ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «КАННА ТА ЦИГАНОК ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF KANNA AND TSYGANOK v. UKRAINE)
(Заяви № 24751/10 та № 63824/10)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
04 липня 2019 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Канна та Циганок проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Йонко Грозєв (Yonko Grozev), Голова,
Габріеле Куцско-Штадльмайер (Gabriele Kucsko-Stadlmayer),
Ладо Чантурія (Lado Chanturia), судді,
та Мілан Блашко (Milan Blaško), заступник Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 11 червня 2019 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за двома заявами (№ 24751/10 та № 63824/10), які 15 квітня та 13 жовтня 2010 року відповідно подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини (далі – Конвенція) два громадянина України, пан Іван Георгійович Канна та пан Ігор Леонідович Циганок (далі – заявники).
2. Першого заявника представляв пан Є.Л. Бойченко, юрист, який практикує у м. Страсбург. Другого заявника представляла
пані О.О. Хатнюк, юрист, яка практикує у м. Київ. Уряд України
(далі – Уряд) представляв його Уповноважений, пан Іван Ліщина з Міністерства юстиції.
3. Заявники скаржилися за статтею 5 Конвенції: що апеляційні суди, скасувавши винесені судами першої інстанції вироки щодо них та направивши справи на новий розгляд, не обґрунтували свої рішення про обрання заявникам запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та не встановили строків тримання під вартою; що тривалість їхнього досудового тримання під вартою була надмірною та необґрунтованою; та що суди першої інстанції відмовили у задоволенні їхніх клопотань про звільнення з-під варти, не навівши достатнього обґрунтування. Другий заявник також скаржився за статтями 5 та 6 Конвенції на порушення постановою Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2006 року про продовження строку тримання під вартою у міліції до десяти днів (пункт 20) Конвенції та надмірну тривалість кримінального провадження щодо нього.
4. Про зазначені скарги Уряд було повідомлено 25 січня 2018 року (заява № 24751/10) та 29 січня 2018 року (заява № 63824/10), а решту скарг, у тому числі скаргу другого заявника щодо тримання його під вартою з 15 лютого до 06 травня 2006 року, було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 Правила 54 Регламенту Суду.
ФАКТИ
ОБСТАВИНИ СПРАВИЗаява № 24751/10 (Канна проти України)
5. Перший заявник, пан Іван Георгійович Канна, народився у
1960 році та проживає у м. Кривий Ріг.
6. 18 травня 2008 року заявника затримали за підозрою в одержанні хабара.
7. 21 травня 2008 року Печерський районний суд міста Києва обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який обчислювався з 18 травня 2008 року. У відповідній постанові зазначалося, що він міг переховуватися, перешкоджати слідству або продовжити свою злочинну діяльність. Жодних додаткових деталей щодо зазначених причин суд не навів. У подальшому строк тримання заявника під вартою кілька разів продовжувався на тих самих підставах.
8. 07 квітня 2010 року Ленінський районний суд міста Донецька визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк, inter alia, десять років.
9. 06 жовтня 2010 року Апеляційний суд Донецької області залишив без змін вирок районного суду в частині встановлення вини заявника та зменшив строк позбавлення його волі до восьми років.
10. 14 червня 2011 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував ухвалу від
06 жовтня 2010 року та направив справу на новий розгляд до Апеляційного суду Донецької області.
11. 22 грудня 2011 року Апеляційний суд Донецької області скасував вирок від 07 квітня 2010 року та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд також постановив про подальше тримання заявника під вартою. Жодних підстав подальшого тримання заявника під вартою або строків такого тримання в ухвалі апеляційного суду наведено не було.
12. 17 грудня 2012 року Ленінський районний суд міста Донецька визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк, inter alia, десять років.
13. 28 травня 2013 року Апеляційний суд Донецької області залишив без змін вирок районного суду в частині встановлення вини заявника та зменшив строк позбавлення його волі до восьми років.
14. 11 лютого 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив без змін ухвалу апеляційного суду, внісши незначні зміни.Заява № 63824/10 (Циганок проти України)
15. Другий заявник, пан Ігор Леонідович Циганок, народився у 1964 році та проживає у м. Київ.
16. 14 лютого 2006 року щодо заявника було порушено кримінальне провадження за фактом шахрайства. 15 лютого 2006 року його затримали в рамках зазначеного провадження.
17. Під час слідства заявник тримався під вартою, і суди кілька разів обирали йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до його звільнення 06 травня 2006 року.
18. 21 червня 2006 року Печерський районний суд міста Києва знов обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У постанові було зазначено, що він міг переховуватися, перешкоджати слідству або продовжити свою злочинну діяльність.
19. 07 липня 2006 року Апеляційний суд міста Києва скасував постанову від 21 червня 2006 року та звільнив заявника.
20. Того дня слідчий повторно затримав заявника за додатковими обвинуваченнями в ухиленні від сплати податків в рамках того самого кримінального провадження (див. пункт 16). 10 липня 2006 року Печерський районний суд міста Києва продовжив строк тримання заявника під вартою у міліції до десяти днів з огляду на необхідність отримання інформації щодо його особи.
21. 17 липня 2006 року Печерський районний суд міста Києва обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який обчислювався з 07 липня 2006 року. У постанові було зазначено, що він не мав постійного місця проживання, обвинувачувався у тяжких злочинах, а також міг переховуватися, перешкоджати слідству або продовжити свою злочинну діяльність. Жодних додаткових деталей щодо наведених причин суд не навів.
22. 16 березня 2009 року Шевченківський районний суд
міста Києва визнав заявника винним у привласненні та розтраті майна, а також підробленні документів і обрав йому покарання у виді позбавленні волі на строк вісім років.
23. 30 червня 2010 року Апеляційний суд міста Києва скасував зазначений вирок та повернув справу на додаткове розслідування. Тією самою ухвалою він продовжив строк тримання заявника під вартою не встановивши його кінцевого строку. Суд зазначив, що не знайшов підстав для зміни обраного йому запобіжного заходу з огляду на тяжкість висунутих проти нього обвинувачень.
24. 01 серпня 2013 року під час розгляду справи заявника Шевченківський районний суд звільнив його під заставу.
25. Згідно з твердженнями заявника наразі його справа розглядається судом першої інстанції.
ПРАВООБ’ЄДАННЯ ЗАЯВ
26. З огляду на схожість предмету заяв Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні (пункт 1 Правила 42 Регламенту Суду).СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ
27. Перший заявник скаржився на незаконність, необґрунтованість та тривалість тримання його під вартою з 18 травня 2008 року до
07 квітня 2010 року та з 22 грудня 2011 року до 17 грудня 2012 року. Другий заявник скаржився на незаконність, необґрунтованість та тривалість тримання його під вартою з 21 червня 2006 року до
16 березня 2009 року та з 30 червня 2010 року до 01 серпня 2013 року. Заявники посилалися на пункти 1 та 3 статті 5 Конвенції, яка передбачає таке:
«1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
...
(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
...
3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання ...»Прийнятність
28. Уряд стверджував, що скарга другого заявника на необґрунтованість та тривалість тримання його під вартою з 15 лютого до 06 травня 2006 року та з 21 червня 2006 року до 16 березня 2009 року виходить за межі встановленого шестимісячного строку для подання заяви, оскільки заява була подана 13 жовтня 2010 року. Заявник не прокоментував цей аргумент.
29. Суд зазначає, що період тримання заявника під вартою з
15 лютого до 06 травня 2006 року не є предметом розгляду у цій справі (див. пункт 4). Щодо періоду тримання під вартою з 21 червня
2006 року до 16 березня 2009 року Суд зазначає, що безперервне тримання заявника під вартою протягом цього періоду, так само, як і протягом подальших періодів до його звільнення до 01 серпня 2013 року (див. пункт 24), мало таку саму правову природу та становило тривалу ситуацію для цілей Конвенції. Ця скарга не може бути відхилена як така, що була подана з порушенням строку
(див. рішення у справі «Таран проти України» (Taran v. Ukraine),
заява № 31898/06, пункт 62, від 17 жовтня 2013 року з наведеними у ньому подальшими посиланнями). Отже, Суд відхиляє заперечення Уряду щодо цього.
30. Суд зазначає, що наведені скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.СутьПункт 1 статті 5 Конвенції
31. Посилаючись на практику Суду, перший заявник стверджував, що тримання його під вартою на підставі ухвали Апеляційного суду Донецької області від 22 грудня 2011 року (див. пункт 11) не відповідало пункту 1 статті 5 Конвенції.
32. Другий заявник стверджував, що тримання його під вартою відповідно до ухвали Апеляційного суду міста Києва від 30 червня 2010 року (див. пункт 23) порушило пункт 1 статті 5 Конвенції.
33. Уряд не погодився та зазначив, що конвенційні права заявників порушено не було.
34. Суд зазначає, що вже розглядав подібні ситуації в інших справах проти України та визнав їх несумісними з вимогами законності за пунктом 1 статті 5 Конвенції (див. рішення у справах «Кондратьєв проти України» (Kondratyev v. Ukraine), заява № 5203/09, пункти 109 – 112, від 15 грудня 2011 року та «Геращенко проти України» (Gerashchenko v. Ukraine), заява № 20602/05, пункти 93 і 94, від 07 листопада 2013 року).
35. Суд не вбачає жодних підстав відходити від своїх висновків у цій справі. Отже, було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції.Пункт 3 статті 5 Конвенції
36. Заявники стверджували, що тримання їх під вартою було надмірно тривалим та не ґрунтувалося на достатніх підставах.
37. Уряд заперечив проти аргументу заявників, зазначивши, що тримання їх під вартою було обґрунтованим, а його тривалість була розумною.
38. Застосовні загальні принципи викладені в рішенні у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункти 84 – 91 і 102, від 05 липня 2016 року).
39. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що перший заявник тримався під вартою у розумінні підпункту «с»
пункту 1 статті 5 Конвенції з 18 травня 2008 року до 07 квітня
2010 року та з 22 грудня 2011 року до 17 грудня 2012 року. Отже, досудове тримання його під вартою тривало два роки та десять з половиною місяців.
40. Другий заявник тримався під вартою у розумінні підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції з 21 червня 2006 року до 16 березня
2009 року та з 30 червня 2010 року до 01 серпня 2013 року. Отже, досудове тримання його під вартою тривало приблизно п’ять років та десять місяців.
41. Суд зазначає, що у первинних рішеннях про обрання їм запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (див. пункти 7 та 18) було зазначено про тяжкість висунутих проти них обвинувачень та можливість їхнього переховування або перешкоджання слідству. Проте з плином часу це обґрунтування не змінювалося. До того ж, залишивши без змін обраний заявникам запобіжний захід у вигляді тримання під вартою після передання справ на новий судовий розгляд, апеляційні суди не надали жодного обґрунтування своїм рішенням (див. пункти 11 і 23). Суд також посилається на свої висновки, що ухвали апеляційних судів, якими обраний заявникам запобіжний захід у вигляді тримання під вартою було залишено без змін без наведення будь-яких підстав та встановлення строку, порушили пункт 1 статті 5 Конвенції (див. пункт 34).
42. Суд неодноразово встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв’язку з тим, що національні суди посилались на ті самі підстави (або не посилались на жодні підстави) упродовж усього періоду тримання заявника під вартою, навіть щодо тривалих періодів тримання під вартою (див., наприклад, рішення у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 80, 81 і 99, від 10 лютого 2011 року).
43. З огляду на зазначене Суд вважає, що не оцінивши конкретні факти або не розглянувши можливість застосування інших запобіжних заходів, аніж досудове тримання під вартою, та по суті посилаючись постійно на тяжкість відповідних обвинувачень, органи влади продовжували строк тримання заявників під вартою до розгляду справ судом на підставах, які не можуть вважатись «достатніми», щоб виправдати тривалість такого тримання під вартою.
44. Отже, було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції.СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ
(ЗАЯВА № 63824/10 – цИГАНОК ПРОТИ УКРАЇНИ)
45. Заявник скаржився, що тривалість кримінального провадження у його справі була несумісною з вимогою «розумного строку». Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції, яка передбачає:
«Кожен має право на … розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, … який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.»Прийнятність
46. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.Суть
47. Заявник повторив свої первинні доводи, що тривалість кримінального провадження у його справі порушила вимогу «розумного строку».
48. Уряд заперечив проти аргументу заявника, зазначивши, що справа була складною.
49. У цій справі провадження почалось 14 лютого 2006 року, коли щодо заявника було порушено кримінальне провадження за фактом одержання хабара, та вбачається, що воно все ще триває у суді першої інстанції. Отже, воно тривало більше тринадцяти років у судах двох інстанцій.
50. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливість предмету спору для заявника
(див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах «Пелісьє та Сассі проти Франції» [ВП] (Pélissier and Sassi v. France) [GC], заява № 25444/94, пункт 67, ЄСПЛ 1999-II та «Фрідлендер проти Франції» [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43,
ЄСПЛ 2000-VII).
51. У справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine),
заява № 66561/01, від 30 березня 2004 року) Суд вже встановив порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.
52. Суд також нагадує, що саме національні суди повинні організовувати провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним (див. рішення у справі «Сілін проти України» (Silin v. Ukraine), заява № 23926/02, пункт 34, від 13 липня 2006 року). Проте з огляду на ситуацію заявника, на думку Суду, національні суди не діяли з належною ретельністю.
53. Розглянувши всі надані матеріали та з огляду на свою практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку».
54. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ
55. Заявники також скаржилися за пунктом 4 статті 5 Конвенції, що національні суди відмовили у задоволенні їхніх клопотань про звільнення з-під варти, не навівши достатніх причин. Другий заявник також скаржився за статтею 5 Конвенції, що постанова Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2006 року, якою строк тримання його під вартою у відділі міліції було продовжено до десяти днів (див. пункт 20), порушила Конвенцію.
56. Розглянувши факти справи, доводи сторін, а також з огляду на свої висновки за статтями 5 та 6 Конвенції (див. пункти 35, 44 і 54) Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, висунуті в цих заявах, і немає потреби ухвалювати окреме рішення щодо прийнятності та суті інших скарг, викладених у попередньому пункті (див., наприклад, рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania) [GC],
заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014).ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
57. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»ШкодаЗаява № 24751/10 (Канна проти України)
58. Щодо матеріальної шкоди перший заявник вимагав 12 482 євро в якості відшкодування втраченої заробітної плати. Він також вимагав
104 700 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
59. Уряд вважав ці вимоги необґрунтованими та надмірними.
60. Суд вважає необґрунтованою вимогу першого заявника щодо матеріальної шкоди, тому відхиляє її. З іншого боку, він присуджує йому 6 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись.Заява № 63824/10 (Циганок проти України)
61. Щодо матеріальної шкоди другий заявник вимагав 49 958 780 євро в якості відшкодування втраченої заробітної плати та втраченого доходу. Він також вимагав 5 097 930 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
62. Уряд вважав ці вимоги необґрунтованими та надмірними.
63. Суд вважає необґрунтованою вимогу другого заявника щодо матеріальної шкоди, тому відхиляє її. З іншого боку, він присуджує йому 6 500 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись.Судові та інші витрати
64. Перший заявник вимагав 1 000 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час провадження у Суді. Уряд залишив вирішення цього питання на розсуд Суду.
65. Другий заявник вимагав 250 000 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час провадження у Суді. Уряд вважав суму, що вимагалась, надмірною та необґрунтованою.
66. З огляду на наявні в нього документи Суд присуджує кожному заявнику по 850 євро за цим пунктом та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявникам.Пеня
67. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНОВирішує об’єднати заяви;Оголошує прийнятними скарги першого заявника за пунктами 1 і 3 статті 5 Конвенції щодо незаконності тримання його під вартою на підставі ухвали Апеляційного суду Донецької області від 22 грудня 2011 року та необґрунтованої тривалості тримання його під вартою;Оголошує прийнятними скарги другого заявника за пунктами 1 і 3 статті 5 та пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо незаконності тримання його під вартою на підставі ухвали Апеляційного суду міста Києва від 30 червня 2010 року, необґрунтованої тривалості тримання його під вартою та тривалості кримінального провадження щодо нього;Постановляє, що немає необхідності розглядати питання щодо прийнятності та суті скарг другого заявника за пунктом 1 статті 5 Конвенції щодо продовження строку тримання його під вартою у міліції з порушенням вимог Конвенції та скарг обох заявників за пунктом 4 статті 5 Конвенції щодо неспроможності судів першої інстанції належним чином розглянути їхні клопотання про звільнення з-під варти;Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції щодо обох заявників;Постановляє, що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції щодо обох заявників;Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції щодо другого заявника у зв’язку з тривалістю кримінального провадження щодо нього;Постановляє, що
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 6 000 (шість тисяч) євро першому заявнику та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди;
(ii) 6 500 (шість тисяч п’ятсот) євро другому заявнику та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди;
(iii) 850 (вісімсот п’ятдесят) євро кожному заявнику та додатково суму будь-якого податку, що може їм нараховуватись, в якості компенсації судових та інших витрат;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 04 липня 2019 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мілан Блашко
(Milan Blaško)
Заступник Секретаря
Йонко Грозєв
(Yonko Grozev)
Голова
Full & Egal Universal Law Academy