©Law Firm «Olga Trotsenko». Translation already published in Facebook . Permission to re-publish this translation has been granted for the sole purpose of its inclusion in the Court’s database HUDOC.
©Адвокатське бюро «Ольги Троценко». Переклад вже опубліковано на Фейсбук . Дозвіл повторно опублікувати цей переклад був наданий з єдиною метою включення його в базу даних Суду HUDOC.
Справа Джеладзе проти Грузії
(Jeladze v. Georgia)
(заява № 1871/08)
РІШЕННЯ
Страсбург
від 18 грудня 2012 року
ОСТАТОЧНЕ
18/03/2013
Це рішення стане остаточним у відповідності до п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути предметом редакційного перегляду.
У справі Джеладзе проти Грузії ,
Європейський суд з прав людини (Третя секція) у складі Палати:
Жозеп Касадеваль (Josep Casadevall) — головуючий,
Альвіна Гюлумян (Alvina Gyulumyan),
Корнеліу Бірсан (Corneliu Bîrsan),
Ян Шикута (Ján Šikuta),
Луїс Лопес Герра (Luis López Guerra),
Нона Цоцорія (Nona Tsotsoria),
Крістіна Пардалос (Kristina Pardalos) — судді,
та Сантьяго Кесада (Santiago Quesada) у якості секретаря Секції,
засідаючи за закритими дверима (порадившись у нарадчій кімнаті) 27-го листопада 2012 року, постановляє таке рішення, яке було прийняте цієї дати.
ПРОЦЕДУРА
Справу розпочато за заявою (no. 1871/08) проти Грузії, поданої до Суду за статтею 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (“Конвенція”) громадянином Грузії, паном Генаді Джеладзе (“Заявник“) від 7 грудня 2007.Заявника представляв Дімітрі Хачідзе, адвокат, який практикує в Тбілісі. Уряд Грузії ("Уряд") представляв Уповноважений, пан Леван Месхорадзе з Міністерства юстиції.20 травня 2009 року Суд вирішив направити Уряду скаргу за статтею 3 Конвенції щодо відсутності належної медичної допомоги в ув’язненні (пункт 2 (b) правила 54 Регламенту Суду). Також було вирішено розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно (пункт 1 статті 29).Уряд і заявник 14 вересня та 17 листопада 2009 року подали зауваження щодо прийнятності та суті поданої скарги (правило 54 (а) Регламенту Суду). Уряд подав додаткові зауваження щодо заяв заявника 13 січня 2010 року.
ФАКТИ
І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Заявник народився у 1978 році, і нині відбуває покарання у в’язниці № 6 у місті Руставі.
Кримінальне провадження проти заявника
6. 21 липня 2004 року заявника було затримано за підозрою у вбивстві за обтяжуючих обставин і заподіяння тілесних ушкоджень відповідно до статей 109 і 120 Кримінального кодексу Грузії.
7. 24 липня 2004 року районний суд міста Оні, діючи за клопотанням прокурора, прийняв рішення щодо тримання заявника під вартою протягом трьох місяців. Згодом тримання заявника під вартою було подовжено кілька разів.
8. 30 червня 2006 року заявник був засуджений до позбавлення волі на вісімнадцять років. Його засудження ґрунтувалося на свідченнях свідків, судово-медичних звітах та інших доказах. Заявник оскаржив своє засудження, стверджуючи, що суд першої інстанції помилився у застосуванні національного права та оцінці фактів. Він скаржився, зокрема, на те, що районний суд Оні не взяв до уваги заяви свідків захисту.
9. 15 листопада 2006 року Апеляційний суд Кутаісі, після повторного слухання свідчень заявника, потерпілого та ключових свідків та перегляду інших доказів, повністю підтвердив засудження заявника.
10. Скарга заявника з питань права від 12 грудня 2006 року, в якій він повторив аргументи, зроблені ним у перших двох інстанцій, було відхилено Верховним Судом Грузії 7 червня 2007 року.
Стан здоров’я заявника та провадження у Суді
11. Зважаючи на погіршення стану здоров’я заявника, 4 червня 2007 року адвокат заявника звернувся до Міністерства юстиції, тобто органу, відповідального за пенітенціарну систему, щодо проведення комплексного обстеження медичного стану його клієнта. Проте його прохання було відхилено. У період з 8 червня по 18 липня 2007 року експерти з Національного бюро судово-медичної експертизи («НСЕ»), установи Міністерства юстиції, провели медичне обстеження за рахунок заявника («медичний висновок від 18 липня 2007 року»). Висновки цього обстеження показали, що заявник страждав хронічною формою вірусного гепатиту С («ВГС») з помірною патологічною активністю; експерти класифікували стан заявника як «незагрозливий» і рекомендували йому отримати антивірусне лікування на амбулаторній основі.
12. 1 серпня 2007 року адвокат заявника звернувся до Департаменту ув’язнень Міністерства юстиції («Управління в’язниць») з проханням перевести свого клієнта з в’язниці № 6 у м. Руставі, де його тримали у той час, до медичного закладу в’язничного відділення ("тюремна лікарня") з метою антивірусного лікування. На підтвердження вищезазначеного запиту адвокат заявника подав медичну довідку від 18 липня 2007 року.
13. 6 серпня 2007 року начальник в’язниці № 6 у м. Руставі відповів, що заявник отримує гепатопротекторні препарати у в’язниці, і що його стан здоров’я є стабільним.
14. Тим часом, заявника було переведено, з невідомих причин, з в’язниці №6 у м. Руставі до в’язниці № 2, на що його адвокат поскаржився в’язничному відділу 29 серпня 2007 року. Він також повторив своє прохання про переведення заявника до медичного закладу в’язничного відділення.
15. У листах від 12 і 20 вересня 2007 року начальник в’язниці № 2 у м. Руставі, і відповідно представник Тюремного департаменту з посиланням на медичну довідку від 18 липня 2007 року стверджував, що «з огляду на поточний стан здоров’я заявника, його переведення до [лікарні] у в’язниці на медичне обстеження та лікування [було] непотрібним”. Вони зазначили, що заявник отримував симптоматичне лікування на амбулаторній основі.
16. 24 червня 2008 року адвокат заявника звернувся до Департаменту ув’язнень з проханням вказати, яке саме лікування здійснюється для його клієнта у в’язниці. Також захисник просив копію медичного досьє заявника.
17. У відповіді від 14 липня 2008 року в’язничний департамент заявив, що заявника не лікували противірусними препаратами; замість цього були надані спазмолітичні та гепатопротекторні препарати. Аналіз крові та печінки заявника, показав, що його стан здоров’я залишається задовільним. У звіті далі зазначалося, що заявник перебував під наглядом медичного персоналу в’язниці № 2 у м. Руставі. Запит адвоката щодо копії медичного досьє заявника залишився без відповіді.
18. 21 липня 2008 року адвокат заявника звернувся до НСЕ з проханням провести ще одне вичерпне медичне обстеження свого клієнта, щоб встановити, як його стан ВГС розвивався з липня 2007 року. З цією метою 18 липня 2008 року адвокат надав угоду про надання послуг з НСЕ, згідно з якою заявник повинен був покрити витрати на експертизу. Проте після попередньої оцінки, було виявлено, що ці витрати становитимуть близько 1000 грузинських лари (близько 450 євро) [1], 30 вересня 2008 року адвокат, посилаючись на складне фінансове становище сім’ї заявника, просив, щоб експертиза проводилась за рахунок СІЗО. У зв’язку з цим, до відома Департаменту було доведено, що заявник був інфікований ВГС у в’язниці.
19. Запит від 21 липня 2008 року був відхилений Департаментом ув’язнень 8 жовтня 2008 року.
20. 20 жовтня 2008 року адвокат заявника звернувся до Суду з проханням повідомити Уряду про тимчасовий захід, який гарантує, що заявникові буде надано комплексний медичний огляд та відповідний план лікування. 22 жовтня 2008 року Уряду було запропоновано, відповідно до пункту 2 (а) правила 54 Регламенту Суду, надати Суду найновішу інформацію про стан здоров’я заявника та його поточне лікування.
21. 13 листопада 2008 року Уряд подав до Суду копію медичного досьє заявника, згідно з яким 30 жовтня 2008 року виявилося, що заявника перевели до лікарні в’язничної системи. Заявник пройшов медичне обстеження після переведення до лікарні в’язничної системи від 18 липня 2007 року. Експерти стверджували, що, зважаючи на те, що ВГС заявника перебуває у прихованій формі, призначення противірусних препаратів не було необхідним. Натомість йому було надано лактатний розчин Рінгера і глюкози, що містять вітаміни С, В1 і В6. Також був призначений рибоксин, препарат, що має позитивний метаболічний ефект.
22. Листом від 20 січня 2009 року Уряд надав результати додаткового медичного обстеження заявника, проведеного в цивільному лабораторному центрі 8 грудня 2008 року. Результати лабораторних досліджень показали, що заявник був інфікований ВГС, з вірусним навантаженням 316130 UL / мл, і заявнику потрібен був противірусний препарат. Отже, Уряд у консультації з кваліфікованими медичними експертами запропонував план лікування, згідно з яким антивірусні препарати Intron A та Ribovirin повинні були призначатися заявнику протягом двадцяти чотирьох тижнів. Медична інформація також розкривала, що стан здоров’я заявника був стабільним; жодна жовтяниця шкіри або склери не була помітна; кількість білірубіну було в межах норми; у печінки не було жодних ознак серйозної внутрішньої травми, але нижня її межа була на 2 см нижче реберного краю.
23. Медичний файл показує, що заявник спочатку приймав запропонований план лікування. Однак, відповідно до чотирьох рукописних записів від 26 та 29 грудня 2008 року та 9 січня та 18 травня 2009 року, він вирішив відкласти лікування, поки він не пройде іншу судово-медичну експертизу. У записах від 18 травня 2009 року немає підпису заявника.
24. У той же час, заявникові додатково був поставлений діагноз розладу особистості і його перевели в тюремну лікарню, де з ним працювали різні фахівці, включаючи психіатра, і призначили відповідне лікування на основі наркотиків.
25. Згідно з медичною справою заявника, 4 червня 2009 року він письмово дав згоду на отримання противірусного лікування, однак лише за умови, що він був переведений або до в’язниці №7 у м. Ксані або № 2 у м. Руставі.
26. 29 червня 2009 року йому знову було запропоновано антивірусне лікування у в’язниці № 6 у м. Руставі на амбулаторній основі. Рукописний запис, згідно з яким заявник знову відмовився від запропонованого плану лікування, підписав головний лікар в’язниці № 6 у м. Руставі, інший лікар з тюремної лікарні та один із співробітників в’язниці. У рукописному записі, наприкінці, містився коментар заявника про те, що він ніколи не відмовлявся від запропонованого противірусного лікування, і що він не відмовлявся від лікування взагалі. Заявник стверджував, що умов у в’язниці №6 у м. Руставі немає, і що в’язниця не пристосована для лікування. Він також заявив, що у його відсутності кілька разів були написані повідомлення про відмову розпочати лікування.
27. Як було розкрито в матеріалах справи, 16 грудня 2009 року заявник нарешті погодився із запропонованим антивірусним планом лікування.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА
28. Відповідні правові положення, що стосуються захисту прав ув’язнених, а також витяги зі звіту громадського захисника за другу половину 2007 року, що стосуються медичних проблем у в’язницях, включаючи ті, які створені НСЕ, наводяться у справі Погосяна проти Грузії (№ 9870/07, §§ 20-22, 24 лютого 2009 року).
Право на здоров’я та проблеми, пов’язані з реалізацією цього права в пенітенціарній системі Грузії - Спеціальний звіт громадського захисника Грузії, що охоплює 2009 та першу половину 2010 року.
29. Відповідні витяги з вищезгаданого звіту читаються:
“Вірусний гепатит
Проблема вірусних гепатитів залишається однією з найбільш гострих питань в установах Грузинської пенітаціарної системи. Близько 40% загиблих у 2009 році страждали від вірусного гепатиту. 15% померлих мали цироз печінки та пов’язані з ним ускладнення, такі як кровотеча з верхньої частини шлунково-кишкового тракту, що в декількох випадках було безпосередньою причиною смерті ув’язнених. Що стосується статистичних даних за 2010 рік, 47,4% ув’язнених, які загинули в першій половині 2010 року, було діагностовано хворобу на вірусний гепатит; деякі з них мали розвинені ускладнення, загрозливі для життя. Моніторинг, проведений Національним превентивним механізмом, показав, що головні лікарі в’язничних установ визнали вірусні гепатити одним з найпоширеніших захворювань. Проте не зберігалися чіткі записи про випадки вірусного гепатиту; також не було зібрано жодного іншого типу статистичних даних у в’язницях Грузії. Лікарі [в’язниць] мають інформацію лише про випадки, коли діагноз гепатиту був підтверджений лабораторними результатами. Моніторинг виявив, що багато ув’язнених, які мали клінічно очевидні ознаки пошкодження печінки, взагалі не були досліджені на наявність вірусного гепатиту."
III. ВІДПОВІДНІ МІЖНАРОДНІ ЗВІТИ ТА ДОКУМЕНТИ
А. Рекомендації No R (2006)2 Комітету Міністрів держав-учасниць Європейські Пенітенціарні Правила
(Прийнято Комітетом Міністрів 11 січня 2006 року на 952-й зустрічі Заступників Міністрів)
30. Європейські пенітенціарні правила визначають такі рекомендації щодо медичних послуг у в’язницях:
«Прийом
15.1. При прийомі до пенітенціарного закладу щодо кожного прийнятого ув’язненого негайно реєструються наступні відомості:
f. з урахуванням вимог медичної таємниці, будь-які відомості про здоров’я ув’язненого, які стосуються фізичного та психічного стану ув’язненого або інших осіб.
16. Якнайшвидше після прийому:
a. відомості про стан здоров’я ув’язненого при прийомі мусять бути доповнені результатами медичного огляду згідно Правила 42.
Обов’язки лікаря
42.1. Лікар або кваліфікована медична сестра, підлегла такому лікареві, повинні оглянути кожного ув’язненого відразу при поступленні, за винятком випадків, коли в цьому явно немає необхідності.
3. При огляді ув’язненого лікар або підлегла такому лікареві медична сестра мусять особливу увагу приділяти наступному:
f. ізоляції ув’язнених, щодо яких є підозри інфекційних та інших заразних хвороб, на термін збереження інфекції та забезпеченню їхнього належного лікування;»
B. Стандарти Європейського комітету із запобігання катуванням і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню (CPT) (CPT / Inf / E (2002) 1 - Rev. 2010)
31. Відповідні витяги щодо послуг охорони здоров’я у в’язницях:
33. При прийомі до в’язниці всі ув’язнені повинні без зволікань бути оглянуті членом служби охорони здоров’я установи. У своїй доповіді КЗК рекомендував, щоб кожен новоприбулий ув’язнений був належним чином опитаний і, у разі необхідності, фізично оглянутий лікарем якнайшвидше після прийому. Слід додати, що в деяких країнах медичне обстеження за прибуттям здійснюється повністю кваліфікованою медсестрою, яка повідомляє лікаря. Цей підхід можна розглядати як більш ефективне використання наявних ресурсів.
Бажано також, щоб в’язню при прийомі вручили лист або буклет, повідомляючи роботу служби охорони здоров’я, і нагадуючи їм про основні заходи гігієни.
34. Ув’язнені, перебуваючи під вартою, повинні мати доступ до лікаря в будь-який час, незалежно від їх затримання ...
39. Для кожного пацієнта має бути складений медичний файл, який міститиме діагностичну інформацію, а також постійний запис про пацієнта та будь-які спеціальні обстеження, які він пройшов. У випадку переведення, файл повинен бути переданий лікарям установи, що приймає. ...
54. Тюремна служба охорони здоров’я повинна забезпечувати регулярне поширення інформації про хвороби, що передаються (зокрема, гепатити, СНІД, туберкульоз, дерматологічні інфекції), як для ув’язнених, так і для персоналу в’язниці. Там, де це доречно, слід здійснювати медичний контроль осіб, з якими певний ув’язнений має регулярні контакти (ув’язнені, тюремний персонал, часті відвідувачі).
C. Звіт від 25 жовтня 2007 року (CPT / Inf (2007) 42) про візит до Грузії, проведений Європейським комітетом із запобігання катувань і нелюдському або принижуючому гідність поводженню або покаранню (далі - КПП) від 21 березня по 2 Квітень 2007 року.
32. Відповідні частини звіту:
76. Незважаючи на доброзичливість та відданість працівників медичних закладів у відвіданих установах виконання покарань, надання медичної допомоги ув’язненим залишається проблематичним через брак персоналу, засобів та ресурсів. Делегація заслухала низку скарг від ув’язнених у всіх відвіданих закладах щодо затримок у доступі до лікаря, недостатньої якості догляду (зокрема, стоматологічної та психіатричної допомоги) та труднощів з доступом до зовнішніх фахівців та лікарень. ...
78. Ув’язнені, які потребують госпіталізації, були переведені до Центральної пенітенціарної лікарні за рекомендацією тюремного лікаря. Деякі скарги були заслухані у відвіданих установах з тривалими затримками у забезпеченні таких переведень через обмежені можливості. Ув’язнені, які не могли бути прийняті до Центральної пенітенціарної лікарні, фінансово залежали від своїх сімей (включаючи покриття витрат на супровід до лікарні). Комітет рекомендує вжити заходів для забезпечення негайного переведення ув’язнених, які потребують стаціонарного лікування, у відповідні медичні заклади.
79. Внаслідок недостатньої кількості лікарів і медсестер, медичне обстеження при прийомі було поверхневим, якщо воно відбулося взагалі. Єдиним закладом, в якому систематично проводилися обстеження ув’язнених, була в’язниця № 5 у Тбілісі, де новоприбулих роздягали та обстежували на предмет травм лікарем або медсестрою, а всі випадки травм та скарг на жорстоке поводження негайно направлялись до прокуратури. Проте в інших аспектах, початкове медичне обстеження було поверхневим і не визначало потреби в лікуванні затриманих осіб. У решті відвіданих установ не було повсякденного медичного огляду після прибуття. Ув’язненого може оглянути лікар, якщо він / вона має певну скаргу на здоров’я і спеціально вимагає обстеження. ...
80. З часу попереднього візиту, не було досягнуто жодного прогресу щодо медичної документації. Лише невелика кількість ув’язнених (тобто тих, хто мав певну медичну проблему) мали медичну документацію. Відповідно до своїх попередніх рекомендацій, Комітет рекомендує уряду Грузії вживати заходів для відкриття особистого та конфіденційного медичного досьє для кожного в’язня, що містить діагностичну інформацію, а також записи щодо стану здоров’я в’язня та його лікування, включаючи будь-які обстеження які він пройшов. ...
... [R] рекомендації
- органи влади вживають заходів для того, щоб усі новоприбулі в’язні були обстежені співробітником медичного персоналу протягом 24 годин після їхнього прибуття. Медичний огляд при прийомі повинен бути всеосяжним, включаючи відповідне обстеження на інфекційні захворювань (параграф 79); ...
- органи влади вживають заходів для відкриття особистого та конфіденційного медичного досьє для кожного ув’язненого, що містить діагностичну інформацію, а також запис щодо стану здоров’я в’язня та його лікування, включаючи будь-які спеціальні обстеження, які він пройшов (пункт 80) . "
ПРАВО СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ
33. Заявник скаржився, відповідно до статті 3 Конвенції на те, що він був інфікований ВГС у в’язниці, і що адміністрація в’язниці не забезпечила йому адекватного лікування. Це положення передбачає:
Стаття 3
“ Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. ”
Прийнятність
34. Суд зазначає, що скарга заявника за статтею 3 Конвенції фактично має подвійний характер: що він був інфікований ВГС у в’язниці, і що адміністрація в’язниці не забезпечила йому належного лікування.
35. Що стосується інфекції у в’язниці, Суд вважає, що цей аспект скарги заявника не стосується структурної проблеми неналежного медичного лікування в’язнів, які страждають від серйозних заразних захворювань (див. Вищезгаданий Погосян) § 69, і Гавтадзе проти Грузії, № 23204/07, §§ 103-105, 3 березня 2009 року), але стосується особистої ситуації заявника з тим, що він нібито заразився ВГС у в’язниці. Таким чином, Суд вважає, що цивільний позов про відшкодування збитків згідно зі статтею 207 Загального адміністративного кодексу та статтею 413 Цивільного кодексу є, в цих особливих обставинах, найбільш ефективним засобом захисту (див. Голошвілі проти Грузії, ні 45566/08, §§ 24-25 та 32-33, 23 жовтня 2012 року, ще не остаточна). Оскільки заявник у цій справі ніколи не намагався залучити цивільний позов про відшкодування збитків за його нібито зараження ВГС, Суд вважає, що цей аспект скарги за статтею 3 Конвенції повинен бути відхилений відповідно до пункту 1 статті 35 і 4 Конвенції щодо вичерпності національних засобів захисту.
36. Суд також зазначає, що решта скарги заявника за статтею 3 Конвенції не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 (a) статті 35 Конвенції, а також не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому він має бути визнаний прийнятним.
В. Сутність
1. Подання сторін
37. По-перше Уряд стверджував, що вони не мали жодного зобов’язання щодо проведення примусового обстеження заявника на ВГС. По-друге, у зв’язку з належним медичним лікуванням, яке було доступне заявникові в постдіагностичний період, Уряд стверджував (без надання відповідних медичних доказів) що стан здоров’я заявника на початковому етапі його діагностики було стабільним; його кілька разів обстежували; не було відзначено погіршення його стану і йому були надані вітаміни і гепатопротектори. На думку Уряду, той факт, що заявникові не було надано антивірусне лікування відразу після виявлення у нього інфекції, само по собі не є порушенням статті 3 Конвенції.
38. Що стосується подальшого етапу лікування заявника після переведення до лікарні у в’язниці 30 жовтня 2008 року,то Уряд зазначив, що йому було надано комплексне медичне обстеження, на підставі якого було складено план лікування. Уряд висловив жаль, що згодом заявник відмовився від противірусного лікування. У зв’язку з цим, вони відхилили твердження заявника щодо неналежних умов перебування у в’язниці № 6 у м. Руставі як необґрунтовані. Вони стверджували, що заявникові було обіцяно, що він буде перебувати під постійним медичним наглядом, забезпечений відповідною дієтою та медикаментозними засобами, а також щоденно проводитиме заняття на відкритому повітрі.
39. Заявник заперечував щодо заяви Уряду. Він стверджував, що реакція влади на його діагноз була запізнілою і неадекватною. Зокрема, заявник зазначав, що, незважаючи на свій діагноз, йому не було надано жодного медичного обстеження протягом більше ніж п’ятнадцяти місяців; отже, відповідна адміністрація в’язниці не могла контролювати хід його хвороби. Лише 30 жовтня 2008 року, після втручання Суду, заявник нарешті був переведений до лікарні у в’язниці на обстеження.
40. Заявник також заперечив твердження Уряду, що він відмовився співпрацювати з владою. Він пояснив, що його відмови від надання медичної допомоги переслідували єдину мету - змусити тюремну владу перевести його в «належний» заклад, де лікування супроводжуватиметься належним харчуванням і адекватними умовами життя. На думку заявника, було безперечно, що він хотів захистити своє здоров’я, але цієї мети неможливо було досягти у в’язниці №6 у м. Руставі.
2. Оцінка Суду
(a) Загальні принципи
41. Суд нагадує, що стаття 3 Конвенції накладає на державу зобов’язання захищати фізичне благополуччя осіб, позбавлених волі (див. Кудла проти Польщі [ВП], № 30210/96, § 94, ЄСПЛ 2000). -XI). Водночас, воно не може бути витлумачено як встановлення загального зобов’язання звільняти затриманих за станом здоров’я. Скоріше, сумісність стану здоров’я затриманого з його або її тривалим утриманням під вартою, навіть якщо він або вона серйозно хворий, залежить від спроможності держави надати відповідне лікування необхідної якості у в’язниці (див. Гогінашвілі проти Грузії , no 47729/08, §§ 69-70, 4 жовтня 2011 року та Махарадзе та Сіхарулідзе проти Грузії, № 35254/07, §§ 71-73, 22 листопада 2011 року, з додатковими посиланнями).
42. У своїй прецедентній практиці Суд визнав, що сам факт, що затриманий був обстежений лікарем і мав певну форму лікування, не може автоматично призвести до висновку, що медична допомога є адекватною (див. Хумматов проти Азербайджана, Nos 9852/03 та 13413/04, § 116, 29 листопада 2007 року). Влада також повинна забезпечити проведення всебічного обліку стану здоров’я затриманого та його лікування під час тримання під вартою (див., Наприклад, Худобін проти Росії, № 59696/00, § 83, ЄСПЛ 2006-XII (витяги)); що діагностика та догляд є швидкими та точними (див. вищезазначене Хумматов, § 115 та Мельнік проти України, № 72286/01, §§ 104-106, 28 березня); і що там, де це обумовлено характером медичного стану, нагляд є регулярним і систематичним, і передбачає комплексну терапевтичну стратегію, спрямовану, наскільки це можливо, на лікування захворювань затриманого або запобігання їх загострення, а не на симптоматичну базу (див.Хумматов, наведене вище, §§ 109 та 114, Сарбан проти Молдови, № 3456/05, § 79, 4 жовтня 2005 року, та Попов проти Росії, № 26853/04, § 211, 13 липня 2006 року). Влада також повинна довести, що були створені необхідні умови для того, щоб призначене лікування фактично було здійснено (див. Вищезазначене Хумматов, § 116 та Холоміовпроти Молдови, № 30649/05, § 117, 7 листопада 2006 року). У той же час, Суд зазначає, що при оцінці адекватності лікування, влада повинна керуватися перевіркою обачності, оскільки обов’язок держави вилікувати тяжкохворих є одним із засобів, а не результатом (див. вище, § 71).
(b) Застосування вищезазначених принципів до обставин даної справи
43. Суд вважає, що скарги заявника за статтею 3 Конвенції, вимагають розгляду по суті:
(а) скаргу заявника щодо неспроможності національних органів надати йому необхідне медичне обстеження та подальше противірусне лікування (строком до 30 жовтня 2008 року);
(b) скаргу заявника щодо неефективності запропонованого йому плану противірусного лікування.
Медична допомога до 30 жовтня 2008 року
44. З самого початку Суд хотів би розглянути питання про обов’язкове обстеження ув’язнених на інфекцію ВГС, процедуру якого порушив Уряд (див. Пункт 37 вище). У зв’язку з цим, слід нагадати, що серйозність проблеми передачі ВГС у в’язницях у Грузії, а також роль вищезазначеного обстеження для мінімізації поширення цієї хвороби вже визнана Судом у справі Погосян проти Грузії (наведене вище, § 69; див. також Гавтадзе, наведене вище, §§ 103-105). У цій справі заявник не пройшов тесту на ВГС протягом перших трьох років свого затримання. Навіть згодом, після появи перших симптомів ВГС, його прохання про відповідний медичний огляд було відхилено адміністрацією в’язниці, і він був зобов’язаний пройти медичний огляд за свій рахунок (див. Пункт 11 вище). Суд вважає, що ця недбалість з боку відповідних тюремних органів є несумісною з загальним зобов’язанням держави-відповідача вживати ефективних заходів, спрямованих на запобігання передачі ВГС та інших інфекційних захворювань у в’язничному секторі (див. Пункти 30-32 вище).
45. Звертаючись до самого постдіагностичного періоду, Суд зауважує, що в даній справі заявнику був діагностований ВГС у липні 2007 року (див. Пункт 11 вище). Після цієї дати, згідно з наявною медичною інформацією, заявника обстежили вперше тільки після того, як його перевели до лікарні в’язничної ситеми 30 жовтня 2008 року (див. Пункт 21 вище). Уряд стверджував, що заявник пройшов кілька медичних перевірок (див. Пункти 13, 15 і 17 вище), які заявник оскаржив (див. Пункт 39 вище). Суд зазначає, що Уряд не надав жодної медичної документації на підтвердження свого твердження (див. Пункти 17 і 37 вище). У зв’язку з цим, на думку Суду, Уряд не спромігся врахувати стан здоров’я затриманого заявника і, таким чином, звільнити частину тягаря доказування (див. Маленко проти України, № 18660/03, §§ 55–58, 19 лютого 2009 р., Петухов, наведений вище, §§ 94-96, Худобін, згаданий вище, § 88, і, contrario, Гогінашвілі, наведене вище, § 72).
46. Отже, Суд вважає,що за відсутності будь-яких доказів про те, що протягом більш ніж п’ятнадцяти місяців заявника залишили без належного діагностичного лікування, (див. Вищезгаданий Погосян, § 57, порівняйте з пунктами 48-50 нижче) він залишився без відповідної інформації щодо своєї хвороби і, таким чином, був позбавлений будь-якого контролю над хворобою (див. Теста проти Хорватії, № 20877/04, § 52, 12 липня 2007 року). У зв’язку з цим, Суд вважає хибною думку Уряду, непідкріплену відповідними медичними доказами, що заявник отримав гепатопротектор і вітаміни, оскільки внаслідок відсутності адекватних медичних оглядів конкретний вплив хронічного гепатиту на здоров’я заявника ніколи не було встановлено, а заявникові не вдалося надати адекватну медичну допомогу (див. вищезазначене Tеста, § 52, і Погосян, наведене вище, §§ 57-58).
47. Зрештою, відповідні національні органи не виконали свого обов’язку обстежити затриманого заявника; вони також не змогли перевірити заявника на ВГС; найважливіше, що реакція Уряду на діагноз заявника щодо ВГС була запізнілою та неадекватною (див., contrario, Дермановіч проти Сербії, № 48497/06, §§ 58, 23 лютого 2010). Отже, Суд вважає порушенням статті 3 Конвенції через відсутність адекватної медичної допомоги для заявника аж до 30 жовтня 2008 року.
ii. Медична допомога від 30 жовтня 2008 року
48. Як уже зазначалося вище, 30 жовтня 2008 року заявника було переведено до тюремного стаціонару, де йому було надано необхідне діагностичне обстеження і згодом запропоновано конкретний план противірусної терапії. Заявник, однак, відхилив запропонований план лікування як неповний, стверджуючи, що він не супроводжувався належним харчуванням і адекватними життєвими умовами. Особливо він був проти того, щоб його лікували в приміщенні в’язниці № 6 у м. Руставі.
49. Суд спочатку зазначає, що між сторонами існує розбіжність щодо дійсності кількох рукописних записів, згідно з якими заявник, очевидно, відмовився від запропонованого плану противірусного лікування. Незважаючи на можливі недоліки у тому, як вимагалася згода заявника на лікування, Суд вважає, що немає необхідності вирішувати цю суперечку з наступної причини: заявник повторив свій аргумент у Суді стосовно недоліку лікувального плану, запропонований йому органами в’язниці № 6 у м. Руставі. Він підтвердив у своїх зауваженнях, що його відмова слідувати медичному лікуванню переслідувала мету змусити тюремну владу перевести його в «належну» установу. Отже, єдине питання, яке зараз знаходиться на розгляді в Суді, полягає в тому, чи здатна в’язниця № 6 у м. Руставі забезпечити заявника антивірусним лікуванням, що супроводжується адекватним харчуванням та адекватними життєвими умовами.
50. Суд звертає увагу, що Уряд у своїх зауваженнях стверджував, що заявникові було обіцяно, що він буде перебувати під постійним медичним наглядом у в’язниці № 6 у м. Руставі. Далі йому було обіцяно, що його противірусне лікування супроводжуватиметься відповідною дієтою та медикаментами, і що йому будуть дозволені заняття на відкритому повітрі щодня. Заявник оскаржив правдивість тверджень Уряду, проте не надав жодних доказів у підтримку. Суд вважає цей провал особливо вражаючим з огляду на той факт, що заявник навіть не спробував лікування. Щонайважливіше, як було розкрито у матеріалах справи, заявник прийняв той самий план лікування у грудні 2009 року. Отже, Суд вважає, що скарга заявника стосовно неадекватності та неповноти запропонованого йому плану лікування є необґрунтованою. Відповідно, не було порушення статті 3 Конвенції з огляду на медичне лікування, надане заявникові після його передачі в лікарню в’язниці 30 жовтня 2008 року.
II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ
51. Заявник скаржився відповідно до пунктів 1 і 3 статті 5 Конвенції на у незаконність його арешту та тримання під вартою. Посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції, він оскаржував результати кримінального провадження, порушеного проти нього, вказуючи на ненадійність результатів судово-медичної експертизи, яка послужила підставою для його засудження.
52. Суд зазначає, що досудове ув’язнення заявника у розумінні пунктів 1 і 3 статті 5 закінчилося після його засудження при розгляді справи у першій інстанції 30 червня 2006 року (див. Давтіан проти Грузії (dec.), № 73241/01 6 вересня 2005 року), а після цього його затримання було охоплене пунктом 1 (a) статті 5 (див. Хофманн проти Німеччини, 27 червня 1968 року, § 9, серія A № 7). Проте заявник подав заяву до Суду лише 7 грудня 2007 року, що було більше шести місяців після дати його засудження у першій інстанції. Звідси випливає, що скарги відповідно до пунктів 1 і 3 статті 5 Конвенції є неприйнятними через невиконання шестимісячного строку, та вони повинні бути відхилені відповідно до пунктів 1 і 4 статті 35 Конвенції.
53. Суд також вважає,що з огляду на всі матеріали, якими він володіє, заяви заявника відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції не регулюють спірності питання, і повинні бути визнані неприйнятними, відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
54. Стаття 41 Конвенції передбачає:
“Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.”Шкода
55. Заявник вимагав, на підставі відповідного законопроекту, 154 [2] (сто п’ятдесят чотири лари) як компенсацію витрат на його медичне обстеження, проведене в червні-липні 2007 року, і 15 000 євро (п’ятнадцять тисяч євро) за моральну шкоду, завдану йому через інфікування ВГС у в’язниці, через неадекватну медичну допомогу.
56. Уряд стверджував, що порушення не було. Як альтернатива, Уряд стверджував, що вимоги заявника про відшкодування моральної шкоди були необґрунтованими і дуже надмірними. Також, що стосується матеріальної шкоди, заявленої заявником, вони вважали, що всі витрати на лікування заявника були понесені владою в’язниці; отже, не було підстав враховувати витрати на додаткове медичне обстеження.
57. Суд підтверджує наведений вище висновок про порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з неспроможністю тюремної влади забезпечити заявника своєчасним і адекватним медичним обстеженням і лікуванням у в’язниці. Суд погоджується з тим, що заявник, мабуть, зазнав страждань внаслідок недоліків у його лікуванні. Вирішуючи на засадах справедливості та враховуючи всі обставини справи, він присуджує заявникові 5000 євро відшкодування моральної шкоди. Суд також вважає, що існує прямий причинно-наслідковий зв’язок між медичними витратами заявника та порушенням вищезазначеної статті 3 Конвенції. Таким чином, Суд присуджує заявникові 75 євро відшкодування матеріальної шкоди.
B. Судові та інші витрати
58. Заявник вимагав 2 000 ларі [3] (дві тисячі ларі) покриття витрат щодо свого представництва у провадженні як перед національними судами, так і перед Судом. На підтвердження цієї заяви він подав договір про надання юридичних послуг від 2 липня 2006 року, підписаний матір’ю заявника та адвокатом. Згідно з умовами договору, мати заявника повинна була заплатити адвокату фіксовану суму в 2 000 ларі. Заявник також стверджував, що витратив 234 лари [4] (двісті тридцять чотири лари) на поштові послуги.
59. Уряд не коментував це твердження.
60. Суд нагадує, що для того, судові та інші витрати були відшкодовані згідно зі статтею 41 Конвенції, необхідно встановити, що вони були фактично та понесені та обґрунтовані, утому числі їх розмір. У цій справі, беручи до уваги наявну інформацію та зазначені вище критерії, Суд присуджує заявнику 500 євро за судові витрати та 115 євро на поштові витрати.
С. Пеня
61. Суд вважає за доцільне встановити, що процентна ставка за прострочення повинна базуватися на граничній позичковій ставці Європейського центрального банку, до якої слід додати три відсоткові пункти.
З ЦИХ ПІДСТАВ СУД:
1. Оголошує скаргу за статтею 3 Конвенції щодо відсутності належної медичної допомоги для заявника в ув’язненні прийнятною, а решту заяви - неприйнятною;
2. Постановляє, що було допущено порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з недостатнім медичним обслуговуванням, наданим заявникові в ув’язненні до 30 жовтня 2008 року;
3. Постановляє, що не було порушення статті 3 Конвенції щодо медичного лікування, наданого заявникові з 30 жовтня 2008 року;
4. Постановляє
(a) що держава-відповідач має виплатити заявнику протягом трьох місяців з дати, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, такі суми, які повинні бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом, що застосовується на дату розрахунку:
(i) 5 000 євро (п’ять тисяч євро), плюс будь-який податок, який може бути стягнуто, на відшкодування моральної шкоди;
(ii) 75 євро (сімдесят п’ять євро), а також будь-який податок, який може бути стягнуто, на відшкодування матеріальної шкоди;
(iii) 615 євро (шістсот п’ятнадцять євро), а також будь-який податок, який може стягуватися з заявника, на відшкодування судових витрат;
(b) що з моменту закінчення зазначених вище трьох місяців до моменту виплати на зазначені суми будуть нараховуватись прості відсотки у розмірі, що дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку протягом періоду невиплати плюс три відсотки;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 18 грудня 2012 р. Відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
Сантьяго Кесада Жозеп Касадеваль
секретар головуючий
[1] Орієнтовна конверсія надається відповідно до обмінного курсу GEL до Євро 22 березня 2012 року.
[2] Близько 75 євро, приблизна конверсія надається відповідно до обмінного курсу GEL до євро 20 червня 2012 року.
[3] Близько 965 євро, приблизна конверсія надається відповідно до обмінного курсу GEL до євро 20 червня 2012 року.
[4] Приблизно 115 євро, приблизна конверсія подається відповідно до обмінного курсу GEL до євро 20 червня 2012 року.
Full & Egal Universal Law Academy