Цей переклад підготовлений Радою Європи в межах Плану дій Ради Європи для України на 2018-2021 роки та фінансований за рахунок коштів на рівні Плану дій, наданих Естонією, Ірландією, Латвією, Литвою, Ліхтенштейном, Люксембургом, Нідерландами, Норвегією, Польщею, Румунією, Туреччиною, Угорщиною, Фінляндією, Чеською Республікою, Швейцарією, Швецією та Канадою.
This translation is produced by the Council of Europe within the framework of the Council of Europe Action Plan for Ukraine 2018-2021 and funded with Action Plan-level funds provided by the Czech Republic, Estonia, Finland, Hungary, Ireland, Latvia, Liechtenstein, Lithuania, Luxembourg, the Netherlands, Norway, Poland, Romania, Sweden, Switzerland, Turkey and Canada.
Jansen проти Норвегії - 2822/16
Рішення від 6.9.2018 [Секція V]
Стаття 8
Стаття 8-1
Повага до сімейного життя
Відмова матері у праві відвідувати свою дочку, віддану прийомній сім’ї, через ризик викрадення дитини: порушення Факти – У 2011 році, у рік народження доньки, заявниці було 19 років, і вона жила з батьками - норвезькими циганами. Незабаром після народження дитини, батько заявниці вигнав свою дочку і онучку з дому. Вони оселилися в сімейному будинку, де жили батьки та діти. Декілька разів вони переїздили з цього закладу додому і назад. Під час одного з їхніх перебувань у цьому центрі дід напав з ножем на сусіднє подружжя, думаючи, що вони допомогли заявниці переселитися. Після цього нападу заявниця знову повернулася додому. Незабаром після цього служба захисту дітей звернулася з проханням про встановлення опіки над дитиною, відповідно до національного законодавства. У червні 2012 року дівчинку віддали до прийомної сім’ї, адреса якої зберігалася у таємниці, і заявниці було надано лише одну годину побачень на тиждень на тій підставі, що дитина може бути викрадена. Через кілька місяців дівчинка була переведена з прийомної сім’ї, у якій була розміщена у невідкладному порядку, до своєї теперішньої прийомної сім’ї. У грудні 2012 року було прийняте нове рішення щодо опіки, згідно з яким обоє батьків отримували право на одну годину побачення під наглядом чотири рази на рік; жоден з батьків не міг знати адресу дитини. У жовтні 2013 року окружний суд ухвалив рішення і постановив, що найвищі інтереси дитини вимагають скасування права на побачення для матері та батька через наявний і очевидний ризик викрадення дитини. Заявниці було відмовлено у задоволенні заяв про скасування цього рішення. Право – стаття 8: На підставі оцінки доказів, зробленої національними судами, існували ознаки того, що існував реальний ризик викрадення, який походив переважно від батька заявниці, але не виключно від нього. Наприклад, батько заявниці завдав ножових ударів сусідньому подружжю, переконавшись, що вони допомогли заявниці вивезти дитину з їхнього дому; заявниці сказали, що її батько планував вивезти її до іншої країни, вбити її і забрати її дитину; батько дівчинки отримав погрози вбивства, коли намагався довести своє батьківство; і один з членів сім’ї слідкував за одним із прийомних батьків, можливо, з наміром встановити місцезнаходження дитини. Суд не має підстав вважати, що національні суди помилилися у оцінці ризику викрадення чи у тому, що визнали його "реальним ризиком" відповідно до національного законодавства. Суд також погоджується з оцінкою національних органів влади про те, що наслідки викрадення згубно вплинуть на розвиток дівчинки, оскільки вона знову може зазнати занедбаності. Стосовно провадження Суд зазначає, що після того, як в грудні 2012 року було постановлено наказ про взяття під опіку, справу один раз розглядав міський суд, двічі апеляційний суд і один раз у повному обсязі Верховний суд. Окрім того, Апеляційний Комітет Верховного суду перегляд матеріалів справи. Апеляційний суд засідав у складі трьох професійних суддів, судового засідателя і психолога. Таким чином, не можна говорити про відсутність експертних висновків. Заявниці, яка отримала правову допомогу, було дозволено подавати докази та давати показання у міському суді, а також у обох випадках у апеляційому суді. Всі ці фактори свідчать про те, що внутрішній процес ухвалення рішень був всеосяжним, і що заявниця була достатньо залучена до нього, оскільки їй було забезпечено необхідний захист її інтересів, і вона могла повною мірою представити свою справу. Національні суди не тільки оцінювали становище заявниці і її дочки на момент, коли дитину було взято під опіку, але й слідкували за наступними подіями. Таким чином, апеляційний суд здійснив глибоку оцінку останніх подій та становища заявниці на той час. У процесі ухвалення рішень було враховано багато різних аспектів: не лише ступінь ризику викрадення, а також наслідки, якби трапилось викрадення, ознаки того, що дитина потерпала від занедбаності, її уразливість і потреби, її інтерес бути ознайомленою з ромською історією і культурою, а також наслідки, які може мати спілкування для прийомних батьків і ситуації у прийомній родині. На думку Суду, немає жодних підстав сумніватись у тому, що національні органи провели достатньо глибоке вивчення справи, або у тому, що рішення було ухвалене на основі того, що вважалося найвищим інтересом дитини. Апеляційний суд визнав, що ризик викрадення стосується не тільки моменту, коли відбуватимуться побачення, але й небезпеки того, що особа прийомних батьків і їхня адреса стануть відомими сім’ї заявниці. Організація таких побачень може бути складною, і будь-яка кількість побачень потенційно може спричинити розкриття інформації про адресу дитини. Проте, ніколи не передбачалося влаштовувати більше чотирьох побачень на рік, і цей фактор мав зменшити ризик розкриття адреси дитини. Більш того, оскаржуване рішення становило ризик того, що сімейні відносини між заявницею та її дочкою будуть фактично обмежені. У своєму рішенні апеляційний суд прямо не згадував, що заявниця і дитина не бачилися одна з одною протягом трьох років. До того ж, рішення апеляційного суду не зосереджувалось на возз’єднанні дитини і заявниці або на підготовці до подібного возз’єднання, а радше на захисті дівчинки від потенційного викрадення і його наслідках. Існував ризик того, що дитина втратить контакт зі своєю матір’ю. Відповідно до практики Суду, необхідно розглянути також довгострокові наслідки, які може мати постійне відокремлення дитини від своєї біологічної матері (див., mutatis mutandis, Görgülü проти Німеччини, 74969/01, 26 лютого 2004). Тим більше, відокремлення дитини від своєї матері також може призвести до відчуження дівчинки від її ромської ідентичності. У підсумку, в даному випадку потенційні негативні довгострокові наслідки для дитини від втрати контакту з матір’ю та позитивний обов’язок вживати заходів для сприяння якнайшвидшому возз’єднанню сім’ї не були достатньо враховані і врівноважені. Висновок: порушення (одноголосно).
Стаття 41 : 25 000 EUR на відшкодування моральної шкоди
Full & Egal Universal Law Academy