© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2014. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2014. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2014. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційний бюлетень з практики Суду № 170
Січень 2014 року
«Jones та інші проти Сполученого Королівства» - 34356/06 і 40528/06
Рішення від 14.1.2014 [Секція IV]
Стаття 6
Кримінальне провадження
Стаття 6-1
Доступ до суду
Рішення про вилучення з реєстру суду цивільних позовів зі скаргами на тортури, ухвалене з огляду на імунітет, на який послалася держава-відповідач (Королівство Саудівська Аравія) та її посадові особи: немає порушення
Факти – Заявники стверджували, що зазнали катувань під час перебування під вартою у Королівстві Саудівська Аравія. Згодом перший заявник (пан Jones) звернувся до Високого суду Англії та Уельсу з цивільним позовом проти Королівства Саудівська Аравія, міністерства внутрішніх справ держави та конкретного посадовця. Інші троє заявників вчинили позови до суду проти чотирьох фізичних осіб: двох співробітників поліції, заступника начальника в’язниці та міністра внутрішніх справ Саудівської Аравії. Високий суд постановив, що всі відповідачі можуть користуватися імунітетом відповідно до закону про державний імунітет 1978 року і відмовив заявникам у дозволі на вручення позову за межами юрисдикції. При розгляді апеляції апеляційний суд вказав на необхідність розрізняти імунітет ratione personae (який застосовується до держави, діючого глави держави та дипломатів) та імунітет ratione materiae (який застосовується до звичайних посадових осіб, колишніх глав держав та колишніх дипломатів). Він підтримав рішення Високого суду стосовно Королівства Саудівської Аравії та міністерства, але задовольнив апеляцію заявників стосовно відповідачів-фізичних осіб. Після цього справа була розглянута Палатою лордів, яка погодилася з Високим судом у тому, що всі відповідачі можуть користуватися імунітетом, незважаючи навіть на те, що їх звинувачують у катуваннях. У своїй заяві до Європейського суду заявники поскаржилися на порушення їхнього права на доступ до суду.
Право – пункт 1 статті 6: Заходи, вжиті державою, які відповідають загальновизнаним нормам міжнародного публічного права щодо імунітету держав, не можна, у принципі, вважати непропорційним обмеженням права на доступ до суду, закріпленого в пункті 1 статті 6. У своєму рішенні, ухваленому в згаданій вище справі Al-Adsani в 2001 році, Суд визнав не встановленим той факт, що в міжнародному праві вже визнається, що держави не можуть користуватися імунітетом щодо цивільних позовів про відшкодування шкоди, заподіяної катуваннями за межами держави суду. При розробці в тому рішенні відповідного критерію за пунктом 1 статті 6 Суд діяв відповідно до свого зобов’язання враховувати застосовні норми і принципи міжнародного права і забезпечувати таке тлумачення Конвенції, яке якнайкраще узгоджується з іншими нормами міжнародного права, частиною якого вона є. Отже, Суд переконався, що у цій справі підхід до оцінки пропорційності заходу, опрацьований Великою палатою у справі Al-Adsani мав бути дотриманий.
a) Застосування цих принципів щодо позову проти Королівства Саудівська Аравія – Суд зазначив, що в рішенні Міжнародного суду у справі «Німеччина проти Італії» від 3 лютого 2012 року – яке має розглядатися як прецедентне в частині, що стосується змісту міжнародного звичаєвого права – чітко встановлено, що станом на зазначену дату виняток jus cogens з норми про імунітет держав ще не сформувався. Отже, рішення, ухвалене у 2006 році судами Англії та Уельсу на підставі положень закону 1978 року, про задоволення вимоги Королівства Саудівська Аравія про забезпечення імунітету не можна було вважати таким, що становить безпідставне обмеження права заявника на доступ до суду.
Висновок: немає порушення (шість голосів проти одного).
b) Застосування цих принципів щодо позову проти державних посадових осіб – Всі четверо заявників скаржилися, що були позбавлені можливості домогтися, щоб названі державні посадові особи відповіли в суді за позовами щодо катування. Дотримуючись загального підходу, опрацьованого у справі Al‑Adsani, Суд мав дослідити, чи не суперечила пункту 1 статті 6 відмова у прийнятті цих позовів до провадження. Імунітет, застосовуваний у справах проти державних посадових осіб, залишається «державним» імунітетом: вимогу про його надання заявляє держава і саме держава може відмовитися від імунітету. У разі, якщо – як це мало місце у цій справі – надання імунітету ratione materiae посадовим особам має на меті забезпечувати дотримання норм міжнародного публічного права щодо імунітету держави, тоді – як і у випадку, коли імунітет надається самій державі – мета обмеження доступу до суду є легітимною. Оскільки заходи, які відповідають загальновизнаним нормам міжнародного публічного права щодо імунітету держав, не можна, у принципі, вважати непропорційним обмеженням права доступу до суду, єдиним питанням, що потребувало вирішення у зв’язку зі скаргою заявників, було питання про те, чи відповідає таким нормам надання імунітету ratione materiae державним посадовим особам, про яких йшлося. Тому Суд мав з’ясувати, чи існує згідно з міжнародним публічним правом загальна норма, яка вимагає від національних судів задовольнити вимогу Королівства Саудівська Аравія про забезпечення імунітету держави стосовно цих державних посадовців; і, якщо так, чи є свідчення про існування спеціальної норми або винятку щодо випадків, коли йдеться про скарги на катування.
i) Існування загальної норми: Дії не можуть бути вчинені безпосередньо самою державою, і може йтися лише про дії, вчинені фізичними особами, діючими від імені держави, тому у випадках, коли держава може посилатися на імунітет, відправним пунктом має бути те, що до дій посадових осіб держави застосовується імунітет ratione materiae. У противному разі імунітет держави завжди можна було б обійти, притягнувши до суду названих посадових осіб. Таким чином, судові прецеденти на міжнародному і національному рівні, очевидно, служили переконливим підтвердженням думки, що імунітет держави, у принципі, забезпечує конкретним службовцям або посадовим особам іноземної держави такі самі гарантії захисту стосовно дій, здійснених від імені держави, що і цій самій державі.
ii) Існування спеціальної норми або винятку щодо катування: Навіть якщо – для цілей відповідальності держави – визнається офіційний характер дій, це само по собі не є вирішальним для визначення, чи завжди згідно з міжнародним правом має визнаватися вимога про забезпечення державного імунітету стосовно тих самих дій. Взявши до уваги відповідні норми міжнародного права, національну та міжнародну судову практику, Суд визнав, що, хоча, на його думку, почало з’являтися певне підтвердження на користь існування спеціальної норми або винятку в міжнародному публічному праві, застосовуваних у справах за цивільними позовами проти іноземних державних посадовців у зв’язку з катуваннями, з основної маси судових прецедентів випливає, що право держави на імунітет не можна обійти, притягнувши замість неї до суду її держслужбовців чи представників державної влади. Були взяті до уваги результати нещодавньої полеміки навколо розуміння визначення терміну «катування» в Конвенції проти катувань, взаємодії між імунітетом держав і нормами про приписування поведінки у «Проекті статей про відповідальність держав» та сфери застосування статті 14 Конвенції ООН проти катувань 1984 року. Однак було зазначено, що практика держав з цього питання перебуває у стані постійних змін і свідчить про те, що в таких справах імунітет ratione materiae можуть як надати, так і відмовити в його наданні. Принаймні, дві справи, в яких вирішувалося таке питання, ще перебували на розгляді у національних верховних судах. Можна було стверджувати про те, що починала формуватися міжнародна думка з цього питання, про що свідчили останні дискусії навколо роботи Комісії міжнародного права у кримінальній сфері. Ця робота тривала, і можна було очікувати на подальші напрацювання. У цій справі очевидним було те, що Палата лордів ґрунтовно дослідила всі відповідні доводи щодо існування стосовно цивільних позовів, заявлених у зв’язку із застосуванням тортур, можливого винятку із загальної норми про імунітет держав. Її об’ємне і ґрунтовне рішення містить висновок про те, що міжнародне звичаєве право не допускає – стосовно скарг на дії, які мають ознаки катування – існування будь-яких винятків із загальної норми про імунітет ratione materiae для державних посадових осіб у сфері цивільного судочинства за умов, коли імунітетом користується сама держава. Висновки Палати лордів не були ані явно помилковими, ані необґрунтованими, і ґрунтувалися на широкому використанні міжнародно-правових матеріалів та дослідженні юридичних доводів заявника та рішення апеляційного суду, винесеного на користь заявників. Інші національні суди ретельно вивчили висновки Палати лордів у цій справі і визнали ці висновки дуже переконливими. Зважаючи на ці обставини, Суд визнав, що надання імунітету державним посадовим особам у цій справі відповідало загальновизнаним нормам міжнародного публічного права. Отже, надання імунітету на підставі положень закону 1978 року державним посадовим особам у цивільних справах заявників не становило безпідставного обмеження права заявників на доступ до суду. Однак з огляду на ті зміни, що наразі відбуваються у цій галузі міжнародного публічного права, розглянуті питання мають перебувати під постійним контролем з боку Договірних держав.
Висновок: немає порушення (шість голосів проти одного).
(Див. рішення у справі «Al-Adsani проти Сполученого Королівства» [ВП], 35763/97, Інформаційний бюлетень з практики Суду № 36)
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Цей стислий виклад, підготовлений канцелярією Суду, не є зобов’язальним для Суду.
Щоб перейти до інформаційних бюлетенів з практики Суду, натисніть тут
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2014.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2014.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2014.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy