© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційний бюлетень практики Суду № 176
Липень 2014
Hämäläinen проти Фінляндії [ВП] - 37359/09
Рішення від 16.7.2014 [ВП]
Стаття 8
Стаття 8-1
Повага до сімейного життя
Повага до приватного життя
Відмова надати заявниці жіночий ідентифікаційний код після зміни статі, якщо шлюб не замінено на цивільне партнерство: немає порушення
Факти - Відповідно до фінського законодавства шлюб дозволяється лише між особами протилежної статі. Разом з тим, хоча одностатеві пари не мають права вступати в шлюб, вони можуть укладати цивільне партнерство. Заявниця народилася чоловіком, в 1996 році одружилася з жінкою, в 2002 році у подружжя народилася дитина, а в 2009 році заявниця зробила операцію по зміні статі. Втім, хоча вона змінила своє ім’я, вона не могла змінити свій ідентифікаційний код на жіночий, якщо її дружина не погоджувалася із заміною їхнього шлюбу на цивільне партнерство або якщо пара не розлучилася. І заявниця, і її дружина бажали залишитися в шлюбі, оскільки розлучення йшло б всупереч з їхніми релігійними переконаннями, і вони вважали, що цивільне партнерство не надавало для них і їхньої дитини такої ж безпеки, що й шлюб.
У своїй заяві до Європейського суду заявниця скаржилася, зокрема, за статтею 8 Конвенції, що її право на повагу до приватного і сімейного життя було порушено, оскільки повне визнання її нової статі було поставлено в залежність від заміни її шлюбу на цивільне партнерство. У рішенні від 13 листопада 2012 Палата Суду одностайно постановила, що порушення статті 8 Конвенції і порушення статті 14, взятої в поєднанні зі статтею 8, не було (див. Інформаційний бюлетень № 162).
Право – Стаття 8: питання, на яке Суд повинен був дати відповідь, полягало в тому, чи створювала повага до приватного і сімейного життя заявниці позитивне зобов’язання держави щодо забезпечення ефективної і доступної процедури, яка б дозволила заявниці юридично визнати свою нову стать, при цьому залишаючись у шлюбі.
Суд вкотре повторив, що Конвенція не передбачає зобов’язання Договірних держав дозволяти одностатеві шлюби. Регулювання наслідків зміни статі в контексті шлюбу підпадає в значній мірі, хоча й не повністю, під свободу розсуду Договірних держав. Крім того, Конвенція не вимагає, щоб в такій ситуації, як ситуація заявниці, були встановлені будь-які подальші спеціальні процедури. Велика палата також зазначила, що європейського консенсусу в питаннях дозволу одностатевих шлюбів все ще немає, як і немає консенсусу серед тих держав, які не дозволяють одностатеві шлюби, щодо того, як саме регулювати питання визнання статі у випадку вже існуючого шлюбу (ситуація заявниці). Дійсно, більшість держав не прийняли будь-якого законодавства щодо визнання статі. За відсутності консенсусу і враховуючи чутливі моральні та етичні питання, що стоять на кону, Фінляндії необхідно надати широку свободу розсуду як щодо її рішення, чи приймати законодавство про юридичне визнання нової статі післяопераційних транссексуалів, так і – вже після втручання – щодо положень, встановлюваних для досягнення балансу між конкуруючими публічними і приватними інтересами.
Фінське законодавство наразі передбачає три варіанти дій для заявниці. Залишаючи осторонь варіанти збереження статусу-кво або розлучення, скарга заявниці в першу чергу була спрямована на можливість заміни шлюбу на цивільне партнерство, за згодою дружини. На думку уряду, метою відповідного законодавства було об’єднання різних практик, які застосовуються в різних частинах держави, та встановлення однорідних вимог щодо юридичного визнання статі. Якщо згода подружжя була отримана, воно передбачало як юридичне визнання нової статі, так і юридичний захист відносин. Суд встановив, що оскільки заміна шлюбу на цивільне партнерство є автоматичною у фінській системі, згода подружжя на реєстрацію зміни статі є елементарною вимогою, призначеною для захисту кожного з подружжя від наслідків односторонніх рішень, прийнятих іншим подружжям.
Крім того, заявниця та її дружина не втратили б будь-які інші права, якби їх шлюб було замінено на зареєстроване партнерство. Так, наприклад, для цілей визначення пенсійних прав тривалість стосунків повинна була б розраховуватися з моменту вступу в шлюб, а не з моменту його заміни на цивільне партнерство.
Переходячи до аспектів сімейного життя в цій справі, Суд зазначив, що цивільне партнерство не вплинуло б на батьківство заявниці щодо її дочки, оскільки воно вже було встановлене на законних підставах під час шлюбу. Так само, зміна статі не мала б жодних юридичних наслідків для обов’язків щодо догляду, піклування або утримання дитини, оскільки в Фінляндії такі обов’язки засновані на батьківському статусі, незалежно від статі або форми партнерства. Таким чином, зміна на цивільне партнерство не мала б жодних наслідків для сімейного життя заявниці.
Хоча й сумно, що заявниця щодня стикалася з незручностями у зв’язку з її неправильним ідентифікаційним кодом, вона мала реальну можливість змінити цей стан справ через заміну свого шлюбу в будь-який момент на зареєстроване партнерство зі згоди свого подружжя. На думку Суду, вимагати такої заміни в якості передумови для юридичного визнання нової статі, не є непропорційним, оскільки це є істиною опцією, яка надає правовий захист одностатевих пар, який є майже ідентичним тому, що існує в шлюбі. Незначні відмінності між цими двома правовими поняттями не здатні робити поточну фінську систему недосконалою з точки зору позитивного зобов’язання держави. У цілому система не є непропорційною за своїми наслідками для заявниці, а між конкуруючими інтересами у справі було дотримано справедливого балансу.
Висновок: немає порушення (чотирнадцятьма голосами проти трьох).
Велика палата також встановила, чотирнадцятьма голосами проти трьох, що порушення статті 14, взятої в поєднанні зі статтею 8, не було, і одностайно встановила, що необхідності розглядати скаргу заявниці за статтею 12 не було, оскільки вона вже була розглянута за статтею 8.
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Цей стислий виклад, підготовлений канцелярією Суду, не є зобов’язальним для Суду.
Щоб перейти до інформаційних бюлетенів з практики Суду, натисніть тут
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy