ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «КОЛЄСНІКОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF KOLESNIKOV v. UKRAINE)
(Заява № 988/13)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
20 вересня 2022 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Колєсніков проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Івана Джеліч (Ivana Jelić), Голова,
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Арнфінн Бордсен (Arnfinn Bårdsen), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
З огляду на:
заяву (№ 988/13), яку 19 грудня 2012 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Ігор Васильович Колєсніков (далі – заявник);
рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд) про скарги за пунктами 1, 3 і 4 статті 5 Конвенції та визнати решту скарг у заяві неприйнятними;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 16 червня 2022 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ВСТУП
1. Справа стосується стверджуваного незаконного та необґрунтованого тримання заявника під вартою під час досудового розслідування та стверджуваної відсутності ефективного судового перегляду законності тримання його під вартою всупереч пунктам 1, 3 та 4 статті 5 Конвенції.
ФАКТИ
2. Заявник народився у 1964 році та проживає в м. Київ. Його представляла пані Л.М. Кічужинець, юрист, яка практикує в м. Київ.
3. Уряд представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина.
4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.
КРИМІНАЛЬНА СПРАВА ЩОДО ЗАЯВНИКА5. 07 листопада 2008 року слідчий міліції порушив кримінальну справу (далі – перша справа) за підозрою у вчиненні шахрайства в особливо великих розмірах (далі – шахрайство за обтяжуючих обставин) у формі «фінансової піраміди», потерпілими якої стали клієнти ТОВ «Кінгз Кепітал», ПП «Кінгз Кепітал» та деяких інших підприємств (далі – підприємства «Кінгз Кепітал»). З огляду на велику кількість потерпілих, характер злочинної діяльності підозрюваних і той факт, що стверджувані злочини були вчинені на території всієї країни, органи державної влади утворили групу слідчих з різних регіонів України.
6. 15 грудня 2008 року та 25 лютого 2009 року проти заявника було порушено нові кримінальні справи, оскільки було виявлено нові факти шахрайства. Згодом ці нові справи були об’єднані з першою справою.
7. 20 січня 2009 року Ш., слідчий ГСУ МВС України, виніс постанову про притягнення заявника як обвинуваченого у вчиненні шахрайства за обтяжуючих обставин і оголосив його в розшук. Обвинувачення полягали в тому, що заявник у змові з Г., Б., С., Л. та Є. у 2007 році створив шахрайську схему щодо заволодіння коштами клієнтів підприємств «Кінгз Кепітал». Використовуючи цю схему заявник та його спільники у період із серпня до листопада 2008 року ошукали тринадцять осіб, зазначених у постанові слідчого.
8. 28 січня 2009 року Печерський районний суд міста Києва (далі – Печерський суд) задовольнив подання слідчого та надав дозвіл на затримання заявника, який, як стверджувалося, переховувався.
9. 09 квітня 2009 року слідчий управління УМВС України у Черкаській області порушив нову кримінальну справу щодо заявника та осіб, перелічених у постанові Ш. від 20 січня 2009 року, за підозрою у вчиненні шахрайства за обтяжуючих обставин стосовно клієнтів підприємств «Кінгз Кепітал» (далі – друга справа).
10. Згідно з твердженнями заявника він ніколи не переховувався і 28 травня 2009 року сам з’явився у відділ міліції.
11. 28 травня 2009 року його допитали як обвинуваченого в межах першої справи та звільнили під підписку про невиїзд.
ЗАТРИМАННЯ ЗАЯВНИКА ТА ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ З 05 ЧЕРВНЯ ДО 04 СЕРПНЯ 2009 РОКУ12. 04 червня 2009 року слідчий Ш. звернувся до Печерського суду з поданням про зміну обраного заявнику запобіжного заходу на взяття під варту на тій підставі, що заявник без дозволу порушував умови підписки про невиїзд з м. Київ і перешкоджав розслідуванню першої справи.
13. 05 червня 2009 року Печерський суд задовольнив подання слідчого та змінив обраний заявнику запобіжний захід на взяття під варту. Суд зазначив, не вказавши деталей, про тяжкість вчиненого заявником злочину та наявність підстав вважати, що, знаходячись на волі, він матиме можливість впливати на свідків, тобто перешкоджати встановленню істини та виконанню процесуальних рішень у справі. Суд не встановив строк тримання заявника під вартою. Того ж дня заявника затримали та згодом помістили до Київського слідчого ізолятора (далі – Київське СІЗО).
14. 27 липня 2009 року Печерський суд відмовив у задоволенні подання слідчого про продовження строку тримання заявника під вартою до чотирьох місяців. Суд вказав на відсутність доказів, які б підтвердили наявність намірів заявника ухилитися від слідства, а сам лише ступінь тяжкості злочину не могла виправдати подальше тримання його під вартою. Також суд постановив змінити обраний заявнику запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд. 03 серпня 2009 року Апеляційний суд міста Києва скасував цю постанову Печерського суду та направив подання слідчого на новий розгляд.
15. 28 липня 2009 року слідчий Ш. порушив ще одну кримінальну справу за підозрою у шахрайстві за обтяжуючих обставин, вчиненому щодо клієнтів підприємств «Кінгз Кепітал» (далі – третя справа).
16. 29 липня 2009 року Ч., слідчий ГСУ УМВС України, який діяв у межах розслідування третьої справи, склав протокол затримання заявника о 12 год 55 хв того дня у Київському СІЗО за підозрою у вчиненні шахрайства за обтяжуючих обставин з метою попередження його переховування від слідства та суду.
17. 03 серпня 2009 року в межах розслідування третьої справи Ш. пред’явив заявнику обвинувачення у вчиненні шахрайства за обтяжуючих обставин. Обвинувачення полягали в тому, що заявник у змові з особами, зазначеними в постанові від 20 січня 2009 року, та паном А. у 2007 році створив «фінансову піраміду» з метою обману клієнтів підприємств «Кінгз Кепітал», і з жовтня 2006 року до жовтня 2008 року ошукав ще 17 осіб, зазначених у постанові слідчого.
18. Того ж дня, діючи в межах першої справи, Ш. склав протокол затримання, в якому було зазначено, що він затримав заявника о 15 год 40 хв у Київському СІЗО за підозрою у вчиненні шахрайства за обтяжуючих обставин з метою попередження його переховування від слідства та суду.
19. Того ж дня Ш. в межах розслідування третьої справи звернувся з поданням до Шевченківського районного суду міста Києва (далі – Шевченківський суд) з проханням обрати заявнику запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
ТРИМАННЯ ЗАЯВНИКА ПІД ВАРТОЮ З 05 СЕРПНЯ ДО 25 ВЕРЕСНЯ 2009 РОКУ20. 05 серпня 2009 року Шевченківський суд відмовив у задоволенні подання Ш. про обрання заявнику запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Суд зазначив, що подання слідчого було необґрунтованим, оскільки в матеріалах справи не було достатньо доказів, що заявник міг перешкоджати встановленню істини у справі, або ухилятися, або продовжити свою злочинну діяльність.
211. 06 серпня 2009 року Ш., діючи в межах третьої справи, виніс постанову про звільнення заявника з Київського ізолятора тимчасового тримання (далі – Київський ІТТ), де на той момент перебував заявник, під підписку про невиїзд. Заявник підписав відповідний документ. Це відбулося у зв’язку із закінченням первинного 72- годинного строку затримання заявника без ухвали суду.
22. Згідно з твердженнями заявника насправді його не звільнили, а того ж дня під охороною перевезли з м. Київ до м. Черкаси.
23. Того ж дня (06 серпня 2009 року) слідчий СУ УМВС України в Черкаській області Н., який діяв у межах другої справи, порушеної 09 квітня 2009 року, склав протокол затримання, в якому зазначив, що о 15 год 50 хв він затримав заявника на вулиці, де був розташований Київський ІТТ, за підозрою у вчиненні шахрайства за обтяжуючих обставин, з метою попередження його переховування від слідства та суду. В якості підстави для затримання був підкреслений такий пункт типового протоколу затримання: «коли очевидці, в тому числі потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин».
24. Того ж дня він пред’явив заявнику обвинувачення у вчиненні шахрайства за обтяжуючих обставин. Обвинувачення полягали в тому, що заявник у змові з особами, зазначеними в поданні від 03 серпня 2009 року, у 2007 році організував «фінансову піраміду» та ввів в оману велику кількість клієнтів підприємств «Кінгз Кепітал».
25. 07 і 14 серпня 2009 року Соснівський районний суд міста Черкаси (далі – Соснівський суд) виносив постанови про продовження строку тримання заявника під вартою до десяти та п’ятнадцяти днів відповідно. Необхідність підготовки документів, зокрема про стан здоров’я заявника, та ймовірність його переховування були наведені як підстави у цих постановах.
26. 21 серпня 2009 року Соснівський суд постановив обрати заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк два місяці в межах другої справи. Суд зазначив, що заявник обвинувачувався у вчиненні тяжкого злочину, оскільки його дії спричинили шкоду потерпілим в особливо великих розмірах, і вона не була відшкодована. Суд зауважив, що заявнику було пред’явлено обвинувачення у вчиненні масштабного і багатоепізодичного злочину, який вчинявся протягом тривалого періоду часу, і це підтверджувало загальний висновок, що він становив певну небезпеку й у випадку звільнення міг ухилитися або перешкоджати встановленню істини у справі. Іншого обґрунтування у постанові суд не навів. Згідно з твердженнями заявника 08 вересня 2009 року Апеляційний суд Черкаської області залишив цю постанову без змін.
27. 26 серпня 2009 року Печерський суд знову відмовив у задоволенні подання слідчого, направленого в межах першої справи, про продовження строку тримання заявника під вартою до чотирьох місяців. 01 вересня 2009 року Апеляційний суд міста Києва скасував цю постанову та направив подання слідчого до Печерського суду на новий розгляд.
28. 22 вересня 2009 року Ш. виніс постанову про об’єднання першої, другої і третьої справ у одне провадження та продовження розслідування об’єднаних матеріалів справи.
29. 25 вересня 2009 року Печерський суд задовольнив подання слідчого, направлене в межах об’єднаної справи, та продовжив строк тримання заявника під вартою до чотирьох місяців, починаючи з 05 червня 2009 року. У своєму обґрунтуванні суд зазначив, що заявник обвинувачувався у вчиненні особливо тяжкого злочину і, знаходячись на волі, міг переховуватися, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжити свою злочинну діяльність.
ТРИМАННЯ ЗАЯВНИКА ПІД ВАРТОЮ З 29 ВЕРЕСНЯ 2009 РОКУ ДО 05 ГРУДНЯ 2010 РОКУ30. 29 вересня 2009 року Апеляційний суд міста Києва (далі – Київський апеляційний суд) задовольнив подання слідчого та продовжив строк тримання заявника під вартою до п’яти місяців. Суд зазначив, що підстави для зміни запобіжного заходу заявника були відсутні, а органи досудового розслідування потребували додаткового часу для завершення розслідування. Суд також зазначив, що ухвалюючи постанову, він взяв до уваги дані про особу заявника, характер обвинувачення і необхідність запобігти його спробам ухилитися або перешкодити встановленню істини у справі.
31. 12 жовтня 2009 року Шевченківський суд ухвалив постанову про тримання заявника під вартою в межах третьої справи, порушеної 28 липня 2009 року (див. пункт 15). У своєму обґрунтуванні суд зазначив, що заявник обвинувачувався у вчиненні особливо тяжкого злочину і, перебуваючи на волі, міг ухилятися, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжити свою злочинну діяльність. Суд не зазначив дату, з якої мав обраховуватися строк тримання заявника під вартою, і не зазначив дату закінчення такого строку. В матеріалах справи відсутні відомості про оскарження заявником цієї постанови.
32. Під час розслідування суди продовжували строк тримання заявника під вартою 28 жовтня 2009 року, 05 лютого, 04 березня, 23 квітня, 25 червня, 27 вересня та 29 листопада 2010 року, а також 28 березня 2011 року. В останню дату строк було продовжено до 05 серпня 2011 року. Підставами для продовження строку тримання заявника під вартою були тяжкість пред’явлених йому обвинувачень, ймовірність ухилення або перешкоджання встановленню істини у справі, необхідність надати органам державної влади додаткового часу для завершення розслідування та відсутність підстав для зміни раніше обраного запобіжного заходу.
ТРИМАННЯ ЗАЯВНИКА ПІД ВАРТОЮ ПІД ЧАС СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ33. 27 липня 2011 року матеріали справи разом з обвинувальним висновком були направлені до суду першої інстанції для розгляду по суті.
34. 25 серпня 2011 року суддя Дніпровського районного суду міста Києва провів підготовче засідання (далі – суд першої інстанції). Суддя призначив справу до розгляду. Він також залишив заявника під вартою та відмовив у задоволенні клопотання про зміну його запобіжного заходу, не зазначивши підстав для такого рішення та не встановивши строк тримання заявника під вартою.
35. 18 лютого, 18 березня, 21 травня та 08 жовтня 2013 року суд першої інстанції відхиляв клопотання заявника про зміну запобіжного заходу, вказавши аналогічні формулювання, що заявник був взятий під варту з метою запобігти продовженню ним злочинної діяльності, ухиленню або перешкоджанню встановленню істини у справі, і що ознак зміни обставин не було.
36. 27 квітня 2015 року суд першої інстанції змінив запобіжний захід на підписку про невиїзд та звільнив заявника.
37. На момент обміну зауваженнями сторін (жовтень 2015 року) справа досі перебувала на розгляді у суді першої інстанції.
ВІДПОВІДНА НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА
38. Стаття 156 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (чинного на момент подій) передбачала, що максимальний строк тримання під вартою під час досудового розслідування не повинен перевищувати два місяці. Однак суддя мав повноваження продовжити строк тримання під вартою під час досудового розслідування за відповідним поданням.
ПРАВО
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ39. Заявник скаржився на незаконність, необґрунтованість та надмірну тривалість тримання його під вартою під час досудового розслідування. Він посилався на пункти 1 і 3 статті 5 Конвенції, які передбачають:
«1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
...
(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
...
3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має ... бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.»
Прийнятність40. Суд зазначає, що ці скарги не є ні явно необґрунтованими, ні неприйнятними з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.
СутьПункт 1 статті 5 Конвенції41. Заявник стверджував, що тримання його під вартою з 05 серпня до 25 вересня 2009 року та з 05 грудня 2010 року і надалі було свавільним і незаконним. Він також доводив, що порушення численних кримінальних справ на підставі одного й того ж положення Кримінально-процесуального кодексу України, і його подальші затримання 29 липня, 03 і 06 серпня 2009 року були усього лише додатковим приводом, аби не звільняти його з-під варти.
42. Уряд стверджував, що повторні затримання заявника та подальше тримання його під вартою були проведені згідно з чинними положеннями законодавства і ґрунтувалися на обґрунтованій підозрі у вчиненні ним кримінальних правопорушень. Крім того, Уряд стверджував, що повторні затримання заявника та подальше додаткове тримання його під вартою були застосовані в межах різних проваджень, які на той момент розслідувалися окремо з огляду на складність відповідної справи.
43. З огляду на скарги заявника стосовно незаконності тримання його під вартою в певні періоди часу Суд розгляне ці періоди окремо.
(a) Стосовно тримання заявника під вартою з 05 серпня до 25 вересня 2009 року
44. Коли постає питання про «законність» взяття під варту, у тому числі, чи було дотримано «порядок, встановлений законом», Конвенція по суті посилається на національне законодавство та встановлює зобов’язання забезпечувати дотримання його матеріальних і процесуальних норм. Однак лише дотримання національного законодавства недостатньо: окрім того, пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, щоб будь-яке позбавлення свободи відповідало меті захисту особи від свавілля. Один зі встановлених практикою Суду загальних принципів полягає у тому, що тримання під вартою вважатиметься «свавільним», якщо, незважаючи на дотримання національного законодавства, матиме місце недобросовісність або введення в оману органами державної влади, або коли органи державної влади нехтують спробами правильного застосування відповідного законодавства (див. рішення у справі «С., В. та А. проти Данії» [ВП] (S., V. and A. v. Denmark) [GC], заява № 35553/12 та 2 інших, пункти 74 і 76, від 22 жовтня 2018 року з подальшими посиланнями).
45. Суд зауважує, що з листопада 2008 року до липня 2009 року щодо заявника було порушено три кримінальні справи за підозрою у вчиненні шахрайства.
46. Обвинувачення проти нього спочатку були об’єднані в межах першої справи (див. пункт 5). У межах цієї справи заявника взяли під варту згідно з постановою Печерського суду від 05 червня 2009 року (див. пункт 13). Хоча Печерський суд не встановив строк тримання заявника під вартою, згідно з національним законодавством воно не могло тривати довше двох місяців (див. пункт 38), тобто до 05 серпня 2009 року.
47. Після відмови Печерського суду 27 липня 2009 року продовжити строк тримання заявника під вартою, наступного дня щодо нього була порушена ще одна кримінальна справа за підозрою у вчиненні шахрайства за обтяжуючих обставин (третя справа, див. пункт 15). У межах цієї справи заявника повторно затримали 29 липня 2009 року, коли він усе ще перебував у Київському СІЗО. 03 серпня 2009 року його знову затримали у Київському СІЗО, і знову в межах розслідування першої справи.
48. 05 серпня 2009 року Шевченківський суд відмовив у задоволенні подання слідчого про взяття заявника під варту в межах розслідування третьої справи, і 06 серпня 2009 року заявника офіційно звільнили під підписку про невиїзд (див. пункт 21).
49. Суд зазначає, що насправді заявника не звільнили, а натомість того ж дня його знову затримав слідчий. Варто зазначити, що 06 серпня 2009 року заявника затримали в межах другої справи, порушеної 09 квітня 2009 року (див. пункт 9). Ані наявні матеріали, ані зауваження Уряду не містять пояснень щодо об’єктивних підстав затримання заявника в межах останньої справи, порушеної за чотири місяці до цього. Крім того, тоді як друга справа, вочевидь, розслідувалась у Черкаській області, заявника затримали на вулиці в м. Київ біля ІТТ.
50. Насамкінець, Суд не може не зазначити, що 22 вересня 2009 року всі три справи були остаточно об’єднані в одне провадження, яке розслідували слідчі ГСУ МВС України у м. Київ, зокрема слідчий Ш., який розслідував першу і третю справи. Подальше продовження строку тримання заявника під вартою ухвалили Печерський суд та суди вищих інстанцій, розташовані у м. Київ.
51. Суд зазначає, що повторні затримання заявника 29 липня 2009 року та 03 і 06 серпня 2009 року формально відповідали застосовним на той момент національним процесуальним нормам, оскільки були здійснені у межах різних справ.
52. Дійсно, формально були висунуті обвинувачення, які відрізнялися від тих, що були підставою для первинного затримання, хоча всі обвинувачення становили частину однієї групи справ стосовно декількох епізодів вчинення шахрайства за обтяжуючих обставин. Крім того, матеріали справ за обвинуваченнями, які стали підставою для його повторного затримання, були долучені до первинної кримінальної справи у вересні 2009 року.
53. Проте Суд зауважує, що підстави порушення нових справ були подібними (див. пункти 5, 7, 9 і 17), і Уряд не довів, що затримання заявника та подальші повторні затримання були необхідними та виправданими. Ні з матеріалів справи на національному рівні, ні з зауважень Уряду не випливає, що такі повторні затримання були здійснені сумлінно в межах справ, які розслідувала група слідчих з різних регіонів України (див. пункт 5). Ні відповідні протоколи затримання, ні рішення судів про тримання заявника під вартою в межах окремих справ не містять конкретних підстав, які б виправдовували таке тримання під вартою. До завдань Суду не входить оцінювати стратегію, обрану органами досудового розслідування у кримінальному провадженні, однак послідовність подій (зокрема, порушення нових кримінальних справ, що призвело до повторного затримання заявника одразу після того, як закінчився строк застосування попередніх підстав тримання його під вартою) створює враження, що органи досудового розслідування скоординували свої дії, щоб тримати заявника під вартою.
54. На думку Суду, у контексті усіх цих елементів узятих разом, поведінка прокуратури стосовно забезпечення продовження строку тримання заявника під вартою після постанов Печерського суду про його звільнення була свавільною та несумісною з принципом юридичної визначеності, а також суперечила принципу верховенства права.
55. Отже, Суд вважає, що тримання заявника під вартою з 05 серпня до 25 вересня 2009 року після декількох повторних затримань 29 липня 2009 року та 03 і 06 серпня 2009 року становило порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.
(b) Стосовно тримання заявника під вартою з 05 грудня 2010 року до 25 серпня 2011 року
56. Суд вказує на скаргу заявника у формулярі заяви, що у постанові суду від 27 вересня 2010 року строк тримання його під вартою було санкціоновано до 05 грудня 2010 року, а після цієї дати він тримався під вартою без ухвали суду.
57. Суд зауважує, що під час повідомлення про цю справу сторони надали копії рішень національних судів щодо продовження строку тримання заявника під вартою до 05 серпня 2011 року (див. пункт 32). Тому він вважає, що тримання його під вартою до цієї дати було законним, оскільки було санкціоновано постановою суду. Крім того, Суд зазначає, що обвинувальний висновок було подано до суду першої інстанції 27 липня 2011 року (див. пункт 33), і, вбачається, що суд першої інстанції не повертався до питання тримання заявника під вартою до 25 серпня 2011 року (див. пункт 34).
58. Отже, вбачається, що підставою тримання заявника під вартою під час досудового розслідування з 05 до 25 серпня 2011 року було перебування обвинувального висновку на розгляді у суду першої інстанції. У зв’язку з цим Суд зазначає, що вже розглядав подібні ситуації в інших справах проти України та визнавав їх несумісними з принципами юридичної визначеності та захисту від свавілля, гарантованих пунктом 1 статті 5 Конвенції (див. рішення у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункт 71, від 10 лютого 2011 року). Суд не вбачає підстав відходити у цій справі від своїх попередніх висновків.
59. Отже, було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з законністю тримання заявника під вартою з 05 до 25 серпня 2011 року.
(c) Стосовно тримання заявника під вартою з 25 серпня 2011 року і надалі
60. Суд зауважує, що хоча 25 серпня 2011 року суд першої інстанції залишив без змін обраний заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, він не встановив строк подальшого тримання його під вартою і не навів жодних підстав для свого рішення. Внаслідок цього заявник залишався у стані невизначеності щодо підстав тримання його під вартою після цієї дати до його звільнення 27 квітня 2015 року. У зв’язку з цим Суд повторює, що ненаведення будь-яких підстав судовими органами у своїх рішеннях про продовження строку тримання під вартою протягом тривалого періоду часу є несумісним з принципом захисту від свавілля, передбаченим пунктом 1 статті 5 Конвенції (див. згадане рішення у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), пункти 73 – 76 та 98). За цих обставин Суд вважає, що постанова суду від 25 серпня 2011 року не гарантувала заявнику належний захист від свавілля, що є невід’ємним елементом «законності» тримання під вартою у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції, і тому тримання заявника під вартою у період з 25 серпня 2011 року до 27 квітня 2015 року також не відповідало пункту 1 статті 5 Конвенції.
61. Отже, було порушено це положення.
Пункт 3 статті 5 Конвенції62. Заявник доводив, що тримання його під вартою під час досудового розслідування було необґрунтованим і надмірно тривалим.
63. Уряд заперечив проти цієї скарги, зазначивши, що тримання заявника під вартою було обґрунтованим і виправданим.
64. Застосовні загальні принципи наведені в рішенні у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункти 84 – 91 та 102, від 05 липня 2016 року).
65. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зауважує, що для цілей пункту 3 статті 5 Конвенції заявник тримався під вартою з 05 червня 2009 року до 27 квітня 2015 року. Таким чином, тримання його під вартою під час досудового розслідування тривало понад п’ять років і десять місяців.
66. Суд також зауважує, що тяжкість пред’явлених заявнику обвинувачень і ризик його ухилення чи перешкоджання слідству згадувалися у первинній постанові про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (див. пункт 13). Ці причини залишалися головними підставами для тримання заявника під вартою до його звільнення, за винятком постанови від 25 серпня 2011 року, в якій взагалі не було наведено жодних підстав та яка була єдиним судовим рішенням, що виправдовувало тримання заявника під вартою під час судового розгляду (див. пункт 34). Суд зазначає, що постанови про продовження строку тримання заявника під вартою були викладені у загальних формулюваннях і містили повторювані фрази. З них не вбачалося, що суди належним чином оцінили факти щодо необхідності застосування такого запобіжного заходу за обставин відповідних стадій провадження.
67. Суд часто встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв’язку з тим, що національні суди посилалися на однакові підстави (якщо вони існували) упродовж усього періоду тримання заявника під вартою (див., наприклад, згадане рішення у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), пункти 80, 81 і 99 та рішення у справі «Ігнатов проти України» (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15, пункти 41 і 42, від 15 рудня 2016 року).
68. Суд пам’ятає про тяжкість пред’явлених заявнику обвинувачень та труднощі, які національні органи влади очевидно мали під час розслідування його справи, зокрема пред’явлення обвинувачень багатьом обвинуваченим, які, як стверджувалося, були причетні до організованої злочинної діяльності. Проте, оцінюючи рішення національних судів відповідно до принципів, встановлених його практикою, Суд не вбачає підстав відходити у цій справі від свого попереднього підходу. У відповідних рішеннях національних судів органи державної влади не довели, що, окрім загальної складності справи, існували особливі обставини, пов’язані з конкретним становищем заявника, які б виправдали тримання заявника під вартою протягом такого значного періоду часу (див. в якості протилежного прикладу рішення у справі «Еререн проти Німеччини» (Ereren v. Germany), заява № 67522/09, пункти 64 і 65, від 06 листопада 2014 року).
69. З огляду на зазначене Суд вважає, що не оцінивши конкретні факти або не розглянувши можливість застосування інших запобіжних заходів як альтернативу триманню під вартою під час досудового розслідування, та по суті постійно посилаючись на тяжкість обвинувачень, органи державної влади продовжували строк тримання заявника під вартою під час судового розгляду на підставах, які не можуть вважатися «достатніми» та «відповідними», щоб виправдати його тривалість.
70. Отже, було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції.
ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ71. Насамкінець, заявник скаржився за пунктом 4 статті 5 Конвенції на порушення його права на перегляд законності тримання його під вартою.
72. З огляду на факти справи, доводи сторін і висновки за пунктами 1 і 3 статті 5 Конвенції (див. пункти 55, 59, 61 та 70), Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені у цій справі, і немає потреби у винесенні окремого рішення щодо прийнятності та суті інших згаданих скарг (див., наприклад, рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014).
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ73. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
74. Заявник вимагав 4 957,33 українських гривень (275 євро) в якості компенсації поштових витрат і витрат на переклад.
75. Уряд заперечив проти цієї вимоги.
76. Відповідно до усталеної практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. У цій справі з огляду на наявні у нього документи та зазначені критерії Суд вважає, що вимоги заявника мають бути задоволенні у повному обсязі та додатково має бути сплачена сума будь-якого податку, що може нараховуватися.
77. Заявник не висунув жодних вимог щодо відшкодування матеріальної і моральної шкоди чи компенсації судових та інших витрат. Отже, Суд не зобов’язаний присуджувати відшкодування за цими пунктами.
782. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Оголошує прийнятними скарги за пунктами 1 і 3 статті 5 Конвенції щодо незаконності тримання заявника під вартою під час досудового розслідування та відсутності відповідних і достатніх підстав для такого тримання під вартою;Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з повторним затриманням заявника 29 липня та 03 і 06 серпня 2009 року, а також триманням його під вартою з 05 до 25 серпня 2011 року і з 25 серпня 2011 року до 27 квітня 2015 року;Постановляє, що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції;Постановляє, що немає необхідності розглядати питання прийнятності та суті скарги заявника за пунктом 4 статті 5 Конвенції стосовно неспроможності судів здійснити належний розгляд його клопотань про звільнення з-під варти;Постановляє, що:(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 275 (двісті сімдесят п’ять) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості компенсації поштових витрат і витрат на переклад;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 20 вересня 2022 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Івана Джеліч
(Ivana Jelić)
Голова