A. Kosonen), директор, Міністерство закордонних справ,              Уповноважений,
ПаніС. Сільвола (S. Silvola), старший радник, Міністерство юстиції,
Пані М. Фауріє (M. Faurie), старший офіцер, Міністерство соціальних справ та здоров’я,   Пані              К. Фокін (K. Fokin), юридичний офіцер, Міністерство закордонних справ,              Консультанти;

(b) від заявниці:
Пан С. Коджокаріу, Інтеррайтс (Interights),Радник
Пані В. Вандова (V. Vandova), директор з правових питань, організація «Інтеррайтс»,              Консультант.

Заявниця також була присутня.

Суд заслухав виступи пана Косонена, пана Коджокаріу та пані Сільволи, а також їхні відповіді на запитання, які поставили судді Хірвеля, Шайо та Лемменс.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ    Заявниця народилася в 1963 році і проживає в м. Гельсінкі.Заявниця народилася чоловіком. Вона завжди відчувала, що була жінкою в чоловічому тілі, але вирішила змиритися з цією ситуацією. У 1996 році вона одружилася з жінкою, а в 2002 році в них народилася дитина.У 2004 році заявниця стала почуватися гірше, а в 2005 році вирішила звернутися за медичною допомогою. У квітні 2006 року їй було поставлено діагноз «транссексуалізм». З цього часу вона жила як жінка. 29 вересня 2009 року їй зробили операцію по зміні статі.7 червня 2006 року заявниця змінила своє ім’я і обновила свій паспорт та водійське посвідчення, але не змогла замінити свій ідентифікаційний код. Ідентифікаційний код все ще вказує на те, що вона є чоловіком, як і її паспорт.

A. Провадження щодо зміни ідентифікаційного коду12 червня 2007 року заявниця звернулася до місцевого органу реєстрації (maistraatti, magistraten) з проханням підтвердити її статус жінки і змінити її чоловічий ідентифікаційний код на жіночий, оскільки він більше не відповідав дійсності.19 червня 2007 року місцевий орган реєстрації відмовив у задоволенні клопотання заявниці. Він встановив, що відповідно до статей 1 і 2 Закону «Про транссексуалів (підтвердження статі)» (laki transseksuaalin sukupuolen vahvistamisesta, lagen om fastställande av transsexuella personers könstillhörighet), підтвердження такого статусу вимагало, щоб особа не була одруженою або щоб інший з подружжя дав свою згоду (див. нижче, пункт 29). Оскільки дружина заявниці не дала своєї згоди на заміну їхнього шлюбу на зареєстроване партнерство (rekisteröity parisuhde, registrerat partnerskap), нову стать заявниці не можна було зареєструвати в реєстрі народонаселення.6 липня 2007 року заявниця подала позов до адміністративного суду м. Гельсінкі (hallinto-oikeus, förvaltningsdomstolen), в якому вона, серед іншого, скаржилася на те, що рішення її дружини не надати свою згоду, - яке було цілком справедливим в очах заявниці, зважаючи на те, що вони обидві бажали залишатися одруженими, - означало, що заявниця не зможе бути зареєстрована жінкою. Розлучення йшло б у розріз з їхніми релігійними переконаннями. Зареєстроване партнерство не надавало такі ж гарантії, що й шлюб, і означало б, серед іншого, що їхня дитина опиниться в іншій ситуації порівняно з дітьми, народженими в шлюбі.5 травня 2008 року адміністративний суд м. Гельсінкі відхилив позов заявниці на тих самих підставах, що й місцевий орган реєстрації. Крім того, він встановив, серед іншого, що оспорюване рішення від 19 червня 2007 року не суперечило статті 6 Конституції, оскільки одностатеві партнери мали можливість, шляхом реєстрації своїх стосунків, користуватися захистом норм сімейного права в порядку, який частково співпадав зі шлюбом. Точно так само, статті 1 і 2 Закону «Про транссексуалів (підтвердження статі)» не порушували конституційних прав дитини заявниці.8 травня 2008 року заявниця звернувся до Вищого адміністративного суду (korkein hallinto-oikeus, högsta förvaltnings-domstolen), повторивши аргументи, викладені в місцевому органі реєстрації та адміністративному суді. Вона також клопотала, щоб суд зробив запит про надання попереднього висновку до Суду Європейських Співтовариств, зокрема, щодо тлумачення статті 8 Європейської конвенції з прав людини. Посилаючись на статті 8 і 14 Конвенції, заявниця стверджувала, що держава не повинна вказувати їй, що для неї підходящим є зареєстроване партнерство, особливо коли це вимагало, щоб її дружина стала лесбіянкою. Їхня сексуальна ідентичність є особистою справою, яка не може бути умовою для підтвердження статі. Транссексуалізм є медичним станом, який підпадає під сферу приватного життя. Держава порушувала її право на приватність життя кожного разу, коли чоловічий ідентифікаційний код вказував на те, що вона є транссексуалом. Крім того, вона стверджувала, що якби її шлюб було замінено на зареєстроване партнерство, це означало б, що вона більше не може бути законним батьком своєї дитини, так само як не може бути і її матір’ю, оскільки дитина не може мати двох матерів.3 лютого 2009 року Вищий адміністративний суд відмовив у задоволенні клопотання заявниці про звернення за попереднім висновком і відхилив її апеляцію. Він встановив, що прийнявши Закон «Про транссексуалів (підтвердження статі)», законодавець не мав наміру змінити той факт, що лише чоловік і жінка можуть вступати в шлюб і що одностатеві партнери можуть юридично підтвердити свої стосунки шляхом їх реєстрації. Європейський суд з прав людини встановив за статтею 12 Конвенції, що жодних прийнятних підстав для відмови транссексуалам в праві вступати в шлюб немає, однак свобода розсуду в цьому відношенні є широкою. За фінським законодавством особи однієї статі не мають права одружуватися, однак вони в такому випадку можуть укладати зареєстроване партнерство. Що стосується юридичних та економічних наслідків зареєстрованого партнерства, воно є дуже схожим на шлюб. Питання про перетворення інституту шлюбу в гендерно-нейтральний інститут торкається важливих етичних та релігійних цінностей і вимагає прийняття парламентом відповідного закону. Поточний стан законодавства знаходиться в межах свободи розсуду, яка надається державі Європейською конвенцією.

B. Надзвичайне провадження29 жовтня 2009 року заявниця подала апеляцію в рамках надзвичайного провадження до Вищого адміністративного суду з проханням скасувати його попереднє рішення від 3 лютого 2009 року. Вона зазначила, що 29 вересня 2009 року їй зробили операцію зі зміни статі і що вона більше не могла довести, що є чоловіком, як це зазначено в її ідентифікаційному коді та паспорті. Хоча для цілей шлюбу вона все ще буде розглядатися як чоловік, факт залишається фактом, що вона не повинна зазнавати дискримінації з причини своєї статі.18 серпня 2010 року Вищий адміністративний суд відхилив надзвичайну апеляцію.

C. Інше провадженняУ невстановлений день заявниця також подала скаргу до Омбудсману з питань рівності (Tasa-arvovaltuutettu, Jämställdhets-ombudsmannen), скаржачись, зокрема, що в неї був неправильний ідентифікаційний код.30 вересня 2008 року Омбудсман з питань рівності заявила, що вона не може зайняти певну позицію з питання ідентифікаційного коду, оскільки це питання вже було розглянуто в адміністративному суді, а Омбудсман не має компетенції контролювати суди. Крім того, питання перебувало на розгляді у Вищому адміністративному суді.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ПРАВО

A. КонституціяСтаття 6 Конституції (Suomen perustuslaki, Finlands grundlag; Закон № 731/1999) передбачає:

«Кожен є рівним перед законом.

Ні до кого без поважної на то причини не може застосовуватися різне ставлення порівняно з іншими особами на підставі статі, віку, походження, мови, релігії, переконань, думок, стану здоров’я, інвалідності або з іншої причини, яка стосується його особистості. До дітей застосовуються рівне поводження і поводження як з особистостями, і вони повинні мати можливість впливати на питання, які їх стосуються, настільки, наскільки це відповідає їхньому рівню розвитку.

У суспільстві та в трудовому житті забезпечується рівність статей, особливо у визначенні заробітної плати та інших умов зайнятості, як це передбачено більш докладно в законі [прийнятому на виконання цього положення]».

B. Закон «Про шлюб»Стаття 1 Закону «Про шлюб» (avioliittolaki, äktenskapslagen; Закон № 411/1987) передбачає, що шлюб укладається між жінкою та чоловіком.Стаття 115 цього ж Закону (зі змінами, внесеними Законом № 226/2001) передбачає таке:

«Шлюб, укладений між жінкою та чоловіком в іноземній державі в органі цієї держави, є дійсним у Фінляндії, якщо він є дійсним у державі, в якій його було укладено, або в державі, громадянином якої є один з подружжя, або в якій один з подружжя постійно проживав на момент укладення шлюбу».

C. Закон «Про зареєстровані партнерства»Згідно зі статтею 1 Закону «Про зареєстровані партнерства» (laki rekisteröidystä parisuhteesta, lagen om registrerat partnerskap; Закон № 950/2001), партнерство між двома особами тієї ж статі та старше 18 років реєструється в порядку, передбаченому цим Законом.Частина 1 статті 8 цього ж Закону передбачає:

«Реєстрація партнерства має ті ж самі правові наслідки, що й укладення шлюбу, якщо не передбачено іншого».

D. Закон «Про транссексуалів (підтвердження статі)»Стаття 1 Закону «Про транссексуалів (підтвердження статі)» (laki transseksuaalin sukupuolen vahvistamisesta, lagen om fastställande av transsexuella personers könstillhörighet; Закон № 563/2002) передбачає, що встановлення віднесення особи до статі, протилежної зазначеній у реєстрі народонаселення, має місце, якщо він або вона:

«1) надає медичну довідку, що він або вона постійно відчуває, що належить до протилежної статі і живе відповідною гендерною роллю, або що його або її було стерилізовано або з якоїсь іншої причини не може народжувати дітей;

2) старше 18 років;

3) не перебуває в шлюбі або в зареєстрованому партнерстві; і

4) є громадянином Фінляндії чи проживає у Фінляндії».Стаття 2 Закону передбачає виключення з вимоги про шлюбний статус. Шлюб чи зареєстроване партнерство не заважає підтвердженню статі, якщо подружжя або партнер особисто дає свою згоду на це до місцевого органу реєстрації. Якщо належність до протилежної статі підтверджено, шлюб замінюється автоматично і без додаткових дій на зареєстроване партнерство, а зареєстроване партнерство - на шлюб. Ця заміна відзначається в реєстрі народонаселення.У підготовчих матеріалах до Закону «Про транссексуалів (підтвердження статі)» (урядовий законопроект HE 56/2001 vp) зазначається, зокрема, що встановлене батьківство не може бути скасоване лише на тій підставі, що чоловік згодом став жінкою. Так само жінка, яка народила дитину, юридично залишається матір’ю дитини, навіть якщо згодом вона стає чоловіком. Обов’язки щодо опіки, догляду та утримання дитини в першу чергу ґрунтуються на батьківському статусі. Тому зміна статі батька не впливає на ці права і обов’язки.

III. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗ наявної в розпорядженні Суду інформації вбачається, що десять держав-членів Ради Європи дозволяють одностатеві шлюби (Бельгія, Данія, Франція, Ісландія, Норвегія, Португалія, Іспанія, Швеція, Нідерланди та Сполучене Королівство (лише Англія й Уельс).Також вбачається, що двадцять чотири держави-члени (Албанія, Андорра, Азербайджан, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Кіпр, Естонія, Грузія, Греція, Латвія, Ліхтенштейн, Литва, Люксембург, колишня Югославська Республіка Македонія, Молдова, Монако, Чорногорія, Польща, Румунія, Росія, Сербія, Словенія та Словаччина) не мають чіткої законодавчої бази для юридичного визнання статі або не мають законодавчих положень, які б безпосередньо стосувалися статусу одружених осіб, що змінили стать. Відсутність законодавчого регулювання в цих державах-членах залишає без відповіді низку питань, серед яких і доля шлюбу, укладеного перед операцією зі зміни статі. У шести державах-членах (Угорщина, Італія, Ірландія, Мальта, Туреччина та Україна) відповідне законодавство про визнання статі існує. У цих державах законодавство спеціально вимагає, щоб особа була неодруженою або розлученою, або ж існують загальні положення цивільних кодексів або положення сімейного права, в яких передбачається, що після зміни статі будь-який існуючий шлюб визнається недійсним або розривається. Винятки, які дозволяють одруженій особі отримати юридичне визнання своєї нової статі без зобов’язання щодо розірвання існуючого до цього шлюбу, існують лише в трьох державах-членах (Австрія, Німеччина та Швейцарія).Таким чином, вбачається, що там, де одностатевий шлюб не дозволений, лише три держави-члени дозволяють виключення, яке дозволить одруженій особі отримати юридичне визнання своєї нової набутої статі без обов’язку розірвати свій існуючий шлюб. У двадцяти чотирьох державах-членах позиція залишається не цілком чіткою, враховуючи відсутність спеціальних правових норм.

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇЗаявниця скаржилася за статтею 8 Конвенції, що її право на приватне і сімейне життя було порушено встановленням залежності повного визнання її нової статі від заміни її шлюбу на зареєстроване партнерство.Стаття 8 Конвенції передбачає наступне:

   «1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

   2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».

A. Рішення ПалатиУ своєму рішенні від 13 листопада 2012 року Палата встановила, що обставини справи підпадали під сферу застосування статті 8 Конвенції і в рамки поняття «приватного життя». Мало місце втручання в право заявниці на повагу до її приватного життя, оскільки їй не надали нового жіночого ідентифікаційного коду. Це втручання мало підстави в національному законодавстві, а саме в частині 1 статті 2 Закону «Про транссексуалів (підтвердження статі)». Тому втручання було здійснене «згідно із законом» і переслідувало законну мету захисту «здоров’я чи моралі» та «прав і свобод інших осіб».Щодо необхідності оспорюваних заходів у демократичному суспільстві Палата зазначила, що заявниця та її дружина перебували в законному шлюбі відповідно до національного законодавства і що вони хотіли зберегти цей шлюб. У національному законодавстві шлюб дозволяється лише з особами протилежної статі, а одностатеві шлюби не передбачаються. Заявниця могла отримати новий ідентифікаційний номер в якості жінки, тільки якщо її дружина дасть згоду на те, щоб їхній шлюб було замінено на зареєстроване партнерство. Якщо такої згоди не отримано, заявниця мала такий вибір: залишатися в шлюбі і терпіти незручності, викликані чоловічим ідентифікаційним кодом, або розлучитися зі своєю дружиною.Палата визнала, що існували два конкуруючих права, які необхідно було врівноважити один з одним, а саме: право заявниці на повагу до її приватного життя шляхом отримання нового жіночого ідентифікаційного коду і інтерес держави в підтримці незміненим традиційного інституту шлюбу. Отримання першого, залишаючись при цьому в шлюбі, означатиме одностатевий шлюб між заявницею та її дружиною, що не дозволялося за чинним законодавством Фінляндії. Палата підтвердила, що відповідно до практики Суду стаття 12 Конвенції не накладає зобов’язання на Договірні держави надавати одностатевим парам доступ до шлюбу. Так само, статтю 8 - положення більш загальної мети і сфери застосування - не можна було витлумачити як таку, що накладає таке зобов’язання. Суд також постановив, що питання регулювання наслідків зміни статі в контексті шлюбу підпадало під свободу розсуду Договірної держави.Палата зазначила, що в європейському контексті розвивався консенсус щодо одностатевих шлюбів, і що деякі держави-члени Ради Європи вже включили таку можливість у своє національне законодавство. Однак у Фінляндії така можливість не існує, хоча наразі вона і розглядається парламентом. З іншого боку, права одностатевих пар наразі охороняються можливістю реєстрації партнерства. Хоча заявниця і дійсно стикалася щодня з ситуаціями, в яких невідповідний ідентифікаційний код створював для неї незручності, Палата визнала, що заявниця мала реальну можливість змінити такий стан речей: по закону її шлюб можна було в будь-який час замінити на зареєстроване партнерство зі згоди її дружини. Якщо такої згоди не було отримано, заявниця мала можливість розлучитися.Палата не вважала, що вимога надання дружиною згоди на таку заміну є непропорційною, оскільки її права також стояли на кону. Також не була непропорційною можливість заміни шлюбу заявниці на зареєстроване партнерство, оскільки останнє було реальним вибором, який надавав одностатевим парам юридичний захист, майже ідентичний захисту у шлюбі. Крім того, хоча від шлюбу була дитина, не було жодних свідчень того, що для цієї дитини або для будь-якої іншої особи настануть негативні наслідки, якщо шлюб заявниці буде замінено на зареєстроване партнерство. Права і обов’язки заявниці, що випливали або з батьківства, або з батьківського статусу, не будуть змінені, якщо її шлюб буде замінено на зареєстроване партнерство. Тому Палата дійшла висновку про те, що не було доведено, що наслідки фінської правової системи були непропорційними і що між конкуруючими інтересами не було дотримано справедливого балансу. Відповідно, порушення статті 8 Конвенції не було.

B. Доводи сторін

1. ЗаявницяЗаявниця стверджувала, що відповідно до національного законодавства вона була змушена вибирати між двома фундаментальними правами, визнаними Конвенцією, а саме: її правом на гендерне самовизначення та її правом залишатися в шлюбі, в результаті чого вона була фактично змушена відмовитися від одного з них. Таке законодавство поставило її в скрутне становище. У цьому зв’язку вона послалася на рішення Федерального Конституційного суду Німеччини від 27 травня 2008 року. Мета її заяви полягала не в поширенні шлюбних прав на одностатеві пари, а лише в збереженні її вже існуючого шлюбу з дружиною. В її випадку одностатевий шлюб був ненавмисним і випадковим результатом юридичного визнання статі. Вона шукала захисту вже отриманого права, а не передбачуваного права одружитися з жінкою.Заявниця стверджувала, що мало місце втручання як в її приватне, так і в її сімейне життя. Слідуючи аргументам Суду у справах «Parry проти Сполученого Королівства» (ухвала), № 42971/05, ECHR 2006‑XV, та «Dadouch проти Мальти», № 38816/07, рішення від 20 липня 2010 року, аспект сімейного життя не можна було виключити в цій справі. Свобода розсуду повинна бути вужчою, якщо йде мова про особливо важливий аспект існування або ідентичності особи. На її думку, Суд повинен її звузити ще більше і рухатися в напрямку скасування вимоги щодо розлучення в контексті юридичного визнання статі. Свобода розсуду не повинна поширюватися настільки, щоб дозволити державам припинити шлюб на свій розсуд.Заявниця стверджувала, що вимога про розлучення, встановлена Законом «Про транссексуалів», була зайвим та невідповідним втручанням в її права за статтею 8. Здійснене Палатою врівноваження інтересів було в корені неправильним з декількох причин.По-перше, при здійснені такого врівноваження Палата не зважила отримане право заявниці і її сім’ї на шлюб. Якби заявниця вибрала юридичне визнання статі, це б припинило її шлюб або через розлучення, або через його заміну на зареєстроване партнерство. Обидва сценарії передбачали припинення шлюбу. Заміна на зареєстроване партнерство була схожа на розлучення, оскільки наслідки заміни застосовувалися лише для майбутнього. Оскільки була необхідна згода дружини, розлучення в цих умовах було «примушене» державою. Примусове припинення шлюбу заявниці істотно підірвало б її права за Конвенцією, а також права її дружини та дочки. Таке розірвання дійсного шлюбу суперечило б основоположній прихильності до сталості шлюбу, відрізняючи шлюб від інших стосунків. Шлюб продовжував користуватися найбільш високим ступенем захисту за статтею 8 Конвенції. Заявниця та її дружина були одружені протягом сімнадцяти років, все ще жили разом і мали спільну дитину. Виживання їхніх стосунків, незважаючи на зміну статі одного з подружжя, свідчило про високий ступінь взаємних зобов’язань подружжя. Між шлюбом та зареєстрованим партнерством залишалися істотні відмінності: коли партнерка в зареєстрованому партнерстві народжувала дитину, обидва батьки автоматично не ставали батьками, як це має місце у випадку шлюбу. Так само, не можна було усиновити дитину, якщо жоден з батьків не був біологічним батьком дитини, яку вони хочуть усиновити. Заявниця та її родина втратила б ці права, які не були незначними, якби вони погодилися укласти зареєстроване партнерство. Крім того, існували сумніви щодо того, наскільки б вижили правовідносини між батьком та дитиною у випадку заявниці та її дочки, оскільки в Законі «Про транссексуалів» не існувало жодних положень на цей рахунок. Подружжя уклало шлюб на тому розумінні, натхненному їхніми сильними релігійними переконаннями, що він триватиме все життя. Вони не були готові відмовитися від свого шлюбу ні за яких обставин. Зміна статі заявниці не обов’язково трансформувала пару в гомосексуальну пару. Дружина заявниці, яка вступила до гетеросексуальних стосунків сімнадцять років тому, продовжувала залишатися гетеросексуальною жінкою. Відповідно, зниження стосунків заявниці до рівня зареєстрованого партнерства не відображало реальної дійсності положення дружини заявниці. Вона була змушена зробити неможливий вибір між підтримкою заявниці та збереженням їхнього шлюбу. Ситуація їхньої дитини була б схожа на дітей, народжених поза шлюбом.По-друге, заявниця стверджувала, що Палата не надала достатньої ваги її праву на гендерне самовизначення. Відсутність юридичного визнання жіночої статі заявниці мала далекосяжні наслідки для її повсякденного життя. Вона фактично була змушена розкривати свій транссексуальний статус зовсім незнайомим людям у повсякденних ситуаціях, які більшість людей вважали звичайними. Наприклад, заявниця часто подорожувала у зв’язку зі своєю роботі, але в її паспорті все ще було зазначено, що вона є чоловіком. Коли вона подорожувала зі своїм чинним паспортом, вона була змушена купувати квитки на літак з титулом «пан». Її поява в аеропорту з жіночими рисами, але з паспортом, в якому зазначалося, що її стать є чоловічою, неминуче призводила до нав’язливих запитань, затримок, збентеження і переживань. Оскільки Фінляндія дозволила заявниці змінити своє ім’я, щоб відобразити свою жіночу індивідуальність, то було нелогічним юридично не визнати її стать на даному етапі, тим самим залишаючи її в скрутному положенні між двома статями на потенційно невизначений час. Заявниця не обирала стати транссексуалом, а отже, не повинна бути покарана у вигляді позбавлення свого шлюбу. Чітка вимога про те, що юридичне визнання статі залежить від розірвання шлюбу, не дозволила фінським судам зробити індивідуальну оцінку з урахуванням обставин заявниці. У справі «Schlumpf проти Швейцарії», № 29002/06, рішення від 8 січня 2009 року, Суд встановив порушення за подібних обставин. Національні суди також не розглянули інші альтернативи, які не вимагали припинення шлюбу.По-третє, заявниця стверджувала, що припущення Палати про те, що інтерес держави у захисті шлюбу буде кардинально підірваний, якщо дозволити транссексуалам одружуватися, було неправильним. Палата помилково припустила, що єдиним інтересом суспільної цінності, що існував у цій справі, був захист гетеросексуального характеру шлюбу. Заявниця спеціально не оскаржувала важливість збереження гетеросексуального шлюбу, а стверджувала, що примушення її до розлучення для того, щоб отримати юридичне визнання статі, було невиправданим і невідповідним засобом досягнення мети держави. Надання транссексуалам дозволу на шлюб лише незначно вплинуло б на гетеросексуальний шлюб, оскільки такі випадки були вкрай рідкісними. Як фактично, так і юридично одностатеві шлюби могли вже існувати у Фінляндії, оскільки шлюб осіб, які знаходяться в тій самій ситуації, що і заявниця, створював видимість одностатевого шлюбу. Крім того, юридичне визнання статі, отримане в іноземній державі, було також дійсним у Фінляндії.Заявниця також стверджувала, що Палата не прийняла належним чином до уваги останні світові тенденції у напрямку до відмови від обов’язкової вимоги щодо розлучення, легалізації одностатевих шлюбів і розлучень за вільною згодою. Відмова від обов’язкової вимоги щодо розлучення досягалася за рахунок або явного надання транссексуалам дозволу одружуватися, або легалізації одностатевого шлюбу. Заявниця послалася на порівняльно-правові дослідження, що стосувалися юридичного визнання статі та вимог в питаннях шлюбного статусу.У Фінляндії також спостерігалася тенденція до скасування вимоги про обов’язкове розлучення. У 2012 році Омбудсман з питань рівності зазначила, що однакові шлюбні права для всіх може стати рішенням, яке б дозволило продовження шлюбу в тих випадках, коли один з подружжя є транссексуалом. Комісар з прав людини Ради Європи також закликав скасувати вимогу про розлучення після свого візиту до Фінляндії в 2012 році. У цьому контексті фінський уряд взяв на себе зобов’язання щодо створення робочої групи для вивчення можливості реформування оспорюваного законодавства. Також існувала європейська і міжнародна тенденція в напрямку надання дозволів на одностатеві шлюби. Наразі десять європейських держав дозволяють одностатеві шлюби. Очікується, що ситуація в Фінляндії також зміниться у найближчому майбутньому. У лютому 2013 року Юридичний комітет Парламенту не проголосував за відповідний законопроект вузькою більшістю дев’яти голосів проти восьми. Громадська підтримка одностатевих шлюбів також збільшилася з 45% в 2006 році до 58% у березні 2013 року.

2. УрядУряд погодився з аргументами Палати і висновком про те, що порушення статті 8 Конвенції в даній справі не було. Він зазначив, що оспорюване законодавство було прийнято з метою запобігання нерівності, викликаної мінливою адміністративною практикою по всій країні, і для того, щоб встановити послідовні передумови для юридичного визнання статі. Законопроект спочатку вимагав, щоб особа, яка подала заяву про юридичне визнання статі, не перебувала у шлюбі або зареєстрованому партнерстві, і не дозволяв продовження її шлюбу або зареєстрованого партнерства в іншій законно визнаній формі. У ході законодавчої процедури це було визнано нерозумним, а тому в положення було додано механізм заміни шлюбу на зареєстроване партнерство. З моменту набрання чинності Законом принаймні п’ятнадцять шлюбів було замінено на зареєстровані партнерства, а шістнадцять зареєстрованих партнерств - на шлюби. У дев’яти випадках подружжя мали спільних дітей і в жодному з цих випадків правовідносини батько-дитина не змінилися.Уряд зазначив, що заявниця неодноразово в своїх спостереженнях помилково посилалася на законодавство про обов’язкове розлучення. Однак якщо було отримано згоду подружжя, по закону шлюб автоматично замінювався на зареєстроване партнерство. Вираз «замінюється на» в статті 2 Закону було спеціально використано для ілюстрації того, що правовідносини продовжувалися, а змінювалися лише їхня назва та (в незначній мірі) зміст. Таке продовження зберігало певні похідні права, зокрема, пенсію вдівця, і не створювало прав або зобов’язань щодо розподілу майна між подружжям. Тривалість партнерства рахувалася від самого початку відносин, а не від зміни їхньої назви. Крім того, права та обов’язки, пов’язані з батьківством, не залежали від статі батька. Відповідно, у Фінляндії не було обов’язкового розлучення; навпаки, можливість розлучитися перебувала на розсуді заявниці. Фінське законодавство надавало можливість узгодити між собою право на статеве самовизначення з правом на вступ у шлюб у вигляді зареєстрованого партнерства.Уряд зазначав, що єдина відмінність між шлюбом та зареєстрованим партнерством існувала в двох випадках: встановлення батьківства на підставі шлюбу не поширювалося на зареєстровані партнерства, як на нього не поширювалися і положення Закону «Про усиновлення» або Закону «Про прізвища» стосовно прізвища подружжя. Разом з тим, зареєстрований партнер міг усиновити дитину іншого партнера. Ці винятки застосовувалися лише до тих випадків, в яких батьківство не було встановлене раніше. Батьківство, презюмоване на основі шлюбу, або встановлене батьківство не могло бути визнане недійсним на підставі того, що чоловік згодом змінив стать і став жінкою. Так само, зміна статі батька не має жодних юридичних наслідків для його обов’язків щодо опіки, піклування або утримання дитини, оскільки такі обов’язки засновані на батьківському статусі, незалежно від статі або форми партнерства. Заявниця навіть не стверджувала, що її законні права та обов’язки будуть урізані, якщо її шлюб буде замінено на зареєстроване партнерство, а радше посилалася на соціально-символічне значення шлюбу. Уряд наголосив, що юридичні права та обов’язки заявниці по відношенню до її дитини, які виникали або з факту її батьківства, або з батьківського статусу, не змінилися б, і заявниця не надала жодних доказів протилежного. Фінське законодавство не накладало на заявницю обов’язків ані щодо обов’язкового розлучення, ані щодо скасування або розірвання шлюбу. Так само, не було жодних доказів можливих наслідків для приватного чи сімейного життя заявниці, оскільки вона могла продовжувати сімейне життя без будь-якого втручання.Уряд зазначив, що в той час як Федеральний конституційний суд Німеччини у своєму рішенні від 27 травня 2008 року визнав подібну ситуацію неконституційною, він залишив законодавцю можливість вирішити, яким чином виправити таку ситуацію. Відповідно до цього суду, шлюб може бути замінено на зареєстроване цивільне партнерство або юридично захищене своєрідне цивільне партнерство, але права, отримані парою, та обов’язки, покладені на них шлюбом, повинні залишатися незмінними. Таким чином, фінські положення відповідали згаданому рішенню Федерального конституційного суду Німеччини.Уряд дійшов висновку, що в Європі все ще не існувало консенсусу щодо надання транссексуалам права на існування їхнього шлюбу після післяопераційного юридичного визнання статі або дозволу на одностатеві шлюби. Таким чином, свобода розсуду держави повинна бути широкою і бути в змозі регулювати наслідки зміни статі для існуючих до такої зміни шлюбів.

3. Спостереження третіх сторін

(a) Міжнародна амністіяМіжнародна амністія зазначила, що всі міжнародні договори з прав людини повинні, наскільки це можливо, тлумачитися в гармонії, щоб створити єдину систему сумісних зобов’язань. У міжнародному праві в галузі прав людини добре встановлено, що загальна заборона дискримінації включає заборону дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації. І гендерна ідентичність, і сексуальна орієнтація стосуються дуже суб’єктивних уявлень про себе. Часто дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності знаходить своє вираження в питаннях сімейних стосунків. У переважній більшості цих випадків судові органи дійшли висновку, що держави не навели розумних, переконливих, об’єктивних чи вагомих аргументів для виправдання дискримінації осіб на підставі їхньої сексуальної орієнтації. Стереотипи являють собою форму дискримінації, якщо вони призводять до різного поводження, яке скасовує або погіршує користування правами людини та основними свободами. Багато відмінностей у поводженні на основі сексуальної орієнтації мають свої витоки в стереотипах про гендерні ролі.Одностатеві стосунки в багатьох країнах отримують таке ж юридичне визнання, що й стосунки різностатевих пар, однак закони в багатьох країнах все ще передбачають багато відмінностей. Якщо дві особи в парі визначені як жінки, вони вважаються лесбіянками. Це змішання впливає на гідність і права людини, нав’язуючи їм визначення статі, яке може не співпадати з сприйманням особою самої себе. Таке змішання також не є потрібним, якщо закон надає однаковий статус і права всім парам. Держави не можуть нав’язувати якесь конкретне бачення прав тим, хто не поділяє такого бачення. Традиції та цінності не можуть служити підставою для обмеження прав, навіть якщо такі традиції та цінності поділяються більшістю суспільства.

(b) Трансгендери ЄвропиОрганізація «Трансгендери Європи» надала в своїх спостереженнях порівняльну інформацію про ситуацію в різних державах-членах Ради Європи в питанні юридичного визнання нової статі транссексуальних осіб. У деяких державах-членах Ради Європи транссексуали не можуть отримати офіційного визнання своєї статі, а в інших державах-членах визнання юридичної статі розглядається різними шляхами. Деякі з держав-членів або дозволяють одностатевим парам одружуватися, або пропонують варіант зареєстрованого партнерства. Серед держав, які запропонували варіант зареєстрованого партнерства, деякі держави наразі вимагають обов’язкового припинення шлюбу, тоді як деякі інші держави цього не вимагають. У цілому, серед держав-членів Ради Європи існує помітна тенденція щодо перегляду свого підходу в результаті Рекомендації (2010)5 Комітету Міністрів «Про заходи по боротьбі з дискримінацією за ознакою сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності», ухваленої 31 березня 2010 року. Більшість нових законів, змін та поточних політичних дискусій свідчать про те, що держави-члени при розробці законодавства почали більше враховувати права на самовизначення транссексуальних осіб.

C. Оцінка Суду

1. Застосовність статті 8 КонвенціїУ даній справі заявниця сформулювала свою скаргу за статтею 8 Конвенції, а уряд не заперечував застосовності цього положення.Суд зазначає, що заявниця домагалася того, щоб її ідентифікаційний код змінили з чоловічого на жіночий, оскільки після операції зі зміни статі з чоловічої на жіночу її старий чоловічий ідентифікаційний код вже не відповідав дійсності.Суд неодноразово зазначав, що післяопераційний транссексуал може стверджувати, що він є жертвою порушення свого права на повагу до приватного життя всупереч статті 8 Конвенції у зв’язку з відсутністю юридичного визнання ... його зміни статі (див., наприклад, справи «Grant проти Сполученого Королівства», № 32570/03, § 40, ECHR 2006-VII; та «L. проти Литви», № 27527/03, § 59, ECHR 2007‑IV). У даній справі ніким не заперечується, що ситуація заявниці підпадає під сферу «приватного життя» за змістом статті 8 Конвенції.Суд зазначає, що дана справа також включає в себе питання, які можуть мати наслідки для сімейного життя заявниці. За національним законодавством заміна існуючого шлюбу заявниці на зареєстроване партнерство вимагає згоди її дружини. Крім того, заявниця та її дружина мають спільну дитину. Відповідно Суд вважає, що стосунки заявниці з її дружиною і дитиною також підпадають під поняття «сімейного життя» за змістом статті 8 Конвенції.Тому стаття 8 Конвенції застосовується до даної справи як по аспекту приватного, так і по аспекту сімейного життя.

2. Чи існують у цій справі позитивні зобов’язання держави або втручанняХоча основна мета статті 8 полягає в захисті осіб від свавільного втручання з боку державних органів, вона також може накладати на державу певні позитивні зобов’язання щодо забезпечення ефективного дотримання прав, закріплених у статті 8 (див., серед інших справ, справи «X та Y проти Нідерландів», рішення від 26 березня 1985 року, § 23, Series А. no. 91; та «Söderman проти Швеції» [ВП], № 5786/08, § 78, ECHR 2013).Суд вже встановлював, що стаття 8 накладає на держави позитивне зобов’язання щодо забезпечення своїм громадянам права на ефективну повагу до їхньої фізичної та психологічної цілісності (див., наприклад, справи «Nitecki проти Польщі», № 65653/01, ухвала від 21 березня 2002 року; «Sentges проти Нідерландів», № 27677/02, ухвала від 8 липня 2003 року; «Odièvre проти Франції» [ВП], № 42326/98, § 42, ECHR 2003 III, «Glass проти Сполученого Королівства», № 61827/00, §§ 74-83, ECHR 2004 II; та «Pentiacova та інші проти Молдови» (ухвала), № 14462/03, ECHR 2005-I). Крім того, це зобов’язання може включати в себе прийняття конкретних заходів, у тому числі надання ефективних та доступних засобів захисту права на недоторканність приватного життя (див. справи «Airey проти Ірландії», рішення від 9 листопада 1979 року, § 33, Series А. no. 32; «McGinley та Egan проти Сполученого Королівства», рішення від 9 червня 1998 року, § 101, Reports of Judgments and Decisions 1998-III; та «Roche проти Сполученого Королівства» [ВП], № 32555/96, § 162, ECHR 2005-X). Такі заходи можуть включати в себе як забезпечення регуляторних рамок, що передбачають судову систему та механізм забезпечення прав захисту фізичних осіб, так і реалізацію, в разі необхідності, цих заходів у різних контекстах (див. справи «A, B і C проти Ірландії» [ВП], № 25579/05, § 245, ECHR-2010).Суд зазначає, що сторони погоджуються, що мало місце втручання у право заявниці на повагу до її приватного життя в тому, що їй не було надано новий - жіночий - ідентифікаційний код. Палата також розглядала справу з цієї точки зору. Однак Велика палата вважає, що питання, яке має бути визначене Судом, полягає в тому, чи створює повага до приватного і сімейного життя заявниці позитивне зобов’язання держави щодо забезпечення ефективної та доступної процедури, яка б дозволила заявниці юридично визнати свою нову стать, залишаючись при цьому в шлюбі. Тому Велика палата вважає більш доцільним проаналізувати скаргу заявниці у зв’язку з позитивним аспектом статті 8 Конвенції.

3. Загальні принципи, застосовні до оцінки позитивних зобов’язань державиПринципи, застосовні до оцінки позитивних і негативних зобов’язань держав за Конвенцією, є схожими. Увагу слід приділити справедливому балансу, якого необхідно досягти між конкуруючими інтересами особи і суспільства в цілому; при цьому мають певне значення цілі, викладені в абзаці другому статті 8 (див. справи «Gaskin проти Сполученого Королівства», рішення від 7 липня 1989 року, § 42, Series А. no 160; і «Roche проти Сполученого Королівства» [ВП], процитована вище, § 157).Поняття «поваги» не є повністю чітким, особливо якщо йдеться про позитивні зобов’язання: беручи до уваги різноманітність застосовних практик і ситуацій, що виникають в Договірних державах, вимоги цього поняття значно відрізнятимуться від справи до справи (див. справу «Christine Goodwin проти Сполученого Королівства» [ВП], № 28957/95, § 72, ECHR 2002-VI). Втім, певні чинники були визнані доречними в оцінці змісту цих позитивних зобов’язань держав. Деякі з них стосуються і заявниці. Вони стосуються важливості інтересів, що стоять на кону, і того, чи розглядаються «фундаментальні цінності» чи «суттєві аспекти» приватного життя (див. згадані вище справи «Х і Y проти Нідерландів», § 27; і «Gaskin проти Сполученого Королівства», § 49), або впливу на заявника розбіжностей між соціальною реальністю і законом. При цьому узгодженість адміністративних та юридичних практик у рамках національної системи вважається важливим фактором в оцінці, яка здійснюється за статтею 8 (див. справи «B. проти Франції», рішення від 25 березня 1992 року, § 63, Series А no. 232-С; та «Christine Goodwin проти Сполученого Королівства» [ВП], згадана вище, §§ 77-78). Інші фактори стосуються впливу стверджуваного позитивного зобов’язання, що стоїть на кону, на відповідну державу. Питання стосується того, чи є стверджуване зобов’язання вузьким і точним або ж чи є воно широким і невизначеним (див. справу «Botta проти Італії», рішення від 24 лютого 1998 року, § 35, Reports 1998-I), або ступеню будь-якого тягаря, який таке зобов’язання накладе на державу (див. справи «Rees проти Сполученого Королівства», рішення від 17 жовтня 1986 року, §§ 43-44, Series А. no. 106; та «Christine Goodwin проти Сполученого Королівства» [ВП], згадана вище, §§ 86-88).При виконанні свого позитивного зобов’язання за статтею 8 держави користуються певною свободою розсуду. При визначенні широти цієї свободи необхідно брати до уваги низку факторів. Якщо йдеться про особливо важливий аспект існування або ідентичності особи, надана державі свобода буде обмежена (див., наприклад, справи «X і Y проти Нідерландів», §§ 24 і 27; «Christine Goodwin проти Сполученого Королівства» [ВП], згадані вище, § 90; див. також справу «Pretty проти Сполученого Королівства», № 2346/02, § 71, ECHR 2002-III). Втім, якщо в державах-членах Ради Європи немає консенсусу або щодо відносної важливості інтересу, що стоїть на кону, або щодо найбільш ефективних засобів його захисту, особливо якщо справа порушує чутливі моральні чи етичні питання, свобода розсуду буде ширшою (див. справи «X, Y і Z проти Сполученого Королівства», рішення від 22 квітня 1997 року, § 44, Reports 1997-II; «Fretté проти Франції», № 36515/97, § 41, ECHR 2002-I; та «Christine Goodwin проти Сполученого Королівства» [ВП], згадана вище, § 85). Як правило, також існуватиме широка свобода розсуду тоді, коли держава зобов’язана забезпечити баланс між конкуруючими приватними і суспільними інтересами або правами за Конвенцією (див. справи «Fretté проти Франції», згадана вище, § 42; «Odièvre проти Франції» [ВП], згадана вище, §§ 44-49; «Evans проти Сполученого Королівства» [ВП], № 6339/05, § 77, ECHR 2007-I; «Dickson проти Сполученого Королівства» [ВП], № 44362/04, § 78, ECHR 2007-V; та «S.H. та інші проти Австрії» [ВП], № 57813/00, § 94, ECHR-2011).Суд вже розглядав кілька справ, пов’язаних з відсутністю юридичного визнання операції зі зміни статі (див., наприклад, справи «Christine Goodwin проти Сполученого Королівства» [ВП], згадана вище; «Van Kück проти Німеччини», № 35968/97, ECHR 2003-VII; «Grant проти Сполученого Королівства», згадана вище, і «L. проти Литви», згадана вище, § 56). Хоч і надавши державам певну свободу розсуду в цій сфері, він зазначив, що держави зобов’язані відповідно до своїх позитивних зобов’язань за статтею 8 визнавати зміну статі прооперованих транссексуалів, шляхом, серед іншого, можливості зміни інформації, яка стосується їхнього цивільного статусу, з усіма наслідками, що витікають з цього (див., наприклад, згадані вище справи «Christine Goodwin проти Сполученого Королівства» [ВП], §§ 71-93; та «Grant проти Сполученого Королівства», §§ 39-44).

4. Застосування загальних принципів до справи заявниціСуд насамперед зазначає, що заявниця та її дружина в 1996 році вступили в законний шлюб відповідно до національного законодавства і що вони хочуть залишитися в шлюбі. Згідно з національним законодавством шлюб дозволяється лише між особами протилежної статі. Одностатеві шлюби на даний час не дозволені у Фінляндії, хоча така можливість наразі і розглядається парламентом. З іншого боку, права одностатевих пар у даний час охороняються можливістю вступу в зареєстроване партнерство.Суд бере до уваги той факт, що заявниця в цілому не відстоює одностатеві шлюби, а лише хоче зберегти свій власний шлюб. Водночас він вважає, що вимога заявниці, якщо погодитися з нею, на практиці призведе до ситуації, в якій дві особи однієї статі зможуть вступати в шлюб. Як вже зазначалося вище, таке право наразі не існує у Фінляндії. Тому Суд повинен спочатку розглянути питання про те, чи вимагається статтею 8 Конвенції визнання такого права за даних обставин.Суд вкотре повторює свою практику, згідно з якою стаття 8 Конвенції не може тлумачитись як така, що встановлює зобов’язання на Договірні держави щодо надання одностатевим парам доступу до шлюбу (див. справу «Schalk і Kopf проти Австрії», № 30141/04, § 101, ECHR-2010). Суд також постановив, що регулювання наслідків зміни статі в контексті шлюбу підпадає в значній мірі, хоча й не повністю, під свободу розсуду Договірної держави (див. згадану вище справу «Christine Goodwin проти Сполученого Королівства» [ВП], § 103). Крім того, Конвенція не вимагає, щоб у таких ситуаціях, як ця, були встановлені будь-які подальші спеціальні процедури. У 2006 році в справі «Parry проти Сполученого Королівства» (згадана вище ухвала) Суд постановив, що навіть якщо одностатеві шлюби не були дозволені в той час в англійському законодавстві, заявники могли продовжувати свої стосунки по всіх їхніх суттєвих аспектах і могли також надати їм правовий статус, схожий (якщо не ідентичний) на статус шлюбу, через цивільне партнерство, яке передбачало майже всі ті ж самі юридичні права і обов’язки. Таким чином, Суд визнав цивільне партнерство в якості адекватного вибору.Суд зазначає, що дана справа стосується питань, які знаходяться в постійному розвитку в державах-членах Ради Європи. Тому він вивчить ситуацію в інших державах-членах Ради Європи щодо розглянутих у даній справі питань.З наявної в Суду інформації (див. вище, пункт 31) вбачається, що наразі десять держав-членів дозволяють одностатеві шлюби. Крім того, в більшості держав-членів, які не дозволяють одностатеві шлюби, або немає чіткої правової бази для юридичного визначення статі, або немає правових норм, спеціально присвячених статусу осіб в шлюбі, що змінили стать. Лише в шести державах-членах, які не дозволяють одностатеві шлюби, існує відповідне законодавство про визнання статі. У цих державах або спеціальне законодавство вимагає, щоб особа була неодруженою або розлученою, або існують загальні положення, які передбачають, що після зміни статі будь-який існуючий шлюб визнається недійсним або розірваним. Винятки, які дозволяють одруженій особі отримати юридичне визнання її нової статі без обов’язку зупинити вже існуючий шлюб, як вбачається, існують лише в трьох державах-членах (див. вище, пункти 31-33).Таким чином, не можна говорити, що існує будь-який європейський консенсус щодо дозволу одностатевих шлюбів. Так само, не існує єдиної думки в тих державах, які не дозволяють одностатеві шлюби, щодо того, як поводитися з визнанням статі у випадку вже існуючого шлюбу. Більшість держав-членів не прийняли будь-якого законодавства про визнання статі. Крім Фінляндії, таке законодавство, як вбачається, існує лише в шести інших державах. Винятків, що надаються в шлюбі транссексуалам, ще менше. Таким чином, немає ніяких ознак того, що ситуація в державах-членах Ради Європи значно змінилася з моменту винесення Судом своїх останніх рішень з цих питань.За відсутності європейського консенсусу і враховуючи, що дана справа, безсумнівно, порушує чутливі моральні чи етичні питання, Суд вважає, що свобода розсуду, що надається державі-відповідачеві, все ще має залишатися широкою (див. згадану вище справу «X , Y і Z проти Сполученого Королівства», § 44). Ця свобода повинна, в принципі, поширюватися як на рішення держави про те, чи приймати законодавство стосовно юридичного визнання нової статі післяопераційних транссексуалів, так - вже після втручання - і на положення, які вона встановлює для досягнення балансу між конкуруючими громадськими і приватними інтересами.Повертаючись до національної правової системи, Суд зазначає, що фінське національне законодавство наразі надає заявниці кілька варіантів дій. Насамперед, вона може зберегти статус-кво своєї правової ситуації, залишаючись у шлюбі і терплячи незручності, викликані чоловічим ідентифікаційним кодом. Суд вважає встановленим, що у фінській системі законно укладений шлюб між різностатевою парою не анулюється та не розривається через те, що один з подружжя здійснив операцію зі зміни статі і, таким чином, згодом став тієї ж статі, що і його подружжя. На відміну від ситуації в деяких інших країнах, у Фінляндії вже існуючий шлюб не може бути анульований в односторонньому порядку чи розірваний національними органами. Відповідно, ніщо не заважає заявниці продовжувати перебувати у своєму шлюбі.По-друге, якщо заявниця бажає отримати і офіційне визнання своєї нової статі, і юридичний захист своїх стосунків з дружиною, фінське законодавство передбачає можливість замінити їхній шлюб на зареєстроване партнерство, зі згоди дружини заявниці. За національним законодавством, якщо згоду подружжя на зміну статі отримано, шлюб автоматично по закону замінюється на зареєстроване партнерство, а зареєстроване партнерство - на шлюб, в залежності від ситуації.Третій варіант, передбачений національним законодавством, - це можливість розлучення. Як і для будь-якої іншої подружньої пари, цей варіант також відкритий для заявниці, якщо вона того забажає. Всупереч твердженням заявниці, Суд вважає, що у фінській правовій системі немає нічого, що може бути витлумаченим як таке, що припускає, що заявниця повинна розлучитися проти своєї волі. Навпаки, Суд вважає, що у фінській правовій системі можливість розлучення перебуває на розсуді заявниці.Залишаючи осторонь варіанти збереження статусу-кво або розлучення, скарга заявниці в першу чергу спрямована на другий варіант: отримання юридичного визнання нової статі та водночас отримання юридичного захисту існуючих стосунків. Таким чином, ключове питання в даній справі стосується того, чи виконує наразі фінська система позитивне зобов’язання держави в цьому відношенні, або ж чи треба дозволити заявниці зберегти свій шлюб та водночас отримати юридичне визнання її нової статі, навіть якщо ця опція означатиме одностатевий шлюб між заявницею та її подружжям.Суд зазначає, що на відміну від більшості держав-членів Ради Європи, у Фінляндії існує законодавча база, розроблена для забезпечення юридичного визнання зміни статі. Суд зазначає, що метою оспорюваного законодавства, як пояснив уряд, була уніфікація різних практик, що застосовуються в різних частинах країни, і встановлення єдиних вимог до юридичного визнання статі. Якщо згоду подружжя отримано, система передбачає як юридичне визнання нової статі, так і правовий захист відносин. Система працює в обох напрямках, тим самим забезпечуючи не лише заміну шлюбу на зареєстроване партнерство, а й заміну зареєстрованого партнерства на шлюб, залежно від того, що є наслідком операції зі зміни статі - перетворення існуючих відносин на одностатеве або різностатеве партнерство. Відповідно до отриманої від уряду інформації, на даний момент мало місце тридцять одне таке перетворення в обох вищезгаданих ситуаціях у практично однаковій мірі.При розробці цієї правової бази фінський законодавець вирішив залишити шлюб за гетеросексуальними парами, і це правило не має винятків. Тому Суд повинен визначити, чи забезпечує в даний час фінська система за обставин даної справи справедливий баланс між конкуруючими інтересами і чи задовольняє вона тест на пропорційність.Одне з побоювань заявниці стосується вимоги щодо згоди подружжя, яку вона розглядає як «примусове» розлучення. Однак Суд вважає, що оскільки заміна є автоматичною в фінській системі, згода подружжя на реєстрацію зміни статі є елементарною вимогою, призначеною для захисту кожного з подружжя від наслідків односторонніх рішень, прийнятих іншими. Таким чином, вимога про згоду є очевидно важливою гарантією, яка захищає подружжя, яке не прагне визнання статі. У цьому контексті варто зазначити, що згода також вимагається, коли зареєстроване партнерство має бути замінене на шлюб. Таким чином, ця вимога застосовується також і на користь інституту шлюбу.Заявниця також висловила побоювання щодо відмінностей між шлюбом і зареєстрованим партнерством. Як пояснив уряд, ці відмінності стосуються встановлення батьківства, усиновлення поза межами сім’ї та прізвища. Однак ці винятки застосовуються лише настільки, наскільки ці питання не були вирішені заздалегідь. Тому вони не застосовні до цієї справи. Як наслідок, Суд вважає, що відмінності між шлюбом і зареєстрованим партнерством не є такими, щоб тягти за собою істотні зміни в правовому становищі заявниці. Таким чином, заявниця мала б можливість продовжувати користуватися - по суті і фактично - таким же правовим захистом у зареєстрованому партнерстві, що він надається і в шлюбі (див., з відповідними змінами, згадану вище справу «Schalk та Kopf проти Австрії», § 109).Крім того, заявниця та її дружина не втратили б будь-які інші права, якби їхній шлюб було замінено на зареєстроване партнерство. Як було переконливо пояснено урядом, вираз «замінюється на» в статті 2 Закону «Про транссексуалів (підтвердження статі)» явно використовується для ілюстрації того факту, що первісні правовідносини продовжуються лише зі зміною назви та з незначними змінами в змісті відносин. Таким чином, тривалість партнерства обчислюється з моменту, в який його було укладено, а не з моменту зміни його назви. Це може бути важливим в ситуаціях, в яких тривалість стосунків має значення в національному законодавстві, наприклад, при розрахунку пенсії вдівця. Тому Суд не може погодитися із скаргою заявниці про те, що заміна шлюбу на зареєстроване партнерство буде подібною до розлучення.Крім того, Суд вважає, що наслідки заміни шлюбу заявниці на зареєстроване партнерство будуть мінімальними або взагалі відсутніми в тій мірі, в якій це стосується сімейного життя заявниці. Суд підкреслює, що стаття 8 також захищає сімейне життя одностатевих партнерів та їхніх дітей (див. згадану вище справу «Schalk та Kopf проти Австрії», §§ 91 і 94). Таким чином, не має значення, з точки зору захисту, що надається сімейному життю, чи засновані стосунки заявниці з родиною на шлюбі або ж на зареєстрованому партнерстві.Аспекти сімейного життя також присутні у відносинах заявниці з її дочкою. Оскільки батьківський статус заявниці щодо її дочки вже був встановлений на законних підставах під час шлюбу, Суд вважає, що відповідно до чинного законодавства Фінляндії подальша заміна шлюбу на зареєстроване партнерство не матиме ніяких наслідків для батьківського зв’язку між заявницею та її дитиною. Таким чином, вона, як і раніше, вважатиметься такою, що була народжена в шлюбі. Крім того, як зазначив уряд, у фінській системі батьківство, презюмоване на підставі шлюбу або встановленого батьківства, не може бути визнане недійсним на підставі того, що особа згодом змінює стать і стає жінкою. Це підтверджується тим фактом, що, як спостеріг уряд, в жодному з випадків, в яких заміна вже відбулася в Фінляндії, не змінилися правовідносини між батьком та дитиною. Так само, зміна статі батька не має будь-яких правових наслідків для обов’язків щодо догляду, піклування або утримання дитини, оскільки в Фінляндії такі обов’язки засновані на батьківському статусі, незалежно від статі або форми партнерства. Тому Суд вважає встановленим, що заміна шлюбу заявниці на зареєстроване партнерство не матиме жодних наслідків для її сімейного життя, як це гарантується статтею 8 Конвенції.Хоча це й сумно, що заявниця щодня стикається з ситуаціями, в яких неправильний ідентифікаційний код створює для неї незручності, Суд вважає, що заявниця має реальну можливість змінити цей стан справ: за законом її шлюб може бути замінено в будь-який момент на зареєстроване партнерство зі згоди її дружини. Якщо таку згоду не буде отримано, для неї завжди відкрита можливість розлучення, як і в будь-якому шлюбі. На думку Суду, вимагати в якості передумови для юридичного визнання нової статі заміни шлюбу заявниці на зареєстроване партнерство не буде непропорційним, оскільки це є істиною опцією, яка забезпечує правовий захист одностатевих пар, який є майже ідентичним тому, що існує в шлюбі (див. згадану вище справу «Parry проти Сполученого Королівства» (ухвала). Незначні відмінності між цими двома правовими поняттями не призводять до висновків про те, що поточна фінська система є недосконалою з точки зору позитивного зобов’язання держави.На закінчення Суд вважає, що не було продемонстровано, що нинішня фінська система в цілому є непропорційною у своїх наслідках для заявниці або що в даній справі не було дотримано справедливого балансу між конкуруючими інтересами.Відповідно, порушення статті 8 Конвенції не було.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 12 КОНВЕНЦІЇЗаявниця не посилалася на статтю 12 Конвенції в своїй заяві до Суду. Тим не менш, 23 березня 2010 року Палата за власною ініціативою вирішила також комунікувати і скаргу за статтею 12 Конвенції.Стаття 12 Конвенції передбачає таке:

«Чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім’ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права».

A. Рішення ПалатиУ своєму рішенні від 13 листопада 2012 року Палата зазначила, що питання, що розглядається в даній справі, як таке не містить будь-якої проблеми з точки зору статті 12 Конвенції, яка гарантує право на вступ у шлюб. Заявниця вступила в законний шлюб в 1996 році. Питання, яке стояло на кону, радше стосувалося наслідків зміни заявницею статі для існуючого шлюбу між нею та її дружиною, і воно вже було розглянуте за статтею 8 Конвенції. З огляду на ці висновки Палата не визнала за необхідне розглянути факти справи окремо за статтею 12 Конвенції

B. Доводи сторін

1. ЗаявницяЗаявниця стверджувала, що Палата прийняла вибірковий підхід до статті 12 Конвенції. Аналіз по статті 12 був би важливим, оскільки він вимагав іншої перевірки порівняно зі статтею 8, а саме - чи вплинуло примусове припинення шлюбу на «суть права на вступ у шлюб» відповідно до практики Суду. Вона також могла б виправити нерозгляд Палатою сімейних прав заявниці по статті 8 Конвенції.Заявниця стверджувала, що статтю 12 Конвенції слід або тлумачити обмежено, щоб покрити лише укладення шлюбу, або в більш широкому сенсі, щоб покрити також і подальше існування шлюбу. У першому випадку стаття 12 не мала б відношення до ситуації заявниці, оскільки її шлюб з дружиною був укладений тоді, коли вони були різностатевою парою. Однак в другому випадку перевірка на те, чи мало «примусове» розлучення негативні наслідки для «самої суті права на вступ у шлюб», мала б бути задоволена. На думку заявниці, застосовувалося останнє тлумачення, оскільки здатність уряду втручатися в шлюб у такий спосіб, як в даній справі, зробила б право одружуватися значною мірою неефективним. Стаття 12 Конвенції, витлумачена таким чином, застосовувалася б до даної справи і вимагала б її розгляду.

2. УрядУряд поділив думку Палати про те, що необхідності розглядати факти справи окремо за статтею 12 Конвенції не було. Практика Суду не захищала бажання заявниці залишатися в шлюбі з її подружжям жіночої статі після підтвердження її нової статі, а питання про те, як регулювати наслідки зміни статі, перебувало в межах свободи розсуду Договірної держави. Вищий адміністративний суд у даній справі визнав, що національне законодавство не мало на меті змінити той факт, що лише чоловік і жінка могли укласти шлюб. Воно радше дозволяло тривати відносинам в якості зареєстрованого партнерства, яке було юридично захищеним і зіставним зі шлюбом. Трансформація інституту шлюбу на гендерно-нейтральний інститут вимагала прийняття парламентом закону.

C. Оцінка Суду

1. Загальні принципиСуд повторює, що стаття 12 Конвенції є спеціальним законом для права на одруження. Вона забезпечує фундаментальне право чоловіка та жінки одружуватися і засновувати сім’ю. Стаття 12 прямо передбачає регулювання шлюбу національним законодавством. Вона втілює традиційну концепцію шлюбу як союзу між чоловіком і жінкою (див. згадану вище справу «Rees проти Сполученого Королівства», § 49). Хоча деякі Договірні держави і дійсно поширили поняття шлюбу на одностатевих партнерів, стаття 12 не може розглядатися як така, що встановлює зобов’язання Договірних держав надавати доступ до шлюбу одностатевим парам (див. згадану вище справу «Schalk та Kopf проти Австрії», § 63).

2. Застосування зазначених вище принципів до даної справиВизначальне питання стосується наслідків зміни заявницею статі для існуючого шлюбу між нею та її дружиною. Як і Палата, Велика палата вважає, що це питання вже було розглянуто вище за статтею 8 Конвенції. Результатом такого розгляду стало встановлення відсутності порушення цієї статті. За цих обставин Суд вважає, що жодного окремого питання по статті 12 Конвенції не виникає, а тому не виносить окремого рішення по цій статті.

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 14, ВЗЯТОЇ В ПОЄДНАННІ ЗІ СТАТТЯМИ 8 ТА 12 КОНВЕНЦІЇЗаявниця скаржилася за статтею 14 Конвенції на те що, відмовивши надати їй жіночий ідентифікаційний код, який відповідав би її реальній статі, держава дискримінувала її. Факт відмови їй в жіночому ідентифікаційному коді розкривав конфіденційну інформацію, що вона є транссексуалом, тому що на відміну від будь-якої іншої особи, вона повинна була пояснювати цю різницю кожного разу, коли від неї вимагався ідентифікаційний код.Стаття 14 Конвенції передбачає таке:

«Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою».

A. Рішення Палати                     У своєму рішенні від 13 листопада 2012 року Палата зазначила, що стаття 14 Конвенції, взята в поєднанні зі статтею 8 Конвенції, була застосовна.                     Палата зазначила, що скарги заявниці за статтею 14 Конвенції стосувалися неможливості отримання жіночого ідентифікаційного коду. Заявниця порівняла свою ситуацію з ситуацією будь-якої іншої особи, в тому числі циссексуалів та неодружених транссексуалів. На думку Палати, ці ситуації не були достатньо схожими для того, щоб їх порівнювати одна з одною. Тому заявниця не могла стверджувати, що вона знаходилася в такій самій ситуації, що й інші категорії осіб, на які вона посилалася.                     Крім того, Палата зазначила, що по суті проблема в даній справі була викликана тим, що фінське законодавство не дозволяло одностатеві шлюби. Відповідно до практики Суду, статті 8 і 12 Конвенції не накладають на Договірні держави зобов’язання щодо надання одностатевим парам доступу до шлюбу. Так само, стаття 14 Конвенції, взята в поєднанні зі статтею 8 Конвенції, не могла бути витлумачена як така, що накладає на Договірні держави зобов’язання щодо надання одностатевим парам права залишатися в шлюбі. Таким чином, не можна було говорити, що заявниця зазнала дискримінації порівняно з іншими особами, коли вона не змогла отримати жіночий ідентифікаційний код, навіть якщо припустити, що вона могла вважатися такою, що знаходиться в подібному до них становищі. Палата встановила, що порушення статті 14 Конвенції, взятої в поєднанні зі статтею 8 Конвенції, не було.

B. Доводи сторін

1. Заявниця                     Заявниця стверджувала за статтею 14 Конвенції, що вона була дискримінована з двох причин.                     По-перше, вона повинна була виконати додаткову вимогу щодо припинення свого шлюбу з метою отримання офіційного визнання статі. Тому її було дискриміновано порівняно з циссексуалами, які автоматично отримують юридичне визнання статі при народженні без будь-яких додаткових вимог. За рахунок такої відмінності в поводженні вона стикалася з повсякденними проблемами.                     По-друге, заявниця, її дружина і дитина отримували менше захисту, ніж особи в гетеросексуальних шлюбах, завдяки стереотипним уявленням, асоційованим з гендерною ідентичністю заявниці. Шлюби циссексуалів не несли ризиків «примусового» розлучення, як це мало місце зі шлюбом заявниці. Тим не менш, гендерна ідентичність тепер зазвичай визнається в якості підстави, що привертає захист для цілей заборони дискримінації.

2. Уряд                     Уряд погодився, що стаття 14 Конвенції була застосовна в цій справі, оскільки справа підпадала під дію статті 8 Конвенції, але стверджував, що окремого питання за статтею 14 не виникало. Якщо ж Суд матиме іншу точку зору, уряд зазначив, що циссексуали не перебувають у подібній до заявниці ситуації, оскільки вони не звертаються за зміною своєї статі. У будь-якому разі, існувало об’єктивне та розумне виправдання. Фінська правова система забороняла дискримінацію на основі транссексуалізму.

C. Оцінка Суду

1. Загальні принципи                     Суд зазначає, що стаття 14 Конвенції доповнює інші матеріальні положення Конвенції та Протоколів до неї. Вона не має незалежного існування, оскільки вона має дію лише відносно «здійснення прав і свобод», гарантованих цими положеннями. Хоча застосування статті 14 не передбачає порушення цих положень, і в цьому сенсі вона є автономною, вона не може застосовуватися, якщо факти, що розглядаються, не підпадають під дію одного або декількох з останніх (див., наприклад, справи «E.B. проти Франції» [ВП], № 43546/02, § 47, рішення від 22 січня 2008 року, та «Vallianatos та інші проти Греції» [ВП], № 29381/09 і 32684/09, § 72, ECHR-2013).                     Суд встановив у своїй практиці, що для того, щоб виникло питання за статтею 14, повинна існувати відмінність у поводженні з особами, які знаходяться в порівняно схожих ситуаціях. Така відмінність у поводженні є дискримінаційною, якщо вона не має об’єктивного та розумного виправдання; іншими словами, якщо вона не переслідує законної мети або якщо немає розумної пропорційності між використовуваними засобами та переслідуваною метою, якої прагнуть досягти. Договірні держави користуються свободою розсуду в оцінці того, чи виправдовують відмінності в іншому випадку подібних ситуаціях різницю в поводженні, і якщо так, то наскільки (див. справу «Burden проти Сполученого Королівства» [ВП], № 13378/05, § 60, ECHR-2008).                     З одного боку, Суд неодноразово зазначав, що основані на статі або сексуальній орієнтації відмінності вимагають особливо серйозних підстав шляхом виправдання (див. справи «Smith та Grady проти Сполученого Королівства», № 33985/96 і 33986/96, § 90, ECHR 1999-VI; «L. та V. проти Австрії», № 39392/98 і 39829/98, § 45, ECHR 2003-І; «Karner проти Австрії», № 40016/98, § 37, ECHR 2003-IX; «Konstantin Markin проти Росії» [ВП], № 30078/06, § 127, ECHR 2012 (витяги); «X та інші проти Австрії» [ВП], № 19010/07, § 99, ECHR 2013; та згадана вище справа «Vallianatos та інші проти Греції» [ВП], § 77). З іншого ж боку, Конвенція, як правило, надає державі широку свободу розсуду, якщо йдеться, наприклад, про загальні заходи економічної чи соціальної стратегії (див., наприклад, справу «Stec та інші проти Сполученого Королівства» [ВП], №№ 65731/01 і 65900/01, § 52, ECHR 2006-VI). Свобода розсуду мінятиметься залежно від обставин, предмету та контексту; в цьому відношенні одним з важливих факторів може бути існування або відсутність консенсусу між законодавством Договірних держав (див. справу «Petrovic проти Австрії», рішення від 27 березня 1998 року, § 38, Reports 1998-II).

2. Застосування зазначених вище принципів до даної справи                     У даній справі не викликає сумнівів про те, що ситуація заявниці підпадає під поняття «приватного життя» і «сімейного життя» за змістом статті 8 Конвенції, а також під сферу застосування статті 12 Конвенції. Відповідно, стаття 14, взята в поєднанні зі статтями 8 та 12 Конвенції, застосовується.                     Суд зазначає, що скарги заявниці за статтею 14 Конвенції стосуються її заяви про отримання жіночого ідентифікаційного коду і проблем, яких вона зазнала в цьому зв’язку. У своїх скаргах заявниця порівняла свою ситуацію із ситуацією циссексуалів, які автоматично отримують юридичне визнання своєї статі при народженні, і чиї шлюби, на думку заявниці, не несуть ризиків «примусового» розлучення так, як це має місце в її шлюбі.                     Велика палата погоджується з Палатою, що ситуація заявниці та ситуації циссексуалів не є достатньо схожими, щоб їх порівнювати одна з одною. Тому заявниця не може стверджувати, що вона знаходиться в тій самій ситуації, що й циссексуали.                     На закінчення Суд вважає, що порушення статті 14 Конвенції, взятої в поєднанні зі статтями 8 та 12 Конвенції, не було.

З ЦИХ ПІДСТАВ СУД:

1. Постановляє чотирнадцятьма голосами проти трьох, що порушення статті 8 Конвенції не було;

2. Постановляє чотирнадцятьма голосами проти трьох, що необхідності розглядати справу за статтею 12 Конвенції немає;

3. Постановляє чотирнадцятьма голосами проти трьох, що порушення статті 14, взятої в поєднанні зі статтями 8 та 12 Конвенції, не було.

Вчинено англійською та французькою мовами та оголошено на відкритому слуханні в Палаці прав людини в Страсбурзі 16 липня 2014 року.

              Йоган КаллевертДін Шпільман
              Заступник СекретаряГолова

Відповідно до статті 45 § 2 Конвенції та правила 74 § 2 Регламенту Суду до цього рішення додаються наступні окремі думки:

(a) співпадаюча думка судді Зіємеле;

(b) спільна неспівпадаюча думка суддів Шайо, Келлер та Лемменса.

Д.Ш.
Й.К.

Окремі думки не перекладалися, однак їх викладено англійською та французькою мовами в офіційних мовних версіях рішення, яке можна знайти в базі рішень Суду HUDOC.

© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015.

Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.

© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015.

The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.

© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015.

Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.

 

Full & Egal Universal Law Academy