CASE OF HRISTOZOV AND OTHERS v. BULGARIA - [Ukrainian Translation] legal summary by the COE Human Rights Trust Fund

Avrupa İnsan Hakları Mahkemesi

Karar Metni

© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.

© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.

© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.

Інформаційне повідомлення з юриспруденції Суду № 157

листопад 2012 року

ХРІСТОЗОВ ТА ІНШІ проти БОЛГАРІЇ

[Hristozov and Others v. Bulgaria] - 47039/11 та 358/12

Рішення від 13 листопада 2012 року [Секція IV]

Стаття 8

Позитивні зобов’язання

Стаття 8-1

Повага до приватного життя

Відмова надати доступ до недозволеного експериментального медичного препарату для лікування: немає порушення

Стаття 2

Позитивні зобов’язання

Стаття 2-1

Життя

Стаття 3

Позитивні зобов’язання

Факти – Десятеро заявників, які страждали на рак, скаржились на те, що їм не було надано доступу до недозволеного експериментального медичного препарату. Після того, як були вичерпані численні способи стандартного лікування раку, приватна клініка повідомила заявників про існування експериментальних ліків, які розроблялися у Канаді та могли бути надані безкоштовно. Заявники домагалися від Уряду дозволу на використання цих ліків. Національне законодавство передбачало, що такий дозвіл міг бути наданий лише у разі, якщо відповідний лікарський засіб був дозволений у іншій країні. Хоча цей лікарський засіб був дозволений для «застосування зі співчуття» у низці країн, він не був офіційно легалізований у жодній країні. Як наслідок, у дозволі було відмовлено.

Право – стаття 8: Оскільки стаття 8 стосується питань особистої автономії та якості життя, саме в рамках цієї статті слід оцінювати межі, у яких Держави можуть використовувати свої повноваження із захисту людей від наслідків їх власної поведінки, навіть коли така поведінка становить загрозу для здоров’я чи є небезпечною для життя. Ключовим питанням було визначити, чи досягнуто справедливої рівноваги між конкуруючими інтересами особи та суспільства у цілому, з належним урахуванням свободи розсуду Держави.

Інтерес заявників було визначено як “свободу обрати в якості засобу крайньої необхідності невипробуване лікування, що може тягнути за собою ризики, але розглядається заявниками та їх лікарями як доречне у їх ситуації, з метою врятування власного життя”. Компенсаторний публічний інтерес складався з трьох частин: по-перше, захистити пацієнтів від ризиків недозволеного лікування; по-друге, забезпечити, щоби не можна було обійти нормативно-правову базу, яка регламентує надання недозволених ліків; по-третє, забезпечити, щоби розробка нових ліків не була поставлена під загрозу, наприклад, зменшенням участі пацієнтів у клінічних випробуваннях.

Суд зауважив, що питання політики у сфері охорони здоров’я зазвичай лежать у межах свободи розсуду Договірних Держав. До того ж, попри чітку тенденцію у Договірних Державах до надання дозволу на використання недозволених лікарських засобів, немає ані загальної згоди щодо конкретного способу регулювання цього питання, ані усталених принципів у законодавстві з цього приводу.

З огляду на викладене, Суд зробив висновок, що досягнута у національному законодавстві рівновага, незалежно від того, чи могла бути ця рівновага справедливішою, не вийшла за межі наданої Державі широкої свободи розсуду.

Висновок: немає порушення (чотири голоси проти трьох).

Стаття 2 § 1: Суд врахував той факт, що Болгарія має нормативні документи, які регламентують доступ до недозволених лікарських засобів у випадках, коли стандартні методи лікування виявляються недостатніми. Було вирішено, що не існує позитивного зобов’язання за статтею 2 щодо формулювання таких нормативних актів у певний спосіб.

Висновок: немає порушення (п’ять голосів проти двох).

Стаття 3: Страждання від захворювання може охоплюватись статтею 3 тоді, коли воно загострилось внаслідок поводження, за яке органи влади можуть нести відповідальність. Однак поріг у подібних ситуаціях є високим, оскільки стверджувана шкода походить не від властей, а від захворювання. У даній справі причиною скарги було не неналежне лікування, а відмова у доступі до ймовірно рятівного для життя лікування, безпечність і ефективність якого все ще була під сумнівом. Суд не визнав, що така відмова могла розцінюватись як нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження. Хоча відмова могла завдати заявникам моральних страждань, вони не досягли достатнього рівня жорстокості, щоби потрапити до сфери дії статті 3.

Висновок: немає порушення (п’ять голосів проти двох).

Посилання на Інформаційні повідомлення з юриспруденції

Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.

The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.

Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.

Full & Egal Universal Law Academy