ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «КАБАНОВА ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF KABANOVA v. UKRAINE)
(Заява № 17317/08)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
15 жовтня 2020 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Кабанова проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Мартіньш Мітс (Mārtiņš Mits), Голова,
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Аня Сайбер-Фор (Anja Seibert-Fohr), судді,
та Анна-Марія Дуге (Anne-Marie Dougin), в.о. заступника Секретаря секції,
З огляду на:
заяву, яку 26 березня 2008 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянка України, пані Наталія Віталіївна Кабанова (далі –заявниця);
рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд) про скарги за статтями 2 та 3 Конвенції щодо неефективності розслідування дорожньо-транспортної пригоди, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 22 вересня 2020 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ВСТУП
Заява стосується скарг за статтями 2 та 3 Конвенції щодо неефективності розслідування дорожньо-транспортної пригоди, в якій заявниця вижила, однак отримала тілесні ушкодження.
ФАКТИ
1. Заявниця народилася у 1984 році і проживає у м. Донецьк.
2. Уряд представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина.
3. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.дорожньо-транспортна пригода ТА її НАСЛІДКИ ДЛЯ ЗДОРОВ’Я ЗАЯВНИЦі
4. Увечері 17 березня 2006 року, коли заявниця переходила вулицю у м. Донецьк, її збив автомобіль. Карета швидкої медичної допомоги доставила заявницю до лікарні, де їй діагностували переломи лівої стегнової кістки та двох кісток в нижній частині лівої ноги; забій лівої руки, голови та шиї; численні синці на її тілі; і травматичний шок другого або третього ступеня. Заявниця проходила лікування в лікарні до 07 квітня 2006 року, коли її виписали, оскільки її стан вважався стабільним. На той момент вона була на ранніх термінах вагітності.
5. Упродовж наступного року заявниця повинна була пройти стаціонарне та амбулаторне лікування отриманих тілесних ушкоджень. У червні 2006 року у неї стався викидень, що призвів до самовільного переривання вагітності. На період з 21 вересня 2006 року
до 01 листопада 2007 року їй офіційно встановили другу (середню) групу інвалідності.
6. У період з 20 грудня 2006 року до 10 січня 2007 року заявницю знову госпіталізували до лікарні та зробили операцію у зв’язку з травмами, отриманими в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Згодом вона пройшла стаціонарне лікування і була виписана із лікарні з медичними призначеннями та рекомендаціями щодо подальшого амбулаторного лікування.Дослідчі перевірки, проведені у зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою
7. Після дорожньо-транспортної пригоди слідчі органи оглянули місце події у присутності водія автомобіля, допитали водія, заявницю та свідків, а також провели судово-автотехнічну експертизу.
8. 25 квітня та 04 серпня 2006 року, 05 лютого та 23 листопада
2007 року, 12 травня та 21 серпня 2009 року та 14 травня 2010 року за результатами проведених дослідчих перевірок слідчі міліції відмовлялися порушувати кримінальну справу у зв’язку з відсутністю в діях водія складу злочину. Згодом вищестоящі органи скасовували ці постанови як необґрунтовані та надавали вказівки провести подальші перевірки. Слідчих неодноразово критикували за те, що вони не зібрали відповідні докази, не усунули суперечності у наявних доказах і не винесли обґрунтовану постанову за результатами їхніх перевірок.Кримінальне провадження у зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою
9. 31 січня 2011 року слідчий Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області порушив кримінальну справу за фактом дорожньо-транспортної пригоди. Під час розслідування органи державної влади провели низку слідчих дій, у тому числі відтворення обстановки та обставин події у присутності водія автомобіля, судово-медичну та судово-автотехнічну експертизи, допитали водія і свідків.
10. 12 квітня 2011 року судово-медичний експерт не виявив жодного причинно-наслідкового зв’язку між дорожньо-транспортною пригодою та викиднем заявниці, зазначивши, що викидень стався через три місяці після аварії.
11. 19 травня 2011 року судово-технічний експерт дійшов висновку, що водій автомобіля не мав можливості уникнути наїзду на заявницю.
12. 27 травня та 28 вересня 2011 року слідчий закривав кримінальну справу у зв’язку з відсутністю в діях водія складу злочину, встановивши, що водій не мав можливості уникнути наїзду на заявницю. Вищестоящі прокурори скасували ці постанови у зв’язку з неповнотою розслідування і надали вказівку провести подальше розслідування.
13. 21 листопада 2011 року у відповідь на скаргу заявниці прокуратура визнала різні недоліки у діяльності слідчих органів і повідомила заявницю про порушення дисциплінарного провадження щодо слідчого, у провадженні якого перебувала справа. Справу заявниці передали іншому слідчому.
14. 10 січня 2013 року кримінальну справу було відновлено відповідно до нового Кримінального процесуального кодексу України 2012 року. Заявниця була залучена до провадження як потерпіла сторона.
15. Через суперечливі висновки попередніх судово-автотехнічних експертиз щодо вини водія автомобіля, 19 квітня 2013 року було призначено додаткові автотехнічні та трасологічні експертизи.
12 липня 2013 року експерт не виявив жодного причинно-наслідкового зв’язку між дорожньо-транспортною пригодою та діями водія.
16. 26 серпня 2013 року на підставі зазначеного висновку експерта слідчий закрив кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю складу злочину.
17. 27 серпня 2013 року прокуратура Донецької області скасувала цю постанову як незаконну та дала вказівку провести подальше розслідування. Були надані вказівки, як продовжувати розслідування. У зв’язку з цим щодо слідчого було порушено дисциплінарне провадження.
18. 15 жовтня 2013 року було призначено додаткову судово-автотехнічну експертизу.
19. З квітня 2014 року на території Донецької та Луганської областей почали діяти незаконні збройні формування, пов’язані з двома самопроголошеними утвореннями, відомими як «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка», захопивши силою контроль над деякими частинами цих областей. Згодом була визначена лінія припинення вогню (див. рішення у справах «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), заява № 25612/12, пункт 20, від 24 липня 2018 року та «Бургас проти України» [Комітет] (Burgas v. Ukraine) [Committee], заява № 8976/07, пункт 26, від 18 грудня
2018 року).
20. 04 листопада 2015 року органи державної влади України вирішили закрити кримінальну справу, оскільки за відсутності матеріалів справи продовжити розслідування дорожньо-транспортної пригоди було неможливо.
ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
21. Відповідні положення національного законодавства наведені в рішенні у справі «Муравська проти України» (Muravskaya v. Ukraine), заява № 249/03, пункти 35 і 36, від 13 листопада 2008 року) та ухвалі щодо прийнятності у справі «Нагорський проти України» (Nagorskiy v. Ukraine), заява № 37794/14, пункт 38, від 12 січня 2016 року).
ПРАВОСТВЕРДЖУВАНе ПОРУШЕННЯ СТАТТей 2 Та 3 КОНВЕНЦІЇ
22. Заявниця скаржилася на неефективність кримінального провадження щодо дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої вона зазнала численних тілесних ушкоджень.
23. Скаргу слід розглядати за статтями 2 та 3 Конвенції, які передбачають:
Стаття 2
«1. Право кожного на життя охороняється законом....»
Стаття 3
«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»Доводи сторін
24. Уряд зазначив, що ця справа підпадає під дію процесуального аспекту статті 3 Конвенції, і стверджував, що розслідування кримінальних справ щодо дорожньо-транспортної пригоди було ефективним. Крім того, Уряд стверджував, що з боку національних органів влади не було жодних серйозних затримок і саме заявниця вплинула на загальну тривалість провадження, неодноразово вимагаючи повторного розгляду висновків слідчого.
25. Заявниця стверджувала, що дорожньо-транспортна пригода піддала її життя реальній небезпеці і вона зазнала серйозних тілесних ушкоджень, які вимагали тривалого лікування. Заявниця також стверджувала про необґрунтовану тривалість і неефективність розслідування обставин дорожньо-транспортної пригоди.Прийнятність
26. Насамперед Суд має визначити, чи застосовуються статті 2 та 3 Конвенції до фактів цієї справи.
27. Суд зазначає, що заявниця отримала численні тілесні ушкодження у результаті дорожньо-транспортної пригоди; однак відсутні вказівки, що водій автомобіля мав намір заподіяти шкоду, принизити або зганьбити заявницю. Суд повторює, що тілесні ушкодження, а також фізичні і психічні страждання, зазнані особою у зв’язку з нещасним випадком, який є результатом простої випадковості або необережної поведінки, не можуть розглядатися як наслідок «поводження», якому ця особа була «піддана» у значенні статті 3 Конвенції (див. рішення у справі «Ніколае Вірджіліу Тенасе проти Румунії» [ВП] (Nicolae Virgiliu Tănase v. Romania [GC],
заява № 41720/13, пункт 123, від 25 червня 2019 року). З цього випливає, що стаття 3 Конвенції не є застосовною за цих обставин.
28. Отже, ця частина заяви не відповідає положенням Конвенції за критерієм ratione materiae у розумінні підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції (див. згадане рішення у справі «Ніколае Вірджіліу Тенасе проти Румунії» (Nicolae Virgiliu Tănase v. Romania), пункт 124).
29. Щодо статті 2 Конвенції Суд зазначає, що справа стосується пішохода, який постраждав на вулиці. Заявницю збив автомобіль і вона отримала численні тілесні ушкодження, у тому числі перелом лівої стегнової кістки та подвійний перелом нижньої частини лівої ноги, що вимагало проведення декількох операцій та тривалого лікування; їй офіційно встановили другу групу інвалідності на значний період часу (див. пункти 4 – 6).
30. З огляду на обставини дорожньо-транспортної пригоди, в якій заявниця була пішоходом, молода вагітна жінка, яка отримала численні серйозні тілесні ушкодження під час переходу вулиці, Суд вважає, що на момент дорожньо-транспортної пригоди ризик для життя заявниці був щонайменше реальним і неминучим (див. згадане рішення у справі «Ніколае Вірджіліу Тенасе проти Румунії» (Nicolae Virgiliu Tănase v. Romania), пункти 144 і 145). У контексті зазначеного Суд доходить висновку про застосовність статті 2 Конвенції.
31. Суд зазначає, що ця скарга є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.Суть
32. Дорожньо-транспортна пригода, яка призвела до подання цієї заяви, сталася 17 березня 2006 року (див. пункт 4). Суд також бере до уваги воєнні події квітня 2014 року у Донецькій та Луганській областях (див. пункт 19) та їхні наслідки (див. пункт 20). Проте для цілей розгляду цієї справи немає необхідності визначати, чи може держава-відповідач нести відповідальність за процесуальні недоліки, які могли виникнути після цієї дати. Насправді, порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції може бути встановлене щодо періоду, який передував початку воєнних дій, з таких причин. (див. аналогічний підхід, в рішенні у справі «Бургас проти України» [Комітет] (Burgas v. Ukraine) [Committee], заява № 8976/07, пункт 39, від 18 грудня 2018 року).
33. Загальні принципи щодо процесуальних обов’язків держави за статтею 2 Конвенції у випадку завдання тілесних ушкоджень, які загрожують життю, наведені у згаданому рішенні у справі «Ніколае Вірджіліу Тенасе проти Румунії» (Nicolae Virgiliu Tănase v. Romania), пункти 162 – 171).
34. Суд зазначає, що Уряд не стверджував про наявність у заявниці можливості ефективно брати участь у вирішенні питання, яке виникло у результаті автомобільної аварії, поза межами кримінального провадження (див. для порівняння рішення у справі «Сергієнко проти України» (Sergiyenko v. Ukraine), заява № 47690/07, пункти 40 та 42, від 19 квітня 2012 року). До того ж з огляду на те, що положення національного кримінально-процесуального законодавства передбачали можливість спільного розгляду кримінальної та цивільно-правової відповідальності за вчинення однакових протиправних дій, заявниця чинила обґрунтовано, домагаючись вирішення питання у межах кримінального провадження. Тому Суд розгляне питання, чи відповідало кримінальне провадження критеріям ефективності, які вимагаються статтею 2 Конвенції (див. рішення у справах «Антонов проти України» (Antonov v. Ukraine), заява № 28096/04, пункти 47 – 49, від 03 листопада 2011 року; «Зубкова проти України» (Zubkova v. Ukraine), заява № 36660/08, пункт 38, від 17 жовтня 2013 року та «Прилуцький проти України» (Prilutskiy v. Ukraine), заява № 40429/08, пункт 42, від 26 лютого 2015 року).
35. Суд зазначає, що у цій справі вжиття органами державної влади процесуальних дій у зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою проводилося у вигляді дослідчих перевірок, які тривали більше чотирьох з половиною років. Проте Суд уже встановив, що дослідчі перевірки не відповідають принципам ефективного засобу юридичного захисту, оскільки слідчий може вживати лише обмежений перелік дій, а потерпілий не має офіційного статусу, тобто його ефективна участь у процедурі виключена (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Строган проти України» (Strogan v. Ukraine), заява № 30198/11,
пункт 53, від 06 жовтня 2016 року з подальшими посиланнями). Слід зазначити, що протягом цього тривалого періоду часу органи державної влади, які контролювали якість проведення дослідчих перевірок, неодноразово критикували слідчих і давали вказівки провести подальші перевірки (див. пункт 8). Повторюване винесення таких постанов може свідчити про наявність серйозних недоліків у кримінальному провадженні (див. згадане рішення у справі «Зубкова проти України» (Zubkova v. Ukraine), пункт 40).
36. Зрештою після порушення у січні 2011 року повноцінного розслідування (див. пункт 9) слідчі неодноразово закривали справу з необґрунтованих підстав. Згодом ці постанови були скасовані вищестоящими прокурорами, які вважали розслідування неповним і недостатнім (див. пункти 12 та 17). У зв’язку з цим національні органи влади порушили дисциплінарні провадження щодо слідчих, відповідальних за неналежне проведення розслідування дорожньо-транспортної пригоди (див. пункти 13 та 17). Проте до квітня
2014 року тривалість дослідчих перевірок і розслідування, проведених на національному рівні, перевищила вісім років, що вбачається невиправданим з огляду на зазначені міркування.
37. Розглянувши наявні матеріали, Суд доходить висновку про відсутність ретельного і комплексного підходу до здійснення провадження на національному рівні та необґрунтовану тривалість такого провадження.
38. Отже, Суд вважає, що на момент початку збройного конфлікту у квітні 2014 року у кримінальному провадженні на національному рівні вже були помилки та воно було неефективним з огляду на спосіб його проведення.
39. Отже, було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
40. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»
41. Заявниця стверджувала, що зазнала моральної шкоди у зв’язку зі стверджуваним порушенням Конвенції. Визначення розміру відшкодування вона залишила на розсуд Суду.
42. Уряд стверджував про відсутність підстав для присудження відшкодування шкоди.
43. Суд присуджує заявниці 3 000 (три тисячі) євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.
44. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНООголошує неприйнятною скаргу стосовно процесуального порушення статті 3 Конвенції, а решту скарг у заяві – прийнятними;Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції;Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 3 000 (три тисячі) євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 15 жовтня
2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Анна-Марія Дуге
(Anne-Marie Dougin)
В.о. заступника Секретаря
Мартіньш Мітс
(Mārtiņš Mits)
Голова
Full & Egal Universal Law Academy