ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «ХОМАНЬ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF KHOMAN v. UKRAINE)
(Заява № 12308/19)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
09 квітня 2026 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Хомань проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Ґільберто Фелічі (Gilberto Felici), Голова,
Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy),
Ваге Григорян (Vahe Grigoryan), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
з огляду на:
заяву (№ 12308/19), яку 14 лютого 2019 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянка України, пані Наталія Василівна Хомань (далі – заявниця), 1954 року народження, яка на момент подання заяви проживала у смт. Пісочин та яку представляли пан Г. Токарев та пані Т. Гончаревська, юристи, які практикують у м. Харків;
рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд), який представляв на той момент його Уповноважений, пан І. Ліщина, про скаргу на, як стверджувалося, непроведення ефективного розслідування обставин смерті сина заявниці в армії, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 19 березня 2026 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
предмет справи
1. Ця справа стосується скарги заявниці за статтею 2 Конвенції, що органи державної влади не провели ефективного розслідування обставин смерті її сина під час несення ним військової служби.
2. У квітні 2015 року сина заявниці, А.Х., призвали на військову службу після оголошення спеціальної військової мобілізації. Він служив у Мар’їнці, місті у Донецькій області, в безпосередній близькості до якого на момент подій розташовувалася зона бойових дій.
3. 25 червня 2015 року А.Х. помер у приміщенні, яке займав його військовий підрозділ, після отриманих травм голови за незрозумілих обставин (див. пункти 6 і 7). Як підтвердив один із медичних працівників бригади швидкої медичної допомоги, яка прибула на місце події після телефонного виклику, було одразу констатовано факт смерті А.Х. З невідомих причин тіло доставили до лікарні, а не до моргу.
4. Того ж дня ввечері після телефонного дзвінка з лікарні до міліції було порушено кримінальне провадження за фактом умисного вбивства. Працівник міліції оглянув тіло в автомобілі швидкої медичної допомоги.
5. У період з 26 червня до 10 липня 2015 року проводилася судово-медична експертиза трупа. Експерт встановив, що смерть А.Х. настала внаслідок травми голови, завданої тупим предметом, яка супроводжувалася крововиливом під оболонку та набряком головного мозку. Зауважувалося, що під час розтину 26 червня 2015 року запаху алкоголю виявлено не було. Також зазначалося, що, хоча зразок крові, а також шлунок і його вміст були вилучені та підготовлені для направлення до лабораторії з метою проведення судово-токсикологічного дослідження, зрештою їх було утилізовано у зв’язку з відсутністю умов для їхнього транспортування або зберігання.
6. 02 липня 2015 року було завершено службове розслідування. Згідно з його висновками, зробленими на підставі показань двох військовослужбовців та їхнього командира, А.Х., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, перечепився через поріг балкона та впав, вдарившись головою об підлогу балкона, і помер.
7. У певний момент заявниці стало відомо про твердження щодо проявів цькування у військовій частині, в якій проходив службу А.Х. Крім того, один із військовослужбовців, який проходив службу разом з її сином, стверджував, що йому сказали, що А.Х. ударили по голові до того, як він упав. Вона звернулася до слідчого з проханням перевірити ці обставини.
8. У період з 05 липня до 27 жовтня 2017 року комісією експертів було проведено судово-медичну експертизу матеріалів кримінального провадження, зокрема з метою уточнення можливого походження тілесних ушкоджень, задокументованих на тілі А.Х. Зокрема, комісія досліджувала, чи могли ці тілесні ушкодження бути завдані ударами рук або ніг чи виникнути внаслідок падіння з висоти власного зросту, і, якщо так, чи були підстави вважати, що падіння було прискорене внаслідок можливого поштовху рукою або завдання удару А.Х. Було зроблено висновок, що смертельні травми голови А.Х. стали наслідком щонайменше семи «травматичних впливів» тупого предмета з обмеженою поверхнею. З огляду на неможливість встановити ці тупі предмети та з урахуванням характеру закритої черепно-мозкової травми і локалізації зовнішніх ушкоджень в області голови експерти комісії зазначили, що не можна було виключати, що відповідні ушкодження могли бути отримані А.Х. внаслідок падіння з висоти власного зросту. Ознак того, що перед падінням тілу було надане прискорення, або що тіло волочили, виявлено не було. Оскільки не вдалося визначити ці тупі предмети, встановити, чи могли ними бути кулаки або ноги, виявилося неможливим. Крім того, посилаючись на відсутність будь-яких відомостей про можливий механізм спричинення тілесних ушкоджень та з урахуванням протоколу огляду місця події, експерти також дійшли висновку про неможливість встановити, чи могли ушкодження А.Х. виникнути внаслідок того, що він перечепився через поріг балкона, впав та вдарився головою об тверду поверхню балкона. Насамкінець зазначалося, що судово-токсикологічне дослідження на наявність алкоголю не проводилося.
9. Як вбачається, під час подальшого допиту як свідка у вересні 2019 року колишній командир А.Х. (див. пункт 6) змінив свою версію подій та зазначив, що А.Х. перечепився і впав під час мінометного обстрілу.
10. Кримінальне провадження за фактом смерті А.Х. тричі закривалося у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (23 вересня 2015 року, 28 лютого 2018 року та 24 грудня 2019 року). Проте усі ці постанови були скасовані (11 березня 2016 року, 12 березня 2019 року та 08 квітня 2020 року відповідно) як передчасні, необґрунтовані та незаконні. В останній із зазначених постанов військового прокурора Донецького гарнізону від 08 квітня 2020 року містилася така критика проведеного розслідування:
«...досудове розслідування в ньому здійснено не повно, слідство керувалося лише однією версією – «нещасний випадок», інші версії [подій] на котрі вказують свідки та [заявниця] в кримінальному провадженні не перевірені; слідчі дії з всіма учасниками події не проведені, жодних заходів в напрямку розкриття злочину та встановлення істини в кримінальному провадженні слідчим не вжито.»
11. Сторони не надали Суду жодної фактологічної інформації щодо подальшого ходу розслідування з 2020 року.
оцінка суду12. Заявниця скаржилася, що держава не виконала свого процесуального зобов’язання за статтею 2 Конвенції провести ефективне розслідування обставин смерті її сина.
13. Уряд стверджував, що органи державної влади доклали всіх можливих зусиль для з’ясування обставин смерті А.Х. Він звернув увагу Суду на те, що А.Х. помер у селищі, розташованому в районі активних бойових дій, і пов’язані з цим невіддільні небезпеки зробили неможливим проведення огляду місця події та збір речових доказів.
14. Суд зазначає, що ця заява не є ані явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
15. Відповідні загальні принципи наведені, зокрема, в рішенні у справі «Мустафа Тунч та Феджіре Тунч проти Туреччини» [ВП] (Mustafa Tunç and Fecire Tunç v. Turkey) [GC], заява № 24014/05, пункти 169 – 182, від 14 квітня 2015 року).
16. Суд зазначає, що у цій справі кримінальне провадження за фактом смерті сина заявниці із самого початку було підірване низкою серйозних упущень. Зокрема, не було проведено огляду місця події, а також не було докладено жодних зусиль для збору та збереження відповідних речових, судово-медичних чи інших доказів (див., зокрема, пункти 3 – 5). Суд не може погодитися з аргументом Уряду, що органи державної влади були позбавлені можливості вжити відповідних заходів через ризики, пов’язані з безпековою ситуацією, оскільки цей аргумент не озвучувався на національному рівні. Крім того, у наданих Суду матеріалах справи, немає нічого, що можна було б тлумачити як вказівку на реальний намір органів державної влади забезпечити проведення всіх вирішальних першочергових слідчих дій. Хоча було встановлено, що смерть А.Х. настала у приміщенні військового підрозділу, з невідомих причин саме місцева лікарня, а не військовий підрозділ, згодом повідомила працівників міліцію про цей випадок. Також залишається незрозумілим, чому бригада швидкої медичної допомоги після констатації смерті А.Х. вирішила доставити тіло до лікарні, а не до моргу.
17. Суд зауважує, що кримінальне провадження тричі закривалося і всі ці постанови зрештою скасовувалися як передчасні, необґрунтовані та незаконні (див. пункт 10). Суд неодноразово встановлював, що повторне винесення таких постанов про повернення справи на додаткове розслідування свідчить про серйозні недоліки у здійсненні кримінального провадження (див., наприклад, рішення у справах «Олейнікова проти України» (Oleynikova v. Ukraine), заява № 38765/05, пункт 81, від 15 грудня 2011 року та «Вячеславова та інші проти України» (Vyacheslavova and Others v. Ukraine), заяв № 39553/16 та 6 інших заяв, пункт 389, від 13 березня 2025 року) Це тим більше стосується обставин цієї справи з огляду на висновок самих національних органів влади, зроблений майже через п’ять років після події, про те, що слідчий не вжив «жодних заходів в напрямку розкриття злочину та встановлення істини», а також, що жодна інша версія подій, окрім версії «нещасного випадку», взагалі не розглядалася (див. пункт 10).
18. Хоча Суду не було надано жодної інформації щодо ходу розслідування після 2020 року (див. пункт 11), він вважає, що упущення та недоліки, допущені протягом перших п’яти років, були настільки кричущими, що їх навряд чи можливо було виправити.
19. Суд вважає зазначені міркування достатніми для висновку, що органи державної влади не провели ефективного розслідування обставин смерті А.К.
20. Таким чином, було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ21. Заявниця вимагала 50 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 850 євро в якості компенсації судових та інших витрат.
22. Уряд заперечив проти зазначених вимог.
23. Суд присуджує заявниці 15 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися. Беручи до уваги відсутність будь-яких документів на підтримку вимоги заявниці щодо компенсації судових та інших витрат, Суд відхиляє її.
За цих підстав суд одноголосно Оголошує заяву прийнятною; Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції; Постановляє, що: упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 15 000 (п’ятнадцять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу; із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти; Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 09 квітня 2026 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Ґільберто Фелічі
(Gilberto Felici)
Голова